14 квітня 2026 року м. Київ № 640/18145/22
Київський окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Перепелиця А.М., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Київської міської прокуратури про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення,
До Окружного адміністративного суду м. Києва звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Київської міської прокуратури (далі - відповідач) про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення, в якому просить:
- стягнути на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки Київською міською прокуратурою виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.09.2021 у справі №640/492/21 про поновлення ОСОБА_2 з 13.03.2021 на посаді першого заступника керівника Київської міської прокуратури №8 міста Києва, за період з 03.09.2021 по 25.07.2022, у розмірі 411 101,54 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.09.2021 №640/492/21 в частині поновлення ОСОБА_2 на посаді підлягало негайному виконанню, проте вказане рішення відповідачем фактично виконано з затримкою упродовж періоду з 03.09.2021 по 25.07.2022. За таких обставин, на переконання позивача, відповідач повинен сплатити на його користь середній заробіток за час затримки виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.09.2021 у справі №640/492/21 про поновлення ОСОБА_2 з 13.03.2021 на посаді першого заступника керівника Київської міської прокуратури №8 міста Києва, за період з 03.09.2021 по 25.07.2022, у розмірі 411 101,54 грн.
Окружним адміністративним судом м. Києва відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) без повідомлення учасників справи.
На виконання положень пункту 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» від 13.12.2022 №2825-ІХ, адміністративну справу було передано до Київського окружного адміністративного суду за належністю.
Матеріали справи отримані Київським окружним адміністративним судом та протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями справа розподілена судді Перепелиці А.М.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 18.03.2024 прийнято до провадження адміністративну справу та вирішено здійснювати розгляд справи правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.
Позивачем подано до суду додаткові пояснення, відповідно до яких, у зв'язку зі зміною прізвища, просив долучити до матеріалів справи №640/18145/22 копію свідоцтва про зміну імені від 07.11.2023 серії НОМЕР_1 та вважати поданим адміністративний позов у справі від ОСОБА_3 .
Від відповідача до суду надійшли письмові заперечення проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.
Вирішуючи вказане клопотання, суд зазначає таке.
Згідно пунктом 20 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) адміністративна справа незначної складності (малозначна справа) - адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин.
Частиною другою статті 12 КАС України визначено, що спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.
Частиною шостою статті 12 КАС України передбачено, що для цілей цього Кодексу справами незначної складності є, зокрема, інші справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.
Відповідно до частини дев'ятої статті 171 КАС України про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, в якій зазначається, зокрема, за якими правилами позовного провадження (загального чи спрощеного) буде розглядатися справа.
Отже, визначення форми адміністративного судочинства, за правилами якого буде розглядатися справа, є обов'язковою умовою процесуального законодавства та на визначення такої форми впливає характер спірних правовідносин, предмет доказування, склад учасників тощо.
За приписами частини першої та частини другої статті 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності та за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
Згідно із частиною третьою статті 257 КАС України при вирішенні питання про розгляд справи за правилами спрощеного або загального позовного провадження суд враховує:1) значення справи для сторін; 2) обраний позивачем спосіб захисту; 3) категорію та складність справи; 4) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначати експертизу, викликати свідків тощо; 5) кількість сторін та інших учасників справи; 6) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 7) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.
Вичерпний перелік справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження, визначено частиною четвертою статті 257 КАС України.
Особливості розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження встановлені статтею 262 КАС України.
Розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи за правилами загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.
Розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.
Підготовче засідання при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - протягом п'ятнадцяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Перше судове засідання у справі проводиться не пізніше тридцяти днів із дня відкриття провадження у справі. За клопотанням сторони суд може відкласти розгляд справи з метою надання додаткового часу для подання відповіді на відзив та (або) заперечення, якщо вони не подані до першого судового засідання з поважних причин.
Суд вважає необхідним застосувати позицію Верховного Суду, викладену в ухвалі від 05.04.2021 у справа № 420/8512/20 та зазначити стосовно «виняткового значення» справи для учасника справи, то в даному випадку оцінка судом такої «винятковості» може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником.
