П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
13 квітня 2026 р.м. ОдесаСправа № 400/5528/25
Головуючий в 1 інстанції: Лісовська Н.В.
Дата і місце ухвалення: 10.12.2025 року, м. Миколаїв
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Тарновецького І.І.,
суддів: Бойка А.В.,
Шевчук О.А.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2025 року у справі №400/5528/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
У травні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати в періоди з 09 листопада 2022 року по 20 травня 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, щорічної основної відпустки, додаткової відпустки, одноразової грошової допомоги, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 р., встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 р. на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44;
- зобов'язати відповідача здійснити перерахунок грошового забезпечення за період з 09 листопада 2022 року по 20 травня 2023 року, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, щорічної основної відпустки, додаткової відпустки, одноразової грошової допомоги, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 р., встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 р., на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету' Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2025 р. позов частково задоволено.
Суд визнав протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати в періоди з 09 листопада 2022 року по 20 травня 2023 року грошового забезпечення ОСОБА_1 , а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, щорічної основної відпустки, додаткової відпустки, одноразової грошової допомоги, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 р., встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 р. на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум.
Зобов'язав Військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) здійснити перерахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ) за період з 09 листопада 2022 року по 20 травня 2023 року, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, щорічної основної відпустки, додаткової відпустки, одноразової грошової допомоги, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 р., встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 р., на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету' Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовив.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Військова частина НОМЕР_1 подала апеляційну скаргу, обґрунтовану посиланням на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
В апеляційній скарзі апелянт зокрема зазначає про порушення позивачем строку звернення до суду та вказує на те, що суд першої інстанції всебічно не дослідив матеріали справи та прийшов до передчасного висновку про те, що позивач звернувся до суду без пропуску строку звернення до суду. Вказує, що позивач був звільнений з військової частини 19.10.2024 року та про розмір та порядок нарахування йому грошового забезпечення за період 2022-2023 роки дізнався з письмової довідки від 21.01.2025 за №154/54/23/1/65/79 (копія долучена позивачем до позовної заяви), а до суду з позовною заявою звернувся лише 29.05.2025 року тобто з пропущенням тримісячного строку встановленого статтею 233 КЗпП України.
З огляду на викладене просив суд скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позову.
Позивач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Справу призначено до розгляду у порядку письмового провадження відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України.
Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що позивач проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 .
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 19 жовтня 2024 року №345 позивача виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
У січні 2025 року представник позивача звернувся до відповідача із заявою, в якій просив нарахувати та виплатити позивачу грошове забезпечення за період з 09 листопада 2022 року по 20 травня 2023 року відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», визначивши розміри посадового окладу та окладу за військовим званням у 2022- 2023 роках шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом станом на 01 січня відповідного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 та 14 до зазначеної постанови, з урахуванням раніше виплачених сум.
Листом від 23 січня 2025 року відповідач повідомив, що при розрахунку грошового забезпечення позивача було застосовано прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом станом на 01 січня 2018 року у розмірі 1762,00 грн.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати грошового забезпечення, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач при визначенні розміру грошового забезпечення позивача неправомірно застосував прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений станом на 01 січня 2018 року, тоді як відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 розміри посадового окладу та окладу за військовим званням підлягають визначенню шляхом множення прожиткового мінімуму, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт, у зв'язку з чим суд дійшов висновку про протиправність бездіяльності відповідача та наявність підстав для здійснення перерахунку грошового забезпечення позивача за спірний період.
При цьому суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав вважати пропущеним позивачем строк звернення до суду, виходячи з того, що останній звернувся з позовом у межах строку, визначеного законодавством.
Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції щодо дотримання позивачем строку звернення до суду з огляду на таке.
Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Законом України від 19 липня 2022 року №2352-IX внесено зміни до статті 233 Кодексу законів про працю України, якими передбачено, що у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, встановлено спеціальний тримісячний строк звернення до суду з дня одержання письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
Зазначена норма є спеціальною та підлягає застосуванню до правовідносин, пов'язаних із нарахуванням та виплатою грошового забезпечення.
