Апеляційне провадження
№ 22-ц/824/1848/2026
11 березня 2026 року місто Київ
справа №372/1923/23
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Борисової О.В.
суддів: Ратнікової В.М., Голуб С.А.
за участю секретаря судового засідання - Балкової А.С.,
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на рішення Обухівського районного суду Київської області від 04 вересня 2025 року та на додаткове рішення Обухівського районного суду Київської області від 26 вересня 2025 року, ухвалені під головуванням судді Висоцької Г.В., повний текст рішення складено 29 вересня 2025 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім'єю, визнання майна спільною сумісною власністю та його поділ, визнання недійсним договору дарування, скасування запису права приватної власності та стягнення грошових коштів,-
В квітні 2023 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідачів, в якому просив:
встановити факт проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 27 липня 2021 року по 16 березня 2023 року;
визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 земельну ділянку із кадастровим номером 3223187700:04:022:0046, площею 0,09 га, цільове призначення: для індивідуального садівництва, та будинок (об'єкт незавершеного будівництва), що розташований на цій земельній ділянці;
визнати недійсним договір дарування, серія та номер: 544, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений 05 квітня 2023 року, Ліфановою І.О., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, на підставі якого ОСОБА_2 , без згоди ОСОБА_1 , подарувала ОСОБА_3 , земельну ділянку із кадастровим номером 3223187700:04:022:0046, площею 0,09 га, цільове призначення: для індивідуального садівництва, що знаходиться за адресою: Київська область, Обухівський район, Старобезрадичівська сільська рада;
скасувати запис в Державному реєстрі прав на нерухоме майно, внесений 05 квітня 2023 року Ліфановою І.О., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, як державним реєстратором, щодо реєстрації за ОСОБА_3 права приватної власності на земельну ділянку із кадастровим номером 3223187700:04:022:0046, площею 0,09 га, цільове призначення: для індивідуального садівництва, що знаходиться за адресою: Київська область, Обухівський район, Старобезрадичівська сільська рада;
у порядку розподілу спільної сумісної власності визнати за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право власності по 1/2 земельної ділянки із кадастровим номером 3223187700:04:022:0046, площею 0,09 га, цільове призначення: для індивідуального садівництва, що знаходиться за адресою: Київська область, Обухівський район, Старобезрадичівська сільська рада та право власності по 1/2 будинку (об'єкту незавершеного будівництва), що розташований на даній земельній ділянці;
стягнути з відповідача суму понесених ним витрат під час спільного проживання в розмірі 20000 доларів США.
В обґрунтування вимог посилався на те, що влітку 2021 рокувін познайомився з ОСОБА_2 . Невдовзі після знайомства між ними склалися усталені відносини, які притаманні подружжю (спільне проживання; спільний побут, взаємні права та обов'язки).
Вказував, що у АТ «Сенс Банк» ним відкрито валютний рахунок, до якого з 27січня 2022 року надано право доступу ОСОБА_2 .
Зазначав, що уперіод проживання однією сім'єю, вінразом із ОСОБА_2 , на належній останній земельній ділянці побудували приватний будинок, який на даний час не введений в експлуатацію.
Вважає, що вказане майно є спільним сумісним майном йогота ОСОБА_2 та оскільки ним було набуто право власності на 1/2 частину зазначеного будинку, то до нього переходить і право власності на 1/2 частину земельної ділянки без зміни її цільового призначення.
Посилався на те, що під час перебування ОСОБА_2 на відпочинку, у період з 17лютого 2022 року по 27лютого 2022року, почалась повномасштабна збройна агресія РФпроти Україні, що є загальновідомим фактом. З огляду на це, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було прийнято рішення про те, що остання з міркувань безпеки буде тимчасово перебувати за кордоном.
Вказував, що зпочатку повномасштабної збройноїагресії РФпроти України, ОСОБА_2 в основному перебувала за кордоном (Домініканська Республіка, Республіка Польша, СІЛА), а він знаходився в Україні, працюючи з метою забезпечення їх сім'ї з ОСОБА_2 та продовжуючи будівельні роботи у приватному будинку.
Зазначав, що перебуваючи за кордоном ОСОБА_2 постійно користувалась грошовими коштами, що знаходились на його банківській картці.
Посилався на те, що у березні 2023 року сторони розірвали фактичні сімейні відносини.
У квітні 2023 року відповідач ОСОБА_2 через свого представника вчинила фраудаторні правочини: договір дарування спірної земельної ділянки; договір дарування своєї частки в квартирі АДРЕСА_1 ; договори уступки майнових прав на дві інвестовані квартири.
