Справа № 369/24041/25 Суддя першої інстанції: Хацько Н.О.
07 квітня 2026 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючий суддя Говорун О.В.
судді: Осіпова О.О., Чуприна О.В.
Секретар судового засідання Дімінська О.О.
Позивач - ОСОБА_1 .
Відповідач - Відділення поліції №1 Фастівського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Київській області.
Особа, яка подала апеляційну скаргу - ОСОБА_1 .
Оскаржуване судове рішення - ухвала Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19.01.2026.
Повне рішення складено 19.01.2026.
ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив визнати протиправними дії відповідача щодо порушення особистого права на приватність, складання протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 510148, вилучення водійського посвідчення, відправлення на спецмайданчик тимчасового утримання транспортного засобу та зобов'язання вчинити певні дії, а саме: повернення водійського посвідчення, відшкодування моральної шкоди у розмірі 50 000 грн.
Ухвалою суду першої інстанції від 19.01.2026 у відкритті провадження відмовлено.
Приймаючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що оскарження дій працівника поліції щодо складання протоколу про адміністративне правопорушення, не породжують правовідносин, що можуть бути предметом спору, а відтак відсутність спору виключає можливість звернення позивача до суду, оскільки відсутнє право, що підлягає судовому захисту, а тому наявні підстави для відмови у відкритті провадження. Вимога позивача про визнання протиправними дії відповідача щодо порушення особистого права на приватність, вилучення водійського посвідчення, відправлення на спецмайданчик тимчасового утримання транспортного засобу, зобов'язання вчинити певні дії, а саме повернути водійське посвідчення та відшкодування моральної шкоди у розмірі 50 000 грн. також не підлягають розгляду в порядку адміністративного та цивільного судочинства з тих підстав, що є похідними від вимоги про визнання протиправних дій щодо складання протоколу про адміністративне правопорушення, оскільки були вчинені внаслідок складання вказаного протоколу, також відшкодування моральної шкоди позивач просив, як заподіяну відповідачем, в результаті вказаних вище дій.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги взагалі не підлягають судовому розгляду в будь-якому позовному провадженні.
Не погоджуючись з вказаною ухвалою ОСОБА_1 звернувся до Шостого апеляційного адміністративного суду із апеляційною скаргою.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права, неповно з'ясовано обставини справи та досліджено докази.
Зокрема, ОСОБА_1 вказує, що даний спір виник між ним та органом державної влади, є публічно-правовим та має розглядатися за правилами адміністративного судочинства. При цьому, апелянт зазначив, що висновок суду першої інстанції щодо того, що вказаний спір не підлягає розгляду в порядку жодного із судочинств, є щонайменше передчасним. Крім того, апелянт вважає, що суддя першої інстанції дійшла помилкового висновку, що основною вимогою є оскарження протоколу про адміністративне правопорушення. Складання протоколу стало лише наслідком (продовженням) протиправних дій поліцейських. Тому визнання дій з складання протоколу протиправними є не основною, а похідною вимогою Позову. З тих самих підстав похідними вимогами є і інші вимоги Позову - визнання протиправними дій відповідача з вилучення водійського посвідчення та відправлення транспортного засобу на спецмайданчик тимчасового утримання, зобов'язання відповідача повернути вилучене водійське посвідчення та відшкодування моральної шкоди.
Відзив на апеляційну скаргу до суду не був поданий.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, що містяться в матеріалах справи, надавши правову оцінку обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.
Як було встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 звернувся до Києво-Святошинського районного суду Київської області з адміністративним позовом до Відділення поліції №1 Фастівського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Київській області про:
- визнання протиправними дії відповідача щодо порушення особистого права на приватність;
- визнання протиправними дії відповідача щодо складання протоколу про адміністративне правопорушення, вилучення водійського посвідчення, відправлення на спецмайданчик тимчасового утримання транспортного засобу;
- зобов'язання повернути водійське посвідчення;
- відшкодування моральної шкоди в розмірі 50 000 грн.
В обґрунтування позову ОСОБА_1 посилається на те, що відповідач, діючи умисно порушив конституційні права позивача, склав і видав завідомо неправдивий протокол про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 510148, в результаті чого незаконного вилучив водійське посвідчення та відібрав автомобіль на спецмайданчик.
Згідно ухвали Києво-Святошинського районного суду Київської області від 30.12.2025 року дана справа була залишена без руху та надано строк для усунення недоліків.
Позивач на виконання ухвали суду надав заяву про усунення недоліків з додатками.
Надалі, 19.01.2026 при вирішенні питання щодо відкриття провадження у справі, суд першої інстанції дійшов до висновку про відсутність таких підстав та відмовив у відкритті провадження у даній справі.
Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їхнього виникнення - публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов'язках їхніх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов'язаних з реалізацією публічної влади.
Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим і відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору.
Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Юрисдикція адміністративних судів не поширюється на справи про накладення адміністративних стягнень, крім випадків, визначених цим Кодексом (пункт 3 частини 2 статті 19 КАС України).
Порядок і підстави притягнення осіб до відповідальності за вчинення адміністративних правопорушень визначені в Кодексі України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП).
