Справа № 357/19574/25
Провадження № 2/357/2434/26
іменем України
09 квітня 2026 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області в складі:
головуючого судді - Орєхова О.І.,
за участю секретаря - Кича М.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в спрощеному позовному провадженні в залі суду № 2 в м. Біла Церква цивільну справу за позовною заявою Білоцерківської окружної прокуратури, яка діє в інтересах держави Національної служби здоров'я України до ОСОБА_1 , третя особа: Комунальне некомерційне підприємство Білоцерківської міської ради «Білоцерківська міська лікарня № 2» про відшкодування витрат на лікування потерпілого від кримінального правопорушення,
В листопаді 2025 року позивач Білоцерківська окружна прокуратура, яка діє в
інтересах держави Національної служби здоров'я України, звернулась до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 , третя особа: Комунальне некомерційне підприємство Білоцерківської міської ради «Білоцерківська міська лікарня № 2» про відшкодування витрат на лікування потерпілого від кримінального правопорушення, посилаючись на наступні обставини.
Вироком Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 21 березня 2024 року ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки, на підставі ст. 75 КК України з випробуванням з іспитовим строком 1 рік. Судом установлено, що 23.09.2023 близько 19 години 45 хвилин ОСОБА_1 , керуючи технічно-справним автобусом марки «Ataman A092H6» р.н.з. НОМЕР_1 та рухаючись проїзною частиною бульвару Олександрійського в напрямку вул. Сквирського шосе в м. Біла Церква Київської області, в порушення вимог п. 2.3.б) ПДР України, згідно з яким: «Для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов'язаний бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі», п. 18.2 ПДР України, згідно з яким: «На регульованих пішохідних переходах і перехрестях при сигналі світлофора чи регулювальника, що дозволяє рух транспортним засобам, водій повинен дати дорогу пішоходам, які закінчують перехід проїзної частини відповідного напрямку руху і для яких може бути створена перешкода чи небезпека», наближаючись до регульованого пішохідного переходу, розташованого навпроти будівлі № 82 по Олександрійському бульвару в м. Біла Церква Київської області, ОСОБА_1 проявив неуважність, не своєчасно відреагував на зміну дорожньої обстановки та, не зупинився, щоб надати дорогу пішоходу, внаслідок чого допустив наїзд на пішохода ОСОБА_2 , який перетинав проїзну частину Олександрійського бульвару по регульованому пішохідному переходу на дозволений сигнал світлофора справа наліво відносно напрямку руху вказаного транспортного засобу.
В результаті дорожньо-транспортної пригоди пішохід ОСОБА_2 отримав тілесні ушкодження у вигляді перелому лобної та правої тім'яної кісток, забою головного мозку легкого ступеню, перелому основної фаланги 5 пальця лівої ступні. Ушкодження на голові відносяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень, ушкодження на лівій ступні відносяться до категорії тілесних ушкоджень середньої тяжкості, тому що для повного зрощення перелому необхідно тривалий строк - більш ніж 3 тижні.
Порушення водієм ОСОБА_1 вимог п.п. 2.3.б) та 18.2 ПДР України перебувають в прямому причинному зв'язку із вчиненням дорожньо-транспортної пригоди та настанням наслідків у вигляді спричинення тяжких тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_3 .
Відповідно до інформації Комунального некомерційного підприємства Білоцерківської міської ради «Білоцерківська міська лікарня № 2» (далі - КНП БМР «Білоцерківська міська лікарня №2») від 19.12.2024 №03-05-3607, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 знаходився на стаціонарному лікуванні у КНП БМР «Білоцерківська міська лікарня №2» в період з 23.09.2023 по 02.10.2023 (09 ліжко днів).
Вартість 1 ліжко-дня, згідно з проведеним розрахунком, становить: в вересні 2023 року - 2 778,87 грн, в жовтні 2023 року - 2 718,77 гривень. Загальна вартість лікування ОСОБА_2 становить 24 949, 73 гривень.
Факт отримання ОСОБА_2 тілесних ушкоджень та його перебування на стаціонарному лікуванні знаходиться у прямому причинно-наслідковому зв'язку із суспільно-небезпечним діянням, яке підпадає під ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України та кримінально-караними діями ОСОБА_1 .
Згідно інформації Національної служби здоров'я України (далі - НСЗУ), за результатами розгляду листа від 07.11.2025 № 50-10311 вих-25, між НСЗУ та КНП БМР «Білоцерківська міська лікарня №2» у 2023 році укладено договір про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій № 1261-Е123-Р000 від 08.02.2023, № 3520-Е223-Р000 від 08.02.2023.
Пунктом 8 вказаного договору визначено, що відповідно до умов цього договору надавач зобов'язується надавати медичні послуги за програмою медичних гарантій пацієнтам, а замовник зобов'язується оплачувати такі послуги відповідно до встановленого тарифу та коригувальних коефіцієнтів.
Слід зазначити, що пунктом 5 частини першої статті 7 Закону України «Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення» (далі - Закон), однією з основних функцій НСЗУ, як Уповноваженого органу, передбачено укладення договорів про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій.
У пункті 8 Типової форми договору про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 № 410, передбачено, що надавач зобов'язується надавати медичні послуги за програмою медичних гарантій пацієнтам, а замовник зобов'язується оплачувати такі послуги відповідно до встановленого тарифу та коригувальних коефіцієнтів.
Відтак, послуги КНП БМР «Білоцерківська міська лікарня № 2», пов'язані з наданням медичних послуг за програмою медичних гарантій пацієнтам, оплачено Національною службою здоров'я України як замовником медичних послуг за рахунок коштів Державного бюджету України.
Таким чином, кошти у розмірі 24 949,73 грн, витрачені на лікування потерпілого від кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, підлягають стягненню з ОСОБА_1 , оскільки надання медичних послуг здійснювалося за програмою медичних гарантій пацієнтам та оплачено Національною службою здоров'я України, що підтверджено листом НСЗУ від 18.11.2025 №52733/2-16-25.
Цивільний позов про відшкодування витрат на лікування потерпілого в межах кримінального провадження №12023111030004565 не заявлявся.
