Справа № 455/1573/25
Провадження № 2/455/211/2026
Іменем України
02 квітня 2026 року м.Старий Самбір
Старосамбірський районний суд Львівської області в складі:
головуючого судді Кушніра А.В.,
секретар судового засідання Борковська Н.М.,
з участю позивачки ОСОБА_1 ,
представника відповідача - адвоката Горонного О.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на частину спадкового майна,
07.08.2025 ОСОБА_1 звернулася до Старосамбірського районного суду Львівської області із зазначеною позовною заявою, в якій просить суд визнати за нею право власності на 1/2 частину спадкового майна, а саме житлового будинку АДРЕСА_1 , 1950 року побудови, який на час видачі ОСОБА_3 свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 14.03.1980, складався з кухні, позначеної на плані 1-1 площею 17,5 кв.м. та житлової кімнати позначеної на плані 1-5 площею 23,8кв.м. в порядку спадкування за заповітом після смерті матері ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , а також прибудови.
В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що її брат, ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до неї про визнання права власності в порядку спадкування на 1/2 частину спадкового майна, а саме: житлового будинку АДРЕСА_2 , 1950 року побудови, який на час видачі ОСОБА_3 Свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 14.03.1980 року, складався з кухні, позначеної на плані 1-1, площею 17,5 кв. м. та житлової кімнати, позначеної на плані 1-5, площею 23.8 кв. м. в порядку спадкування за заповітом після смерті матері ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Вказує, що перед смертю, ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 склала заповіт із змісту якого слідує, що на випадок її смерті зроблено розпорядження належний їй будинок, що знаходиться в селі Максимівка Старосамбірського району Львівської області Львівської області заповіла в рівних частинах своїм двом дітям - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Даний Заповіт посвідчено державним нотаріусом Першої Львівської державної нотаріальної контори та зареєстровано в реєстрі за № 3-1825. В 2006 році ОСОБА_2 взяв на себе кредит з метою подальшого будівництва прибудови до будинку, яка складалась із кухні, ванної кімнати та туалету, проте вказаний кредит сплачувала вона особисто, про що свідчать відповідні оригінали квитанцій про оплату. Зазначає, що 13 березня 2025 року по справі № 452/2876/24 було видане рішення суду про визнання ОСОБА_2 право власності в порядку спадкування за заповітом після смерті матері ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 на 1/2 частину спадкового майна- житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , який на час видачі ОСОБА_3 свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 14.03.1980 року складався з кухні площею 17.5 кв. м. позначеної на плані 1-1 та житлової кімнати площею 23.8 кв.м позначеної на плані 1-5. Також зазначає, що збудовані у період з 05.08.1992 по 09.04.2015 роки індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки загальною площею до 500 квадратних метрів, а також господарські (присадибні) будівлі і споруди загальною площею до 500 кв.м власності на самочинно збудований об'єкт за рішенням суду він приймається в експлуатацію згідно з цим Порядком.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.08.2025 року справа визначена для розгляду судді Кушніру А.В.
Ухвалою судді від 14.08.2025 позовну заяву залишено без руху, надавши позивачці строк для усунення її недоліків.
Ухвалою судді від 17.09.2025 провадження у справі було відкрито, постановлено розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження, розпочато підготовче провадження.
15.10.2025 від представника відповідача - адвоката Горонного О.О. до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому він частково заперечує проти позову, покликаючись на наступне. Вказує, що 14.03.1980року державним нотаріусом Старосамбірської державної нотаріальної контори видано на ім'я ОСОБА_3 після смерті її батька ОСОБА_4 , Свідоцтво про право на спадщину за заповітом на спадкове майно - житловий будинок, що знаходиться в селі Максимівка Старосамбірського району Львівської області, який належав померлому на підставі довідки, виданої виконкомом Терлівської сільської Ради народних депутатів Старосамбірського району Львівської області від 12.05.1979 року за № 69, зареєстрованого в погосподарській книзі сільради під № 104. На час отримання спадщини, вказаний житловий будинок, 1950 року побудови, загальною площею 49,9 кв.м складався з житлової кімнати площею 23,8 кв.м. та кухні 17,5 кв.м. Наведені відомості щодо конфігурації приміщень графічно відображені та кількісні показники площі вказані як в Технічному паспорті на згаданий будинок, який виготовлений 23.11.2021 на замовлення ОСОБА_2 , так і в Технічному паспорті, який виготовлений 28.09.2022 року на замовлення ОСОБА_1 . Зазначені обставин сторонами спору також не заперечуються. 26.05.1997 року державним нотаріусом Першої львівської державної нотаріальної Головецькою Х.С., посвідчено та зареєстровано під № 3-1825 заповіт, відповідно до якого ОСОБА_3 , належний їй жилий будинок з усіма господарськими будівлями, які знаходяться в с.Максимівка Старосамбірського району Львівської області, заповіла в рівних частинах своїм дітям ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , в рівних частинах кожному. За час свого життя матір сторін у справі право власності на будинок не зареєструвала. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла. ОСОБА_2 та ОСОБА_1 як спадкоємці померлої за заповітом звернулись до державного нотаріуса Шостої львівської державної нотаріальної контори за видачею свідоцтв про право на спадщину по частці житлового будинку АДРЕСА_1 . 01.07.2021 в Шостій львівській державній нотаріальній конторі заведено спадкову справу №300/2021. 23.11.2021 на замовлення ОСОБА_2 КП «Старосамбірське районне бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» виготовлено Технічний паспорт на будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , який зареєстровано в Реєстрі будівельної діяльності щодо інформації про технічні інвентаризації Єдиної державної електронної системи в сфері будівництва.
