Справа № 320/43302/23 Суддя першої інстанції: Марич Є.В.
14 квітня 2026 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
судді-доповідача - Файдюка В.В.,
суддів - Карпушової О.В., Мєзєнцева Є.І.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві про визнання протиправними дій і зобов'язання вчинити дії, -
У листопаді 2023 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі - відповідач, ГУ ПФ в м. Києві) про:
- визнання протиправними дій ГУ ПФ в м. Києві щодо припинення нарахування та виплати ОСОБА_1 щомісячної доплати до пенсії у розмірі 2 000 грн, які передбачені постановою Кабінету Міністрів України від 14.07.2021 №713 «Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб»;
- зобов'язання ГУ ПФ в м. Києві відновити з 01.08.2022 нарахування та виплату щомісячної доплати до пенсії ОСОБА_1 у розмірі 2 000 грн, які передбачені постановою Кабінету Міністрів України від 14.07.2021 №713 «Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб»;
- зобов'язання ГУ ПФ в м. Києві здійснювати виплати пенсії без обмеження її максимального розміру з 01.03.2023 з урахуванням раніше виплачених сум.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 11.11.2024 позов задоволено повністю:
- визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (місцезнаходження: м. Київ, вул. Бульварно - Кудрявська, буд. 16, індекс: 04053; код ЄДРПОУ: 42098368) щодо відмови у встановленні та виплаті з 01.08.2022р. щомісячної доплати у розмірі 2000,00 грн. до призначеної пенсії ОСОБА_1 (адреса зареєстрованого проживання: АДРЕСА_1 ; рнокпп: НОМЕР_1 ) у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2021р. №713 «Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб»;
- зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві (місцезнаходження: м. Київ, вул. Бульварно - Кудрявська, буд. 16, індекс: 04053; код ЄДРПОУ: 42098368) нарахувати та виплатити з 01.08.2022р. щомісячну доплату у розмірі 2000,00 грн. до призначеної пенсії ОСОБА_1 (адреса зареєстрованого проживання: АДРЕСА_1 ; рнокпп: НОМЕР_1 ) у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2021р. №713 «Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб», без обмеження пенсії максимальним розміром, з урахуванням раніше виплачених сум.
У травні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду із заявою про встановлення судового контролю за виконанням рішення, в якій просив встановити судовий контроль за виконанням судового рішення у цій справі та зобов'язати суб'єкта владних повноважень - відповідача у встановлений строк подати звіт про виконання судового рішення.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 04.11.2025 у задоволенні заяви про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду відмовлено. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що встановлення судового контролю є правом, а не обов'язком суду. Крім того, зауважив, що до поданої заяви не надано доказів неможливості виконати рішення у процедурі виконавчого провадження.
Не погоджуючись з викладеним в ухвалі рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить:
1. Скасувати ухвалу суду першої інстанції від 04.11.2025.
2. Постановити нову ухвалу, якою задовольнити заяву апелянта та встановити судовий контроль за виконанням рішення суду у справі № 320/43302/23.
3. Визнати, що ГУ ПФ у м. Києві не виконало судове рішення у встановлений законом строк.
4. Зобов'язати ГУ ПФ у м. Києві подати звіт про виконання рішення суду у визначений апеляційним судом строк.
5. У разі неподання звіту - вирішити питання про накладення штрафу на керівника ГУ ПФ в м. Києві.
В обґрунтування своїх доводів зазначає, що судом не було враховано фактичне підтвердження відповідачем часткове невиконання ним рішення суду у цій справі, а також те, що у межах виконавчого провадження рішення суду у повному обсязі також виконано не було. Крім того, наголошує, що судом було залишено поза увагою обов'язковість судового рішення та законодавчі гарантії його виконання.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 24.11.2025 відкрито апеляційне провадження у справі, встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу та витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.
Відзиву на апеляційну скаргу не надійшло.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 17.03.2026 продовжено строк розгляду справи та призначено її до розгляду у порядку письмового провадження з 14.04.2026.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а ухвала суду першої інстанції - скасуванню, виходячи з такого.
Відповідно до ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Згідно з ч. ч. 2, 3 ст. 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Положеннями ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Судове рішення проголошується публічно, але преса і публіка можуть бути не допущені в зал засідань протягом усього судового розгляду або його частини в інтересах моралі, громадського порядку чи національної безпеки в демократичному суспільстві, якщо того вимагають інтереси неповнолітніх або захист приватного життя сторін, або - тією мірою, що визнана судом суворо необхідною, - коли за особливих обставин публічність розгляду може зашкодити інтересам правосуддя.
Європейський суд з прав людини у справі «Горнсбі проти Греції» наголосив, що, відповідно до усталеного прецедентного права, пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов'язків. Таким чином, ця стаття проголошує «право на суд», одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію.