Вказував, що оспорюваний договір дарування, відповідно до якого ОСОБА_2 подарувала земельну ділянку, що є спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , своїй матері, ОСОБА_3 , є недійсним в цілому з моменту його укладення, оскільки укладений з порушенням вимог закону, без отримання згоди ОСОБА_1 як співвласника цього майна, розмір ідеальної частки якого не визначений, та ймовірно з приховуванням факту будівництва об'єкту нерухомості на земельній ділянці.
Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 04 вересня 2025 рокуу задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Додатковим рішенням Обухівського районного суду Київської області від 26 вересня 2025 рокустягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати, які вона, як відповідач, понесла у зв'язку з розглядом позовної заяви у справі №72/1923/23 в сумі 114 396,68 грн.
Відмовлено ОСОБА_1 в ухваленні додаткового рішення про покладення понесених ним витрат на правову допомогу у розмірі 150000 грн. на ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
Заходи забезпечення позову, вжиті відповідно до ухвали Обухівського районного суду Київської області від 14 квітня 2023 року скасовано, знято арешт із земельної ділянки з кадастровим номером 3223187700:04:022:0046, площею 0,09 га, цільове призначення: для індивідуального садівництва, що знаходиться за адресою: Київська область, Обухівський район, Старобезрадичівська сільська рада, та з будинку (об'єкт незавершеного будівництва), що розташований на земельній ділянці з кадастровим номером 3223187700:04:022:0046, площею 0,09 га, цільове призначення: для індивідуального садівництва, що знаходиться за адресою: Київська область, Обухівський район, Старобезрадичівська сільська рада.
Заходи забезпечення позову, вжиті відповідно до ухвали Обухівського районного суду Київської області від 04 травня 2023 року скасовано, знято заборону ОСОБА_3 вчиняти будь-які дії щодо об'єкту незавершеного будівництва, будинку, будівельних матеріалів, які знаходяться на земельній ділянці з кадастровим номером 3223187700:04:022:0046, у тому числі отримувати документи для введення такого будівництва в експлуатацію, реєструвати право власності на об'єкти незавершеного будівництва, нові об'єкти та вчиняти інші будь-які юридично значущі дії, що стосуються об'єкта будівництва на земельній ділянці із кадастровим номером 3223187700:04:022:0046 та самої земельної ділянки
Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями, позивач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив рішення Обухівського районного суду Київської області від 04 вересня 2025 року та додаткове рішення від 26 вересня 2025 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позов. Судові витрати, у тому числі витрати на правову допомогу, покласти на відповідачів.
На обґрунтування вимог посилалася на те, що суд першої інстанції не забезпечив повного та всебічного розгляду справи, взагалі не дослідив надані позивачем докази, не перевірив усіх обставин, на які посилався позивач в обґрунтування своїх позовних вимог, а також безпідставно надав перевагу доводам відповідачів над доводами позивача.
Вказував, що зібрані і досліджені докази у своїй сукупності підтверджують наявність між сторонами тривалих, сталих та щирих сімейних відносин, які відповідали змісту фактичного шлюбу у розумінні статей 3, 74 СКУкраїни та усталеної практики Верховного Суду.
Зазначав, що зматеріалів справи та досліджених доказів вбачається, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 27 липня 2021 року проживали однією сім'єю, мали спільний побут, спільний бюджет, спільно набували майно, будували житло та планували створення офіційної сім'ї. Листування між сторонами підтверджує як емоційну прив'язаність, так і наявність спільних планів.
Посилався на те, що без уваги суду залишилась переписка між ОСОБА_1 та матір'ю відповідача ОСОБА_3 , у якій остання прямо визнає ОСОБА_1 своїм зятем, що є додатковим підтвердженням існування сімейних відносин.
Вказував, що не отримала належної оцінки і виписка з рахунку АТ «ПриватБанк», яка підтверджує перерахування коштів ОСОБА_2 від ОСОБА_1 , що також підтверджується ОСОБА_3 у заявах по суті спору.
Зазначав, що суд не дослідив належним чином обставини участі ОСОБА_1 у будівництві спірного будинку. З матеріалів справи вбачається, що оплата за виготовлення та встановлення цвайного поля здійснювалась ОСОБА_1 як у готівковій так і безготівковій формі у той час, коли ОСОБА_2 перебувала за кордоном - Туреччині.
Вказував, що за власні кошти ОСОБА_1 сплачував вартість виготовлення та встановлення вікон, дверей, розсувної системи, а також облаштування даху, що визнавала сама ОСОБА_2 у листуванні. Позивач також оплачував ремонт автомобіля BMW, яким користувалася відповідачка в 2021 та 2022 році.
Зазначав, що порушення допущено судом при оцінці показів свідків.
