Справа № 500/1085/26
14 квітня 2026 рокум.Тернопіль
Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі:
головуючої судді Дерех Н.В.
розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, визначених ст. 287 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративну справу за позовом Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області до Відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень в Івано-Франківській та Тернопільській областях Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання протиправною та скасування постанови, -
Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (надалі, позивач) звернулося до суду з позовом до Відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень в Івано-Франківській та Тернопільській областях Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції (надалі, відповідач), в якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просить визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Тернопільській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) від 12.02.2026 у виконавчому провадженні ВП №79058876 про накладення штрафу у розмірі 5100 грн під час виконання рішення Тернопільського окружного адміністративного суду за позовом ОСОБА_1 у справі №500/3731/24, згідно виконавчого листа №500/3731/24, виданого судом 06.08.2025.
В обґрунтування позовних вимог вказує, що судове рішення у справі №500/3731/24 виконано в повному обсязі, відповідно до вимог чинного законодавства, а тому постанова державного виконавця від 12.02.2026 ВП№79058876 про накладення штрафу є безпідставною та підлягає скасуванню. Просить врахувати, що розмір пенсії за віком позивача визначено із урахуванням показника середньої заробітної плати (доходу) за 2019 -2021 роки - 10846,37 грн, який є вищим за той показник, який застосовувався при індексації пенсії у 2023 - 2024 роках, тому, здійснення перерахунку пенсії із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії з 12.12.2023 - 7405,03 грн., з 01.03.2024 - 7994,47 грн, призведе до зменшення пенсійної виплати позивача.
Ухвалою суду від 02.03.2026 позовну заяву залишено без руху, та у встановлений судом строк позивач усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху.
Ухвалою суду від 13.03.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в даній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, з урахуванням особливостей, визначених статтею 287 Кодексу адміністративного судочинства України.
Заперечуючи проти позовних вимог, представник відповідача подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити у задоволенні позову повністю. Просить врахувати, що державним виконавцем вчинено всі дії, які передбачені законодавцем, що регулюють виконавче провадження та у відповідності до вимог Закону України «Про виконавче провадження», а вимоги скаржника не підлягають до задоволення.
Судом встановлено, що на виконанні у Відділі перебуває виконавче провадження №79058876 з примусового виконання виконавчого листа №500/3731/24 від 06.08.2025, виданого Тернопільським окружним адміністративним судом про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області провести щорічну індексацію пенсії за віком ОСОБА_1 шляхом її перерахунку із застосуванням коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, з 12.12.2023 у розмірі 1,197 та з 01.03.2024 у розмірі 1,0796, відповідно до частини другої статті 42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та виплатити ОСОБА_1 проіндексований розмір пенсії, з урахуванням фактично виплачених сум.
10.09.2025 державним виконавцем Відділу винесено постанову про відкриття виконавчого провадження у ВП №79058876, з виконання виконавчого листа №500/3731/24, виданого 06.08.2025 Тернопільським окружним адміністративним судом. Пунктом 2 даної постанови зобов'язано боржника виконати рішення суду протягом 10 робочих днів.
12.02.2026 державним виконавцем за невиконання рішення суду винесено постанову про накладення на боржника штрафу у ВП №79058876 у розмірі 5100,00 грн., оскільки рішення суду боржником в повному обсязі не виконано.
Також, Вимогою державного виконавця №1138/03.1-23 від 12.02.2026 зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області виконати вимоги виконавчого листа №500/3731/24 від 06.08.2025, виданого Тернопільським окружним адміністративним судом про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області провести щорічну індексацію пенсії за віком ОСОБА_1 шляхом її перерахунку із застосуванням коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, з 12.12.2023 у розмірі 1,197 та з 01.03.2024 у розмірі 1,0796, відповідно до частини другої статті 42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та виплатити ОСОБА_1 проіндексований розмір пенсії, з урахуванням фактично виплачених сум.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини другої ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно приписів ст. 129-1 Конституції суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання.
