Харківський окружний адміністративний суд
61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
про повернення позовної заяви
13 квітня 2026 року справа № 520/7910/26
Cуддя Харківського окружного адміністративного суду Дмитро Волошин, розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Комунального підприємства "Харківводоканал", Комунального підприємства "Харківські теплові мережі", Харківської міської ради, третя особа - ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, зобов'язання вчинити певні дії
ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Харківської міської ради, що полягає в невжитті заходів щодо зміни юридичного статусу землі та приміщень, що створює перешкоди у вільному розпорядженні приватною власністю (порушення ст. 41 Конституції України, ст. 391 ЦКУ);
- зобов'язати Харківську міську раду створити міжвідомчу комісію для фіксації автономності квартир АДРЕСА_1 ; на підставі ст. 43 Закону України «Про адміністративну процедуру» та ст. 2 КАС України, зобов'язати Комісію затвердити Акт обстеження виключно за наявності підписів позивача та мешканців або фіксації їхніх зауважень, для уникнення фальсифікацій;
- зобов'язати Комунальне підприємство "Харківводоканал" та Комунальне підприємство "Харківські теплові мережі" вчинити дії щодо припинення права постійного користування ділянкою 6310138800:15:001:0063, оскільки відсутність технічної потреби підтверджена їхніми офіційними листами (ст. 141 ЗКУ);
- зобов'язати Харківську міську раду змінити цільове призначення ділянки на 02.01 (присадибна) та перевести квартири № 3, № 4 у статус «житловий будинок садибного типу» на підставі їх технічної відповідності ДБН В.2.2-15:2005, що розблокує право на газифікацію та зміну тарифу; на підставі ст. 47 Конституції України та ст. 114 ЗКУ - у разі підтвердження комісією неможливості проживання через діючі санітарні обмеження, зобов'язати Харківську міську раду надати позивачу та третій особі рівноцінне житло у порядку квартирної черги, в якій вони перебувають з 90-х років (згідно з рішенням виконкому); на підставі ст. 98 ЗКУ та ДБН Б.2.2-12:2019 - встановити безоплатний сервітут вздовж червоних ліній водогону від вулиці до будинку для проїзду спецтехніки;
- визнати протиправною вимогу КП «ХТМ» про демонтаж споруд, оскільки, відповідно до п. 6.1.41 ДБН Б.2.2-12:2019 та Постанови КМУ № 406, ці допоміжні споруди не потребують дозвільних документів і є критично необхідними для зберігання палива у будинку з пічним опаленням.
Оскільки суддя перебував на навчанні в період з 09.04.2026 по 10.04.2026, питання щодо повернення позовної заяви вирішується в перший робочий день після навчання.
Дослідивши матеріали адміністративного позову, суд зазначає таке.
Відповідно до частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, зокрема, чи: відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
За результатом розгляду матеріалів позовної заяви суд дійшов висновку про необхідність її повернення з огляду на таке.
Частиною 1 статті 21 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що позивач може заявити кілька вимог в одній позовній заяві, якщо вони пов'язані між собою.
Згідно з частиною 1 статті 172 Кодексу адміністративного судочинства України в одній позовній заяві може бути об'єднано декілька вимог, пов'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги.
Суд зауважує, що зазначені правові норми стосовно можливості заявлення позивачем пов'язаних між собою вимог в одному позові направлені на гарантування процесуальної економії в межах судового розгляду, а також на забезпечення єдності судової практики, з огляду на те, що спірні правовідносини, задля вирішення яких позивач звертається до суду, пов'язані між собою єдиними підставами їх виникнення або поданими доказами, внаслідок чого окремий розгляд цих вимог в межах різних проваджень є недоцільним та не сприяє уніфікованості національної судової практики.
Аналізуючи зміст позовних вимог, судом установлено, що позивачем заявлено позовні вимоги, зокрема, про зобов'язання Комунального підприємства "Харківводоканал" та Комунального підприємства "Харківські теплові мережі" вчинити дії щодо припинення права постійного користування ділянкою 6310138800:15:001:0063 та про зобов'язання Харківської міської ради змінити цільове призначення ділянки на 02.01 (присадибна) та перевести квартири № 3, № 4 у статус «житловий будинок садибного типу» на підставі їх технічної відповідності ДБН В.2.2-15:2005, що розблокує право на газифікацію та зміну тарифу; на підставі ст. 47 Конституції України та ст. 114 ЗКУ - у разі підтвердження комісією неможливості проживання через діючі санітарні обмеження, зобов'язати Харківську міську раду надати позивачу та третій особі рівноцінне житло у порядку квартирної черги, в якій вони перебувають з 90-х років (згідно з рішенням виконкому); на підставі ст. 98 ЗКУ та ДБН Б.2.2-12:2019 - встановити безоплатний сервітут вздовж червоних ліній водогону від вулиці до будинку для проїзду спецтехніки.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Пунктами 1, 2, 7 ч. 1 ст. 4 КАС України визначено, що адміністративна справа це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.
