ЄУН: 336/1640/26
Провадження №: 3/336/1099/2026
8 квітня 2026 року
Суддя шевченківського районного суду м. Запоріжжя Галущенко Юлія Андріївна, розглянувши справу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, який мешкає за адресою АДРЕСА_1 ,місце роботи не вказав,РНОКПП НОМЕР_1
про скоєння адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122-2 КУпАП, -
встановила:
Згідно протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 586899 від 09.02.2026 року, складеного відносно ОСОБА_1 ,в цей день о 09.05 год. він керував автомобілем BMW номерний знак НОМЕР_2 по вул.Алейна 28 в м.Запоріжжі з явними ознаками наркотичного сп'яніння: зіниці очей,які не реагують на світло,виражене тремтіння пальців рук,поведінка,що не відповідає обстановці, від проходження огляду на стан сп'яніння у встановленому законом порядку відмовився,чим порушив вимоги п. 2.5 Правил дорожнього руху, затверджених Постановою КМУ №1306 від 10.10.2001, за що передбачена відповідальність ч.1 ст. 130 КУпАП.
При складанні протоколу про адміністративне правопорушення ОСОБА_1 надати пояснення по суті порушення відмовився(а.с.1).
На розгляд справи в суді ОСОБА_1 протягом часу з надходження справи до суду жодного разу не з'явився,востаннє викликався на 08.04.2026 р.,про що у справі наявне підтвердження завчасного та належного повідомлення особи про дату,час та місце розгляду справи шляхом доставлення СМС-повістки.
На підставі ордеру від 07.03.2024 р.,виданого адвокатом Войтовичем Є.М.на виконання договору від 07.03.2024 р., останнього уповноважено надавати правничу допомогу ОСОБА_1 у Шевченківському районному суді м.Запоріжжя та Запорізькому апеляційному суді в усіх справах,де особа притягається,в тому числі,до адміністративної відповідальності .
Розгляд справи,призначений на 11.03.2026 р.,було відкладено за клопотанням адвоката Войтовича Є.М.для ознайомлення з матеріалами справи,з якими адвоката ознайомлено у той же день 11.03.2026 р.
08.04.2026 р.від адвоката Войтовича Є.М.надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, призначеного суддею на 08.04.2026 р.,з посиланням на те,що йому не видано копії відеозапису,який додано до протоколу про адміністративне правопорушення.
Враховуючи,що адвоката Войтовича Є.М. завчасно ознайомлення з матеріалами справи, копії відеозапису,який додано до протоколу про адміністративне правопорушення,він не отримав виключно через те,що з 11.03.2026 р.по 08.04.2026 р.не з'явився до суду з цією метою, суддя дійшла висновку про те,що клопотання адвоката наповнено формальним змістом з метою безпідставно затягнути розгляд справи.
Статтею 277 КУпАП встановлено строки розгляду справи про адміністративні правопорушення.
Відповідно до ч. 1 ст. 277 КУпАП, справа про адміністративне правопорушення розглядається у п'ятнадцятиденний строк з дня одержання органом (посадовою особою), правомочним розглядати справу, протоколу про адміністративне правопорушення та інших матеріалів справи.
Відповідно до положень ст. 268 КУпАП особа, яка притягається до адміністративної відповідальності має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі. Справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
При розгляді справ про адміністративні правопорушення, передбачені частиною першою статті 44, статтями 51, 146, 160, 172-4 - 172-9, 173, частиною третьою статті 178, статтями 185, 185-1, статтями 185-7, 187 цього Кодексу, присутність особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, є обов'язковою. У разі ухилення від явки на виклик органу внутрішніх справ або судді районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду цю особу може бути органом внутрішніх справ (Національною поліцією) піддано приводу.
Законами України може бути передбачено й інші випадки, коли явка особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, в орган (до посадової особи), який вирішує справу, є обов'язковою.
