Справа № 357/903/26
Провадження № 2/357/3017/26
іменем України
10 квітня 2026 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:
головуючого судді - Орєхова О.І.,
за участі секретаря - Кича М.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в залі суду № 2 м. Біла Церква цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за споживчий природний газ,
В січні 2026 року позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» звернулось до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за споживчий природний газ, посилаючись на наступні обставини.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» (далі - Позивач, Постачальник, ТОВ «ГК «Нафтогаз України») звертається до суду з вимогою про стягнення боргу з ОСОБА_1 (далі - Відповідач, Споживач), за спожитий природний газ у сумі 8 569,60 грн, яка складається з суми основного боргу.
Відповідачем, по об'єкту, що розташовується за адресою: АДРЕСА_1 , в період з січня 2023 по листопад 2025 (включно) було спожито природний газ на загальну суму 8 569,60 грн, вартість якого залишилась не оплаченою Споживачем.
Об'єкт газифікації, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , належить відповідачу на праві власності відповідно до договору дарування від 23.02.2022.
Постачальник звернувся до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області із заявою про видачу судового наказу про стягнення заборгованості за спожитий природний газ. Ухвалою від 24.07.2025 по справі № 357/11367/25 Постачальнику було відмовлено у видачі судового наказу.
У зв'язку з цим, Постачальник звертається до суду з позовною заявою про стягнення заборгованості за спожитий природний газ.
За подання заяви про видачу судового наказу Постачальником було сплачено 302,80 грн судового збору згідно з платіжної інструкції № 0000022046 від 21.02.2025.
Позивач, як суб'єкт ринку газу, з 01.11.2018 р. здійснює діяльність з постачання природного газу фізичним та юридичним особам які використовують його (природний газ) для власних потреб на підставі постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 880 від 04.07.2017 «Про видачу ліцензій з постачання природного газу ...» на території України.
Постачання природного газу побутовому споживачу здійснюється на підставі договору, що укладається між ним та постачальником на умовах Типового договору постачання природного газу побутовим споживачам, (далі - Договір), які є однаковими для всіх побутових споживачів України.
Постановою НКРЕКП № 2500 від 30.09.2015 р. «Про затвердження типового договору постачання природного газу побутовим споживачам» визначено, що договір між Постачальником природного газу та Споживачем є публічним договором приєднання, відповідно до ст. ст. 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України. Відповідно укладається шляхом заявочного принципу і не потребує двостороннього підписання письмової форми договору.
За договором постачання природного газу постачальник зобов'язаний поставити побутовому споживачу природний газ у необхідних для нього об'ємах (обсягах), а побутовий споживач зобов'язаний своєчасно оплачувати постачальнику вартість природного газу у розмірі, строки та порядку, що визначені договором.
Для забезпечення приєднання побутовим споживачем до умов договору постачання природного газу побутовий споживач має надати постачальнику заяву-приєднання до умов договору постачання природного газу побутовим споживачам, підписану побутовим споживачем або уповноваженою ним особою.
Однак, Споживачем Постачальнику не була надана заява-приєднання до умов договору постачання природного газу побутовим споживачем.
Разом з тим, відповідно до розпорядження КМУ від 22.07.2020 №917 Товариство з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» визначено постачальником «останньої надії».
Постачальник «останньої надії» - визначений Кабінетом Міністрів України постачальник, який не має права відмовити в укладенні договору постачання природного газу на обмежений період часу (абзац 14 пункту 5 розділу І Правил).
Постачальник останньої надії зобов'язаний протягом 60 днів постачати газ споживачу, якщо він залишиться без постачальника.
Відповідно до положень пункту 1 розділу VI Правил постачальник «останньої надії» здійснює постачання природного газу споживачам на умовах договору постачання природного газу, який укладається з урахуванням вимог цього розділу та має відповідати Типовому договору постачання природного газу постачальником «останньої надії», затвердженому постановою НКРЕКП від 30 вересня 2015 № 2501 (далі- Типовий договір №2), який є публічним, а його умови - однаковими для всіх споживачів.
Договір постачання природного газу постачальником «останньої надії» укладається з урахуванням вимог статей 205, 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України шляхом публічної оферти постачальника «останньої надії» та її акцептування споживачем через факт споживання газу за відсутності іншого постачальника.
