14 квітня 2026 р. Справа № 520/33682/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Чалого І.С.,
Суддів: Семененко М.О. , Подобайло З.Г. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду (головуючий суддя І інстанції: Сліденко А.В.) від 15.01.2026 по справі № 520/33682/25
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області
третя особа Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області
про визнання протиправним та скасування рішення, спонукання до призначення пенсії,
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (далі - відповідач, ГУ ПФУ в Полтавській області), третя особа - Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі - третя особа, ГУ ПФУ в Харківській області), в якому просить суд про:
скасування рішення № 204450024739 від 04.12.2025 ГУ ПФУ в Полтавській області;
визнання протиправними дій ГУ ПФУ в Полтавській області щодо відмови у зарахуванні до загального страхового стажу періодів роботи з 10.09.1986 по 26.04.1987, з 02.08.1994 по 21.01.1996, з 29.01.1996 по 31.08.1998, з 01.09.1999 по 07.12.1999, з 08.12.1999 по 15.12.1999 таз 16.12.1999 по 18.01.2000;
зобов'язання ГУ ПФУ в Полтавській області зарахувати до загального страхового стажу періоди роботи 10.09.1986 по 26.04.1987, з 02.08.1994 по 21.01.1996, з 29.01.1996 по 31.08.1998, з 01.09.1999 по 07.12.1999, з 08.12.1999 по 15.12.1999 та з 16.12.1999 по 18.01.2000;
зобов'язання ГУ ПФУ в Полтавській області повторно розглянути заяву від 27.11.2025, щодо призначення дострокової пенсії за віком відповідно до пункту 4 частини 1 статті 115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-УІ, як учаснику бойових дій, призначити та виплатити дострокову пенсію за віком відповідно до пункту 4 частини 1 статті 115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-VI, як учаснику бойових дій, починаючі з 27.11.2025.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 15.01.2026 частково задоволено вимоги ОСОБА_1 до ГУ ПФУ в Полтавській області, третя особа - ГУ ПФУ в Харківській області про визнання протиправним та скасування рішення, спонукання до призначення пенсії.
Суд вийшов за межі позовних вимог.
Визнано протиправним та скасовано рішення ГУ ПФУ в Полтавській області від 04.12.2025 № 204450024739 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 115 Закону України від 09.07.2003 № 1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Зобов'язано ГУ ПФУ в Полтавській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 27.11.2025 про призначення пенсії за віком відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 115 Закону України від 09.07.2003 № 1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з урахуванням висновків суду у даній справі.
Позов у решті вимог - залишено без задоволення.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач зазначив, що правомірно прийняв рішення про відмову в проведенні пенсії, у зв'язку з відсутністю довідки згідно з додатком 2 передбаченої підпунктом 6 пунктом 2.1 розділу 2 Порядку № 22-1
Позивач по справі не скористався правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, відповідно до вимог ст. 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Третя особа не надала до суду письмових пояснень.
У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке прийняте судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у зв'язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що позивач 27.11.2025 звернувся із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до пункту 4 частини 1 статті 115 Закону України від 09.07.2003 № 1058-VI "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 1058-IV).
З урахуванням принципу екстериторіальності заяву та документи позивачки в електронному вигляді було передано на розгляд до ГУ ПФУ в Полтавській області.
Рішенням ГУ ПФУ в Полтавській області від 04.12.2025 № 204450024739 заявнику було відмовлено у призначенні пенсії.
У тексті цього рішення зазначив про те, що необхідний страховий стаж відповідно до пункту 4 частини 1 статті 115 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-ІV для призначення пенсії становить 25 років; страховий стаж заявника становить 34 роки 00 місяці 24 дні, якого достатньо для призначення пенсії за віком. До загального страхового стажу не зараховано періоди роботи відповідно до записів трудової книжки НОМЕР_1 , оскільки відсутня дата заповнення трудової книжки, необхідно надати уточнюючі довідки. Періоди робота з 01.01.1998 по 31.10.2025 зараховано до загального страхового стажу заданими, що містяться в системі персоніфікованого обліку. Управлінням прийнято рішення відмовити заявнику в призначенні пенсії за віком згідно статті 115 Закону 1058 у зв'язку з відсутністю довідки згідно з додатком 2 передбаченої підпунктом 6 пунктом 2.1 розділу 2 Порядку № 22-1.
