14 квітня 2026 року Київ № 320/15298/25
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Леонтовича А.М., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Подільського відділу Центрального міжрегіонального управління ДМС у м. Києві та Київській області
про визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
I. Зміст позовних вимог
До Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Подільського відділу Центрального міжрегіонального управління ДМС у м. Києві та Київській області, в якому просила суд:
- визнати протиправною відмову ДМС України Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області Подільського відділу у видачі позивачу паспорта громадянина України у формі книжечки зразка 1994 року відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-XII «Про затвердження положення про паспорт громадянина України, про свідоцтво про народження та про паспорт громадянина України для виїзду за кордон»;
- зобов'язати ДМС України Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області Подільського відділу оформити та видати позивачу паспорт громадянина України у формі книжечки зразка 1994 року, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, без передач будь-яких даних про позивача до Єдиного державного демографічного реєстру без формування (присвоєння) унікального номера запису в Реєстрі та без використання будь-яких засобів Єдиного державного демографічного реєстру.
II. Позиція позивача та заперечення відповідача
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідачем всупереч вимогам чинного законодавства, безпідставно відмовлено в оформленні та видачі паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ, у зв'язку зі зміною прізвища по факту реєстрації шлюбу, відмовою від передач будь-яких даних про позивача до Єдиного державного демографічного реєстру, та те, що оформлення паспорта у формі ID-картки не відповідає її внутрішній волі та волевиявленню.
У зв'язку із цим позивач звернулася до територіального відділу Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області із відповідною заявою, однак отримала письмову відмову в оформленні паспорта громадянина України у формі паспортної книжки.
Уважає, що право особи на отримання паспорта громадянина України у формі книжечки передбачено вимогами чинного законодавства, а саме Положенням про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ.
Крім того, позивач посилалася на постанову Великої Палати Верховного Суду від 19.09.2018 у зразковій справі № 806/3265/17, яка підлягає обов'язковому врахуванню у спірних правовідносинах.
Відповідачі проти позову заперечував, надіслав відзив на позовну заяву, відповідно до якого просили суд відмовити у задоволенні позову. Зазначили, що документом, який посвідчує особу і підтверджує громадянство України, є паспорт громадянина України, порядок оформлення, видачі, обміну якого на сьогодні регламентує Закон № 5492-VІ та прийняті на виконання цього Закону урядові постанови, а саме: Постанова № 302 та Порядок ведення ЄДДР.
19.04.2018 Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області виданий паспорт громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_1 на ім'я ОСОБА_1 терміном дії до 19.04.2028. Зазначили, що оформлення паспорта громадянина України на ім'я ОСОБА_1 , здійснено на підставі заяви-анкети для внесення інформації до Реєстру із присвоєнням заявнику Унікального номеру запису в реєстрі (далі - УНЗР) - 19981222-04622. Тобто, заявник, ОСОБА_1 , власним підписом у відповідній графі заяви-анкети надала згоду на обробку персональних даних із присвоєнням їй УНЗР, після чого працівником територіального відділу ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області інформацію було внесено до Реєстру.
Так, станом на 18.04.2025 ОСОБА_1 має у користуванні паспорт громадянина України для виїзду за кордон із безконтактним електронним носієм, що оформлено із застосуванням засобів Реєстру.
Крім того, повідомили, що за положеннями Закону та Порядку ведення Єдиного державного демографічного реєстру та надання з нього інформації, взаємодії між уповноваженими суб'єктами, а також здійснення ідентифікації та верифікації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18.10.2017 № 784, підстав та механізму скасування, видалення та знищення УНЗР не передбачено, тож у органів міграційної служби відсутні законні підстави для видалення чи знищення будь-яких даних з Єдиного державного демографічного реєстру.
На переконання відповідача, незгода з тим, як держава врегулювала ці правовідносини, у порівнянні з тим, яким було їх правове регулювання раніше, а також небажання виконувати приписи законодавчих та урядових нормативно-правових актів при оформленні паспорта громадянина України зі згаданих мотивів, не може слугувати переконливим аргументом протиправності дій суб'єкта владних повноважень, як і не може бути підставою для того, щоб не виконувати/не дотримуватися приписів законодавства.
