09 квітня 2026 року
м. Київ
провадження № 22-ц/824/4970/2026
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Євграфової Є. П. (суддя-доповідач),
суддів: Левенця Б. Б., Саліхова В. В.,
при секретарі Мудрак Р. Р.,
за участі: представника позивача - адвоката Дугінова Д. А.,
представника відповідача - адвоката Кобзар Ю. Б.,
розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК»,
на рішення Печерського районного суду міста Києва у складі судді Соколова О. М.
від 30 жовтня 2025 року
у цивільній справі № 757/24072/22-ц Печерського районного суду міста Києва
за позовом ОСОБА_1
до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК»,
третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ФІНІЛОН»
про захист прав споживачів,
У вересні 2022 року позивач звернувся до суду з даним позовом, в обґрунтування якого зазначав, що 09.12.2013 між ним та ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» (правонаступником якого є АТ КБ «ПРИВАТБАНК») було укладено депозитний договір № SAMDNWF0070030392300, на виконання умов якого позивачем внесено грошові кошти у розмірі 32 000,00 доларів США. Також позивачу було відкрито поточний рахунок № НОМЕР_1 . Вказував, що у зв'язку з окупацією АР Крим банк заблокував доступ до рахунків та припинив виплату коштів. 16.07.2014 позивач звернувся до банку із заявою про повернення вкладу, яка була отримана відповідачем 18.07.2014, проте вимоги залишені без виконання. Посилаючись на порушення своїх прав як споживача, позивач просив розірвати депозитний договір, стягнути суму вкладу 32 000,00 доларів США, проценти за період з 10.03.2014 по 08.11.2021 у розмірі 24 556,71 доларів США та залишок коштів на поточному рахунку у сумі 15 393,83 доларів США.
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 30 жовтня 2025 року позов задоволено частково.
Розірвано депозитний договір № SAMDNWF0070030392300 від 09.12.2013, який було укладено між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК».
Стягнуто з АТ КБ «ПРИВАТБАНК» на користь ОСОБА_1 суму вкладу за депозитним договором № SAMDNWF0070030392300 від 09.12.2013 у розмірі 32 000,00 доларів США., 24 556,71 доларів США - відсотки за період з 10.03.2014 по 08.11.2021, без відрахування податків і зборів, які підлягатимуть у подальшому утриманню в установленому законом порядку.
У задоволенні решти вимог позову - відмовлено.
Стягнуто з АТ КБ «ПРИВАТБАНК» в дохід держави судовий збір в сумі 10 742 грн 73 коп.
В апеляційній скарзі АТ КБ «ПРИВАТБАНК», посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить рішення суду скасувати в частині задоволених позовних вимог та ухвалити в цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, в іншій частині рішення - залишити без змін. Стягнути з позивача судовий збір на користь відповідача за розгляд справи у суді першої та апеляційної інстанції. Змінити резолютивну частину рішення у даній справі (у разі залишення апеляційної скарги без задоволення/зміни рішення суду першої інстанції в частині стягнення відсотків) зазначивши окремим реченням про те, що сума коштів, яка підлягає стягненню з відповідача, зазначена без відрахування податків і зборів, які підлягатимуть у подальшому утриманню в установленому законом порядку.
Апелянт вважає, що оскаржуване рішення ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, а висновки суду не відповідають обставинам справи. Зазначає, що АТ КБ «ПРИВАТБАНК» є неналежним відповідачем, оскільки на підставі договору про переведення боргу від 17.11.2014 новим боржником за зобов'язаннями перед позивачем є ТОВ «ФК «Фінілон». Звертає увагу на те, що згода кредитора на заміну боржника була отримана у спосіб, передбачений статтею 205 Цивільного кодексу України, шляхом приєднання позивача до Умов та правил надання банківських послуг, які допускають «мовчазну згоду».
Апелянт наголошує на відсутності в матеріалах справи оригіналів квитанцій або інших касових документів, які б підтверджували факт реального внесення позивачем грошових коштів на рахунки банку, що є обов'язковою умовою для підтвердження укладення реального договору банківського вкладу відповідно до статей 1058, 1059 Цивільного кодексу України.
