Іменем України
26 березня 2026 року м. Чернігівсправа № 927/1065/25
Господарський суд Чернігівської області у складі судді Моцьора В.В.,
за участю секретаря судового засідання Гринчук О.К., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу, розгляд якої здійснено у порядку загального позовного провадження
за позовом: Чернігівської окружної прокуратури,
код ЄДРПОУ 0291011426, вул. Шевченка, 1, м. Чернігів, 14000;
в інтересах держави в особі:
позивача: Чернігівської обласної ради
просп. Миру, 43, м. Чернігів, 14002, код ЄДРПОУ 25618741
до відповідача-1: Комунального підприємства «Діловий центр»
Чернігівської обласної ради
просп. Миру, 49а, каб. 903-907, м. Чернігів, 14005, код ЄДРПОУ 33469496
до відповідача-2: Товариства з обмеженою відповідальністю «Діловий центр Чернігів»
просп. Миру, 49а, м. Чернігів, 14005, код ЄДРПОУ 42759740
третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Управління комунального майна Чернігівської обласної ради
пр-т Миру, 43, м. Чернігів, 14000, код ЄДРПОУ 33469166
про визнання недійсним договору оренди нерухомого майна та зобов'язання
повернення майна
представники учасників справи:
прокуратури: Шиленко М.В.
позивача: Кураш А.М.
відповідача-1: Кінебас О.М., Кузьменко О.В.
відповідача-2: не прибув
третьої особи: не прибув
Дії суду щодо розгляду справи.
Чернігівською окружною прокуратурою подано позов в інтересах держави в особі Чернігівської обласної ради до Комунального підприємства «Діловий центр» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Діловий центр Чернігів» про:
- визнання недійсним договору оренди нерухомого майна, що належить до спільної власності територіальних громад, сіл, селищ, міст Чернігівської області №03/24 від 12.02.2024, укладеного між Комунальним підприємством «Діловий центр» Чернігівської обласної ради та Товариством з обмеженою відповідальністю «Діловий центр Чернігів».
- зобов'язання Товариство з обмеженою відповідальністю «Діловий центр Чернігів» шляхом підписання акту прийому-передачі про повернення майна повернути Чернігівській обласній раді нежитлові приміщення, яке складається з восьми кімнат, що складаються з літ. « 9-1-912», по літ. « 9-1-915», літ. « 9-1-917», з літ. « 9-1-919» по літ. « 9-1-920», частина літ. « 10-1-1005») загальною площею (з урахуванням коефіцієнту перерахування корисної площі в загальну) 239,4 кв.м., корисною площею 152,0 кв.м, що не мають окремого входу, розташовані на дев'ятому-десятому поверхах десятиповерхової адміністративної нежитлової будівлі з підвалом за адресою: проспект Миру, 49-А у місті Чернігові.
У позовній заяві прокурор просить суд залучити в якості третьої особи на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Управління комунального майна Чернігівської обласної ради.
Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 31.10.2025 позовну заяву прокурора прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, залучено до участі у справі третю особу на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Управління комунального майна Чернігівської обласної ради; підготовче засідання призначено на 27.11.2025, встановлено учасникам справи строки для подання відзиву на позов, відповіді на відзив, пояснень, заперечень.
Прокурор, позивач та відповідач-1 були належним чином повідомлені про розгляд справи в суді, про встановлені строки для подання заяв по суті справі, дату, час та місце підготовчого засідання шляхом доставки ухвали суду від 31.10.2025 до їх електронних кабінетів в системі Електронний суд 31.10.2025 о 17:20, що підтверджується довідками про доставку електронного листа.
Ухвала суду від 31.10.2025 направлена на адресу відповідача-2 (просп. Миру, 49а, м. Чернігів, 14005, код ЄДРПОУ 42759740), зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та у позовній заяві, повернулась неврученою на адресу суду з відміткою відділення поштового зв'язку “одержувач відсутній ». Датою проставлення такої відмітки є 10.11.2025.
Згідно з п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України відповідач вважається повідомленим про відкриття провадження у справі та встановлення йому строку для подання відзиву на позов, а днем вручення ухвали від 03.11.2025 є 11.11.2025.
Отже, останнім днем строку для подання відповідачем-1 відзиву є 17.11.2025, відповідачем-2 - 25.11.2025.
07.11.2025, від відповідача-1 у встановлений судом строк, надійшов відзив на позовну заяву.
Відповідач-2 своїм правом на подання відзиву не скористався, відзиву у встановлений судом строк не надав.
Згідно частини 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
10.11.2025 від третьої особи надійшли пояснення по справі.
13.11.2025 від прокуратури надійшла відповідь на відзив.
18.11.2025 від відповідача-1 надійшли заперечення на відповідь на відзив.
Відзив на позов відповідача-1, пояснення, відповідь на відзив та заперечення прийнято судом до розгляду та долучено до матеріалів справи. Справа розглядається з урахуванням поданих документів.
