Справа № 355/1711/24
Провадження № 1-кп/355/58/26
"14" квітня 2026 р. селище Баришівка
Баришівський районний суд Київської області у складі
головуючої судді ОСОБА_1 ,
за участю:
секретарів судового засідання ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
учасників кримінального провадження:
-прокурорів ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ,
-обвинуваченого ОСОБА_10 ,
-захисника ОСОБА_11 ,
-потерпілого (цивільного позивача) ОСОБА_12 ,
-представника потерпілого (цивільного позивача) ОСОБА_13 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в селищі Баришівка матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12024116080000026 від 02 липня 2024 року, за обвинуваченням:
ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , українця, громадянина України, уродженця міста Києва, з середньою спеціальною освітою, місце реєстрації та проживання: АДРЕСА_1 , одруженого, не працюючого, інвалідності не має, неповнолітніх (непрацездатних) осіб на утриманні не має, раніше не судимий,
у вчиненні кримінального правопорушення (проступку), передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України,-
1. Формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення.
Судом визнано доведеним, що 01.07.2024 близько 19 години 30 хвилин між ОСОБА_10 та ОСОБА_12 , які перебували за адресою: АДРЕСА_2 , на ґрунті раптових неприязних відносин, виник конфлікт.
В цей момент у ОСОБА_10 виник умисел на спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_12 .
Відразу реалізуючи свій протиправний умисел, направлений на заподіяння фізичної шкоди здоров'ю ОСОБА_12 , усвідомлюючи протиправний характер своїх дій та їх наслідки, ОСОБА_10 наніс ОСОБА_12 не менше 4 ударів кулаками рук в голову, та не менше 8 ударів ногами в область тулуба, спричинивши останньому відповідно до висновку експерта тілесні ушкодження у виді: ділянки зсаднення на волосистій частині голови потиличної ділянки по центру, зсаднення у верхньому полюсі лівої вушної раковини, по задній поверхні у верхній третині лівого плеча, по задній поверхні в нижній третині лівого плеча, в області черевної стінки в підреберній ділянці зліва, по передньо-пахвинній лінії зліва в ділянці верхнього краю клубкової кістки, по передньо-внутрішній поверхні у нижній третині лівого стегна, синець на тлі із крововиливами на виличній ділянці справа, садна на виличній ділянці зліва, в області нижньої щелепи справа, на правій щічній ділянці, синець в надплечовій ділянці зліва на тлі із ділянкою зсаднення, які відносяться до легких тілесних ушкоджень.
Судовий розгляд кримінального провадження №12024116080000026 про обвинувачення ОСОБА_10 у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, проведено в межах пред'явленого обвинувачення, згідно із обвинувальним актом, затвердженим 28 серпня 2024 року прокурором Баришівського відділу Броварської окружної прокуратури ОСОБА_6 , відповідно до ст. 337 КПК України.
2.Докази на підтвердження встановлених судом обставин, а також мотиви неврахування окремих доказів.
Суд дійшов висновку щодо доведеності обвинувачення, провівши судовий розгляд лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ, що наявний у провадженні, з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку, виходячи з такого.
Відповідно до положень ст. 84 КПК України доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.
Так, будучи допитаним у судовому засіданні 16.06.2025 обвинувачений ОСОБА_10 свою вину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, не визнав.
За показаннями обвинуваченого, у їхньої родини із родиною ОСОБА_14 , які проживають по сусідству, дійсно раніше були конфліктні ситуації із питань тримання Яромками птиці, питання меж земельних ділянок.
01 липня 2024 року він із матір'ю, ОСОБА_15 , приїхали до себе на дачу в село Сезенків Броварського району Київської області і побачили, що сусіди ставлять паркан на межі їх земельних ділянок.
Після їх приїзду розпочалася суперечка з приводу паркану, оскільки обвинуваченому та його матері не сподобалось, що не порадились із ними як ставити паркан та кріпити каркас, зокрема, до будинку.
Під час суперечки ОСОБА_12 вдарив матір обвинуваченого, ОСОБА_15 .
Побачивши це, з метою захисту своєї матері, діючи в стані необхідної оборони, ОСОБА_10 наніс удари ОСОБА_12 в обличчя. Кількість ударів не пам'ятає. За показаннями обвинуваченого, у подальшому відбулася бійка між чоловіками («він бив мене, а я бив його»).
Під час бійки ОСОБА_12 впав на спину, під час перебування ОСОБА_12 в лежачому положенні, за показами обвинуваченого, він ОСОБА_12 не бив; між чоловіками відбувалася просто «тяганина».
Означені показання обвинуваченого ОСОБА_10 суд визнає допустимими доказами, враховуючи, що вони отримані у порядку, встановленому Кримінальним процесуальним кодексом України (надалі також КПК України).
Щодо показань обвинуваченого ОСОБА_10 щодо його дій в стані необхідної оборони судом буде надана правова оцінка нижче в цьому вироку після зазначення всіх інших доказів у цьому кримінальному провадженні.
Захисник ОСОБА_11 наполягав на відсутності підстав для притягнення обвинуваченого ОСОБА_10 до кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 125 КК України, оскільки ОСОБА_10 діяв у стані необхідної оборони.
Будучи допитаним в судовому засіданні 16.06.2025 відповідно до ст. 353 КПК України, у взаємозв'язку із ч. 2, 3, 5 - 14 ст. 352 КПК України, потерпілий ОСОБА_12 надав показання, що у їхньої родини із родиною ОСОБА_16 , які проживають по сусідству, були певні конфліктні ситуації, пов'язані, зокрема, із триманням родиною ОСОБА_17 птиці, неприємні запахи від тримання якої не подобалися родині ОСОБА_16 . Також ще раніше між родинами існували спірні питання щодо меж земельних ділянок. Родини проживають в одному спільному будинку, який має два окремі входи, із розділеними земельними ділянками.