Зазначає, що згідно відомостей Технічного паспорту вказаний вище будинок, площею 49,9 кв.м. побудови 1950 року та складається кухні, площею 17,5 кв.м. та кімнати, площею 23,8 кв.м. Інші складові будинку - веранда, прибудова, ванна, сходи та інші, які існують станом на день виготовлення технічного паспорту у 2021 році - були побудовані (прибудовані) в період часу з 1991 року по 2017 рік. Згідно інформації КП «Старосамбірське районне бюро технічної інвентаризації та експертні оцінки» № 34 від 20.10.2022 року, станом на 20.10.2022 рік згаданий вище будинок складається з двох житлових кімнат та кухні, двох коридорів, ванни та веранди, загальною площею 89,4 кв.м. та житлової площею 42,8 кв.м. Загальна та житлова площі будинку змінені за рахунок прибудови без дозвільної проектної документації веранди, площею 18,7 кв.м., ванни, площею 6 кв.м. коридору, площею 4,4 кв.м та житлової кімнати, площею 19, кв.м.
Вказує, що в червні 2024 року відповідач ОСОБА_2 звернувся до Шостої львівської державної нотаріально контори із наміром отримати свідоцтво про право на спадщину за заповітом на частку житлового будинку АДРЕСА_1 . Проте державним нотаріусом надано відповідь у формі листі № 431/02-14 від 17.06.2024 року «Про надання інформації» у якій відповідача повідомлено про те що він та позивач у справі спадщину після смерті ОСОБА_3 та неможливість видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом у зв'язку із відсутністю реєстрації власності на згаданий вище житловий будинок та неможливістю встановити склад спадкового майна на момент смерті спадкодавця. У зв'язку з чим, ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом про визнання права власності на спадкове майно. Рішенням Старосамбірського районного суду Львівської області від 13.03.2025 в справі №452/2876/24 за позовом ОСОБА_2 до відповідача ОСОБА_1 про визнання права власності в порядку спадкування задоволено повністю, вирішено визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину спадкового майна, а саме житлового будинку АДРЕСА_1 , 1950 року побудови, який на час видачі ОСОБА_3 свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 14.03.1980, складався з кухні, позначеної на плані 1-1 площею 17,5 кв.м. та житлової кімнати позначеної на плані 1-5 площею 23,8кв.м. в порядку спадкування за заповітом після смерті матері ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Приймаючи згадане рішення суд виходив, зокрема із наступного: «…згідно з відомостями складеного на замовлення Позивача технічного паспорту на спірний будинок, цей будинок, загальною площею 49,9 кв.м. побудований 1950 року складається кухні, площею 175 кв.м. та кімнати, площею 23,8 кв.м. Інші складові будинку - веранда, прибудова, сходи та інші, які існують станом на день виготовлення технічного паспорту - були побудовані (прибудовані) в період часу з 1991 року по 2017 рік - тобто не входять до складу спадщини ОСОБА_4 , спадкоємицею якої стала у 1980 році Матір сторін у справі - ОСОБА_3 . Загальна та житлова площі будинку були змінені за рахунок прибудови без дозвільної та проектної документації веранди, площею 18,7 кв.м., ванни, площею 6 кв.м. коридору, площею 4,4 кв.м., житлової кімнати, площею 19 кв.м. Враховуючи, що визнання права власності на спадкове майно є винятковим способом захисту, який має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку, суд вважає, що вимоги позивача в частині визнання 1/2 права власності на житловий будинок, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 в межах такого будинку, на час видачі Матер сторін у справі - ОСОБА_3 свідоцтва про право на спадщину за заповітом, з огляду на те, що до складу спадщини входять виключно права, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини. Суд розцінює як такі, що не гуртуються на фактичних обставинах справи заперечення відповідача проти позову про те, що: (1) сторони у справі вже успадкували по 1/2 Спірного будинку; (2) позиція Позивача про те, що загальна площа будинку була збільшена шляхом прибудови без дозвільної документації - голослівна; (3) стверджуючи, що він є повноправним власником добудови до Спірного будинку. Так, з досліджених судом доказів вбачається, що: (1) ані Позивач, ані Відповідач не успадковували Спірний будинок, оскільки у видачі відповідних свідоцтв про право на спадщину їх було відмовлено, і у зв'язку з такими обставинами, Позивач звернувся до суду із позовом у цій справі; (2) обставини збільшення як фактичної, так і житлової площ Спірного будинку станом на 2021-2022 роки стверджується відомостями як технічного паспорту, виготовленого на замовлення Позивача, так інформацією КП «Старосамбірське районне бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки». При цьому, слід звернути увагу на те, відомості технічного паспорту, виготовленого на замовлення Позивача збігаються з вищезазначеною інформацією КП «Старосамбірське районне бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» щодо здійснення прибудов до Спірного будинку без дозвільної та проектної документації, в той час як виготовлений на замовлення Відповідача технічний паспорт на Спірний будинок - суперечить вищезгаданій інформації КІ1 «Старосамбірське районне бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки». А тому, суд надає перевагу відомостям, вказаним в технічному паспорті на Спірний будинок, що виготовлений на замовлення Позивача; (3) твердження Позивача про те, що ним за власний кошт та власними зусиллями без дозвільної проектної документації у 2008 році здійснено добудову до Спірного будинку, як і заперечення Відповідача таких обставин, які остання розцінює як твердження Позивача про те, що він є повноправним власником добудови до спірного будинку - виходять за межі предмету спору у цій справі, оскільки позовні вимоги Позивача стосуються визнання за ним права власності на 1/2 спірного будинку, в конфігурації до здійснення прибудов та на видач Матері сторін у справі свідоцтва про право на спадщину за заповітом тобто до здійснення прибудов - тобто в конфігурації де спірний будинок складався з кухні, площею 17,5 кв.м., та житлової кімнати, площею 23,8 кв.м». Рішення Старосамбірського районного суду Львівської області від 13.03.2025 в справі №452/2876/24 ніким не оскаржувалося та набрало законної сили.
Зазначає, що у рішенні Старосамбірського районного суду Львівської області від 13.03.2025 року в справі 452/2876/24 (в якій брали участь ті самі особи що і в даній справі) встановлено обставини щодо законності підстав визнання за ОСОБА_2 права власності на частину спадкового майна - житлового будинку АДРЕСА_1 , який успадкувала ОСОБА_3 , але за життя не зареєструвала на нього права власності. Проте позивач у даній справі просить визнати за нею право власності на частину спірного будинку, а також прибудови. Проте згадані приміщення не можуть бути предметом спору в даній справі, оскільки такі не входять до складу спадщини ОСОБА_4 спадкоємицею якого стала у 1980році ОСОБА_3 . Загальна та житлова площі будинку були змінені за рахунок прибудови без дозвільної та пректної документації. З огляду на те, що до складу спадщини ОСОБА_3 входять виключно права, що належали спадкодавцю саме на момент відкриття спадщини, спірні правовідносини в цій справі стосуються лише 1/2 (однієї другої) частини житлового будинку АДРЕСА_1 , 1950 року побудови, який на час видачі ОСОБА_3 свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 14.03.1980 року, складався з кухні, позначеної на плані «1-1», площею 17,5 кв.м. та житлової кімнати позначеної на плані «1-5» площею 23,8 кв.м. в порядку спадкування за заповітом після смерті матері ОСОБА_3 .
З огляду на наведене, в частині позовних вимог про визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 (одну другу) частину спадкового майна, а саме житлового будинку АДРЕСА_1 , 1950 року побудови, який на час видачі ОСОБА_3 свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 14.03.1980 року, складався з кухні, позначеної на плані 1-1, площею 17,5 кв.м. та житлової кімнати позначеної на плані 1- 5 площею 23,8 кв.м. в порядку спадкування за заповітом після смерті матері ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , покликається на думку суду. В частині позовних вимог про визнання за ОСОБА_1 право власності на 1/2 (одну другу) частину спадкового майна, а саме «прибудови» до спірного будинку просить відмовити.
29.10.2025 від позивачки ОСОБА_1 до суду надійшла письмова відповідь на відзив, в якій позивач зазначає наступне. Вказує, що спірний будинок був побудований в 1950році та належав їхньому діду - ОСОБА_4 .. Після смерті свого батька ОСОБА_3 успадкувала його будинок на підставі заповіту. Вищевказаний будинок, який успадкувала ОСОБА_3 був дерев'яний. Приблизно в 1990роках була пожежа внаслідок якої будинок сильно постраждав. Вже коли було складено заповіт дік М.І. у 1997році цей будинок був відбудований по страховому випадку. Після відбудови будинку, після пожежі, він складався із двох кімнат, веранди, сходів та дерев'яної прибудови до будинку, яка використовувалась як кладова. Однак, у 2006році вони з відповідачем почали покращувати умови проживання в будинку за рахунок її коштів та праці відповідача. На місці де була дерев'яна добудова вони поставили добудову з бетонних блоків, де в подальшому розмістили кухню, ванну та коридор. Оскільки збудована на земельній ділянці забудова у період з 05.08.1992року до 09.04.2015 року без дозвільного документа на виконання будівельних робіт приймається в експлуатацію відповідно до пункту 10 постанови КМУ від 13.04.2011року №461. З огляду на наведене, просить суд позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, оскільки вважає, що вони є співвласниками по частині всього будинку, а не лише тієї частини, яка була у власності їхньої матері на момент її смерті.