Стверджує, що суд першої інстанції безпідставно розірвав договір у судовому порядку, оскільки позивач уже скористався правом на односторонню відмову від договору, подавши заяву про повернення коштів у липні 2014 року, що відповідно до частини третьої статті 651 Цивільного кодексу України призвело до розірвання договору в позасудовому порядку через два дні після отримання банком такої заяви. Акцентує увагу на неправомірності нарахування процентів за договором до листопада 2021 року, оскільки після розірвання договору в липні 2014 року договірні зобов'язання припинилися, а нарахування процентів за ставкою вкладу є неможливим.
Посилається на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, згідно з якою після розірвання договору нарахування процентів за ставкою, передбаченою договором, припиняється (постанова від 09.11.2021 у справі № 320/5115/17). Також вказує на необхідність уточнення в резолютивній частині рішення порядку оподаткування стягнутих сум, оскільки банк виступає податковим агентом.
В поданому відзиві на апеляційну скаргу адвокат Дугінов Д. А., в інтересах ОСОБА_1 , просив апеляційну скаргу залишити без змін, посилаючись на безпідставність її доводів, а рішення суду залишити без змін, вважаючи його законним. Судові витрати покласти на відповідача. Наголошує на тому, що згода на заміну боржника ним не надавалася, а посилання банку на «мовчазну згоду» через Умови та правила надання послуг є нікчемними, оскільки такі умови не були ним підписані та є дискримінаційними.
Вказує, що договір про переведення боргу між банком та ТОВ «ФК «Фінілон» не створює правових наслідків для вкладника через відсутність його письмового волевиявлення на заміну особи боржника. Зазначає, що ТОВ «ФК «Фінілон» є пов'язаною з банком особою та не має ліцензії на залучення коштів фізичних осіб, що підтверджується розпорядженнями регулятора.
Стверджує, що факт наявності коштів на рахунках підтверджується самим банком у витягах з реєстрів, наданих до суду, що нівелює доводи про відсутність первинних касових документів. Наполягає, що договір не може вважатися розірваним до моменту повного виконання банком зобов'язання з повернення коштів, а тому проценти мають нараховуватися до дати ухвалення судового рішення. Заперечує доводи про належність ТОВ «ФК «Фінілон» як відповідача, посилаючись на сталість судової практики Верховного Суду щодо відповідальності саме АТ КБ «ПРИВАТБАНК» за «кримськими» вкладами.
В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представника відповідача Кобзар Ю. Б., апеляційну скаргу підтримала із наведених у скарзі підстав та доводів.
Представник позивача - адвокат Дугінов Д. А., проти задоволення скарги заперечив із підстав та доводів наведених у відзиві.
Третя особа ТОВ ФК «Фінілон» у судове засідання не з'явилась, про час та місце розгляду справи повідомлене належним чином.
Заслухавши доповідь судді Євграфової Є. П., пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву, колегія суддів виходить з наступного.
Матеріалами справи підтверджується та встановлено судом, що 09.12.2013 між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» було укладено депозитний договір № SAMDNWF0070030392300, за умовами якого позивачем внесено 32 000,00 доларів США. Позивач 16.07.2014 звернувся до банку з вимогою про повернення коштів, яку відповідач отримав 18.07.2014, проте кошти повернуті не були.
Також судом встановлено, що 30.01.2014 між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» було укладено депозитний договір № SAMDNWF0070068115300.
На виконання зазначеного вище договору було відкрито рахунок № НОМЕР_2 , на який було внесено 15 500,00 дол. США.
12.03.2014 депозитний договір № SAMDNWF0070068115300 було розірвано, а залишок коштів у сумі 15 393,83 дол. США, було перераховано з рахунку № НОМЕР_2 на рахунок № НОМЕР_1 .
Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що між сторонами у 2013 році був належним чином укладений депозитний договір, факт внесення коштів за яким не спростовано банком. Встановивши, що позивач звертався із заявою про повернення коштів, яку банк не виконав, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення суми вкладу та процентів. Суд відхилив доводи банку про належність ТОВ «ФК «Фінілон» як відповідача, оскільки не отримано письмової згоди позивача на заміну боржника відповідно до вимог статті 520 Цивільного кодексу України. Суд визнав обґрунтованим розірвання договору в судовому порядку та здійснив стягнення процентів за весь період до моменту подання позову. Одночасно суд застосував строки позовної давності до вимог про стягнення коштів з поточного рахунку, оскільки про порушення прав за цим рахунком позивач дізнався ще у 2014 році. У рішенням було вказано, що стягнення здійснюється без відрахування податків, які має утримати банк при виконанні.
