14 квітня 2026 року справа 160/17696/25
Третій апеляційний адміністративний суду складі колегії:
головуючий суддя Суховаров А.В.
судді Головко О.В., Ясенова Т.І.,
розглянувши в письмовому провадженні в м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01.09.2025 (суддя Сластьон А.О.) в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про перерахунок та виплату грошового забезпечення
ОСОБА_1 11.06.2025 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність щодо непроведення нарахування грошового забезпечення з 25.03.2022 по 19.05.2023 року з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року;
- зобов'язати здійснити перерахунок грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення, додаткові види грошового забезпечення у тому числі додаткову грошову допомогу на оздоровлення) за період з 25.03.2022 по 19.05.2023 виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначити шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1-14 до постанови Кабінету Міністрів України “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» №704 від 30.08.2017 року, та здійснити виплату різниці з урахуванням виплачених сум із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №44 від 15.01.2004.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01.09.2025 позов задоволено частково:
- визнано протиправною бездіяльність щодо непроведення нарахування грошового забезпечення з 25.03.2022 до 18.07.2022 з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2022 року;
- зобов'язати здійснити перерахунок грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення, додаткові види грошового забезпечення у тому числі додаткову грошову допомогу на оздоровлення) за період з 25.03.2022 до 18.07.2022 виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначити шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2022 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1-14 до постанови Кабінету Міністрів України “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року №704, з урахуванням виплачених сум, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб;
- у задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог за період з 19.07.2022 по 19.05.2023 суд виходив з того, що тримісячний строк звернення до суду з вимогами про перерахунок грошового забезпечення за цей період на момент звернення до суду сплив. Жодних належних та допустимих доказів поважності причин пропуску строку звернення до адміністративного суду, які б унеможливлювали і не залежали б від волі позивача своєчасно звернутися за судовим захистом, позивачем не надано та судом не встановлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. Посилається на те, що строк звернення до суду пропущено з поважних причин, оскільки з 19.07.2022 по 11.03.2025 безперервно перебував на військовій службі.
Відповідно до частини 1 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Визначаючи межі апеляційного перегляду справи, суд апеляційної інстанції виходить з того, що рішення суду першої інстанції оскаржено позивачем в частині, у зв'язку з чим судом апеляційної інстанції надається оцінка рішенню суду на предмет його законності та обґрунтованості в цій же частині.
Переглядаючи справу, колегія суддів виходить з наступного.
ОСОБА_1 проходив військову служби у Військовій частині НОМЕР_2 (правонаступником якої є Військова частина НОМЕР_1 ) з 25.03.2022 до червня 2023 року.
Наказом командира Військової частини НОМЕР_2 №174 від 23.06.2023 звільнено із займаної посади старшого лейтенанта ОСОБА_1 начальника продовольчої служби логістики, вважати таким, що справи та посаду здав і вибув до нового місця служби.
У травні 2025 року позивач через свого представника звернувся із адвокатським запитом до військової частини НОМЕР_2 з проханням здійснити нарахування грошового забезпечення виходячи з розміру прожиткового мінімуму станом на 01.01.2022 та станом на 01.01.2023.
Військова частина НОМЕР_2 09.06.2025 надала відповідь на звернення позивача, зазначивши, що при нарахуванні грошового забезпечення використовувався прожитковий мінімум, встановлений станом на 01 січня 2018 року.
Відповідно до пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», у первісній редакції було визначено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Постанова №704 набрала чинності з 01.03.2018.
На момент набрання чинності Постановою №704, пункт 4 цієї постанови був викладений у редакції згідно з пунктом 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103, а саме:
"4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.".
Пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України № 103 втратив чинність у зв'язку із набранням законної сили постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18.
Тобто, з 29.01.2020, враховуючи дату ухвалення цього судового рішення, була відновлена дія пункту 4 Постанови № 704 у первісній редакції, що запроваджувала у якості однієї із величин алгоритму розрахунку показника окладу за посадою - мінімальний розмір заробітної плати.
Однак, 01.01.2017 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України».
За змістом пункту 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується в розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01 січня календарного року, починаючи з 01 січня 2017 року.
