14 квітня 2026 року Справа № 320/14940/23
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Войтович І. І., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головнокомандувача Збройних Сил України,
третя особа на стороні відповідача ОСОБА_2
про визнання протиправним та скасування наказу,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) з позовом до Головнокомандувача Збройних Сил України (далі - відповідач), третя особа на стороні відповідача ОСОБА_2 (далі - третя особа), в якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати наказ Головнокомандувача Збройних Сил України від 20 червня 2022 року № 775 в частині призначення на посаду головного спеціаліста відділу представництва в юрисдикційних органах та договірної роботи Центрального юридичного управління Генерального штабу Збройних Сил України юрисконсульта юридичної служби військової частини НОМЕР_1 капітана юстиції ОСОБА_2 ;
- зобов'язати Головнокомандувача Збройних Сил України розглянути питання про призначення полковника юстиції ОСОБА_1 , відповідно до п. 82 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посаду головного спеціаліста відділу представництва в юрисдикційних органах та договірної роботи Центрального юридичного управління Генерального штабу Збройних Силах України, яка є рівнозначною посаді головного спеціаліста відділу представництва в юрисдикційних органах та договірної роботи Управління правового забезпечення Генерального штабу Збройних Силах України.
В обґрунтування позову позивач вказує про те, що в ході розгляду адміністративної справи №640/21999/22 щодо оскаржування наказів Головнокомандувача Збройних Сил України від 20 червня 2022 року №157 та від 20 червня 2022 року №127, стало відомо, що одним із пунктів наказу від 20 червня 2022 року № 775, на посаду головного спеціаліста відділу представництва в юрисдикційних органах та договірної роботи Центрального юридичного управління Генерального штабу Збройних Сил України призначено у порядку просування по службі юрисконсульта юридичної служби військової частини НОМЕР_1 капітана юстиції ОСОБА_2 .
Вважає, що спірний наказ порушує його права на проходження військової служби.
Зазначає, що він з травня 2022 року проходить військову службу у Збройних Силах України, наказом від 19 травня 2022 року №104 був призначений на посаду головного спеціаліста відділу представництва в юрисдикційних органах та договірної роботи Управління правового забезпечення Генерального штабу Збройних Сил України, за штатом воєнного часу, шпк «полковник юстиції», з посадовим окладом згідно тарифного розряду 46. Наказом №157 від 20 червня 2022 року, за директиви Генерального штабу Збройних Сил України від 14 червня 2022 року №Д-136/ДСК, був увільнений із займаної посади та зарахований у розпорядження начальника Генерального штабу Збройних Сил України та на підставі наказу 127 від 20 червня 2022 року вважався таким, що здав посаду з 20 червня 2020 року та перебував із вказаного дня у розпорядженні начальника Генерального штабу Збройних Сил України.
Вказуючи на директиву від 14 червня 2022 року №Д-136/ДСК, зазначає, що в штабі передбачалось переформування Управління правового забезпечення з чисельністю 22 військовослужбовця та 1 працівник в Центральне юридичне управління за аналогічною чисельністю військовослужбовців 22 особи та 1 працівник. Відповідно, не передбачалось зміна штатної чисельності та дислокації. Враховуючи зміст наказів щодо штату та переліку змін №01/170, станом на 15 червня 2022 року до структури Управління правового забезпечення як і до структури Центрального юридичного управління передбачено посаду головного спеціаліста за вимогами «полковник юстиції», посадовий оклад - 46, ВОС - 8503002.
Відповідно, позивач вказує, що в штаті існувала посада рівнозначна посаді, яку займав позивач до 20 червня 2022 року. Проте, позивача було протиправно увільнено, не забезпечено право на проходження військової служби, що оскаржується ним у справі №640/21999/22.
Наполягає на протиправності спірного наказу Головнокомандувача Збройних Сил України від 20 червня 2022 року № 775 щодо призначення ОСОБА_2 , оскілки він був виданий із порушенням ст. 119 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України від 10.12.2008 №1153/2008, позивачу не забезпечено проходження військової служби на відповідній посаді, створено перешкоди у призначенні на рівнозначну посаду.
Просить визнати протиправним та скасувати спірний наказ.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 09 травня 2023 року вказану позовну заяву було залишено без руху, оскільки позов не відповідає вимогам статті 161 КАС України та надано позивачу строк для усунення недоліків протягом 10 днів з дня отримання даної ухвали та встановлено спосіб усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 19 червня 2023 року позов повернуто.