Відтак, особа має обґрунтувати наявність відповідних обставин такої «винятковості», при цьому у клопотанні та заяві обґрунтувань щодо винятковості справи не наведено.
Як зазначено в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №9901/279/19, згідно із пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) однією з істотних гарантій справедливого судового розгляду є публічний судовий розгляд.
Практика Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах у контексті пункту 1 статті 6 Конвенції свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не в кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі Axen v. Germany (Аксен проти Німеччини), заява № 8273/78; рішення від 25 квітня 2002 року у справі Varela Assalino v. Portugal (Варела Ассаліно проти Португалії), заява № 64336/01). Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Заявник (в одній із зазначених справ) не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.
Суд створює учасникам справи належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання копій процесуальних документів. Крім того, кожен з учасників справи може користуватися своїми процесуальними правами та обов'язками, визначеними статтею 44 Кодексу адміністративного судочинства України.
Бажання сторони у справі викласти свої аргументи не зумовлюють необхідності призначення до розгляду справи з викликом її учасників.
Враховуючи викладене, характер спірних правовідносин, предмет та підстави позову, склад учасників процесу та предмет доказування у справі, який на позицію суду є незначної складності, що у сукупності не вимагають розгляду справи за правилами загального позовного провадження для повного та всебічного встановлення обставин справи, у зв'язку з чим подане клопотання задоволенню не підлягає.
Заперечуючи проти позовних вимог відповідачем у поданому до суду відзиві на позовну заяву зазначено, що рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.09.2021 у справі №640/492/21 виконано міською прокуратурою одразу після надходження відповідної заяви від позивача, а саме - 26.07.2022. При цьому, зауважено, що поновлення позивача на посаді без його волевиявлення призвело б до негативних наслідків у першу чергу для нього, оскільки перебування на посаді прокурора несумісне з обійманням посади в будь-якому органі державної влади, іншому державному органі, органі місцевого самоврядування та з представницьким мандатом на державних виборних посадах. На прокурора поширюється обмеження щодо сумісництва та суміщення з іншими видами діяльності, визначені Законом України «Про запобігання корупції».
Разом з тим, відповідачем вказано, що ОСОБА_2 зупинив право на зайняття адвокатською діяльністю лише 21.07.2022, перед тим, як прибув до Київської міської прокуратури для поновлення на посаді. На думку відповідача, така поведінка ОСОБА_2 , а саме стягнення заробітної плати, отримання свідоцтва про право зайняття адвокатською діяльністю, що є несумісним з роботою прокурора, звернення у подальшому з цим позовом до суду про стягнення коштів, вказує на зловживання своїм правом, яке спрямоване на стягнення коштів з Київської міської прокуратури, однак не виявляє зі сторони позивача бажання бути поновленим на посаді з 03.09.2021 та виконувати свої службові обов'язки.
У поданій до суду відповіді на відзив зазначено, що посилання відповідача на невжиття позивачем заходів щодо своєчасного виконання судового рішення про поновлення на посаді є безпідставними, позаяк обов'язок виконання рішення суду законом покладено саме на відповідача та не перебуває у залежності від поведінки позивача.
Розглянувши матеріали адміністративної справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає таке.