Зважаючи на означені спірні питання, родина ОСОБА_14 вирішила встановити паркан між обійстями один одного.
Для вказаної роботи ОСОБА_12 запросив свідка ОСОБА_18 .
01 липня 2024 року ОСОБА_12 із ОСОБА_18 встановили каркас паркану. Також були закуплені та доставлені металеві листи для прикріплення до каркасу.
Ввечері, 01.07.2024 до себе на дачу приїхали сусіди - ОСОБА_10 та його матір, ОСОБА_15 , яким не сподобалось встановлення паркану, оскільки, на їх думку, це було зроблено неправильно.
ОСОБА_15 підійшла до встановленого каркасу, почала його трясти та штовхати металеві листи, бити по ним ногами.
Це побачила дружина потерпілого - ОСОБА_19 , підійшла до ОСОБА_15 та зробила останній зауваження, щоб та так не робила.
У відповідь ОСОБА_15 почала бити дружину потерпілого по голові.
ОСОБА_12 , побачивши це, підійшов та штовхнув ОСОБА_15 , аби та припинила бити його дружину.
Після означеного ОСОБА_10 почав наносити ОСОБА_12 удари по голові. У подальшому всі втрьох звалилися на землю, а потім лежачого ОСОБА_12 били вже ОСОБА_10 разом з матір'ю, ОСОБА_15 .
Після 4-5 ударів в обличчя потерпілий втратив свідомість.
В якийсь момент, прийшовши до тями, потерпілий ОСОБА_12 зміг відштовхнути ОСОБА_10 та піднятися на ноги.
Також потерпілий надав покази, що ОСОБА_10 після того, як ОСОБА_12 зміг піднятися, наніс йому два ковзні удари по голові цеглиною.
Щодо завдання тілесних ушкоджень ОСОБА_15 , потерпілий ОСОБА_12 зауважив, що на початку конфліктної ситуації він відштовхнув ОСОБА_15 , аби та припинила бити його дружину. У подальшому він ОСОБА_15 не бив. Водночас, припустив, що ушкодження могли бути завдані ОСОБА_15 коли він оборонявся від її ударів.
Представник потерпілого ОСОБА_13 просила притягнути обвинуваченого ОСОБА_10 до кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 125 КК України, оскільки його дії по відношенню до потерпілого зафіксовані як протиправні в установленому чинним законодавством порядку. Доказів захисту, які б переважали над доказами слідства, суду не надано, їх зміст та суть не спростовано, остільки вони є належними та допустимими.
Крім того, будучи допитаним у судовому засіданні 02.05.2025, відповідно до вимог ст. 352 КПК України та попередженим про кримінальну відповідальність за відмову від давання показань та завідомо неправдиві показання, свідок ОСОБА_18 надав показання, що 01 липня 2024 року ОСОБА_12 подзвонив йому, щоб свідок допоміг поставити паркан (огорожу). Каркас паркану вже був зварений. Близько 18:30 на територію зайшли ОСОБА_10 та ОСОБА_15 .
Конфлікт розпочався через те, що родина ОСОБА_16 вважала, що паркан був встановлений неправильно («не так зроблено»). ОСОБА_12 відмовився переробляти паркан. Суперечка перейшла на визначення меж земельних ділянок. ОСОБА_10 та ОСОБА_12 пішли з'ясовувати, де проходять ці межі.
За показами свідка, між ОСОБА_19 та ОСОБА_15 почалася сварка, що стосувалася встановлення паркану.
Побачивши конфлікт жінок та штовханину між ними, потерпілий ОСОБА_12 підійшов, щоб допомогти своїй дружині, ОСОБА_19 .
За показами свідка, ОСОБА_12 відштовхнув/вдарив у плече ОСОБА_15 .
Побачивши це, обвинувачений ОСОБА_10 завдав ОСОБА_12 удару в область обличчя. ОСОБА_12 від ударів впав на східці ганку. ОСОБА_10 наносив удари ОСОБА_12 , який знаходився в лежачому положенні на східцях, ногами по тулубу, таких ударів було декілька. Свідок також бачив удар ОСОБА_10 ногою по спині ОСОБА_12 . У подальшому вже і ОСОБА_15 також допомагала своєму синові та наносила удари ОСОБА_12 кулаками по тулубу.
Свідок ОСОБА_18 також зазначив, що після того, як ОСОБА_12 піднявся із східців, ОСОБА_10 пішов за хату, взяв цеглину білого кольору і, коли потерпілий ОСОБА_12 знаходився до нього спиною, ОСОБА_10 завдав потерпілому цією цеглиною два удари: по голові та по плечу.
Після цього інциденту ОСОБА_19 , у якої голова була в крові, почала кричати і викликала поліцію та швидку допомогу, що призвело до зупинки бійки.
Також, будучи допитаною в судовому засіданні 02.05.2025, відповідно до вимог ст. 352 КПК України та попередженою про кримінальну відповідальність за відмову від давання показань та завідомо неправдиві показання, свідок ОСОБА_19 , дружина потерпілого ОСОБА_12 та рідна тітка обвинуваченого ОСОБА_10 , надала покази, що 01 липня 2024 року ввечері вона перебувала на своєму обійсті (на городі) та почула, що біля паркана, що встановлювався, відбувається якась суперечка. Як виявилось, Проценки вважали, що паркан встановлений неправильно. Свідок ОСОБА_19 побачила свідка ОСОБА_15 , яка почала бити ногами металеві листи, що мали бути закріплені як паркан між обійстями ОСОБА_16 та ОСОБА_14 . На зауваження ОСОБА_19 , що ОСОБА_15 не купувала облаштування паркану та що це майно родини ОСОБА_14 , ОСОБА_15 обізвала ОСОБА_19 нецензурними словами та почала її бити.
