14 квітня 2026 року м. Рівне№460/1681/26
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Борискіна С.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
доГоловного управління Держпродспоживслужби в Рівненській області
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинення певних дій, -
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Держпродспоживслужби в Рівненській області, в якому просить суд визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Держпродспоживслужби в Рівненській області № 000234 від 16.12.2025 року про накладення штрафу на ФОП ОСОБА_1 у розмірі 1 700,00 грн; визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Держпродспоживслужби в Рівненській області № 000227 від 16.12.2025 року про накладення штрафу на ФОП ОСОБА_1 у розмірі 3 400,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що на думку представників відповідача, на Instagram-сторінці ІНФОРМАЦІЯ_1 було розповсюджено рекламу з порушенням наступних норм ЗУ "Про рекламу": ч. 1 ст. 6 (використання недержавної мови у рекламі); п. 9 ч. 1 ст. 8 (використання зображень фізичних осіб у рекламі без їх згоди); ч. 4 ст. 21 (реклама не містить попередження наступного змісту "Самолікування може бути шкідливим для вашого здоров'я"); ч. 7 ст. 21 (розповсюдження реклами, зовнішній вигляд яких імітує вигляд лікаря). Проте відповідачем не враховано, що ключовим аспектом цього спору виступає факт невідповідності поширених дописів на Instagram-сторінці ІНФОРМАЦІЯ_1 поняттю "реклама" згідно з Законом 270/96-ВР в той час, як вищезазначені дописи належать до категорії "користувацький контент". Це ж і виключає можливість притягнення ФОП ОСОБА_1 до відповідальності, адже до користувацького контенту, що не є рекламою, не застосовуються вимоги за ст. 6, п. 9 ч. 1 ст. 8 та ст. 21 Закону 270/96-ВР. Вказав, що на запити відповідача позивачем було надіслано інформацію та документи на право здійснення господарської діяльності. Однак, позивачу неможливо було задовольнити вимогу щодо надання інформації та документів про достовірну вартість розповсюдженої реклами. Неможливість надання зазначеної інформації з боку позивача фактично випливає з того, що ФОП ОСОБА_1 не є ні рекламодавцем, ні виробником чи розповсюджувачем реклами на Instagram-сторінці ІНФОРМАЦІЯ_1. А інформацію про найменування, місцезнаходження виробника, рекламодавця та розповсюджувача реклами, а також про вартість розповсюдженої реклами надати не є можливим, бо користувацький контент (без ознак реклами) було опубліковано безкоштовно. Просив позов задовольнити повністю.
03.02.2026 ухвалою суду позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
На адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач позовні вимоги не визнав. В обґрунтування своїх заперечень зазначив, що оскаржувані рішення не підлягають до скасування, оскільки були прийняті на підставі та у спосіб визначений чинним законодавством за фактом виявлених порушень, за наявність яких передбачена відповідальність суб'єкта господарювання, що їх допустив.
У відповіді на відзив позивач повністю підтримав позицію, викладену в адміністративному позові, та вважає, що твердження відповідача викладені у відзиві є необґрунтованими.
У своїх запереченнях відповідач підтримав позицію викладену у відзиві на позовну заяву та просив у задоволенні позову відмовити повністю.
З'ясувавши доводи та аргументи сторін, на яких ґрунтуються їх вимоги та заперечення, перевіривши їх дослідженими доказами, оцінивши їх у сукупності на підставі чинного законодавства, суд встановив та врахував таке.
ФОП ОСОБА_1 провадить господарську діяльність на підставі свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця серії В00 № 919012 від 07.04.2009 і ліцензії на медичну практику серії АГ № 599159 від 21.11.2011, дані про яку внесені до Ліцензійного реєстру МОЗ України з медичної практики на офіційному вебсайті Міністерства охорони здоров'я України.
Головне управління Держпродспоживслужби в Рівненській області напрвило позивачу запит № 05-01-17/01-11/5277-25 від 30.10.2025 щодо надання інформації про найменування та місцезнаходження виробника, рекламодавця та розповсюджувача реклами з копіями підтверджуючих документів на право здійснення господарської діяльності та щодо достовірної вартості розповсюдженої реклами на Instagram-сторінці ІНФОРМАЦІЯ_1.
