Справа № 580/12055/25 Суддя (судді) першої інстанції: Василь ГАВРИЛЮК
13 квітня 2026 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача Златіна С.В.,
суддів: Осіпової О.О., Кравченка Є.Д.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Черкаській області на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 13 січня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Черкаській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -
ОСОБА_1 (далі - позивач; ОСОБА_1 ) звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Черкаській області (далі - відповідач; ГУ ДПС у Черкаській області), в якому просив: визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення рішення Головного управління ДПС у Черкаській області від 18.06.25 № 554383-2410-2313-UA71040150000026547, яким визначена позивачу сума податкового зобов'язання за 2023р. за платежем земельний податок з фізичних осіб в сумі 29923,05 грн.
В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що з моменту створення фермерського господарства та його державної реєстрації до нього переходять права й обов'язки орендаря такої земельної ділянки за договором оренди землі. В цьому випадку не відбувається відчуження орендарем права на оренду земельної ділянки, а здійснюється встановлений нормами перехід прав та обов'язків орендаря земельної ділянки від громадянина до створеного ним фермерського господарства. При цьому такий перехід відбувається в силу норм Закону України «Про фермерське господарство» та не потребує вчинення сторонами орендних правовідносин будь-яких додаткових дій, у тому числі укладення додаткових угод.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 13 січня 2026 року адміністративний позов задоволено повністю.
Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що з моменту створення Фермерського господарства Козацьке до нього перешли права володіння, користування та юридичні обов'язки щодо використання земельної ділянки його засновника, отже позивач не є фактичним користувачем земельної ділянки, відтак не може бути платником земельного податку, тому оскаржуване ППР є протиправним та підлягає до скасування.
Не погоджуючись з рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 13 січня 2026 року, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
В обґрунтування заявлених вимог апелянт зазначив про те, що згідно листів Новодмитрівської сільської ради від 16.05.2025 № 373/02-04 (вх. ГУ ДПС 10885/5/53 від 21.05.2025) та від 13.06.2025 № 461/02-04 (вх. ГУ ДПС 12770/5/53 від 13.06.2025) відповідач вніс земельну ділянку площею 15,7 га з кадастровим номером 7121589000:04:001:0516 у списки платників земельного податку, сформував та направив позивачу податкове повідомлення-рішення від 18.06.2025 № 554383-2410-2313- UA71040150000026547.
Представник контролюючого органу відмітив, що згідно даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відсутня інформація щодо укладання між фермерським господарством Козацьке (ЄДРПОУ 22804911) та ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) договору оренди земельної ділянки площею 15,7 га, кадастровим номером 7121589000:04:001:0516.
Відповідач звернув увагу, що позивачем не підтверджується належного переходу земельних ділянок фермерському господарству як землекористувачу, тому позивач як постійний користувач земельної ділянки зобов'язаний сплатити земельний податок з фізичних осіб.
З цих та інших підстав апелянт вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 лютого 2026 року відкрито апеляційне провадження у справі, встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.
27 лютого 2026 року ОСОБА_1 подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 березня 2026 року справу призначено до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження.
Згідно з частиною першою статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та докази, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду зазначає наступне.
Як встановлено судом першої інстанції, 13.02.1998 Золотоніська районна рада народних депутатів затвердила державний акт на право постійного користування землею серія ЧР 5-79 громадянину ОСОБА_1 щодо земельної ділянки площею 15,7 га для ведення фермерського господарства в адмінмежах Скориківської сільської ради.
13.08.2001 здійснена державна реєстрація юридичної особи Фермерського господарства «Козацьке» (код ЄДРПОУ 22804911), що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію.