Аналіз положень статті 233 КЗпП України свідчить про те, що початок перебігу строку звернення до суду пов'язується з моментом, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про нараховані та виплачені їй суми, тобто з моментом, коли вона об'єктивно могла дізнатися про можливе порушення свого права.
Як вбачається з матеріалів справи, спірні правовідносини охоплюють період з 09 листопада 2022 року по 20 травня 2023 року, а відтак до них підлягає застосуванню саме тримісячний строк звернення до суду.
Верховний Суд у постановах від 21 березня 2025 року у справі №460/21394/23 та від 12 вересня 2024 року у справі №200/5637/23 зазначив, що перебіг строку звернення до суду у таких правовідносинах пов'язується з моментом отримання особою документально підтвердженої інформації про нараховані та виплачені їй суми, зокрема розрахункового документа, а не з моментом подальшого отримання уточнюючих відомостей.
Посилаючись на поважність причин пропуску строку звернення до суду, позивач зазначає, що про розмір та порядок нарахування грошового забезпечення за спірний період він дізнався лише після отримання письмової довідки відповідача від 21 січня 2025 року №154/54/23/1/65/79.
Колегія суддів відхиляє зазначені доводи, оскільки сам по собі факт отримання позивачем зазначеної довідки не впливає на початок перебігу строку звернення до суду та не створює нових правовідносин, адже при звільненні він отримав розрахункові документи щодо нарахованих та виплачених сум та мав об'єктивну можливість перевірити правильність їх обчислення.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12 вересня 2024 року у справі №200/5637/23, відповідно до якої отримання особою додаткових документів або відповідей на запити не впливає на початок перебігу строку звернення до суду.
Більше того, навіть у разі обчислення строку звернення до суду з дати отримання позивачем письмової довідки від 21 січня 2025 року №154/54/23/1/65/79, такий строк є пропущеним, оскільки з цієї дати до моменту звернення до суду у травні 2025 року минуло більше трьох місяців.
Ухвалою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 24 лютого 2026 року позивачу було запропоновано протягом десятиденного строку з дня отримання цієї ухвали надати до суду апеляційної інстанції письмові обґрунтування та належні докази на підтвердження поважності причин пропуску строку звернення до суду.
Згідно даних рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, копія ухвали П'ятого апеляційного адміністративного суду від 24 лютого 2026 року отримана позивачем 11.03.2026 року, однак у встановлений судом строк такі докази позивачем не надано.
Таким чином, позивачем пропущено встановлений законом строк звернення до суду, а наведені ним обставини не свідчать про наявність поважних причин для його поновлення.
Відповідно до статті 123 КАС України, якщо факт пропуску строку звернення до адміністративного суду встановлено після відкриття провадження у справі і підстави для його поновлення визнані неповажними, позовна заява підлягає залишенню без розгляду.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про дотримання позивачем строку звернення до суду, що призвело до неправильного вирішення справи.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 317 КАС України підставою для скасування судового рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Оскільки суд першої інстанції не врахував положення статті 233 КЗпП України та безпідставно дійшов висновку про відсутність пропуску строку звернення до суду, оскаржуване рішення підлягає скасуванню.
З урахуванням того, що позивачем пропущено встановлений законом строк звернення до суду та не наведено поважних причин для його поновлення, позовна заява відповідно до статті 123 КАС України підлягає залишенню без розгляду.
З урахуванням того, що апеляційну скаргу подано суб'єктом владних повноважень та її задоволено, відповідно до частини третьої статті 139 КАС України судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - задовольнити.
Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2025 року - скасувати.
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - залишити без розгляду.
Судові витрати в порядку статті 139 КАС України розподілу між сторонами не підлягають.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття відповідно до статті 325 КАС України та підлягає касаційному оскарженню в порядку та строки, визначені статтями 328, 329 КАС України.
Головуючий: І.І. Тарновецький
Судді: А.В. Бойко
О.А. Шевчук