Так, з огляду на положення ст. 268 КУпАП, під час відсутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
Частиною 2 ст. 268 КУпАП визначено, що участь особи, яка притягається до адміністративної відповідальності за ст.130 КУпАП, не є обов'язковою.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950), яка згідно з частиною першою статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Недотримання строків розгляду цивільних, кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення порушує конституційне право на судовий захист, гарантований статтею 55 Конституції України, і негативно впливає на ефективність правосуддя та на авторитет судової влади.
Згідно зі ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року, суди застосовують рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях, зокрема «Юніон Аліментаріа проти Іспанії» від 07 липня 1989 року, виходить з того, що у випадках коли поведінка учасників судового засідання свідчить про умисний характер їх дій, направлений на невиправдане затягування процесу чи зловживання своїм процесуальним правом, суд має реагувати на вказані випадки законними засобами, аби не було зневільовано ключовий принцип - верховенство права, в тому числі проводити судове засідання у відсутність особи, якщо таке затягування може нашкодити справі чи іншим учасникам справи.
В цьому ж рішенні Європейський суд з прав людини зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально, використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував на тому, що розумність тривалості розгляду справи повинна визначатися з огляду на конкретні обставини справи з урахуванням критеріїв, сформованих у практиці Суду, зокрема складності справи, поведінки сторін та відповідних державних органів (рішення Європейського суду з прав людини від 29.05.2008 р. «Якименко проти України»; рішення Європейського суду з прав людини від 21.12.2006 р. «Мороз та інші проти України» та інші).
Рішенням Європейського суду з прав людини від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» в п.41 наголошено, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
До того ж у рішенні Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнова проти України» Суд наголосив, що обов'язок швидкого здійснення правосуддя насамперед покладається на відповідні державні судові органи. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції.
Право на участь в судовому засіданні суду першої інстанції особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, встановлено ст.268 КУпАП, за відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
Враховуючи наведене, суддя виходить із сукупності обставин, які свідчать про наявність у особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, об'єктивної реальної можливості як бути присутнім у суді під час розгляду справи особисто,так і організувати ефективний захист своїх інтересів, які ґрунтуються на матеріалах справи про прийняття судом всіх можливих та необхідних заходів щодо повідомлення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, про розгляд справи, та враховує характер процесуальної поведінки вищевказаної особи протягом розгляду справи у суді.
На переконання судді,саме такий підхід зможе забезпечити рівновагу між інтересами особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, та необхідністю підтримання ефективності системи судочинства.
Суддя дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутністю ОСОБА_1 , оскільки останній до суду повторно не прибув,поважності причин неприбуття не повідомив та доказами не підтвердив, хоча був повідомлений про час і місце розгляду справи, що підтверджується відповідною довідкою про доставку повістки,а також без участі його захисника з підстав,викладених вище.
Всебічно вивчивши матеріали справи,з урахуванням досліджених доказів,суддя встановила, що винуватість ОСОБА_1 у скоєнні адміністративного правопорушення,яке ставиться йому за провину,за стандартом доказування «поза розумним сумнівом» свого підтвердження не знайшла,з огляду на таке.
Як випливає із ст.6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 р., кожна людина, звинувачена в скоєнні кримінального злочину, вважається невинуватою до тих пір, поки його провина не доведена відповідно до закону. Кожна людина при визначенні його громадянських прав і обов'язків має право на справедливий і публічний розгляд його справи незалежним і неупередженим судом.
Обов'язком суду є забезпечення презумпції невинуватості і права на справедливий судовий розгляд, які передбачені ст.62 Конституції України, відповідно до якої особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду, ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину, обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
У практиці Європейського Суду з прав людини існує тенденція поступової універсалізації понять «обвинувачення за адміністративним проступком» та «обвинувачення,які мають ознаки злочину»,залежно від ступеня їх суспільної небезпеки(рішення у справі «Лутц проти Німеччини»,»Отцюрк проти Німеччини»,»Девеєр проти Бельгії»,»Адольф проти Австрії» та інші),отже,адміністративне обвинувачення має бути доведено державою ,в особі уповноважених на те посадових осіб,а тому особа,яка притягається до адміністративної відповідальності не зобов'язана доводити свою невинуватість.