Разом із заявою про призначення дострокової пенсії за віком заявником було подано всі необхідні документи, зокрема посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_2 від 11.11.1996, яке підтверджує статус учасника бойових дій, та військовий квиток, з якого вбачається, що відповідний статус заявник набув як військовослужбовець, який проходив строкову військову службу в Радянській армії у період з 13.05.1987 по 10.05.1989. Аналогічні відомості щодо проходження служби містяться також у трудовій книжці. Окрім того, у період з 01.11.1987 по 21.07.1988 заявник проходив військову службу на території Республіки Афганістан у військовій частині пп НОМЕР_3 , що підтверджується відповідним записом у військовому квитку із зазначенням про право на встановлені законодавством пільги.
Заявник є учасником бойових дій, що підтверджено копією посвідчення серії НОМЕР_2 від 11.11.1996.
Згідно з даними трудової книжки заявника серії НОМЕР_1 на титульному аркуші запис "дата заповнення" відсутній; трудова книжка видана Акціонерним товариством "Універмаг Україна".
Позивач, вважаючи протиправним зазначене рішення відповідача, звернувся до суду з позовом в цій справі.
Частково задовольняючи вимоги, суд першої інстанції виходив про визнання протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ в Полтавській області від 04.12.2025 № 204450024739 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 115 Закону України від 09.07.2003 № 1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
У зв'язку з чим, суд першої інстанції дійшов висновку, що належним способом захисту порушеного права позивача буде зобов'язання ГУ ПФУ в Полтавській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 27.11.2025 про призначення пенсії за віком відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 115 Закону України від 09.07.2003 № 1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з урахуванням висновків суду у даній справі.
У решті позовних вимог, суд першої інстанції вважає відмовити.
Згідно з ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Зі змісту апеляційної скарги вбачається, що рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог не оскаржується, отже, в межах розгляду цієї справи надається правова оцінка рішенню суду першої інстанції в частині задоволення позову.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За приписами ч. 1 ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом
За приписами пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначає Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV).
Частиною першою статті 9 Закону № 1058-IV встановлено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Пунктом 4 частини першої статті 115 Закону № 1058-IV передбачено, що право на призначення дострокової пенсії за віком мають військовослужбовці, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейські, які брали участь у бойових діях, в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення, а також ті, яким встановлено інвалідність внаслідок поранення, контузії, каліцтва, отриманих під час захисту Батьківщини або під час виконання інших обов'язків військової служби (службових обов'язків), або внаслідок захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті, виконанням інтернаціонального обов'язку чи безпосередньою участю в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення, дружини (чоловіки), якщо вони не взяли повторний шлюб, і батьки військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейських, які померли (загинули) у період проходження військової служби (виконання службових обов'язків) чи після звільнення із служби, але внаслідок поранення, контузії, каліцтва, отриманих під час виконання обов'язків військової служби (службових обов'язків), захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті, ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, виконанням інтернаціонального обов'язку чи безпосередньою участю в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення, особи, яким надано статус учасника бойових дій відповідно до пунктів 20 і 21 статті 6, особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пунктів 12 , 13 і 16 частини другої статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (крім працівників підприємств, установ, організацій, які залучалися та брали безпосередню участь у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів), особи з числа резервістів, військовозобов'язаних і осіб, які входили до складу добровольчого формування територіальної громади, яким надано статус учасника бойових дій відповідно до пункту 19 статті 6, особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пункту 11 статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", дружини (чоловіки), якщо вони не взяли повторний шлюб, і батьки, яким надано статус сім'ї загиблих (померлих) Захисників і Захисниць України відповідно до пунктів 3 і 4 частини першої статті 101 зазначеного Закону, пункту 5 частини першої статті 101 зазначеного Закону з числа членів сімей резервістів і військовозобов'язаних, а також пункту 6 частини першої статті 101 зазначеного Закону, - після досягнення чоловіками 55 років, жінками - 50 років та за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків і не менше 20 років у жінок.
