1 УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИСправа № 335/723/26 2/335/1209/2026
13 квітня 2026 року м. Запоріжжя
Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя у складі головуючого - судді Мінаєва М.М., за участю секретаря судового засідання - Бойкинюк Д.П., за участю представника відповідача - адвоката Бондара І.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали цивільної справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
У січні 2026 року ТОВ «Фінансова компанія «Ейс» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 , у якому просить суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором № 801147561 від 31.12.2020 у розмірі 54466,63 грн. та понесені судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2662,40 грн., а також витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7000,00 грн.
В обґрунтування вказаних вимог позивач послався на таке.
31.12.2020 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_2 було укладено Кредитний договір № 801147561 в електронній формі.
При укладенні Кредитного договору між Первісним кредитором та Відповідачем узгоджено розмір кредиту, грошову одиницю, в якій надано кредит (22000,00 грн.), строк та умови кредитування, що свідчить про наявність волі Відповідача для укладення такого електронного Кредитного договору шляхом його підписання за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.
Згідно з умовами Кредитного договору, Первісний кредитор належним чином виконав свої зобов'язання та надав Відповідачу грошові кошти у сумі 22000,00 шляхом перерахування через банк - провайдер.
Загальна сума заборгованості Відповідача перед Позивачем, на момент подання позовної заяви за Кредитним договором, станом на 21.01.2026 становить - 54466,63 грн, яка складається з: 11963,66 грн - заборгованість по тілу кредиту; 42502,97 грн - заборгованість по несплаченим відсотків за користування кредитом.
Також позивач послався на те, що 28.11.2018 між Первісним кредитором та ТОВ «Таліон Плюс» (далі - ТОВ «Таліон Плюс») укладено Договір факторингу № 28/1118-01. У подальшому до цього Договору факторингу Додаткові угоди, у тому числі щодо продовження терміну дії вказаного Договору факторингу.
Первісний кредитор та ТОВ «Таліон Плюс» на виконання вказаного Договору факторингу підписали Реєстр прав вимоги № 132 від 04.05.2021, за яким від Первісного кредитора до ТОВ «Таліон Плюс» відступлено право грошової вимоги до Відповідача за Кредитним договором, у розмірі зазначеному у Реєстрі прав вимоги.
05.08.2020 між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» укладено Договір факторингу № 05/0820-01.
ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» на виконання Договору факторингу 2 підписали Реєстр прав вимоги № 9 від 30.05.2023 до вказаного Договору факторингу, за яким від ТОВ «Таліон Плюс» до ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» відступлено право грошової вимоги до Відповідача за Кредитним договором у розмірі, зазначеному у Реєстрі прав вимоги.
11.07.2025 між ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» та Позивачем укладено Договір факторингу № 11/07/25-Е, відповідно до умов якого Позивачу відступлено право грошової вимоги до Відповідача за Кредитним договором.
Відповідно до Реєстру Боржників № Б/Н від 14.07.2025 за Договором факторингу 3 від ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» до Позивача перейшло право вимоги до Відповідача на загальну суму 54466,63 грн.
Враховуючи, що відповідач не виконав свого зобов'язання за кредитним договором, позивач звернувся до суду із вказаним позовом.
Ухвалою від 29.01.2026 позовну заяву прийнято до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників справи, сторонам був наданий строк для подання письмових заяв по суті справи та доказів на їх обґрунтування.
02.03.2026 від представника відповідача, адвоката Губорєва К.С., надійшов письмовий відзив на позов із запереченнями проти його задоволення і з повідомленням про те, що відповідач змінила прізвище з « ОСОБА_3 » на « ОСОБА_4 ».
Відзив обґрунтований посиланням, зокрема, на таке:
позивачем до матеріалів справи долучено індивідуальний договір про надання кредиту та графік до нього, які не містять підпису відповідача; також в матеріалах справи взагалі відсутні докази реєстрації ОСОБА_5 в інформаційно-телекомунікаційній системі позивача, а також подання заяви про отримання кредиту/відкриття банківського рахунку, отримання ОСОБА_5 одноразового ідентифікатору та використання його саме для підписання договорів, графіку платежів, умов банківського обслуговування, надання/надсилання відповідачеві його примірник оригіналу Договору, який, за твердженням позивача, між сторонами був укладений, а також докази того, що одноразовий ідентифікатор був відправлений саме на номер мобільного телефону, який належить відповідачеві;
позивач не надав доказів переказу кредитних коштів на користь відповідача;
позивач не надав належних доказів набуття права вимоги до відповідача;
розрахунок заборгованості, наданий позивачем, не ґрунтується з вимогах чинного законодавства, не враховує фактично сплачених відповідачем коштів, і не враховує правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постановах від 31.10.2018 р. у справі № 202/4494/16-ц, від 04.02.2020 року у справі № 912/1120/16, від 28.03.2018 р. у справі №444/9519/12.
06.03.2026 позивач надіслав письмову відповідь на відзив із запереченнями проти доводів представника відповідача.