21 лютого 2024 року, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено та ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 19 червня 2023 року скасовано і направлено справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
18 березня 2024 року справа надійшла до Київського окружного адміністративного суду та протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18 березня 2024 року передано справу судді Войтович І.І. для розгляду.
25 березня 2024 року, ухвалою Київського окружного адміністративного суду прийнято справу до провадження, відкрито провадження у справі та визначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.
Від відповідача надійшло клопотання про залишення позову без розгляду у зв'язку із пропуском місячного строку звернення до суду визначеного ст. 122 КАС України.
Щодо поданого клопотання відповідача, суд зауважує, що за наслідками апеляційного оскарження позивачем ухвали Київського окружного адміністративного суду від 19 червня 2023 року, якою було повернуто позов через невідповідність останнього вимогам ч. 3 ст. 161 (не сплачено судовий збір) та ч. 6 ст. 161 КАС України (пропущено строк звернення до суду), постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 лютого 2024 року скасовано і направлено справу до суду першої інстанції для продовження розгляду, визнано відповідність позову вимогам КАС України. Відповідно адміністративним судом, ухвалою від 25 березня 2024 року відкрито провадження у справі, інших підстав для залишення позову без руху не було встановлено.
Відтак, клопотання про залишення позову без розгляду подано відповідачем безпідставно та не підлягає розгляду та вирішенню судом.
Відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву, в якому останній не визначає позовні вимоги. Відповідач вказує, що у справі №640/21999/22, яким відмовлено у позові позивача щодо скасування наказів начальника Генштабу ЗСУ (по особовому складу) від 20 червня 2022 року №157 та від 20 червня 2022 року №127 (по стройовій частині), рішення суду від 08.09.2023 набрало законної сили, встановлено законність увільнення та зарахування ОСОБА_1 у розпорядження начальника Генерального штабу Збройних Сил України.
Щодо призначення ОСОБА_2 на посаду за спірним наказом від 20 червня 2022 року № 775, відповідач вказує на положення п. 4.13 розділу ІV Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах, затвердженого наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 № 170, що допускає у воєнний час призначення офіцерів з нижчим рівнем військової освіти, у зв'язку із необхідністю у комплектуванні військовослужбовцями чотирьох вакантних посад у Центральному юридичному управлінні, було прийнято рішення про призначення чотирьох осіб, зокрема ОСОБА_2 , без відповідного рівня військової освіти. ОСОБА_2 згідно підпункту 1 пункту 82 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008, було призначено спірним наказом у порядку просування по службі. Наполягає на дискреційних повноваженнях суб'єкта призначення начальника Генерального штабу Збройних Сил України щодо звільнення та призначення військовослужбовців, застосування позивачем п. 119 Положення вважає безпідставним.
Просить в задоволенні позову відмовити.
У відповіді на відзив позивач наполягає на протиправності спірного наказу у заявленій частині, вказуючи на порушення, ігнорування відповідачем абз. 1 пункту 18 та пункту 119 Положення. Зауважує, що спірним наказом ОСОБА_2 було призначено на посаду більш ніж на пів року раніше, ніж було вирішено подальше проходження військової служби вивільненого позивача. Так, наказом Головнокомандувача Збройних Сил України від 12 січня 2023 року №55 ОСОБА_1 призначено на посаду головного спеціаліста відділу організації соціального супроводу управління соціального супроводу Головного управління морально-психологічного забезпечення Збройних Сил України. Зауважує, що призначення на посади під час проведення організаційно - штатних заходів, унаслідок яких передбачається скорочення військових посад, має відбуватись призначення на вакантні посади після вирішення питання щодо подальшого службового використання вивільнених військовослужбовців. Покликаючись на положення пунктів 176, 179, 257 Положення, пункти 7.1, 7.2, 7.6, 7.14, 7.22 розділу VII Інструкції відповідач не забезпечив проходження атестування, складення службової характеристики, висновки щодо подальшого службового використання не затверджувались, відповідні пропозиції не подавались, чи у сукупності порушено право на призначення на рівнозначну посаду.
Щодо клопотань позивача про розгляд справи у судовому засіданні із викликом сторін, виклику свідків та витребування доказів, суд вказує на необгрунтованість таких заяв, невідповідність вимогам процесуального законодавства щодо вимог форми та порядку подання таких клопотань, що унеможливлює їх розгляд та вирішення судом.
У поданих запереченнях відповідач вказав на безпідставності тверджень позивача щодо необхідності у проведенні щодо нього атестування, складення службової характеристики та складення висновків і пропозицій щодо призначення увільненого військовослужбовця не пізніш ніж через два місяці після вивільнення йог у розпорядження командувача.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі факти, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд встановив такі обставини та надав їм наступну правову оцінку.