Чоловік свідка, ОСОБА_12 , побачивши це, підійшов та штовхнув ОСОБА_15 аби вона припинила бити ОСОБА_19 ОСОБА_15 впала.
У цей момент обвинувачений ОСОБА_10 почав бити потерпілого ОСОБА_12 , який від ударів впав. ОСОБА_10 бив лежачого ОСОБА_12 ногами в область ребер, боків, тіла вгорі. Свідок також бачила, як її чоловіка вдарили у вухо та в око. У ОСОБА_19 було враження, що її чоловік хотів перевернутися на живіт, але не міг із-за ударів ОСОБА_10 .
Свідок також надала покази, що ОСОБА_15 також била лежачого ОСОБА_12 кулаками по голові, коли той намагався перевернутися. ОСОБА_19 також зазначала, що в деякий момент їй здавалося, що чоловіка вже забили.
ОСОБА_19 намагалася відтягнути ОСОБА_10 за руку, благала його зупинитись, як раптом відчула удар ззаду по голові. ОСОБА_19 не бачила, хто саме вдарив її, але поруч стояла ОСОБА_15 .
Також свідок бачила в руках ОСОБА_10 білий камінець/цеглинку. На уточнююче запитання свідок відповіла, що не бачила, як ОСОБА_10 цим камінцем/цеглинкою наносив удари ОСОБА_12 .
ОСОБА_19 викликала швидку та працівників поліції. Бійка припинилася.
Також, будучи допитаною в судовому засіданні 02.05.2025, відповідно до вимог ст. 352 КПК України та попередженою про кримінальну відповідальність за відмову від давання показань та завідомо неправдиві показання, свідок ОСОБА_15 , яка є матір'ю обвинуваченого ОСОБА_10 та родичкою потерпілого ОСОБА_12 (його дружина ОСОБА_20 є рідною сестрою її покійного чоловіка), надала суду свої показання, що 01 липня 2024 року вони з сином приїхала з міста Києва на свою дачу, відкрили хвіртку і побачили, що у дворі будують паркан. На місці були ОСОБА_12 та ОСОБА_18
ОСОБА_15 не сподобалося, що паркан прибили до їхньої стіни та приварили до хвіртки без їхнього дозволу. Також свідок заявила, що листи (паркану) потрібно забрати, оскільки ОСОБА_17 не спитали дозволу у її сина.
Зважаючи на означене, свідок ОСОБА_15 руками похилила та повалила листи паркану.
За показами свідка, в цей момент вискочив ОСОБА_12 та вдарив її кулаком в ліву частину обличчя.
Від удару свідок впала, на мить втративши свідомість.
Прийшовши до тями, свідок ОСОБА_15 побачила, що її син, ОСОБА_10 , та ОСОБА_12 «тягаються». ОСОБА_15 стверджує, що бачила, як ОСОБА_12 пальцем «видавлював» око її сину.
Тоді свідок ОСОБА_15 піднялася та схопила ОСОБА_21 за плечі, намагаючись його відтягнути від свого сина.
У цей момент ОСОБА_19 підскочила і почала бити ОСОБА_15 кулаками по спині ззаду.
ОСОБА_15 обернулася, схопила ОСОБА_19 та штовхнула її під виноград, де була труба.
На уточнюючі запитання свідок ОСОБА_15 зазначила, що вона не бачила, як її син ОСОБА_10 наносив удари ОСОБА_12 . Свідок бачила лише, як чоловіки боролися (тягались).
Свідок також підтвердила, що швидку викликали ОСОБА_17 , а її саму лікар не оглядав. Вона підтвердила, що конфлікт тривав недовго.
Крім того, будучи допитаним у судовому засіданні 02.05.2025, відповідно до вимог ст. 352 КПК України та попередженим про кримінальну відповідальність за відмову від давання показань та завідомо неправдиві показання, свідок ОСОБА_22 надав покази, що між ОСОБА_12 та ОСОБА_18 існують дружні відносини, останній неодноразово виконував за замовленням ОСОБА_12 певну роботу, за що отримував винагороду/платню. Також свідок зазначив обставини особистої конфліктної ситуації із потерпілим ОСОБА_12 .
Очевидцем та/або учасником подій 01 липня 2024 року свідок ОСОБА_22 не був, жодних показів щодо таких подій свідком не надано.
Вказані показання потерпілого та свідків ОСОБА_18 , ОСОБА_19 та ОСОБА_15 суд визнає належними, оскільки вони прямо і побічно підтверджують існування/відсутність обставин, що підлягають доказуванню у цьому кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність і недостовірність, можливість та неможливість використання інших доказів. Також суд визнає такі докази допустимими, враховуючи, що останні отримані в порядку, встановленому КПК України.
Тобто, цими показаннями, які є процесуальними джерелами доказів у розумінні ст. 84 КПК України, підтверджуються обставини, визначені ст. 91 даного Кодексу, а саме, час, місце та спосіб вчинення злочину.
Обставин, регламентованих ст. 87 КПК України, щодо свідків під час судового розгляду встановлено не було.
Покази свідка ОСОБА_22 суд не може визнати належними, оскільки вони не підтверджують існування/відсутність обставин, що підлягають доказуванню у цьому кримінальному провадженні.
Даних, передбачених ч. 2 ст. 96 КПК України, відносно допитаних судом свідків для доведення недостовірності їх показань, а саме: показання, документи, які підтверджують їх репутацію, зокрема, щодо засудження за завідомо неправдиві показання, обман, шахрайство або інші діяння, що підтверджують нечесність свідків, під час судового розгляду встановлено не було.