В судове засідання 13.04.2026 представник позивача не з'явився, у справі наявна заява про розгляд справи без його участі.
Представник відповідача, адвокат Бондар І.М., підтримав раніше подане адвокатом Губорєвим К.С. клопотання про зупинення провадження у справі до закінчення перегляду Об'єднаною Палатою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду справи № 552/672/23.
Клопотання про зупинення провадження обґрунтоване посиланням на таке.
Враховуючи те, що самим же позивачем вказано про те, що відповідачкою були здійснені наступні платежі на користь Кредитора: 30.01.2021 - 462,00грн, 08.02.2021, - 4 945,00 грн, 01.03.2021 - 5 735,00 грн, 05.03.2021 - 6 000,00 грн, 10.03.2021 -3 500,00 грн, тобто всього: 20 642,00 грн із 22000,00грн. (суми виданого кредиту), то, на думку представника відповідача, вбачається надмірний розмір нарахованих кредитором відсотків у порівнянні з розміром кредиту, який відповідає статті 625 ЦК України, може бути зменшений або з урахуванням в Україні воєнного стану списаний кредитодавцем.
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 12 лютого 2025 року у справі № 679/1103/23 (провадження № 61-92св24), предметом розгляду якої були подібні правовідносини, дійшов, зокрема, таких висновків: «Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором. Під час стягнення заявленої позивачем заборгованості необхідно керуватись чітко обумовленими між контрагентами кредитного договору умовами, а не іншими умовами, які дають змогу кредитодавцю вийти за межі узгодженого строку та нарахувати непропорційно велику суму компенсації, оскільки така непропорційно велика сума компенсації не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Отже, вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищеними, не відповідає передбаченим у частині третій статті 509, частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором».
У справі № 552/672/23, передаючи справу на розгляд Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду, колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважала, що є підстави для відступу від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у раніше ухваленій постанові Верховного Суду Третьої судової палати Касаційного цивільного суду і від 12 лютого 2025 року у справі № 679/1103/23 (провадження 61-92св24).
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 лютого 2026 року прийняв до розгляду справу № 552/672/23. Зі змісту вказаної вище ухвали Верховного Суду від 18 лютого 2026 року вбачається, що судове рішення у справі, яка переглядається, та судові рішення у справі № 552/672/23 ухвалені у подібних правовідносинах, а саме в обох справах відповідачі вважають, що кредитодавці вийшли за межі узгодженого строку та нарахували непропорційно велику суму процентів, а саме надмірний розмір нарахованих кредитором відсотків у порівнянні з розміром кредиту.
Оскільки справа у подібних правовідносинах передана на розгляд Об'єднаної Палати Верховного Суду, представник відповідача вважає за необхідне зупинити провадження у даній справі до закінчення перегляду у касаційному порядку Об'єднаною Палатою Верховного Суду справи № 552/672/23.
Вирішуючи вказане клопотання суд виходить з такого.
Відповідно до п. 10 ч. 1 ст. 252 ЦПК України суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадках перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (у іншій справі) у касаційному порядку палатою, об'єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду.
Із змісту ухвали Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 лютого 2026 року у справі № 552/672/23 випливає, що предметом позову у цій справі було стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором, укладеним в електронній формі.
Передаючи справу на розгляд Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду, колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважала, що є підстави для відступу від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у раніше ухваленій постанові Верховного Суду Третьої судової палати Касаційного цивільного суду і від 12 лютого 2025 року у справі № 679/1103/23 (провадження 61-92св24),
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду посилається на те, що у справі, що переглядається, предметом розгляду є стягнення грошових коштів за кредитним договором, укладеним в електронній формі відповідно до вимог Закону України «Про електронну комерцію» та статті 1055 ЦК України, підписаний відповідачем за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором шляхом введення коду підтвердження.
Скасувавши рішення першої інстанції в частині стягнення з боржника процентів за кредитним договором, суд апеляційної інстанції стягнув з відповідача на користь ТОВ «Дебт Форс» заборгованість за процентами за договором про надання фінансових послуг № 2113342522488 «Стандартний» у розмірі 51 594,72 грн. Рішення районного суду в частині стягнення тіла кредиту у розмірі 4 800 грн залишив без змін.
Звертаючись до суду з касаційною скаргою, відповідач погоджується зі стягненням з нього тіла кредиту, але, зокрема, вказує на надмірний розмір нарахованих кредитором відсотків у порівнянні з розміром кредиту, який відповідає статті 625 ЦК України, і може бути зменшений або з урахуванням в Україні воєнного стану списаний кредитодавцем.
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 12 лютого 2025 року у справі № 679/1103/23 (провадження № 61-92св24), предметом розгляду якої були подібні правовідносини, дійшов, зокрема, висновків про те, що, керуючись принципами розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних, як відповідальності за прострочення грошового зобов'язання. При цьому відсутність позову боржника про визнання недійсним кредитного договору чи його коремих умов не є перешкодою для врахування інтересів відповідача у цій справі з метою дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
Колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду зазначила, що частиною п'ятою статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (на яку, в контексті несправедливих умов правочину послалася колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду) визначено, що якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.
