01010, м. Київ, вул. Князів Острозьких, 8, корп. 30. тел/факс 254-21-99, e-mail: inbox@6aa.court.gov.ua
Головуючий у першій інстанції: Катющенко В.П., Суддя-доповідач: Епель О.В.
13 квітня 2026 року Справа № 755/71/26
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді Епель О.В.,
суддів: Карпушової О.В., Чуприни О.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу громадянина Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду м.Києва від 06 січня 2026 року у справі
за позовом Центрального міжрегіонального управління
Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області
до громадянина Азербайджанської Республіки
ОСОБА_1
про продовження строку затримання з метою ідентифікації та
забезпечення примусового видворення
Історія справи.
Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (далі - Позивач) звернулося до суду з адміністративним позовом до громадянина Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 (далі - Відповідач), в якому просило продовжити строк затримання громадянина Республіки Азербайджан ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення строком на 6 (шість) місяців.
В обґрунтування заявлених вимог Позивач зазначав, що на момент звернення до суду з цим позовом ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області було вжито вичерпних заходів, передбачених чинним законодавством, для ідентифікації та забезпечення примусового видворення Відповідача.
При цьому, Позивач посилався на те, що Відповідача було ідентифіковано на підставі паспортного документу громадянина Азербайджану, однак станом на теперішній час ДМС України ведеться співпраця з уповноваженими органами Республіки Молдова щодо забезпечення транзитного перетину кордону з метою виїзду іноземця до країни громадянської належності.
Рішенням Дніпровського районного суду м.Києва від 06 січня 2026 року адміністравтиний позов було задоволено частково, а саме: продовжено строк затримання громадянина Республіки Азербайджан ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, з метою забезпечення примусового видворення строком на 3 (три) місяця.
У задоволенні позовних вимог в іншій частині - відмовлено.
Ухвалюючи зазначене рішення, суд першої інстанції виходив з того, що Відповідач проживав на території України без документів, які надають право на проживання та із заявами про оформлення посвідки на тимчасове/постійне проживання в Україні, дозволу на імміграцію не звертався.
Також суд врахував, що під час перебування в пункті тимчасового перебування іноземців (далі - ПТПІ) Відповідач виявив бажання покинути територію України, однак спроби перетину державного кордону України виявились безрезультатними.
Не погоджуючись з таким судовим рішенням, Відповідач, через свого представника, подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти по справі нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, зазначаючи, що правові підстави для продовження строку тримання - відсутні.
При цьому, представник Апелянта зазначає, що Відповідач був ідентифікований на підставі паспортного документу громадянина Азербайджану виданого на його ім'я, не перешкоджав у такій ідентифікації та повідомив про своє бажання покинути територію України, придбавши квиток до країни громадянської належності за власні кошти.
Також Апелянт посилається на порушення судом норм процесуального права, оскільки не пересвідчився в тому, чи згоден був Апелянт брати участь у розгляді справи у судовому засіданні в режимі відеоконференції з приміщення ПТПІ,не надали можливості взяти особисту участь у судовому засіданні поряд з перекладачем та надати можливість поспілкуватися з адвокатом, заявити відповідні заяви та клопотання, залучити власного адвоката, а право щодо цього не роз'яснено.
З цих та інших підстав Апелянт вважає, що оскаржуване ним рішення суду прийнято за неповно встановлених обставин, з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору в цілому.
Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 19.01.2026 було відкрито апеляційне провадження, встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, а після надходження до суду матеріалів справи, ухвалою від 07.04.2026 призначено справу до судового розгляду.
У строк, встановлений судом, відзив на апеляційну скаргу не надходив.
У судове засідання учасники справи не з'явилися. Про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, про причини неявки не відомо.
Ухвалою, занесеною до протоколу судового засідання, колегія суддів вирішила здійснити розгляд цієї справи за відсутності учасників справи у порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду - скасуванню з наступних підстав.