У підготовчому засіданні 27.11.2025 суд постановив протокольну ухвалу про продовження строку підготовчого провадження на 30 днів та відкладення підготовчого засідання на 15.01.2026.
04.12.2025 від відповідача-1 надійшли заперечення на пояснення третьої особи, в яких просить повернути без розгляду подані третьою особою пояснення.
08.12.2025 від третьої особи надійшли пояснення на заперечення відповідача-1.
15.01.2026 від позивача надійшли пояснення по справі.
У підготовчому засіданні 15.01.2026 суд відмовив у клопотанні про повернення без розгляду пояснень третьої особи, у зв'язку з прийняттям судом даних пояснень та долучення їх до матеріалів справи в минулому судовому засіданні; постановив протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 05.02.2026.
У судовому засіданні 05.02.2026 суд постановив протокольну ухвалу про відкладення розгляду справи на 03.03.2026, явку представника позивача та третьої особи визнав обов'язковою.
У судовому засіданні 03.03.2026 суд оголосив перерву до 26.03.2026.
У судовому засіданні 26.03.2026 суд перейшов до стадії ухвалення судового рішення проголосив скорочене рішення (вступну та резолютивну частини).
Позиції учасників справи.
Позовні вимоги обґрунтовані прокурором тим, що договір оренди нерухомого майна, що належить до спільної власності територіальних громад, сіл, селищ, міст Чернігівської області № 03/24 від 12.02.2024, укладений між КП «Діловий центр» Чернігівської обласної ради (Орендодавцем) та ТОВ «Діловий центр Чернігів» (Орендарем), укладено всупереч вимогам ст. 4 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», оскільки працівники КП «Діловий центр» та засновники ТОВ «Діловий центр Чернігів» є одними і тими ж особами та пов'язані трудовими відносинами як з орендодавцем, так і з орендарем. Оспорюваний правочин суперечить вимогам законодавства, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам фактом його вчинення за наявності конфлікту інтересів (незалежно потенційного чи реального). Укладений в умовах реального конфлікту інтересів правочин компрометує орган місцевого самоврядування, нівелює довіру суспільства нього до діяльності органів місцевого самоврядування.
Позивач підтримує позовні вимоги прокурора, просить їх задовольнити.
Третя особа зазначає, що під час укладення оспорюваного договору грубо порушено норми Закону України «Про оренду державного та комунального майна» щодо заборони пов'язаності працівників орендодавця та орендаря стосовно оренди комунального майна та не дотримано порядок передачі майна спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Чернігівської області в оренду в частині погодження Договору уповноваженим органом управління - органом, до сфери управління якого належить балансоутримувач.
Відповідач-1 проти позову заперечує, з огляду на таке:
- згідно з абз. 6 ч. 4 ст. 4 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» саме фізичні особи, що є працівниками орендодавця, не можуть бути орендарями майна, яке надається таким орендодавцем в оренду. Відповідно до змісту та умов оспорюваного договору орендодавцем є КП «Діловий центр» ЧОР, від імені якого діє директор Кузьменко О.В., а орендарем є ТОВ «Діловий центр Чернігів», як юридична особа, від імені якого діє Бутовець О.В., як директор товариства, а не як фізична особа;
- Деснянським районним судом м. Чернігова у постанові від 04.07.2023 у справі № 750/6441/23, якою провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності Кузьменка О.В. за ч. 1 ст. 172-7, ч. 2 ст. 172-7 КУпАП закрито за відсутністю події й складу адміністративного правопорушення, встановлено, що конфлікт інтересів відсутній, тому і матеріальна вигода також відсутня;
- прокуратурою не наведено підстав та не надано доказів, що вказані у позові особи порушили вимоги Закону України «Про запобігання корупції»;
- прокуратурою не доведено підстав для подання позову, не повідомлено Чернігівську обласну раду про виявлені порушення стосовно спірного договору оренди.
Прокурор у відповіді на відзив зазначає про прокуратурою дотримано приписи ст.23 Закону України «Про прокуратуру» при поданні даного позову. Про виявлені порушення вимог законодавства при укладенні договору оренди прокурором заздалегідь проінформовано позивача листом від 17.06.2025.
Обставини справи встановлені судом.
Комунальне підприємство «Діловий центр» Чернігівської обласної ради створене рішенням Чернігівської обласної ради від 25.03.2005 в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини майна спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Чернігівської області і входить до сфери управління Управління комунального майна Чернігівської обласної ради.
Засновником підприємства є Чернігівська обласна рада.
Основною діяльністю підприємства є ефективне використання комплексу будівель, які є об'єктами комунальної власності Чернігівської області, забезпечення їх належної експлуатації, підвищення інвестиційної привабливості та підвищення рівня ділової активності обласного центру, отриманая прибутку від передачі майна в оренду та здійснення інших видів діяльності з метою отримання прибутку.