Суд при цьому зауважує, що показання обвинуваченого ОСОБА_10 , потерпілого ОСОБА_12 , свідків ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_15 є послідовними, логічними, такими, що щодо обставин завдання потерпілому легких тілесних ушкоджень узгоджуються між собою та підтверджуються іншими матеріалами кримінального провадження, зокрема:
1)протоколом прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення від 02.07.2024, відповідно до якого потерпілий ОСОБА_12 звернувся із заявою до Броварського РУП ГУНП в Київській області стосовно події, яка мала місце 01.07.2024 близько 20 години, де внаслідок словесного конфлікту він отримав тілесні ушкодження від громадянина ОСОБА_10 за адресою: АДРЕСА_2 (том 1, а.к.п. 220);
2)висновком експертного дослідження №28 від 03.07.2024, проведеного судово-медичним експертом Комунального закладу Київської обласної ради «Київське обласне бюро судово-медичної експертизи» ОСОБА_23 , згідно із яким при судово-медичному обстеженні громадянина ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , виявлено ділянки зсаднення: на волосистій частині голови потиличної ділянки по центру, у верхньому полюсі лівої вушної раковини, по задній поверхні у верхній третині лівого плеча, по задній поверхні в нижній третині лівого плеча, в області лівого ліктьового згину, в області правого ліктьового згину (2), в області черевної стінки в підреберній ділянці зліва, по передньо-пахвинній лінії зліва в ділянці верхнього краю клубкової кістки, по передньо-внутрішній поверхні у нижній третині лівого стегна. Синець на тлі із крововиливами на виличній ділянці справа. Садна: на виличній ділянці зліва, в області нижньої щелепи справа, на правій щічній ділянці. Синець в надплечовій ділянці зліва на тлі із ділянкою зсаднення. Виявлені тілесні ушкодження утворились від дій тупого(их) предмету(ів), по строку можуть відповідати 01.07.2024, та як кожне окремо, так і в своїй сукупності відносяться до категорії - легких тілесних ушкоджень. Враховуючи характер, кількість та розташування тілесних ушкоджень, виявлених при судово-медичному обстеженні ОСОБА_12 , судово-медичний експерт вважає, що утворення тілесних ушкоджень, а саме: ділянки зсаднення на волосистій частині голови потиличної ділянки по центру, в області лівого ліктьового згину, в області правого ліктьового згину (2), при падінні з висоти власного зросту, не виключається, в тому числі і при попередньому наданні тілу прискорення (том 1, а.к.п. 221-222);
3)протоколом проведення слідчого експерименту від 04.07.2024, здійсненого із застосуванням відеокамери «Panasoniс» в с. Сезенків, вул. Цвіля, 24А о 15 год 16 хв за участю потерпілого ОСОБА_12 в присутності понятих ОСОБА_24 , ОСОБА_25 . Під час проведення слідчого експерименту потерпілий ОСОБА_12 розповів про обставини події, які зазначені у заяві, а саме вказав місце, де перебував він та обвинувачений ОСОБА_10 , відтворив нанесення ударів та хід подій. До означеного протоколу додано диск відеозапису слідчого експерименту, який був предметом перегляду у судовому засіданні 17.11.2025 (том 1, а.к.п. 225-235);
4)протоколом проведення слідчого експерименту від 10.07.2024, здійсненого із застосуванням відеокамери «Panasoniс» об 11 год 05 хв за участю свідка ОСОБА_18 , з метою перевірки і уточнення показань, які він дав під час допиту. Слідча дія проводилась в присутності понятих ОСОБА_25 , ОСОБА_26 . Під час проведення слідчого експерименту свідок ОСОБА_18 відтворив механізм нанесення тілесних ушкоджень ОСОБА_10 потерпілому ОСОБА_12 . До означеного протоколу додано диск відеозапису слідчого експерименту, який був предметом перегляду у судовому засіданні 01.10.2025 (том 1, а.к.п. 236-246);
5)висновком експерта Київського обласного бюро судово-медичної експертизи від 17.08.2024 №22/Д, відповідно до якого судово-медичний експерт ОСОБА_23 у підсумку зазначає, що враховуючи кількість та розташування тілесних ушкоджень, виявлених у ОСОБА_12 , їх утворення за обставин, викладених в протоколі допиту потерпілого від 04.07.2024 та в протоколі проведення слідчого експерименту від 04.07.2024 за його участі, можливе, а саме: у верхньому полюсі лівої вушної раковини, по задній поверхні у верхній третині лівого плеча, по задній поверхні в нижній третині лівого плеча, в області черевної стінки в підреберній ділянці зліва, по передньо-пахвинній лінії зліва в ділянці верхнього краю клубкової кістки, по передньо-внутрішній поверхні у нижній третині лівого стегна. Синець на тлі із крововиливами на виличній ділянці справа. Садна: на виличній ділянці зліва, в області нижньої щелепи справа, на правій щічній ділянці. Синець в надплечовій ділянці зліва на тлі із ділянкою зсаднення від нанесення ударів руками, ногами - «наніс удари кулаками в область лівого вуха, удар в область щелепи», «лівою ногою в область правої ноги, один удар в область ребер з лівого боку». Враховуючи кількість та розташування тілесних ушкоджень, їх утворення за обставин, викладених в протоколі допиту свідка від 09.07.2024 та в протоколі слідчого експерименту від 10.07.2024 за участю свідка ОСОБА_18 , можливе (том 1, а.к.п. 247-249);
6)протоколом проведення слідчого експерименту від 28.08.2024, здійсненого із застосуванням відеокамери «Sony» із з'ємним носієм інформації в АДРЕСА_2 о 16 год 07 хв за участю підозрюваного ОСОБА_10 в присутності понятих ОСОБА_27 , ОСОБА_28 . Під час проведення слідчого експерименту підозрюваному запропоновано відтворити обставини події, які мали місце 01.07.2024 приблизно о 20 год 00 хв. В ході проведення слідчого експерименту, підозрюваний ОСОБА_10 повідомив, що заходив на територію домоволодіння за адресою АДРЕСА_2 через металеву хвіртку і в цей час потерпілий ОСОБА_12 стояв на своїй половині земельної ділянки. Саме тоді між ними виник конфлікт. До означеного протоколу додано диск відеозапису слідчого експерименту, який був предметом перегляду у судовому засіданні 01.10.2025 (том 2, а.к.п. 10-15).