Посилався на те, що під час розгляду аналогічних клопотань ОСОБА_1 та представника ОСОБА_2 - адвоката Старенького С.Є. суд по різному трактувавта застосовувавпорядок допиту свідків в одній справі, в залежності хто з учасників подавав клопотання, що вказує про недотримання судом такого принципу цивільного судочинства як рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом (п. 2 ч.3 ст.2 ЦПК України).
Вказував, що відповідачами не надсилалася, а позивачем відповідно не отримувалася заява про ухвалення додаткового рішення, а тому відповідно до ч.9 ст.83 ЦПК України суд зобов'язаний відмовити у її задоволенні.
Зазначав, що позиція відповідачів у цій справі не була складною, оскільки фактично зводилася до заперечення обставин на які посилався позивач, що не потребувало значних затрат часу чи професійної допомоги. Відтак заявлена до компенсації сума є явно неспівмірною з наданими послугами.
Посилання суду на те, що у справі проводилось багато судових засідань не може бути підставою для покладення таких витрат на сторону, оскільки біля двох років суд збирав докази, через те, що відповідачі їх не надали без поважної причини, що було залишено поза увагою.
Вважає, що суд не обґрунтував підстави відхилення клопотання про зменшення судових витрат яке було подано відповідно до ч.3 ст.136 ЦПК України,що є підставою для скасування такого додаткового рішення.
22 січня 2026 року від представника відповідача ОСОБА_2 - Старенького С.Є. надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просив відмовити у її задоволенні, посилаючись на її безпідставність та необгрунтованість. Вказував, що позивачем не надано доказів ведення спільного господарства з ОСОБА_2 , наявності спільного бюджету, визначення в парі взаємних прав та обов'язків. Зазначав, що свідки, викликані позивачем, не підтвердили жодних обставин, які б доводили факт спільного проживання чи будування спільно будинку.
Позивач у судовому засіданні апеляційного суду підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити з вищевказаних підстав.
Представник відповідача ОСОБА_2 у судовому засіданні апеляційного суду проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив рішення та додаткове рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з'явилася, про день, час та місце розгляду справи повідомлялася належним чином.
Колегія суддів вважає за можливе розглядати справу у відсутність ОСОБА_3 на підставі ч.2 ст. 372 ЦПК України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з'явилися у судове засідання, з'ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Частиною 1 ст.367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно з ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Частиною першою статті 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Як вбачається з матеріалів справи, а саме з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 27 серпня 2021 року на підставі договору купівлі-продажу від 27 серпня 2021 року зареєстровано право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку із кадастровим номером 3223187700:04:022:0046, площею 0,09 га, цільове призначення: для індивідуального садівництва, що знаходиться за адресою: Київська область, Обухівський район, Старобезрадичівська сільська рада.
Згідно договору дарування земельної ділянки від 05 квітня 2023 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , дарувальник передала, а обдаровувана прийняла у власність земельну ділянку із кадастровим номером 3223187700:04:022:0046, площею 0,09 га, що знаходиться за адресою: Київська область, Обухівський район, Старобезрадичівська сільська рада.
Позивач, звертаючись до суду з даним позовом, посилався на те, що він з ОСОБА_2 з 27 липня 2021 року проживали однією сім'єю, мали спільний побут, спільний бюджет, спільно набували майно, будували житло та планували створення офіційної сім'ї. Листування між сторонами підтверджує як емоційну прив'язаність, так і наявність спільних планів. Вказував, що у період проживання однією сім'єю, він разом із ОСОБА_2 на земельній ділянці із кадастровим номером 3223187700:04:022:0046, яка зареєстрована була на ОСОБА_2 спільно побудували приватний будинок, який на даний час не введений в експлуатацію. Вважає, що вказане майно є спільним сумісним майном його та ОСОБА_2 та оскільки ним було набуто право власності на 1/2 частину зазначеного будинку, то до нього переходить і право власності на 1/2 частину земельної ділянки без зміни її цільового призначення.