Частиною 1 статті 254 КУпАП передбачено, що про вчинення адміністративного правопорушення складається протокол уповноваженими на те посадовою особою або представником громадської організації чи органу громадської самодіяльності.
Згідно з частиною 1 статті 255 КУпАП, у справах про адміністративні правопорушення, що розглядаються органами, зазначеними у статтях 218-221 цього Кодексу, протоколи про правопорушення, передбаченого ст.130 КУАП мають право складати, зокрема, уповноважені особи органів Національної поліції.
Відповідно до частини першої статті 257 КУпАП, протокол надсилається органу (посадовій особі), уповноваженому розглядати справу про адміністративне правопорушення.
Частиною 1 статті 221 КУпАП встановлено, що судді районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судів розглядають справи про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 130 цього Кодексу, а також справи про адміністративні правопорушення, вчинені особами віком від шістнадцяти до вісімнадцяти років.
Згідно зі статтею 278 КУпАП, орган (посадова особа) при підготовці до розгляду справи про адміністративне правопорушення вирішує такі питання:
1) чи належить до його компетенції розгляд даної справи;
2) чи правильно складено протокол та інші матеріали справи про адміністративне правопорушення;
3) чи сповіщено осіб, які беруть участь у розгляді справи, про час і місце її розгляду;
4) чи витребувано необхідні додаткові матеріали;
5) чи підлягають задоволенню клопотання особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілого, їх законних представників і адвоката.
Отже, складення протоколу про адміністративні правопорушення, направлення його до органу, уповноваженого здійснювати розгляд справи про адміністративне правопорушення є процесуальними діями суб'єктів владних повноважень у процедурі притягнення особи до адміністративної відповідальності.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.03.2019 у справі №712/7385/17, вирішуючи питання юрисдикції спору, предметом якого були дії щодо складення протоколу про адміністративне правопорушення та подання цих матеріалів до суду, зазначила, що складання протоколу про адміністративне правопорушення без ухвалення рішення про притягнення особи до адміністративної відповідальності не породжують правових наслідків для позивача та не порушують його права, у зв'язку з чим вони окремо від постанови суду про притягнення до адміністративної відповідальності не оскаржуються.
Зазначена правова позиція також була викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справі № 638/3490/18 та від 22.01.2020 у справі №2-а/489/7/2016.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 , щодо складання протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 510148 та застосування у зв'язку з цим передбаченим законодавством наслідків, у значенні КАС України, не є публічно-правовим спором, що може бути розглянутий за правилами адміністративного судочинства.
Колегія суддів зазначає, що під час складання протоколу, направлення його до суду для розгляду справи про адміністративне правопорушення відповідні посадові особи Національної поліції України здійснюють не публічно-владні управлінські функції, а процесуальні дії, оцінка яким надається під час розгляду справи про адміністративне правопорушення.
Вказані висновки суду апеляційної інстанції також узгоджуються й з правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постанові від 07.03.2025 у справі №200/5854/24.
Отже, вищевикладене дає підстави колегії суддів прийти до висновку про те, що суд першої інстанції, відмовляючи ОСОБА_1 у відкритті провадження стосовно позовних вимог у вказаній частині, дійшов до правильного та обґрунтованого висновку.
Щодо висновків суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження стосовно позовних вимог про визнання протиправними дій відповідача, що полягали в порушенні гарантованого порушенні гарантованого Конституцією України права ОСОБА_1 на приватність та відшкодування на користь позивача моральної шкоди в розмірі 50000 грн, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Основними засадами (принципами) адміністративного судочинства є:
1) верховенство права;
2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом;
3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами;
4) змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі;
5) обов'язковість судового рішення;
6) забезпечення права на апеляційний перегляд справи;
7) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, визначених законом;
8) розумність строків розгляду справи судом;
9) неприпустимість зловживання процесуальними правами;
10) відшкодування судових витрат фізичних та юридичних осіб, на користь яких ухвалене судове рішення.
Адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір (п. 1 ч. 1 ст. 4 КАС України).
Публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій (п. 2 ч. 1 ст. 4 КАС України).
За змістом частини 1 статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Статтею 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.
Відповідно до ч. 1-3 ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. Кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Таким правом користуються й особи, в інтересах яких подано позовну заяву, за винятком тих, які не мають адміністративної процесуальної дієздатності.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема у спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження;
За змістом ч. 2 ст. 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів не поширюється на справи: 1) що віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України; 2) що мають вирішуватися в порядку кримінального судочинства; 3) про накладення адміністративних стягнень, крім випадків, визначених цим Кодексом; 4) щодо відносин, які відповідно до закону, статуту (положення) громадського об'єднання, саморегулівної організації віднесені до його (її) внутрішньої діяльності або виключної компетенції, крім справ у спорах, визначених пунктами 9, 10 частини першої цієї статті.
Суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України).
Необхідною ознакою суб'єкта владних повноважень є здійснення ним публічно-владних управлінських функцій. Ці функції суб'єкт повинен виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір.
Поряд з цим, правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закон України від 02.07.2015 № 580-VIII «Про Національну поліцію» (далі - Закон № 580-VIII).