12.11.2025 представник позивача відправив відповідь на вищезазначений запит із проханням уточнити підставу для проведення перевірки відповідно до ЗУ "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" № 877-V.
Відповідач направив позивачу повторний запит №05-01-17/01-11/5611-25 від 24.11.2025 разом із повідомленням щодо розгляду справи про порушення законодавства про рекламу, яке мало відбутися 16.12.2025 року.
На вказаний повторний запит 08.12.2025 року представник позивача направила відповідь, в якій зазначила про відповідність дописів на Instagram-сторінці ІНФОРМАЦІЯ_1 законодавству про рекламу та про відсутність підстав для притягнення позивача доадміністративної відповідальності.
16.12.2025 відповідач виніс рішення про накладення штрафу на позивача за порушення законодавства про рекламу:
1) № 000227 - накладено штраф у розмірі 3 400,00 грн за недотримання встановлених законом вимог щодо змісту реклами та у замовленні розповсюдження реклами, в якій не дотримано встановлені законом вимоги щодо її змісту;
2) № 000234 - накладено штраф у розмірі 1 700,00 грн за неподання інформації про вартість виготовленої та розповсюдженої реклами, а також інформації, передбаченої частиною другою статті 26 Закону України "Про рекламу".
Не погоджуючись із вказаними рішеннями, з метою досудового врегулювання спору 08.01.2026 позивач подав скаргу № 08-01/26-1 до відповідача та Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів на підставі ЗУ "Про адміністративну процедуру" № 2073-IX.
23.01.2026 заступник голови Держпроспоживслужби виніс адміністративний акт №В-734/09/2159, яким відмовив позивачеві у задоволенні скарги.
Не погоджуючись з прийнятим рішеннями про накладення штрафу за порушення законодавства про рекламу, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає таке.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Засади рекламної діяльності в Україні, відносини, що виникають у процесі виробництва, розповсюдження та споживання реклами визначено Законом України «Про рекламу» від 03.07.1996 №270/96-ВР (далі Закон №270/96-ВР).
Відповідно до частини 1 статті 3 Закону №270/96-ВР законодавство України про рекламу складається з Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, цього Закону та інших нормативно-правових актів.
Відповідно до частин 1, 6 статті 6 Закону №270/96-ВР мовою реклами є державна мова.
Мова реклами є складовою змісту реклами.
Відповідно до частини 1 статті 16 Закону №270/96-ВР розміщення зовнішньої реклами у населених пунктах проводиться на підставі дозволів, що надаються виконавчими органами сільських, селищних, міських рад, а поза межами населених пунктів - на підставі дозволів, що надаються обласними державними адміністраціями, а на території Автономної Республіки Крим - Радою міністрів Автономної Республіки Крим, в порядку, встановленому цими органами на підставі типових правил, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Під час видачі дозволів на розміщення зовнішньої реклами втручання у форму та зміст зовнішньої реклами забороняється.
Розміщення зовнішньої реклами у межах смуги відведення автомобільних доріг здійснюється відповідно до цього Закону на підставі зазначених дозволів, які оформляються за участю центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері дорожнього господарства та управління автомобільними дорогами, або їх власників та центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері безпеки дорожнього руху.
Відповідно до частини 1 статті 21 Закону №270/96-ВР дозволяється реклама:
лише таких лікарських засобів, медичних виробів та методів профілактики, діагностики, лікування і реабілітації, що в установленому порядку дозволені центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я, до застосування в Україні;
лише таких лікарських засобів, які відпускаються без рецепта лікаря та які не внесені центральним органом виконавчої влади у галузі охорони здоров'я до переліку лікарських засобів, заборонених до рекламування.