Таким чином, за загальним правилом дії норм права у часі, у зв'язку з набранням чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», яким установлено розрахункову величину для визначення посадових окладів, заробітної плати працівників та інших виплат і заборонено застосовувати мінімальну заробітну плату після набрання чинності цим Законом, щодо обчислення виплат у процентному співвідношенні до мінімальної заробітної плати застосуванню не підлягають.
Під час розв'язання колізії між нормами п. 3 розділу II Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» та пунктом 4 Постанови № 704 у редакції до внесення змін постановою Кабінету Міністрів України № 103 (після скасування таких змін у судовому порядку) перевагу належить віддати положенням закону як акту права вищої юридичної сили.
Оскільки норма п. 3 розділу II Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» не втратила чинності і за юридичною силою є вищою за приписи п. 4 Постанови № 704, то відсутні правові підстави для обчислення розміру окладу за посадою позивача та окладу за військовим званням із використанням величини мінімальної заробітної плати, а не прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року.
Подібні правові висновки щодо розв'язання колізії норм права (п. 3 розділу II Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» та п. 4 постанови Кабінету Міністрів України № 704), зроблені Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 11.12.2019 (справа № 240/4946/18).
Таким чином, згідно з Постановою № 704, в редакції після скасування пункту 6 постанови Кабінету Міністрів України № 103, розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є стала величина - розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом, а мінімальна заробітна плата (чи її частина) для розрахунків розмірів цих окладів не застосовується.
Водночас, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги, що розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців та інших осіб, що проходять військову (спеціальну) службу, є саме розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом станом на 1 січня 2018 року, з наступних підстав.
Відповідно до пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України № 704 у редакції, що була чинною до 24.02.2018, розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
У свою чергу додатки 1, 12, 13, 14 до п. 4 Постанови Кабінету Міністрів України № 704 також містять примітки, у яких в якості розрахункової величини зазначений розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року).
З 24 лютого 2018 року набула чинності постанова Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб", якою пункт 4 Постанови Кабінету Міністрів України N 704 викладено в новій редакції, яка передбачає, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Отже, з 24 лютого 2018 року змінено розрахункову величину, з якої обчислюються розміри посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями, а саме - замість "розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року)" передбачено використання "розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року".
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18 визнано протиправним та нечинним п. 6 Постанови № 103, яким пункт 4 Постанови № 704 викладений у новій редакції.
Таким чином, у зв'язку з ухваленням судового рішення від 29 січня 2020 року відновлено дію пункт 4 Постанови Кабінету Міністрів України № 704 у редакції, яка передбачає використання розрахункової величини, яка дорівнює розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року).
Отже, з огляду на відсутність правових підстав для застосування такої розрахункової величини як мінімальна заробітна плата та приймаючи до уваги відновлення дії положень постанови Кабінету Міністрів України № 704, які діяли до внесення змін постановою Кабінету Міністрів України № 103, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для перерахунку позивачеві складових грошового забезпечення шляхом множення відповідного тарифного коефіцієнту на прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня відповідного року.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позивач має право на перерахунок грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення, додаткові види грошового забезпечення у тому числі додаткову грошову допомогу на оздоровлення) виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначити шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1-14 до постанови Кабінету Міністрів України “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року №704, з урахуванням виплачених сум, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб.
Стосовно висновку суду про відмову у задоволенні позовних вимог за період з 19.07.2022 по 19.05.2023 у зв'язку з пропуском тримісячний строк звернення до суду, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини 1 статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній на момент звернення позивача до суду) працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Конституційним Судом України у Рішенні № 1-р/2025 від 11 грудня 2025 року, частину першу статті 233 КЗпП України визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.
Так, Конституційний Суд України виходив з того, що запровадження тримісячного строку для звернення працівника під час дії трудових відносин до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат обмежує гарантоване право особи на своєчасне одержання винагороди за працю та уможливлює невиконання роботодавцем обов'язку з оплати праці, зокрема у випадках, коли працівник звертатиметься до суду пізніше ніж через три місяці з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Фактично право працівника на одержання винагороди за працю підлягає судовому захисту лише в межах установленого строку звернення до суду, зі спливом якого працівник втрачатиме можливість ефективного та дієвого поновлення своїх прав у спосіб звернення до суду.
