14 квітня 2026 року м. Київ № 320/44383/23
Київський окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Перепелиця А.М., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління МВС України в місті Києві, Управління Державної автомобільної інспекції Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві про визнання протиправною бездіяльності, стягнення заробітної плати,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Головного управління МВС України в місті Києві (далі - відповідач) про визнання протиправною бездіяльності, стягнення заробітної плати, в якому просить:
- визнати протиправною невиплату Головним управління МВС України у м. Києві грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 08.11.2022 по 09.03.2023 та вихідної допомоги при звільненні та стягнути з Головного управління МВС України у м. Києві на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за період 08.11.2022 по 09.03.2023 у розмірі 67 762,92 грн, вихідну допомогу у розмірі 275 595,54 грн, та компенсацію за затримку розрахунку при звільненні з розрахунку 16 702,76 грн, на місяць з 10.03.2023.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що під час звільнення з органів внутрішніх справ відповідач не виплатив йому заробітну плату за період з 08.11.2022 по 09.03.2023 та не виплатив одноразову грошову допомогу при звільненні. Позивач вважає, що Закон України «Про міліцію» та інше законодавство в частині працівників міліції втратили чинність 02.07.2015 у зв'язку набранням чинності Закону України «Про Національну поліцію». Позивача було поновлено на посаді та в структурі МВС України, яких вже не існує відповідно до Закону України «Про Національну поліцію», тому позивач вважає, що на підставі частини шостої статті 7 КАС України у суду є всі підстави застосовувати Закон України «Про Національну поліцію», постанову Кабінету Міністрів України від 11.11.2015 №988, наказ №260 та інше законодавство, що стосується працівників поліції у спірних правовідносин.
Окрім того, позивач вважає, що його вислуга в органах внутрішніх справ складає 33 роки 01 місяць 24 дні, а тому є всі підстави для виплати вихідної допомоги при звільненні.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 11.12.2023 відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено розгляд здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Від відповідача до суду надійшов відзиві на позовну заяву, відповідно до якого останній проти позовних вимог заперечив, вказавши, що грошове забезпечення / утримання має виплачуватися за місцем проходження служби, тобто вимоги щодо стягнення грошового забезпечення можуть бути заявлені лише до Управління Державної автомобільної інспекції Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві. Вважає, що твердження позивача про те, що він має право на виплату грошового забезпечення з 08.11.2022 по 09.03.2023 не аргументовані та не підтверджені належними до допустимими доказами. Окрім того, зауважено, що Головне управління МВС України в м. Києві не наділене повноваженнями проводити такі виплати, фінансування з Державного бюджету України припинено з 2016 року. Порядком визначені органи державної влади, які здійснюють такі виплати і ліквідаційна комісія Головного управління, в розумінні вимог чинного законодавства, не є органом державної влади, а є комісією, яка забезпечує проведення процедури ліквідації відповідно до затвердженого плану заходів МВС України.
Разом з тим, відповідачем зазначено, що твердження позивача про можливість застосування вимог Закону України «Про Національну поліцію» та нормативно-правових актів, якими врегульовані питання виплати грошового утримання поліцейським, для розрахунку йому грошового забезпечення та вихідної допомоги при звільненні, не заслуговують на увагу, оскільки позивач не був прийнятий на службу в поліцію.
Щодо стягнення компенсації за затримку розрахунку при звільненні відповідачем вказано, що позивач ні у день звільнення, ні у період з 30.01.2015 не працював, посадові обов'язки по посаді інспектора сектору організації дорожнього руху відділу ДАІ з обслуговування Деснянського району, підпорядкованого Головному управлінню не виконував. Вимогу про розрахунок до належного органу не пред'являв, що нівелює можливість застосування у цьому випадку статті 117 КЗпП України.
У відповіді на відзиві представником позивача зауважено, що роботодавцем у справі є відповідач - ГУ МВС України в м. Києві, а тому саме нарахування заробітної плати (грошового забезпечення) позивачу повинен робити відповідач. Вказано, що позивач не приступив до виконання своїх обов'язків в період 08.11.2022 по 09.03.2023 не з власної вини, а тому у суду є всі підстави, відповідно до пункту 1 статті 6, статті 13 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, статей 2,6,243 КАС України, для задоволення позовних вимог позивача у повному обсязі.