Наказом керівника Київської міської прокуратури від 04.03.2021 №363к ОСОБА_2 звільнено з посади заступника керівника Київської місцевої прокуратури №8 міста Києва та органів прокуратури у зв'язку з неуспішним проходження атестації на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 12.03.2021.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.09.2021 у справі №640/492/21 адміністративний позов ОСОБА_2 задоволено частково, а саме:
- визнано протиправним та скасовано рішення Дванадцятої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) від 21.12.2020 №15 «Про неуспішне проходження прокурором атестації»;
- визнано протиправним та скасовано наказ Київської міської прокуратури від 04.03.2021 №363к;
- поновлено ОСОБА_2 на посаді першого заступника керівника Київської місцевої прокуратури №8 міста Києва;
- cтягнуто на користь ОСОБА_2 з Київської міської прокуратури середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 213 700 (двісті тринадцять тисяч сімсот) грн 36 коп;
- допущено негайне виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва в частині поновлення ОСОБА_2 на посаді першого заступника керівника Київської місцевої прокуратури №8 міста Києва;
- допущено негайне виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва в частині стягнення на користь ОСОБА_2 з Київської міської прокуратури середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць, що становить 35 314 (тридцять п'ять тисяч триста чотирнадцять) грн 89 коп;
- у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 30.11.2021 по справі №640/492/21 апеляційну скаргу ОСОБА_2 , Офісу Генерального прокурора та Київської міської прокуратури на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.09.2021 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Дванадцятої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих), Офісу Генерального прокурора, Київської міської прокуратури про визнання протиправним та скасування рішення, наказу, зобов'язання вчинити дії - залишено без задоволення. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.09.2021 - залишено без змін.
Ухвалою Верховного Суду від 11.08.2022 по справі №640/492/21 визнано неповажними причини пропуску Офісом Генерального прокурора строку на касаційне оскарження рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.09.2021 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 30.11.2021 у справі №640/492/21. Відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Офісу Генерального прокурора на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.09.2021 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 30.11.2021 у справі №640/492/21.
Оскільки рішення суду від 02.09.2021 у справі №640/492/21 в частині поновлення ОСОБА_2 на посаді виконано із затримкою упродовж періоду з 03.09.2021 по 25.07.2022, позивач вважає, що відповідач зобов'язаний виплатити йому середній заробіток за час затримки виконання рішення суду.
Згідно з свідоцтвом про зміну імені від 07.11.2023 серії НОМЕР_1 позивачем змінено прізвище з « ОСОБА_4 » на « ОСОБА_5 ».
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.
Положеннями частини другої статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Стаття 3 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) передбачає, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Згідно частиною другою статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Відповідно до статті 236 КЗпП України встановлено, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
Обов'язковість рішень суду віднесена Конституцією України до основних засад судочинства, а тому, з огляду на принцип загальнообов'язковості судових рішень судові рішення, які відповідно до закону підлягають негайному виконанню, є обов'язковими для виконання, зокрема, посадовими особами, від яких залежить реалізація прав особи, підтверджених судовим рішенням.
За статтею 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Згідно із пунктом 3 частини першої статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
Відповідно до частини восьмої статті 235 КЗпП України рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
Згідно зі статтею 236 КЗпП України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
Суд зауважує, що Верховний Суд неодноразово викладав висновки щодо застосування статті 236 КЗпП України стосовно виконання рішення суду про поновлення на роботі/посаді, яке допущене до негайного виконання.
Так, зокрема, у постанові від 21.10.2021 у справі № 640/19103/19 Верховний Суд з цього приводу зазначив, що негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивостей обов'язковості та підлягає виконанню не з моменту набрання ним законної сили, а негайно із часу його проголошення у судовому засіданні, чим забезпечується швидкий і реальний захист прав та інтересів громадян і держави.
Належним виконанням рішення про поновлення на роботі необхідно вважати видання роботодавцем (власником або уповноваженим ним органом) про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов'язків.
Верховний Суд підкреслив, що невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Водночас така відповідальність не поставлена в залежність від дій чи ініціативи працівника.
Як зауважив Верховний Суд у справі №640/19103/19, відповідальність за затримку власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, встановлена статтею 236 КЗпП України, згідно з якою виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі проводиться незалежно від вини роботодавця в цій затримці.
Середній заробіток за своїм змістом є державною гарантією, право на отримання якого виникла у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин. Закон пов'язує цю виплату виключно із фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі.
Верховний Суд наголосив, що наведені приписи КЗпП України не містять застережень, що власник або уповноважений ним орган не відповідає за затримку виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, якщо працівник не вчинив додаткових дій, які б вказували на його бажання поновитися на роботі.
У підсумку суд касаційної інстанції у справі №640/19103/19 констатував, що для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 КЗпП України суду потрібно встановити: чи мала місце затримка виконання такого рішення; у разі наявності затримки виконання рішення - встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного дня після ухвалення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період.