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону № 580-VIII, Національна поліція України (поліція) - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.
За змістом статті 2 Закону № 580-VIII вбачається, що завданнями поліції є надання поліцейських послуг у сферах: 1) забезпечення публічної безпеки і порядку; 2) охорони прав і свобод людини, а також інтересів суспільства і держави; 3) протидії злочинності; 4) надання в межах, визначених законом, послуг з допомоги особам, які з особистих, економічних, соціальних причин або внаслідок надзвичайних ситуацій потребують такої допомоги.
Основні обов'язки поліцейського визначено у статті 18 Закону № 580-VIII, а повноваження поліції передбачено статтею 23 цього Закону.
Колегія суддів додатково звертає увагу, що публічно-правовим уважається, зокрема, спір, у якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції, тобто хоча б один суб'єкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого суб'єкта, а останній відповідно зобов'язаний виконувати вимоги та приписи такого владного суб'єкта, у яких одна особа може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.
Необхідною ознакою суб'єкта владних повноважень є виконання ним публічно-владних управлінських функцій саме в тих правовідносинах, у яких виник спір.
Відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань (Рішення Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011).
Здійснивши аналіз наведених вище приписів КАС України та Закону № 580-VIII, колегія суддів зазначає, що поліцейський є службовою особою, яка виконує функції і повноваження суб'єкта владних повноважень - Національної поліції України, її центральних та територіальних органів, передбачені цим Законом.
Зміст позовних вимог дає підстави для висновку про те, що звернення позивача до суду обумовлено, в тому числі протиправними, на його думку, діями поліцейських, які передували діям щодо складання протоколу про адміністративне правопорушення. При цьому, факт наявності/відсутності відповідного рішення (протоколу про адміністративне правопорушення, постанови у справі про адміністративне правопорушення) не впливає на право позивача щодо оскарження дій чи бездіяльності службової особи суб'єкта владних повноважень під час виконання ним своїх службових обов'язків, а отже розгляд таких вимог є можливим в порядку адміністративного судочинства відповідним адміністративним судом першої інстанції, з урахуванням приписів статей 19, 20 КАС України.
Виходячи з викладеного, приймаючи до уваги визначені позивачем підстави позову, апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Відділення поліції №1 Фастівського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Київській області про визнання протиправними дій відповідача, якими порушувалось особисте право на приватність та стягнення моральної шкоди, є похідними від вимоги про визнання протиправними дій відповідача щодо складанням протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 510148.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає висновки суду першої інстанцій про наявність підстав для відмови у відкритті провадження у справі стосовно позовних вимог про визнання протиправними дій відповідача, що полягали в порушенні гарантованого Конституцією України права ОСОБА_1 на приватність та стягнення з держави моральної шкоди в розмірі 50000 грн та неможливість розгляду зазначених вимог в будь-якому позовному провадженні передчасними.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції вважає. що доводи апеляційної скарги в цій частині є обґрунтованими.
Враховуючи встановлені вище обставини та їх правове регулювання, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для відмови у відкритті провадження в адміністративній справі з підстав, передбачених пунктом 1 частини 1 статті 170 КАС України, лише щодо позовної вимоги про визнання протиправними дії щодо складання протоколу про адміністративне правопорушення та похідних від неї вимог.
В той же час, наведені вище обставини свідчать про передчасність висновку суду першої інстанції стосовно наявності правових підстав для відмови у відкритті провадження щодо решти позовних вимог.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», §58, рішення від 10.02.2010).
Відповідно до статті 320 КАС України, підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, зокрема, є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.
Колегія суддів приходить висновку, що, постановляючи ухвалу про відмову у відкритті провадження у справі в частині вимог про визнання протиправними дій відповідача, які полягали в порушенні гарантованого Конституцією України права ОСОБА_1 на приватність та стягнення з держави (Державного бюджету України) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) моральної шкоди в розмірі 50000 грн, судом першої інстанції неправильно застосовано норми процесуального права в цій частині, що, в свою чергу, призвело до неправильного вирішення питання.
За таких обставин, ухвала Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19.01.2026 про відмову у відкритті провадження у справі щодо вимог про визнання протиправними дій відповідача, які полягали в порушенні гарантованого Конституцією України права ОСОБА_1 на приватність та стягнення з держави (Державного бюджету України) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) моральної шкоди в розмірі 50000 грн підлягає скасуванню з направленням справи в цій частині для продовження розгляду.
Керуючись ст. ст. 242-244, 308, 320, 322, 325 КАС України, колегія суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19.01.2026 про відмову у відкритті провадження у справі щодо вимог про визнання протиправними дій відповідача, що полягали в порушенні гарантованого Конституцією України права ОСОБА_1 на приватність, та стягнення з держави (Державного бюджету України) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) відшкодування в розмірі 50000 грн моральної шкоди скасувати.
В цій частині направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
В іншій частині ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19.01.2026 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня її проголошення до суду касаційної інстанції - Верховного Cуду.
Повний постанова складена 13.04.2026.
Суддя-доповідач О.В. Говорун
Судді О.О. Осіпова
О.В. Чуприна