Відповідачем у поданих до суду письмових поясненнях зазначено, що станом на 2024 рік позиція Міністерства внутрішніх справ України про неможливість продовження служби в органах внутрішніх справ України (в міліції) та відсутність обов'язку роботодавця (держави) працевлаштовувати працівника ліквідованої установи підтримана судами України і знайшла своє відображення у постанові Верховного Суду від 21.12.2023 у справі №640/20009/18.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 15.09.2025 у задоволенні клопотання представника ліквідаційної комісії Головного управління МВС України в місті Києві про заміну відповідача у справі №320/44383/23 - відмовлено. Залучено до участі у справі №320/44383/23 співвідповідача - Управління Державної автомобільної інспекції Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 15.09.2025 у задоволенні заяви представника позивача про збільшення розміру позовних вимог (вх. від 23.07.2025) у справі №320/44383/23 - відмовлено.
Від представника Управління Державної автомобільної інспекції Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві до суду надійшов відзив на позовну заяву, згідно з яким останній просив в задоволенні позову відмовити з огляду на безпідставність заявлених вимог.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 14.04.2026 відмовлено у задоволенні клопотання представника Управління Державної автомобільної інспекції Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві про залишення позову у справі №320/44383/23 без розгляду.
Розглянувши матеріали адміністративної справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає таке.
Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 16.01.2015 року №48 о/с «По особовому складу», відповідно до вимог пункту 10 частини другої статті 3 Закону №1682-VII та підпункту «а» пункту 62 та пункту 66 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, по Головному управлінню МВС України у м. Києві, звільнено з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил України (з постановкою на військовий облік) капітана міліції ОСОБА_1 , інспектора сектору організації дорожнього руху відділу ДАІ з обслуговування Деснянського району.
Наказом Головного управління МВС України в місті Києві від 30.01.2015 №59 о/с капітана поліції ОСОБА_1 , інспектора сектору організації дорожнього руху відділу Державної автомобільної інспекції з обслуговування Деснянського району, підпорядкованого Головному управлінню, звільнено з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил. Ввислуга років позивача складає 25 років 00 місяців 14 днів.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.11.2022 у справі №826/3850/15 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково, а саме:
- визнано протиправним та скасувати наказ Міністра внутрішніх справ України Авакова Арсена Борисовича від 16.01.2015 року № 48 о/с «По особовому складу» в частині звільнення капітана міліції ОСОБА_1 (М-090726), інспектора сектору організації дорожнього руху відділу ДАІ з обслуговування Деснянського району, підпорядкованого Головному управлінню, з органів внутрішніх справ на підставі п.10 ч.2 ст.3 ЗУ «Про очищення влади» від 16.09.2014 року № 1682-ІІ та пп. «а» п. 62 та п. 66 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету міністрів Української РСР від 29.07.1991 №114;
- визнано протиправним та скасовано наказ начальника Головного управління МВС України в місті Києві Терещука О.Д. від 30.01.2015 року № 59 о/с «Щодо особового складу», в частині звільнення капітана міліції ОСОБА_1 (М-090726), інспектора сектору організації дорожнього руху відділу ДАІ з обслуговування Деснянського району, підпорядкованого Головному управлінню, з органів внутрішніх справ на підставі п. 10 ч. 2 ст. З ЗУ «Про очищення влади» від 16.09.2014 року № 1682-УІІ та пп. «а» п. 62 та п. 66 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету міністрів Української РСР від 29.07.1991 №114;
- поновлено капітана міліції ОСОБА_1 (М-090726), на посаді інспектора сектору організації дорожнього руху відділу Державної автомобільної інспекції з обслуговування Деснянського району, підпорядкованого Головному управлінню, з дня, наступного після дня його звільнення, тобто з 17.01.2015 року;
- cтягнуто з Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у місті Києві на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 17.01.2015 року по 07.11.2022 року у розмірі 1 060 857, 02 грн. (один мільйон шістдесят тисяч вісімсот п'ятдесят сім гривень, 02 копійок);
- звернуто до негайного виконання рішення суду у частині поновлення капітана міліції ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на посаді інспектора сектору організації дорожнього руху відділу Державної автомобільної інспекції з обслуговування Деснянського району, підпорядкованого Головному управлінню, з дня, наступного після дня його звільнення, тобто з 17.01.2015 року;