Відповідач, ОСОБА_2 заперечуючи проти позову, посилалася на те, що позивач познайомився з нею шляхом випадкового листування у інтернет-додатку «Тіндер» лише наприкінці літа 2021 року. Знайомство носило поверхневий характер та вона не ставилась до цього чоловіка як до такого, з яким вона планувала створення сім'ї і спільне життя. В цей час вона активно займалась будівництвом свого будинку. Протягом періоду з 27 липня 2021 року по 15 лютого 2022 року вона проживала за місцем своєї реєстрації, періодично проживала на дачі у матері. Вказувала, що вона намагалась утримувати просто дружні стосунки як з ОСОБА_1 , так і з іншими знайомим чоловіками в цей період, не допускала спільного проживання і побуту. За час, який позивач зазначає як «проживання однією сім'єю», вона здійснила не менше 5 подорожей самостійно. Зазначала, що задовго до знайомства з ОСОБА_1 за особисті кошти вона придбала земельну ділянку з метою будівництва житлового будинку. У випадках платежів за будівництво, використовувались саме особисті кошти ОСОБА_2 та за її проханням. ОСОБА_1 кілька разів пропонував за щось заплатити, але вона постійно обмежувала такі наміри і заперечували проти допомоги, іноді консультуючись із ним як з юристом з приводу доставок і договорів із будівельниками та їх юридичної перевірки, та іноді використовуючи його допомогу, щоб завезти її кошти для оплати робіт коли вона за кордоном. Посилалася на те, що починаючи із 2022 року їй ставало все складніше спілкуватись із ОСОБА_1 , тому вона старалась тримати його на відстані, хоча прямо йому цього не повідомляла. Іноді він надавав їй дружню допомогу, яку вона приймала. Отже, є очевидним, що жодного спільного проживання не відбувалось. Вказувала, що вона мала самостійне життя, свідомо не зближувалась із позивачем в сенсі проживання однією сім'єю та заперечувала можливість такого проживання у розмовах із ним. Позивачем не доведено факту проживання однією сім'єю із ОСОБА_2 . Позовна вимога про визнання спільною сумісною власністю об'єкту незавершеного будівництва на земельній ділянці, та її розподіл є необґрунтованою та недоведеною. Жодного одказу, що будинок будувався на кошти, які належали позивачу, ним не надано. Твердження позивача, що на момент укладання договору-дарування він був співвласником не ґрунтуються на будь-яких доказах, жодного стосунку до його придбання він не має. З тих же причин немає підстав для скасування запису про реєстрацію в Державному реєстрі прав на нерухоме майно.
Позивачем на підтвердження факту проживання однією сім'єю з ОСОБА_2 у період з 27 липня 2021 року по 16 березня 2023 року були надані фотокартки, переписка у месенджері та допитані свідки.
Стороною відповідача ОСОБА_2 на підтвердження своїх заперечень проти позову були надані також переписка у месенджері та допитані свідки.
Досліджуючи переписку в месенджері (а.с.157-250 т.2, а.с.1-20 т.3), надану представником відповідача ОСОБА_2 із дотриманням хронології розвитку подій, встановлено наступне.
Станом на вересень 2021 року із листування вбачається, що відповідач ОСОБА_2 та позивач ОСОБА_1 живуть окремо, відповідач займається будівництвом будинку самостійно, про хід будівництва позивач дізнається виключно з наданої нею інформації та фотографій. Повідомлення позивача про те, що «в тебе буде самий гарний будинок», питання до відповідача «це на твоїй ділянці виросли» свідчить про визнання ним земельної ділянки та запланованого будинку власністю відповідача ОСОБА_2 . На слова позивача, що він готовий до знайомства із батьками, відповідач зазначає «притримай коней», а також «я нікого із батьками не знайомлю, у мене це табу, тільки перед весіллям». 08 вересня 2021 року позивач повідомляє адресу його проживання, а 14 вересня 2021 року позивач запитує у відповідача про дату її народження, незважаючи на те, що за твердженням позивача вони вже третій місяць живуть разом.
Станом на жовтень місяць 2021 року із листування вбачається, що сторони проживають окремо, щоранку бажають один одному «доброго дня», в кінці дня звітують про справи. Відповідач ОСОБА_2 самостійно продовжує займатися будівництвом і ділиться деталями процесу із позивачем, останній декілька разів пропонував послуги своїх знайомих. 04 жовтня 2021 року відповідач вперше повідомляє свою адресу позивачу для виклику таксі. Із листування 09 жовтня 2021 року вбачається, що відповідач ОСОБА_2 проти візиту позивача до неї додому, на питання позивача, чи не хоче вона спробувати жити разом, остання відповіла: «Та за що?», а потім пояснює, що «щоб переїхати до тебе треба змінити район, свій спортивний зал, ліжко, готувати вечері та просинатися із малознайомим чоловіком, а все для того, щоб він мною надихався та не їв на самоті». В повідомленні 10 жовтня 2021 року відповідач зазначає позивачу: «тобі сказали, тільки не жити разом на першій зустрічі, я думала ти зрозумів». Із повідомлення 17 жовтня 2021 вбачається, що відповідач відмовляється отримувати допомогу грошима від позивача. 18 жовтня 2021 року позивач наголошує в повідомленні, що земельна ділянка належить саме відповідачу і він радий за неї.
З переписки за листопада 2021 року вбачається, що характер відносин між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не змінюється, сторони проживають окремо, розповідають один одному про прожитий день, запитують про плани, відповідач самостійно продовжує займатися будівництвом та ділиться із позивачем деталями. 03 листопада 2021 року відповідач в повідомленні зазначає «в п'ятницю ночувати не буду, но на вечерю приїду».
