Справа № 620/6307/25
13 квітня 2026 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача: Бужак Н.П.
Суддів: Беспалова О.О. Кобаля М.І.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 18 серпня 2025 року, суддя Соломко І.І., у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо відмови у переході з пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (надалі - Закон №1085) на пенсію за віком згідно Закону України «Про державну службу» №889-VIII та скасувати рішення від 26.03.2025 №974230821665;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області перевести позивача з пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на пенсію за віком згідно Закону України «Про державну службу», з урахуванням довідки про складові заробітної плати для державного службовця, який до 1 січня 2024 року працював та звільнився з державних органів, що провели класифікацію посад державної служби, або який працював у державних органах, що провели класифікацію посад державної служби, посаду якого не було класифіковано, або який працював у державних органах, що не провели класифікацію посад державної служби (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років) від 18.03.2025 №19/25-01-10-02-06 та довідки про інші складові заробітної плати для призначення пенсії особі, яка має не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, та яка на дату виходу на пенсію не займала посаду в державних органах, що провели класифікацію посад державної служби, яку було класифіковано, або працювала у державних органах, які не провели класифікацію посад державної служби від 18.03.2025 №20/250-01-10-02-06.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач звернувся до пенсійного органу з заявою про перехід з пенсії за віком, згідно Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" на пенсію за віком, згідно Закону України "Про державну службу", за результатами розгляду якої рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 26.03.2025 №974230821665 йому відмовлено за відсутністю стажу роботи (20 років) на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби. Позивач вважає спірне рішення необґрунтованим, оскільки прийнято без урахування всіх обставин, що мають значення для його прийняття.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 18 серпня 2025 року адміністративним позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 26.03.2025 № 974230821665.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 20.03.2025 про перехід з пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на пенсію за віком згідно Закону України «Про державну службу» з урахуванням довідок про складові заробітної плати від 18.03.2025 №19/25-01-10-02-та від 18.03.2025 №20/250-01-10-02-06, виданих Головним управлінням ДПС в Чернігівській області та прийняти рішення з урахуванням висновків суду.
В решті позовних вимог відмовлено.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 484,48 грн (чотириста вісімдесят чотири гривні 48 коп.), сплачений відповідно до квитанції від 30.05.2025, витрати на правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн (три тисячі гривень).
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.
Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційну скаргу подано на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, не вбачає підстав проведення розгляду апеляційної скарги за участю учасників справи у відкритому судовому засіданні.
В матеріалах справи достатньо письмових доказів для вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін у розгляді справи не обов'язкова.
З огляду на викладене, колегія суддів визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що 20.03.2025 ОСОБА_1 звернувся до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком згідно Закону України "Про державну службу".
Проте, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 26.03.2025 №974230821665 позивачц відмовлено за відсутністю 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби. Також зазначено, що присвоєні позивачу персональне звання не зараховуються до стажу на посадах віднесених до категорій посад державних службовців. Стаж на посадах, віднесених до категорії посад державних службовців позивача складає 21 рік 9 місяців 29 днів.
Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся за захистом до суду з даним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.
В силу вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За змістом пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Умови, за дотримання яких у осіб зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України від 16 грудня 1993 року №3723-ХІІ «Про державну службу» (далі - Закон №3723-ХІІ), передбачені розділом ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 10.12.2015 №889-VІІІ «Про державну службу» (далі - Закон №889-VІІІ).
Відповідно до пункту 2 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №889-VІІІ з 01 травня 2016 року втратив чинність Закон №3723-ХІІ, крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 цього розділу.