Наказом начальника Генерального штабу Збройних Сил України від 19 травня 2022 року № 104 ОСОБА_1 був призваний на військову службу у Збройних Силах України під час мобілізації на особливий період.
Наказом начальника Генерального штабу Збройних Сил України (по стройовій частині) від 19 травня 2022 року №104 підполковника юстиції ОСОБА_1 призначено на посаду головного спеціаліста відділу представництва в юрисдикційних органах та договірної роботи Управління правового забезпечення - за штатом воєнного часу та з 19 травня 2022 року зараховано до списків особового складу Генштабу ЗСУ.
Згідно директиви Головнокомандувача Збройних Сил України від 14 червня 2022 року № Д-136/ДСК «Про проведення додаткових організаційних заходів у Збройних Силах України в 2022 році» Управління правового забезпечення Генерального штабу Збройних Сил України (далі - Управління правового забезпечення) було переформовано Центральне юридичне управління Генерального штабу Збройних Сил України (далі - Центральне юридичне управління), у зв'язку з чим, Управління правового забезпечення перестало існувати та було розформоване.
За результатами вирішення питання щодо дальшого службового використання увільнених унаслідок організаційно-штатних заходів на виконання вимог директиви Головнокомандувача Збройних Сил України від 14 червня 2022 року № Д-136/ДСК військовослужбовців, начальником Генерального штабу Збройних Сил України 18 червня 2022 року було затверджено План переміщення осіб офіцерського складу Збройних Сил України номенклатури призначення начальника Генерального штабу Збройних Сил України, згідно з яким, до зарахування у розпорядження було подано, зокрема, ОСОБА_1
20 червня 2022 року наказом начальника Генерального штабу Збройних Сил України (по особовому складу) №157 ОСОБА_1 увільнено від займаної посади і зараховано у розпорядження начальника Генштабу ЗСУ з 20 червня 2022 року, відповідно до підпункту 1 пункту 116 Положення та директиви Головнокомандувача Збройних Сил України від 14 червня 2022 року №Д-136/ДСК про проведення додаткових організаційних заходів у Збройних Силах України в 2022 році.
20 червня 2022 року наказом начальника Генерального штабу Збройних Сил України (по стройовій частині) №127 позивача, увільненого від займаної посади та зарахованого у розпорядження начальника Генштабу Збройних Сил України, вирішено вважати таким, що справи та посаду здав; на термін перебування у розпорядженні залишено на всіх видах забезпечення та у списках Генштабу Збройних Сил України.
Наказом Головнокомандувача Збройних Сил України від 20 червня 2022 року № 775 призначено на посаду головного спеціаліста відділу представництва в юрисдикційних органах та договірної роботи Центрального юридичного управління Генерального штабу Збройних Сил України юрисконсульта юридичної служби військової частини НОМЕР_1 капітана юстиції ОСОБА_2 .
Не погоджуючись із наказом Головнокомандувача Збройних Сил України від 20 червня 2022 року № 775 щодо призначення на посаду ОСОБА_2 , вважаючи, що останнім порушено право позивача на проходження військової служби, не забезпечено призначення його на рівнозначну посаду, позивач звернувся до суду із даним позовом.
Вирішуючи спір суд вказує на слідуюче.
Завданням адміністративного судочинства відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Зокрема, в силу частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною 3 статті 2 КАС України визначено, що основними засадами (принципами) адміністративного судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі; 5) обов'язковість судового рішення; 6) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 7) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, визначених законом; 8) розумність строків розгляду справи судом; 9) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 10) відшкодування судових витрат фізичних та юридичних осіб, на користь яких ухвалене судове рішення.
Провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи (частина 3 статті 3 КАС України).
За частиною 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 22 квітня 2021 року у справі № 826/15741/18, з метою безумовного дотримання конституційного принципу, визначеного у статті 129 Конституції України, в частині третій статті 2 та статті 9 КАС України закріплено, що до основних засад (принципів) адміністративного судочинства належить, зокрема, змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі; суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.
Загалом принцип змагальності прийнято розглядати як основоположний компонент концепції "справедливого судового розгляду" у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що також включає споріднені принципи рівності сторін у процесі та ефективної участі.