Правопорушення,за яке ОСОБА_1 притягується до відповідальності (ч.1 ст. 130 КУпАП) ,з урахуванням практики Європейського суду з прав людини («тест Енгеля») є видом відповідальності,який відповідно до цілей Конвенції вважається кримінальним.
Так,згідно зі статтею 2 Закону «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» рішення є обов'язковим для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції. При цьому стаття 17 зазначеного Закону визначає, що національні суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду як джерело права.
Виходячи з прецедентної практики ЄСПЛ, хоча за національним законом особа притягується до адміністративної відповідальності, їй пред'явлено «кримінальне обвинувачення» в його автономному розумінні ЄСПЛ, яке повинно тлумачитися в світлі трьох критеріїв, а саме з урахуванням кваліфікації розгляду з точки зору внутрішньодержавного законодавства, його сутності і характеру, суворості потенційного покарання (пункт 51 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Михайлова проти Російської Федерації»).
У свою чергу, поняття «кримінальна процедура», що міститься у тексті ст. 4 Протоколу № 7, повинна тлумачитися у світлі загальних принципів, які стосуються відповідних понять «кримінальне обвинувачення» і «покарання» у статтях 6 і 7 ЄКПЛ відповідно («Хаарвіг проти Норвегії», 2007 р.; «Розенквіст проти Швеції», 2004 р.; «Манассон проти Швеції», 2003 р.; «Гектан проти Франції», 2002 р.; «Маліж проти Франції», 1998 р.; «Нільссон проти Швеції», 2005 р. та ін.).
При застосуванні ст. 4 Протоколу № 7 важливим є те, що відповідно до усталеної прецедентної практики ЄСПЛ існують три критерії - «критерії Енгеля», які повинні враховуватися при визначенні того, було чи не було у справі висунуте «кримінальне обвинувачення».
Першим критерієм є правова кваліфікація правопорушення відповідно до національного права, другим - сам характер правопорушення, а третім - ступінь суворості покарання, яке може бути застосоване до винної особи. Другий і третій критерії є альтернативними і не повинні обов'язково застосовуватися у сукупності. Це, однак, не виключає застосування кумулятивного підходу, коли окремий аналіз кожного критерію не дозволяє зробити однозначний висновок про існування кримінального обвинувачення.
Так, відносно ОСОБА_1 складено протокол про вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.130 КУпАП.
Щодо першого критерію, то слід зауважити, що в національному законодавстві порушення правил дорожнього руху може становити «адміністративне правопорушення», передбачене КУпАП.
Однак Європейський Суд розглядав сферу, визначену у деяких правових системах як «адміністративна», і встановив, що вона включає в себе деякі правопорушення, що мають кримінально-правовий характер, але надто дрібні, щоб регулюватися нормами кримінального права і процесу (Постанова Європейського Суду зі справи «Палаоро проти Австрії» (Palaoro v. Austria) від 23 жовтня 1995 р., §§ 33-35, Series A, № 329-B).
За даних обставин суть порушення, яке має значення для справи, сформульовано у протоколі про адміністративне правопорушення, складеному поліцейським, який є не судовим органом, і передано в суд. Саме цей документ встановлює, в чому полягає суть правопорушення, тоді як суд, покликаний винести постанову, має лише обмежені повноваження щодо встановлення наявності/відсутності вини у скоєному.