Отже, у силу спеціального правила п. 4 ч. 1 ст. 115 Закону № 1058 військовослужбовці, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейські, які брали участь у бойових діях мають право на призначення дострокової пенсії за віком після досягнення чоловіками 55 років та за наявності страхового стажу не менше 25 років.
Тож, у приписах п. 4 ч. 1 ст. 115 Закону № 1058 законодавцем запроваджені відмінні від загальних умови реалізації громадянином України права на пенсійне забезпечення, а саме: 1) зменшений віковий ценз - 55 років; 2) зменшений ценз страхового стажу - 25 років.
За змістом ст. 27 Закону України від 09.07.2003 № 1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" розмір пенсії за віком визначається залежно від середньомісячного заробітку та коефіцієнту страхового стажу, тобто параметрів, арифметичне значення яких обчислюється за нормами ст.ст. 24, 40 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Так, у розумінні ч. 1 ст. 24 Закону України від 09.07.2003р. № 1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Отже, з 01.01.2004 обов'язковими кваліфікуючими умовами для включення періоду трудової діяльності громадянина до страхового стажу є одночасна сукупність таких обставин як: 1) провадження діяльності, котра є об'єктом загальнообов'язкового державного пенсійного страхування; 2) реальність щомісячної оплати страхових внесків (тобто єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування) в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Частиною ч. 2 ст. 24 Закону України від 09.07.2003р. № 1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
До набрання чинності нормами Закону України від 09.07.2003р. № 1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" правила обчислення стажу роботи громадянина у цілях пенсійного забезпечення визначались, зокрема, ст.56 Закону України від 05.11.1991р. № 1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення", ч. 1 якої містила положення про те, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Частиною 3 ст. 56 Закону України від 05.11.1991р. № 1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення" окреслювались спеціальні випадки включення до стажу роботи періодів іншої діяльності громадянина.
Статтею 62 Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII "Про пенсійне забезпечення" встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Правила ведення трудових книжок найманих працівників деталізовані нормами постанови КМУ від 27.04.1993 № 301 «Про трудові книжки працівників», Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637; далі за текстом - Порядок № 637), Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників (затверджена наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 5; зареєстрована в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за № 110; далі - Інструкція № 110).
Так, за приписами пункту 1.1 Інструкції № 110 трудова книжка основним документом про трудову діяльність працівника.
Аналогічна норма міститься у пункті 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 «Про трудові книжки працівників».
Пунктом 1.2 Інструкції №110 про порядок ведення трудових книжок працівників передбачено, що трудові книжки раніше встановленого зразка обміну не підлягають.
Відповідно до пунктів 1, 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (затверджений постановою КМУ від 12.08.1993р. № 637; далі - Порядок № 637) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Пунктом 3 Порядку № 637 визначено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Пунктом 20 Порядку № 637 передбачено, що у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
При цьому, як вже зазначалося судом, основним документом про трудову діяльність працівника є трудова книжка.
Застосовуючи положення наведених норм права до установлених обставин спору, суд доходить до переконання про те, що лише відсутність трудової книжки, відсутність записів у трудовій книжці, явна та очевидна неповнота або суперечливість наявних записів у трудовій книжці зумовлюють виникнення необхідності у встановленні трудового стажу на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами чи на підставі показань свідків
При цьому, записи у трудовій книжці мають пріоритет перед відомостями інших документів про періоди та предмет роботи, а тому необхідність надання уточнюючої довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників для підтвердження спеціального трудового стажу виникає лише у випадку відсутності записів достатнього змісту у самій трудовій книжці.
З цього приводу, колегія суддів зазначає, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у її трудовій книжці.
Здійснення записів у трудовій книжці роботодавцем покладено на роботодавця, а не на працівника, отже відповідальність за можливе невчинення такого запису не може бути перекладена на працівника та призводити до позбавлення його права на врахування фактично відпрацьованого часу у складі трудового стажу, який враховується для призначення пенсії.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 по справі № 677/277/17, згідно із якою відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення.