Відповідно до Статуту підприємства основними напрямками діяльності підприємства є, зокрема, здавання в оренду рухомого та нерухомого майна.
24.07.2009 Управління комунального майна обласної ради (далі - Уповноважений орган) та Комунальне підприємство «Діловий центр» (далі - Користувач) уклали договір на закріплення майна, що перебуває у спільній власності територіальних громад сіл, селищ, міст Чернігівської області на праві господарського відання (далі - Договір від 24.07.2009), за умовами п. 1.2 якого Уповноважений орган передав Користувачеві в господарське відання майно, зокрема, адмінбудівлю, яка знаходиться за адресою: м. Чернігів, проспект Миру, 49-А.
Майно є спільною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст Чернігівської області, що підтверджується Свідоцтвом про право власності на нерухоме майно, видане 23.12.2005 на підставі рішення Виконавчого комітету Чернігівської міської рада № 304 від 19.12.2005.
Відповідно до рішення Чернігівської обласної ради від 22.05.2020 № 87-23/VII «Про затвердження Переліків об'єктів спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Чернігівської області» зазначений об'єкт нерухомості перебуває в переліку, об'єктів нерухомого майна комунальної власності області.
Пунктами 6.1, 6.2 Договору від 24.07.2009 передбачені права Користувача здійснювати користування майном на праві господарського відання для забезпечення своєї діяльності; за погодженням з Уповноваженим органом передавати майно в оренду.
За результатами проведення електронного аукціону, 12.02.2024 між КП «Діловий центр» Чернігівської обласної ради (Орендодавець/Балансоутримувач) та ТОВ «Діловий центр Чернігів» (Орендар) укладено договір №03/24 оренди нерухомого майна, що належить до спільної власності територіальних громад, сіл, селищ, міст Чернігівської області (далі - Договір оренди), яким передано в оренду нежитлові приміщення з восьми кімнат, що складаються з літ. « 9-1-912», по літ. « 9-1-915», літ. « 9-1-917», з літ. « 9-1-919» по літ. « 9-1-920», частина літ. « 10-1-1005») загальною площею (з урахуванням коефіцієнту перерахування корисної площі в загальну) 239,4 кв.м., корисною площею 152,0 кв.м., що не мають окремого входу, розташовані на дев'ятому-десятому поверхах десятиповерхової адміністративної нежитлової будівлі з підвалом за адресою: проспект Миру, 49-А у місті Чернігові.
Договір оренди діє з 01.03.2024 по 27.02.2029 включно.
Договір оренди підписано директором комунального підприємства Кузьменком Олександром Васильовичем та директором товариства Бутовець Оленою Василівною.
Прокурор у позові зазначає, що Бутовець О.В. станом на дату підписання нею оскаржуваного договору оренди працювала на посаді директора ТОВ «Діловий центр Чернігів», одночасно обіймаючи посаду помічника керівника КП «Діловий центр» з адміністративної діяльності. Згідно даних Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області від 18.12.2024, звітність про застраховану особу Бутовець О.В. подано страхувальниками, а саме: КП «Діловий центр» Чернігівської обласної ради з січня 2021 року по вересень 2024 року, ТОВ «Діловий центр Чернігів» з червня 2021 року по вересень 2024 року.
Крім того, відповідно до інформації Управління комунального майна Чернігівської обласної ради, працівники КП «Діловий центр» Кузьменко О.В. (директор комунального підприємства), Герасименко Андрій Олексійович (заступник директора комунального підприємства-начальник відділу правової та кадрової роботи), Роговий Олександр Іванович (начальник відділу організації експлуатації та ремонту майна комунального підприємства), Сахно Любов Миколаївна (провідний економіст відділу економічної та договірної роботи комунального підприємства), Бочок Олександр Васильович (начальник технічно-експлуатаційного відділу комунального підприємства), Пономаренко Надія Олексіївна (бухгалтер відділу бухгалтерського обліку та звітності комунального підприємства), Мельник Тетяна Петрівна (начальник відділу бухгалтерського обліку та звітності - головний бухгалтер комунального підприємства) є власниками ТОВ «Діловий центр Чернігів», який є орендарем по вищевказаному договору.
Таким чином, під час укладення оспорюваного договору грубо порушено норми ст. 4 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» щодо заборони пов'язаності працівників орендодавця та орендаря стосовно оренди комунального майна.
Нормативно-правове обґрунтування та оцінка аргументів. Висновки суду.
Щодо підстав представництва інтересів держави прокурором в даній справі.
Статтею 1 Закону України «Про прокуратуру» встановлено, що прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави.
Відповідно до ч. 3, 4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.
Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі «Ф.В. проти Франції» (F.W. v. France) від 31.03.2005, заява 61517/00, пункт 27).
Водночас, існує категорія справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі «Менчинська проти Російської Федерації» (рішення від 15.01.2009, заява № 42454/02, пункт 35) ЄСПЛ висловив таку позицію (у неофіційному перекладі):
«Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави».
