Справа № 346/2842/25
Провадження № 2/346/194/26
01 квітня 2026 р.м. Коломия
Коломийський міськрайонний суд Івано-Франківської області, у складі головуючого - судді Коваленка Д.С., секретар судових засідань: Івантишин Д.Р., за участю позивача ОСОБА_1 , представника позивача ОСОБА_2 , відповідача ОСОБА_3 , представника третьої особи Гайдейчук П.П., та дитини ОСОБА_4 розглянувши у відкритому судовому засіданні, у залі судових засідань, позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: Служба у справах дітей П'ядицької об'єднаної територіальної громади про встановлення факту самостійного виховання дитини,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: Служба у справах дітей П'ядицької об'єднаної територіальної громади, про встановлення факту самостійного виховання та утримання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , своєї неповнолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Позиції учасників справи.
Позиція позивача. 17 вересня 2015 року між сторонами був зареєстрований шлюб. Від спільного проживання мають двох неповнолітніх доньок: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Рішенням Коломийського міськрайонного суду від 25 липня 2024 року шлюб між сторонами розірвано. Відповідно до вищевказаного рішення ОСОБА_4 залишено проживати з батьком, а ОСОБА_6 , залишено проживати разом з матір'ю ОСОБА_3 . І відповідачка не приділяє жодної уваги розвитку доньки, ОСОБА_4 та ухиляється від виконання батьківських обов'язків, не бере жодної участі у вихованні доньки, матеріально не забезпечує. У зв'язку із чим ОСОБА_1 самостійно виховує, піклується та повністю забезпечує доньку. Зазначає, що мати не дає дозвіл на виїзд за кордон у складі групи на танці, а також із ним, що порушує права дитини на вільний розвиток та відпочинок. У серпні 2025 року пропустили через це виїзд у Болгарію та ОСОБА_7 . У зв'язку із чим просив встановити факт самостійного виховання та утримання доньки.
Позиція відповідача. Підтвердила, що позивач займається утриманням та вихованням ОСОБА_4 , вона не приймає участь у цьому. Таке рішення було прийнято під час розлучення і це вони вважають правильно і відповідає інтересам обох дітей. Зазначила, що вона утримує і виховує іншу дитину, а із донькою ОСОБА_4 іноді бачиться на вулиці та телефоном розмовляє. Вказала, що так буде добре для обох дітей. Також дзвонить на день народження, однак останній раз не зустрілись, вона не мала часу у той день, подарунки ніякі також не купила. Зазначила що дитині було 7 років коли стали проживати окремо. Зараз їй 9 років, їй вона не платить аліменти, оскільки вони так домовились з позивачем, позивач не платить аліменти на утримання іншої дитини. Вважає, що спілкування сестер буде позитивно впливати на них, однак це не є настільки важливим. Зазначила, що позивач звертався до неї із дозволом на виїзд дитини за кордон у 2025 році, однак вона відмовила, вона не хоче ніяких дозволів у нотаріуса оформляти, все тільки через суд. Також зазначила, що вона з дитиною виїжджала без згоди чоловіка.
Третя особа. Просила прийняти рішення в даній справі на підставі наявних доказів. Також подала висновок про доцільність встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини.
Позиція дитини. У суді підтвердила те, що мати проживає окремо від неї і тата; вони спілкуються дуже мало (раз, два на місяць) або телефоном, або на вулиці коли зустрінуться. ЇЇ вихованням займається тато.
Оцінка суду обставин у справі.
Відповідно до свідоцтва про народження НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 народилася ОСОБА_4 . Її батьками вказані ОСОБА_1 та ОСОБА_3 (а.с. 6).
Рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 25 липня 2024 року вирішено позов задовільнити та розірвати шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 . Разом з цим малолітню доньку ОСОБА_4 залишено проживати з батьком ОСОБА_1 , а малолітню ОСОБА_8 залишено проживати з ОСОБА_3 (а.с.7-10).
Актом обстеження матеріально-побутових умов стану сім'ї встановлено, що матеріально-побутові умови проживання дитини за місцем проживання батька задовільні. Дитина охайна, доглянута, будинок складається з 4-х кімнат, коридору, кухні та двох кімнат. Дитина має окрему кімнату, дитина забезпечена місцем навчання та відпочинку. Вихованням дитини займається самостійно батько (а.с.11).
Актом про встановлення факту проживання встановлено, що ОСОБА_1 та його малолітня дочка ОСОБА_4 проживають в АДРЕСА_1 (а.с.12).