Отже, для цілей ст. 6 Конвенції стадія виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду».
З аналізу рішень Європейського суду з прав людини (остаточні рішення у справах «Алпатов та інші проти України», «Робота та інші проти України», «Варава та інші проти України», «ПМП «Фея» та інші проти України»), якими було встановлено порушення п. 1 ст. 6, ст. 13 Конвенції та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, вбачається однозначна позиція про те, що правосуддя не може вважатися здійсненим доти, доки не виконане судове рішення, а також констатується, що виконання судового рішення, як завершальна стадія судового процесу, за своєю юридичною природою є головною стадією правосуддя, що повністю узгоджується з нормою ст. 129-1 Конституції України.
Отже, обов'язковою складовою судового процесу є фактичне втілення судових присуджень у певні матеріальні блага, яких особа була протиправно позбавлена до отримання судового захисту.
Таким чином, судовий акт, який набрав законної сили, підлягає обов'язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов'язок.
Це означає, що особа, якій належить виконати судовий акт, повинна здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права.
За правилами ст. 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Положеннями ч. 1 ст. 382 КАС України передбачено, що суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
В адміністративних справах з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг за письмовою заявою заявника суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати звіт про виконання судового рішення.
З аналізу змісту зазначених норм процесуального закону випливає, що КАС України регламентовано право суду застосовувати інститут судового контролю шляхом, зокрема, зобов'язання відповідача подати звіт про виконання рішення суду. При цьому в адміністративних справах з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат покладення на суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, обов'язку подати звіт про виконання судового рішення, є обов'язком суду за умови подання відповідної письмової заяви позивача та, з огляду на мету судового контролю, встановлення обставин невиконання такого судового рішення.
З матеріалів справи вбачається, що судове рішення у справі №320/43302/23 ГУ ПФ в м. Києві не було виконано у повному обсязі станом на час подання заяви про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення. Так, із змісту доданої до заяви копії розрахунку пенсії вбачається, що її виплата здійснюється із застосуванням максимального розміру пенсії, що підтверджується також і листом ГУ ПФ в м. Києві від 07.05.2025 №2600-0202-8/82898, в якому зазначено, що після проведення щорічної індексації з 01.03.2024 розмір пенсії позивача визначається з урахуванням обмежень максимальним розміром, оскільки перевищує 23 043,15 грн та більше ніж десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. У свою чергу, у мотивувальній частині рішення Київського окружного адміністративного суду зазначено: «Отже, суд дійшов висновку про те, що 20.12.2016, протягом 2017 року та в подальшому обмеження максимальним розміром пенсії є протиправним.».
Крім того, за відомостями виконавчого провадження №77114832 (інформацію про яке, як правильно підкреслив апелянт, не обов'язково зазначати у заяві про встановлення судового контролю, поданій у порядку ст. 382 КАС України) постановою головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Пилипчука Костянтина Ростиславовича від 02.04.2025 накладено на ГУ ПФ в м. Києві штраф у розмірі 5100 грн за невиконання рішення суду у справі №320/43302/23. У подальшому, головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Пилипчуком Костянтином Ростиславовичкм у виконавчому провадженні №77114832 прийнято постанову від 12.05.2025, якою за повторне невиконання відповідачем рішення суду у цій справі накладено штраф у розмірі 10 200 грн.
З урахуванням наведеного судова колегія погоджується з доводами апелянта про те, що станом на час розгляду Київським окружним адміністративним судом заяви про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення рішення суду у справі №320/43302/23 у повному обсязі не було виконано.
Наведені обставини дають обґрунтовані підстави вважати, що відповідач має намір ухилитися від виконання судового рішення, а тому колегія суддів вважає помилковою позицію суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення поданої позивачем заяви та вбачає існування правових підстав для її задоволення із встановленням ГУ ПФ в м. Києві строку для подачі до Київського окружного адміністративного суду звіту про виконання судового рішення у цій справі.
Згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Приписи п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України у згаданій редакції визначають, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є порушення норм процесуального права.
Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права, оскільки не врахував наявності правових підстав для встановлення судового контролю за виконанням суб'єктом владних повноважень судового рішення у цій справі.
Керуючись ст. ст. 14, 242-244, 250, 308, 311, 312, 315, 317, 320, 321, 322, 325, 382 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2025 року - скасувати.
Постановити нову ухвалу, якою заяву ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення - задовольнити.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві подати протягом десяти днів з дати отримання копії цієї постанови до Київського окружного адміністративного суду звіт про виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2024 року у справі №320/43302/23.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає згідно з ч. 5 ст. 382-1 КАС України.
Суддя-доповідач В.В. Файдюк
Судді О.В. Карпушова
Є.І. Мєзєнцев
Повне судове рішення складено 14 квітня 2026 року.