Обставини справи, установлені судом першої інстанції.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 22.03.2025 уповноважено особою Дубровицького сектору Управління ДМС в Рівненській області відносно громадянина Республіки Азербайджан ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , прийнято рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни та зобов'язано залишити територію України не пізніше 20.04.2025. Відповідачем рішення про примусове повернення до суду не оскаржувалось, однак і не було виконано.
07.10.2025 співробітниками Дарницького УП ГУНП у м. Києві виявлено громадянина Республіки Азербайджан ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який перебував в Україні з порушенням вимог чинного міграційного законодавства.
07.10.2025 головним спеціалістом ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області складено протокол №МКМ 000526 про адміністративне затримання громадянина Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за ч.2 ст. 263 КУпАП, у зв'язку із вчиненням правопорушення передбаченого ч.2 ст. 203 КУпАП, для з'ясування причин та обставин правопорушення та умов, що їм сприяли, до 72 годин.
07.10.2025 головним спеціалістом відділу ідентифікації, правового забезпечення та міграційного контролю управління організації запобігання нелегальній міграції ЦМУ ДМС у місті Києві та Київській області прийнято рішення №8010100100000591 про примусове видворення з України іноземця або особи без громадянства, яким вирішено примусово видворити з України громадянина Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ..
Вказаним рішенням встановлено, що 07.10.2025 працівниками Дарницького УП ГУНП у м. Києві виявлено громадянина Азербайджану ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 ,який перебуває на території України з порушенням Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства». Встановлено, що ОСОБА_1 прибув на територію України 22.12.2024 перетнувши державний кордон через ПП «Старокозаче». Після закінчення дозволеного строку перебування іноземець територію України не залишив, свідомо порушуючи міграційне законодавство України. З питань визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту до компетентних органів не звертався. Будь-яких інших дій для легалізації факту свого перебування на території України не вживав. 22.03.2025 працівниками Управління Державної міграційної служби України в Рівненській області відносно ОСОБА_1 прийнято рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни та зобов'язано залишити територію України не пізніше 20.04.2025. Станом на 07.10.2025, відповідно до відомостей з інтегрованої міжвідомчої автоматизованої системи обміну інформацією з питань контролю осіб, транспортних засобів та вантажів, які перетинають державний кордон «Аркан», ОСОБА_1 рішення про примусове повернення не виконав, територію України не покинув. Окрім того, у іноземця відсутні документи на підставі яких можливо ідентифікувати його особу, та які надавали б право перетину державного кордону для виїзду з України.
Рішенням Ківерцівського районного суду Волинської області від 09.10.2025 у справі № 158/3046/25, частково задоволено позов Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області до громадянина Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 про затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України та вирішено затримати громадянина Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України, строком на 3 (три) місяці.
Вказане рішення відповідачем не оскаржувалось та набрало законної сили.
За час перебування громадянина Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 в ПТПІ, іноземця було ідентифіковано на підставі паспортного документу громадянина Азербайджану виданого на ім'я Відповідача № НОМЕР_1 від 22.11.2024.
13.10.2025 Відповідач звернувся до ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області із заявою, в якій повідомив про своє бажання покинути територію України придбавши квиток до країни походження за власні кошти.
04.11.2025 ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області було запропоновано Відповідачу придбати квиток на 07.11.2025.
06.11.2025 співробітниками ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області було здійснено спробу забезпечення видворення Відповідача з України через пункт пропуску «Могилів Подільський - Отач», однак уповноваженою особою прикордонної служби Республіки Молдова прийнято рішення про відмову відповідачу у в'їзді до Молдови з причини «не підтвердження мети поїздки».
07.11.2025 повторно здійснено спробу видворення Відповідача з України через пункт пропуску «Маяки-Удобне - Паланка», однак уповноваженою особою прикордонної служби Республіки Молдова прийнято рішення про відмову відповідачу у в'їзді до Молдови з причини «не підтвердження мети поїздки».
Того ж дня, 07.11.2025 Відповідача поміщено до Чернігівського ПТПІ, де він наразі і перебуває.
Нормативно-правове обґрунтування.
Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Конвенцією «Про захист прав людини і основоположних свобод» від 04.11.1950 р. (далі - Конвенція), Кодексом адміністративного судочинства України (далі - КАС України), Законами України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011 № 3773-VI (далі - Закон № 3773-VI), «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 08.07.2011 № 3671-VI (далі - Закон № 3671-VI), Інструкцією про примусове повернення та примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, затвердженою наказом Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Служби безпеки України від 23.04.2012 № 353/271/150 (далі - Інструкція № 353/271/150).
Так, відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У пунктах 7, 14 частини першої статті 1 Закону № 3773-VI визначено, що іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території України на законних підставах, - іноземці та особи без громадянства, які в установленому законодавством чи міжнародним договором України порядку в'їхали в Україну та постійно або тимчасово проживають на її території, або тимчасово перебувають в Україні.
Нелегальний мігрант - це іноземець або особа без громадянства, які перетнули державний кордон поза пунктами пропуску або в пунктах пропуску, але з уникненням прикордонного контролю і невідкладно не звернулися із заявою про надання статусу біженця чи отримання притулку в Україні, а також іноземець або особа без громадянства, які законно прибули в Україну, але після закінчення визначеного їм терміну перебування втратили підстави для подальшого перебування та ухиляються від виїзду з України.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону № 3773-VI іноземці та особи без громадянства в'їжджають в Україну за наявності визначеного цим Законом чи міжнародним договором України паспортного документа та одержаної у встановленому порядку візи, якщо інше не передбачено законодавством чи міжнародними договорами України.
Згідно з ч. 1 ст. 26 Закону № 3773-VI іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство України з прикордонних питань про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.
Згідно з частинами першою, другою статті 29 Конституції України кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність.
Ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.
Відповідно до частин 1, 4 ст. 30 Закону № 3773-VI центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальні органи та територіальні підрозділи, органи охорони державного кордону або органи Служби безпеки України можуть приймати рішення про примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, якщо такі особи затримані за незаконне перетинання (спробу незаконного перетинання) державного кордону України або є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятиметься від виконання рішення про примусове повернення, або якщо така особа не виконала у встановлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення, а також в інших передбачених законом випадках.
Рішення про примусове видворення не приймається стосовно іноземців та осіб без громадянства, підстави для примусового видворення яких виявлені в пунктах пропуску (пунктах контролю) через державний кордон під час їх виїзду з України.
Іноземцям та особам без громадянства, зазначеним у цій статті, забороняється подальший в'їзд в Україну строком на п'ять років. Строк заборони щодо подальшого в'їзду в Україну обчислюється з дня прийняття такого рішення та додається до строку заборони в'їзду в Україну, який особа мала до цього.
Іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України, затримані в установленому порядку та підлягають примусовому видворенню за межі України, у тому числі прийняті відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, розміщуються в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, протягом строку, необхідного для їх ідентифікації та забезпечення примусового видворення (реадмісії) за межі України, але не більш як на вісімнадцять місяців.
Статтею 5 Конвенції передбачено, що кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом: a) законне ув'язнення особи після засудження її компетентним судом; b) законний арешт або затримання особи за невиконання законного припису суду або для забезпечення виконання будь-якого обов'язку, встановленого законом; c) законний арешт або затримання особи, здійснене з метою допровадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення; d) затримання неповнолітнього на підставі законного рішення з метою застосування наглядових заходів виховного характеру або законне затримання неповнолітнього з метою допровадження його до компетентного органу; e) законне затримання осіб для запобігання поширенню інфекційних захворювань, законне затримання психічнохворих, алкоголіків або наркоманів чи бродяг; f) законний арешт або затримання особи з метою запобігання її недозволеному в'їзду в країну чи особи, щодо якої провадиться процедура депортації або екстрадиції.