У частині відмовлених позовних вимог рішення суду не оскаржується, відповідно до правил ст. 367 ЦПК України не переглядається.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що АТ КБ «ПРИВАТБАНК» є належним відповідачем у справі.
Відповідно до статті 520 ЦК України боржник у зобов'язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом. У правовідносинах із заміни боржника беруть участь три особи: кредитор, первісний боржник і новий боржник. Для того, щоб переведення боргу зумовило юридичні наслідки, необхідна наявність тристоронньої згоди. Використання банком принципу «мовчазної згоди» кредитора шляхом приєднання до типових Умов банку є неприпустимим, оскільки воля кредитора на заміну боржника за договором вкладу, укладеним у письмовій формі, має бути висловлена чітко та в аналогічній формі (правовий висновок у постанові Верховного Суду від 20.11.2024 у справі № 759/212/20).
Оскільки банк не надав доказів адресної письмової згоди позивача на заміну боржника, АТ КБ «ПРИВАТБАНК» залишається зобов'язаною особою.
Факт укладення депозитного договору № SAMDNWF0070030392300 (а.с. 7 т. 1) та наявності грошових коштів на рахунку (а.с. 8, т.1) доведено матеріалами справи. Колегія зазначає, що Витяг з електронного додатка до договору про переведення боргу від 17.11.2014, який наданий самим відповідачем, за своїм юридичним змістом фактично є формою банківської виписки (довідки), що підтверджує наявність заборгованості банку перед позивачем (правовий висновок у постанові ВП ВС від 18.04.2023 у справі № 199/3152/20 та ОП КЦС ВС від 03.07.2023 у справі № 175/4639/19). Сама по собі відсутність у позивача первинних касових документів, зважаючи на обставини окупації та підтвердження боргу внутрішніми реєстрами банку, не може бути перешкодою для судового захисту майнових прав вкладника.
Водночас колегія суддів вважає обґрунтованими доводи апеляційної скарги щодо помилковості висновків суду першої інстанції в частині розірвання договору та періоду нарахування процентів.
Відповідно до ч. 1 ст. 1075 ЦК України договір банківського рахунка розривається за заявою клієнта у будь-який час. Судом встановлено, що 16.07.2014 ОСОБА_1 звернувся до банку із заявою про повернення вкладу, яку банк отримав 18.07.2014.
Згідно з умовами договору (п. 5 Заяви), він вважається розірваним через два банківські дні після повідомлення - з 21.07.2014. Подання такої заяви є одностороннім правочином, спрямованим на припинення договірних відносин (ч. 3 ст. 651 ЦК України).
Оскільки на момент звернення до суду у 2022 році договір уже був розірваний у позасудовому порядку, вимога про його розірвання судом не підлягає задоволенню через відсутність предмета спору (правовий висновок у постанові Верховного Суду від 20.07.2022 у справі № 132/4437/18).
Після розірвання договору зобов'язання сторін за ним припиняються (ч. 2 ст. 653 ЦК України), а правове регулювання відносин здійснюється на законодавчих підставах. Виплата процентів за ставкою, встановленою договором (ст. 1061 ЦК України), поширюється лише на період дії договору вкладу. Після припинення договору договірні проценти не нараховуються (правовий висновок Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі № 320/5115/17 та Верховного Суду від 16.09.2025 у справі № 757/10497/23-ц).
Колегія суддів проводить власний перерахунок процентів за період дії договору. Нарахуванню підлягають проценти за ставкою 10 % річних за період від останнього нарахування процентів (до 09.03.2014 включно) по день, що передує розірванню договору (20.07.2014 включно), тобто від 10.03.2014 до 20.07.2014.
Кількість днів у вказаному періоді становить 132 дні (березень - 21, квітень - 30, травень - 31, червень - 30, липень - 20).
Розрахунок: (32 000,00 * 10% * 132 дні) / 365 днів = 1 157,26 доларів США.
Апелянт у скарзі визнає лише 245,48 дол. США, проте не надає доказів фактичної виплати решти процентів за період 2014 року, а тому колегія приходить до висновку про доведеність та неспростовність заборгованості за процентами у розмірі 1 157,26 дол. США.
Стягнення судом першої інстанції договірних процентів до 2021 року є неправильним застосуванням норм матеріального права. Після 21.07.2014 права позивача у разі затримки повернення коштів захищаються статтею 625 ЦК України (стягнення 3% річних).