При цьому ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо Суд вирішує - наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.
У Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 № 1604 (2003) «Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону» щодо функцій органів прокуратури, які не відносяться до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені і ефективні органи.
Враховуючи викладене, з урахуванням ролі прокуратури в демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України, щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах, не може тлумачитися розширено.
Відтак прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України).
Положення п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України «Про прокуратуру».
Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.
Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття «інтерес держави».
У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з'ясовуючи поняття «інтереси держави» висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).
Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.
З урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття «інтереси держави» має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».
Таким чином, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 26.07.2018 у справі № 926/1111/15, від 08.02.2019 у справі № 915/20/18).
Відповідно до ч. 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.
Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.
У Рішенні від 05 червня 2019 року № 4-р(II)/2019 Конституційний Суд України вказав, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.
Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.
Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.
Згідно з ч. 4, 7 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень. У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов'язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження.
Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Частина четверта статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб'єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.
Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі 912/2385/18.
У даній справі прокурор звернувся до суду в інтересах держави в особі Чернігівської обласної ради.
Відповідно до ч. 2 ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (далі - Закон) обласні та районні ради є органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст, у межах повноважень, визначених Конституцією Україна, цим та іншими законами, а також повноважень, переданих їм сільськими, селищними, міськими радами.
Згідно ч. 4 ст. 60 Закону районні та обласні ради від імені територіальних громад сіл, селищ, міст здійснюють управління об'єктами їхньої спільної власності, що задовольняють спільні потреби територіальних громад.
Відповідно до ч.2 п. 10 Прикінцевих та перехідних положень Закону майно, передане до комунальної власності областей і районів, а також набуте на інших законних підставах, є спільною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст, управління яким відповідно до Конституції України здійснюють районні та обласні ради або уповноважені ними органи.
При цьому орган місцевого самоврядування може бути позивачем та відповідачем у судах загальної юрисдикції, зокрема, звертатися до суду, якщо це необхідно для реалізації його повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування (ст. 18-1 Закону).
Чернігівською окружною прокуратурою 17.06.2025 № 55-77-4903 вих-25 скеровано листа до обласної ради, в якому вказувалось на укладення між КП «Діловий центр» Чернігівської обласної ради та ТОВ «Діловий центр Чернігів» договору оренди № 03/24, яким передано в оренду нежитлові приміщення за адресою 49-А м. Чернігів, загальною площею 239,4 кв.м з порушенням абз. 6 ч. 4 ст. 4 Закону України «Про оренду державного та комунального майна». Вищевказаним листом Чернігівську обласну раду повідомлено про виявлені порушення, витребувано інформацію щодо заходів, які рада вживала або планує вживати щодо визнання недійсним договору.
У листі окружної прокуратури від 02.07.2025 № 55-77-5437вих-25 вказано на ненадання обласною радою відповідей на запити від 13.06.2025 № 55-77-4790вих-25 та від 17.06.2025 № 55-77-4903вих-25.
Тобто прокурором було повідомлено позивача про виявлені порушення та необхідність вжиття заходів представницького характеру для захисту законних інтересів держави.
Чернігівська обласна рада у листі від 17.07.2025 повідомила, що заходи позовного характеру щодо визнання недійсним договору оренди, укладеного між КП «Діловий центр» Чернігівської обласної ради та ТОВ «Діловий центр Чернігів» не вживались, водночас, не заперечує проти подання окружною прокуратурою позовної заяви до суду з метою захисту інтересів територіальної громади.
Вказане свідчить, що Чернігівською обласною радою самостійне вжиття заходів з метою визнання недійсним договору та зобов'язання повернення майна не планується та підтверджує її бездіяльність щодо захисту інтересів держави.
Зважаючи на викладене та виходячи із предмету і підстав позову, сформульованих прокурором, суд доходить висновку, що він правильно визначив обласну раду позивачем, компетентним органом, втім, не звернулася до суду з позовом після отримання інформації від прокурора про наявні порушення.
У порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор повідомив позивача про намір подати позов в інтересах держави в особі Чернігівської обласної ради до Комунального підприємства «Чернігівського міжміського бюро технічної інвентаризації» Чернігівської обласної ради та Товариства з обмеженою відповідальністю «Трудовий колектив Чернігівського обласного бюро технічної інвентаризації» про визнання недійсним договору та зобов'язання повернути майно.
За таких обставин у їх сукупності, суд дійшов висновку про доведення з боку прокурора бездіяльності Чернігівської обласної ради як підстави для звернення органу прокуратури до суду за захистом інтересів держави та про наявність підстав для звернення прокурора з цим позовом до суду.
Щодо визнання договору недійсним.
Згідно з ч. 2 ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, у зв'язку з чим, суд повинен з'ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підстав позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.
При цьому, особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. В свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з'ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) від 04.11.1950 передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Згідно зі ст. ст. 202, 203 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Згідно з ч. ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
При цьому, у відповідності до ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.