На переконання колегії суддів такі висновки відповідача про неврахування спірних періодів, є безпідставними та необґрунтованими.
Крім того, слід зазначити, що право на отримання пенсії є об'єктом захисту за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 р. (далі - Конвенція).
Порядком № 22-1 встановлено, що орган, який призначає пенсію, надає допомогу особам, щодо одержання відсутніх документів для призначення пенсії шляхом: доведення до відому заявника переліку відсутніх документів які йому слід подати; або шляхом витребування від підприємств, установ та організацій в тому рахунку і від (архівних установ, контролюючих органів) подання додаткових документів, яких не вистачає.
Такий підхід узгоджується із нормою ч. 1 ст. 3 Конституції України, відповідно до якої саме людина, визнається в Україні найвищою соціальною цінністю. Відповідно до цієї Конституційної норми, діяльність органів державної влади, зокрема Пенсійного фонду України, повинна бути спрямована на сприяння у реалізації прав людини, а не на обмеження таких прав із формальних підстав.
Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують, як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Так, Європейський суд з прав людини у рішенні по справі "Рисовський проти України" (№ 29979/04) підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси. Згідно з пунктом 71 вказаного рішення державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.
Орган, який призначає пенсію перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особі, даних паспорта і документів про стаж, перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів, фіксує і засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).
Також, орган, що призначає пенсію за наявності сумнівів має право вимагати від фізичної особи дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і поданих документів.
При цьому, апелянтом не здійснено жодних дій на отримання відомостей або додаткових документів, на підставі яких можна було б переконатися у достовірності поданих документів.
Колегія суддів дійшла обґрунтованого висновку, що у випадку якщо поданих позивачем документів про призначення пенсії було не достатньо, то орган пенсійного фонду мав всі правові підстави для того, щоб самостійно витребувати документи, необхідні для перевірки трудового стажу позивача, та відомостей стосовно паспортних даних позивача, провести перевірку, зустрічну перевірку для з'ясування спірних обставини, повідомити позивача про те, які документи необхідно подати додатково.
Продовжуючи розгляд справи, колегія суддів наголошує, що відповідно до п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 "Про трудові книжки працівників" відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб'єкта господарювання.
За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність, а тому, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права.
Отже, з вище наведених норм слідує, що позивача не може нести відповідальності за допущені порушення при заповненні її трудової книжки, оскільки записи у трудову книжку вносилися відповідальним працівником підприємства, а не особисто позивачем. Більше того, недоліки заповнення трудової книжки не можуть слугувати підставою для висновку про відсутність трудового стажу позивача за спірний період.
Формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення конституційного права на соціальний захист.
Подібний правовий висновок викладений Верховним Судом у постанові від 21.02.2018 у справі № 687/975/17.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованих висновків про наявність підстав для визнання протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ в Полтавській області від 04.12.2025 № 204450024739 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 115 Закону України від 09.07.2003 № 1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та зобов'язання ГУ ПФУ в Полтавській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 27.11.2025 про призначення пенсії за віком відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 115 Закону України від 09.07.2003 № 1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з урахуванням висновків суду у даній справі.
Колегія суддів, переглянувши рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку в межах вимог та доводів апеляційної скарги відповідача, у відповідності до ч. 1 ст. 308 КАС України, вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог в оскаржуваній відповідачем частині.
Наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Доводи апеляційної скарги не містять належних та обґрунтованих міркувань, які б спростовували висновки суду першої інстанції. В апеляційній скарзі також не наведено інших міркувань, які б не були предметом перевірки судом першої інстанції та щодо яких не наведено мотивів відхилення наведених аргументів.
Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийнятим на підставі з'ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Дана справа є справою незначної складності, тому рішення суду апеляційної інстанції не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, зазначених в підпунктах: "а", "б", "в", "г" пункту 2 ч. 5 статті 328 КАС України.
З огляду на результат апеляційного розгляду, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15.01.2026 по справі № 520/33682/25 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя (підпис)І.С. Чалий
Судді(підпис) (підпис) М.О. Семененко З.Г. Подобайло