Таким чином, в даному випадку кваліфікація відповідно до внутрішнього законодавства не має вирішального значення для цілей статті 6 Конвенції та для визначення того, було чи не було у справі висунуте «кримінальне обвинувачення», і природа даного порушення є більш важливим фактором. (Постанова Європейського Суду у справі «Кемпбелл і Фелл проти Сполученого Королівства» (CampbellandFell v. UnitedKingdom) від 28 червня 1984 р., § 71, Series A, № 80, Постанова Європейського Суду у справі «Вебер проти Швейцарії» (Weber v. Switzerland) від 22 травня 1990 р., § 32, Series A, № 177 та Постанова Європейського Суду у справі «Менешева проти Російської Федерації» (Menesheva v. Russia), скарга № 59261/001, §§ 96-98, ECHR 2006-III).
Щодо другого та третього критеріїв суд зазначив таке.
Санкція ч.1 ст.130 КУпАП, за якою складено протокол про адміністративне правопорушення, передбачає стягнення у вигляді штрафу з позбавленням права керування транспортними засобами.
За загальним правилом у випадку, якщо певний акт носія публічної влади, вчинений у безпосередньому зв'язку з певним кримінальним діянням, не містить елементу покарання як такого, суд не визнає факту кримінального обвинувачення. Якщо ж елемент покарання наявний, а передбачені санкції є достатньо суворими, скоєне правопорушення має природу кримінального злочину.
В даному випадку, що в свою чергу узгоджується з практикою ЄСПЛ, штраф не є покликаний бути грошовою компенсацією шкоди,у сукупності з позбавленням певного права на визначений строк має каральний і стримуючий характер, що також є ознакою кримінальних покарань(Постанова Європейського Суду у справі «Каспаров та інші проти Російської Федерації», § 43, Постанова Європейського Суду у справі «Нємцов проти Російської Федерації» ( Nemtsov v. Russia ) від 31 липня 2014 року, скарга № 1774/111, § 83, Постанова Великої Палати Європейського Суду у справі «Юссила проти Фінляндії» (Jussila v. Finland), скарга № 73053/01, § 38, ECHR 2006 - XIV).
За вказаних обставин, враховуючи стандарти, які встановлює Конвенція для кримінального провадження, на провадження у справах про адміністративні правопорушення (Рішення ЄСПЛ у справі «Лучанінова проти України» від 9 червня 2011 року, заява № 16347/02) суд доходить висновку, що при складенні протоколу про адміністративне правопорушення за ч.1 ст. 130 КУпАП має місце висунення «кримінального обвинувачення».
Зокрема, в контексті рішення ЄСПЛ «Надточій проти України» (рішення від 15.05.2008 року, заява № 7460/03) правопорушення, яке розглядається, має ознаки, притаманні «кримінальному обвинуваченню» у значенні ст. 6 Конвенції, що вимагає дотримання стороною обвинувачення, яку в цій справі представляє автор протоколу про адміністративне правопорушення, відповідного доказового забезпечення, що передбачає такий рівень доказування, який не залишає жодних розумних сумнівів щодо доведеності вини обвинуваченого.
У відповідності до ч. 2 ст. 251 КУпАП обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" передбачає, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Згідно ст.9 Конституції України,ст.19 Закону України "Про міжнародні договори України" чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України і застосовуються в порядку, передбаченому для норм національного законодавства.
Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР ратифікована Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод.(далі - Конвенція).
Таким чином, з моменту ратифікації Конвенції Держава Україна та її органи влади взяли на себе зобов'язання визнати юрисдикцію Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), керуватись його рішеннями та при вирішенні будь-якого питання діяти через призму визнання людини та її прав та свобод найвищою цінністю.
З наведеного витікає,що рішення суду буде обґрунтованим не лише, якщо воно відповідає внутрішньому законодавству, але й постановлене з урахуванням положень Конвенції та рішень Європейського суду.
При вирішенні питання щодо достатності встановлених під час змагального судового розгляду доказів для визнання особи винуватою,суди мають керуватися стандартом доведення (стандартом переконання) «поза розумним сумнівом»,який означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду,виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був вчинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.
Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як тих, що утворюють об'єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб'єктивну сторону. Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами обвинувачення і захисту допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.