Щодо позовної давності стосовно основної суми вкладу та процентів, нарахованих до моменту розірвання договору, колегія зазначає, що згідно з п. 2 ч. 1 ст. 268 ЦК України позовна давність на вимогу вкладника до банку про видачу вкладу не поширюється. Ця гарантія охоплює як основну суму, так і договірні проценти, нараховані до моменту припинення договору (правовий висновок у постанові Верховного Суду від 20.11.2024 у справі № 759/212/20).
Суд першої інстанції також помилково деталізував у резолютивній частині порядок оподаткування. Обов'язок банку як податкового агента щодо утримання ПДФО та військового збору встановлений Податковим кодексом України і не потребує окремого зазначення в судовому рішенні (правовий висновок Верховного Суду у постанові від 24.11.2024 у справі № 759/212/20).
Враховуючи, що доводи апеляційної скарги знайшли своє часткове підтвердження, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав, передбачених статтею 376 ЦПК України, для часткового скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням у цій частині нового рішення про відмову у задоволенні позову (щодо розірвання договору), та часткової зміни судового рішення щодо визначення розміру стягнутих процентів та розподілу судових витрат. В решті оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін
Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Щодо судового збору за розгляд справи у суді першої інстанції: позивач звільнений від сплати судового збору на підставі частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів». У такому разі, згідно з частиною шостою статті 141 ЦПК України, судовий збір стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної частини позовних вимог.
Позивачем заявлено до стягнення суму, що еквівалентна 71 950,54 дол. США. За наслідками апеляційного перегляду задоволено вимоги на суму 33 157,26 дол. США (32 000 вкладу + 1 157,26 процентів), що становить 46,08 % від ціни позову.
Максимальна ставка судового збору для фізичних осіб у 2022 році (5 розмірів прожиткового мінімуму) складала 12 405,00 грн. Таким чином, з відповідача підлягає стягненню: 12 405,00 * 46,08 % = 5 716,22 грн.
Оскільки колегія суддів скасовує рішення в частині розірвання договору та відмовляє у задоволенні цієї вимоги, судовий збір у розмірі 992,40 грн, який був первісно стягнутий судом першої інстанції, з відповідача в дохід держави не стягується.
Отже разом за першу інстанцію з АТ КБ «ПРИВАТБАНК» підлягає стягненню в дохід держави судовий збір 5 716,22 грн.
Щодо судових витрат на стадії апеляційного розгляду.
АТ КБ «ПриватБанк» сплачено судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 14 886,00 грн. Апеляційна скарга задоволена частково 95 %.
Згідно з частиною шостою статті 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Отже пропорційно задоволеним вимогам скарги підлягає компенсації Банку за рахунок держави 14 886,00 * 95% = 14 141,70 грн.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 369, 374, 376, 381, 383 ЦПК України суд, -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» задовольнити частково.
Рішення Печерського районного суду міста Києва від 30 жовтня 2025 року в частині задоволення позовної вимоги про розірвання депозитного договору № SAMDNWF0070030392300 від 09.12.2013 скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Рішення Печерського районного суду міста Києва від 30 жовтня 2025 року в частині стягнення процентів за депозитним договором № SAMDNWF0070030392300 від 09.12.2013 та розподілу судових витрат змінити.
Зменшити розмір процентів за депозитним договором № SAMDNWF0070030392300 від 09.12.2013, що підлягають стягненню з Акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» на користь ОСОБА_1 , з 24 556,71 доларів США до 1 157 (одна тисяча сто п'ятдесят сім) доларів США 26 центів, виключивши з резолютивної частини рішення вказівку про стягнення суми без відрахування податків і зборів.
Зменшити розмір судового збору, що підлягає стягненню з Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» в дохід держави за розгляд справи у суді першої інстанції, з 10 742,73 грн до 5 716 (п'ять тисяч сімсот шістнадцять) грн 22 коп.
В іншій частині рішення Печерського районного суду міста Києва від 30 жовтня 2025 року щодо стягнення суми вкладу у розмірі 32 000 (тридцять дві тисячі) доларів США та відмови у задоволенні решти позовних вимог - залишити без змін.
Компенсувати Акціонерному товариству комерційний банк «ПРИВАТБАНК» (код ЄДРПОУ 14360570) за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 14 141 (чотирнадцять тисяч сто сорок одна) грн 70 коп.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складений 13 квітня 2026 року.
Судді Є. П. Євграфова
Б. Б. Левенець
В. В. Саліхов