Згідно із пунктами 10, 12 «Прикінцевих та перехідних положень» Закону №889-VIII державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» №3723-ХІІ від 16 грудня 1993 року та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» №3723-ХІІ від 16 грудня 1993 року в порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» №3723-ХІІ від 16 грудня 1993 року та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» №3723-ХІІ від 16 грудня 1993 року в порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Отже, Прикінцевими та перехідними положеннями Закону №889-VІІІ передбачено, що за наявності у особи станом на 01 травня 2016 певного стажу держслужби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років стажу держслужби незалежно від того, чи працювала особа станом на 1 травня 2016 на держслужбі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-ХІІ, але за певної додаткової умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Згідно із частиною першою статті 37 Закону №3723-ХІІ на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Отже, після 1 травня 2016 року (дати набрання чинності Законом №889-VІІІ) право на призначення пенсії державного службовця відповідно до статті 37 Закону №3723-ХІІ зберігають лише ті особи, які мають стаж державної служби, визначений пунктами 10, 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону №889-VІІІ та мають передбачені частиною 9 статті 37 Закону №3723-ХІІ страховий стаж і стаж державної служби.
Як убачається із матеріалів справи, пенсійним органом не заперечується, що у спірний період позивач працював на різних посадах в податкових органах, однак відповідач вказує, що присвоєне позивачу персональне звання не зараховуються до стажу на посадах віднесених до категорій посад державних службовців.
Спеціальним законом, що визначає статус посадових осіб податкових органів в Україні, є Податковий кодекс України від 02.12.2010 №2755-VI.
Так, відповідно до пункту 341.1 статті 341 ПК України, служба в контролюючих органах є професійною діяльністю придатних до неї за станом здоров'я, освітнім рівнем та віком громадян України, що пов'язана з формуванням державної податкової та митної політики в частині адміністрування податків, зборів, платежів, реалізацією податкової та митної політики, політики у сфері контролю за виробництвом та обігом спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів, а також із здійсненням контролю за додержанням податкового, митного та іншого законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи.
Посадові особи контролюючих органів є державними службовцями (пункт 342.4 статті 342 ПК України).
Пунктом 344.1 статті 344 ПК України передбачено, що пенсійне забезпечення посадових осіб контролюючих органів здійснюється в порядку та на умовах, передбачених Законом України «Про державну службу».
При цьому, період роботи зазначених осіб (у тому числі тих, яким присвоєні спеціальні звання) у контролюючих органах зараховується до стажу державної служби та стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, що дає право на призначення пенсії відповідно до Закону України «Про державну службу» незалежно від місця роботи на час досягнення віку, передбаченого зазначеним Законом.
Отже, період роботи (служби) позивача в податкових (контролюючих) органах зараховується до стажу державної служби та до стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, що дає право на призначення пенсії відповідно до Закону України «Про державну службу».
Вказана позиція узгоджується з висновками Верховного Суду в постанові від 10.07.2018 по справі №591/6970/16-а.
Окрім того, статус Державної податкової служби в Україні, її функції та правові основи діяльності визначав Закон України від 04.12.1990 року №509-XII "Про державну податкову службу в Україні" (надалі - Закон України №509-XII).
Вказаним законом визначено, що посадовим особам органів державної податкової служби присвоюються спеціальні звання: головний державний радник податкової служби, державний радник податкової служби I рангу, державний радник податкової служби II рангу, державний радник податкової служби III рангу, радник податкової служби I рангу, радник податкової служби II рангу, радник податкової служби III рангу, інспектор податкової служби I рангу, інспектор податкової служби II рангу, інспектор податкової служби III рангу.
При цьому, як Законом №889-VIII від 10.12.2015, так і нормами діючих до нього Закону №3723-XII і Закону №509-ХІІ та Порядку №283 передбачалось зарахування до стажу державної служби роботи (служби) на посадах керівних працівників і спеціалістів в органах державної податкової служби та її територіальних органів.
Згідно із пунктом 9 Порядку присвоєння спеціальних звань посадовим особам органів доходів і зборів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.10.2013 року №839 (надалі - Порядок №839) посадовій особі, яка перебувала на державній службі та вперше призначена на посаду в органах доходів і зборів, присвоюється спеціальне звання за посадою, на яку призначено особу, з урахуванням встановленого співвідношення рангів державних службовців.
Постановою Кабінету Міністрів України від 20.04.2016 року №306 "Питання присвоєння рангів державних службовців та співвідношення між рангами державних службовців і рангами посадових осіб місцевого самоврядування, військовими званнями, дипломатичними рангами та іншими спеціальними званнями" (далі - Постанова №306) затверджено Порядок присвоєння рангів державних службовців, співвідношення рангів державних службовців і військовими званнями, дипломатичними рангами та іншими спеціальними званнями згідно з додатками 1-10.