Договір постачання природного газу постачальником «останньої надії» не потребує двостороннього підписання.
Таким чином, Відповідач приєднався до договору постачання природного газу постачальником «останньої надії» (ТОВ «ГК «Нафтогаз України») шляхом акцептування договору із Позивачем через факт споживання газу.
Виходячи з вищевикладеного, відсутність укладеного між Постачальником та Споживачами письмового договору на постачання природного газу не є підставою для відмови судом у задоволені позивних вимог.
Позивачем в період з січня 2023 року по листопад 2025 року (включно) було поставлено Відповідачу природний газ на загальну суму 8 569,60 грн (з урахуванням проплат Відповідача станом на дату подачі цієї позовної заяви), вартість якого не сплачена, про що свідчить виписка з особового рахунку - фінансового стану.
Оскільки Відповідач не в повному обсязі сплачував нараховані суми за спожитий природний газ, це свідчить про неналежне виконання Споживачем своїх зобов'язань, а тому порушує право Позивача на одержання плати за поставлений природний газ у встановлений Договором строк.
Просили суд стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , борг за спожитий природний газ по об'єкту, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» код ЄДРПОУ 40121452 суму основного боргу (заборгованості за спожитий природний газ) в розмірі 8 569,60 (вісім тисяч п'ятсот шістдесят дев'ять) гривень 60 копійок на рахунок: НОМЕР_2 в AT «Ощадбанк» м. Києва, МФО 300465, а також суму судового збору в розмірі 3 328 (три тисячі триста двадцять вісім) гривень 00 копійок на поточний рахунок НОМЕР_3 в АБ «УКРГАЗБАНК» м. Києва, МФО 320478 ( а. с. 1-3 ).
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.01.2026, головуючим суддею визначено Орєхова О.І. ( а. с. 17-18 ) та матеріали передані для розгляду.
Відповідно до ч. 6 ст. 187 ЦПК України у разі якщо відповідачем у позовній заяві вказана фізична особа, яка не є суб'єктом підприємницької діяльності, суд не пізніше двох днів з дня надходження позовної заяви до суду звертається до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) такої фізичної особи.
Суддя з метою визначення підсудності може також користуватися даними Єдиного державного демографічного реєстру (ч. 8 ст. 187 ЦПК України).
Згідно відповіді з Єдиного державного демографічного реєстру № 2266472 від 23.01.2026, сформованого засобами підсистеми ЄСІТС «Електронний суд» за запитом судді щодо визначення підсудності, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з 19.07.2021 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 ( а. с. 22-23 ).
Позови до фізичної особи пред'являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом ( ч. 1 ст. 27 ЦПК України ).
Частиною 1 ст. 30 ЦПК України встановлено, що позови, що виникають із приводу нерухомого майна, пред'являються за місцезнаходженням майна або основної його частини.
Відповідно до практики Верховного суду (постанова від 10.04.2019 по справі № 638/1988/17) правила виключної підсудності застосовуються, у тому числі, до позовів про стягнення заборгованості за надання послуг з утримання нерухомого майна.
Тому, дана справа підсудна Білоцерківському міськрайонному суду Київської області.
Якщо відповідачем вказана фізична особа, яка не має статусу підприємця, суд відкриває провадження не пізніше наступного дня з дня отримання судом у порядку, передбаченому частиною восьмою цієї статті, інформації про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи - відповідача ( ч. 1 ст. 187 ЦПК України ).
Відповідно до ч. 4 ст. 19 ЦПК України, спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.
Згідно до ч. 1 ст. 274 ЦПК України, у порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута малозначна справа.
Відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів та поділ майна.
Ухвалою судді від 26 січня 2026 року прийнято вищезазначену позовну заяву до розгляду та відкрито провадження. Постановлено провести розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Розгляд справи призначено в судове засідання у справі на 04 березня 2026 року ( а. с. 38-39 ).
04.03.2026 розгляд справи було відкладено на 10.04.2026 ( а. с. 49 ).