Від позивача до суду надійшла відповідь на відзив, відповідно до якої стверджувала пропуск строку на подання відзиву відповідачем, просила залишити його без розгляду, а справу вирішити за наявними матеріалами.
ІІІ. Процесуальні дії у справі
Ухвалою суду від 09.04.2025 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання.
Відповідно до частини п'ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.
Із урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.
IV. Обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України та наділена адміністративною процесуальною дієздатністю, що підтверджено паспортом серії НОМЕР_2 .
Зі змісту позовної заяви слідує, що 22.02.2025 відбулась реєстрація шлюбу між позивачем ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , у Солом'янському відділі державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), про що свідчить свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_3 від 22.02.2025.
Зазначила, що при реєстрації шлюбу позивачем було прийнято рішення змінити прізвище зі ОСОБА_3 на ОСОБА_4 .
У зв'язку зі зміною прізвища, 13.03.2025 позивач звернулась до Подільського відділу Центрального міжрегіонального управління ДМС у м. Києві та Київській області зі зверненням № С-6/6/8031-25 щодо відмови від отримання паспорта громадянина України у вигляді ID-картки у зв'язку зі зміною прізвища на ОСОБА_4 .
За результатами розгляду названого звернення, відповідач листом «Про надання інформації» від 19.03.2025 № С-6/6/8031-25/8031/8-25 повідомив про відсутність правових підстав для оформлення паспорта громадянина України у вигляді книжечки зразка 1994 року.
Вважаючи відмову відповідача у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки зразка 1994 року протиправною, позивач звернулася з позовом до суду.
V. Норми права, які застосував суд
Згідно із частиною другою статті 32 Конституції України, не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Частиною першою статті 92 Конституції України передбачено, що виключно законами України, зокрема визначаються права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина; громадянство, правосуб'єктність громадян, засади регулювання демографічних та міграційних процесів.
За нормами пункту 1 частини першої статті 5 Закону України від 18.01.2001 № 2235-III «Про громадянство України» (далі - Закон № 2235-ІІІ), документом, що підтверджує громадянство України є паспорт громадянина України.
Пунктами 2, 3 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ (далі - Положення № 2503-XII) визначено, що паспорт громадянина України видається кожному громадянинові України центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства, після досягнення 16-річного віку. Бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Терміни запровадження паспортної картки визначаються Кабінетом Міністрів України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення.
Пунктом 13 Положення № 2503-XII передбачено, що для одержання паспорта громадянин подає: заяву за формою, встановленою Міністерством внутрішніх справ України; свідоцтво про народження; дві фотокартки розміром 35х45 мм; у необхідних випадках - документи, що підтверджують громадянство України.
Згідно з пунктом 16 Положення № 2503-XII, обмін паспорта провадиться у разі: зміни (переміни) прізвища, імені або по батькові; встановлення розбіжностей у записах; непридатності для користування.
Відповідно до пункту 17 Положення № 2503-XII, для обміну паспорта громадянин подає: заяву за формою, встановленою Міністерством внутрішніх справ України; паспорт, що підлягає обміну; дві фотокартки розміром 35х45 мм. Для обміну паспорта у зв'язку із зміною (переміною) прізвища, імені чи по батькові або встановленням розбіжностей у записах подаються також документи, що підтверджують ці обставини.
06.12.2012 набрав чинності Закону України від 20.11.2012 № 5492-VI «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» (далі - Закон № 5492-VI), яким визначено правові та організаційні засади створення та функціонування Єдиного державного демографічного реєстру та видачі документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, а також права та обов'язки осіб, на ім'я яких видані такі документи.
Згідно із частиною першою статті 1 Закону № 5492-VI, суспільні відносини, пов'язані із збиранням, накопиченням, захистом, зберіганням, обліком, використанням і поширенням інформації Єдиного державного демографічного реєстру (далі - Реєстр), оформленням, видачею, обміном, пересиланням, вилученням, поверненням державі, визнанням недійсними та знищенням передбачених цим Законом документів, регулюються Конституцією України, міжнародними договорами України, цим та іншими законами України, а також прийнятими на їх виконання нормативно-правовими актами у сферах, де використовуються відповідні документи, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи.