06.11.2026 від представника відповідача - адвоката Горонного О.О. до суду надійшли заперечення на відповідь на відзив, в яких зазначає наступне. Звертає увагу суду, що предметом даного спору виступають правовідносини щодо спадкового майна на момент смерті ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), а саме 1/2 (однієї другої) частини житлового будинку АДРЕСА_1 , 1950 року побудови, який на час видачі ОСОБА_3 свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 14.03.1980 року, складався з кухні, позначеної на плані 1-1, площею 17,5 кв.м. та житлової кімнати позначеної на плані 1-5 площею 23,8 кв.м. Інші складові будинку, а саме - веранда, прибудова, сходи та інші, які існують станом на день виготовлення технічного паспорту - були побудовані (прибудовані) в період часу з 1991 року по 2017 рік, тобто не входять до складу спадщини ОСОБА_4 , спадкоємицею якої стала у 1980 році Матір сторін у справі - ОСОБА_3 . Загальна та житлова площі будинку були змінені за рахунок прибудови без дозвільної та проектної документації веранди, площею 18,7 кв.м., ванни, площею 6 кв.м. коридору, площею 4,4 кв.м. та житлової кімнати, площею 19, кв.м. Щодо тверджень позивача про те, що предметом даного спору має бути житловий будинок АДРЕСА_3 за конфігурацією та площею станом на 2021 рік, а не станом на 1950 року, такі не заслуговують на увагу, з наступних підстав. Статтею 1218 ЦК України встановлено, що до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. За змістом даної статті до складу спадкової маси входить сукупність прав та обов'язків, носієм яких був спадкодавець і які переходять до його спадкоємців після відкриття спадщини. Тобто за загальним правилом у спадщину переходять усі цивільні права та обов'язки спадкодавця, у тому ж вигляді, в якому вони йому належали. Беручи до уваги, що на момент відкриття спадщини після смерті ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), їй належали права на житловий будинок АДРЕСА_3 , 1950 року побудови, загальною площею 49,9 кв.м., який складався з кімнати площею 23,8 кв.м. та кухні площею 17,5 кв.м., відповідно, вказане майно і входить до складу спадщини. Як зазначалось вище, наведене підтверджується Технічним паспортом на будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 , який виготовлений 23.11.2021 року на замовлення позивача ОСОБА_2 , з якого вбачається, що будинок «А-1», 1950 року побудови, загальною площею 49,9 кв.м., складається з кімнати «1-5» площею 23,8 кв.м. та кухні «1-1» площею 17,5 кв.м. Аналогічні відомості містяться в наданому відповідачкою до відзиву на позовну заяву Технічному паспорті на будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 , який виготовлений 28.09.2022 року на замовлення позивача ОСОБА_1 . Наведені вище обставини були предметом судового дослідження в справі № 452/2876/24 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності в порядку спадкування. Відтак, обставини, що стали підставою звернення із даним позовом стосуються визнання за позивачем права власності на 1/2 (одну другу) частину спірного будинку, в конфігурації до здійснення прибудов та на час видачі Матері сторін у справі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, тобто до здійснення прибудов - тобто в конфігурації де Спірний будинок складався з кухні, площею 17,5 кв.м., та житлової кімнати, площею 23,8 кв.м., тобто без здійснених прибудов. Більше того, що позивач у своїх заявах по суті спору не заперечує обставини про те, що згаданий вище житловий будинок, 1950 року побудови, який був успадкований ОСОБА_3 , мав загальну площу 49,9 кв.м., та всі прибудови були здійснені після смерті їх матері.