05.03.2026 судом отримано відзив на позовну заяву, зареєстрований за вх. № 14686 ( а. с. 46-47 ), який направлений поштою 01.03.2026 ( а. с. 49 ), тобто, в строк визначений в ухвалі від 26 січня 2026 року.
Відзив обґрунтований тим, що підстав для стягнення заборгованості та відповідно для задоволення позовних вимог позивача немає, оскільки відповідно до довідки, наданої позивачем від 23.02.2026, відсутня заборгованість за спожитий газ домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 . Вона є власником житлового буд. АДРЕСА_1 з 23.02.2022. Оскільки особовий рахунок ще досі оформлений на попереднього власника, то довідка видана на ім'я ОСОБА_3 .
В судове засідання 10.04.2026 сторони по справі не з'явились.
Позивач свого представника не направив, про дату, час та місце слухання справи повідомлені належним чином, про що в матеріалах справи свідчить наявна Довідка про доставку електронного документу у вигляді «Довідка про відкладення с-з» від 04.03.2026, доставлено 06.03.2026 ( а. с. 45 ).
Відповідно до ч. 5 ст. 128 ЦПК України судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п'ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно.
Згідно п. 2 ч. 8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки до електронного кабінету особи.
Суд направляє судові рішення, судові повістки, судові повістки - повідомлення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу на їхні офіційні електронні адреси, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів) (частина п'ята статті 14 ЦПК України).
Адвокати, нотаріуси, приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, державні органи, органи місцевого самоврядування та суб'єкти господарювання державного та комунального секторів економіки реєструють офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі в обов'язковому порядку.
Інші особи реєструють офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі в добровільному порядку (частина шоста статті 14 ЦПК України).
Зміст вказаної процесуальної норми свідчить про те, що для цілей ЦПК України офіційною електронною адресою є електронна адреса, зареєстрована в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі.
Вказаний висновок також узгоджується з правовою позицією щодо належного виклику учасника справи засобами електронної пошти, викладеною Верховним Судом у постановах від 01 червня 2022 року у справі № 761/42977/19 (провадження № 61-1933св22) та від 26 жовтня 2022 року у справі № 761/877/20 (провадження № 61-11706св21).
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
З огляду на це, суд, який комунікує з учасником справи за допомогою повідомлених ним засобів комунікації, діє правомірно і добросовісно. Тому слід виходити з «презумпції обізнаності»: особа, якій адресовано повідомлення суду через такі засоби комунікації, знає або принаймні повинна була дізнатися про повідомлення.
Водночас, звертаючись до суду з позовом, в прохальній його частині, позивач просив розгляд здійснювати за відсутності представника позивача за наявними в матеріалах справи доказами.
Відповідач в судове засідання не з'явилась, про дату, час та місце слухання справи повідомлена належним чином, про що свідчить поштове повідомлення про вручення, отримано особисто 26.03.2026 ( а. с. 50 ).
Відповідно до ч. 5 ст. 128 ЦПК України судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п'ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно.
Відповідно до ч. 3 ст. 211 ЦПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.
В свою чергу, сторонапозивача скористувалась вимогами ч. 3 ст. 211 ЦПК України.
Оскільки, як зазначено вище, відповідач була повідомлена належним чином про дату, час та місце слухання справи, надала відзив, в якому виклала свою позицію стосовно позовних вимог позивача, суд приходить до висновку про можливість проведення судового засідання за відсутності учасників справи, оскільки наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та прийняття законного і обґрунтованого рішення.
Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду при розгляді справи № 361/8331/18 від 1 жовтня 2020 року.
В зазначеній постанові Верховний Суд виходив з такого: «якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні».
Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Отже, оскільки сторони не з'явилися в судове засідання, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
За змістом вимог ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складання повного судового рішення.
Згідно постанови КЦС Верховного Суду від 30 вересня 2022 року у справі за № 761/38266/14 якщо проголошення судового рішення не відбулось, то датою його ухвалення є дата складання повного судового рішення, навіть у випадку, якщо фактичне прийняття такого рішення відбулось у судовому засіданні, яким завершено розгляд справи і в яке не з'явились всі учасники такої справи. При цьому, дата яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з'явились всі учасники такої справи.
Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного.
Згідно із ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Судом встановлені наступні обставини та спірні їм правовідносини.