Ця правова позиція щодо застосування приписів статті 236 КЗпП України неодноразово висловлювалася Верховним Судом, зокрема, у постановах від 16.02.2018 у справі №807/2713/13-а, від 27.06.2019 у справі №821/1678/16, від 31.07.2019 у справі №813/593/17, від 25.09.2019 у справі №813/4668/16, від 27.11.2019 у справі №802/1183/16-а, від 19.12.2019 у справі №2а-7683/12/1370, від 05.02.2020 у справі №815/1676/18, від 05.03.2020 у справі №280/360/19, від 26.11.2020 у справі №500/2501/19, від 19.04.2021 у справі №826/11861/17, від 24.06.2021 у справі №640/15058/19, від 20.07.2021 у справі №826/3465/18, від 21.10.2021 у справі №280/5260/19, від 27.01.2022 у справі №580/5185/20, від 09.11.2022 у справі №460/600/22 та від 23.03.2023 у справі №420/8539/21 тощо.
Окрім того, суд звертає увагу на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 09.11.2022 у справі №460/600/22, який, урахувавши раніше висловлену Верховним Судом правову позицію щодо застосування статті 236 КЗпП України, зазначив, що приписи частини восьмої статті 235 КЗпП України і приписи пункту 3 частини першої статті 371 КАС України достатньо чітко і однозначно встановлюють, що рішення про поновлення на роботі/посаді підлягають негайному виконанню й цей імператив адресований передовсім роботодавцю.
Невчинення позивачем як працівником дій, спрямованих на виконання рішення суду щодо його поновлення на посаді (неподання заяви про поновлення чи не звернення до органу державної виконавчої служби) ніяким чином не впливає на обов'язок роботодавця самостійно виконати рішення суду, допущеного до негайного виконання, яке покладає на нього зобов'язання щодо поновлення працівника на посаді.
Відтак, існування зазначеного судового рішення породжувало у відповідача обов'язок щодо поновлення позивача на вказаній посаді, який мав бути здійснений шляхом видання відповідного наказу негайно після його проголошення.
Між тим, як вбачається з матеріалів справи та не заперечується відповідачем, на виконання судового рішення наказом керівника Київської міської прокуратури від 26.07.2022 №1163к поновлено ОСОБА_2 на посаді першого заступника керівника Київської місцевої прокуратури №8 міста Києва з 13.03.2021.
Враховуючи наведені вище правові положення, а також беручи до уваги те, що рішення Окружного адміністративного суду від 02.09.2021 по справі №640/492/21 про поновлення ОСОБА_2 на посаді фактично виконано відповідачем 26.07.2022, суд дійшов висновку про затримку з боку відповідача виконання цього рішення, а відтак і про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час такої затримки, а саме з 03.09.2021 (наступного дня після постановлення рішення про поновлення на роботі) по 25.07.2022 (день, що передував виданню наказу про поновлення на посаді).
Як зазначено відповідачем, невиконання вказаного рішення зумовлене тим, що позивач не подавав до Київської міської прокуратури заяви про виконання рішення в частині поновлення на посаді.
З приводу вказаних доводів відповідача, суд зазначає, що судове рішення про поновлення на посаді підлягає негайному виконанню, яке жодним чином не може залежати від будь-яких обставин, крім непереборних.
Крім того, Верховний Суд у своїх постановах при вирішенні справ у подібних правовідносинах неодноразово наголошував, що жодних умов для виправдання правомірності невиконання роботодавцем рішення суду про поновлення на роботі незаконного звільненого працівника, закон не передбачає.
Так, у постанові Верховного Суду від 11.06.2020 у справі №816/1895/18 викладено висновок, що стаття 236 КЗпП України не містить застережень, що власник або уповноважений ним орган не відповідає за затримку виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, якщо працівник не вчинив додаткові дії, що вказують на його бажання поновитися на роботі. Добровільне виконання рішення суду боржником - це його законодавчо встановлений обов'язок. Зазначений обов'язок не є похідним від дій особи (подання заяви чи виконавчого листа для відкриття виконавчого провадження), яку поновлено на роботі.