Разом з тим, Відповідач не відшкодував витрати на лікування потерпілого від кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України ні у ході досудового розслідування вказаного кримінального провадження, ні після набрання законної сили вироком Білоцерківського міськрайонного суду від 21.03.2024 у справі №357/13715/23.
Відповідно загальна сума витрат закладу охорони здоров'я на лікування потерпілого від кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України у кримінальному провадженні № 12023111030004565, скоєного ОСОБА_1 , що підлягають відшкодуванню останнім становить 24 949, 73 гривень.
Просили суд стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) витрати понесені Національною службою здоров'я України за рахунок коштів Державного бюджету України на лікування потерпілого від кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України у кримінальному провадженні № 12023111030004565 від 24.09.2023 - ОСОБА_2 у сумі 24 949, 73 грн, які перерахувати в дохід Державного бюджету України за наступними реквізитами: код отримувача - 37993783, отримувач ГУК у м. Києві/Шевченківський р-н/24060300, банк отримувача - Казначейство України (ел.адм.подат.), номер рахунку - UA978999980313080115000026011, код класифікації доходів бюджету 24060300, найменування коду класифікації доходів бюджету - 24060300.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.11.2025, головуючим суддею визначено Орєхова О.І. та матеріали передані для розгляду.
Відповідно до ч. 6 ст. 187 ЦПК України у разі якщо відповідачем у позовній заяві вказана фізична особа, яка не є суб'єктом підприємницької діяльності, суд не пізніше двох днів з дня надходження позовної заяви до суду звертається до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання ( перебування ) такої фізичної особи.
Суддя з метою визначення підсудності може також користуватися даними Єдиного державного демографічного реєстру ( ч. 8 ст. 187 ЦПК України ).
Згідно відповіді № 2067310 від 01.12.2025 з Єдиного державного демографічного реєстру, сформованого засобами підсистеми ЄСІТС «Електронний суд» за запитом судді стосовно визначення підсудності щодо зареєстрованого місця проживання ( перебування ) відповідача, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 з 02.12.1989 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
З матеріалів справи вбачається, що позивачем пред'явлено позов до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області у відповідності до вимог ч. 1 ст. 27 ЦПК України, що узгоджується з правовою позицією, викладеною Верховним Судом у постанові від 29.10.2020 року у справі № 263/14171/19.
Якщо відповідачем вказана фізична особа, яка не має статусу підприємця, суд відкриває провадження не пізніше наступного дня з дня отримання судом у порядку, передбаченому частиною восьмою цієї статті, інформації про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи - відповідача ( ч. 1 ст. 187 ЦПК України ).
Відповідно до ч. 4 ст. 19 ЦПК України, спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.
Згідно до ч. 1 ст. 274 ЦПК України, у порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута малозначна справа.
Відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя.
Ухвалою судді від 04 грудня 2025 року прийнято вищезазначену позовну заяву до розгляду та відкрито провадження. Постановлено провести розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням ( викликом ) сторін та призначено судове засідання у справі на 21.01.2026.
У зв'язку з неявкою відповідача та відсутністю відомостей про його належне сповіщення, розгляд справи було відкладено на 03.03.2026.
У зв'язку з повторною неявкою відповідача та відсутністю відомостей про його належне сповіщення, розгляд справи було відкладено на 09.04.2026.
В судове засідання позивач Білоцерківська окружна прокуратура свого представника не направила, про дату, час та місце слухання справи були повідомлені належним чином, про що в матеріалах справи свідчить Довідка про доставку електронного документу у вигляді «Довідка про відкладення с-з» від 203.03.2026, яка доставлена 04.03.2026.
Також, позивач Національна служба здоров'я України свого представника не направила, про дату, час та місце слухання справи були повідомлені належним чином, про що в матеріалах справи свідчить Довідка про доставку електронного документу у вигляді «Довідка про відкладення с-з» від 203.03.2026, яка доставлена 04.03.2026.
Окрім цього, третя особа Комунальне некомерційне підприємство Білоцерківської міської ради «Білоцерківська міська лікарня № 2» свого представника не направило, про дату, час та місце слухання справи були повідомлені належним чином, про що в матеріалах справи свідчить Довідка про доставку електронного документу у вигляді «Довідка про відкладення с-з» від 203.03.2026, яка доставлена 04.03.2026.
Суд направляє судові рішення, судові повістки, судові повістки - повідомлення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу на їхні офіційні електронні адреси, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів) (частина п'ята статті 14 ЦПК України).
Адвокати, нотаріуси, приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, державні органи, органи місцевого самоврядування та суб'єкти господарювання державного та комунального секторів економіки реєструють офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі в обов'язковому порядку.
Інші особи реєструють офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі в добровільному порядку (частина шоста статті 14 ЦПК України).
Зміст вказаної процесуальної норми свідчить про те, що для цілей ЦПК України офіційною електронною адресою є електронна адреса, зареєстрована в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі.
Вказаний висновок також узгоджується з правовою позицією щодо належного виклику учасника справи засобами електронної пошти, викладеною Верховним Судом у постановах від 01 червня 2022 року у справі № 761/42977/19 (провадження № 61-1933св22) та від 26 жовтня 2022 року у справі № 761/877/20 (провадження № 61-11706св21).
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
З огляду на це, суд, який комунікує з учасником справи за допомогою повідомлених ним засобів комунікації, діє правомірно і добросовісно. Тому слід виходити з «презумпції обізнаності»: особа, якій адресовано повідомлення суду через такі засоби комунікації, знає або принаймні повинна була дізнатися про повідомлення.
Таким чином суд вважає, що позивачі по справі та третя особа були належним чином та завчасно повідомлені про дату, час та місце слухання справи у відповідності до вимог цивільно-процесуального законодавства.
В свою чергу, в матеріалах справи міститься заява, яка надійшла від прокурора Білоцерківської окружної прокуратури Клочко Ю.А., зареєстрована 21.01.2026 за вх. № 3896, в якій просила справу розглядати без участі прокурора. Позовні вимоги підтримує в повному обсязі, просить їх задовольнити, проти винесення заочного рішення не заперечує.