Встановлено, що відповідно до Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 07.10.2025 вбачається, що зареєстровано юридичну особу ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України», код ЄДРПОУ 40121452, вид економічної діяльності торгівля газом через місцеві (локальні) трубопроводи (основний).
Ухвалою суду від 24.07.2025 (справа № 357/11367/25) ТОВ «ГК «Нафтогаз Україна» відмовлено у видачі судового наказу про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за спожитий природний газ, відповідно до ст. 165 ЦПК України ( а. с. 8 ).
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 17.04.2025, ОСОБА_2 є власником квартири за адресою: АДРЕСА_1 на підставі договору дарування від 23.02.2022 ( а. с. 11- 12 )
Із довідки про фінансовий стан споживача, виданої по рахунку НОМЕР_4 на ім'я ОСОБА_1 ( адреса: АДРЕСА_1 ) вбачається, що в ньому зазначено період спожитого обсягу природного газу, зазначено тарифи за використання газу, нарахування до сплати по місячно та відомості про сплату, де сума боргу складає в розмірі 8 569,60 грн ( а. с. 10 ).
Додано до позову Типовий договір постачання природного газу побутовим споживачем ( а. с. 13-14 ), який не підписаний з боку відповідача.
Разом з тим, відповідно до розпорядження КМУ від 22.07.2020 №917 Товариство з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» визначено постачальником «останньої надії».
Постачальник «останньої надії» - визначений Кабінетом Міністрів України постачальник, який не має права відмовити в укладенні договору постачання природного газу на обмежений період часу (абзац 14 пункту 5 розділу І Правил).
Постачальник останньої надії зобов'язаний протягом 60 днів постачати газ споживачу, якщо він залишиться без постачальника.
Відповідно до положень пункту 1 розділу VI Правил постачальник «останньої надії» здійснює постачання природного газу споживачам на умовах договору постачання природного газу, який укладається з урахуванням вимог цього розділу та має відповідати Типовому договору постачання природного газу постачальником «останньої надії», затвердженому постановою НКРЕКП від 30 вересня 2015 № 2501 (далі- Типовий договір №2), який є публічним, а його умови - однаковими для всіх споживачів.
Договір постачання природного газу постачальником «останньої надії» укладається з урахуванням вимог статей 205, 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України шляхом публічної оферти постачальника «останньої надії» та її акцептування споживачем через факт споживання газу за відсутності іншого постачальника.
Договір постачання природного газу постачальником «останньої надії» не потребує двостороннього підписання.
Таким чином, відповідач приєдналась до договору постачання природного газу постачальником «останньої надії» (ТОВ «ГК «Нафтогаз України») шляхом акцептування договору із позивачем через факт споживання газу.
Відповідно до 67 ЖК України плата за комунальні послуги (водопостачання, газ, теплова енергія та інші послуги) береться, крім квартирної плати, за затвердженими в установленому порядку тарифами.
Згідно зі ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо- та електропостачанням, опаленням.
Споживачем за цим Законом є фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.
Частиною 3 статті 16 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено принцип безперебійного надання споживачу комунальних послуг.
За змістом ст.ст. 319, 322 ЦК України власність зобов'язує, власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» у разі, коли жиле приміщення належить особі на праві приватної власності, то учасником правовідносин з приводу надання житлово-комунальних послуг щодо такого приміщення є саме ця особа.
Відсутність договору про надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі, оскільки за п. 5 ч. 3 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними.
Такий висновок викладений у постановах Верховного Суду України від 10 жовтня 2012 року у справі №6-110цс12, від 30 жовтня 2013 року у справі №6-59цс13.
Окрім того, 10.12.2018 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду при розгляді справи № 638/11034/15-ц, дійшов до висновку, що споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними, а відсутність договору на надання житлово-комунальних послуг не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.
Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 14.02.2018 року у справі № 462/6393/15-ц, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 вересня 2018 року у справі № 750/12850/16-ц і у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 6 листопада 2019 року у справі № 642/2858/16.
Така правова позиція викладена і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2020 № 712/8916/17 (14-448цс19 ).