Предметом заявлених прокурором позовних вимог є, зокрема, вимога про визнання недійсним договору оренди нерухомого майна, що належить до спільної власності територіальних громад, сіл, селищ, міст Чернігівської області №03/24 від 12.02.2024, укладеного між Комунальним підприємством «Діловий центр» Чернігівської обласної ради та Товариством з обмеженою відповідальністю «Діловий центр Чернігів».
Прокурор стверджує, що під час укладення оспорюваного договору порушено норми абз. 6 ч. 4 ст. 4 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» щодо заборони пов'язаності працівників орендодавця та орендаря стосовно оренди комунального майна. Враховуючи, що директор КП «Діловий центр» ЧОР Кузьменко О.В., яким було підписано оспорюваний договір, є учасником ТОВ «Діловий центр Чернігів», останній був зацікавлений в успішній господарський діяльності ТОВ «Діловий Центр Чернігів» та має матеріальну вигоду від отримання товариством прибутку.
Правові, економічні та організаційні відносини, пов'язані з передачею в оренду майна, що перебуває в державній та комунальній власності, майна, що належить Автономній Республіці Крим, а також передачею права на експлуатацію такого майна, а також майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання майна, що перебуває в державній та комунальній власності, майна, що належить Автономній Республіці Крим врегульовані Законом України "Про оренду державного та комунального майна" № Закону № 157-IX, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин.
Відповідно до статті 4 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» орендодавцями є, зокрема балансоутримувачі - щодо: нерухомого майна, загальна площа якого не перевищує 400 квадратних метрів на одного балансоутримувача, якщо менший розмір площі не встановлено рішенням представницького органу місцевого самоврядування - щодо об'єктів комунальної власності або галузевими особливостями оренди майна; нерухомого майна для організації та проведення науково-практичних, культурних, мистецьких, громадських, суспільних та політичних заходів - на строк, що не перевищує п'яти календарних днів протягом шести місяців, а також щодо майна, яке передається суб'єктам виборчого процесу для проведення» публічних заходів (зборів, дебатів, дискусій) під час та на період виборчої кампанії; нерухомого майна для організації та проведення науково-практичних, культурних, мистецьких, громадських, суспільних та політичних заходів - на строк, що не перевищує 30 календарних днів протягом одного року щодо кожного орендаря, якщо балансоутримувачем є державне або комунальне підприємство, установа, організація, що здійснює діяльність з організування конгресів і торговельних виставок; іншого окремого індивідуально визначеного майна.
Згідно пункту 1.2. Методики розрахунку та порядку використання плати за оренду майна спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Чернігівської області, затвердженої рішенням тринадцятої сесії обласної ради восьмого скликання 10.02.2023 № 17-13/VIII (зі змінами), орендодавцями (особами, що приймають рішення про передачу майна в оренду) майна спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Чернігівської області, є, зокрема, комунальні підприємства обласної ради - щодо майна, яке закріплене за ними на праві господарського відання.
Як встановлено судом, за результатами електронного аукціону, 12.02.2024 між КП «Діловий центр» (орендодавець/балансоутримувач) та ТОВ «Діловий центр Чернігів» (орендар), укладено Договір оренди № 03/24 нерухомого майна, що належить до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Чернігівської області (надалі - Договір).
Об'єктом оренди вищевказаного Договору є нежитлові приміщення, з восьми кімнат, що складаються: з літ. « 9-1-912» по літ. « 9-1-915», літ. « 9-1- 917», з літ. « 9-1-919» по літ. « 9-1-920», часина літ. « 10-1-1005» загальною площею (з урахуванням коефіцієнту перерахунку корисної площі в загальному) 239,4 кв.м, корисною площею 152,0 кв.м, що не мають окремого входу, розташовані на дев'ятому-десятому поверхах десятиповерхової адміністративної нежитлової будівлі з підвалом за адресою: проспект Миру, 49- а у місті Чернігові.
Майно є спільною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст Чернігівської області, що підтверджується Свідоцтвом про право власності на нерухоме майно, видане 23.12.2005 на підставі рішення Виконавчого комітету Чернігівської міської рада № 304 від 19.12.2005.
Відповідно до рішення Чернігівської обласної ради від 22.05.2020 № 87-23VII «Про затвердження Переліків об'єктів спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Чернігівської області» зазначений об'єкт нерухомості перебуває в переліку, об'єктів нерухомого майна комунальної власності області.
Факт реєстрації права комунальної власності області на вказане майно підтверджено Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру права власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна.
Згідно Договору на закріплення майна, що перебуває у спільній власності територіальних громад сіл, селищ, міст Чернігівської області на праві господарського відання від 24.07.2009, зокрема, будівля за адресою м. Чернігів проспект Миру, 49-а передана КП «Діловий центр» в господарське відання для здійснення комерційної господарської діяльності.