Щодо посилання позивача на приписи постанови Кабінету Міністрів України № 461 від 13.04.2011 року «Питання прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів», якою затверджено Порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів (далі Порядок № 461), слід зазначити наступне. Пунктом 1 Порядку № 461 встановлено, що цей Порядок визначає механізм прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів. Згідно з пунктом 10 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.04.2011 року № 461, у випадку визнання права власності на самочинно збудований об'єкт за рішенням суду він приймається в експлуатацію згідно з цим Порядком за умови можливості його надійної та безпечної експлуатації за результатами проведення технічного обстеження такого об'єкта. Таким чином, законодавством передбачено особливий порядок визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно за рішенням суду, яке не звільняє позивача від обов'язку прийняття об'єкту в експлуатацію у встановленому порядку. 3 огляду на нормативне регулювання порядку прийняття в експлуатацію об'єктів самочинного будівництва, вирішення спору про право власності на такий об'єкт та ухвалення судом рішення про визнання права власності на нього за власником земельної ділянки передує процедурі прийняття в експлуатацію об'єктів самочинного будівництва. При цьому, суд не замінює органи, які здійснюють державний архітектурно- будівельний контроль на об'єктах будівництва, з'ясовуючи технічні характеристики майна, а лише вирішує спір про право власності на самочинно збудоване майно, у той час, як після ухвалення відповідного рішення суду об'єкт самочинного будівництва підлягає прийняттю в експлуатацію у встановленому законодавством порядку. Позивач у спорі про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно, не будучи власником спірного об'єкта нерухомості, звертається до суду з метою набуття права власності на таке майно, тобто визнання в судовому порядку права власності на річ за загальним правилом є способом захисту наявного цивільного права, а не підставою для його виникнення. Наголошує, що предметом спору в даній справі є вимоги про визнання права власності саме на частину спадкового майна, тобто майна яке набула ОСОБА_3 на час видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 14.03.1980 року. Натомість вимоги позивача про визнання права власності на 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_1 разом із здійсненими прибудовами, які проведені після смерті ОСОБА_3 виходять за межі обставин (спадкових відносин) за яких виник спір в даній справи. Звертає увагу суду, що ні позивач, ні відповідач не є власниками чи/або користувачами земельної ділянки на якій розташований житловий будинок АДРЕСА_1 ; відсутні будь-які документі які підтверджують надання позивачу чи відповідачу земельної ділянки під уже збудоване нерухоме майно; ні позивач, ні відповідач не зверталися до компетентного державного органу про прийняття забудови до експлуатації; не було встановлено чи є порушені будівельні норми та правила істотними; відсутні будь-які докази наявності чи відсутності порушень прав інших осіб. З огляду на викладене вважає, що відсутні будь-які правові підстави визнання права власності частину спірного житлового будинку АДРЕСА_1 на підставі рішення суду у відповідності до приписів пункту 10 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.04.2011 року № 461.
Ухвалою суду від 24.04.2025 закрито підготовче провадження, призначено справу до судового розгляду.
В судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 позовні вимоги підтримала в повному обсязі.
Представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Горонний О.О. в судовому засіданні проти позову частково заперечив, з підстав викладених у відзиві на позовну заяву та запереченнях.
Заслухавши пояснення позивача та представника відповідача, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, суд приходить таких висновків.
Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 (мати сторін у справі).
До складу спадщини, що відкрилась спадщина внаслідок смерті ОСОБА_3 , входить право власності на житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , який належав останній на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 14.03.1980 №717 після смерті батька - ОСОБА_4 померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Право власності на даний будинок за життя спадкодавцем ОСОБА_3 належним чином оформлено не було, правовстановлюючі документи на дане майно відсутні.
26.05.1997 року державним нотаріусом Першої львівської державної нотаріальної контори Головецькою Х.С., посвідчено та зареєстровано під №3-1825 заповіт, відповідно до якого Матір сторін у справі, належний їй жилий будинок з усіма господарськими будівлями, які знаходяться в селі Максимівка Старосамбірського району Львівської області, заповіла в рівних частинах своїм дітям - Позивачу та Відповідачу, в рівних частинах кожному.
Згідно інформації №34 від 20.10.2022 КП «Старосамбірське районне бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки», станом на 20.10.2022 Спірний будинок складається з двох житлових кімнат та кухні, двох коридорів , ванни та веранди, загальною площею 89,4 кв.м. та житловою площею 42,8 кв.м. Загальна та житлова площі будинку змінені за рахунок прибудови без дозвільної та проектної документації веранди, площею 18,7 кв.м., ванни, площею 6 кв.м. коридору, площею 4,4 кв.м. та житлової кімнати, площею 19, кв.м.
ОСОБА_2 та ОСОБА_1 як спадкоємці померлої за заповітом звернулись до державного нотаріуса Шостої львівської державної нотаріальної контори за видачею свідоцтв про право на спадщину по частці житлового будинку АДРЕСА_1 .
01.07.2021 в Шостій львівській державній нотаріальній конторі заведено спадкову справу №300/2021.
Згідно листа Шостої Львівської державної нотаріальної контори Львівської області від 12.06.2024 №424/02-14, сторони прийняли спадщину після смерті матері, однак позивачу було відмовлено у видачі свідоцтва на право на спадщину у зв'язку з відсутністю реєстрації права власності на спірний будинок та неможливістю встановити склад спадкового майна на момент смерті спадкодавця.
Вищевказані обставини сторонами не оспорюються та підтверджуються наявними у справі письмовими доказами, а саме: копією свідоцтва про смерть ОСОБА_3 (а.с.4); копією заповіту ОСОБА_3 (а.с.5); копією свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_4 (а.с.6); копією листа Шостої львівської державної нотаріальної контори №424/02-14 від 12.06.2024 «Про надання інформації» (а.с.7-10); копіями технічних паспортів на спірних житловий будинок (а.с.11-15, 65-70); витягами про реєстрацію видачі дублікатів свідоцтва про право на спадщину та заповіту (а.с.16,17); довідками Хирівської міської ради №498 та №499 від 15.07.2024 (а.с.18,19); копією наказу Відділу ЖКГ Хирівської міської ради №50 від 23.08.2024 (а.с.20); копією витягу з реєстру будівельної діяльності щодо інформації про присвоєння адрес Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва (а.с.33,34); інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 16.08.2022 (а.с.71); копією довідки КП «Старосамбірське РБТІ та ЕО» №34 від 20.10.2022 (а.с.72).