- звернуто до негайного виконання рішення суду у частині стягнення з Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у місті Києві на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць у розмірі 3858, 33 грн. (три тисячі вісімсот п'ятдесят вісім гривень 33 копійки);
- у задоволені решти позовних вимог - відмовлено.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 02.08.2023 у справі №826/3850/15 апеляційні скарги Міністерства внутрішніх справ України, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у місті Києві, ОСОБА_1 - задоволено частково. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.11.2022 змінено в мотивувальній частині з урахуванням висновків даної постанови та викласти абзац 5 резолютивної частини рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.11.2022 в такій редакції: стягнути з Управління Державної автомобільної інспекції Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 17.01.2015 по 07.11.2022 у розмірі 1093396,04 грн. (один мільйон дев'яносто три тисячі триста дев'яносто шість грн, 04 коп.).»; в іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 листопада 2022 року - залишити без змін.
Ухвалою Верховного Суду від 09.10.2023 у справі №826/3850/15 касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - Рейніша Леоніда Валерійовича на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 листопада 2022 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 02 серпня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у місті Києві, Управління Державної автомобільної інспекції Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві, Головного управління Національної поліції в місті Києві, третя особа - Київська міська організація профспілки атестованих працівників органів внутрішніх справ України про визнання протиправним та скасування наказів про звільнення, зобов'язання вчинити дії - повернуто особі, яка її подала.
Наказом Головного управління МВС України в м. Києві від 26.12.2022 №12 о/с, на виконання рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 07.11.2022 у справі № 826/3850/15, позивача було поновлено на посаді інспектора сектору організації дорожнього руху відділу Державної автомобільної інспекції з обслуговування Деснянського району, підпорядкованого Головному управлінню МВС України в м. Києві, з 17.01.2015.
Наказом Головного управління МВС України в м. Києві від 09.03.2023 №4 о/с позивача звільнено з органів внутрішніх справ у запас Збройних сил України (з постановкою на військовий облік) згідно з підпунктом «г» (через скорочення штатів) п. 64, з 09.03.2023.
При звільнені позивача, відповідач не виплатив позивачу заробітну плату за період 08.11.2022 по 09.03.2023 та не виплатив одноразову грошову допомогу при звільнені, у зв'язку з чим позивач звернувся з цим позовом до суду.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини першої статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Правовідносини, пов'язані з проходженням та звільненням з публічної служби в органах внутрішніх справ, на момент зарахування позивача до органів внутрішніх справ регулювались Законом України «Про міліцію», Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 №114 та іншими нормативно - правовими актами, які були чинними.
Відповідно до статті 18 Закону України «Про міліцію» від 20.12.1990 №565-ХІІ (далі - Закон №565-XII) порядок та умови проходження служби в міліції регламентуються Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затверджуваним Кабінетом Міністрів України.
Структура, умови та порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ встановлені постановою Кабінету Міністрів від 07.11.2007 №1294 та Інструкцією, затвердженою наказом Міністерства внутрішніх справ від 31.12.2007 №499, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 12.03.2008 за №205/14896, яка була чинною до 31.12.2016.
Проте, зазначеними нормативно-правовими актами не врегульовано порядок визначення грошового забезпечення особі, яка поновлена на роботі, але не працювала з незалежних від неї причин, у зв'язку з чим суд вважає необґрунтованим посилання позивача на те, що при визначенні грошового забезпечення слід керуватись Законом України «Про Національну поліцію», постановою Кабінету Міністрів України від 11.11.2015 №988, наказом №260 та іншим законодавство для поліцейських.
Натомість, загальні економічні, правові та організаційні засади оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах, на підставі трудового договору з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання (далі - підприємства), а також з окремими громадянами та сфери державного і договірного регулювання оплати праці врегульовано Законом України «Про оплату праці» від 24.03.1995 №108/95-ВР (далі - Закон №108/95-ВР).