До того ж, 08.12.2025 судом отримано заяву, зареєстрована за вх. № 71451 від представника Національної служби здоров'я України, в якій просили судові засідання по справі № 357/19574/25 проводити без участі представника Національної служби здоров'я України.
Від Комунального некомерційного підприємства Білоцерківської міської ради «Білоцерківська міська лікарня № 2» заяв та клопотань не надходило.
Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання 09.04.2026 не з'явився ( в третє ), про дату, час та місце слухання справи повідомлявся належним чином, але на час розгляду справи в третє повернувся поштовий конверт без вручення, без зазначення причин такого не вручення.
Аналогічні конверти без вручення та без зазначення такого невручення, повернулися на попередні судові засідання.
Згідно трекінгу відстеження з Укрпошти, як на попередні судові засідання так і на судове засідання 09.04.2026, кореспонденція повернута відправнику у зв'язку з закінченням встановленого терміну зберігання.
Відповідно до ч. 5 ст. 128 ЦПК України судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п'ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно.
Згідно ч. 3 ст. 130 ЦПК України якщо особу, якій адресовано судову повістку, не виявлено в місці проживання, повістку під розписку вручають будь-кому з повнолітніх членів сім'ї, які проживають разом з нею. У такому випадку особа, якій адресовано повістку, вважається належним чином повідомленою про час, дату і місце судового засідання, вчинення іншої процесуальної дії.
Учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи.
Так, суд неодноразово направляв судові повістки та всю кореспонденцію на адресу реєстрації відповідача відповідно до відповіді з Єдиного державного демографічного реєстру № 2067310 від 01.12.2026 , сформованого засобами підсистеми ЄСІТС «Електронний суд» за запитом судді щодо визначення підсудності, але жодного разу ( тричі ) останній її не отримав.
Крім того, судом враховано і ту обставину, що відповідно до вимог статті 210 ЦПК України суд має розпочати розгляд справи по суті не пізніше ніж через шістдесят днів з дня відкриття провадження у справі, а у випадку продовження строку підготовчого провадження - не пізніше наступного дня з дня закінчення такого строку. Суд розглядає справу по суті протягом тридцяти днів з дня початку розгляду справи по суті.
Відповідно до ухвали судді про відкриття провадження, провадження у даній справі було відкрито в грудні 2025 року.
Отже, тривалий час справа находиться на розгляді без свого вирішення.
Верховний Суд неодноразово зазначав, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а у даному випадку, суду ( близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої палати Верховного Суду від 25.04.2018 року у справі № 800/547/17, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 року у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 року у справі № 24/260-23/52-б ).
Враховуючи позицію Великої палати Верховного Суду в постанові від 25.04.2018 року у справі № 800/547/17, суд приходить до висновку, що відповідач був належним чином повідомленим про дату, час та місце судового розгляду.
Відповідно до ч. 3 ст. 211 ЦПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.
В свою чергу, позивач скористувався вимогами ч. 3 ст. 211 ЦПК України.
За вказаних обставин, суд приходить до висновку про можливість проведення судового засідання за відсутністю учасників судового розгляду, оскільки наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та прийняття законного і обґрунтованого рішення.
Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду при розгляді справи № 361/8331/18 від 1 жовтня 2020 року.
В зазначеній постанові Верховний Суд виходив з такого: «якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні».
Такої позиції дотримується і Верховний Суд в постанові від 24.10.2024 у справі №752/8103/13-ц.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Стаття 280 ЦПК України визначає, що суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Оскільки, належним чином повідомлений відповідач ОСОБА_1 не з'явився в судове засідання, будучи належним чином повідомленим про дату, час і місце судового розгляду, не повідомивши суду про поважність причини неявки та не надав відзиву і позивач не заперечує проти такого вирішення справи, а саме заочного, суд вважає за необхідним по даній справі провести заочний розгляд.
Ухвалою суду від 09.04.2026 постановлено провести розгляд даної цивільної справи в заочному порядку.
Згідно ч. 2 ст. 281 ЦПК України розгляд справи і ухвалення рішення проводяться за правилами загального чи спрощеного позовного провадження з особливостями, встановленими цією главою.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Оскільки учасники справи в судове засідання не з'явилися, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
За змістом вимог ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складання повного судового рішення.
Згідно постанови КЦС Верховного Суду від 30 вересня 2022 року у справі за № 761/38266/14 якщо проголошення судового рішення не відбулось, то датою його ухвалення є дата складання повного судового рішення, навіть у випадку, якщо фактичне прийняття такого рішення відбулось у судовому засіданні, яким завершено розгляд справи і в яке не з'явились всі учасники такої справи. При цьому, дата яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з'явились всі учасники такої справи.
Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного.
Згідно із ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших
Судом встановлені наступні обставини та спірні їм правовідносини.
Так, Вироком Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 21.03.2024 ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки без позбавленням права керувати транспортними засобами, на підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_1 від призначеного покарання з випробуванням, встановивши іспитовий строк тривалістю 1 рік.
Вказаним вироком встановлено, що 23.09.2023 близько 19 години 45 хвилин ОСОБА_1 , керуючи технічно-справним автобусом марки «Ataman A092H6» р.н.з. НОМЕР_1 та рухаючись проїзною частиною бульвару Олександрійського в напрямку вул. Сквирського шосе в м. Біла Церква Київської області, в порушення вимог п. 2.3.б) ПДР України, згідно з яким: «Для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов'язаний бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі», п. 18.2 ПДР України, згідно з яким: «На регульованих пішохідних переходах і перехрестях при сигналі світлофора чи регулювальника, що дозволяє рух транспортним засобам, водій повинен дати дорогу пішоходам, які закінчують перехід проїзної частини відповідного напрямку руху і для яких може бути створена перешкода чи небезпека», наближаючись до регульованого пішохідного переходу, розташованого навпроти будівлі № 82 по Олександрійському бульвару в м. Біла Церква Київської області, ОСОБА_1 проявив неуважність, не своєчасно відреагував на зміну дорожньої обстановки та, не зупинився, щоб надати дорогу пішоходу, внаслідок чого допустив наїзд на пішохода ОСОБА_2 , який перетинав проїзну частину Олександрійського бульвару по регульованому пішохідному переходу на дозволений сигнал світлофора справа наліво відносно напрямку руху вказаного транспортного засобу.