Частиною першою статті 289 КАС України передбачено можливість затримання іноземця за наявності відповідних правових підстав, а в частині другій цієї ж статті закріплено, що заходи, визначені цією статтею, також застосовуються адміністративним судом, визначеним частиною першою цієї статті, за позовом центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, його територіальних органів чи підрозділів, органів охорони державного кордону або Служби безпеки України до іноземців та осіб без громадянства, які до прийняття рішення за заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, вчинили порушення законодавства України з прикордонних питань або про правовий статус іноземців, до завершення процедури розгляду цієї заяви.
Згідно з частинами одинадцятою - тринадцятою статті 289 КАС України строк затримання іноземців та осіб без громадянства в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, становить шість місяців.
За наявності умов, за яких неможливо ідентифікувати іноземця або особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи у зазначений строк або прийняти рішення за заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, цей строк може бути продовжений, але не більш як на вісімнадцять місяців.
Про продовження строку затримання не пізніш як за п'ять днів до його закінчення орган (підрозділ), за клопотанням якого затримано іноземця або особу без громадянства, кожні шість місяців подає відповідний адміністративний позов. У такому позові зазначаються дії або заходи, що вживалися органом (підрозділом) для ідентифікації іноземця або особи без громадянства, забезпечення виконання рішення про примусове видворення чи реадмісію або для розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні.
Умовами, за яких неможливо ідентифікувати іноземця або особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи, є:
1) відсутність співпраці з боку іноземця або особи без громадянства під час процедури його (її) ідентифікації;
2) неодержання інформації з країни громадянської належності іноземця або країни походження особи без громадянства чи документів, необхідних для ідентифікації особи.
Висновки суду апеляційної інстанції.
Системний аналіз викладених вище норм права дозволяє колегії суддів прийти до висновку, що строк затримання іноземців та осіб без громадянства у пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні може бути продовжено за наявності умов, за яких неможливо ідентифікувати іноземця або особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи у зазначений строк або прийняти рішення за заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, або особою без громадянства.
Умовами, за яких неможливо ідентифікувати іноземця чи особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи, є:
1) відсутність співпраці з боку іноземця або особи без громадянства під час процедури його ідентифікації;
2) неодержання інформації з країни громадянської належності іноземця або країни походження особи без громадянства чи документів, необхідних для ідентифікації особи.
Аналогічні положення визначено також пунктом 6 розділу ІІІ "Інструкції про примусове повернення та примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства", затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Служби безпеки України від 23.04.2012 №353/271/150.
Разом з тим, колегія суддів відзначає, що станом на час розгляду цієї справи особу Відповідача було встановлено на підставі паспортного документу громадянина Азербайджану виданого на ім'я Відповідача № С05278026 від 22.11.2024.
Окрім того, як вбачається з матеріалів справи та не є спірним, Апелянт мав намір добровільно виконати рішення суб'єкта владних повноважень про видворення та покинути територію України, оскільки придбав квиток до країни громадянської належності за власні кошти на запропоновану ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області дату (літак 07.11.2025 з Кишенева (Республіка Молдова)).
Однак, 06.11.2025 та 07.11.2025 уповноваженою особою прикордонної служби Республіки Молдова прийнято рішення про відмову Відповідачу у в'їзді до Молдови з причини «не підтвердження мети поїздки».
При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що Позивачем ані до суду першої, ані апеляційної інстанції не було надано жодних належних і допустимих у розумінні ст.ст. 73-74 КАС України доказів, які доводили б, що ДМС України вживаються додаткові заходи, спрямовані на забезпечення примусового видворення Відповідача, зокрема щодо ведення співпраці з уповноваженим органом Республіки Молдова щодо забезпечення транзитного перетину кордону з метою виїзду іноземця до країни громадянської належності.
Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, станом на момент прийняття оскаржуваного рішення судом першої інстанції, на ім'я Апелянта також були придбані квитки на літак з аеропорту в м. Кишинів (Республіка Молдова) на 13.01.2026. Отже, Відповідачем систематично вчиняються дії, спрямовані на повернення до країни громадянської належності.
За таких обставин, на переконання колегії суддів, передбачені ч. 11 ст. 289 КАС України умови, за яких можливе продовження строку затримання громадянина Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 - відсутні.