Відповідно до частини першої статті 21 Закону №108/95-ВР працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.
Гарантії дотримання прав працівників щодо оплати праці визначено статтею 22 Закону №108/95-ВР, зокрема, суб'єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.
Відповідно до частини п'ятої статті 97 Кодексу законів про працю України (надалі - КЗпП України) оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються роботодавцем після виконання зобов'язань щодо оплати праці.
Згідно з статтею 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
Як встановлено судом рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.11.2022 у справі №826/3850/15, яке змінене в мотивувальній частині, з викладенням в новій редакції постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 02.08.2023, поновлено позивача на посаді інспектора сектору організації дорожнього руху відділу Державної автомобільної інспекції з обслуговування Деснянського району, підпорядкованого Головному управлінню, з дня, наступного після дня його звільнення, тобто з 17.01.2015.
На виконання вказаного рішення суду, наказом Головного управління МВС України в м. Києві від 26.12.2022 №12 о/с, позивача було поновлено на посаді інспектора сектору організації дорожнього руху відділу Державної автомобільної інспекції з обслуговування Деснянського району, підпорядкованого Головному управлінню МВС України в м. Києві, з 17.01.2015, виплативши середній заробіток за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць у розмірі 3858,33 грн.
Як зазначає позивач у своїй позовній заяві, підтверджується матеріалами справи та не заперечується відповідачем, за період з 08.11.2022 по 09.03.2023 позивачу не було нараховано та виплачено грошове забезпечення.
Відповідачем, заперечуючи право на отримання позивачем грошового забезпечення, вказано, що позивач не набув права на отримання заробітної плати у зв'язку з невиконанням останнім посадових обов'язків.
Відповідно до статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
При цьому, суд зазначає, що нормами КЗпП України не передбачено, з якого моменту рішення суду про поновлення незаконно звільненого працівника на роботі вважається виконаним.
Натомість, положеннями частини другої статті 65 Закону України «Про виконавче провадження», передбачено, що рішення про поновлення особи на роботі вважається виконаним боржником з дня видання відповідно до законодавства про працю наказу або розпорядження про поновлення стягувача на роботі та внесення відповідного запису до трудової книжки стягувача.
Як вбачається з наказу від 26.12.2022 №12 о/с ОСОБА_1 було поновлено на посаді, з якої його було незаконно звільнено, проте розмір грошового забезпечення, а саме розмір окладу, надбавок доплат тощо зазначеним наказом встановлено не було.
Отже, суд зазначає, що відповідач, поновивши позивача на попередній посаді, не визначив йому розмір грошового забезпечення відповідно до штатного розпису та посадового окладу та не допустив фактично його до виконання посадових обов'язків.
При цьому, суд зазначає, що право громадян на заробітну плату захищене законом.
Закріплюючи право кожного на винагороду за працю, держава забороняє будь-яку дискримінацію в оплаті праці. Роботодавець не повинен встановлювати оплату праці, яка погіршує стан працівника в порівнянні з попереднім розміром грошового забезпечення, тим паче в сфері державного регулювання оплати праці. Якщо після виконання роботодавцем рішення про поновлення працівника на роботі (тобто після видання відповідного наказу) працівник фактично не приступив до роботи з вини роботодавця (наприклад, роботодавець не забезпечив робочим місцем, не створив належних умов праці тощо), працівник має право вимагати виплатити йому середній заробіток за час вимушеного прогулу до дня, коли він фактично приступить до роботи. Таку вимогу роботодавець може виконати добровільно, шляхом ведення табелю обліку робочого часу щодо позивача, як такого, що приступив до роботи, або видавши відповідний наказ про виплату йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу, у якому має зазначити причини, через які поновлений працівник не міг фактично приступити до роботи, тривалість вимушеного прогулу та розмір належної йому виплати.
Також суд зазначає, що матеріали справи не містять будь-яких доказів, які б свідчили про вчинення відповідачем дій, спрямованих на забезпечення позивача штатною посадою, переведення його на іншу відповідну посаду або пропонування йому посади в Національній поліції України у спірний період.