Відповідно до переписки за грудень 2021 року - характер відносин не змінюється, в повідомленні від 15 грудня 2021 року відповідач на слова позивача про те, що його квартира - їхня спільна, відповідає, що «я в ці ігри більше не граю, мені вистачило». Відповідач ОСОБА_2 підкреслює, що вперше вона має власне житло, на яке ніхто не матиме права претендувати, маючи на увазі спірний будинок. І позивач відповідає, що розуміє її відчуття.
В середині січня 2022 року - відповідач ОСОБА_2 знову підкреслює, що «ми вирішили не поспішати жити разом» і просить не давити на неї. 12 січня 2022 року в повідомленні відповідач повідомляє: «якщо ти не можеш прийняти мою неготовність до життя разом, то краще відмовся від мене», на натяки позивача про спільних дітей, відповідає відмовою: «влаштовує, зустрічаємося далі, якщо ні, не хочу втрачати свій час».
В повідомленні від 23 січня 2022 року позивач зазначав: «я впевнений, як тільки почнемо жити разом, у нас зникне непорозуміння».
До 15 лютого 2022 року зміст листування не передбачає зміну характеру відносин.
Отже, із змісту та характеру повідомлень чітко вбачається, що сторони в період з 27 липня 2021 року по 15 лютого 2022 року не проживали разом, не мали спільного побуту, не мали взаємних прав та обов'язків та планів на майбутнє. Відповідач ОСОБА_2 підтримувала із позивачем романтичні стосунки, які передбачали нечасті зустрічі, розмови в листуванні, спільний відпочинок в грудні 2021 року, проте остання неодноразово в категоричній формі заявляла позивачу, що не має наміру створювати сім'ю, проживати разом та мати дітей. Відповідач підкреслювала, що у вказаний період часу хоче зосередитися на будівництві власного житла, активному відпочинку та саморозвитку. Змучена попереднім розлученням та поділом майна ОСОБА_2 акцентувала, що для неї принципово мати власне житло, яке ніколи не стане об'єктом поділу, і позивач в листуванні висловлював розуміння та підтримку її в цих намірах, не претендуючи на об'єкт нерухомості.
Також із змісту листування в цей період вбачається фінансова самостійність відповідача ОСОБА_2 , її небажання приймати від позивача будь-яку допомогу. Відповідач також жодного разу не проявляла ініціативу взяти на себе будь-які обов'язки щодо спільного побуту чи придбання спільних речей.
Так, допитані в якості свідків близькі подруги відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_5 , ОСОБА_6 пояснили, що ОСОБА_7 ніколи не презентувала позивача як цивільного чоловіка чи навіть кохану та близьку людину. В неї було декілька прихильників, увагу яких вона приймала. Свідок ОСОБА_6 бачила позивача один раз в аеропорту, де він їх зустрічав після поїздки в Турцію, і був названий ОСОБА_7 , як знайомий який зустріне на автомобілі. Свідок ОСОБА_6 показала, що бачила позивача двічі, один раз вони із ОСОБА_7 зустрілися із ним в ресторані, другий раз - в жовтні 2022 року під час короткого візиту ОСОБА_7 до України на пікніку. Свідки, як подруги, які неодноразово бували в гостях у ОСОБА_7 , засвідчили, що остання проживала одна в квартирі на АДРЕСА_1, намірів створювати сім'ю в цей час в неї не було через складний процес з розірвання шлюбу та поділ майна. Плани ОСОБА_7 були пов'язані із будівництвом власного будинку, подорожами за кордон, участю в конкурсі краси і в них не було місця для стосунків із позивачем. До того ж, на думку її подруг, в житті ОСОБА_7 до жовтня 2021 року була інша кохана людина на ім'я ОСОБА_8 , із яким вона познайомилася під час проживання на Балі .
Свідок ОСОБА_10 - в.о. голови правління кооперативу «Рута» показав, що в 2021 році відповідач ОСОБА_2 придбала земельну ділянку та стала членом кооперативу. Після цього із всіма організаційними питаннями до нього зверталися ОСОБА_2 та її мати ОСОБА_3 , очевидцем присутності позивача на території кооперативу ніколи не був, вказана особа йому не знайома.
Із показів свідків позивача встановлено наступне.
Свідок ОСОБА_11 показав, що позивач звернувся до нього в жовтні 2021 року із проханням про допомогу в будівництві його майбутній дружині ОСОБА_7 . Свідок мав безпосередньо телефонну розмову із ОСОБА_7 , в ході якої надав їй номер необхідного спеціаліста.
Свідок ОСОБА_12 , як і свідок ОСОБА_11 , дізналися зі слів позивача про наявність в нього цивільної дружини.