Суд зазначає також, що до матеріалів справи додані заяви обвинуваченого ОСОБА_10 від 04.07.2024 та від 10.07.2024 про надання дозволу для проведення слідчого експерименту на його прибудинковій ділянці та на території його домоволодіння за адресою: АДРЕСА_2 (том 1, а.к.п. 223, 224), а також заява ОСОБА_15 від 28.08.2024 про надання дозволу працівникам поліції для проведення слідчого експерименту на території її домоволодіння за адресою: АДРЕСА_2 (том 2, а.к.п. 9).
Відтак, суд вважає, що зібрані та дослідженні у кримінальному провадженні докази є належними, допустимими, достовірними і достатніми для використання в процесі доказування, оскільки ці докази містять у собі фактичні дані, які логічно пов'язані з тими обставинами, які підлягають доказуванню в справі та становлять предмет доказування, передбачені як джерела доказування у КПК України, зібрані відповідно до чинного кримінального процесуального законодавства.
При цьому, суд критично відноситься до показань обвинуваченого в тій частині, де він заперечує наявність умислу на спричинення потерпілому легких тілесних ушкоджень та стверджує про наявність в його діях ознак необхідної оборони.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 36 КК України необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.
Таким чином у разі, коли визначальним у поведінці особи було не відвернення нападу та захист, а бажання спричинити шкоду потерпілому (розправитися), такі дії за своїми ознаками не становлять необхідної оброни, вони набувають протиправного характеру і мають розцінюватись на загальних підставах (висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 07.05.2024 у справі №332/875/23).
В межах цього кримінального провадження встановлені судом фактичні обставини свідчать про те, що потерпілий ОСОБА_12 до завдання йому тілесних ушкоджень ОСОБА_10 лише штовхнув матір обвинуваченого ОСОБА_10 з метою припинення її дій відносно дружини потерпілого (за показаннями свідків ОСОБА_18 , ОСОБА_19 та потерпілого) або, щонайбільше, завдав одного удару в обличчя (за показаннями свідка ОСОБА_15 та обвинуваченого ОСОБА_10 ). У подальшому протиправні дії у відношенні ОСОБА_29 , які б були спрямовані на завдання шкоди здоров'ю матері обвинуваченого, ОСОБА_12 не завдавав.
Відтак, суд доходить висновку, що за фактичними обставинами цієї справи необхідність завдання шкоди в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання потерпілого ОСОБА_12 у відношенні до матері обвинуваченого ОСОБА_15 є сумнівною.
Водночас, за встановленими обставинами цієї справи, обвинуваченим ОСОБА_10 було завдано численних ударів ОСОБА_12 в область голови та тулуба, в тому числі, коли ОСОБА_12 знаходився на землі в положенні лежачи.
Більше того, суд не може не зважити і на показання свідків ОСОБА_18 та потерпілого в тій частині, що коли ОСОБА_12 зміг піднятися із землі, ОСОБА_10 були завдані два удари цеглиною/каменем по голові та плечах, що не може бути розцінене судом як дії, спрямовані на припинення протиправних дій зі сторони потерпілого (як необхідна ознака перебування особи в стані необхідної оборони), оскільки жодним учасником процесу (включаючи обвинуваченого та свідка ОСОБА_15 ) не вказано/не надано показань, що в означений час потерпілий ОСОБА_12 вчиняв активні протиправні дії, спрямовані на завдання шкоди здоров'ю матері обвинуваченого, ОСОБА_15 .
Отже, позиція обвинуваченого ОСОБА_10 та його покази стосовно знаходження у стані необхідної оборони не знаходять свого підтвердження та не виправдовують факт умисного нанесення обвинуваченим тілесного ушкодження потерпілому ОСОБА_12 , оскільки на момент нанесення таких потерпілий вже припинив активні дії по відношенню до матері обвинуваченого, а сам обвинувачений та його матір мали фактичну змогу припинити сварку в інший спосіб, зокрема, залишити місце події та зайти в будинок.
Натомість, як обвинуваченим ОСОБА_10 , так і його матір'ю, починають наноситись удари та здійснюватися побиття потерпілого ОСОБА_12 , що розцінюється судом як бажання спричинити шкоду потерпілому з метою розправи, що не може підпадати під ознаки необхідної оборони, передбаченої ч. 1 ст. 36 КК України, і не може призвести до висновку суду про необхідність заподіяння саме завданої шкоди потерпілому (таку правову позицію також висловив і Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду у справі №154/215/19).
Отже, посилання обвинуваченого ОСОБА_10 щодо нанесення тілесних ушкоджень через самооборону не заслуговують на увагу і на кваліфікацію його дій не впливають. Оскільки у ході судового розгляду суду не надані будь-які докази на підтвердження наявності реальних підстав для самооборони. ОСОБА_10 мав можливість уникнути конфлікту без нанесення тілесних ушкоджень, проте він продовжував їх спричинення навіть після перебування потерпілого в лежачому положенні на землі, що вказує на свідоме умисне його ставлення до настання можливих наслідків.