Таким чином, на думку суду, внаслідок вказаної бездіяльності відповідача щодо створення умов для виконання позивачем його посадових обов'язків відповідно до посади, на яку було поновлено ОСОБА_1 , дає підстави для висновку про відсутність вини позивача у фактичному невиконанні посадових обов'язків, а тому такий період перебування позивача у трудових правовідносинах з ГУМВС України в м. Києві прирівнюється до вимушеного прогулу працівника.
Суд зазначає, що бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу грошового забезпечення у період з 08.11.2022 по 09.03.2023 не відповідає критеріям правомірності, визначеним частиною другою статті 2 КАС України.
При цьому, у постанові від 17.01.2024 по справі № 708/447/23, Верховний Суд зазначив, що аналіз та тлумачення положень статті 235 КЗпП України дає підстави для висновку про те, що вимушений прогул - це час, протягом якого працівник з вини роботодавця не мав змоги виконувати трудові функції. Вимушеності прогулу надають протиправні дії чи бездіяльність роботодавця, внаслідок яких працівник позбавляється права виконувати трудові обов'язки й отримувати за це заробітну плату. Тобто працівник не може вийти на роботу та реалізовувати належне йому право на працю й оплату праці через винні дії (бездіяльність) роботодавця.
Відповідно до статті 236 КЗпП України у разі затримки роботодавцем виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
Постановою Пленуму Верховного суду України від 06.11.1992 №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» передбачено, що у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку враховується положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100. (надалі - Порядок №100).
Пунктом 2 Порядку №100 визначено, що середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи.
В інших випадках, коли нарахування проводяться виходячи із середньої заробітної плати, працівник не мав заробітку, не з вини працівника, розрахунки проводяться виходячи з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу. (пункт 4 Порядку № 100).
З огляду на викладене та враховуючи, що позивач не виконував своїх посадових обов'язків з незалежних від нього причин, тому в межах даних спірних правовідносин невиплачене грошове забезпечення підлягає розрахунку, виходячи з установленого йому посадового окладу, як це передбачено п. 4 Порядку № 100.
При цьому, суд зазначає, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 02.08.2023 у справі №826/3850/15 було ухвалено стягнути з Управління Державної автомобільної інспекції Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 17 січня 2015 року по 07 листопада 2022 року у розмірі 1093396,04 грн. (один мільйон дев'яносто три тисячі триста дев'яносто шість грн, 04 коп.).
При цьому, рішенням суду у справі №826/3850/15 було встановлено, що середньоденна заробітна плата складає 183,73 грн.
Відповідно до частини четвертої статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
У зв'язку з чим є також необґрунтованими і посилання позивача на те, що розмір грошового забезпечення позивача має обчислюватись відповідно до постанови № 988, оскільки позивача було поновлено на посаду в органах внутрішніх справ, а не на службу в органах Національної поліції України.
Щодо визначення періоду, який підлягає включенню до розрахунку спірної суми грошового забезпечення позивача, суд зазначає наступне.
Як зазначалося вище, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 02/08/2023 у справі № 826/3850/15 вирішено питання про стягнення з Управління Державної автомобільної інспекції Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 17.01.2015 по 07.11.2022.
У позовній заяві позивачем заявлено позовні вимоги щодо стягнення на його користь грошового забезпечення за період з 08.11.2022 по 09.03.2023.
Оскільки відповідно до частини другої статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
З огляду на викладене, суд вважає за можливе розглядати спір щодо стягнення на користь позивача середньомісячного грошового забезпечення саме за період з 08.11.2022 по 09.03.2023.
Пунктом 5 Порядку № 100 передбачено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
У разі, коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.
Відповідно до пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Відповідно до пункту 1.7 Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 31.12.2007 №499 було передбачено, що при виплаті особі рядового чи начальницького складу грошового забезпечення за неповний місяць розмір виплати за кожний календарний день визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення за повний місяць на кількість календарних днів у місяці, за який здійснюється виплата.