В результаті дорожньо-транспортної пригоди пішохід ОСОБА_2 отримав тілесні ушкодження у вигляді перелому лобної та правої тім'яної кісток, забою головного мозку легкого ступеню, перелому основної фаланги 5 пальця лівої ступні. Ушкодження на голові відносяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень, ушкодження на лівій ступні відносяться до категорії тілесних ушкоджень середньої тяжкості, тому що для повного зрощення перелому необхідно тривалий строк - більш ніж 3 тижні.
Порушення водієм ОСОБА_1 вимог п.п. 2.3.б) та 18.2 ПДР України перебувають в прямому причинному зв'язку із вчиненням дорожньо-транспортної пригоди та настанням наслідків у вигляді спричинення тяжких тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_3 .
Будучи допитаним в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_1 свою винуватість у вчиненні кримінального правопорушення визнав повністю.
Вказане судове рішення набрало законної сили 23 квітня 2024 року.
Відповідно до ч. 6 ст. 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Відповідно до інформації Комунального некомерційного підприємства Білоцерківської міської ради «Білоцерківська міська лікарня № 2» від 19.12.2024 № 03-05-3607, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 знаходився на стаціонарному лікуванні у КНП БМР «Білоцерківська міська лікарня №2» в період з 23.09.2023 по 02.10.2023 (09 ліжко днів).
Вартість 1 ліжко-дня, згідно з проведеним розрахунком, становить: в вересні 2023 року - 2 778,87 грн, в жовтні 2023 року - 2 718,77 грн, загальна вартість лікування ОСОБА_2 становить 24 949, 73 гривень.
Факт отримання ОСОБА_2 тілесних ушкоджень та його перебування на стаціонарному лікуванні знаходиться у прямому причинно-наслідковому зв'язку із суспільно-небезпечним діянням, яке підпадає під ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України та кримінально-караними діями ОСОБА_1 .
Згідно інформації Національної служби здоров'я України (далі - НСЗУ), за результатами розгляду листа від 07.11.2025 № 50-10311 вих-25, між НСЗУ та КНП БМР «Білоцерківська міська лікарня № 2» у 2023 році укладено договір про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій № 1261-Е123-Р000 від 08.02.2023, № 3520-Е223-Р000 від 08.02.2023.
Пунктом 8 вказаного договору визначено, що відповідно до умов цього договору надавач зобов'язується надавати медичні послуги за програмою медичних гарантій пацієнтам, а замовник зобов'язується оплачувати такі послуги відповідно до встановленого тарифу та коригувальних коефіцієнтів.
У пункті 8 Типової форми договору про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 № 410, передбачено, що надавач зобов'язується надавати медичні послуги за програмою медичних гарантій пацієнтам, а замовник зобов'язується оплачувати такі послуги відповідно до встановленого тарифу та коригувальних коефіцієнтів.
Відтак, послуги КНП БМР «Білоцерківська міська лікарня № 2», пов'язані з наданням медичних послуг за програмою медичних гарантій пацієнтам, оплачено Національною службою здоров'я України як замовником медичних послуг за рахунок коштів Державного бюджету України.
Таким чином, кошти у розмірі 24 949,73 грн, витрачені на лікування потерпілого від кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, підлягають стягненню з ОСОБА_1 , оскільки надання медичних послуг здійснювалося за програмою медичних гарантій пацієнтам та оплачено Національною службою здоров'я України, що підтверджено листом НСЗУ від 18.11.2025 №52733/2-16-25.
Встановлено, що механізм фінансування КНП БМР «Білоцерківська міська лікарня № 2» змінено, а саме - Національною службою здоров'я України за рахунок коштів Державного бюджету України, шляхом оплати наданих лікарнею медичних послуг за програмами медичних гарантій відповідно до укладених між ними Договорів про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій. Вказані кошти перераховуються безпосередньо на рахунок лікарні.
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про основи законодавства України про охорону здоров'я» закладом охорони здоров'я є юридична особа будь-якої форми власності та, організаційно-правової форми або її відокремлений підрозділ, що забезпечує медичне обслуговування населення на основі відповідної ліцензії та професійної діяльності медичних (фармацевтичних) працівників і фахівців з реабілітації.
КНП БМР «Білоцерківська міська лікарня № 2» є закладом охорони здоров'я, фінансування якого здійснюється відповідно до Закону України «Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення». Держава гарантує повну оплату згідно з тарифом за рахунок коштів Державного бюджету України, надання громадянам необхідних їм медичних послуг та лікарських засобів, що передбачені програмою медичних гарантій.
Відповідно до п. п. 1.2, 1.3 Статуту КНП БМР «Білоцерківська міська лікарня № 2», затвердженого рішенням Білоцерківської міської ради від 23.02.2023 № 3557-37-VІІІ (далі - Статут), встановлено, що підприємство створене за рішенням Білоцерківської міської ради (надалі - Засновник) від 24 травня 2018 року № 2243-52-VІІ «Про створення Комунального некомерційного підприємства Білоцерківської міської ради «Білоцерківська міська лікарня № 2» відповідно до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» шляхом реорганізації (перетворення) Комунального закладу Білоцерківської міської ради «Білоцерківська міська лікарня № 2» у комунальне некомерційне підприємство Білоцерківської міської ради «Білоцерківська міська лікарня № 2». Підприємство є правонаступником усього майна, всіх прав та Комунального закладу Білоцерківської міської ради «Білоцерківська міська лікарня № 2».
Пунктом 1.1 та п. 3.1. Статуту передбачено, що підприємство є лікарняним закладом охорони здоров'я - комунальним некомерційним підприємством, що засноване на комунальній власності Білоцерківської міської територіальної громади, надає медичну допомогу, а також вживає заходи з профілактики, діагностики, лікування та реабілітації захворювань населення та підтримки громадського здоров'я.