Засновником та головою Фермерського господарства «Козацьке» є ОСОБА_1 , що підтверджується відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
На підставі листів Новодмитрівської сільської ради від 16.05.2025 № 373/02-04 (вх. ГУ ДПС 10885/5/53 від 21.05.2025) та від 13.06.2025 № 461/02-04 (вх. ГУ ДПС 12770/5/53 від 13.06.2025) відповідач вніс земельну ділянку площею 15,7 га з кадастровим номером 7121589000:04:001:0516 у списки платників земельного податку, сформував та направив позивачу податкове повідомлення-рішення від 18.06.2025 № 554383-2410-2313- UA71040150000026547.
Згідно даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно користувачем земельної ділянки площею 15,7 га, кадастровим номером 7121589000:04:001:0516 є саме ОСОБА_1 , тобто позивач.
У матеріалах справи відсутня інформація щодо укладання між фермерським господарством «Козацьке» (ЄДРПОУ 22804911) та ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) договору оренди земельної ділянки площею 15,7 га, кадастровим номером 7121589000:04:001:0516 та відповідна інформація відсутня у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
На підставі листів Новодмитрівської сільської ради від 16.05.2025 № 373/02-04 (вх. ГУ ДПС 10885/5/53 від 21.05.2025) та від 13.06.2025 № 461/02-04 (вх. ГУ ДПС 12770/5/53 від 13.06.2025) відповідач вніс земельну ділянку площею 15,7 га з кадастровим номером 7121589000:04:001:0516 у списки платників земельного податку, сформував та направив позивачу податкове повідомлення-рішення від 18.06.2025 № 554383-2410-2313- UA71040150000026547.
Вважаючи податкове повідомлення-рішення від 18.06.2025 № 554383-2410-2313- UA71040150000026547 протиправним, ОСОБА_1 звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду із цим позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду виходить з такого.
Колегія суддів зазначає, що у розглядуваній справі спірним є питання відповідності вимогам частини другої статті 2 КАС України податкового повідомлення-рішення в контексті правомірності нарахування орендної плати фізичній особі, яка уклала договір оренди з державною адміністрацією й утворила фермерське господарство, яке фактично використовувало земельну ділянку, нараховувало та сплачувало відповідний податок.
За змістом частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Верховний Суд в ухвалі від 16 травня 2024 року у справі № 320/6885/23 покликався на те, що відсутність сталої та послідовної судової практики щодо того, хто ж виступає платником орендної плати (засновник, який уклав договір оренди, чи фермерське господарство, яке безпосередньо використовує земельну ділянку) є одним з аспектів, що свідчить про наявність виключної правової проблеми з означеного питання.
Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 13 червня 2024 року у справі № 320/6885/23 визнала, що наведене в ухвалі Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 16 травня 2024 року обґрунтування наявності виключної правової проблеми, вирішення якої необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, не створює підстави для прийняття до розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 320/6885/23.
Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 13 червня 2024 року у справі № 320/6885/23 зазначила, що Велика Палата Верховного Суду вже викладала висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, зокрема, у постановах від 1 квітня 2020 року у справі № 320/5724/17, від 13 березня 2018 року у справі № 348/992/16-ц, від 20 червня 2018 року у справі № 317/2520/15-ц, від 22 серпня 2018 року у справі № 606/2032/16-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 677/1865/16-ц, від 21 листопада 2018 року у справі № 272/1652/14-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 704/29/17-ц, № 695/1275/17, від 16 січня 2019 року у справі у справі № 483/1863/17, від 27 березня 2019 року у справі № 574/381/17-ц, від 3 квітня 2019 року у справі № 628/776/18, від 23 червня 2020 року у справі № 922/989/18, від 20 березня 2019 року у справі № 615/2197/15-ц.
Отже, Велика Палата Верховного Суду у справі № 320/6885/23 вказала на те, що вже викладала правовий висновок у подібних правовідносинах у вищенаведених справах.
Так, відповідно до положень статті 121 Земельного кодексу України (у відповідній редакції; далі також - ЗК України) громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства - в розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради, де знаходиться фермерське господарство.