У пункті 37 постанови від 20.10.2022 у справі № 160/12318/21 Верховний Суд вкотре наголосив, що відповідальність за затримку власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, встановлена статтею 236 КЗпП України, згідно з якою проводиться виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі незалежно від вини роботодавця в цій затримці. Закон пов'язує цю виплату виключно з фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі.
Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 07.10.2020 у справі № 480/69/19.
За вказаних підстав помилковим є твердження відповідача про те, що нібито для поновлення на роботі необхідне волевиявлення працівника, а саме його заява про бажання поновитися на посаді та працювати.
Щодо посилання відповіда на ту обставину, що як Закон України «Про прокуратуру», так і Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» виключають можливість особи одночасно обіймати посаду прокурора та займатися адвокатською діяльністю, то суд вважає такі безпідставними, ураховуючи, що предметом даного спору є стягнення середнього заробітку за час невиконання рішення суду про поновлення на посаді.
З цього приводу в постанові Верховного Суду від 21.10.2021 у справі №640/19103/19 сформовано висновок щодо застосування положень частини другої статті 18 Закону України «Про прокуратуру», статті 3 Закону України «Про запобігання корупції» та статті 7 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», відповідно до якого рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби виконується негайно і це жодним чином не може ставитися в залежність від будь-яких обставин, окрім непереборних.
Водночас норми закону не містять застережень щодо неможливості поновлення на посаді незаконно звільненого працівника на підставі судового рішення у разі, якщо він перебуває на іншій службі (був депутатом міської ради) або провадить адвокатську діяльність. Питання щодо несумісності повинно було бути вирішено після виконання рішення суду про поновлення позивача на посаді.
Верховний Суд у постанові від 24.11.2020 у справі №813/3853/17 зазначив, що згідно зі статтею 236 КЗпП України виплата працівнику середнього заробітку при затримці виконання рішення не залежить від наявності в діях роботодавця вини.
Аналогічні висновки щодо застосування норм права Верховний Суд викладав також у постановах від 17.09.2020 (справа №130/2249/15-ц), від 23.06.2020 (справа №802/1184/16-а), від 17.06.2020 (справа №521/1892/18), від 26.02.2020 (справа №702/725/17), від 06.12.2018 (справа №465/4679/16).
Ураховуючи вищезазначене, в межах спірних правовідносин необхідним є стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за період з 03.09.2021 (включно) по 25.07.2022 (включно), в межах якого були 227 робочих днів.
Відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 №108/95-ВР порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Так, Порядок обчислення середньої заробітної плати затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі - Порядок № 100).
Відповідно до пункту 2 Порядку №100 середня заробітна плата для виплати вимушеного прогулу та за час затримки виконання рішення суду обчислюється, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Згідно із пунктом 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Згідно з наданою позивачем довідкою Київської міської прокуратури від 10.03.2021 №21/98 середньоденна заробітна плата позивача становить 1 811,02 грн.
Отже середній заробіток позивача за час затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі становить 411 101,54 грн (1811,02 грн х 227 роб. днів).
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно із частиною другою статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.
Під час звернення з даним позовом до суду позивач судовий збір не сплачував, оскільки є звільненим від сплати судового збору. Таким чином, судовий збір за рахунок відповідача на користь позивача відшкодуванню не підлягає.
Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Київської міської прокуратури про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення - задовольнити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) середній заробіток за час затримки Київською міською прокуратурою (адреса: 03150, місто Київ, вулиця Предславинська, 45/9, код ЄДРПОУ 02910019) виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.09.2021 у справі №640/492/21 про поновлення ОСОБА_2 з 13.03.2021 на посаді першого заступника керівника Київської міської прокуратури №8 міста Києва, за період з 03.09.2021 по 25.07.2022, у розмірі 411 101,54 грн (чотириста одинадцять тисяча сто одна гривня п'ятдесят чотири копійки).
Підстави для розподілу судових витрат - відсутні.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Перепелиця А.М.