Частиною першою статті 4 Закону № 5492-VI встановлено, що Єдиний державний демографічний реєстр - це електронна інформаційно-телекомунікаційна система, призначена для зберігання, захисту, обробки, використання і поширення визначеної цим Законом інформації про особу та про документи, що оформлюються із застосуванням засобів Реєстру, із забезпеченням дотримання гарантованих Конституцією України свободи пересування і вільного вибору місця проживання, заборони втручання в особисте та сімейне життя, інших прав і свобод людини та громадянина. Реєстр та майнові права інтелектуальної власності на створені на замовлення уповноважених суб'єктів для функціонування Реєстру об'єкти інтелектуальної власності належать державі. Відчуження, передача чи інше використання, ніж визначено цим Законом, Реєстру, його структурних складових та майнових прав інтелектуальної власності забороняються. Єдиний державний демографічний реєстр ведеться з метою ідентифікації особи для оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсними та знищення передбачених цим Законом документів. Єдиний державний демографічний реєстр у межах, визначених законодавством про свободу пересування та вільний вибір місця проживання, використовується також для обліку інформації про реєстрацію місця проживання чи місця перебування.
За змістом частини першої статті 10 Закону № 5492-VI, внесення інформації до Реєстру здійснюється уповноваженими суб'єктами за зверненням заявника, на підставі інформації державних органів реєстрації актів цивільного стану, органів реєстрації фізичних осіб, а також інформації органів виконавчої влади, інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з дотриманням вимог Закону України «Про захист персональних даних». У разі якщо інформація про особу вноситься до Реєстру вперше, проводиться ідентифікація особи, після завершення якої автоматично формується унікальний номер запису в Реєстрі та фіксуються час, дата та відомості про особу, яка оформила заяву-анкету (в електронній формі). Унікальний номер запису в Реєстрі є незмінним.
Згідно з підпунктом «а» пункту 1 частини першої статті 13 Закону № 5492-VI документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України, оформлення якого передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру, є паспорт громадянина України.
Відповідно до частини третьої статті 13 Закону № 5492-VI, паспорт громадянина України, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, дипломатичний паспорт України, службовий паспорт України, посвідчення особи моряка, посвідчення члена екіпажу, посвідчення особи без громадянства для виїзду за кордон, посвідка на постійне проживання, посвідка на тимчасове проживання, посвідчення біженця, проїзний документ біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, проїзний документ особи, якій надано додатковий захист, картка мігранта містять безконтактний електронний носій. Посвідчення особи на повернення в Україну, тимчасове посвідчення громадянина України, посвідчення водія не містять безконтактного електронного носія.
Частиною четвертою статті 13 Закону № 5492-VI передбачено, що особам гарантується право на відмову від внесення відцифрованих відбитків пальців рук до безконтактного електронного носія, що міститься у паспорті громадянина України. Таке право реалізується шляхом подання заяви відповідному уповноваженому суб'єкту про внесення або відмову від внесення відцифрованих відбитків пальців рук особи до безконтактного електронного носія.
Згідно із частинами першою, другою, четвертою та п'ятою статті 14 Закону № 5492-VI, форма кожного документа встановлюється цим Законом. Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета. Документи у формі книжечки на всіх паперових сторінках та на верхній частині обкладинки повинні мати серію та номер документа, виконані за технологією лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі книжечки здійснюється за технологією лазерного гравіювання та лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі картки виконується за технологією термодруку або лазерного гравіювання. Персоналізація документів здійснюється централізовано у Державному центрі персоналізації документів.
Частиною першою статті 16 Закону № 5492-VI, передбачено, що оформлення, видача, обмін документів, їх пересилання, вилучення, повернення державі та знищення відбуваються в порядку, встановленому законодавством, якщо інше не передбачено цим Законом.
Відповідно до частин першої, другої, четвертої статті 21 Закону № 5492-VI, паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України. Кожен громадянин України, який досяг чотирнадцятирічного віку, зобов'язаний отримати паспорт громадянина України. Паспорт громадянина України виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій.