Відповідно до частини 4 статті 4 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» не можуть бути орендарями: працівники орендодавця щодо майна, яке надається в оренду такими орендодавцями; працівники уповноважених органів управління та балансоутримувачів - щодо майна, оренда якого погоджується такими уповноваженими органами управління або яке знаходиться на балансі таких балансоутримувачів.
Як вбачається з матеріалів справи, працівники орендодавця/балансоутримувача (КП «Діловий центр») та засновники орендаря (ТОВ «Діловий центр Чернігів») є одними і тими ж особами і були, зокрема, пов'язані трудовими відносинами як з орендодавцем, так і з орендарем.
Зокрема, ОСОБА_1 станом на дату підписання нею оскаржуваного договору оренди працювала на посаді директора ТОВ «Діловий центр Чернігів», одночасно обіймаючи посаду помічника керівника КП «Діловий центр» з адміністративної діяльності.
Показовим також є приклад зайняття посади з 21.12.2022 виконуючого обов'язки директора КП «Діловий центр» Кузьменком О .В., який є одним із засновників ТОВ «Діловий центр Чернігів».
Таким чином, під час укладення оспорюваного договору грубо порушено норми Закону України «Про оренду державного та комунального майна» щодо заборони пов'язаності працівників орендодавця та орендаря стосовно оренди комунального майна.
Схожа за змістом правова позиція викладена у постанові Північного апеляційного господарського суду у справі № 927/183/24.
Крім того, відповідно до ст. 81 Цивільного кодексу України юридичні особи, залежно від порядку їх створення, поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права. Юридична особа публічного права створюється розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування.
Частиною 2 ст. 169 ЦК України (норма чинна на дату підписання оспорюваного договору) передбачено, що територіальні громади можуть створювати юридичні особи публічного права (комунальні підприємства, спільні комунальні підприємства, навчальні заклади тощо) у випадках та в порядку, встановлених Конституцією України та законом.
Відповідно до п.п. «а» п. 2 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про запобігання корупції» до осіб, які для цілей цього Закону прирівнюються до осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування віднесено і посадових осіб юридичних осіб публічного права.
Як зазначено вище, директор КП «Діловий центр» Чернігівської обласної ради Кузьменко О.В., яким було підписано оспорюваний договір, є учасником ТОВ «Діловий центр Чернігів», що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.
Відповідно до ст. 5 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» до прав учасників товариства віднесено у тому числі: брати участь в управлінні товариством у порядку, передбаченому цим Законом та статутом товариства; брати участь у розподілі прибутку товариства; отримати у разі ліквідації товариства частину майна, що залишилася після розрахунків з кредиторами, або його вартість.
Таким чином, ОСОБА_2 зацікавлений в успішній господарський діяльності ТОВ «Діловий Центр» та має матеріальну вигоду від отримання товариством прибутку.
Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання корупції» реальний конфлікт інтересів - суперечність між приватним інтересом особи та її службовими чи представницькими повноваженнями, що впливає на об'єктивність або неупередженість прийняття рішень, або на вчинення чи невчинення дій під час виконання зазначених повноважень.
Відповідно до ст. 28 Закону України «Про запобігання корупції» особи, зазначені у пунктах 1, 2 частини першої статті 3 цього Закону, зобов'язані:
1) вживати заходів щодо недопущення виникнення реального, потенційного конфлікту інтересів;
2) повідомляти не пізніше наступного робочого дня з моменту, коли особа дізналася чи повинна була дізнатися про наявність у неї реального чи потенційного конфлікту інтересів безпосереднього керівника, а у випадку перебування особи на посаді, яка не передбачає наявності у неї безпосереднього керівника, або в колегіальному органі - Національне агентство чи інший визначений законом орган або колегіальний орган, під час виконання повноважень у якому виник конфлікт інтересів, відповідно;
3) не вчиняти дій та не приймати рішень в умовах реального конфлікту інтересів;
4) вжити заходів щодо врегулювання реального чи потенційного конфлікту інтересів.
Проте, жодних з цих дій ОСОБА_2 виконано не було. Натомість, ним підписаний договір оренди приміщень з юридичною особою, учасником якої він є, тобто вичинив дії в умовах реального конфлікту інтересів.
Згідно ч. 2 ст. 67 Закону України «Про запобігання корупції» правочин, укладений внаслідок порушення вимог цього Закону, може бути визнаним недійсним.
Корупція становить серйозну загрозу верховенству права, підриває основи демократії, нівелює соціальну справедливість, перешкоджає економічному розвитку та загрожує належному виконанню державою своїх зобов'язань щодо поваги, захисту, сприяння та виконання прав людини, що знайшло своє відображення у Конвенції Організації Об'єднаних Націй проти корупції від 31 жовтня 2003 року, яка набрала чинності для України з 01 січня 2010 року, та відповідно до статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України(далі - Конвенція О ОН проти корупції).
