14 квітня 2026 року Київ справа №320/21017/25
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Горобцової Я.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, в якому позивач просить суд:
визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо виплати ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги за 2023 та 2024 роки, як особі з інвалідністю 2 групи у меншому розмірі, ніж вісім мінімальних пенсій за віком;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату щорічної разової допомоги як особі з інвалідністю внаслідок війни 2 групи за 2023 та 2024 роки, відповідно до ч. 5 ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми такої допомоги.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у серпні 2023 та 2024 роках відповідач здійснив виплату позивачу разової грошової допомоги до Дні Незалежності України у неналежному розмірі. На заяву позивача, відповідач листом повідомив, що останнім було правомірно здіснено виплату зазначеної допомоги до Дня Незалежності України у 2023-2024 роках у розмірі, передбаченому постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2023 №754 та від 02.04.2024 №369, а саме по 2 900,00 грн.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 12.05.2025 справу прийнято до провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідач не скористався своїм правом щодо подання відзиву на позовну заяву, заяв/клопотань суду не направлено, а відтак враховуючи положення частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справу за наявними матеріалами у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин.
Розглянувши позовну заяву та додані матеріали, дослідивши докази та оцінивши їх у сукупності, суд встановив таке.
Позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві та отримує пенсію за вислугу років, відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Позивач є особою з інвалідністю другої групи, що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_1 від 26.04.2016, наявного в матеріалах справи.
Позивач отримав разову грошову допомогу до Дня Незалежності України за 2023 рік, яку виплатило Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві у розмірі 2 900,00 грн, що не заперечувалось сторонами у справі.
Крім того, позивач отримав разову грошову допомогу до Дня Незалежності України за 2024 рік, яку виплатило Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області у розмірі 2 900,00 грн, що не заперечувалось сторонами у справі.
Не погодившись із зазначеним, позивач звернувся до суду із позовом в цій справі.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд керується наступним.
Приписами ч.2 ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правовий статус ветеранів війни, забезпечення створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяння формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них визначає ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон №3551-XII).
Відповідно до ст.1 Закону №3551-XII цей Закон спрямований на захист ветеранів війни шляхом: створення належних умов для підтримання здоров'я та активного довголіття; організації соціального та інших видів обслуговування, зміцнення матеріально-технічної бази створених для цієї мети закладів і служб та підготовки відповідних спеціалістів; виконання цільових програм соціального і правового захисту ветеранів війни; надання пільг, переваг та соціальних гарантій у процесі трудової діяльності відповідно до професійної підготовки і з урахуванням стану здоров'я.
Відповідно до ст.2 Закону №3551-XII законодавство України про статус ветеранів війни та їх соціальні гарантії складається з цього Закону та інших актів законодавства України.
Права та пільги для ветеранів війни і членів їх сімей, встановлені раніше законодавством України і законодавством колишнього Союзу РСР, не можуть бути скасовані без їх рівноцінної заміни.
Нормативні акти органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які обмежують права і пільги ветеранів війни, передбачені цим Законом, є недійсними.
Відповідно до ст.11 Закону №3551-XII особами, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, вважаються особи, нагороджені орденом Героїв Небесної Сотні, Герої Радянського Союзу, повні кавалери ордена Слави, особи, нагороджені чотирма і більше медалями "За відвагу", а також Герої Соціалістичної Праці, удостоєні цього звання за працю в період Другої світової війни.
Особами, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, вважаються також особи, які брали безпосередню участь у захисті суверенітету та територіальної цілісності України та яким, починаючи з 2014 року, присвоєно звання Герой України з врученням ордену "Золота Зірка", яких, починаючи з 2014 року, нагороджено орденом Богдана Хмельницького трьох ступенів, "За мужність" трьох ступенів, княгині Ольги трьох ступенів.
Пільги особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, передбачені ст.16 Закону №3551-XII.
Зокрема, п.1 ст.16 Закону №3551-XII передбачено виплату особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, щорічної разової грошової допомоги.
Така грошова допомога була запроваджена ще з 01.01.1999 шляхом внесення змін до Закону №3551-ХІІ Законом від 25.12.1998 №367-XIV та доповненням п.1 ст.16 словами «разова грошова допомога у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, яка виплачується щорічно до 5 травня».
Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 №3551-XII визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них визначає (далі - Закону №3551).
Відповідно до статті 2 Закону №3551, законодавство України про статус ветеранів війни та їх соціальні гарантії складається з цього Закону та інших актів законодавства України.
Пільги особам з інвалідністю внаслідок війни передбачені статтею 13 Закону №3551.
Зокрема, частиною 5 статті 13 Закону №3551-XII передбачено виплату особам з інвалідністю внаслідок війни щорічної разової грошової допомоги.