Публічно-правовий спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
З зазначених правових приписів вбачається, що публічно-правовим, вважається, зокрема, спір, у якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні і в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.
Необхідною ознакою суб'єкта владних повноважень є здійснення ним публічно-владних управлінських функцій. Ці функції суб'єкт повинен виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір.
Таким чином, як справу адміністративної юрисдикції розуміють переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є суб'єкт, що здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Тобто справою адміністративної юрисдикції є спір, який виник між двома (кількома) конкретними суб'єктами правовідносин, у яких хоча б один з них законодавчо уповноважений приймати рішення, надсилати приписи, давати вказівки, обов'язкові до виконання іншими учасниками правовідносин.
Згідно зі статтею 395 ЦК України сервітут це право користування.
Відповідно до частини першої статті 401 ЦК України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій, конкретно визначеній особі (особистий сервітут).
Виходячи із загальних положень Цивільного кодексу України та Земельного кодексу України, правовідносини щодо встановлення сервітуту (користування чужою земельною ділянкою) мають виникати виключно між власником (володільцем) земельної ділянки та особою, яка має намір нею користуватися (постанова КЦС у складі Верховного Суду від 01 листопада 2018 року у справі № 642/3165/17).
Судом установлено, що спір у справі стосується, зокрема, припинення права постійного користування земельною ділянкою з кадастровим номером 6310138800:15:001:0063, а також встановлення сервітуту, що за своєю правовою природою належить до сфери регулювання цивільного права та регулюється Цивільним кодексом України, у зв'язку з чим не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Окрім того, судом установлено, що позивач не є власником спірної земельної ділянки з кадастровим номером 6310138800:15:001:0063 та, фактично заявивши позовні вимоги про припинення права постійного користування цією земельною ділянкою, ініціював спір щодо права користування земельною ділянкою, яка належить третім особам, а не позивачу, що підтверджує належність такого спору до юрисдикції судів цивільної юрисдикції.
При цьому суд зазначає, що орган місцевого самоврядування у спірних правовідносинах, реалізуючи повноваження щодо розпорядження земельною ділянкою, виступає як рівноправний учасник земельних відносин поряд з фізичними та юридичними особами, а не як суб'єкт владних повноважень.
Зазначені правовідносини характеризуються відсутністю владного підпорядкування сторін, оскільки їх учасники реалізують взаємні права та обов'язки щодо володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою на засадах юридичної рівності, що виключає наявність публічно-правового спору.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 569/12538/16-а, від 25 квітня 2018 року у справі № 495/2176/17 та від 12 лютого 2019 року у справі № 905/2765/17, в яких зазначено, що спори щодо встановлення сервітуту та користування земельними ділянками, навіть за участю суб'єкта владних повноважень, підлягають розгляду за правилами цивільного судочинства.
Окрім того, суд зазначає, що в якості відповідачів, що мають відповідати за даним позовом, позивачем визначено, зокрема, Комунальне підприємство «Харківводоканал» та Комунальне підприємство «Харківські теплові мережі», які не є суб'єктами владних повноважень у розумінні пункту 7 частини першої статті 4 КАС України, оскільки здійснюють господарську діяльність на засадах господарської самостійності та рівності з іншими учасниками цивільних та господарських правовідносин. Відповідно, спори за їх участю, що виникають з приводу користування майном, надання послуг або виконання договірних чи інших приватноправових зобов'язань, не є публічно-правовими та не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Отже, суд дійшов висновку, що спірні правовідносини у даній справі мають приватноправовий характер, а тому їх розгляд віднесено до судів цивільної юрисдикції.
Згідно з частинами першою, другою статті 21 КАС України позивач може заявити кілька вимог в одній позовній заяві, якщо вони пов'язані між собою. Якщо справа щодо пов'язаних вимог територіально підсудна різним місцевим адміністративним судам, то її розглядає один з цих судів за вибором позивача.
Приписам цієї процесуальної норми кореспондують правила частини першої статті 172 КАС України про те, що в одній позовній заяві може бути об'єднано декілька вимог, пов'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги.