Свідок ОСОБА_13 показав, що також будучи приятелем позивача, надав йому послугу - підготовку котловану, але спілкування щодо безпосереднього процесу роботи мав із ОСОБА_7 . Також до нього зверталася «теща» за контактами осіб, які займаються будівництвом. Мав із позивачем візит до жінки, яку той презентував як «теща». Також знає, що у вересні 2022 року позивач займався організацією робіт по покрівлі в цьому будинку.
З листів Державної прикордонної служби України від 14 січня 2024 року та від 13 серпня 2024 року вбачається, що відповідач ОСОБА_2 17 лютого 2022 року виїхала за кордон і перебуває там дотепер, маючи кількаденний візит в Україну в жовтні 2022 року.
Із листування після 15 лютого 2022 року вбачається, що між сторонами зберіглися романтичні стосунки, зацікавленість життям один одного, від позивача мала місце допомога матеріального характеру в цей час та допомога із деяких питань з будівництва, ним робилися закупи відповідачу ОСОБА_3 .
Частиною другою статті 3 СК України визначено, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Відповідно до частин першої та другої статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання разом жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя.
Згідно із частиною першою статті 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов'язків подружжя.
Нормами статті 74 СК України визначено, що якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.
У постанові від 03 липня 2019 року у справі №554/8023/15-ц (провадження №14-130цс19) Велика Палата Верховного Суду зауважила, що, вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти спільного проживання однією сім'єю; спільний побут; взаємні права та обов'язки (статті 3, 74 СК України), і підсумувала, що майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об'єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб як сім'ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об'єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними.
Для встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні наведеному визначенню, і предметом доказування у таких справах є факти спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім'ї, наявності між сторонами взаємних прав та обов'язків, притаманних подружжю.
Подібні правові висновки викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 23 січня 2024 року у справі №523/14489/15-ц (провадження №14-22цс20).
Закон не визначає, які конкретно докази визнаються беззаперечним підтвердженням факту проживання чоловіка та жінки однією сім'єю без реєстрації шлюбу, тому вирішення питання про належність і допустимість таких доказів є обов'язком суду при їх оцінці.
Для встановлення спільного проживання однією сім'єю до уваги беруться показання свідків про спільне проживання та ведення ними спільного побуту, документи щодо місця реєстрації (фактичного проживання), фотографії певних подій, документи, що підтверджують придбання майна на користь сім'ї, витрачання коштів на спільні цілі (фіскальні чеки, договори купівлі-продажу, договори про відкриття банківського рахунку, депозитні договори та інші письмові докази) тощо.
Одне лише спільне проживання не є достатнім для визнання факту проживання однією сім'єю без наявності інших ознак сім'ї. Показання свідків та спільні фотографії не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім'єю.
Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду: від 12 грудня 2019 року у справі №466/3769/16, від 27 лютого 2019 року у справі №522/25049/16-ц, від 11 грудня 2019 року в справі №712/14547/16-ц, від 24 січня 2020 року в справі №490/10757/16-ц, від 08 грудня 2021 року у справі №531/295/19.
Взаємність прав та обов'язків передбачає наявність як у жінки, так і у чоловіка особистих немайнових і майнових прав та обов'язків, які можуть випливати, зокрема, із нормативно-правових актів, договорів, укладених між ними, звичаїв. Для встановлення цього факту важливе значення має з'ясування місця і часу такого проживання. Підтвердженням цього може бути їх реєстрація за таким місцем проживання, пояснення свідків, представників житлово-експлуатаційної організації. Щодо часу проживання слід зазначити, що за своєю природою проживання однією сім'єю спрямоване на довготривалі відносини (див.: постанову Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року у справі №643/6799/17 (провадження №61-1623св19).
Даючи оцінку показам свідків зі сторони позивача, суд апеляційної інстанції зазначає, що вказані покази не свідчать про проживання сторін однією сім'єю та наявність у них прав та обов'язків притаманних подружжю.
Участь позивача в якійсь частині будівельних робіт після початку війни та виїзду відповідача за кордон мала місце, але це не має наслідком визнання факту фактичних шлюбних відносин.
Те, що відповідач ОСОБА_2 прийняла допомогу від позивача та не заперечувала проти вирішення останнім деяких організаційних питань з будівництва, є наслідком певного контексту, а саме вторгнення РФ на територію України, яке на певний час змінило звичайний уклад життя громадян України, змусило багатьох виїхати за кордон та перебувати у стані невизначеності та вразливості.
Залученість позивача у процес будівництва будинку восени 2022 року відбувалося виключно за його волею та ініціативою і не було наслідком очікувань або вимагань відповідача ОСОБА_2 , як дружини щодо виконання ним обов'язків чоловіка.