Згідно із частиною сьомою статті 21 Закону № 5492-VI, до паспорта громадянина України вноситься така інформація: 1) назва держави; 2) назва документа; 3) ім'я особи; 4) стать; 5) громадянство; 6) дата народження; 7) унікальний номер запису в Реєстрі; 8) номер документа; 9) дата закінчення строку дії документа; 10) дата видачі документа; 11) уповноважений суб'єкт, що видав документ (код); 12) місце народження; 13) відцифрований образ обличчя особи; 14) відцифрований підпис особи; 15) податковий номер (реєстраційний номер облікової картки платника податків з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків) або повідомлення про відмову від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган). У разі наявності повідомлення про відмову від реєстраційного номера облікової картки платника податків проставляється слово «відмова».
Постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 № 302, у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, затверджено зразок бланка, технічного опису та Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України.
Згідно з пунктами 1, 2, 3 Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 № 302 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 26.10.2016 № 745) (далі - Порядок № 302), паспорт громадянина України (далі - паспорт) є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України. Паспорт виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій. Кожен громадянин України, який досяг 14-річного віку, зобов'язаний отримати паспорт.
Обмін паспорта здійснюється у разі зміни інформації, внесеної до паспорта, у тому числі у зв'язку із зміною написання латинськими літерами складових імені «прізвище», «ім'я» у документах, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України (крім додаткової змінної інформації) (підпункт 1 пункт 6 Порядку № 302).
Підпунктом 1 пункту 7 Порядку № 302 установлено, що оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін та видача паспорта здійснюються особі, яка досягла 14-річного віку, - на підставі заяви-анкети, поданої нею особисто.
Пунктом 14 Порядку № 302 закріплено перелік інформації про особу, на ім'я якої оформляється паспорт, яка вноситься до заяви-анкети, а також документи, які подає заявник для оформлення паспорта.
За змістом пунктів 19, 21 Порядку № 302, документи для оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обміну паспорта подаються до центрів надання адміністративних послуг, державного підприємства, що належить до сфери управління ДМС, і його відокремлених підрозділів (далі - уповноважені суб'єкти), територіальних органів та територіальних підрозділів ДМС. До територіального органу ДМС документи подаються лише в разі оформлення замість втраченого або викраденого, обміну паспорта, який було оформлено із застосуванням засобів Реєстру.
У разі виникнення обставин (подій), у зв'язку з якими паспорт підлягає обміну (крім закінчення строку дії паспорта або обміну паспорта зразка 1994 року за бажанням), документи для його обміну подаються протягом одного місяця з дати настання таких обставин (подій).
Згідно з пунктом 32 Порядку № 302, працівник територіального органу/територіального підрозділу ДМС не пізніше наступного дня після надходження до розгляду документів перевіряє повноту поданих заявником документів, зазначених у пунктах 35, 46 і 69 цього Порядку, відповідність їх оформлення вимогам законодавства.
Відповідно до пункту 100 Порядку № 302, територіальний орган/територіальний підрозділ ДМС має право відмовити особі в оформленні або видачі паспорта, якщо: 1) особа не є громадянином України; 2) особа вже отримала паспорт (у тому числі паспорт зразка 1994 року), який є дійсним на день звернення (крім випадків обміну паспорта у зв'язку з виявленням помилки в інформації, внесеній до нього; звернення для обміну протягом одного місяця до дати закінчення строку дії паспорта; непридатності для подальшого використання); 3) дані, отримані з баз даних Реєстру, картотек, не підтверджують надану заявником інформацію; 4) за видачею паспорта звернувся законний представник, який не має документально підтверджених повноважень на отримання паспорта; 5) особа подала не в повному обсязі документи та інформацію, необхідні для оформлення і видачі паспорта; 6) особу не встановлено за результатами проведення процедури встановлення особи.
Крім того, наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.06.2019 № 456 затверджений Тимчасовий порядок оформлення і видачі паспорта громадянина України, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 14.06.2019 за № 620/33591 (далі - Тимчасовий порядок № 620/33591).