Таким чином, незважаючи на те, що обвинувачений ОСОБА_10 свою вину у вчиненні кримінального правопорушення (проступку) не визнав, оскільки, за позицією захисту, діяв у стані необхідної оборони, суд дійшов висновку, що його вина у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення (проступку), передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, за обставинами, які викладені у вироку, повністю доведена в ході розгляду справи та підтверджується означеними показаннями учасників процесу та доказами, які були досліджені судом в судовому засіданні.
Окремо суд зауважує, що фактичні обставини, встановлені судом в цьому кримінальному провадженні, не суперечать/відповідають фактичним обставинам, встановленим Баришівським районним судом Київської області у справі № 355/1713/24, у якій вироком суду від 11.12.2025 ОСОБА_12 визнаний винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України.
3.Стаття (частина статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений.
За своєю суттю і змістом кваліфікація злочинів завжди пов'язана з необхідністю обов'язкового встановлення і доказування кримінально-процесуальними і криміналістичними засобами двох визначальних обставин: 1) факту вчинення особою (суб'єктом злочину) суспільно небезпечного діяння, тобто конкретного акту її поведінки (вчинку) у формі дії чи бездіяльності; 2) точної відповідності ознак цього діяння ознакам складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини Кримінального кодексу України.
Диспозиція ч. 1 ст. 125 КК України передбачає кримінальну відповідальність за умисне легке тілесне ушкодження. З об'єктивної сторони злочин характеризується заподіянням легкого тілесного ушкодження. Злочин вважається закінченим з моменту заподіяння фізичної шкоди потерпілому. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим або непрямим умислом.
Зазначені обставини судом встановлювалися шляхом перевірки та оцінки доказів, якими відповідно до ст. 84 КПК України є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів. Згідно з рішенням Конституційного Суду України №12/рп/2011 від 20.10.2011 визнаватися допустимими і використовуватися як докази в кримінальній справі можуть тільки фактичні дані, одержані відповідно до вимог кримінально-процесуального законодавства. Перевірка доказів на їх допустимість є найважливішою гарантією забезпечення прав і свобод людини і громадянина в кримінальному процесі та ухвалення законного і справедливого рішення у справі. Це означає, що суд може постановити обвинувальний вирок, лише у разі, якщо надані докази спростовують всі розумні сумніви стосовно винуватості особи.
Стандарт доведення винуватості поза розумним сумнівом в контексті рішень Європейського суду з прав людини означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь яке інше розуміння пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був вчинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину. Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння, як тих, що утворюють об'єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб'єктивну сторону.
Відповідно до ч. 1 ст. 91 КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, зокрема, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотиви і мета вчинення кримінального правопорушення, обов'язок доказування обставин, передбачених статтею 91 КПК України, за винятком випадків, передбачених частиною другою цієї статті, покладається на слідчого, прокурора та, в установлених цим Кодексом випадках, - на потерпілого. Відповідно до ч. 2 ст. 92 КПК України обов'язок доказування належності і допустимості доказів, покладається на сторону, що їх подає.
За таких обставин, відповідно до положень Кримінального кодексу України, Кримінального процесуального кодексу України, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх встановлених судом обставин кримінального провадження, безпосередньому дослідженні доказів, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ, що наявний у провадженні, з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку, суд вважає доведеним поза розумним сумнівом пред'явлене ОСОБА_10 обвинувачення і кваліфікує його дії за ч. 1 ст. 125 КК України як умисне легке тілесне ушкодження.
Підстав, відповідно до ч. 3 ст. 337 КПК України, для виходу за межі висунутого обвинувачення, чи його зміни суд не вбачає, оскільки в ході судового розгляду обставин, які б перешкоджали ухваленню справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод, не встановлено.
4.Обставини, які пом'якшують та/або обтяжують покарання.
Обставин, що пом'якшують покарання обвинуваченого, згідно із ст. 66 КК України, судом не встановлено.
Судом також не встановлено обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого, у розумінні ст. 67 КК України.
5.Мотиви призначення покарання.
На реалізацію принципу, встановленого частиною другою статті 61 Конституції України, згідно з яким юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, спрямовані положення статті 65 КК України. Зазначений принцип, зокрема, конкретизовано у положеннях Кримінального кодексу України щодо системи покарань, звільнення від кримінальної відповідальності, звільнення від покарання та його відбування, у тому числі призначення більш суворого покарання.
Керуючись загальними засадами призначення покарання (ст. 65 КК України), суд має призначати покарання конкретній особі за конкретний злочин, максимально індивідуалізуючи покарання.
Призначене судом покарання повинно відповідати ступеню суспільної небезпеки кримінального правопорушення, обставинам його вчинення та враховувати особу винного, тобто бути справедливим.
Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину та передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину.
Виходячи з мети покарання й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Тобто, кримінально-правовий зміст принципу справедливості полягає в тому, що покарання, яке застосоване до особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, повинно бути справедливим, тобто таким, що відповідає як тяжкості вчиненого кримінального правопорушення так і конкретним обставинам його вчинення, а також особливостям особистості злочинця.
Вищевказана позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23.05.2023 у справі № 135/563/22.
Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину. Справедливе застосування норм права є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та межі покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.
Такий висновок узгоджується і з практикою Європейського суду з прав людини, який зазначив, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним (рішення у справі «Скоппола проти Італії» від 17 вересня 2009 року) (рішення Конституційного Суду України від 26 січня 2011 року № 1-рп/2011).