Статтею 34 Конвенції ООН проти корупції врегульовано щодо наслідків корупційних діянь, а саме з належним урахуванням добросовісно набутих прав третіх осіб кожна Держава-учасниця вживає заходів, відповідно до основоположних принципів свого внутрішнього права, щоб врегулювати питання про наслідки корупції. У цьому контексті Держави-учасниці можуть розглядати корупцію як фактор, що має значення в провадженні про анулювання або розірвання контрактів, або відкликання концесій або інших аналогічних інструментів, або вжиття заходів для виправлення становища, яке склалося.
Оспорюваний правочин суперечить вимогам законодавства, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам фактом його вчинення за наявності конфлікту інтересів (незалежно потенційного чи реального). Укладений в умовах реального конфлікту інтересів правочин компрометує орган місцевого самоврядування, нівелює довіру суспільства нього до діяльності органів місцевого самоврядування.
Схожі висновки викладено у постанові Верховного суду від 20 березня 2019 року у справі № 442/730/17.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку про наявність підстав для визнання недійсним договору оренди нерухомого майна, що належить до спільної власності територіальних громад, сіл, селищ, міст Чернігівської області №03/24 від 12.02.2024, укладеного між КП «Діловий центр» та ТОВ «Діловий центр Чернігів».
Щодо тверджень третьої особи про недотримання КП «Діловий центр» ЧОР порядку передачі майна спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Чернігівської області в оренду в частині погодження Договору уповноваженим органом управління - органом, до сфери управління якого належить балансоутримувач.
Передача в оренду майна, що перебуває у комунальній власності, здійснюється органами місцевого самоврядування відповідно до вимог цього Закону (частина 2 статті 2 Закону № 157-IX).
Рішенням п'ятнадцятої сесії Чернігівської обласної ради четвертого скликання від 25.03.2005 було створено Управління комунального майна Чернігівської обласної ради та затверджено Положення про нього. В подальшому, рішенням третьої сесії восьмого скликання Чернігівської обласної ради від 12.02.2021 № 31-3/VІІІ Положення про Управління було затверджено в новій редакції.
Згідно приписів вказаного Положення Управління є уповноваженим органом обласної ради, який відповідно до законодавства України забезпечує реалізацію повноважень обласної ради по управлінню та розпорядженню майном спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Чернігівської області.
Основними завданнями Управління є, зокрема: реалізація регіональної політики у сфері управління та розпорядження майном комунальної власності області; забезпечення ефективного управління та використання об'єктів комунальної власності області; забезпечення надходжень до обласного бюджету коштів за рахунок передачі в оренду та відчуження майна комунальної власності області.
24.07.2009 Управління комунального майна обласної ради (далі - Уповноважений орган) та Комунальне підприємство «Діловий центр» (далі - Користувач) уклали договір на закріплення майна, що перебуває у спільній власності територіальних громад сіл, селищ, міст Чернігівської області на праві господарського відання (далі - Договір від 24.07.2009), за умовами п. 1.2 якого Уповноважений орган передав Користувачеві в господарське відання майно, зокрема, адмінбудівлю, яка знаходиться за адресою: м. Чернігів, проспект Миру, 49-А.
Пунктами 6.1, 6.2 Договору від 24.07.2009 передбачені права Користувача здійснювати користування майном на праві господарського відання для забезпечення своєї діяльності; за погодженням з Уповноваженим органом передавати майно в оренду.
Як встановлено судом, за результатами проведення електронного аукціону, 12.07.2024 між КП «Діловий центр» Чернігівської обласної ради (Орендодавець/Балансоутримувач) та ТОВ «Діловий центр Чернігів» (Орендар) укладено договір №03/24 оренди нерухомого майна, що належить до спільної власності територіальних громад, сіл, селищ, міст Чернігівської області (далі - Договір оренди), яким передано в оренду нежитлові приміщення з восьми кімнат, що складаються з літ. «9-1-912», по літ. « 9-1-915», літ. « 9-1-917», з літ. « 9-1-919» по літ. « 9-1-920», частина літ. « 10-1-1005») загальною площею (з урахуванням коефіцієнту перерахування корисної площі в загальну) 239,4 кв.м., корисною площею 152,0 кв.м., що не мають окремого входу, розташовані на дев'ятому-десятому поверхах десятиповерхової адміністративної нежитлової будівлі з підвалом за адресою: проспект Миру, 49-А у місті Чернігові.
Постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 № 483 «Деякі питання оренди державного та комунального майна» затверджено Порядок передачі в оренду державного та комунального майна.
Відповідно до п.1. цей Порядок визначає механізм передачі в оренду державного та комунального майна, включаючи особливості передачі його в оренду відповідно до положень Закону України “Про оренду державного та комунального майна».
Згідно пункту 4.4. Статуту КП «Діловий центр» Чернігівської обласної ради, відчуження, списання основних фондів Підприємства, передача майна Підприємства в оренду або лізинг, а також використання коштів від відчуження і оренди майна (лізингу) здійснюється в порядку, визначеному законодавством та рішеннями Засновника.