При цьому, колегія суддів зазначає, що положеннями статей 9, 29 Загальної декларації прав людини 1948 року, статті 9 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року та статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що ніхто не може зазнавати безпідставного арешту, затримання або вигнання, а при здійсненні своїх прав і свобод кожна людина може зазнавати лише таких обмежень, які встановлені законом виключно для забезпечення належного визнання та поваги прав і свобод інших людей, а також забезпечення справедливих вимог моралі, суспільного порядку і загального добробуту.
Відповідно до пункту «f» частини першої статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім як відповідно до процедури, встановленої законом, у випадку законного арешту або затримання особи з метою запобігання її недозволеному в'їзду в країну чи особи, щодо якої провадиться процедура депортації або екстрадиції.
У пункті 103 рішення Європейського суду з прав людини від 17.04.2014 у справі «Анатолій Руденко проти України», яке стало остаточним 17.07.2014 (№ 50264/08), указано, що тримання особи під вартою є таким серйозним заходом, що він є виправданим лише тоді, коли інші, менш суворі заходи, було розглянуто і визнано недостатніми для гарантування інтересів особи або суспільства, що можуть вимагати того тримання відповідної особи під вартою. Це означає, що відповідність позбавлення волі національному законодавству є недостатньою умовою; воно також має бути необхідним за конкретних обставин (див. для застосування цих принципів у контексті підпункту «e» пункту 1 статті 5 Конвенції рішення у справах «Вітольд Літва проти Польщі», заява № 26629/95, і «Станєв проти Болгарії» [ВП], заява № 36760/06).
Суд наголошує, що відповідно до пункту 1 статті 5 Конвенції мається на увазі фізична свобода особи, і мета цього положення полягає в недопущенні свавільного позбавлення такої свободи. Перелік винятків стосовно права на свободу, яке гарантує пункт 1 статті 5, є вичерпним, і лише вузьке тлумачення цих винятків відповідатиме меті цього положення.
При цьому, як встановлено судом апеляційної інстанції, Позивач не подав жодного доказу негативної поведінки відповідача в Україні, яка б свідчила про його намір ухилитися від добровільного виконання рішення Державної міграційної служби про примусове видворення, перешкоджання проведенню процедури видворення або існування ризику втечі.
Зважаючи на усе вищевикладене, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відсутність можливості виконати рішення про примусове видворення відповідача за межі України з незалежних від сторін причин протягом тривалого часу не може бути підставою для продовження строку затримання відповідача.
Отже, судом першої інстанції при вирішенні цієї справи було неповно встановлено обставини, неправильно застосовано норма матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору в цілому.
Надаючи оцінку доводам Апелянта щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права, колегія суддів приходить до висновку про їх необґрунтованість, оскільки розгляд питань, визначених цією статтею, здійснюється судом за обов'язкової участі сторін, у тому числі може проводитися у режимі відеоконференції та з трансляцією з іншого приміщення, розташованого поза межами приміщення суду, в порядку, визначеному цим Кодексом (ч. 14 ст. 289 КАС України), що не перешкоджає Відповідачу реалізувати право на професійну правничу допомогу та право на перекладача.
Надаючи оцінку всім доводам апелянта, судова колегія також приймає до уваги рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, в якому Суд зазначив, що «…хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід…».
Відповідно до ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга громадянина Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 підлягає задоволенню, рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 06 січня 2026 року - скасуванню, а позов - залишенню без задоволення.
Розподіл судових витрат.
Судом апеляційної інстанції не здійснено зміни або скасування рішення суду, а тому, відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати перерозподілу не підлягають.
Керуючись ст.ст. 242-244, 250, 289, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 06 січня 2026 року - скасувати та ухвалити постанову, якою в задоволенні адміністративного позову Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області до громадянина Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 про продовження строку затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення - відмовити повністю.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.
Судове рішення виготовлено 13 квітня 2026 року.
Головуючий суддя О.В. Епель
Судді: О.В. Карпушова
О.В. Чуприна