Справа № 320/10444/24 Суддя першої інстанції: Лиска І.Г.
14 квітня 2026 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача: Файдюка В.В.,
суддів: Карпушової О.В., Мєзєнцева Є.І.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про визнання протиправним і скасування рішення та зобов'язання вчинити дії, -
У лютому 2024 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (далі - відповідач, ГУ ПФ в місті Києві) в якому просила:
- визнати протиправним та скасувати індивідуальний акт рішення Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві №36825/03-16 від 29 листопада 2023 року про відмову перерахунку пенсії ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у м. Києві провести перерахунок та здійснювати виплату пенсії ОСОБА_1 із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачені страхові внески за 2020, 2021 та 2022 роки, починаючи з 01 грудня 2023 року.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2025 року позов задоволено повністю:
- визнано протиправним та скасовано індивідуальний акт рішення Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві №36825/03-16 від 29 листопада 2023 року про відмову перерахунку пенсії ОСОБА_1 ;
- зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у м. Києві провести перерахунок та здійснювати виплату пенсії ОСОБА_1 із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачені страхові внески за 2020, 2021 та 2022 роки, починаючи з 01 грудня 2023 року.
При цьому суд першої інстанції виходив з того, що за усталеною практикою Верховного Суду щодо застосування норм Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-IV) якщо особа отримувала пенсію за іншим законом та звертається за отриманням пенсії за Законом №1058-IV, то показник середньої заробітної плати має враховуватися за три календарні роки, що передують року призначення пенсії за Законом №1058-IV.
Не погоджуючись з ухваленим рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та винести нове, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі. В обґрунтування своїх доводів зазначає, що Законом №1058-IV не передбачено застосування показника середньої заробітної плати в Україні, з якої сплачуються страхові внески, при переведенні з одного виду пенсій на інший.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 08 липня 2025 року відкрито апеляційне провадження у справі, встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу та витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Свою позицію обґрунтовує тим, що оскільки пенсія за віком за нормами Закону №1058-IV їх призначалася вперше, то остання всупереч доводів апелянта має право на її перерахунок з урахуванням показника середньої заробітної плати, з якої сплачено страхові внески, за три роки, що передували призначенню такої пенсії.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 квітня 2026 року продовжено строк розгляду справи та призначено її до розгляду у порядку письмового провадження з 14 квітня 2026 року.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду - без змін, виходячи з такого.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФ в місті Києві з 10 червня 2014 року у зв'язку з призначенням пенсії за вислугу років відповідно до Закону України від 05 листопада 1991 року № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» (із змінами) як працівнику освіти.
З 29 листопада 2023 року позивачу призначено пенсію за віком відповідно до Закону №1058-IV. В результаті розрахунку, проведеного відповідачем, розмір пенсії за віком позивача виявився суттєво меншим, ніж мав становити за умови дотримання норм ч. 1, 2 ст.40 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
24 листопада 2023 року позивач звернулася до відповідача із заявою, в якій просила провести обчислення, нарахування та виплату пенсії за віком, призначеної замість пенсії за вислугу років як працівнику освіти, із застосуванням показника середньої заробітної плати по країні за 2020-2022 роки.
За наслідками розгляду заяви позивача відповідач рішенням від 28 листопада 2023 року відмовив в її задоволенні, посилаючись на відсутність підстав для перерахунку та виплати пенсії за віком із застосуванням показника середньої заробітної плати за 2020-2022 роки, оскільки у спірному випадку мало місце переведення на інший вид пенсії, а не її призначення вперше.
Вважаючи таке рішення ГУ ПФ в місті Києві протиправним, ОСОБА_1 звернулася до суду за захистом своїх прав.
Надаючи правову оцінку обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.
Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Відповідно до преамбули Закону №1058-IV він визначає принципи, засади і механізм функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій. Зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.
У статті 9 Закону № 1058-IV зазначено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати:
1) пенсія за віком;
2) пенсія по інвалідності;
3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Статтею 10 Закону № 1058-IV передбачено, що особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.
За приписами частини другої статті 40 Закону № 1058-IV заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії визначається за формулою: Зп = Зс х (Ск : К), де: Зп -заробітна плата (дохід) застрахованої особи для обчислення пенсії, у гривнях; Зс - середня заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії. Порядок визначення показників зазначеної заробітної плати затверджується Пенсійним фондом України за погодженням з центральними органами виконавчої влади, що забезпечують формування державної фінансової політики, державної політики у сферах економічного розвитку, статистики. Ск -сума коефіцієнтів заробітної плати (доходу) за кожний місяць (Кз 1 + Кз 2 + Кз 3 + ... + Кз n); К - страховий стаж за місяці, які враховано для визначення коефіцієнта заробітної плати (доходу) застрахованої особи.