З аналізу вищезазначених норм слідує, що посадові особи контролюючих органів, в даному випадку податкового органу, віднесені до державних службовців за певними особливостями, тобто з присвоєнням спеціальних звань, які відповідають певним категоріям та рангам державних службовців.
Таким чином, в органах державної податкової служби присвоюються спеціальні звання, які прирівнюються до відповідного рангу державного службовця.
Постановою Кабінету Міністрів України №306 від 20.04.2016 «Питання присвоєння рангів державних службовців та співвідношення між рангами державних службовців і рангами посадових осіб місцевого самоврядування, військовими званнями, дипломатичними рангами та іншими спеціальними званнями» (надалі, також - Постанова №306» затверджено Порядок присвоєння рангів державних службовців, співвідношення рангів державних службовців і військовими званнями, дипломатичними рангами та іншими спеціальними званнями.
Вищенаведені норми підтверджують, що посадові особи контролюючих органів, в даному випадку податкового органу, віднесені до державних службовців за певними особливостями, тобто з присвоєнням спеціальних персональних звань, які відповідають певним категоріям та рангам державних службовців.
Відтак, спеціальні звання посадових осіб контролюючих органів - прирівнюються до рангів державного службовця, визначених Постановою №306.
Так, додатками 6, 14 Постанови №306 передбачено, що спеціальне звання «Інспектор податкової служби II рангу» прирівнюється до 8 рангу державного службовця, « Інспектор податкової служби І рангу» прирівнюється до 7 рангу державного службовця, «Радник податкової служби ІІІ рангу» прирівнюється до 6 рангу державного службовця, «Радник податкової служби ІІ рангу» прирівнюється до 5 рангу державного службовця, «Радник податкової служби І рангу» прирівнюється до 4 рангу державного службовця, «Радник податкової та митної справи І рангу» прирівнюється до 4 рангу державного службовця.
Таким чином, посадові особи податкових органів (органів доходів і зборів), яким присвоєно спеціальні (персональні) звання, є державними службовцями зі спеціальним статусом, а тому період проходження служби в податкових органах має зараховуватися до стажу державної служби, який дає право на пенсію за віком відповідно до Закону №889-VIII, а тому доводи відповідача, що посадові особи контролюючих органів, яким присвоюються спеціальні звання, не належать до категорій посад державної служби не заслуговують на увагу.
Так, згідно з пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі - Порядок № 637) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
З трудової книжки серії НОМЕР_1 позивача вбачається, що ОСОБА_1 працював з 15.03.1991 по 05.04.2021 в податкових органах.
- 08.07.1994 позивач прийняв присягу державного службовця;
- 27.10.1999 присвоєно персональне звання радник податкової служби 2 рангу;
- 07.10.2002 присвоєно спеціальне звання радник податкової служби 1 рангу;
- 31.12.2013 присвоєно спеціальне звання радника податкової та митної служби 1 рангу;
- 26.05.2020 присвоєно 4 ранг державної служби.
Отже, матеріалами справи підтверджено, що вказані періоди роботи позивача в органах податкової служби підлягають зарахуванню до стажу державної служби.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що страховий стаж позивача на державній службі, на якій він продовжував перебувати станом на 01.05.2016 (дата набрання чинності Законом України "Про державну службу" №889), з урахуванням спірних періодів, становить понад 20 років, а тому ОСОБА_1 має право на пенсію державного службовця, що свідчить про протиправність рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 26.03.2025 № 974230821665.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Щодо рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог, то рішення суду в цій частині не оскаржується та відповідач в апеляційній скарзі не наводить доводів та міркувань незаконності рішення в цій частині, а тому у відповідності до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції є законним, підстави для його скасування відсутні, так як суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
При цьому судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 18 серпня 2025 року.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області залишити без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 18 серпня 2025 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у строк, визначений ст. 329 КАС України.
Суддя-доповідач: Бужак Н.П.
Судді: Беспалов О.О.
Кобаль М.І.