Така грошова виплата запроваджена з 01 січня 1999 року шляхом внесення змін до Закону №3551-XII Законом від 25 грудня 1998 року № 367-XIV "Про внесення змін до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту": статтю 13 доповнено частиною четвертою такого змісту: "Щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах: інвалідам I групи - десять мінімальних пенсій за віком; II групи - вісім мінімальних пенсій за віком; III групи - сім мінімальних пенсій за віком".
Однак, зазначена норма зазнавала неодноразових змін та була предметом конституційного контролю в Конституційному Суді України.
В подальшому ця норма зазнавала неодноразових змін та була предметом судових розглядів як у судах загальної юрисдикції, так і Конституційному Суді України.
Зокрема, ЗУ «Про внесення змін до деяких законів України щодо разової грошової виплати ветеранам війни та жертвам нацистських переслідувань» від 20.03.2023р. внесено зміни до п.1 ст.16 Закону №3551-XII виклавши норму в наступній редакції «надбавки до пенсій або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, які вони отримують, у розмірі 70 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, щорічна разова грошова виплата до Дня Незалежності України, яка виплачується у порядку та розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України в межах відповідних бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України».
На виконання вищенаведених норм, Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову від 21.07.2023р. №754 (далі - Постанова №754).
Постановою №754 відповідно до ч.7 ст.20 Бюджетного кодексу України, ч.5 ст.ст.12-15, ч.1 ст.16 ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», ч.3 ст.ст.61-64 ЗУ "Про жертви нацистських переслідувань, затверджено Порядок здійснення у 2023 році разової грошової виплати до Дня Незалежності України, передбаченої ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань».
Ураховуючи правові висновки Великої Палати Верховного Суду, що викладені у справі №440/14216/23, суд вказує, що передбачена частиною 5 статті 13 Закону № 3551-ХІІ щорічна разова грошова виплата особам з інвалідністю внаслідок війни має допоміжний та стимулюючий характер і надається з метою забезпечення створення належних умов для життєзабезпечення ветеранів війни, захисту їхніх інтересів відповідно до соціальної політики держави у цій сфері. Виплата цієї державної допомоги встановлена законом і конкретно не визначена у Конституції України як складова права на соціальний захист, гарантованого її статтею 46.
Отже, встановлена частиною п'ятою статті 13 Закону № 3551-ХІІ щорічна разова грошова виплата є додатковою державною пільгою особам з інвалідністю внаслідок війни, у зв'язку із чим Велика Палата Верховного Суду вважає, що право саме на зазначену виплату не охоплюється поняттям "основоположні права і свободи людини" (Розділ ІІ Конституції України).
Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо разової грошової виплати ветеранам війни та жертвам нацистських переслідувань" від 20.03.2023 №2983-IX, який набрав чинності з 15.04.2023 (Закон №2983-IX), частину 5 статті 13 Закону №3551-XII викладено у новій редакції наступного змісту:
"Щороку до Дня Незалежності України особам з інвалідністю внаслідок війни виплачується разова грошова виплата у порядку та розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України в межах відповідних бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України."
Ця норма неконституційною не визнавалася та є чинною на момент розгляду цієї зразкової справи.
Отже, Верховна Рада України у встановленому законом порядку та в межах своїх повноважень внесла зміни до спеціального Закону №3551-ХІІ, законодавчо врегулювавши порядок надання щорічної разової грошової виплати особам з інвалідністю внаслідок війни, а тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню саме правила статті 13 Закону №3551-ХІІ в редакції Закону №2983- ІХ як спеціального закону.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.05.2024 у справі №440/14216/23, серед іншого, дійшла висновку, що Верховна Рада України делегувала Кабінету Міністрів України право встановлювати порядок та визначати розмір разової грошової виплати особам з інвалідністю внаслідок війни, яка здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, що узгоджується з повноваженнями уряду України, визначеними в пунктах 2, 3 статті 116 Конституції України.
Велика Палата Верховного Суду, аналізуючи наявність відповідних повноважень Кабінету Міністрів України, зважає також на те, що зміни в правовому регулюванні відбулися в умовах повномасштабного вторгнення, і делегування цих повноважень органу виконавчої влади забезпечує потрібну у цей період гнучкість, беручи до уваги надмірний фінансовий тягар на державу, який виник у зв'язку з необхідністю відсічі зовнішній агресії.
У зв'язку з наведеним Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.05.2024 справі №440/14216/23 висновує, що втручання держави у право позивача на мирне володіння своїм майном - щорічною разовою грошовою виплатою (шляхом визначення Кабінетом Міністрів України її у меншому розмірі, ніж раніше) відповідає критерію законності.