Надані позивачем фотографії зображують моменти дозвілля сторін, але не доводять факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов'язків, притаманних подружжю.
Аналіз телефонних з'єднань та скріншотів телефонного листування сторін доводить їх окреме проживання.
Переписка сторін з якої вбачається, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 були романтичні стосунки, без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов'язків, притаманних подружжю, не можуть свідчити про те, що між сторонами склались та мали місце у період з 27 липня 2021 року по 16 березня 2023 року усталені відносини, які притаманні подружжю.
Таким чином, суд першої інстанції встановивши, що позивачем не надано доказів на підтвердження того, що він та ОСОБА_2 у період з 27 липня 2021 року по 16 березня 2023 року проживали разом, вели спільне господарство, мали спільний бюджет, права та обов'язки подружжя дійшов вірного висновку про відсутність підстав для встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 27 липня 2021 року по 16 березня 2023 року.
А відтак, доводи апеляційної скарги про те, що з матеріалів справи та досліджених доказів вбачається, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 27 липня 2021 року проживали однією сім'єю, мали спільний побут, спільний бюджет, спільно набували майно, будували житло та планували створення офіційної сім'ї спростовуються вищенаведеним.
Щодо надання відповідачу додаткової банківської картки СЕНС-банку, яку позивач відкрив на її ім'я, для користування його коштами, то сам позивач зазначив, що дану картку він вручив їй безпосередньо перед її вилітом з України в лютому 2022 року. Доказів того, що карткою користувалась конкретно ОСОБА_2 позивачем не надано.
У відповідь на адвокатський запит, СЕНС-банк повідомив, що ОСОБА_2 не надавала особисто банку будь-яких заяв або згод на оформлення даної картки, її випуском займався безпосередньо позивач.
Наявними в справі доказами, зокрема відомостям про доходи відповідача ОСОБА_2 , не доводиться твердження позивача, про те, що остання не мала джерел доходів, достатніх для будівництва будинка.
Відомості про доходи позивача також не містять інформації, що вони в декілька разів перевищують доходи відповідача ОСОБА_2 .
Посилання позивача на те, що суд першої інстанції не дослідив належним чином обставини участі ОСОБА_1 у будівництві спірного будинку, колегія суддів відхиляє, оскільки як вбачається з копій договорів, проектів, листа ФОП ОСОБА_14 замовленням та оплатою спайного поля займалась безпосередньо ОСОБА_2 . Будь-яких доказів причетності до цього позивача, останнім не надано.
Доводи апеляційної скарги про те, що судом не було взято до уваги, що за власні кошти ОСОБА_1 сплачував вартість виготовлення та встановлення вікон, дверей, розсувної системи, а також облаштування даху, оплачував ремонт автомобіля BMW, яким користувалася відповідач в 2021 та 2022 році є необгрунтованими, оскільки доказів на їх підтвердження матеріали справи не містять.
Посилання позивача на те, що не отримала належної оцінки судом першої інстанції виписка з рахунку АТ «ПриватБанк», яка підтверджує перерахування коштів ОСОБА_2 від ОСОБА_1 , що також підтверджується ОСОБА_3 у заявах по суті спору колегія суддів відхиляє, оскільки факт пересилання позивачем коштів на рахунок відповідача ОСОБА_2 , сам по собі, без доведення факту ведення спільного господарства наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов'язків, притаманних подружжю, не може однозначно свідчити про те, що між сторонами склались та мали місце усталені відносини, які притаманні подружжю.
Оскільки вимоги позивача про визнання спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 земельної ділянки із кадастровим номером 3223187700:04:022:0046, площею 0,09 га, будинку (об'єкт незавершеного будівництва), що розташований на цій земельній ділянці та їх поділ є похідними від встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 27 липня 2021 року по 16 березня 2023 року, а відтак суд першої інстанції вірно відмовив у їх задоволенні.
Також колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні вимоги про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 20 000 доларів США, оскільки позивач заявляючи дану вимогу не вказував будь-яких її обґрунтувань та не надав доказів, які б підтверджували існування грошових зобов'язань у ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 .
Доводи апеляційної скарги про те, щшо під час розгляду аналогічних клопотань ОСОБА_1 та представника ОСОБА_2 - адвоката Старенького С.Є. суд по різному трактував та застосовував порядок допиту свідків в одній справі, в залежності хто з учасників подавав клопотання, що вказує про недотримання судом такого принципу цивільного судочинства як рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом колегія суддів відхиляє, оскільки як вбачається з матеріалів справи судом першої інстанції були задоволені клопотання про допит свідків як зі сторони позивача, так і зі сторони відповідача, були досліджені докази, надані сторонами, а відтак дотримано принцип рівності учасників судового процесу перед законом та судом.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів апелянта та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання обґрунтованості висновку суду, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду.