Згідно розділу 4 «Правовий статус» Статуту встановлено, що БМЛ № 2 є юридичною особою публічного права. Права та обов'язки юридичної особи Підприємство набуває з дня його державної реєстрації. Підприємство має самостійний баланс, рахунки в установах банків, Державній казначейській службі України, круглу печатку зі своїм найменуванням, штампи, а також бланки з власними реквізитами.
Джерелами формування майна та коштів Підприємства БМЛ № 2, серед іншого є: Кошти, отримані за договорами з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державних фінансових гарантій медичного обслуговування населення (п. 5.2.4. Статуту).
Встановлено, що цивільний позов про відшкодування витрат на лікування потерпілого в межах кримінального провадження № 12023111030004565 не заявлявся.
Крім того, встановлено, що відповідач не відшкодував витрати на лікування потерпілого від кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України ні у ході судового розслідування вказаного кримінального провадження, ні після набрання законної сили вироком Білоцерківського міськрайонного суду від 21.03.2024 у справі № 357/13715/23, що підтверджується листами КНП БМР «Білоцерківська міська лікарня № 2» від 19.12.2024 № 03-05-3607 та Національної служби здоров'я України від 18.11.2025 за № 52733/2-16-25.
Оскільки кошти у розмірі 24 949, 73 грн, витрачені на лікування потерпілого від кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, надання яких здійснювалося за програмою медичних гарантій пацієнтам та оплачено Національною службою здоров'я України, що підтверджено листом НСЗУ від 18.11.2025 №52733/2-16-25, позивач звертаючись до суду з даним позовом, просить стягнути їх з ОСОБА_1 та перерахувати в дохід Державного бюджету України.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
За змістом ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, серед іншого: відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Згідно ст. 1206 ЦК України, особа, що вчинила злочин зобов'язана відшкодувати витрати закладові охорони здоров'я на лікування потерпілого від цього злочину. Частиною 3 цієї статті визначено, якщо лікування проводилося закладом охорони здоров'я, що є у державній власності, у власності Автономної Республіки Крим або територіальної громади, кошти на відшкодування витрат на лікування зараховуються до відповідного бюджету.
Термін і обґрунтованість перебування потерпілого від злочину на стаціонарному лікуванні визначається на підставі даних лікувального закладу, де він перебуває на лікуванні. До справи може бути приєднана довідка-розрахунок бухгалтерії цього закладу із записом про вартість одного ліжко-дня та загальну суму фактичних витрат на лікування потерпілого.
Витрачені на стаціонарне лікування кошти підлягають відшкодуванню у повному обсязі і зараховуються до відповідного державного бюджету залежно від джерел фінансування закладу охорони здоров'я або на рахунок юридичної особи, якій належить останній.
Відповідно до п. 3 Постанови Пленуму Верховного суду України № 11 від 07.07.1995 «Про відшкодування витрат на стаціонарне лікування особи, яка потерпіла від злочину, та судових витрат», питання відшкодування витрат на стаціонарне лікування потерпілого вирішується згідно з «Порядком обчислення розміру фактичних витрат закладу охорони здоров'я на стаціонарне лікування потерпілого від злочинного діяння та зарахування стягнених з винних осіб коштів до відповідного бюджету і їх використання», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 545 від 16.07.1993.
Пункт 1 Порядку обчислення розміру фактичних витрат закладу охорони здоров'я на стаціонарне лікування потерпілого від злочинного діяння та зарахування стягнення з винних осіб коштів до відповідного бюджету і їх використання (далі - Порядок) вказує, що згідно із статтею 1206 Цивільного кодексу України кошти, витрачені закладом охорони здоров'я на стаціонарне лікування особи потерпілої від злочину, за винятком випадку завдання такої шкоди при перевищенні меж необхідної оборони або в стані сильного душевного хвилювання, що раптово виникло внаслідок протизаконного насильства чи тяжкої образи з боку потерпілого, підлягають відшкодуванню особою, яка вчинила злочин, у розмірі фактичних витрат.
Також п. 3 Порядку зазначає, визначена сума коштів на лікування потерпілого стягується судом з обвинуваченого або фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, при ухваленні вироку за позовом закладу охорони здоров'я або прокурора. У разі коли при ухваленні вироку сума коштів, витрачених на стаціонарне лікування потерпілого, ще не була визначена і рішення про їх відшкодування не було прийнято, стягнення провадиться в порядку цивільного судочинства за позовом вказаних юридичних осіб. У такому ж порядку відшкодовуються витрати на стаціонарне лікування особи, яка постраждала від злочину, в разі закриття кримінального провадження за нереабілітуючими обставинами.
Пункт 2 Порядку передбачає, що сума коштів, яка підлягає відшкодуванню, визначається закладом охорони здоров'я, в якому перебував на лікуванні потерпілий, виходячи з кількості ліжко-днів, проведених ним в стаціонарі, та вартості витрат на його лікування в день. Кількість ліжко-днів визначається на підставі медичної картки стаціонарного хворого (форма 003/у) або інших документів, які підтверджують дату госпіталізації та виписки хворого із стаціонарного лікувального закладу.
Визначення суми витрат на лікування потерпілого за один ліжко-день провадиться виходячи з фактичної кількості ліжко-днів і загальної суми фактичних витрат за місяць (в якому проводилось лікування) на утримання лікувального закладу, за винятком витрат на капітальні вкладення, капітальний ремонт і придбання інвентаря та обладнання.
У фактичні витрати лікарні входять такі видатки:
- заробітна плата працівників;
- нарахування на оплату праці;
- видатки на придбання предметів, матеріалів, обладнання та інвентарю, медикаментів та перев'язувальних матеріалів, продуктів харчування;
- оплата всіх послуг, в тому числі і комунальних;
- інші поточні витрати лікарні.
Кожен місяць фактичні витрати лікарні - різні, кількість ліжко-днів різна, тому і сума вартості за один ліжко-день кожного місяця змінюється.