На підставі частини 4 статті 21 Закону №270/96-ВР реклама лікарських засобів, медичних виробів, методів профілактики, діагностики, лікування і реабілітації повинна містити:
об'єктивну інформацію про лікарський засіб, медичний виріб, метод профілактики, діагностики, лікування, реабілітації і здійснюватися так, щоб було зрозуміло, що наведене повідомлення є рекламою, а рекламований товар є лікарським засобом, медичним виробом, методом профілактики, діагностики, лікування, реабілітації;
вимогу про необхідність консультації з лікарем перед застосуванням лікарського засобу чи медичного виробу;
рекомендацію щодо обов'язкового ознайомлення з інструкцією на лікарський засіб;
текст попередження такого змісту: "Самолікування може бути шкідливим для вашого здоров'я", що займає не менше 15 відсотків площі (тривалості) всієї реклами, а для аудіальних медіа - має прозвучати не менше одного разу за ролик, але не менше ніж один раз за одну хвилину, та озвучується на тому самому рівні гучності, що й інший звуковий ряд ролика.
Частиною 7 статті 21 Закону №270/96-ВР установлено, що у рекламі лікарських засобів, медичних виробів та методів профілактики, діагностики, лікування і реабілітації забороняється участь лікарів та інших професійних медичних працівників, а також осіб, зовнішній вигляд яких імітує зовнішній вигляд лікарів.
За приписками частини 1 статті 26 Закону №270/96-ВР контроль за дотриманням законодавства України про рекламу здійснюють у межах своїх повноважень центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного контролю за додержанням законодавства про захист прав споживачів, - щодо захисту прав споживачів реклами (у тому числі щодо спорудження житлового будинку) та щодо змісту реклами про вакансії (прийом на роботу), а також щодо виконання вимог частини десятої статті 8 цього Закону, крім випадків, якщо зазначена реклама є рекламою азартних ігор та організаторів азартних ігор.
Частина 2 статті 26 Закону №270/96-ВР визначає, що на вимогу органів державної влади, на які згідно із законом покладено контроль за дотриманням вимог законодавства про рекламу, за фактом виявлення такими органами порушення або в ході розгляду повідомлення (звернення, скарги, заяви тощо) третіх осіб про порушення вимог законодавства про рекламу рекламодавці, виробники та розповсюджувачі реклами зобов'язані надавати документи, усні та/або письмові пояснення, відео-та аудіозаписи, а також іншу інформацію, що стосуються виявленого порушення чи повідомлення про нього та необхідні для здійснення такими органами повноважень щодо державного контролю.
Крім того, відповідний орган державної влади має право:
вимагати від рекламодавців, виробників та розповсюджувачів реклами усунення виявлених порушень вимог законодавства;
вимагати припинення дій, що перешкоджають здійсненню державного контролю;
надавати (надсилати) рекламодавцям, виробникам та розповсюджувачам реклами обов'язкові для виконання приписи про усунення порушень;
приймати рішення про визнання реклами недобросовісною, прихованою, про визнання порівняння в рекламі неправомірним з одночасним зупиненням її розповсюдження;
приймати рішення про зупинення розповсюдження відповідної реклами.
Органи державної влади зобов'язані повідомляти рекламодавців, виробників та розповсюджувачів реклами про розгляд справ про порушення ними вимог законодавства про рекламу не менше ніж за п'ять робочих днів до дати розгляду справи.
Підпункт 9 пункту 4 Положення про Державну службу України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 202.09.2015 №667, передбачає, що Держпродспоживслужба відповідно до покладених на неї завдань здійснює контроль за дотриманням законодавства про рекламу в частині захисту прав споживачів реклами, приймає рішення про визнання реклами недобросовісною, прихованою, про визнання порівняння в рекламі неправомірним з одночасним зупиненням її розповсюдження.
Держпродспоживслужба здійснює свої повноваження безпосередньо та через свої територіальні органи (пункт 7 Положення № 667).
Відтак, на Держпродспоживслужбу, у тому числі, і її територіальні органи, покладено функції, зокрема, у сфері захисту прав споживачів щодо захисту прав споживачів реклами, у тому числі, щодо накладення штрафів на рекламодавців, виробників та розповсюджувачів реклами.
Механізм накладення Держпродспоживслужбою та її територіальними органами на рекламодавців, виробників реклами та розповсюджувачів реклами (далі - суб'єкт реклами) штрафів за порушення законодавства про рекламу (крім штрафів, накладення яких належить виключно до компетенції Національної ради з питань телебачення і радіомовлення, Антимонопольного комітету, КРАІЛ, Національного банку) визначено Порядком накладення штрафів за порушення законодавства про рекламу, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26.05.2004 №693, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Порядок №693).