Принцип змагальності судового провадження охоплює собою право особи, крім можливості подавати власні докази, знати про існування всіх представлених доказів та пояснень іншими учасниками справи, оскільки вони можуть вплинути на рішення суду, мати можливість знайомитись з матеріалами справи та робити з них копії, а також володіти відповідними знаннями (залучати професійного представника) та змогу коментувати представлені докази та пояснення у належній формі та у встановлений час.
Таким чином, принцип змагальності спільно з принципом рівності є одним з основних елементів поняття "право на справедливий суд", що гарантоване Конвенцією.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Вказана норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
«На підставі» означає, що суб'єкт владних повноважень повинен бути утвореним у порядку, визначеному Конституцією та законами України; зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.
«У межах повноважень» означає, що суб'єкт владних повноважень повинен приймати рішення та вчиняти дії відповідно до встановлених законом повноважень, не перевищуючи їх.
«У спосіб» означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний дотримуватися встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби.
Порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються зокрема Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII, Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 (далі - Положення) та Інструкцією про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах, затвердженого наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 № 170, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 19.05.2009 за № 438/16454 (далі - Інструкція) (у відповідній редакції).
Відповідно до положень статті 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Військовий обов'язок включає, зокрема: прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби.
Приписами статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» визначено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.
Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями.
Приписами статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII визначено, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано;
особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про оборону України» від 6 грудня 1991 року № 1932-XII особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій;
воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Згідно з частинами п'ятою та сьомою статті 6 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військові посади, передбачені штатами воєнного часу, при переведенні Збройних Сил України, інших військових формувань на організацію і штати воєнного часу підлягають заміщенню резервістами або іншими військовозобов'язаними в порядку, визначеному Генеральним штабом Збройних Сил України, а в Службі безпеки України та Службі зовнішньої розвідки України - в порядку, визначеному їх керівниками.
Порядок призначення на військові посади встановлюється Конституцією України, законами України, положеннями про проходження військової служби, про проходження громадянами України служби у військовому резерві.
Згідно з абзацом першим пункту 12 Положення передбачено, що встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та за призовом осіб офіцерського складу (зокрема, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку, призупинення контракту та військової служби тощо) оформлюється письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких встановлюються Міністерством оборони України.
Відповідно до абзацу другого пункту 12 Положення визначено, що право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам органів військового управління, з'єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах, за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.
Приписами пункту 116 Положення передбачено, що зарахування військовослужбовців наказами по особовому складу в розпорядження посадових осіб, які мають право призначення на посади, для вирішення питання щодо дальшого їх службового використання допускається, зокрема, в разі розформування (реформування) військової частини або скорочення штатних посад, якщо до кінця встановленого строку проведення цих заходів не вирішено питання щодо дальшого службового використання вивільнених військовослужбовців.
Військовослужбовці звільняються з посад та зараховуються в розпорядження посадових осіб наказами командирів (начальників), які мають право призначення на ці посади.
Військовослужбовці, які зараховані в розпорядження відповідно до підпунктів 1 - 12-1 цього пункту, продовжують проходити військову службу згідно з цим Положенням, виконуючи обов'язки військової служби в межах, визначених посадовою особою, у розпорядженні якої вони перебувають.
Відповідно до пункту 118 Положення у разі неможливості призначення військовослужбовців, які вивільняються, на рівнозначні посади вони, зокрема, зараховуються у розпорядження відповідного командира (начальника) згідно з підпунктом 1 пункту 116 цього Положення.
Як вбачається із обставин у справі, в період оголошеного в країні воєнного стану Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022, позивача у травні 2022 року було призвано на військову службу у Збройних Силах України під час мобілізації на особливий період.
В наступному, на виконання вимог директиви Головнокомандувача Збройних Сил України від 14 червня 2022 року № Д-136/ДСК «Про проведення додаткових організаційних заходів у Збройних Силах України в 2022 році» Управління правового забезпечення Генерального штабу Збройних Сил України (далі - Управління правового забезпечення) було переформовано Центральне юридичне управління Генерального штабу Збройних Сил України (далі - Центральне юридичне управління), у зв'язку з чим, Управління правового забезпечення перестало існувати та було розформоване.
Вказаний організаційно-штатний захід розформуванню Управління правового забезпечення потребував, серед іншого, подальшого увільнення військовослужбовців від займаних посад в цьому управлінні та вирішення питання щодо їх дальшого службового використання.
Оскільки питання щодо дальшого службового використання ОСОБА_1 у строк проведення організаційно-штатних заходів вирішено не було, його у відповідності до підпункту 1 пункту 116 Положення було зараховано у розпорядження посадової особи, яка має право призначення на посади, тобто у розпорядження начальника Генерального штабу Збройних Сил України, а саме за наказами начальника Генштабу ЗСУ (по особовому складу) від 20 червня 2022 року №157 та від 20 червня 2022 року №127 (по стройовій частині).