Згідно з п. 4 зазначеного Порядку стягнені в установленому порядку кошти залежно від джерела фінансування закладу охорони здоров'я, у якому перебував на стаціонарному лікуванні потерпілий, зараховуються до відповідного бюджету або на користь юридичної особи (відомства), якій належить заклад охорони здоров'я.
Як передбачено цим Порядком, сума коштів, що підлягає відшкодуванню, визначається закладом охорони здоров'я, в якому перебував на лікуванні потерпілий, з урахуванням кількості ліжко-днів, проведених ним у стаціонарі, та щоденної вартості його лікування.
Як встановлено судом та зазначено вище, потерпілий ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у зв'язку із отриманими тілесними ушкодженнями внаслідок вищевказаного кримінального правопорушення знаходився на стаціонарному лікуванні у КНП БМР «Білоцерківська міська лікарня № 2» в період з 23.09.2023 по 02.10.2023 (09 ліжко днів), що підтверджується інформацією КНП БМР «Білоцерківська міська лікарня № 2», загальна вартість лікування ОСОБА_2 становила 24 949,73 грн, лікування здійснювалось за рахунок коштів НСЗУ (Національна служба здоров'я України ).
Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України «Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення» держава гарантує повну оплату згідно з тарифом за рахунок коштів Державного бюджету України надання громадянам необхідних їм медичних послуг та лікарських засобів, що передбачені програмою медичних гарантій.
Тобто, послуги КНП БМР «Білоцерківська міська лікарня № 2», пов'язані з наданням медичних послуг за програмою медичних гарантій пацієнтам, оплачено НСЗУ як замовником медичних послуг за рахунок коштів Державного бюджету України.
Оскільки на час розгляду судом кримінального провадження відносно ОСОБА_1 , цивільний позов у порядку ст. 128 КПК України прокурором не заявлявся, виходячи з викладеного, ОСОБА_1 зобов'язаний у відповідності до вимог ст. 1206 ЦК України відшкодувати 24 949,73 грн - витрат, понесених закладом охорони здоров'я на стаціонарне лікування потерпілого від кримінального правопорушення, які надані з державного бюджету України Національною службою здоров'я України.
Відсутність відшкодування коштів, витрачених закладом охорони здоров'я з вини ОСОБА_1 на стаціонарне лікування потерпілого від злочину ОСОБА_2 негативно впливають на фінансування витрат на лікування інших хворих, внаслідок чого порушуються інтереси держави у сфері дотримання прав і свобод людини і громадянина в галузі охорони здоров'я та забезпечення пов'язаних з ними державних гарантій, що і є підставою для звернення прокурора в межах своєї компетенції до суду на захист державних інтересів.
В свою чергу, суд вважає, що прокурор є уповноваженою особою на звернення до суду із цим позовом, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України «Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення» держава гарантує повну оплату згідно з тарифом за рахунок коштів Державного бюджету України надання громадянам необхідних їм медичних послуг та лікарських засобів, що передбачені програмою медичних гарантій.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Статтею 56 ЦПК України передбачено, що прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Згідно ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
У Рішенні Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі № 1-1/99 вказано, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, тому прокурор у кожному конкретному випадку з посиланням на законодавство самостійно визначає, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону, гарантування державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо.
Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначають з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Поняття «орган уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах» означає орган, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом відповідно до норм Конституції України може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.
Правовідносини, пов'язані із використанням бюджетних коштів та наповнюваністю бюджетів становлять суспільний інтерес, а несвоєчасність і неповнота повернення коштів до бюджету цьому суспільному інтересу не відповідає.
Відповідно до вимог ст. 89 Бюджетного кодексу України витрати, які спрямовуються на заклади охорони здоров'я, які належать відповідним територіальним громадам, здійснюються з місцевого бюджету.
Згідно зі статтею 18 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» фінансування охорони здоров'я здійснюється за рахунок Державного бюджету України та місцевих бюджетів, фондів медичного страхування, благодійних фондів та будь-яких інших джерел, не заборонених законодавством.
Кошти державного бюджету України та місцевих бюджетів, асигновані на охорону здоров'я, використовуються для забезпечення населенню гарантованого рівня медичної допомоги, фінансування державних цільових і місцевих програм щодо охорони здоров'я та фундаментальних наукових досліджень з цих питань.
Ненадходження коштів до відповідного бюджету призводить до порушень діяльності зазначеного лікувального закладу щодо безоплатного надання медичних послуг населенню та порушує інтереси держави.
Витрачені на стаціонарне лікування кошти підлягають відшкодуванню у повному обсязі і зараховуються до відповідного державного бюджету залежно від джерел фінансування закладу охорони здоров'я або на рахунок юридичної особи, якій належить останній.
Відповідно до абз. 2 п. 3 Порядку, у разі коли при ухваленні вироку сума коштів, витрачених на стаціонарне лікування потерпілого, ще не була визначена і рішення про їх відшкодування не було прийнято, стягнення провадиться у порядку цивільного судочинства за позовом вказаних юридичних осіб.
Згідно п. 4 Порядку стягнені в установленому порядку кошти залежно від джерела фінансування закладу охорони здоров'я, у якому перебував на стаціонарному лікуванні потерпілий, зараховуються до відповідного бюджету або на користь юридичної особи (відомства), якій належить заклад охорони здоров'я.
В даному випадку встановлено порушення інтересів держави, яке полягає в невідшкодуванні відповідачем коштів, витрачених закладом охорони здоров'я на лікування потерпілого від кримінального правопорушення, внаслідок чого до бюджету не надійшли кошти в сумі 24 949, 73 гривень.
Згідно Статуту КНП БМР «Київська обласна лікарня № 2» є лікарняним закладом охорони здоров'я - комунальним унітарним некомерційним підприємством, що надає медичні послуги будь-яким особам в порядку та на умовах, встановлених законодавством України та цим Статутом.
Джерелами формування майна та коштів КНП, серед іншого є: Кошти, отримані за договорами з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державних фінансових гарантій медичного обслуговування населення (п. 5.3.5. Статуту).