Обов'язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення. Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.
Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, - є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред'явленим обвинуваченням.
Подібне роз'яснення зазначеного принципу надає у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини,зокрема,у п.54 рішення від 06.12.2007 р.у справі «Козинець проти України».
Згідно вимог ч. 1 ст. 245, ст. 280 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.
Склад адміністративного правопорушення по статті 130 КпАП України становить керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Протокол в даному випадку складений з підстав відмови особи , яка керує транспортним засобом з явними ознаками наркотичного сп'яніння, від проходження огляду на стан наркотичного сп'яніння у встановленому законом порядку ,що,на думку автора протоколу, утворює склад адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 130 ч.1 КУпАП.
Згідно ч.1 ст. 266 КУпАП особи, які керують транспортними засобами, і щодо яких є підстави вважати, що вони перебувають у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, підлягають відстороненню від керування цими транспортними засобами, річковими або маломірними суднами та оглядові на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції.
Згідно з ч.2 ст. 266 КУпАП ,огляд водія (судноводія) на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, проводиться поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів. Під час проведення огляду осіб поліцейський застосовує технічні засоби відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів огляд проводиться у присутності двох свідків.
Матеріали відеозапису обов'язково долучаються до протоколу про адміністративне правопорушення.
Проведення цього огляду внормоване Порядком направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України № 1103 від 17.12.2008 року.
Відповідно до п.п. 8,12 розділу 2 «Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, то знижують увагу та швидкість реакції» затвердженого спільним Наказом Міністерства внутрішніх справ України та Міністерства охорони здоров'я України 09.11.2015 року № 1452/735 (зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 11.11.2015 року за № 1413/27858) у разі наявності підстав вважати, що водій транспортного засобу перебуває у стані наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, згідно з ознаками, визначеними в пункті 4 розділу І цієї Інструкції, поліцейський направляє цю особу до найближчого закладу охорони здоров'я.
Форма направлення на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, наведена в додатку 1 до цієї Інструкції.
З матеріалів справи суд встановив,що 09.02.2026 р.о 09.00 годині ОСОБА_1 керував автомобілем BMW НОМЕР_2 ,рухаючись через перехрестя вул.Олександрівської та вул.Фортечної в м.Запоріжжі,під час перекриття руху автомобілем патрульної поліції у зв'язку з національною хвилиною мовчання ,керований ним транспортний засіб не зупинив,після чого автомобіль патрульної поліції почав переслідувати транспортний засіб під керуванням ОСОБА_1 ,одночасно подавав сигнал про зупинку з використанням спеціальних звукових та світлових пристроїв.
Однак, водій ОСОБА_1 протягом часу з 09.01 год.до 09.10 год.вимогу про зупинку транспортного засобу не виконав,пришвидшуючи рух,прослідував до буд.28 по вул.Алейній в м.Запоріжжі,де заїхав у двір приватного будинку і лише після цього зупинився.
Зокрема,при дослідженні відеозапису як додатку до протоколу про адміністративне правопорушення,встановлено,що 09.02.2026 р.з 09.01 год. автомобіль патрульний поліції рухається за транспортним засобом BMW НОМЕР_2 від вул.Фортечної в напрямку вул.Стефанова в м.Запоріжжі,подає світлові та звукові сигнали зупинитись. На вимогу працівника поліції водій цього автомобіля не реагує,продовжує рух в обраному напрямку,а оскільки останній не виконує вимогу про зупинку,поліцейський повідомляє про дорожню ситуацію інші патрульні автомобілі.
Після зупинки автомобіля у дворі приватного будинку по вул.Алейна 28 в м.Запоріжжі водій ОСОБА_1 реагував на вимогу працівників поліції надати документи,що посвідчують його особу,використовуючи нецензурну лайку,поводився агресивно,після чого з правої кишені куртки дістав предмет,схожий на гранату,витягнув чеку та погрожував працівникам поліції застосувати гранату,після чого із застосуванням фізичної сили та спецзасобів(кайданки) о 09.12 год. ОСОБА_1 було затримано,роз'яснено права затриманої особи,після чого ОСОБА_1 перебував під контролем працівників поліції.