Пункт 1 розділу I «Загальні положення» Тимчасового порядку № 456 визначає порядок подання документів, їх розгляду і прийняття рішення про оформлення та видачу паспорта громадянина України зразка 1994 року (далі - паспорт) особі, щодо якої прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов'язання ДМС оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року (далі - рішення суду), засвідчене в установленому законодавством порядку.
Згідно з пунктом 1 розділу IV «Обмін паспорта» Тимчасового порядку № 456 обмін паспорта здійснюється в разі: 1) зміни прізвища, імені, по батькові, дати та/або місця народження; 2) установлення розбіжностей у записах (невідповідність записів, зроблених у паспорті, записам в інших документах); 3) непридатності паспорта для користування (паспорт/фотокартка має потертості (та/або відсутня її частина), що не дають змогу візуально ідентифікувати особу, прочитати прізвище, ім'я, по батькові, дату та місце народження, ким виданий паспорт, підпис посадової особи та дату видачі, пошкодження перфорованої серії та номера, що не дає змогу встановити реквізити паспорта, виправлення, підчистки окремих літер у персональних даних/найменуванні органу/штампах/печатках або інші чинники, які впливають на цілісність документа.
Відповідно до пункту 2 розділу IV «Обмін паспорта» Тимчасового порядку № 456 для обміну паспорта заявник подає: 1) заяву; 2) рішення суду; 3) паспорт, що підлягає обміну; 4) дві (три - у разі одержання паспорта, який обмінюється в іншому територіальному підрозділі ДМС) фотокартки розміром 3,5 x 4,5 см; 5) платіжний документ з відміткою банку про сплату державного мита (у разі обміну паспорта у зв'язку із непридатністю для користування) або оригінал документа про звільнення від його сплати; 6) документи, що підтверджують обставини (крім обміну паспорта з причин непридатності його використання), на підставі яких паспорт підлягає обміну. Видані компетентними органами іноземної держави документи, що подаються для оформлення паспорта, засвідчуються в установленому законодавством порядку, якщо інше не передбачено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, та подаються з перекладом українською мовою, вірність якого засвідчується нотаріально; 7) довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (для внутрішньо переміщених осіб); 8) посвідчення про взяття на облік бездомних осіб, видане відповідним центром обліку бездомних осіб (для бездомних осіб). У разі обміну паспорта, оформленого територіальним підрозділом ДМС, який припинив діяльність або тимчасово не здійснює свої повноваження, заявник додатково подає всі наявні документи, у тому числі документи, що містять фотозображення особи.
VI. Оцінка суду
Аналізуючи викладені норми законодавства, суд зазначає, що реалізація волевиявлення громадянина на отримання паспорта, незалежно від форми такого, здійснювалась і здійснюється шляхом подання заяви за формою, встановленою Міністерством внутрішніх справ України до компетентного органу особисто особою, яка звертається за отриманням паспорта, із зазначенням інформації та долученням документів, які передбачені вимогами чинного законодавства. При цьому, дотримання особою певних правил, пов'язаних з процедурою оформлення та видачі паспорта, зокрема щодо дотримання форми заяви, є обов'язковим.
Указане узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 07.11.2018 у справі № 820/3327/16, від 29.11.2019 у справі № 260/1414/18, від 21.08.2020 у справі № 260/99/19, від 10.12.2020 у справі № 240/575/20, від 08.06.2023 у справі № 380/5977/21.
Суд звертає увагу, що позивач звернулася до відповідача із заявою щодо обміну паспорта громадянина України на новий паспорт громадянина України зразка 1994 року у вигляді книжечки, як вона стверджувала, у зв'язку зі зміною прізвища та небажанням оформлення ID-картки у зв'язку з відсутністю такого волевиявлення та невідповідності у такому оформленні її внутрішньої волі.
У відповідь на заяву позивача відповідач листом від 19.03.2025 повідомив про відсутність законних підстав для оформлення та видачі позивачу паспорта громадянина України відповідно до постанови Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ.