Призначаючи вид та розмір покарання обвинуваченому ОСОБА_10 , суд відповідно до ст. 65 КК України враховує:
- ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке за ч. 1 ст. 125 КК України віднесено до кримінальних проступків,
- особу винного, який має вік 57 років, фізично здоровий, осудний, одружений, на утриманні неповнолітніх дітей не має, не працюючий, за психіатричною допомогою не звертався, під наркологічним диспансерно-динамічним наглядом не перебуває згідно із довідками КНП «Клінічний заклад з надання психіатричної допомоги «Психіатрія» від 17.07.2024 №061/29/1-01/5928 та КНП «Київська міська наркологічна клінічна лікарня «Соціотерапія» від 03.07.2024 №498894 (том 2, а.к.п. 6, 8);
- відповідно до вимоги про судимість УІАП ГУНП в Київській області від 04.07.2024 № 2675 до кримінальної відповідальності ОСОБА_10 притягується вперше (том 2, а.к.п. 3);
- згідно із побутовою характеристикою, виданою КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Оболонського району м. Києва» від 04.07.2024 ОСОБА_10 характеризується позитивно (том 2, а.к.п. 7);
- відповідно до довідки ІНФОРМАЦІЯ_3 від 21.07.2024 №7034 обвинувачений перебуває на військовому обліку (том 2, а.к.п. 5).
В судових дебатах прокурор ОСОБА_6 просила визнати обвинуваченого винним у вчиненні кримінального правопорущшення (проступку), передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, з призначенням покарання у виді штрафу в розмірі 50 (п'ятдесяти) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850,00 грн.
Захисник ОСОБА_11 наполягав, що підстави для постановлення обвинувального вироку відсутні і необхідно виправдати обвинуваченого.
Обвинувачений ОСОБА_10 обмежився повним не визнанням вини.
Представник потерпілого ОСОБА_13 висловила позицію щодо доведеності винуватості ОСОБА_10 у вчиненні кримінального правопорушення (проступку), передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України та призначення обвинуваченому найтяжчої міри покарання, передбаченої санкцією ч. 1 ст. 125 КК України. Крім того, представник потерпілого ОСОБА_13 просила задовольнити позовні вимоги потерпілого за цивільним позовом у повному обсязі.
Потерпілий ОСОБА_12 заперечив обставини, наведені захисником у промові в судових дебатах, зазначив про їх невідповідність дійсним, обставинам справи, підтримав свого представника в частині призначення міри покарання, просив задовольнити цивільний позов у повному обсязі.
З врахуванням вище наведеного, суд, доходить до переконання, що мета виправлення, перевиховання обвинуваченого ОСОБА_10 може бути досягнута у випадку призначення йому покарання, з огляду на обставини про притягнення до кримінальної відповідальності вперше, у виді штрафу, як достатнього для його особи з врахуванням вищезазначених обставин, встановлених у судовому засіданні, хоч обвинувачений і не визнав своєї вини, стійко не бажав бути щирим у показах та при дослідженні судом доказів, в обраний спосіб намагався уникнути кримінальної відповідальності за вчинений кримінальний проступок.
Визначене обвинуваченому покарання, на переконання суду, відповідатиме меті покарання, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між інтересами суспільства, що підлягають захисту, та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності.
Суд окремо зауважує, що згідно із усталеною практикою Верховного Суду, позиція потерпілого щодо міри покарання не має для суду визначального значення.
6. Щодо заявленого цивільного позову.
Так, 10 вересня 2024 року до початку судового розгляду потерпілий подав цивільний позов до обвинуваченого про відшкодування моральної шкоди, завданої вчиненням кримінального правопорушення, яку мотивує наявністю фізичного болю, втратою сну, постійними головними болями, а тому моральну шкоду оцінює в 50000,00 грн.
Крім того, потерпілим/цивільним позивачем заявлені до стягнення з обвинуваченого витрати на правову допомогу в розмірі 9500,00 грн.
Від цивільного відповідача (обвинуваченого) відзиву на позовну заяву не надходило. Водночас під час судових дебатів захисник зауважив про залишення позову без розгляду з огляду на його не дослідження поточним складом суду; крім того, захисник зазначив, що розмір моральної шкоди є завищеним та має на меті не реальне відшкодування шкоди, а збагачення потерпілого.
За положеннями ч. 5 ст.128 КПК України цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі (п. 3 ч. 2 ст.11 ЦК України).
Відповідно до ст. 127, ст. 129 КПК України шкода, завдана кримінальним правопорушенням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні і ухвалюючи обвинувальний вирок, суд залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.
Суд при розгляді цієї справи дійшов висновку про наявність в діях ОСОБА_10 складу кримінального правопорушення (проступку), передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України.
Відтак, дослідивши доводи та підстави заявлених позовних вимог про стягнення моральної шкоди, суд зазначає та виснує таке.
Так, особа, за нормами ст.23 ЦПК України, має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Частиною 1 ст.1177 ЦК України встановлено, що шкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону. За положеннями п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», обов'язковому з'ясуванню при вирішенні справ про відшкодування моральної шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою та протиправними діяннями її заподіювача та вина останнього в її заподіянні. Зокрема, суд повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин та якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі позивач оцінює заподіяну шкоду та з чого він виходив при цьому.
Під час вирішення позовних вимог у цій частині, суд також вважає можливим застосувати практику Європейського суду з прав людини, зокрема рішення від 28.05.1985 у справі «Абдулазіз, Кабалес і Балкандалі», в якому зазначається, що «з огляду на її природу, стверджувана моральна шкода не завжди може бути предметом чіткого доведення. Проте розумно припустити, що особи, які зіткнулися з проблемами, можуть зазнати страждань і тривоги».
Звідси випливає, що фактичною основою для висновку про наявність негативних наслідків у немайновій сфері потерпілої особи у більшості ситуацій може бути як таке розумне припущення про природність їх виникнення за подібних обставин. Крім того, моральну шкоду не можна відшкодувати у повному обсязі, так як немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. У п. 52 рішення ЄСПЛ у справі «Ромашов проти України» від 27.07.2004 зазначено, що завдана позивачу моральна шкода не може бути виправлена лише шляхом констатації самого факту порушення.