Крім того, встановлено, що рішенням Старосамбірського районного суду Львівської області від 13.03.2025 в справі №452/2876/24 (а.с.60-64) за позовом ОСОБА_2 до відповідача ОСОБА_1 про визнання права власності в порядку спадкування задоволено повністю, вирішено «визнати за ОСОБА_2 право власності в порядку спадкування за заповітом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 на 1/2 частину спадкового майна - житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , який на час видачі ОСОБА_3 свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 14.03.1980, складався: з кухні, площею 17,5 кв.м., позначеної на плані «1-1», та житлової кімнати, площею 23,8 кв.м., позначеної на плані «1-5».
Як слідує із змісту вищевказаного рішення суду: «…згідно з відомостями складеного на замовлення Позивача технічного паспорту на Спірний будинок, цей будинок, загальною площею 49,9 кв.м. побудований 1950 року, складається кухні, площею 175 кв.м. та кімнати, площею 23,8 кв.м. Інші складові будинку - веранда, прибудова, сходи та інші, які існують станом на день виготовлення технічного паспорту - були побудовані (прибудовані) в період часу з 1991 року по 2017 рік - тобто не входять до складу спадщини ОСОБА_4 , спадкоємицею якої стала у 1980 році Матір сторін у справі - ОСОБА_3 .
Загальна та житлова площі будинку були змінені за рахунок прибудови без дозвільної та проектної документації веранди, площею 18,7 кв.м., ванни, площею 6 кв.м. коридору, площею 4,4 кв.м. та житлової кімнати, площею 19, кв.м. Враховуючи, що визнання права власності на спадкове майно є винятковим способом захисту, який має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку, суд вважає, що вимоги позивача в частині визнання 1/2 права власності на житловий будинок, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 в межах такого будинку, на час видачі Матер сторін у справі - ОСОБА_3 свідоцтва про право на спадщину за заповітом, з огляду на те, що до складу спадщини входять виключно права, що належали спадкодавцю саме на момент відкриття спадщини. Суд розцінює як такі, що не гуртуються на фактичних обставинах справи заперечення відповідача проти позову про те, що:
(1) сторони у справі вже успадкували по 1/2 Спірного будинку;
(2) позиція Позивача про те, що загальна площа будинку була збільшена шляхом прибудови без дозвільної документації - голослівна;
(3) стверджуючи, що він є повноправним власником добудови до Спірного будинку;
Так, з досліджених судом доказів вбачається, що:
(1) ані Позивач, ані Відповідач не успадковували Спірний будинок, оскільки у видачі відповідних свідоцтв про право на спадщину їх було відмовлено, і саме у зв'язку з такими обставинами, Позивач звернувся до суду із позовом у цій справі;
(2) обставини збільшення як фактичної, так і житлової площ Спірного будинку станом на 2021-2022 роки підтверджується відомостями як технічного паспорту, виготовленого на замовлення Позивача, так і інформацією КП «Старосамбірське районне бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки». При цьому, слід звернути увагу на те, відомості технічного паспорту, виготовленого на замовлення Позивача збігаються з вищезазначеною інформацією КП «Старосамбірське районне бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» щодо здійснення прибудов до Спірного будинку без дозвільної та проектної документації, в той час як виготовлений на замовлення Відповідача технічний паспорт на Спірний будинок - суперечить вищезгаданій інформації КП «Старосамбірське районне бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки». А тому, суд надає перевагу відомостям, вказаним в технічному паспорті на Спірний будинок, що виготовлений на замовлення Позивача;
(3) твердження Позивача про те, що ним за власний кошт та власними зусиллями без дозвільної проектної документації у 2008 році було здійснено добудову до Спірного будинку, як і заперечення Відповідача таких обставин, які остання розцінює як твердження Позивача про те, що він є повноправним власником добудови до Спірного будинку - виходять за межі предмету спору у цій справі, оскільки позовні вимоги Позивача стосуються визнання за ним права власності на 1/2 Спірного будинку, в конфігурації до здійснення прибудов та на час видачі Матері сторін у справі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, тобто до здійснення прибудов - тобто в конфігурації де Спірний будинок складався з кухні, площею 17,5 кв.м., та житлової кімнати, площею 23,8 кв.м.».
Вищевказане рішення Старосамбірського районного суду Львівської області від 13.03.2025 в справі №452/2876/24 не оскаржувалося та набрало законної сили.
Правовідносини, наявні між сторонами, мають наступне правове регулювання.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Стаття 41 Конституції України наголошує, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.
Згідно із частиною 1 статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Згідно ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Згідно ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Відповідно до частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Способом захисту цивільних прав та інтересів згідно ст. 16 цього Кодексу може бути, зокрема, визнання права.
Відповідно до ст.1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до іншої особи (спадкоємця).
Згідност.1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи (частина перша та друга статті 1220 ЦК України).
Згідно ч.1 ст.1221 ЦК України місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.
Згідно ст. 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.
У відповідності до ч.1 статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.