Суд звертає увагу, що за доводами відповідача, які не спростовані позивачем та підтверджені заявою-анкетою від 02.04.2018 № 9733619 для внесення інформації до Єдиного державного демографічного реєстру, 19.04.2018 Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області виданий паспорт громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_1 на ім'я ОСОБА_1 терміном дії до 19.04.2028. Зазначили, що оформлення паспорта громадянина України на ім'я ОСОБА_1 , здійснено на підставі заяви-анкети для внесення інформації до Реєстру із присвоєнням заявнику Унікального номеру запису в реєстрі (далі - УНЗР) - 19981222-04622.
Тобто, заявник, ОСОБА_1 , власним підписом у відповідній графі заяви-анкети надала згоду на обробку персональних даних із присвоєнням їй УНЗР, після чого працівником територіального відділу ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області інформацію було внесено до Реєстру.
Крім того, станом на 18.04.2025 ОСОБА_1 має у користуванні паспорт громадянина України для виїзду за кордон із безконтактним електронним носієм, що оформлено із застосуванням засобів Реєстру
У позовній заяві позивач посилалася на ознаки типової справи, які наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.09.2018 за результатами розгляду зразкової справи № 806/3265/17, у зв'язку із чим, на її переконання, розглядувану справу необхідно визнати типовою.
Суд констатує помилковість таких тверджень, з огляду на таке.
Верховний Суд ураховує, що правова позиція щодо наявності права громадян на отримання паспорта у формі книжечки була викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.09.2018 у зразковій справі № 806/3265/17 (Пз/9901/2/18).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.09.2018 у зразковій справі № 806/3265/17 за позовом особи до Коростенського районного відділу Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області, Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії указано на ознаки цієї типової справи:
а) позивач - фізична особа, якій територіальним органом ДМС України відмовлено у видачі паспорту у формі книжечки, у відповідності до Положення № 2503-ХІІ;
б) відповідач - територіальні органи ДМС України;
в) предмет спору - вимоги щодо неправомірної відмови відповідача у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки у зв'язку з ненаданням особою згоди на обробку персональних даних та зобов'язання відповідача видати позивачеві паспорт у формі книжечки, у відповідності до Положення № 2503-ХІІ.
Розглянувши зразкову справу № 806/3265/17 (Пз/9901/2/18), Велика Палата Верховного Суду виснувала, що норми Закону № 5492-VI, на відміну від норм Положення № 2503-XII (також діючого на момент виникнення спірних правовідносин), не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорта у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, ім'я та по батькові, та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій, що є безумовним порушенням вимог статті 22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, не відповідає вимогам якості закону (тобто втручання не було «встановлене законом»), не було «необхідним у демократичному суспільстві» у тому сенсі, що воно було непропорційним цілям, які мали бути досягнуті, не покладаючи на особу особистий надмірний тягар. Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне життя в контексті неможливості реалізації права на власне ім'я, що становить порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950.
Велика Палата Верховного Суду у зразковій справі констатувала, що позбавлення особи можливості отримання паспорта у традиційній формі - у вигляді книжечки, і спричинені цим побоювання окремої суспільної групи, що отримання паспорта у вигляді ID-картки може спричинити шкоду приватному життю, становить втручання держави, яке не було необхідним у демократичному суспільстві, і воно є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря.
Із урахуванням викладеного, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що позовні вимоги про визнання протиправними дії Відділу УДМС щодо відмови у видачі позивачеві паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення № 2503-ХІІ є обґрунтованими. При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що самі по собі дії Відділу УДМС щодо відмови позивачеві у видачі їй паспорта громадянина України у формі книжечки відповідали Закону № 5492-VI.
Однак, суд звертає увагу, що відповідно до пунктів 21, 22 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України, типові адміністративні справи - адміністративні справи, відповідачем у яких є один і той самий суб'єкт владних повноважень (його відокремлені структурні підрозділи), спір у яких виник з аналогічних підстав, у відносинах, що регулюються одними нормами права, та у яких позивачами заявлено аналогічні вимоги; зразкова адміністративна справа - типова адміністративна справа, прийнята до провадження Верховним Судом як судом першої інстанції для постановлення зразкового рішення.