Таким чином, висновок суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог є законним і обґрунтованим, відповідає обставинам справи та положенням матеріального закону.
Ухвалюючи додаткове рішення від 26 вересня 2025 року та стягуючи з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати, які вонапонесла у зв'язку з розглядом справи у розмірі 114396,68 грн., суд першої інстанції виходив з доведеності вказаних витрат.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Згідно з п.3 ч.1 ст.270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Частиною 1 статті 133 ЦПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України передбачено, що до витрат пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються:
1) у разі задоволення позову - на відповідача;
2) у разі відмови в позові - на позивача;
3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
За змістом пункту 1 частини другої статті 137 ЦПК України здійснені стороною у справі судові витрати на правничу допомогу визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом установленого строку така заява залишається без розгляду.
При цьому розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги у разі надання відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
Таким чином, понесені стороною відповідача витрати на правничу допомогу, які за умовами договору ще фактично не оплачені, підлягають відшкодуванню.
Частиною четвертою статті 137 ЦПК України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц зазначила, що при застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, однак, повинен ґрунтуватися на більш чітких критеріях, визначених у частині четвертій статті 137 ЦПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка зазначає про неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності цим критеріям заявлених витрат.
Для визначення суми відшкодування необхідно послуговуватися критеріями реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та необхідності) та розумності їхнього розміру, зважаючи на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited проти України», заява № 19336/04, сформовано позицію, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.
09 вересня 2025 року представником відповідача ОСОБА_2 - Стареньким С.Є. подано до суду першої інстанції заяву про ухвалення додаткового рішення, в якій останній просив стягнути із позивача на користь ОСОБА_2 суму понесених судових витрат, які складаються із витрат на правову допомогу у розмірі 114396,68 коп., що складається із: 111625,00 грн. - правнича допомога; 40,00 грн. - поштові відправлення; 2550,00 грн. - витрати на переклад документів; 181,68 грн. - судові збори.
На підтвердження понесених витрат представником відповідача ОСОБА_2 - Стареньким С.Є. надано копії: ордеру, акту прийняття клієнтом наданих адвокатом послуг від 08 вересня 2025 року, договору про надання правої та правничої допомоги від 20 травня 2023 року, додаткового договору від 20 квітня 2025 року, к додатку до договору, платіжних інструкцій.
Позивач ОСОБА_1 подав клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, в якій вказував на те, що заява про ухвалення додаткового рішення йому не надсилалася, а тому суд повинен відмовити у її задоволенні. Зазначав, що заявлені витрати на правову допомогу є неспівмірні.
Враховуючи заперечення позивача щодо розміру витрат на правову допомогу, складність справи та надані адвокатом послуги, беручи до уваги кількість судових засідань та час їх проведення, витрачений адвокатом час на надання таких послуг, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що заявлений представником відповідача ОСОБА_2 - Стареньким С.Є. розмір наданих правничих послуг відповідає критерію реальності таких витрат, розумності їх розміру, є співмірним та справедливим.
Доводи апеляційної скарги про те, що відповідачами не надсилалася, а позивачем відповідно не отримувалася заява про ухвалення додаткового рішення, а тому відповідно до ч.9 ст.83 ЦПК України суд зобов'язаний був відмовити у її задоволенні, колегія суддів відхиляє, оскільки як вбачається з матеріалів справи, представником відповідача ОСОБА_2 - Стареньким С.Є. до заяви про ухвалення додаткового рішення було надано докази її надсилання ОСОБА_1 , яка останньому була доставлена 09.09.2025 року о 11.25 год.
Посилання позивача на те, що суд не обґрунтував підстави відхилення його клопотання про зменшення судових витрат яке було подано відповідно до ч.3 ст.136 ЦПК України, що є підставою для скасування такого додаткового рішення є безпідставні, оскільки суд першої інстанції, зважаючи на складність цивільної справи, кількість судових засідань та кількість документів, підготовлених представником відповідача, обсяг опрацьованої інформації не знайшов підстав для зменшення судових витрат.
Апеляційний суд враховує, що, як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaariv. Finland, № 49684/99, § 2)).
На основі повно та всебічно з'ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень підтверджених доказами, перевірених в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення та додаткове рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст.367, 368, 374, 375, 381-383 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -
Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 на рішення Обухівського районного суду Київської області від 04 вересня 2025 року та на додаткове рішення Обухівського районного суду Київської області від 26 вересня 2025 року - залишити без задоволення.
Рішення Обухівського районного суду Київської області від 04 вересня 2025 року та додаткове рішення Обухівського районного суду Київської області від 26 вересня 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину постанови зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 10 квітня 2026 року.
Головуючий:
Судді: