Київський апеляційний суд
8 квітня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого - судді ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю секретаря ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві в режимі відеоконференції з використанням підсистеми "Eлектронний суд" та під час трансляції з приміщення Державної установи "Київський слідчий ізолятор" матеріали кримінального провадження № 12025100030000745 щодо
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,
уродженця м. Києва, громадянина України,
що зареєстрований та проживає за адресою:
АДРЕСА_1 , не судимого,
який обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.152 КК України,
за апеляційною скаргою обвинуваченого на ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 9 березня 2026 року,
Деснянським районним судом м. Києва здійснюється судовий розгляд кримінального провадження щодо ОСОБА_7 , який обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.152 КК України.
Як вбачається з матеріалів судового провадження, ОСОБА_7 обвинувачується у зґвалтуванні неповнолітніх ОСОБА_8 та ОСОБА_9 за наступних обставин.
8 березня 2025 року близько 16 години 20 хвилин ОСОБА_7 неподалік зупинки громадського транспорту "Бульвар Леоніда Бикова", що розташована вздовж вул. Миколи Закревського в м. Києві, познайомився з неповнолітніми ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в ході спілкування з якими у нього винник умисел на вчинення дій сексуального характеру, пов'язаних із оральним та анальним проникненням в тіло неповнолітніх з використанням геніталій.
Реалізуючи свій умисел, ОСОБА_7 запропонував ОСОБА_9 та ОСОБА_8 вжити горілку, на що останні погодились та пішли разом з ним до квартири АДРЕСА_2 , яка належить батьку ОСОБА_7 .
В подальшому, ОСОБА_7 , перебуваючи за вказаною раніше адресою, вживаючи з неповнолітніми горілку, достовірно розуміючи їх вікові та індивідуальні особливості, а також стан внаслідок вживання алкоголю, близько 19 години 30 хвилин здійснив дії сексуального характеру, які виразились в оральному та анальному проникненні в тіло неповнолітнього ОСОБА_8 з використанням власних геніталій, без його добровільної згоди, і близько 20 години вчинив аналогічні дії щодо неповнолітнього ОСОБА_9 без добровільної згоди останнього. Вказаними діями ОСОБА_7 спричинив потерпілим легкі тілесні ушкодження, посягнув на їхню статеву недоторканість, нормальний фізичний та психічний розвиток.
Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 09.03.2026 за наслідками розгляду клопотання прокурора ОСОБА_7 продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою на 60 днів по 07.05.2026 включно без визначення розміру застави.
В апеляційній скарзі обвинувачений просить ухвалу суду змінити, застосувавши до нього запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту з носінням електронного засобу контролю.
Обґрунтовуючи апеляційні вимоги, зазначає, що суд постійно продовжує йому запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, і протягом цього часу тільки клопотання прокурора від 20.01.2026 було вручено йому заздалегідь. Інші ж клопотання разом з копіями матеріалів, якими обґрунтовується необхідність продовження запобіжного заходу, всупереч вимогам ст.184 КПК України стороні захисту не вручалися, на що він неодноразово звертав увагу.
Також вказує, що на момент продовження запобіжного заходу суд допитав потерпілих, дослідив документи і сторона обвинувачення відмовилась від допиту одинадцяти свідків. Продовжуючи строк тримання під вартою, суд врахував два ризики - ризик впливу на свідка і ризик переховування від суду. Проте свідок є його давнішнім другом, наразі служить у Збройних Силах України, а тому ніяким чином вплинути на свідка він не може. Що стосується ризику переховування від суду, то прокурор обґрунтовує його виключно тяжкістю можливого покарання.
Разом з тим, суд не дав оцінку документам, долученим на підтвердження стану його здоров'я, дотриманню застосованих до нього попередніх запобіжний заходів, відсутності намагань впливати на свідків, потерпілих або переховуватись від суду, і вказані обставини ОСОБА_7 просить врахувати суд апеляційної інстанції.
Заслухавши суддю-доповідача; доводи захисника та обвинуваченого, які підтримали апеляційну скаргу і просили її задовольнити; доводи прокурора, яка заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, вважаючи ухвалу суду законною, обґрунтованою і вмотивованою; перевіривши матеріали судового провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що в її задоволенні належить відмовити, з таких підстав.