У матеріалах справи наявне направлення на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції,видане ОСОБА_1 09.02.2026 р.о 09.58 год.з описом виявлених ознак сп'яніння та відміткою про те,що ОСОБА_1 відмовився від проходження огляду.
Водночас,матеріали відеозапису свідчать про те,що ОСОБА_1 о 09.58 год.об'єктивно не міг прослідувати у медичний заклад для проходження огляду,оскільки в цей час він як затримана особа перебував по вул.Алейна 28 в м.Запоріжжі під час огляду слідчо-оперативної групою місця події та автомобіля,підкорявся вказівкам працівників поліції.
Надалі матеріали відеозапису містять зафіксовані обставини про те,що 09.02.2026 р.о12.51 год. ОСОБА_1 був доставлений працівниками поліції на службовому автомобілі у закладу охорони здоров'я,де о 12.53 год.розпочато його огляд на стан сп'яніння лікарем-наркологом,за результатами огляду надано висновок.
Оскільки огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції у закладі охорони здоров'я відбувається за письмовим направленням поліцейського,будь-яке інше направлення в матеріалах справи відсутнє,суддя констатує,що огляд ОСОБА_1 09.02.2026 р.о 12.51 год.проводився за направленням,яке було оформлено поліцейським о 09.58 год.,за його результатами складений висновок,що зафіксовано відеозаписом,однак до матеріалів справи автором протоколу з невідомих причин висновок не долучений та цим обставинам у протоколі не надана правова оцінка.
Відтак,суддя дійшла висновку,що за встановлених обставин ОСОБА_1 не порушував положень п.2.5 Правил дорожнього руху.
Такий висновок слідує з того,що на вимогу поліцейського та за його письмовим направленням 09.02.2026р. затриманий ОСОБА_1 прибув у супроводі поліцейських у заклад охорони здоров'я для проходження такого огляду,одразу без зволікань приступив до виконання процедур,які включає у себе огляд,не допускав зволікань у виконанні вказівок медичного персоналу,не намагався покинути територію медичного закладу,не затягував час,не висував жодних умов проведення огляду,
Аналізуючи поведінку ОСОБА_1 суддя вважає її такою,що не тільки має зовнішні ознаки законності,а й була спрямована на проходження огляду у закладі охорони здоров'я,без вигадування невиправданих потреб та перешкод,що в кінцевому підсумку призвели б до його не проходження. Результати огляду були зафіксовані висновком,що видно на відеозапису,однак за змістом протоколу про це не згадується та до матеріалів справи висновок не долучений.
Відтак,за відсутності відмови ОСОБА_1 від проведення відповідного огляду,інспектором поліції складено протокол за ч.1 ст.130 КУпАП із зазначенням про відмову від проведення огляду,без зазначення про те,вчому конкретно полягала відмова,які дії або бездіяльність ОСОБА_1 призвели до не проходження огляду,тоді як фактично ним огляд на стан сп'яніння був пройдений.
Сам по собі протокол про адміністративне правопорушення,складений поліцейським Кошарним В.І.,є лише первинним правовим висновком працівника поліції про виявлені ним формальні ознаки порушення водієм ПДР та не має вирішального доказового значення ,має оцінюватись у сукупності та співставленні іншими доказами.
Долучений до протоколу рапорт працівника поліції В.Мулюкіна, фактично лише дублює зміст протоколу та не містить обвинувальних фактів щодо ОСОБА_1 в контексті ст.130 ч.1 КУпАП,здебільш описує обставини затримання ОСОБА_1 та вчинення ним інших дій,які формально містять ознаки правопорушень.