Таким чином, ознаками типових адміністративних справ є один і той же відповідач - суб'єкт владних повноважень та/або його відокремлені структурні підрозділи, аналогічні підстави публічно-правового спору, однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин та аналогічні позовні вимоги.
Повертаючись до матеріалів цієї справи, визначальними її особливостями, на підставі яких ця справа не може бути визначена як типова є, зокрема таке.
По-перше, позивач у цій справі звернулася до органу міграційної служби із заявою про видачу паспорта громадянина України у формі книжечки замість раніше отриманого паспорта у формі книжечки, у якій просила провести обмін її паспорта на паспорт громадянина України у вигляді паспортної книжечки зразка 1994 року у зв'язку зі зміною прізвища.
При цьому, як зазначалось, підставою виникнення спору у цій справі слугувало надання відмови позивачу у видачі їй паспорту громадянина України зразка 1994 року у зв'язку з тим, що вона не може отримати ID-картку громадянина України у зв'язку з небажанням у такому оформленні, та небажанням вносити її дані до Єдиного державного демографічного реєстру з формуванням (присвоєнням) Унікального номера запису в Реєстрі.
Отже, фактично позивач звернулася з вимогою про обмін паспорта громадянина України у формі книжечки на паспорт громадянина України зразка 1994 року у формі книжечки, у зв'язку зі зміною прізвища по факту реєстрації шлюбу.
По-друге, матеріалами справи підтверджено, що позивач зверталася із заявою-анкетою від 02.04.2018 № 9733619 для внесення інформації до Єдиного державного демографічного реєстру.
Відповідач стверджує, що Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області, за результатами розгляну заяви-анкети, позивачу виданий паспорт громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_1 на ім'я ОСОБА_1 терміном дії до 19.04.2028.
Ці доводи відповідача позивачем жодним чином не спростовані.
Отже, фактично у Реєстрі вже містяться персональні дані позивача та їй присвоєно унікальний номер запису в цьому Реєстрі, а за приписами частини першої статті 10 Закону № 5492-VI унікальний номер запису в Реєстрі є незмінним.
Разом із тим, у зразковій справі правовідносини стосувались майбутнього внесення персональних даних до Реєстру, та предметом розгляду у такій справі було порушене право мати паспорт у альтернативній формі особи, яка не надавала згоду на обробку персональних даних.
У зв'язку із наведеним, розглядувана справа не відноситься до типової відносно зразкової справи № 806/3265/17.
З огляду на зазначене, суд уважає безпідставними посилання позивача на її небажання надати згоду на обробку персональних даних та бажання отримати паспорт громадянина України зразка 1994 року у формі книжечки в обмін на раніше отриманий паспорт, у зв'язку зі зміною прізвища після укладення шлюбу, оскільки у Реєстрі вже містяться персональні дані позивача та їй присвоєно унікальний номер запису в цьому Реєстрі, який є незмінним, при оформленні позивачем паспорта громадянина України для виїзду за кордон.
Отже, суд доходить висновку, що використання позивачем паспорта громадянина України для виїзду за кордон, оформленого внаслідок волевиявлення останньої (оскільки без такого волевиявлення оформлення паспорта неможливе), тобто позивач надала згоду на обробку персональних даних та їй було присвоєно унікальний номер запису в Реєстрі, який є єдиним та присвоюватись повторно не буде, свідчить, що отримання паспорта громадянина України у вигляді ID-картки при обміні вже виданого їй раніше паспорту громадянина України у формі книжечки зразка 1994 року, з підстав зміни прізвища, жодним чином не порушує права позивача та в будь-якому разі не є втручанням у її приватне і сімейне життя.
Із урахуванням викладеного, суд констатує відсутність порушень статті 8 Конвенції, відповідно до якої кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.
Згідно з пунктом 11 статті 8 Закону України від 01.06.2010 № 2297-VI «Про захист персональних даних» (далі - Закон № 2297-VI), суб'єкт персональних даних має право відкликати згоду на обробку персональних даних.
Разом із тим, суд уважає за необхідне зазначити, що відповідно до статті 11 Закону № 2297-VI, згода є лише однією з підстав обробки персональних даних, відкликання згоди можливе лише у випадку обробки персональних даних відповідно до пункту 1 частини першої статті 11 цього Закону.