Аналізуючи вказані норми права, можна дійти висновку про те, що для визнання несправедливими певних умов правочину зі споживачем, він повинен звернутися до суду з відповідними позовними вимогами, наприклад, про кабальні (завідомо невигідні, несправедливі) умови договору тощо.
Колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважала, що суд не в праві давати оцінку справедливості тим чи іншим умовам кредитного договору та змінювати на цій підставі розмір нарахованих процентів без заявлення відповідних позовних вимог стороною договору, інакше порушується загальна засада цивільного законодавства - принцип свободи договору, передбачений пунктом 3 частини першої статті 3, статтею 627 ЦК України.
За загальним правилом, договір як універсальний регулятор приватних відносин, є підставою для встановлення (зміни чи припинення) приватних прав і обов'язків та інших наслідків саме для його сторін.
Враховуючи наведене, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду прийшов до висновку за необхідне відступити від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у раніше ухваленій постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 лютого 2025 року у справі № 679/1103/23 (провадження № 61-92св24).
Відтак, на розгляд ОП КЦС ВС передано питання щодо наявності у суду права надавати оцінку умовам кредитного договору за критерієм справедливості і за цим же критерієм з власної ініціативи змінювати розмір процентів та інших виплат, що належить стягнути з боржника, за відсутності заявлення боржником відповідних позовних вимог.
Крім іншого, ОП КЦС ВС в ухвалі від 18.02.2026 зазначила, що справи вказаної категорії (мікрокредити в електронній формі), як правило, у силу імперативних вимог процесуального закону Верховним Судом визнаються малозначними і для судів попередніх інстанцій відсутні правові висновки суду касаційної інстанції. А таких справ у судах держави велика кількість і судова практика, на жаль, є не сталою й стабільною.
У справі за позовом ТОВ ФК «Ейс» до ОСОБА_1 сторона відповідача посилається, зокрема, на надмірно нараховані проценти за користування кредитом, наданим за кредитним договором, укладеним в електронній формі. Зокрема, сторона відповідача посилається на те, що, за змістом позовних вимог, отримавши кредит у сумі 22000,00 грн., відповідач сплатила 20642,00 грн, але ще залишилась винною 54466,63 грн., що надмірним і несправедливим.
У свою чергу, позивач у відповіді на відзив посилається на те, що кредитний договір є правомірним, оскільки його недійсність законом прямо не встановлена та судом він недійсними не визнаний, а тому відповідно до ст. 204 ЦК України, є правомірним і повинен виконуватися належним чином, виходячи зі змісту норм матеріального права та з урахуванням умов і змісту самого договору. Позивач наполягає, що сторони в кредитному договорі узгодили, що проценти, нараховані після закінчення строку дії цього Договору (після 90 дня від дати закінчення Дисконтного періоду) чи його дострокового розірвання, є процентами за користування грошовими коштами в розумінні ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України.
Таким чином, у цій справі спір існує, зокрема, щодо наявності у позивача права нараховувати проценти за користування кредитом поза межами строку кредитування в порядку ч. 2 ст. 625 ЦК України.
При цьому у праві № 679/1103/23 Верховним Судом було зроблено висновок про наявність у суду права зменшувати розмір процентів, нарахованих в порядку ч. 2 ст. 625 ЦК України, керуючись міркуваннями справедливості і за відсутності позовних вимог щодо недійсності відповідним умов кредитного договору, тоді як у справі № 552/672/23 перед ОП КЦС ВС порушено питання про відступлення від цієї правової позиції.
Виходячи з телеологічного (цільового), логічного й системного тлумачення положень статей 13, 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», процесуальним законом визначені процесуальні механізми забезпечення єдності судової практики, що полягають у застосуванні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду. Логіка побудови й мета існування цих процесуальних механізмів указує на те, що в цілях застосування норм права в подібних правовідносинах за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції слід виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати відповідного касаційного суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки об'єднаної палати відповідного касаційного суду - над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду - над висновками об'єднаної палати, палати й колегії суддів відповідного касаційного кримінального суду.
Відтак, правовий висновок ОП КЦС ВС у справі № 552/672/23 буде обов'язковим для врахування при вирішенні подібних цивільних справ, до яких належить і справа № 335/723/26.
Враховуючи вищенаведене, керуючись ст. ст. 252, 259-261 ЦПК України, суд
Клопотання представника відповідача, адвоката Губорєва К.С., - задовольнити.
Провадження у цивільній справі № 335/723/26 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, - зупинити до закінчення перегляду в касаційному порядку Об'єднаною Палатою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду цивільної справи № 552/672/23.
Ухвала набирає законної сили з моменту оголошення, але може бути оскаржена протягом п'ятнадцяти днів шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Запорізького апеляційного суду.
Суддя М.М. Мінаєв