Зміст рапорту,зокрема,не спростовує факту проходження ОСОБА_1 огляду на стан сп'яніння та не пояснює,чому до матеріалів справи не долучено відповідний висновок.
Долучений про протоколу відеозапис не підтверджує тих обставин,які викладені у протоколі щодо ОСОБА_1 та навпаки,встановлені при його досліджені об'єктивні дані свідчать на користь невинуватості ОСОБА_1 .
Інших доказів не надано.
Згідно ч. 2 ст. 251 КУпАП обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Згідно ст. 7 КпАП України, ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставі і в порядку, встановлених цим законом.
Відповідно до п.22 ч.І ст.92 Конституції України виключно законами України визначаються діяння, які є адміністративними правопорушеннями та відповідальність за них. Органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ст. 19 Конституції України).
Згідно ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом та на припущеннях, а усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Європейський Суд з прав людини у справі "Аллене де Рібермон проти Франції" підкреслив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості є значно ширшою: він обов'язковий не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших органів держави.
Провадження по справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог п.1 ч. 1 ст.247 КУпАП не може бути почато, а почате підлягає закриттю в тому разі якщо, відсутня подія або склад адміністративного правопорушення.
Вищевикладене свідчить про те, що Національною поліцією не дотримано відповідного доказового забезпечення, що передбачає такий рівень доказування, який не залишає жодних розумних сумнівів щодо доведеності вини особи, яка притягається до адміністративної відповідальності,та порушена процедура складання відповідного протоколу.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 22.12.2010 №23-рп/2010 адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до неї ґрунтується на конституційних принципах і правових принципах, в тому числі і закріпленій в ст. 62 Конституції України презумпції невинуватості.
Така позиція КСУ відповідає і правовій позиції ЄСПЛ, який у своєму рішенні «Маліге проти Франції» від 23.09.1998 року визнав кримінально - правовий зміст адміністративного правопорушення, за яке передбачена санкція у виді позбавлення права керування транспортним засобом, що вимагає додержання процедурних гарантій, визначених Конвенцією і викладених у Рекомендації No R (91), зокрема: забезпечення права особи на захист, в тому числі: знати про можливість застосування адміністративної санкції та про факти, які ставляться їй у провину; мати достатньо часу для підготовки свого захисту; отримати інформацію про характер доказів, зібраних проти неї; обов'язок адміністративного органу нести тягар доказування є складовою презумпції невинуватості і звільняє особу від обов'язку доводити свою непричетність до вчинення порушення.
Згідно з ст. 129 Конституції України, розгляд і вирішення справ в судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості, а тому суд не може виконувати одночасно функцію дізнання, обвинувачення і правосуддя.
За змістом ст.ст.279,280 КУпАП,справа про адміністративне правопорушення має суддею розглядатись у межах тих обставин,які зазначенні у протоколі про таке порушення.
Оскільки під час розгляду справи в суді встановлено, що докази, які б поза розумним сумнівом доводили винуватість особи у вчиненні правопорушення відсутні, а згідно зі ст. 62 Конституції України усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь, провадження у справі підлягає закриттю на підставі п. 1 ст.247 КУпАП, тобто за відсутністю складу адміністративного правопорушення.
На підставі викладеного, керуючись п. 1 ст. 247 КУпАП,суддя -
постановила:
Справу про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП, відносно ОСОБА_1 закрити на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП, в зв'язку із відсутністю складу адміністративного правопорушення.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.
Скаргу на постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути подано протягом десяти днів з дня винесення постанови,а щодо постанов по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху,у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі,-протягом десяти днів з дня вручення такої постанови. В разі пропуску зазначеного строку з поважних причин цей строк за заявою особи,щодо якої винесено постанову,може бути поновлено органом(посадовою особою),правомочним розглядати скаргу.
Суддя Ю.А.Галущенко
Постанова набрала законної сили “___»_____________ 20___рік
Дата видачі постанови “___»________ 20___рік