Переміщення у розпорядження, зокрема позивача, вбачається з Плану переміщення осіб офіцерського складу збройних сил України номенклатури призначення начальника Генерального штабу Збройних Сил України, затвердженого 18 червня 2022 року, пункт 19.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 оскаржував в судовому порядку, у справі №640/21999/20, накази начальника Генштабу ЗСУ (по особовому складу) від 20 червня 2022 року №157 та від 20 червня 2022 року №127 (по стройовій частині) в частині увільнення від займаної посади головного спеціаліста відділу представництва в юрисдикційних органах та договірної роботи Управління правового забезпечення Генштабу ЗСУ та зарахування його в розпорядження начальника Генштабу ЗСУ.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 08 вересня 2023 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 06 березня 2024 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 29 січня 2026 року у справі №640/21999/20 (№ К/990/14169/24) касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 08 вересня 2023 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 06 березня 2024 року у справі №640/21999/22 - без змін.
Суд, згідно положень ч. 4 ст. 78 КАС України, враховує у даній справі правові висновки Верховного Суду у справі №640/21999/22, яким встановлено законність наказів щодо спірного увільнення та зарахування в розпорядження начальника Генштабу ЗСУ ОСОБА_1 , та зауважено на тому, що за положень підпункту 1 пункту 116 Положення зарахування військовослужбовця в розпорядження може бути можливим, зокрема, у разі реформування військової частини та за умови, що до кінця визначеного строку реформування не вирішено питання щодо подальшого службового використання вивільнених осіб.
Вказано, що згідно з абзацом 2 пункту 257 розділу XIV Положення для доукомплектування Збройних Сил України в особливий період просування військовослужбовців по службі здійснюється без дотримання вимог пунктів 85, 87 цього Положення, а призначення військовослужбовців на рівнозначні та нижчі посади здійснюється без згоди військовослужбовців, за винятком випадків, визначених пунктом 112 цього Положення. Положенням чітко врегульовано порядок зарахування військовослужбовців наказами по особовому складу в розпорядження посадових осіб, які мають право призначення на посади, для вирішення питання щодо дальшого їх службового використання у випадку якщо відбулося розформування (реформування) військової частини або скорочення штатних посад, якщо до кінця встановленого строку проведення цих заходів не вирішено питання щодо дальшого службового використання вивільнених військовослужбовців.
На виконання вимог директиви Головнокомандувача Збройних Сил України від 14 червня 2022 року №Д-136/ДСК «Про проведення додаткових організаційних заходів у Збройних Силах України в 2022 році» Управління правового забезпечення Генерального штабу Збройних Сил України (де працював позивач) було переформовано в Центральне юридичне управління Генерального штабу Збройних Сил України, у зв'язку з чим Управління правового забезпечення перестало існувати та було розформоване. Верховний Суд погодився із судами першої та апеляційної інстанції, що зміна організаційно-штатної структури, зокрема, якщо такі обставини викликані переведенням військових формувань на штати воєнного часу, є підставою для зарахування військовослужбовців наказами по особовому складу в розпорядження посадових осіб, які мають право призначення на посади, для вирішення питання щодо дальшого їх службового використання.