Де, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками судів першої й апеляційної інстанцій про те, що у сторін спору є фактичні договірні відносини щодо надання відповідних житлово-комунальних послуг, а відсутність укладеного письмового договору не звільняє відповідача від обов'язку оплати за надані такі послуги.
Порядок постачання природного газу споживачам визначений Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 2496 від 30.09.2015 «Про затвердження правил постачання природного газу» та іншими нормативно-правовими актами.
Також, взаємовідносини оператора газорозподільних систем із суб'єктами ринку природного газу, в тому числі із побутовими споживачами, регулюються Кодексом газорозподільних систем, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 2494 від 30.09.2015.
Частини 1, 2 ст. 714 ЦК України передбачають, що за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.
До житлово-комунальних послуг належать, зокрема, послуги з постачання та розподілу природного газу (п. 2 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).
Статтею 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» на споживача покладено обов'язок, серед іншого, оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
При цьому, ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.
За змістом ч. 1, 2 ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» одиниця виміру обсягу спожитого споживачем природного газу визначається правилами постачання природного газу, що затверджуються уповноваженим законом органом. Постачання та розподіл природного газу мають забезпечуватися безперервно, з гарантованим рівнем безпеки та якості. Параметри якості природного газу та величини його тиску повинні відповідати нормативним документам у сфері стандартизації. Величина тиску газу не може бути меншою за мінімально допустиме значення, визначене нормативними та технічними документами на газові прилади і пристрої.
Частиною 1 статті 509 ЦК України, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (ч. 1 ст. 901 ЦК України).
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей термін (строк).
За змістом ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його не виконанням або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
У зв'язку з несплатою в повній мірі відповідачем вартості спожитого природного газу, позивач вказує на те, що заборгованістьстановить в розмірі 8 569,60 грн, яку просить стягнути з відповідача в судовому порядку.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (див. постанову Верховного Суду від 22 квітня 2021 року у справі № 904/1017/20).
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (статті 79 ЦПК України).
Відповідно до ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Статтею 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц сформульовано висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони.
В свою чергу, відповідач звертаючись до суду з відзивом на позовну заяву позивача заперечувала та вказувала на те, що вона не має заборгованості перед позивачем, про що зазначено у довідці, наданої позивачем від 23.02.2026.
Так, відповідно до Довідки про відсутність заборгованості № 4183893-В від 23.02.2026, даний документ підтверджує, що за О/Р НОМЕР_4 немає заборгованості за користування природним газом ( адреса: АДРЕСА_1 ) ( а. с. 48 ).
Таким чином, зазначене спростовує доводи позивача, що відповідач має заборгованість за спожитий природний газ.
Тому, даючи оцінку наданим доказам з боку учасників справи, суд прийшов до висновку, що вимоги позивача до відповідача про стягнення заборгованості за спожитий природний газ є такими, що не підлягають задоволенню, оскільки є безпідставними та недоведеними.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Поняття судових витрат міститься в п. 1 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», де судові витрати передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв'язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати - це витрати держави, які вона несе у зв'язку з вирішенням конкретної справи.
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч. 1 ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України).
У відповідності до вимог ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача. У разі відмови - на позивача.
При зверненні до суду позивачем було сплачено судовий збір, про що свідчать долучені платіжні інструкції ( а. с. 4, 5 ).
Оскільки позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню, то у урахуванням вимог ст. 141 ЦПК України не підлягають стягненню і з відповідача судові витрати понесені позивачем при зверненні до суду.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст. 67 ЖК України, ст. ст. 319, 322, 509, 526, 530, 610, 625, 714, 901 Цивільного кодексу України, ст. ст. 2, 5, 12, 13, 19, 27, 28, 30, 76-81, 89, 128, 133, 141, 187, 211, 247, 263-265, 273, 274, 353-355 ЦПК України, Законом України «Про житлово-комунальні послуги», п. 1 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», суд,
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за спожитий природний газ, - залишити без задоволення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» ( адреса місцезнаходження: 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, буд. 1, ЄДРПОУ: 40121452 );
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ( адреса реєстрації: АДРЕСА_4 , РНОКПП: НОМЕР_5 ).
Повний текст судового рішення складено 10 квітня 2026 року.
Суддя О. І. Орєхов