Частиною третьою статті 45 Закону № 1058-IV встановлено, що переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.
При переведенні з одного виду пенсії на інший за бажанням особи може враховуватися заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначені в частині першій статті 40 цього Закону, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії.
Аналіз зазначених вище норм дає підстави вважати, що частиною третьою статті 45 Закону № 1058-IV установлюється порядок переведення з одного виду пенсії, призначеної саме за цим Законом, на інший. Отже, показник середньої заробітної плати при переведенні на інший вид пенсії має бути незмінним, тобто таким, яким він був на час призначення пенсії, передбаченої Законом № 1058-IV.
Подібні правовідносини вже були предметом розгляду у Верховному Суді. Зокрема, у постанові від 16 червня 2020 року у справі №127/7522/17 Верховний Суд зазначив, що за змістом частини третьої статті 45 Закону №1058-IV переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви, на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду. При переведенні з одного виду пенсії на інший за бажанням особи може враховуватися заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначені в частині першій статті 40 цього Закону, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії.
Таким чином, лише при переведенні з одного виду пенсії на інший можуть застосовуватись норми частини третьої статті 45 Закону № 1058-IV щодо застосування показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії.
Також зазначені висновки Верховного Суду узгоджуються із правовою позицією Верховного Суду України, який у постанові від 29 листопада 2016 року у справі № 133/476/15-а (№ 21-6331а15) зазначив, що у випадку призначення особі пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення», який передбачає інші підстави та порядок призначення пенсії, а в подальшому при виявленні такою особою бажання отримувати пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», має місце саме призначення пенсії за віком, а не переведення згідно із частиною третьою статті 45 Закону № 1058-IV.
Указана правова позиція Верховного Суду України була підтримана і Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 577/2576/17.
Матеріали справи свідчать, що позивачу з 10 червня 2014 року було призначено пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення» як працівнику освіти.
Статтею 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» визначено працівників освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення, які мають право на пенсію за вислугу років.
При цьому згідно із статтею 7 указаного Закону звернення за призначенням пенсії може здійснюватися у будь-який час після виникнення права на пенсію. При цьому пенсії за віком та по інвалідності призначаються незалежно від того, припинено роботу особою на час звернення за пенсією чи ні. Пенсія за вислугу років призначається лише при залишенні роботи, яка дає право на цю пенсію.
У свою чергу, учасниками справи не заперечується, що за призначенням пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» ОСОБА_1 звернулася вперше 29 листопада 2023 року.
Отже, у спірному випадку мало місце призначення іншої пенсії за іншим законом, а не переведення з одного виду на інший вид пенсії в межах одного Закону відповідно до частини третьої статті 45 Закону № 1058-IV.
Аналогічна правова позиція також висловлена Верховним Судом у постанові від 20 лютого 2025 року у справі №380/4842/24.
Отже, у випадку звернення із заявою позивача мало місце призначення іншої пенсії за іншим законом, оскільки право ОСОБА_1 на призначення пенсії за вислугу років у 2014 році виникло саме на підставі Закону України «Про пенсійне забезпечення», який передбачає інші підстави та порядок призначення пенсії, ніж Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». До того ж Законом № 1058-ІV не передбачений такий вид пенсії як пенсія за вислугу років.
Таким чином, позивач має право на призначення пенсії за віком відповідно до Закону № 1058-IV із застосуванням показника середньої заробітної плати працівників у галузі освіти за три календарні роки, що передують року звернення.
Наведений висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною також й у постанові від 27 листопада 2025 року у справі № 600/2346/24-а.
Враховуючи встановлені вище обставини справи та правове регулювання спірних правовідносин, колегія суддів погоджується з обґрунтованим висновком суду першої інстанції про наявність у позивача права на нарахування та виплату територіальним органом Пенсійного фонду України пенсії за віком відповідно до Закону № 1058-IV із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням такої пенсії, а саме за 2020-2022 роки.
Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що згідно з пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Приписи статті 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві - залишити без задоволення.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та подальшому оскарженню не підлягає відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 263, п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Суддя-доповідач В.В. Файдюк
Судді О.В. Карпушова
Є.І. Мєзєнцев
Повне судове рішення виготовлено 14 квітня 2026 року.