Пунктом 9 частини другої ст. 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов'язковість рішень суду.
Згідно з частиною першою ст. 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Відповідно до частини першої ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII від 02.06.2016 виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно з частиною першою ст. 5 цього Закону, примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Відповідно до пункту 1 частини першої ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Частиною першою ст. 18 наведеного Закону встановлено, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Згідно з п.п. 1, 16 частини другої ст. 18 згаданого Закону виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом.
Відповідно до ст. 63 Закону України «Про виконавче провадження» за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.
У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність. Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником.
Статтею 75 Закону України «Про виконавче провадження» установлено, що у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.
У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.
Сторони зобов'язані невідкладно, не пізніше наступного робочого дня після настання відповідних обставин, письмово повідомити виконавцю про повне чи часткове самостійне виконання рішення боржником, а також про виникнення обставин, що обумовлюють обов'язкове зупинення вчинення виконавчих дій, про встановлення відстрочки або розстрочки виконання, зміну способу і порядку виконання рішення, зміну місця проживання чи перебування (у тому числі зміну їх реєстрації) або місцезнаходження, а боржник - фізична особа - також про зміну місця роботи (ч. 4 ст. 19 Закону України «Про виконавче провадження»).
Аналізуючи наведені положення законодавства в контексті цієї справи потрібно зауважити, що накладення штрафу за невиконання рішення, що зобов'язує боржника до вчинення певних дій, є видом юридичної відповідальності боржника за невиконання покладеного на нього зобов'язання.
Застосування такого заходу реагування є обов'язком державного виконавця і направлено на забезпечення реалізації мети виконавчого провадження як завершальної стадії судового провадження.
При цьому, визначальною умовою для накладення зазначеного штрафу є невиконання судового рішення без поважних причин.
У залежності від характеру правовідносин і змісту зобов'язання, примусове виконання якого відбувається у межах виконавчого провадження, поважними причинами можуть визнаватися такі обставини, які створили об'єктивні перешкоди для невиконання зобов'язання, і подолання яких для боржника було неможливим або ускладненим.
Отже, аналіз правових норм, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, дає підстави для висновку про те, що невиконання боржником рішення суду лише без поважних на те причин, тягне за собою певні наслідки, встановлені нормами Закону України «Про виконавче провадження» Тобто на час прийняття державним виконавцем рішення про накладення штрафу має бути встановленим факт невиконання боржником судового рішення без поважних причин.
Поважними, в розумінні наведених норм Закону України «Про виконавче провадження», можуть вважатися об'єктивні причини, які унеможливили або значно ускладнили виконання рішення боржником та які не залежали від його власного волевиявлення.
Як встановлено судом, Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22.04.2025 у справі №500/3731/24 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 24 вересня 2024 року скасовано та прийнято нову постанову, якою позов задоволено частково, визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Тернопільській області щодо не проведення індексації пенсії ОСОБА_1 з 12.12.2023 із застосуванням коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії 1,197, та з 01.03.2024, із застосуванням коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії 1,0796, зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Тернопільській області провести щорічну індексацію пенсії за віком ОСОБА_1 шляхом її перерахунку із застосуванням коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, з 12.12.2023 у розмірі 1,197 та з 01.03.2024 у розмірі 1,0796, відповідно до частини другої статті 42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та виплатити ОСОБА_1 проіндексований розмір пенсії, з урахуванням фактично виплачених сум, позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Тернопільській області за період з 01.03.2023 по 11.12.2023 залишено без розгляду, стягнено за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (ЄДРПОУ 14035769) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) 1392 (одну тисячу триста дев'яносто дві) грн 90 коп сплаченого судового збору.
Як вже зазначалось вище, 10.09.2025 державним виконавцем винесено постанову про відкриття провадження у ВП №79058876, яке скерована на адресу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області рекомендованим листом від 11.09.2025.