Так, відповідно до розрахунків норми тривалості робочого часу на 2022 та 2023 роки, з урахуванням умов воєнного стану, відповідно до частини шостої статті 6 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15.03.2022 № 2136-ІХ, кількість календарних днів за період з 08.11.2022 по 09.03.2023 складає 540 днів.
Як зазначалось вище, середньоденна заробітна плата ОСОБА_2 складає 185,73 грн.
Таким чином, сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 08.11.2022 по 09.03.2023 становить 22 415,06 грн (183,73 * 122).
При цьому, суд зазначає, що вказана сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягає стягненню з Управління Державної автомобільної інспекції Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві, оскільки позивач проходив службу саме в Управлінні Державної автомобільної інспекції Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у місті Києві на посаді інспектора сектору організації дорожнього руху відділу ДАІ з обслуговування Деснянського району, підпорядкованого Головному управлінню, про що також було зазначено у постанові Шостого апеляційного адміністративного суду від 02.08.2023 у справі №826/3850/15.
Згідно з відомостями в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців на теперішній час, Управління Державної автомобільної інспекції Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у місті Києві не ліквідовано, а перебуває у стані припинення.
Водночас, суд не приймає до уваги доводи та розрахунки позивача розміру грошового забезпечення на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 11.11.2015 №988, оскільки, хоча така постанова й була чинною на час виникнення спірних правовідносин, однак позивача було поновлено на посаді інспектора сектору організації дорожнього руху відділу Державної автомобільної інспекції з обслуговування Деснянського району, підпорядкованого Головному управлінню, а не в структуру ГУНП в м. Києві, а тому норми, які стосуються нарахування грошового забезпечення працівникам поліції у спірний період не підлягають застосуванню щодо нарахування грошового забезпечення ОСОБА_1 .
У зв'язку з чим, вимоги позивача про стягнення з відповідача грошового забезпечення за період з 08.11.2022 по 09.03.2023 підлягають частковому задоволенню.
Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача вихідної допомоги у розмірі 275 595,54 грн, суд зазначає таке.
Положеннями частини п'ятої статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Приписами частини першої статті 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Спірні правовідносини виникли стосовно виплати одноразової грошової допомоги працівнику органів внутрішніх справ при звільненні зі служби, а тому врегульовані Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 № 2262-XII.
Положеннями статті 9 Закону України №2262-ХІІ визначено підстави та категорію осіб, яким передбачено виплату одноразової грошової допомоги при звільненні (в редакції, чинній на час звільнення позивача зі служби).
Так, особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом та звільняються зі служби за станом здоров'я, працівникам міліції (особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), які на момент опублікування Закону України «Про Національну поліцію» проходили службу в органах внутрішніх справ, мали календарну вислугу не менше п'яти років і до 7 листопада 2015 року були звільнені із служби в органах внутрішніх справ незалежно від підстав звільнення та продовжили роботу в Міністерстві внутрішніх справ або Національній поліції (їхніх територіальних органах, закладах і установах) на посадах, що заміщуються державними службовцями відповідно до Закону України «Про державну службу», а в навчальних, медичних закладах та науково-дослідних установах - на будь-яких посадах, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення зі служби за віком, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв'язку з прямим підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, на підставах, визначених пунктом 1 частини другої статті 36 Закону України "Про розвідку", а також у зв'язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 16 років одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше. У позовній заяві представник позивача зазначає, що на 28 квітня 2023 року вислуга позивача в органах внутрішніх справ складає 16 років 08 місяців та 27 днів. (ч. 1 ст. 9 Закону 2262-XII).
Частиною другою вказаної статті передбачено, що особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом, при звільненні зі служби за власним бажанням, через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, які мають вислугу 10 років і більше виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Порядок призначення та виплати одноразової грошової допомоги при звільненні поліцейським визначено постановою Кабінету Міністрів України «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей» від 17.07.1992 №393 (далі - Постанова Кабінету Міністрів України №393).
Згідно пункту 10 Порядку №393 військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони, особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби:
- які звільняються із служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби;
- які звільняються із служби за віком, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, за наявності вислуги 10 років і більше виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби;
- які звільняються із служби за власним бажанням, через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, та мають вислугу 10 років і більше, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Строк календарної служби для визначення розміру одноразової грошової допомоги обчислюється згідно з пунктами 1 і 2 цієї постанови.