Згідно ч.3 ст.1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Частиною 5 ст.1268 ЦК України визначено, що незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
За змістом статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто.
Згідно положень ст.1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини. Якщо виникнення у особи права на спадкування залежить від неприйняття спадщини або відмови від її прийняття іншими спадкоємцями, строк для прийняття нею спадщини встановлюється у три місяці з моменту неприйняття іншими спадкоємцями спадщини або відмови від її прийняття. Якщо строк, що залишився, менший як три місяці, він продовжується до трьох місяців.
Практика Верхового Суду України (п. 23 Постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику у справах про спадкування» №7 від 30.05.2008 року) при розгляді справ даної категорії вказує на те, що свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розгляду не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.
Згідно ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до вимог ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч.4 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Як встановлено судом та вбачається із матеріалів справи, що ІНФОРМАЦІЯ_1 відкрилась спадщина внаслідок смерті матері сторін - ОСОБА_3 , до складу якої входить право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 , проте право власності на даний будинок за життя спадкодавцем належним чином оформлено не було. За життя спадкодавець ОСОБА_3 склала заповіт від 26.05.1997, яким належний їй спірний житловий будинок заповіла в рівних частинах дітям - ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (сторонам у справі), які у відповідності до ч.3 ст.1268 ЦК України вважаються такими, що прийняли спадщину після смерті матері.
За таких обставин, з огляду на наведені положення закону, суд вважає, що право власності на частину спадкового майна перейшло в порядку спадкування до позивачки ОСОБА_1 як до спадкоємця за заповітом, яка прийняла спадщину, а саме на 1/2 частину житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , 1950 року побудови, який на час видачі ОСОБА_3 свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 14.03.1980 року складався з кухні, позначеної на плані "1-1" площею 17,5 кв.м., та житлової кімнати, позначеної на плані "1-5" площею 23,8 кв.м.
Однак, оскільки у даному випадку питання про право на спадщину не може бути вирішено в нотаріальному порядку шляхом видачі свідоцтва про право спадщину на зазначене спадкове майно, у зв'язку із відсутністю правовстановлюючих документів на спірний житловий будинок, тому це питання повинно бути вирішено у судовому порядку шляхом визнання права власності на вищевказане спадкове майно за позивачем у порядку спадкування.
Відповідно до частини другої статті 264 ЦПК України при ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.
Таким чином, з огляду на наведені положення закону та враховуючи встановлені судом обставини справи, виходячи із меж заявлених позовних вимог, суд вважає, що є всі підстави для задоволення позовних вимог в частині визнання права власності за позивачкою ОСОБА_1 на 1/2 (одну другу) частину спадкового майна, а саме житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , 1950 року побудови, який на час видачі ОСОБА_3 свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 14.03.1980 року складався з кухні, позначеної на плані "1-1" площею 17,5 кв.м., та житлової кімнати, позначеної на плані "1-5" площею 23,8 кв.м., в порядку спадкування за заповітом після смерті матері ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Щодо решти позовних вимог в частині що стосується «прибудови», то в задоволенні таких слід відмовити з огляду на наступне.
Як зазначалось вище, згідно із положеннями статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Згідно зі ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Умовою для переходу в порядку спадкування права власності на об'єкти нерухомості, в тому числі житловий будинок, інші споруди, земельну ділянку є набуття спадкодавцем зазначеного права у встановленому законодавством України порядку.
За приписами ст.331 ЦК України особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна). У разі необхідності особа, зазначена в абзаці першому цієї частини, може укласти договір щодо об'єкта незавершеного будівництва після проведення державної реєстрації права власності або спеціального майнового права на нього відповідно до закону.
За змістом частини першої статті 376 ЦК України самочинним вважається будівництво житлового будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна, якщо вони збудовані на земельній ділянці, що не була відведена особі, яка здійснює будівництво; або відведена не для цієї мети; або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту (будівельного паспорта); або з істотним порушенням будівельних норм і правил.
Слід зазначити, що в розумінні частини першої статті 376 ЦК України самочинним будівництвом є не тільки новостворений об'єкт, а й об'єкт нерухомості, який виник у результаті реконструкції, перебудови, надбудови вже існуючого об'єкта, здійснених без одержаного дозволу (повідомлення про початок виконання будівельних робіт), розробленої та затвердженої в установленому порядку проєктної документації (будівельного паспорта), оскільки в результаті таких дій об'єкт втрачає тотожність із тим, на який власником (власниками) отримано право власності.
Згідно з пунктом 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», якщо будівництво здійснювалося згідно із законом, то у разі смерті забудовника до завершення будівництва його права та обов'язки як забудовника входять до складу спадщини.
Якщо об'єкт будівництва не був завершений спадкодавцем чи не був прийнятий в експлуатацію, або право власності не було за ним зареєстроване, то до складу спадщини входять усі належні спадкодавцеві як забудовнику права та обов'язки, а саме: право власності на будівельні матеріали та обладнання, які були використані спадкодавцем у процесі цього будівництва; право завершити будівництво (як правонаступник спадкодавця - замінений у порядку спадкування забудовник); право передати від свого імені для прийняття в експлуатацію завершений будівництвом об'єкт; право одержати на своє ім'я свідоцтво про право власності та зареєструвати право власності.