Відповідно до пункту 2 Порядку № 693 підставою для розгляду справи про порушення законодавства про рекламу (далі - справа) та накладення штрафу є протокол, що складається посадовими особами Держпродспоживслужби або її територіальних органів.
Пунктом 16 Порядку №693 передбачено, що у разі наявності підстав для накладення штрафу за результатами розгляду справи уповноважена особа приймає рішення про накладення штрафу за порушення законодавства про рекламу.
Тобто, нормами Порядку №693 врегульовано питання оформлення документів, на підставі яких порушується розгляд справи про порушення законодавства про рекламу.
Стаття 26 Закону №270/96-ВР у свою чергу, визначає повноваження Держпродспоживслужби щодо контролю за дотриманням законодавства про рекламу, зокрема, вимагати від суб'єктів господарювання пояснень і документів, пов'язаних із рекламою та приймати рішення про визнання реклами такою, що порушує закон, і накладати штрафи.
Відтак, виходячи з положень статті 26 Закону №270/96-ВР та Порядку №693 виявлення ознак порушення законодавства про рекламу Закон №270/96-ВР не потребує оформлення направлень на перевірку, повідомлень на перевірку, актів перевірок, як це передбачено Законом України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», оскільки у провадженні у справах про порушення законодавства про рекламу Держпродспоживслужба та її територіальні органи здійснюють контроль за розповсюдженням саме інформації (реклами), а не перевіряють господарську діяльність рекламодавців, розповсюджувачів та виробників реклами, а тому достатньо складання протоколу про порушення законодавства про рекламу та прийняття рішення про початок розгляду справи за ознаками про порушення законодавства про рекламу, протокол засідання та рішення про накладення штрафу за порушення законодавства про рекламу.
У постанові Верховного Суду від 07.04.2025 у справі №280/275/24 міститься правовий висновок про те, що контроль за дотриманням законодавства про рекламу не є заходом державного нагляду (контролю) у розумінні Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності».
Відповідно до ч. 2 ст. 26 Закону України "Про рекламу" на вимогу органів державної влади, на які згідно із законом покладено контроль за дотриманням вимог законодавства про рекламу, за фактом виявлення такими органами порушення або в ході розгляду повідомлення (звернення, скарги, заяви тощо) третіх осіб про порушення вимог законодавства про рекламу рекламодавці, виробники та розповсюджувачі реклами зобов'язані надавати документи, усні та/або письмові пояснення, відео- та аудіозаписи, а також іншу інформацію, що стосуються виявленого порушення чи повідомлення про нього та необхідні для здійснення такими органами повноважень щодо державного контролю.
Частиною 1 статті 27 Закону №270/96-ВР передбачено, що особи, винні у порушенні законодавства про рекламу, несуть дисциплінарну, цивільно-правову, адміністративну та кримінальну відповідальність відповідно до закону.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 27 Закону № 270/96-ВР, відповідальність за порушення законодавства про рекламу несуть рекламодавці, винні зокрема у недотриманні встановлених законом вимог щодо змісту реклами та у замовленні розповсюдження реклами, в якій не дотримано встановлені законом вимоги щодо її змісту.
Судом встановлено, що на запит-вимогу Головного управління Держпродспоживслужби в Рівненській області від 30.10.2025 № 05-01-17/01-11/5277-25 щодо надання достовірної вартості виготовленої та розповсюдженої реклами з наданням підтверджуючих документів (наприклад, договорів, рахунків, накладних, товарних чеків, актів виконаних робіт, тощо) позивач надав письмову відповідь (від 18.11.2025 Вх-17/01-09/6642-25), у якій заперечив факт розміщення та розповсюдження реклами із порушеннями вимог законодавства про рекламу. У наданій інформації, а також на лист Головного управління Держпродспоживслужби в Рівненській області від 24.11.2025 №05-01- 17/01-11/5611-25 позивач запитуваної інформації вдруге не надав.