Відповідно до статті 2 Закону № 2297-VI, згода суб'єкта персональних даних - це добровільне волевиявлення фізичної особи (за умови її поінформованості) щодо надання дозволу на обробку її персональних даних відповідно до сформульованої мети їх обробки, висловлене у письмовій формі або у формі, що дає змогу зробити висновок про надання згоди. У сфері електронної комерції згода суб'єкта персональних даних може бути надана під час реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції шляхом проставлення відмітки про надання дозволу на обробку своїх персональних даних відповідно до сформульованої мети їх обробки, за умови, що така система не створює можливостей для обробки персональних даних до моменту проставлення відмітки.
Крім того, надання згоди на обробку персональних даних за своєю правовою природою є правочином у розумінні статті 202 Цивільного кодексу України. У той же час статтею 214 Цивільного кодексу України встановлено, що відмова від правочину вчиняється у такій самій формі, в якій було вчинено правочин.
Тож, відкликання згоди можливе лише стосовно майбутньої обробки персональних даних, але не тих даних, які вже були оброблені. Рішення та процеси, які були здійснені під час обробки персональних даних, не можуть бути анульованими.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Так, у постанові Верховного Суду від 15.08.2019 у справі № 0940/2105/18, суд скасував рішення судів попередніх інстанцій і направив справу на новий судовий розгляд, оскільки судами не надавалось оцінки поданою особою заяви-анкети та документів на оформлення паспорта у вигляді ID-картки і наданню згоди на обробку персональних даних, в результаті обробки яких такій особі присвоєно унікальний номер запису в Єдиному державному демографічному реєстрі.
Також Верховний Суд у постанові від 21.12.2019 у справі № 160/1/21 погодився з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для видачі особі паспорта громадянина України зразка 1994 року (книжечки), зокрема у зв'язку зі встановленням факту самостійного звернення такої особи у минулому із заявою-анкетою щодо внесення інформації до Єдиного державного демографічного реєстру та отримання паспорту громадянина України у формі ID-картки.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22.03.2024 у справі № 540/4500/21.
У розглядуваній ситуації, позивач хоча і не отримувала паспорт громадянина України у формі ID-картки, натомість зверталася до територіального органу ДМС із заявою-анкетою від 02.04.2018 для оформлення паспорта громадянина України для виїзду за кордон з безконтактним електронним носієм, яким і була документована, і на час його оформлення не заперечувала щодо внесення її даних у Єдиний державний демографічний реєстр з присвоєнням Унікального номеру запису в Реєстрі. Такий номер було позивачу присвоєно, який залишається незмінним і видаленню (анулюванню) не підлягає.
Із урахуванням викладеного, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Крім того, суд відхиляє доводи позивача, викладені у відповіді на відзив щодо залишення відзиву на позовну заяву без розгляду у зв'язку з пропуском строку на його подання, оскільки ухвалу про відкриття провадження у справі від 09.04.2025 відповідач отримав через підсистему «Електронний суд» 10.04.2025 о 17 год. 05 хв., а п'ятнадцятиденний строк на подання відзиву розпочався з 11.04.2025 та сплинув 25.04.2025, у той час як відзив фактично надіслано до суду через підсистему «Електронний суд» 28.04.2025, тобто з незначною затримкою в один день (ураховуючи, що 26 та 27 квітня 2025 року вихідні дні), та зважаючи на введений на території України з 05 години 30 хвилин 24.02.2022 воєнний стан відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022, який затверджено Законом України № 2102-IX від 24.02.2022, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», строк дії якого в подальшому продовжено і по цей час.
VII. Висновок суду
Згідно із частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини перша та друга статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України).
Частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд доходить висновку, про відсутність підстав для задоволення позову.
VIІI. Розподіл судових витрат
Оскільки у задоволенні позову відмовлено і відповідачем не надано доказів понесення судових витрат, пов'язаних із залученням свідків та проведенням експертиз, судові витрати присудженню не підлягають.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Леонтович А.М.