Щодо не призначення на рівнозначну посаду, Верховний Суд зазначив на пункт 118 Положення та вказав, що вирішення питання щодо подальшого службового використання військовослужбовця у разі проведення організаційно-штатних заходів, особливо під час воєнного стану, є виключно дискреційними повноваженнями Генштабу ЗСУ. За матеріалами організаційно-штатної структури Управління правового забезпечення та Центрального юридичного управління з метою виконання директиви Головнокомандувача ЗСУ Управління правового забезпечення виведено у повному складі з озброєнням та технікою (22 військовослужбовці та 1 працівника). У складі Центрального юридичного управління наявні 22 посади військовослужбовця та 1 працівника. Тобто скорочення посад внаслідок реформування управління не відбулось. Враховуючи витяги зі штатів Управління правового забезпечення та Центрального юридичного управління встановлено, що відмінність центрального управління як самостійного органу військового управління або структурного підрозділу органу військового управління від окремого управління як самостійного органу військового управління або структурного підрозділу органу військового управління, полягає у високому ступені складності (багатофункціональності, програмно-цільового напряму діяльності), одногалузевої спрямованості для забезпечення Збройних Сил України певною номенклатурою майна, та (або) послугами, координації роботи, пов'язаної з виконанням цих завдань. Водночас окреме управління є самостійним органом військового управління або структурного підрозділу органу військового управління з однофункціональним спрямуванням. Отже, зі зміною організаційно-штатної структури Управління правового забезпечення та Центрального юридичного управління, функції останнього значно розширилися, як і вимоги до посади, яку займав позивач. Згідно з новою організаційно-штатною структурою Центрального юридичного управління посада головного спеціаліста Центрального юридичного управління передбачала наявність у особи оперативно-тактичного рівня. Встановлено, що у ОСОБА_1 був відсутній саме оперативний рівень, що унеможливило призначення його на рівнозначну посаду та, як наслідок, правомірності застосування відповідачем положень пункту 118 Положення щодо зарахування його у розпорядження відповідного командира (начальника) згідно з підпунктом 1 пункту 116 цього Положення. Таким чином, оскільки щодо ОСОБА_1 на час реформування Управління правового забезпечення не вирішено питання щодо подальшого службового використання, відповідно до вимог підпункту 1 пункту 116 Положення, його увільнено від займаної посади та зараховано в розпорядження начальника Генштабу ЗСУ.
Відтак, суд зазначає, що у справі №640/21999/22 встановлено правомірність наказів начальника Генштабу ЗСУ (по особовому складу) від 20 червня 2022 року №157 та від 20 червня 2022 року №127 (по стройовій частині) в частині увільнення ОСОБА_1 від займаної посади головного спеціаліста відділу представництва в юрисдикційних органах та договірної роботи Управління правового забезпечення Генштабу ЗСУ та зарахування його в розпорядження начальника Генштабу ЗСУ, відсутність у ОСОБА_1 оперативно-тактичного рівня для призначення на рівнозначну посаду головного спеціаліста Центрального юридичного управління, на яку спірним наказом від 20 червня 2022 року № 775 призначено капітана юстиції ОСОБА_2 .
Відповідно, твердження позивача щодо наявності у нього права на призначення на рівнозначну посаду, відповідність вимогам до посади є необгрунтованими та спростовані правовими висновками Верховного Суду у справі №640/21999/22.
Вказані обставини та факти не підлягають перевірці та дослідженню судом.
Щодо правомірності призначення наказом Головнокомандувача Збройних Сил України від 20 червня 2022 року № 775 на посаду головного спеціаліста відділу представництва в юрисдикційних органах та договірної роботи Центрального юридичного управління Генерального штабу Збройних Сил України юрисконсульта юридичної служби військової частини НОМЕР_1 капітана юстиції ОСОБА_2 , суд зазначає наступне.
Відповідно до абзацу п'ятого пункту 4.11 розділу IV Інструкції підставами для видання наказів по особовому складу про документи, призначення і переміщення в умовах особливого періоду є визначені пунктом 1.5 розділу І цієї Інструкції.
Згідно з абзацом першим підпункту 1 пункту 1.5 розділу І Інструкції, для встановлення, зміни, призупинення, або припинення правових відносин з громадянами України, які реалізуються наказами посадових осіб по особовому складу, у Генеральному штабі Збройних Сил України, Командуванні об'єднаних сил Збройних Сил України, видах Збройних Сил України, окремих родах сил Збройних Сил України, окремих родах військ Збройних Сил України, органах військового управління, з'єднаннях, військових частинах, вищих військових навчальних закладах, військових навчальних підрозділах закладів вищої освіти, установах, організаціях, оформляється, зокрема, План переміщення військовослужбовців на посади номенклатури посад на військовослужбовців крім тих, які проходять строкову військову службу, серед іншого, щодо призначення на посади та переміщення.
Відповідно до абзацу першого підпункту 7 пункту 1.5 розділу 1 Інструкції, для встановлення, зміни, призупинення, або припинення правових відносин з громадянами України, які реалізуються наказами посадових осіб по особовому складу, також оформляються клопотання посадових осіб у вигляді службової характеристики, рапорту, телеграми, списку, донесення, якщо в умовах особливого періоду неможливо оформити документи, визначені підпунктом 1 цього пункту, -на військовослужбовців, які займають посади передбачені штатами воєнного часу, зокрема, щодо призначення на посади, переміщення, звільнення з посад та зарахування у розпорядження.