З наведеного нормативного регулювання слідує, що на час надання земельної ділянки така земельна ділянка на праві постійного землекористування для ведення селянського (фермерського) господарства надавалась не як громадянину України, а як спеціальному суб'єктові - голові створюваного селянського (фермерського) господарства.
Відповідно до частин першої та другої статті 9 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" (який втратив чинність 29 липня 2003 року - з моменту набрання чинності Законом України "Про фермерське господарство") після одержання державного акта на право приватної власності на землю, державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний термін державній реєстрації у раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку, тобто за місцем розташування земельної ділянки. Після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) та одержання державного акта на право приватної власності на землю, державного акта на право постійного користування або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи.
Законодавством, чинним до 2003 року, було передбачено одержання земельної ділянки як обов'язкової умови для набуття правосуб'єктності селянського (фермерського) господарства як юридичної особи. Водночас одержання громадянином державного акта, яким посвідчувалося право на земельну ділянку для ведення селянського (фермерського) господарства, зобов'язувало таку фізичну особу в подальшому подати необхідні документи до відповідної місцевої ради для державної реєстрації селянського (фермерського) господарства. Тобто закон не передбачав права громадянина використовувати земельну ділянку, надану йому в користування для ведення селянського (фермерського) господарства, без створення такого селянського (фермерського) господарства.
Згідно із Законом України "Про фермерське господарство", прийнятим 19 червня 2003 року, Закон України "Про селянське (фермерське) господарство" визнано таким, що втратив чинність.
У статті 1 Закону України "Про фермерське господарство" унормовано, що фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства відповідно до закону.
Згідно із частиною першою статті 5, частиною першою статті 7 зазначеного Закону право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. Надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому ЗК України. Фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою (стаття 8 Закону України "Про фермерське господарство").
Так, відповідно до висновків, наведених у постанові від 23 червня 2020 року у справі № 922/989/18, Велика Палата Верховного Суду вказує, що можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов'язана з наданням (передачею) такій фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов'язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства. Фермерське господарство (у будь-якій його формі) ініціюється для подальшої діяльності з виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках з метою отримання прибутку, що відповідає наведеному у статті 42 Господарського кодексу України (далі - ГК України) визначенню підприємництва як самостійної, ініціативної, систематичної, на власний ризик господарської діяльності, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Формування програми діяльності, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, є складовими здійснення підприємницької діяльності в розумінні статті 44 ГК України. При цьому можливість реалізації громадянином права на здійснення підприємницької діяльності у вигляді фермерського господарства безпосередньо пов'язана з наданням (передачею) громадянину земельних ділянок відповідного цільового призначення. Ураховуючи законодавчі обмеження у використанні земельної ділянки іншим чином, ніж це передбачено її цільовим призначенням, а також правові наслідки від використання чи невикористання земельної ділянки не за її цільовим призначенням, що надана громадянину у встановленому порядку для ведення фермерського господарства, земельна ділянка в силу свого правового режиму є такою, що використовується виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб. Суб'єктом такого використання може бути особа - суб'єкт господарювання за статтею 55 ГК України.
Подібні за змістом висновки викладені й у інших постановах Великої Палати Верховного Суду, зокрема у постановах від 13 березня 2018 року у справі №348/92/16-ц, від 20 червня 2018 року у справі №317/2520/15-ц, від 22 серпня 2018 року у справі №606/2032/16-ц, від 1 квітня 2020 року у справі № 320/5724/17.