Таким чином, спадкоємець має право звернутись до суду з позовом про визнання за ним майнових прав забудовника як таких, що входять до складу спадщини.
Зазначений висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведено у постанові Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 707/1803/16-ц (провадження № 61-1132св17) та в постанові від 04 травня 2022 року у справі № 372/4235/19 (провадження 61-655св21)
Подібні висновки Верховний Суд зробив також у постановах від 12 серпня 2019 року у справі № 607/9408/16-ц (провадження № 61-27922св18) та від 28 травня 2020 року у справі № 2-2317/11 (провадження № 61-13194св18).
Як роз'яснюється в п.7 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30.05.2008року №7, якщо спадкодавцем було здійснене самочинне будівництво, до спадкоємців переходить право власності на будівельні матеріали, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва. Якщо право власності на самочинно зведену будівлю визнано судом за власником (користувачем)земельної ділянки, на якій вона розміщена, то до складу спадщини входить право на відшкодування витрат на будівництво.
Додатково у п. 6 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами ст. 376 ЦК України (про правовий режим самочинного будівництва) від 30.03.2012 року № 6 наголошується, що право власності на самочинно збудовані житлові будинки, будівлі, споруди, інше нерухоме майно не набувають як особи, які здійснили це будівництво, так і їхні спадкоємці.
Права спадкоємців щодо самочинно збудованого майна визначаються судом відповідно до положень ст. 1218 ЦК та з урахуванням роз'яснень, наданих у п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30.05.2008 року № 7.
Верховний Суд неодноразово висловлював свою позицію щодо можливості спадкування будівельних матеріалів, які входять до спадкової маси та являють собою самочинне будівництво (зокрема у постанові 01 квітня 2019 року у справі № 569/15959/16-ц (провадження № 61-31923св18), від 16 грудня 2019 року у справі № 489/1685/15-ц (провадження № 61-33873св18), від 10 лютого 2021 року у справі № 495/3009/15-ц (провадження № 61-3261св20), від 17 лютого 2021 року у справі № 520/448/17 (провадження № 61-19412св19), у справі № 205/3377/21 від 04.12.2024 року.
З огляду на вищенаведене, оскільки спадкодавець ОСОБА_3 за життя не набула у встановленому законом порядку права власності на відповідне нерухоме майно (прибудову), а спадкуванням є перехід прав та обов'язків від особи, яка померла, до спадкоємця, тому відсутні підстави для визнання за позивачем права власності на відповідну прибудову, отже в задоволенні цієї частини позовних вимог слід відмовити.
Інші доводи сторін не спростовують вищевказаних встановлених судом обставин справи та висновків суду.
За усталеною практикою Європейського суду з прав людини, рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (справа "Проніна проти України",№ 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).
Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, виходячи з фактично заявленого предмета та підстав позову, враховуючи всі встановлені обставини справи в сукупності, всебічно, повно, об'єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази, з'ясувавши обставини, на які посилалися сторони, як на підставу своїх вимог і заперечень, оцінивши належним чином зібрані по справі докази кожен окремо на їх достовірність та допустимість, а також їх достатність та взаємний зв'язок у сукупності, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення частково.
Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до абз. 2 п. 36 Постанови Пленуму ВССУ «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» від 17.10.2014 № 10 якщо вимогу пропорційності розподілу судових витрат при частковому задоволенні позову точно визначити неможливо (наприклад, при частковому задоволенні позову немайнового характеру), то судові витрати розподіляються між сторонами порівну.
Враховуючи наведене, оскільки позовні вимоги задоволено частково, суд вважає необхідним, у відповідності до вимог ст.141 ЦПК України стягнути з відповідача в користь позивача половину понесених позивачем та документально підтверджених судових витрат по сплаті судового збору на суму 605,60гривень (1211,20/2=605/60).
Керуючись ст.ст.12, 13, 76-81, 89, 141, 258, 259, 264, 265, 268 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на частину спадкового майна, - задовольнити частково.
Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (РНОКПП - НОМЕР_1 ), право власності на 1/2 (одну другу) частину спадкового майна, а саме житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , 1950 року побудови, який на час видачі ОСОБА_3 свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 14.03.1980 року складався з кухні, позначеної на плані "1-1" площею 17,5 кв.м., та житлової кімнати, позначеної на плані "1-5" площею 23,8 кв.м., в порядку спадкування за заповітом після смерті матері ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (РНОКПП: НОМЕР_2 ), зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_4 ., на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (РНОКПП: НОМЕР_1 ), зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_4 , понесені витрати зі сплати судового збору у розмірі 605 (шістсот п'ять) гривень 60 копійок.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Львівського апеляційного суду. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відомості щодо учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_4 ;
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП: НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_4 .
Повний текст рішення суду складено 13.04.2026.
Суддя А.В.Кушнір