Відповідно, в умовах особливого періоду, відповідно під час дії воєнного стану План переміщення є одним з документів, на підставі якого видаються накази по особовому складу, лише у разі неможливості його оформлення, допускається складення, серед іншого, службової характеристики, яка в свою чергу, згідно з абзацом третім пункту 7.7 розділу VII Інструкції, оформляється за результатами періодичного оцінювання.
Як встановлено вище, за результатами вирішення питання щодо дальшого службового використання увільнених унаслідок організаційно-штатних заходів на виконання вимог директиви Головнокомандувача Збройних Сил України від 14.06.2022 № Д-136/ДСК військовослужбовців, відповідно до зазначених вимог Інструкції, начальником Генерального штабу Збройних Сил України 18.06.2022 було затверджено План переміщення осіб офіцерського складу Збройних Сил України номенклатури призначення начальника Генерального штабу Збройних Сил України, згідно з яким, до зарахування у розпорядження було подано, зокрема, ОСОБА_1 .
Згідно з абзацом першим пункту 7.1 розділу VII Інструкції, процес атестування військовослужбовців передбачає проведення комплексного періодичного оцінювання військовослужбовців.
Відповідно до пункту 7.3 розділу VII Інструкції, комплексному (щорічному під час особливого періоду) та періодичному оцінюванню підлягають усі військовослужбовці Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту, які проходять військову службу за контрактом, за винятком випадків, зазначених у пункті 7.4 цього розділу.
Тобто, проведення атестування військовослужбовців, у тому числі й періодичного оцінювання, передбачене виключно для військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом.
За даною справою вбачається те, що позивач призваний на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, що виключає застосування вказаних вище пунктів Інструкції, оскільки позивач не проходить службу за контрактом, відповідно покликання на не проведення його атестування є необгрунтованим.
Також, враховуючи затверджений План переміщення, є необгрунтованим покликання на не складення відповідачем характеристики, що виключається за наявності згаданого Плану.
Суд враховує, що наказом Головнокомандувача Збройних Сил України від 12 січня 2023 року №55 ОСОБА_1 призначено на посаду головного спеціаліста відділу організації соціального супроводу управління соціального супроводу Головного управління морально-психологічного забезпечення Збройних Сил України.
Згідно п. 116 Положення військовослужбовець, якого звільнено з посади, вважається таким, що перебуває у розпорядженні відповідного командира (начальника) військової частини, у списках якої він перебуває, з дня, що настає за днем звільнення, та до дня, з якого він приступив до виконання обов'язків за новою військовою посадою, на яку його призначено (до дня зарахування у розпорядження посадової особи, яка має право призначення на посаду).
Матеріальне та грошове забезпечення військовослужбовців, зарахованих у розпорядження відповідних командирів (начальників), здійснюється у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
За пунктом 117 Положення призначення на посади військовослужбовців, які перебувають у розпорядженні відповідних командирів (начальників), проводиться в якомога коротший строк, але не пізніше ніж через два місяці з дня звільнення з попередньої посади, за винятком випадків, передбачених підпунктами 12 - 16 пункту 116 цього Положення.
Відповідно до п. 118 Положення під час проведення організаційно-штатних заходів, унаслідок яких передбачається скорочення посад військовослужбовців, до кадрового органу номенклатури призначення не пізніше ніж за два місяці до встановлених строків проведення таких заходів подається список військовослужбовців, які вивільняються, з пропозиціями щодо їх дальшого службового використання.
Та, як зазначено вище судом, згідно абзацу 2 п. 118 Положення у разі неможливості призначення військовослужбовців, які вивільняються, на рівнозначні посади вони, зокрема, зараховуються у розпорядження відповідного командира (начальника) згідно з підпунктом 1 пункту 116 цього Положення, а саме зарахування військовослужбовців наказами по особовому складу в розпорядження посадових осіб, які мають право призначення на посади, для вирішення питання щодо дальшого їх службового використання допускається, зокрема, в разі розформування (реформування) військової частини або скорочення штатних посад, якщо до кінця встановленого строку проведення цих заходів не вирішено питання щодо дальшого службового використання вивільнених військовослужбовців. Військовослужбовці звільняються з посад та зараховуються в розпорядження посадових осіб наказами командирів (начальників), які мають право призначення на ці посади.
В силу пункту 119 Положення визначено, що під час проведення організаційно-штатних заходів, унаслідок яких передбачається скорочення військових посад, на вакантні посади в першу чергу призначаються військовослужбовці, які згідно із законодавством належать до категорій громадян, що користуються переважним правом залишення на службі чи першочерговим правом призначення на вакантні посади. Призначення всіх інших військовослужбовців здійснюється після вирішення питання щодо дальшого службового використання вивільнених військовослужбовців.