Згідно з ч.ч.1, 2, 3 ст.331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
За наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
Відповідно до вимог цих норм у сукупності з положеннями ст.199 КПК України підставами для продовження строку тримання під вартою є наявність раніше заявлених ризиків, які не зменшилися, або нових ризиків, які виправдовують тримання особи під вартою, та неможливість завершення судового провадження до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.
Задовольняючи клопотання прокурора, суд першої інстанції погодився з доводами про те, що продовжують існувати ризики, передбачені ч.1 ст.177 КПК України, а саме, що ОСОБА_7 може переховуватися від суду та незаконно впливати на свідка у цьому ж кримінальному провадженні, а тому застосований запобіжний захід з урахуванням його тривалості не виходить за межі розумного строку, відповідає особі обвинуваченого, характеру та тяжкості діянь, які йому інкримінуються, і позбавляє можливості перешкодити інтересам правосуддя.
Згідно зі ст.177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам:
1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;
2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;
3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;
4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;
5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.
Згідно з ч.1 ст.183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених ч.5 ст.176 цього Кодексу.
Судом першої інстанції вказані вимоги закону дотримано, викладені в ухвалі висновки є обґрунтованими і доводи апеляційної скарги їх не спростовують.
Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.
Ризик втечі не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку і може оцінюватись у світлі факторів, пов'язаних із характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Бекчиєв проти Молдови").
Суд першої інстанції врахував, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, тяжкість покарання, яке загрожує йому разі визнання винуватим, оскільки відповідною санкцією передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк від 7 до 12 років, обізнаність з анкетними даними свідка, який ще не допитаний в судовому засіданні.
При цьому слід зважити і на обставини інкримінованого ОСОБА_7 злочину, потерпілими від якого є двоє неповнолітніх, які мають уразливий стан з огляду на їх вік.
Тому висновки суду повністю узгоджуються з практикою ЄСПЛ, який в рішенні у справі "W. проти Швейцарії" вказав, що продовження строку тримання під вартою в певній справі може бути виправданим лише тоді, коли наявні конкретні ознаки того, що вимога громадських інтересів важить більше - попри презумпцію невинуватості, - ніж правило поваги до особистої свободи.
Ці обставини, на думку колегії суддів, переконливо свідчать, що ризики, зазначені в клопотанні прокурора, продовжують існувати і виправдовують подальше тримання ОСОБА_7 під вартою. А тому застосування більш м'якого запобіжного заходу не забезпечить виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків і не запобігатиме спробам вчинити вказані дії.
В розпорядженні суду апеляційної інстанції відсутні дані про недотримання прокурором процедури вручення стороні захисту копії клопотання. Разом з тим, вказана обставина не є передбаченими ч.ч.1, 2 ст.194 КПК України підставами для відмови в задоволенні клопотання.
Статтею 199 КПК України, якою визначено вимоги до клопотання про продовження строку тримання під вартою, не передбачено обов'язку прокурора долучати додатки та посилатись на певні докази в справі. До того ж, у кримінальному провадженні здійснюється судовий розгляд, клопотання прокурора обґрунтовано продовженням існування ризиків, а не з'явленням нових, що свідчить про те, що матеріали, якими обґрунтовується необхідність продовження запобіжного заходу, містяться в кримінальному провадженні, і долучення їх до кожного клопотання про продовження строку тримання під вартою не є доцільним.
Що стосується тверджень ОСОБА_7 , що суд не врахував стан його здоров'я, то матеріали судового провадження таких даних не містять, а посилання на дотримання застосованих до нього попередньо запобіжних заходів не можуть бути враховані, оскільки ОСОБА_7 одразу було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, а тому відсутність з його боку дій, направлених на вплив на потерпілих і свідків, а також на переховування від суду, і є наслідком застосованого запобіжного заходу, який виявився достатнім стримуючим фактором.
Отже, ухвала суду першої інстанції є законною, обґрунтованою і вмотивованою, тому підстав для задоволення апеляційної скарги обвинуваченого колегія суддів не вбачає.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.404, 407, 4221 КПК України, колегія суддів
Ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 9 березня 2026 року про продовження обвинуваченому ОСОБА_7 строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою залишити без змін, а апеляційну скаргу обвинуваченого - без задоволення.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення і касаційному оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3