Так, предметом позовних вимог є відшкодування витрат, понесених закладом охорони здоров'я на стаціонарне лікування потерпілого від кримінального правопорушення, що свідчить про порушення економічних інтересів КНП БМР «БМЛ № 2», що ускладнює належну реалізацію нею функцій держави щодо державної політики в галузі охорони здоров'я, оскільки кошти, виділені з бюджету на вказані цілі, залишаються до цього часу не відшкодовані в судовому порядку, що згідно зі ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» потребує втручання органів прокуратури шляхом подання позовної заяви.
Ненадходження коштів до відповідних бюджетів призводить до порушень діяльності зазначених лікувальних закладів щодо безоплатного надання медичних послуг населенню та порушує інтереси держави, внаслідок чого виникає передбачене законом право прокурора на звернення до суду з позовом для їх захисту.
Національна служба здоров'я України, згідно листа № 52733/2-16-25 від 18.11.2025, повідомила окружну прокуратуру, що вищевказані витрати КНП БМР «Білоцерківська міська лікарня № 2» на лікування потерпілого від злочину ОСОБА_2 оплачено НСЗУ як замовником медичних послуг за рахунок коштів Державного бюджету України, проте заходів претензійно-позовного характеру, спрямованих на стягнення з ОСОБА_1 вказаних коштів не вживала, зазначаючи, що відповідно до норм Положення про Національну службу здоров'я України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2017 № 1101, НСЗУ не наділена повноваженнями представляти інтереси держави у справах про відшкодування витрат на лікування особи, яка потерпіла від злочину.
Одночасно, НСЗУ не заперечує щодо звернення до суду в інтересах держави прокуратурою стосовно відшкодування витрат на лікування потерпілих від кримінальних правопорушень та готова до співпраці, в межах повноважень. Вказане свідчить про бездіяльність Національної служби здоров'я України та відсутність наміру звернення до суду з окреслених питань, що є виключним випадком представництва інтересів держави прокурором у суді. Так, компетентний орган - Національна служба здоров'я України, протягом розумного строку після отримання повідомлення та понесення витрат на лікування потерпілих відповідно до договору, самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, тому це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Відсутність претензійно-позовної роботи з боку Національної служби здоров'я України свідчить про нездійснення уповноваженим державним органом покладеного на нього законом обов'язку із захисту державних інтересів у сфері раціонального використання бюджетних (державних) коштів, внаслідок чого не надходять кошти до державного бюджету, порушуються інтереси держави в галузі охорони здоров'я та забезпечення пов'язаних з ними державних гарантій.
Вказане свідчить про виключний випадок представництва інтересів держави прокурором у суді.
Велика Палата Верховного Суду зробила свій висновок щодо поняття «нездійснення або неналежного здійснення суб'єктом владних повноважень своїх функцій» (справа № 912/2385/18 від 26.05.2020), відповідно до якого бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Відповідно до п. 5.6 постанови Верховного Суду від 16.04.2019 у справі № 910/3486/18 визначено, що представництво прокурором у суді законних інтересів держави здійснюється і у разі, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює відповідний орган. При цьому прокурор не зобов'язаний встановлювати причини, за яких позивач не здійснює захист своїх інтересів.
Сам факт не звернення до суду органу, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, свідчить про те, що такий орган неналежно виконує свої повноваження, про що вказується в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.10.2019 у справі № 903/129/18.
Слід звернути увагу, що згідно із ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор доводить бездіяльність органу, в інтересах якого він звертається до суду, а не можливість чи неможливість такого органу самостійно звернутися із цим позовом до суду.
Згідно правової позиції Великої Палати Верховного Суду у справі № 912/2385/18 від 26.05.2020 вказано, що прокурор, звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» надає можливість такому органу відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави.
Невжиття компетентним органом відповідних заходів протягом розумного строку після того, як такому органу стало відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватись як бездіяльність такого органу.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що держава може вступати як в адміністративні (публічні), так і цивільні (господарські) правовідносини. У випадку, коли держава вступає у цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими учасниками таких правовідносин.
Держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Тому поведінка органів, через які вона діє у цивільних відносинах, розглядається як відповідна поведінка держави в них.
Отже, у суспільних відносинах органи, через які діє держава, не мають власних прав і обов'язків, але наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних відносинах. Метою участі держави в особі відповідних органів у цивільних (господарських) правовідносинах є насамперед задоволення приватного інтересу держави.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду у п. п. 82-84 постанови від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц дійшла до висновку, що незалежно від того, хто саме звернувся до суду - орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах, чи прокурор, у судовому процесі (у тому числі у цивільному) держава бере участь у справі як позивач, а відповідний орган або прокурор здійснюють процесуальні дії на захист інтересів держави як суб'єкта процесуальних правовідносин.
Змістом правовідносин за участю держави є права, обов'язки та інтереси самої держави, які вона реалізує через відповідного суб'єкта, а не приватні права, обов'язки та інтереси цього суб'єкта, який бере безпосередню участь у певних правовідносинах від імені держави.
Наведене кореспондується з правовим висновком Верховного Суду у справі № 910/18605/19, викладеним у постанови від 25.08.2022, за яким, визначаючи одним із позивачів суб'єкта, через якого держава бере участь у правовідносинах, прокурор не здійснює захисту його інтересів, а захищає порушені інтереси держави, які тісно пов'язані з діяльністю або повноваженнями такого суб'єкта.
Тож фактичним позивачем у позові, поданому в інтересах держави, є держава, а не відповідний орган або прокурор, а отже, судовому захисту підлягає порушений інтерес держави, а не приватний інтерес суб'єкта, через якого держава діє в цивільних правовідносинах.
Згідно з ч.ч. 3, 4 ст. 53 ЦПК України, якщо суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі або при підготовці справи до розгляду встановить, що рішення суду може вплинути на права та обов'язки осіб, що не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору. У заявах про залучення третіх осіб і в заявах третіх осіб про вступ у справу на стороні позивача або відповідача зазначається, на яких підставах третіх осіб належить залучити до участі у справі.