Якщо працівник пропустив тримісячний строк звернення до суду, обов'язок роботодавця щодо виплати заробітної плати та інших належних працівникові виплат і право працівника на одержання винагороди за працю не припиняються, тоді як дієвість та ефективність способів поновлення права працівника на одержання винагороди за працю, зокрема у спосіб стягнення заборгованості в судовому порядку, зазнає суттєвого обмеження, оскільки не передбачено поновлення пропущеного строку. Працівник може опинитися в невигідному юридичному становищі, коли після спливу встановленого оспорюваними приписами Кодексу тримісячного строку відповідне право не підлягатиме захисту судом, а подальше отримання працівником сум заробітної плати значною мірою залежатиме від бажання роботодавця виплатити заборгованість в позасудовому порядку.
Таким чином, Конституційний Суд України дійшов висновку, що законодавець, установлюючи тримісячний строк для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, не врахував, що зобов'язання щодо виплати винагороди за працю є триваючим, призводить до фактичного звуження змісту та обсягу конституційних прав працівника, гарантованих статтями 43 і 55 Конституції України. Така законодавча конструкція ставить працівника, який перебуває у трудових відносинах, у менш захищене становище порівняно зі звільненим працівником, що суперечить принципу рівності та гарантії ефективного судового захисту.
Наведене свідчить, що Конституційний Суд України розмежував:
тримісячний строк для звернення звільненого працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат;
тримісячний строк для звернення працівника під час дії трудових відносин до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.
Останній передбачений частиною першою статті 233 КЗпП України, приписи якої Конституційний Суд України визнав неконституційними.
У випадку ж який склався у цій справі, позивача 23.06.2023 звільнено з посади наказом №174 від 23.06.2023. Проте, як вбачається з наказу командира Військової частини НОМЕР_2 №174 від 23.06.2023, позивач справи та посаду здав і вибув до нового місця служби.
Згідно наказу командира військової частини НОМЕР_3 №70 від 11.03.2025 позивача звільнено зі служби у запас за пунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та з 11.03.2025 виключено зі списків особового складу частини.
Колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку, що саме звільнення зі служби, яке відбулось 11.03.2025, є подією, з якою пов'язаний початок перебігу строку звернення до суду у цій справі, що відповідає вимогам частини 1 статті 233 КЗпП України з урахуванням рішення Конституційного Суду України.
Як вбачається з матеріалів справи, позовна заява направлена до суду першої інстанції 11.06.2025, тобто з дотриманням тримісячного строку.
Таким чином, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку, що позивачем не пропущено строк звернення до суду, а тому рішення суду першої інстанції необхідно скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог за період з 19.07.2022 по 19.05.2023 та прийняти нове рішення про задоволення цих позовних вимог.
Керуючись статтями 241-245, 315, 317, 321, 322 КАС України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Скасувати рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01.09.2025 в частині відмови у задоволенні позовних вимог за період з 19.07.2022 по 19.05.2023 та прийняти в цій частині нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо непроведення нарахування грошового забезпечення ОСОБА_1 з 25.03.2022 по 31.12.2022 з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2022 року та з 01.01.2023 по 19.05.2023 з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2023 року.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 (ідентифікаційний код: НОМЕР_4 , місцезнаходження: АДРЕСА_1 ) здійснити ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_5 , адреса: АДРЕСА_2 ) перерахунок грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення, додаткові види грошового забезпечення у тому числі додаткову грошову допомогу на оздоровлення) за період з 25.03.2022 по 19.05.2023 виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначити шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2022 року та на 01 січня 2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1-14 до постанови Кабінету Міністрів України “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року №704, з урахуванням виплачених сум, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб.
В іншій частині рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01.09.2025 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з 14.04.2026 та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів у випадках, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Головуючий суддя А.В. Суховаров
судді О.В. Головко
судді Т.І. Ясенова