У позовній заяві позивач посилається на те, що розміщена ним інформація для невизначеного кола осіб на платформах спільного доступу до відео та платформах спільного доступу до інформації - у соціальній мережі «Instagram» із змістом: «melan.dental Усмішка - це не тільки про зуби. Це про впевненість, здоров'я та гарний настрій щодня. Дбайте про себе - ми допоможемо. Запис на консультацію: 095 520 33 90» у вигляді фото та відео не є рекламою, оскільки він за неї не платив.
Щодо наведеного суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 15 частини 1 статті 1 Закону України "Про рекламу", реклама - інформація про особу, ідею та/або товар, розповсюджена за грошову чи іншу винагороду або з метою самореклами в будь-якій формі та в будьякий спосіб і призначена, щоб сформувати або підтримати у прямий (пряма реклама, телепродаж) або непрямий (спонсорство, розміщення товару (продактплейсмент) спосіб обізнаність споживачів реклами та їхній інтерес щодо таких особи, ідеї та/або товару.
Дослідивши матеріали справи суд зазначає, що зміст поширеної позивачем інформації вимогам визначення "реклами". У самому визначенні поняття "реклама" зазначається, що вона може бути розповсюджена за грошову винагороду або бути з метою самореклами, поширеною в будь-який спосіб, а ключовим є прямий чи непрямий спосіб підтримання інтересу до такої особи, ідеї та/або товару.
Відповідно до п. 27 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про рекламу" товар - будь-який предмет господарського обігу, у тому числі продукція, роботи, послуги, цінні папери, торговельні марки, інші об'єкти права інтелектуальної власності.
Виставлена позивачем в соцмережі «Instagram» вищезазначена інформація є рекламою, адже призначена сформувати обізнаність споживачів реклами та їхній інтерес до товару - медичних виробів, медичних послуг, що надаються у Стоматології «Мелан» (Рівненська область, м. Дубно, вул. Стара, буд. 33), іншої мети вона не несе. Не наводить такої мети і сам позивач.
Суд вважає безпідставними твердження позивача, що він самостійно не поніс жодних витрат щодо надання вказаної реклами, оскільки вартість розповсюдженої реклами включає в себе всі витрати, які поніс суб'єкт господарювання щоб реклама дійшла до кінцевого споживача.
Більше того, те, що позивач не зміг визначити вартість виготовленої ним реклами не позбавляє його від відповідальності за порушення вимог Закону України "Про рекламу".
Також суд не погоджується з доводами позивача, що поширена ним інформація є користувацьким контентом, оскільки вказане не спростовує того факту, що вона одночасно є рекламою. Суд зазначає, що це лише один із способів її поширення.
Таким чином, матеріали справи містять достатні докази про порушення законодавства про рекламу, що доводять провину позивача у вчиненні порушення законодавства про рекламу. Крім того, суд зазначає, що відповідач в межах здійснення своїх повноважень наділений правом на оцінку розміщеної реклами вимогам законодавства, що ним і було зроблено в даному випадку.
Отже, проаналізувавши вищенаведене, суд дійшов висновку, що відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством України приймаючи рішення про накладення штрафу за порушення законодавства про рекламу.
Інші доводи та аргументи сторін не мають визначального значення для вирішення цього спору та не впливають на юридичну оцінку спірних правовідносин у цій справі.
У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Згідно з частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З огляду на те, що позивач не довів обставин, які б свідчили про порушення його прав, свобод чи інтересів у сфері публічно-правових відносин, доводи позивача, викладені в адміністративному позові, не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства України, то у суду відсутні підстави для задоволення позову.
Згідно приписів статті 139 КАС України у випадку прийняття рішення про відмову у задоволенні позовних вимог питання щодо розподілу судових витрат судом не вирішується.
Керуючись статтями 241-246, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст рішення складений 14 квітня 2026 року
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_1 )
Відповідач - Головне управління Держпродспоживслужби в Рівненській області (вул. Малорівненська, 91,м. Рівне,Рівненський р-н, Рівненська обл.,33025, ЄДРПОУ/РНОКПП 40309748)
Суддя С.А. Борискін