Таким чином, враховуючи, що затрати лікарні не відшкодовані, що свідчить про неналежне здійснення захисту інтересів держави уповноваженими органами, виникає законне право прокурора на звернення із даною позовною заявою до суду на захист державних інтересів, оскільки вказана бездіяльність призводить до ненадходження коштів, які мали б поступити до міського бюджету.
Згідно п. 1 ст. 24 Закону України «Про прокуратуру» право подання позовної заяви (заяви, подання) в порядку цивільного, адміністративного, господарського судочинства надається Генеральному прокурору України, його першому заступнику та заступникам, керівникам регіональних та місцевих прокуратур, їх першим заступникам та заступникам.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Оскільки КНП БМР «Київська міська лікарня № 2» витратила кошти з бюджету НСЗУ при наданні медичних послуг - лікування потерпілого ОСОБА_2 , який перебував на стаціонарному лікуванні з вини ОСОБА_1 , зазначені кошти необхідно стягнути з ОСОБА_1 та зарахувати до Державного бюджету України, відповідно вимоги позивача Білоцерківської окружної прокуратури є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Аналогічної позиції щодо стягнення коштів на користь закладу охорони здоров'я притримується і Європейський суд з прав людини, який, зокрема, у рішенні від 11.02.2003 по справі «Хаммерн (Hammern) проти Норвегії» (скарга №30287/96) встановив, що тягар фінансових збитків, завданих порушенням і розглядом кримінальної справи, що закрита чи закінчилась виправданням обвинуваченого, несе обвинувачений, якщо він не зможе довести, що вірогідна відсутність факту вчинення ним постановленого йому у вину діяння. Положення пункту 2 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не порушено.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно ч. 1 чт. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Статтею 79 ЦПК України визначено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Частина 1 статті 80 ЦПК України передбачає, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).
Частиною 1 статті 131 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до п. 1 ч.ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у с правах про відшкодування матеріальних збитків, завданих внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Згідно з ч. 1 ст. 57 ЦПК України органи та інші особи, які відповідно до ст. 56 цього Кодексу звернулися до суду в інтересах інших осіб, мають процесуальні права та обов'язки особи, в інтересах якої вони діють, за винятком права укладати мирову угоду.
В даному випадку прокурор звільняється від сплати судового збору, оскільки предметом спору є шкода, завдана державі внаслідок вчинення відповідачем кримінального правопорушення.
Зазначена позиція узгоджується з правовими висновками Верховного Суду у постанові від 20.04.2023 у справі № 912/1194/22, де Верховний Суд погодився і висновками суду апеляційної інстанції щодо скасування ухвали суду першої інстанції, якою повернуто позов прокурора через несплату судового збору у справі про стягнення шкоди, завданої державі внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України ( ч. 6 ст. 141 ЦПК України ).
Оскільки позовні вимоги позивача підлягають задоволенню, то у відповідності до вимог ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь держави підлягає стягненню судові витрати у розмірі 1 211,20 гривень, ставки яких діяли на час звернення до суду з даним позовом.
Одночасно суд роз'яснює, що відповідно до ч. 1 ст. 288 ЦПК України заочне рішення підлягає скасуванню, якщо судом буде встановлено, що відповідач не з'явився в судове засідання та (або) не повідомив про причини неявки, а також не подав відзив на позовну заяву з поважних причин, і докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи.
В свою чергу, відповідно до ч. 2 ст. 288 ЦПК України позивач та треті особи мають право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст. ст. 15, 16, 1206 ЦК України, ст. ст. 2, 5, 10, 12, 19, 44, 56, 76, 77, 79, 80, 81, 82, 89, 131, 141, 187, 263-265, 273, 274, 280-289 ЦПК України, п. 3 Постанови Пленуму Верховного суду України № 11 від 07.07.1995 «Про відшкодування витрат на стаціонарне лікування особи, яка потерпіла від злочину, та судових витрат», Законом України "Про прокуратуру", Законом України «Про судовий збір», суд,
Позовні вимоги Білоцерківської окружної прокуратури, яка діє в інтересах держави Національної служби здоров'я України до ОСОБА_1 , третя особа: Комунальне некомерційне підприємство Білоцерківської міської ради «Білоцерківська міська лікарня № 2» про відшкодування витрат на лікування потерпілого від кримінального правопорушення, - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) витрати понесені Національною службою здоров'я України за рахунок коштів Державного бюджету України на лікування потерпілого від кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України у кримінальному провадженні № 12023111030004565 від 24.09.2023 - ОСОБА_2 у сумі 24 949,73 гривень ( двадцять чотири тисячі дев'ятсот сорок дев'ять гривень сімдесят три копійки ), які перерахувати в дохід Державного бюджету України (за наступними реквізитами: код отримувача - 37993783, отримувач ГУК у м. Києві/Шевченківський р-н/24060300, банк отримувача - Казначейство України (ел.адм.подат.), номер рахунку - UA978999980313080115000026011, код класифікації доходів бюджету 24060300, найменування коду класифікації доходів бюджету - 24060300).
Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в сумі 1 211,20 гривень ( одна тисяча двісті одинадцять гривень двадцять копійок ).
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів безпосередньо до Київського апеляційного суду.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення ( виклику ) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складання у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності у особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення - якщо така адреса відсутня.
Позивач: Білоцерківська окружна прокуратура ( адреса місцезнаходження: 09100, Київська область, м. Біла Церква, вул. Шолом-Алейхема, буд.38-а, ЄДРПОУ: 0290999621 );
Позивач: Національна служба здоров'я України ( адреса місцезнаходження: 04073, м. Київ, проспект Степана Бандери, буд. 19, ЄДРПОУ: 42032422 );
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ( адреса реєстрації: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 );
Третя особа: Комунальне некомерційне підприємство Білоцерківської міської ради «Білоцерківська міська лікарня № 2» ( адреса місцезнаходження: 09119, Київська область, м. Біла Церква, вул. Ігоря Зінича, буд. 9, ЄДРПОУ: 01994586 ).
Повне заочне судове рішення складено 09 квітня 2026 року.
Суддя О. І. Орєхов