Враховуючи викладене, оскільки відповідно до наказу Головного управління МВС України в м. Києві від 30.01.2015 №59 о/с вислуга років ОСОБА_1 становила 25 років 00 місяців 14 днів, то позивач мав право на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні.
Водночас, як вбачається з матеріалів справи та не заперечується відповідачем, ОСОБА_1 не було нараховано та виплачено одноразову грошову допомогу при звільненні 09.03.2023 згідно з підпунктом «г» (через скорочення штатів) п. 64, з 09.03.2023.
Враховуючи викладене, суд вважає належним та достатнім способом захисту прав позивача є визнання протиправними дій Управління Державної автомобільної інспекції Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві щодо ненарахування та невиплати одноразової грошової допомоги при звільненні та зобов'язати Управління Державної автомобільної інспекції Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві нарахувати та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу при звільненні з органів внутрішніх справ України.
При цьому, суд зазначає, що вимога позивача про стягнення одноразової грошової допомоги при звільненні в конкретній сумі не підлягає задоволенню, оскільки спору щодо розміру такої допомоги станом на час звернення позивача до суду з цією позовною заявою не існувало, відповідач взагалі заперечує право позивача на отримання вихідної допомоги.
Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, починаючи з 10.03.2023, то суд вважає заявлені позивачем у даному випадку передчасними.
Так, відповідно до статті 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
У даному випадку має місце спір про право на належні звільненому працівнику суми, а саме право позивача на отримання грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні.
При цьому, частиною другою статті 117 КЗпП України покладено обов'язок на роботодавця сплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.
На час розгляду справи відсутні підстави вважати, що відповідачем при виплаті позивачу відповідних сум грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні за цим рішенням суду не буде виплачено середній заробіток за весь час затримки розрахунку, а тому права позивача в цій частині не є порушеними.
Окрім того, суд звертає увагу позивача, що при визначенні суми, яка має бути стягнута на користь позивача відповідно до статті 117 КЗпП, має бути визначений період затримки розрахунку, який починається з дня звільнення і закінчується днем фактичної виплати належних позивачу сум.
У даному випадку, відповідачем не було виплачене позивачу ні грошове забезпеченні, ні одноразова грошова допомога при звільненні. Також позивач не просив у позовній заяві визначати кінцевою датою періоду затримки розрахунку - дату ухвалення рішення суду в цій справі.
За таких обставин, суд доходить висновку, що позовні вимоги у цій частині наразі є передчасними, фактично спрямовані на урегулювання тих відносин, які відбудуться в майбутньому, тобто після виконання судового рішення про виплату грошового забезпечення та вихідної допомоги при звільненні, а тому не підлягають задоволенню.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно із частиною другою статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.
Під час звернення з даним позовом до суду позивач судовий збір не сплачував, оскільки є звільненим від сплати судового збору. Таким чином, судовий збір за рахунок відповідача на користь позивача відшкодуванню не підлягає.
Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління МВС України в місті Києві, Управління Державної автомобільної інспекції Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві про визнання протиправною бездіяльності, стягнення заробітної плати - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Управління Державної автомобільної інспекції Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період 08.11.2022 по 09.03.2023.
Стягнути з Управління Державної автомобільної інспекції Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві (адреса: 01030, місто Київ, вулиця Богдана Хмельницького, 54, код ЄДРПОУ 24523569) на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 08.11.2022 по 09.03.2023 в сумі 22 415,06 грн (двадцять дві тисячі чотириста п'ятнадцять гривень шість копійок).
Визнати протиправними дії Управління Державної автомобільної інспекції Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні.
Зобов'язати Управління Державної автомобільної інспекції Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві (адреса: 01030, місто Київ, вулиця Богдана Хмельницького, 54, код ЄДРПОУ 24523569) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) одноразову грошову допомогу при звільненні з органів внутрішніх справ України.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Підстави для розподілу судових витрат - відсутні.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Перепелиця А.М.