Суд бере до уваги пояснення потерпілого про те, що він пережив і переживає психологічні страждання, набуті ним негативні емоції, душевний біль, на час подій порушення його нормальних життєвих зв'язків, змушений був за обставин, що склалися, докладати життєвих зусиль для організації свого життя.
Вирішуючи питання про розмір моральної шкоди, суд враховує положення ст. 23 ЦК України та, визначаючи розмір компенсації, бере до уваги характер і ступінь тілесних ушкоджень, вік потерпілого, індивідуальні обставини справи, а також загальну судову практику щодо компенсацій подібного роду.
У судових засіданнях потерпілий не обґрунтував розмір моральної шкоди в сумі 50000,00 грн. Висновку експерта із визначенням вартісного виразу завданої моральної шкоди у вказаному розмірі матеріали цієї справи не містять.
При цьому, судом встановлено, що внаслідок умисних протиправних дій обвинуваченого потерпілому ОСОБА_12 були спричинені легкі тілесні ушкодження, які призвели до втрати працездатності на нетривалий термін. Суд враховує характер завданої шкоди, повне одужання потерпілого, фізичні страждання, пов'язані з лікуванням.
Разом з тим суд бере до уваги, що тілесні ушкодження не становили безпосередньої загрози життю потерпілого, а також виходить із принципів розумності, виваженості та справедливості, співмірності компенсації характеру та обсягу заподіяної шкоди. З огляду на наведене, суд доходить висновку, що заявлена потерпілим сума компенсації моральної шкоди є завищеною, та вважає за обґрунтоване визначити розмір відшкодування моральної шкоди у сумі 5000,00 грн, що відповідає тяжкості заподіяної шкоди та ступеню моральних страждань потерпілого.
Відтак, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги ОСОБА_12 до обвинуваченого ОСОБА_10 частково та стягнути в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням (проступком), на користь потерпілого суму в розмірі 5000,00 грн.
Суд при цьому відхиляє доводи сторони захисту щодо наявності підстав для залишення позову без розгляду, оскільки відповідні підстави, передбачені ЦПК України, в цій справі відсутні. Окремо суд зауважує, що ця справа була прийнята до провадження судді ОСОБА_1 на стадії судового розгляду; цивільний позов було подано на стадії підготовчого провадження, стороною захисту/обвинуваченим/цивільним позивачем на означеній стадії не заявлено жодних доводів щодо залишення позову без розгляду. Під час судового розгляду відповідні доводи/твердження обвинуваченого (цивільного відповідача) також відсутні.
Вирішуючи питання щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає та виснує таке.
Положеннями ст. 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
За нормами п.1 ч.1 ст.118 КПК України процесуальні витрати складаються із витрат на правову допомогу. Витрати, пов'язані з оплатою допомоги представника потерпілого, цивільного позивача та цивільного відповідача, які надають правову допомогу за договором, несе відповідно потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач (ч.2 ст.120 КПК України).
Згідно із п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Судом встановлено, що 04.07.2024 у цьому кримінальному провадженні між потерпілим ОСОБА_12 та адвокатом ОСОБА_13 укладено договір про надання правової допомоги №25 (том 1, а.к.п. 26-27), умови якого не передбачають детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
До цивільного позову, при цьому, доданий акт розрахунку суми витрат на професійну правову допомогу у справі про розподіл спільного майна подружжя відповідно до укладеного договору між адвокатом ОСОБА_13 та ОСОБА_30 , яка не є учасником цього кримінального провадження (том 1, а.к.п. 30).
Відтак, суд констатує, що потерпілим та/або його представником не надані суду розрахунок наданих послуг (детального опису наданих послуг), акти про надання правничої допомоги, підтвердження понесених витрат тощо.
Відтак, витрати на надання професійної правничої допомоги не підлягають стягненню із обвинуваченого ОСОБА_10 на користь потерпілого ОСОБА_12 .
7. Мотиви ухвалення інших рішень щодо питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку, та положення закону, якими керувався суд:
Запобіжний захід, як захід забезпечення кримінального провадження, у кримінальному провадженні не обирався та підстави для його визначення, на даному етапі, відсутні.
Арешт на майно в цьому кримінальному провадженні не накладався.
Відомості про речові докази та процесуальні витрати в матеріалах справи відсутні.
На підставі вищевикладеного, керуючись ч. 1 ст. 125 КК України, ст. 100, 124, 349, 368-371, 373-374, 376 КПК України, суд
ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення (проступку), передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, та призначити йому покарання у виді штрафу у розмірі п'ятдесяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 850,00 грн (вісімсот п'ятдесят гривень 00 копійок) з перерахуванням на рахунок (Населений пункт: Баришівська селищна ТГ, Отримувач: ГУК у Київ.обл/ Баришівська сел/21081100, Код отримувача (ЄДРПОУ) 37955989, Банк отримувача: Казначейство України (ел. адм. подат.) МФО 899998, Номер рахунку (IBAN) UA648999980313060106000010742, Код класифікації доходів бюджету: 21081100).
Процесуальні витрати і речові докази у кримінальному провадженні відсутні.
Цивільний позов потерпілого ОСОБА_12 до обвинуваченого ОСОБА_10 про відшкодування завданої кримінальним правопорушенням моральної шкоди задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_10 на користь ОСОБА_12 моральну шкоду у розмірі 5000,00 грн (п'ять тисяч гривень 00 копійок).
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Вирок може бути оскаржено протягом 30 днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду через Баришівський районний суд Київської області.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Відповідно до ч. 6 ст. 376 КПК України копію вироку після його проголошення негайно вручити прокурору, потерпілому та обвинуваченому.
Суддя
Баришівського районного суду
Київської області ОСОБА_31