Довідкою від 09.05.2025 року встановленно, що ОСОБА_4 дійсно навчається у Коломийській філії № 10 Коломийського ліцею № 9 в 3-б класі. Також підтверджується той факт, що мати ОСОБА_3 контакту із навчальним закладом не підтримує, успішністю дочки не цікавиться, з вчителями не спілкується, батьківські збори не відвідує. ОСОБА_4 регулярно відвідує школу, завжди охайна та доглянута. Батько ОСОБА_1 спілкується з класним керівником, вчасно сплачує кошти за робочі зошити за програмою «Інтелект України» відвідує батьківські збори, цікавиться успішністю та життям дочки у навчальному закладі (а.с. 13).
Висновком органу опіки та піклування про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини встановлено, що малолітню доньку ОСОБА_4 залишено проживати разом з батьком ОСОБА_1 . Останній самостійно займається вихованням дитини, навчанням та розвитком, матеріально забезпечує. Мати не приймає участь у житті старшої доньки, фінансово не допомагає, із навченим закладом, де навчається донька, не підтримує зв'язок. У зв'язку із чим було рекомендовано встановити факт самостійного виховання та утримання малолітньої доньки ОСОБА_4 з батьком ОСОБА_1 (а.с.65).
Довідкою від 18 грудня 2025 року встановлено, що ОСОБА_4 проходить регулярні заняття з хореографії у студії танцю «Agilas dance studio», навчально-тренувальні заняття проводяться згідно з затвердженим графіком студії (а.с.72).
Оцінка суду по суті вимог.
Статтею 51 Конституції України визначено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Частиною першою статті 121 СК України передбачено, що права та обов'язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.
Статтею 141 СК встановлено рівність прав та обов'язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
Згідно з положеннями частини другої статті 150 СК України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Відповідно до частин першої - четвертої статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов'язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.
Відповідно до статті 15 СК України сімейні обов'язки є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.
У частині четвертій статті 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов'язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.
Так, ухилення від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК України).
Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.
Отже, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 16 березня 2026 року у справі №487/11354/24.
Однак позивачем, суду не надано будь-яких доказів того, що настали або ж існують будь-які обставини, у силу яких обсяг прав відповідачки (матері дитини) обмежено або припинено.
Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов'язки є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб'єктністю, такі права та обов'язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.
Сімейним кодексом України не встановлено підстав припинення батьківських обов'язків щодо виховання дитини. Так само як визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов'язків свідчить про неможливість відмови від сімейних обов'язків, якими є, зокрема, обов'язки щодо виховання дитини.
Частиною першою статті 152 СК України встановлено, що право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.
Відповідно до частин третьої, четвертої статті 155 СК України відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Доведення факту одноосібного виховання дитини батьком пов'язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов'язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов'язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.
Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов'язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов'язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов'язків щодо виховання дитини, факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов'язків з виховання дитини.
Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22.
Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п'ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).
І суд констаттує, що проживання відповідачки окремо від дитини не є підставою для встановлення факту самостійного виховання дитини батьком, оскільки це не перешкоджає матері спілкуватися та приймати участь у вихованні дитини.
Разом з цим надані суду докази вказують на те, що відсутні будь-які обставини, які б свідчили, що мати дитини не здатна виконувати свої батьківські обов'язки чи позбавлена у визначений законом спосіб можливості здійснення своїх батьківських прав стосовно дитини.
Також надаючи свої пояснення відповідачка підтвердила, що хоча іноді, але все таки спілкується із дитиною або телефоном, або на вулиці, тобто приймає участь (хоча і не належним чином) у вихованні дитини.
Крім того, суд не може залишити поза своєї уваги і той факт, що метою подання позову,я к зазначив відповідач є його бажання безперешкодно, без отримання дозволу матері, виїзд із дитиною за кордон. Однак, обраний позивачем спосіб захисту права дитини на вільний розвиток та відпочинок у тому числі за межами України, не є належним.
Ураховуючи наведене суд дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.
Отже, керуючись статтями 2,10,19,23,34,76-113,182-183,258-259,263-265,268,272-273,293-294,315, 319,351,355, Цивільного процесуального кодексу України, суд
У встановленні факту самостійного виховання та утримання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , своєї неповнолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення тридцятиденного строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги до Івано-Франківського апеляційного суду через Коломийський міськрайонний суд Івано-Франківської області протягом тридцяти днів з дня складання цього рішення.
Суддя: Коваленко Д.С.