У пунктах 6.22 та 6.23 постанови від 30 червня 2020 року у справі № 927/79/19 Велика Палата Верховного Суду вказала, що нормами Закону України "Про фермерське господарство" запроваджений механізм, за яким земельна ділянка спочатку надається в оренду громадянину з метою здійснення підприємницької діяльності (для ведення фермерського господарства), проте останній може використовувати її лише шляхом створення фермерського господарства як форми здійснення своєї підприємницької діяльності. Таке фермерське господарство створюється після отримання громадянином земельної ділянки в оренду. З моменту створення цього фермерського господарства та його державної реєстрації до нього переходять права й обов'язки орендаря такої земельної ділянки за договором оренди землі. В цьому випадку не відбувається відчуження орендарем права на оренду земельної ділянки, а здійснюється встановлений нормами перехід прав та обов'язків орендаря земельної ділянки від громадянина до створеного ним фермерського господарства. При цьому такий перехід відбувається в силу вищенаведених норм Закону України "Про фермерське господарство" та не потребує вчинення сторонами орендних правовідносин будь-яких додаткових дій, у тому числі укладення додаткових угод.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 31.10.2018 у справі № 677/1865/16-ц зробила висновок, що після державної реєстрації фермерського господарства у правовідносинах користування земельними ділянками, наданими на підставі Закону України «Про фермерське господарство», відбувається фактична заміна орендаря , й обов'язки користувача земельної ділянки переходять до фермерського господарства з дня його державної реєстрації. (пункт 41). З огляду на це необґрунтованими є твердження прокурора про те, що оскільки земельні ділянки були передані в оренду фізичній особі, а не фермерському господарству, яка надалі передала їх у суборенду, то після державної реєстрації фермерського господарства правовідносини щодо землекористування не змінилися. Крім того, для фактичної заміни орендаря та переходу обов'язків користувача земельної ділянки до фермерського господарства має значення факт державної реєстрації останнього, а не внесення земельних ділянок до його статутного капіталу (п.42).
Тобто усталена практика Великої Палати Верховного Суду пов'язує момент набуття фермерським господарством прав та обов'язків орендаря земельної ділянки саме з моментом державної реєстрації фермерського господарства. Після такої реєстрації відбувається фактична заміна орендаря і саме з цього часу обов'язки землекористувача земельної ділянки здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась.
Суд апеляційної інстанції у цій справі не може оминути ці висновки Великої Палати Верховного Суду й відповідно до приписів положень частини п'ятої статті 242 та частини другої статті 356 КАС України повинен їх врахувати при розв'язанні спору у цій справі, а тому колегія суддів відхиляє посилання відповідача на правову позицію Верховного Суду у складі колегії суддів судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду у справі № 400/1730/19 у постанові від 18.06.2021.
Отже, в силу наведених підходів, колегія суддів доходить до висновку, що у разі створення фермерського господарства саме останнє виступає суб'єктом взаємовідносин щодо оренди, а тому за логікою таких висновків саме воно має й нести обов'язки щодо сплати відповідної орендної плати. В інакшому випадку поглиблюється правова невизначеність, адже всі права та обов'язки щодо відповідної земельної ділянки правомочне реалізовувати фермерське господарство, однак орендну плату вносить засновник цього господарства.
Аналогічну за своїм змістом правову позицію займає Верховний Суд у постанові від 19 вересня 2024 року у справі №320/6885/23.
З урахуванням встановлених обставин справи та висновків Великої Палати Верховного Суду колегія суддів вважає, що позивачу нараховано зобов'язання з орендної плати на підставі податкового повідомлення-рішення, ухваленого без дотримання вимог частини другої статті 2 КАС України.
За вказаних обставин, правильним є висновок суду першої інстанції про задоволення заявлених позовних вимог.
Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення передбачені статтею 315 КАС України.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Приписи статті 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Підстави для розподілу судових витрат, з урахуванням приписів статті 139 КАС України, відсутні.
Керуючись статтями 139, 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів -
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Черкаській області - залишити без задоволення.
Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 13 січня 2026 року у справі № 580/12055/25 - залишити без змін.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення та може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені статтями 328, 329 КАС України.
Суддя-доповідач С.В. Златін
Суддя О.О. Осіпова
Суддя Є.Д. Кравченко
Повний текст судового рішення виготовлено 13 квітня 2026 року.