Після цього, 03.10.2025 на адресу відділу надійшов лист Головного управління Пенсійного фонду в Тернопільській області №2548/3.1-25 від 03.10.2025, в якому, серед іншого, зазначено наступне: "... що ані мотивувальна, ані резолютивна частини постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22.04.2025 суду не містять вказівки на те, з якого саме показника середньої заробітної плати (доходу), з якої сплачено страхові внески, має проводитись індексація пенсії, тому, у випадку, коли зобов'язання, що покладені судовим рішенням на органи Пенсійного фонду України, не визначають окремого порядку застосування норм законодавства, застосовуються норми чинного законодавства...".
Між тим, позивач у позовній заяві вказує, що органами Пенсійного фонду, згідно із п.4 розділу XV Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" обґрунтовано не зменшено розмір пенсії позивача, а залишено її у незмінному розмірі (саме в аспекті індексаційних перерахунків), адже показник середньої заробітної плати для цілей індексації був меншим, ніж наявний наразі показник середньої заробітної плати (визначений при призначенні пенсії).
На думку суду, наведені вище обставини свідчать про невиконання позивачем рішення суду без поважних причин та, як наслідок, про правомірність прийнятої державним виконавцем спірної постанови про накладення штрафу в розмірі 5100,00 грн у виконавчому провадженні.
Доказів виконання судового рішення у справі 500/3731/24 у спосіб, що визначений Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22.04.2025 у справі №500/3731/24 судом не здобуто та учасниками справи суду не подано.
Згідно зі ст. 6 КАС України та ст. 17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Згідно усталеної практики ЄСПЛ право на суд, захищене ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі - Конвенція), було б ілюзорним, якби національні правові системи Договірних держав допускали, щоб остаточні та обов'язкові судові рішення залишалися без виконання на шкоду одній зі сторін (рішення від 19.03.1997р. у справі «Горнсбі проти Греції», п.40). Ефективний доступ до суду включає в себе право на виконання судового рішення без зайвих затримок (рішення у справі «Immobiliare Saffi проти Італії», заява №22774/93, п.66, ECHR 1999-V).
Так, у п .53 цього рішення ЄСПЛ зауважив, що держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному і вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (рішення у справі «Сокур проти України» (Sokur v. Ukraine), № 29439/02, від 26.04.2005р., і у справі «Крищук проти України» (Kryshchuk v. Ukraine), № 1811/06, від 19.02.2009р.).
Основною функцією судового рішення є відновлення порушених прав позивача (стягувача). Заради цього відновлення Держава визначає пріоритет інтересів постраждалої сторони - стягувача, порушені права якої було визнано та поновлено судом і видано відповідний виконавчий документ.
Таким чином, враховуючи процес поновлення порушених прав позивача (стягувача) шляхом видачі відповідного виконавчого документу, законодавством у сфері примусового виконання рішень встановлений найвищий пріоритет прав стягувача у виконавчому провадженні у порівнянні з колом прав боржника.
Принцип «res judicata» (принцип обов'язковості судового рішення) покладає на боржника обов'язок виконання судового рішення, яке набрало законної сили, не очікуючи відповідних дій державного виконавця.
У силу зазначеного правового принципу саме боржник повинен проявити достатню розумність і обачність для того, щоб уникнути негативних наслідків, пов'язаних із невиконанням судового рішення.
Враховуючи, що позивачем не виконано рішення суду в повному обсязі без поважних причин, суд дійшов висновку, що у задоволенні даного позову слід відмовити повністю.
Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до частини шостої статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення.
Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повне судове рішення складено та підписано 14 квітня 2026 року.
Копію рішення надіслати учасникам справи.
Реквізити учасників справи:
позивач - Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (місцезнаходження: майдан Волі, 3, м. Тернопіль, Тернопільський р-н, Тернопільська обл.,46001 код ЄДРПОУ 14035769),
відповідач - Відділ примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень в Івано-Франківській та Тернопільській областях Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місцезнаходження: вул. Грушевського, 8, м. Тернопіль, Тернопільський р-н, Тернопільська обл.,46021 код ЄДРПОУ:43316386).
Головуюча суддя Дерех Н.В.