Водночас у цій статті (у частинах четвертій - шостій) встановлені заборони об'єднувати в одне провадження кілька вимог, щодо яких закон визначає особливості порядку їх розгляду. Зокрема, не допускається об'єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом (частина четверта цієї статті), а також щодо яких законом визначена виключна підсудність різним судам (частина п'ята цієї статті).
Поряд із тим закон установлює норму, відповідно до якої суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи вправі до початку розгляду справи по суті роз'єднати позовні вимоги, виділивши одну або кілька об'єднаних вимог у самостійне провадження, якщо це сприятиме виконанню завдання адміністративного судочинства і розгляд позовних вимог, виділених у самостійне провадження, буде продовжувати здійснювати суддя, який прийняв рішення про роз'єднання позовних вимог (частина шоста статті 172 КАС України).
Отже, нормами КАС України імперативно врегульовано підсудність адміністративних справ з визначенням категорій справ, які підлягають розгляду окружними адміністративними судами та які не підлягають розгляду адміністративними судами в разі об'єднання у позові вимог, які хоч і пов'язані між собою, але їх розгляд віднесено до підсудності суду в порядку іншого судочинства.
Відповідно до пункту 6 частини четвертої статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо порушено правила об'єднання позовних вимог (крім випадків, у яких є підстави для застосування положень статті 172 цього Кодексу).
Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивач фактично об'єднав кілька вимог до різних суб'єктів владних повноважень та частина позовних вимог підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства судом цивільної юрисдикції.
Таким чином, об'єднані у цій позовній заяві вимоги підсудні різним судам і, відповідно, мають бути розглянуті такими судами, що відповідатиме завданню адміністративного судочинства та встановленому процесуальним законом порядку.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.03.2026 у справі № 990/583/25 дійшла висновку про наявність підстав для повернення позовної заяви позивачу на підставі пункту 6 частини четвертої статті 169 КАС України, оскільки позивач об'єднав в одне провадження кілька вимог, що підсудні різним судам.
Таку позицію неодноразово висловлювала також Велика Палата Верховного Суду, зокрема, у постановах від 02 березня 2023 року у справі № 215/3640/22, від 11 липня 2024 року у справі № 990/198/24, від 05 грудня 2024 року у справі № 990/308/24, від 03 квітня 2025 року у справі № 990/26/25, від 10 квітня 2025 року у справах № 990/43/25, № 990/34/25, від 26 червня 2025 року у справі № 990/99/25, від 21 липня 2025 року у справі № 990/95/25.
Окрім того, суд зазначає, що в даному випадку відсутні законні підстави для роз'єднання заявлених позивачем позовних вимог в окремі провадження таким чином, щоб після такого роз'єднання Харківський окружний адміністративний суд міг розглядати в самостійному провадженні окремі позовні вимоги позивача, які, з урахуванням вищевикладених висновків суду, підлягають розгляду за правилами цивільного судочинства судами цивільної юрисдикції.
Враховуючи викладене, суд вважає, що позивачем порушено правила об'єднання позовних вимог, а тому позовну заяву необхідно повернути позивачеві.
Суд зазначає, що допущене позивачем порушення не є формальним, оскільки значно ускладнює розгляд справи за вимогами, не пов'язаними між собою підставою їх виникнення та відповідними доказами, а тому повернення позовної заяви позивачеві свідчить не про допущення судом формалізму, а про вчинення дій, направлених на упорядкування процесуальних правовідносин. При цьому, така процесуальна дія не є порушенням права позивача на доступ до суду в розумінні норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини.
Так, у пункті 31 рішення у справі "Наталія Михайленко проти України" від 30.05.2013 (Заява № 49069/11) Європейський суд з прав людини зазначив, що право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням; вони дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання, що може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб (див. рішення від 28 травня 1985 року у справі Ешингдейн проти Сполученого Королівства (Ashingdane v. the United Kingdom), п. 57, Series A № 93). Встановлюючи такі правила, Договірна держава користується певною свободою розсуду.
Отже, передбачене статтею 169 КАС України право суду на повернення позовної заяви у випадку порушення правил об'єднання позовних вимог є законодавчо закріпленим процесуальним обмеженням, встановленим державою з метою регулювання процедурних питань.
Відповідно до частини восьмої ст. 169 Кодексу адміністративного судочинства України повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Керуючись статтями 169, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 до Комунального підприємства "Харківводоканал", Комунального підприємства "Харківські теплові мережі", Харківської міської ради, третя особа - ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, зобов'язання вчинити певні дії - повернути позивачу.
Повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено Кодексом адміністративного судочинства України.
Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею (суддями).
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Дмитро ВОЛОШИН