Аналізуючи наведені вище норми законів №3551-ХІІ й №2983-ІХ, приписи Конституції України, а також зміст спірних правовідносин, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.05.2024 у справі №440/14216/23 зробила висновок, що стаття 22 Конституції України, яка за своїм змістом адресована органу законодавчої влади, у цій справі не є застосовною, оскільки щорічна разова грошова виплата особам з інвалідністю внаслідок війни безпосередньо не передбачена в Конституції України та визначається спеціальним законом, а тому на неї не поширюються й визначені статтею 22 Конституції України гарантії щодо заборони скасування чи звуження змісту та обсягу прав.
Відповідно до п. 152-154 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.05.2025 у справі №440/14216/23 «21 2023 ? 754 « ? ? ?».
, , 2023 ? ?, ? « , » « » ( 754).
3 ? ? 24 2023 ? : 1) ( ' 14 ?) ' ?, , , , : I ? - 3100 ; II - 2900 ; III - 2700 .
Відповідно до п. 173 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.05.2025 у справі №440/14216/23 «Верховний Суд, не врахувавши положення Закону № 2983-ІХ, які є чинними та не визнані неконституційними, помилково зобов'язав відповідача здійснити позивачу перерахунок та виплату щорічної разової грошової допомоги за 2023 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком відповідно до частини п'ятої статті 13 Закону № 3551-ХІІ у редакції Закону № 367-XIV, яка є нечинною. Тобто суд поклав на відповідача зобов'язання виконувати нечинну норму Закону № 3551-ХІІ, що не ґрунтується на нормах законодавства та порушує принцип юридичної визначеності.».
Так, відповідно до п. 183 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.05.2025 у справі №440/14216/23 «Здійснивши позивачу грошову виплату в розмірі 2 900 грн, ГУ ПФУ застосувало правила частини п'ятої статті 13 Закону № 3551-ХІІ в редакції Закону № 2983-ІХ, яка є чинною як на момент виникнення спірних правовідносин, так і на час вирішення справи, неконституційною не визнавалася, що підтверджує те, що ГУ ПФУ діяло на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначених законом.».
Так, з метою здійснення разової грошової виплати до Дня Незалежності України ветеранам війни, особам, на яких поширюється дія Законів України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту і Про жертви нацистських переслідувань, Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 2 квітня 2024 року №369 "Про встановлення розмірів разової грошової виплати до Дня Незалежності України, передбаченої Законами України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту і Про жертви нацистських переслідувань, у 2024 році".
постанові вказано: Установити, що разова грошова виплата до Дня Незалежності України виплачується до 24 серпня 2024 року у таких розмірах:
особам з інвалідністю внаслідок війни та колишнім малолітнім (яким на момент ув'язнення не виповнилося 14 років) в'язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, визнаних особами з інвалідністю від загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин:
- I групи - 3100 гривень;
- II групи - 2900 гривень;
- III групи - 2700 гривень.
Належними доказами підтверджується, що у 2023 році як особі з інвалідністю другої групи, була виплачена разова грошова виплата до Дня Незалежності України у розмірі, визначеному в постанові Кабінет Міністрів України від 21.07.2023 №754.
Належними доказами підтверджується, що у 2024 році позивачу, як особі з інвалідністю другої групи, була виплачена разова грошова виплата до Дня Незалежності України у розмірі, визначеному в постанові Кабінет Міністрів України від 2 квітня 2024 року №369.
Отже, Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві, застосувавши правила частини п'ятої статті 13 Закону № 3551-ХІІ в редакції Закону №2983-ІХ, яка є чинною як на момент виникнення спірних правовідносин, неконституційною не визнавалася, діяло на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначених законом.
Тобто, твердження позивача є не релевантними обставинам справи.
Крім цього, у контексті оцінки решти доводів позовної заяви, звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Решта доводів позивача щодо наведених доказів, ґрунтуються виключно на власному трактуванні відповідних положень законодавства і обставин та не викликають обґрунтованих сумнівів у суду щодо допустимості і достовірності таких доводів, а тому, з огляду на позицію ЄСПЛ у справі «Проніна проти України» (Pronina v. Ukraine), заява № 63566/00, 18.07.2006 , суд не вважає за необхідне надавати детальну відповідь на решту таких аргументів.
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Крім того, у справі «Трофимчук проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Відповідно до ч.1 ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
При цьому, суд враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Зазначений висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Згідно з ч.1 ст.9, ст.72, ч.1, 2, 5 ст.77 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.
Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Інші доводи сторін не спростовують викладеного та не доводять протилежного.
Відповідно до вимог ч.1 ст.139 КАС України, судові витрати стягненню не підлягають.
Керуючись ст.ст. 2, 5, 14, 77, 90, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні адміністративного позову - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Я.В. Горобцова
Горобцова Я.В.