З обставин у справі, встановлених також судовими рішеннями у справі №640/21999/22, за досліджених директиви Головнокомандувача Збройних Сил України від 14 червня 2022 року №Д-136/ДСК «Про проведення додаткових організаційних заходів у Збройних Силах України в 2022 році», витягів зі штатів Управління правового забезпечення та Центрального юридичного управління, скорочення посад внаслідок реформування управління не відбулось. Твердження позивача про ігнорування відповідачем двох місяців для формування списків військовослужбовців які вивільняються із пропозиціями подальшого їх службового використання, відповідно не унормовується із вказаними вище нормами чинного законодавства та обставинами у справі.
В наступному суд зазначає, що відповідно до підпункту 1 пункту 82 Положення призначення військовослужбовців на посади здійснюється на вищі посади - у порядку просування по службі.
Згідно абзацу 6 пункту 4.13 розділу ІV Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах, особи офіцерського складу призначаються на посаду за умови відповідності їх рівня військової освіти рівню військової освіти за майбутньою посадою з дотриманням вимог пунктів 83, 85 Положення. За рішенням Міністра оборони України або за прийнятим у воєнний час рішенням Головнокомандувача Збройних Сил України допускається призначення офіцерів з нижчим рівнем військової освіти.
Суд враховує правові висновки Великої Палати Верховного Суду у справі №9901/364/21 у постанові від 31 серпня 2023 року, яка вказала, що дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають їм можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох альтернативних варіантів управлінських рішень, кожен із яких є законним. При цьому повноваження державних органів не можуть визнаватися дискреційними за наявності лише одного правомірного та законно обґрунтованого варіанта поведінки суб'єкта владних повноважень.
Втручання в дискреційні повноваження суб'єкта влади виходить за межі завдань адміністративного судочинства.
Кадрові повноваження суб'єкта владних повноважень - це його компетенція призначати на посаду та/або звільняти з посади в органах державної влади (чи в інших публічних юридичних особах) певних осіб або самостійно, або через безпосередню участь у процесі призначення та/або звільнення такої особи разом з іншими органами державної влади.
Відповідно, вирішення питання щодо звільнення чи призначення на посаду є виключно дискреційними повноваженнями відповідача Головнокомандувача Збройних Сил України.
Суд зазначає, що перебуваючи у розпорядженні позивач продовжував нести військову службу, наказом від 12 січня 2023 №55 призначено позивача на відповідну посаду. Дії відповідача щодо порядку проходження позивачем військової служби відповідають вказаним вище нормам чинного законодавства та не вносять суперечності до дій відповідача під час видання спірного у даній справі наказу.
Суд зазначає, що спірний наказ Головнокомандувача Збройних Сил України від 20 червня 2022 року № 775 в частині призначення на посаду головного спеціаліста відділу представництва в юрисдикційних органах та договірної роботи Центрального юридичного управління Генерального штабу Збройних Сил України юрисконсульта юридичної служби військової частини НОМЕР_1 капітана юстиції ОСОБА_2 був виданий з метою укомплектування військовослужбовцями чотирьох вакантних посад у Центральному юридичному управлінні, у відповідності до згаданих вище положень Інструкції та Положення.
Протиправності спірного наказу Головнокомандувача Збройних Сил України від 20 червня 2022 року № 775 у відповідній частині судом не встановлено, спірним наказом не порушено прав позивача на проходження військової служби.
Протилежного позивачем належними та достатніми доказами не доведено.
Відтак, спірний наказ Головнокомандувача Збройних Сил України від 20 червня 2022 року № 775 в оспорюваній його частині є правомірним, відповідає вимогам ст. 2 КАС України, підстави для його скасування судом не встановлено.
Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
За статтею 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина 2 статті 74 КАС України).
Відповідно до статті 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування та питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до частини 4 статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі (абзац 2 частина 2 статті 77 КАС України).
Відповідач належними та достатніми доказами обґрунтував правомірність оспорюваного в частині наказу. Позивач своїми доводами, поданими суду доказами протилежного суду не доведено.
Згідно частин 1-4 статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 5 статті 242 КАС України).
Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані.
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «RuizTorija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Згідно з вимогами пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов не підлягає задоволенню.
Решта доводів не впливають на висновки суду та не підлягають наданню оцінки.
Враховуючи наслідки вирішення справи судом, за відсутності відповідних заяв та доказів, підстави для розподілу витрат у справі відсутні.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
В задоволенні позову відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Войтович І. І.