Засновником Підприємства є Чернігівська обласна рада (п. 1.2. Статуту).
Відповідно до статті 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.
Відповідно до Регламенту Чернігівської обласної ради восьмого скликання рішення обласної ради, прийняті у межах її компетенції, є обов'язковими для виконання органами виконавчої влади, підприємствами, організаціями і установами незалежно від форм власності, розташованими або зареєстрованими на території області, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на території області.
КП «Діловий центр» Чернігівської обласної ради є унітарним комунальним комерційним підприємством і здійснює свою діяльність на підставі та відповідно до вимог законодавства, рішень Засновника, Органу управління та Статуту.
Матеріали справи не місять рішень Засновника відповідача-1 - Чернігівської обласної ради щодо передачі в оренду майна Підприємства - нежитлових приміщень з восьми кімнат, що складаються з літ. « 9-1-912», по літ. « 9-1-915», літ. « 9-1-917», з літ. « 9-1-919» по літ. « 9-1-920», частина літ. « 10-1-1005») загальною площею (з урахуванням коефіцієнту перерахування корисної площі в загальну) 239,4 кв.м., корисною площею 152,0 кв.м., що не мають окремого входу, розташовані на дев'ятому-десятому поверхах десятиповерхової адміністративної нежитлової будівлі з підвалом за адресою: проспект Миру, 49-А у місті Чернігові.
Отже, що при укладенні зазначеного Договору оренди, КП «Діловий центр» Чернігівської обласної ради не дотриманий порядок передачі майна спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Чернігівської області в оренду.
За таких обставин, суд погоджується з доводами третьої особи про те, що КП «Діловий центр» Чернігівської обласної ради не мало права передавати нерухоме майно, що належить до комунальної власності у користування іншим особам без погодження із Засновником - Чернігівською обласною радою.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання повернути майно.
Визначений у позові спосіб захисту щодо повернення предмету договору оренди від 12.02.2024 безпосередньо Чернігівській обласній раді як власнику цього майна є належним та обґрунтованим, оскільки спрямований на подальше законне використання майна з неухильним урахуванням інтересів територіальної громади області під контролем Чернігівської обласної ради. Повернення майна обласній раді сприятиме подальшому визначенню органом місцевого самоврядування із способом та уповноваженою особою щодо володіння, користування та розпорядження цими об'єктами права комунальної власності. Спірні правовідносини фактично пов'язані зі сферою наповнення обласного бюджету, що безпосередньо стосується прав та економічних інтересів територіальної громади області та держави в цілому.
Надання можливості приватному господарюючому суб'єкту отримувати значні прибутки внаслідок використання майна територіальної громади області, сприяння за рахунок комунального майна здійснювати підприємницьку діяльність підтверджує негативну тривалу діяльність комунального підприємства всупереч меті його створення - досягнення економічних та соціальних результатів, одержання прибутку та, в свою чергу, бездіяльність засновника - Чернігівської обласної ради.
У даному випадку має місце порушення прав власника майна - територіальної громади області в особі Чернігівської обласної ради, за захистом якого і звертається Чернігівська окружна прокуратура в інтересах держави в особі указаного органу місцевого самоврядування.
Отже, у даному випадку прокурор звернувся до суду не безпосередньо в інтересах органу місцевого самоврядування, а в інтересах держави в особі Чернігівської обласної ради, яка відповідно до покладених на нього повноважень реалізує повноваження у сфері оренди рухомого майна відповідної територіальної громади та виконує завдання контролю у сфері законності передачі такого майна в оренду та користування таким майном, а тому покликана захищати інтереси цієї територіальної громади, які порушено внаслідок укладеного між КП «Діловий центр» Чернігівської обласної ради та Товариством з обмеженою відповідальністю ««Діловий центр Чернігів» оспорюваного договору оренди майна та виступати позивачем у вказаній справі.
Зважаючи на викладене, суд зазначає, що оскаржуваний договір оренди нерухомого майна від 12.02.2024 суперечить положенням ч. 2 ст. 13 Цивільного кодексу України, згідно з якими при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб.
У розумінні наведених вище норм оспорювати правочин може особа (заінтересована), яка не була стороною правочину, але на час розгляду справи судом має право власності чи інше речове право на предмет правочину та/або претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння.
Вимоги заінтересованої особи про визнання правочину недійсним спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи також може полягати в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала (перебували) у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.
Аналогічні висновки викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 18.04.2018 у справі № 439/212/14-ц, Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 913/204/18, від 29.08.2019 у справі № 592/10359/15-ц, від 16.02.2021 у справі № 916/286/20.
За змістом ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання або оспорювання. Перелік способів захисту, визначений у ч. 2 ст. 16 Цивільному кодексі України, не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абз. 12 ч. 2 вказаної статті).
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричинення цими діяннями наслідкам (аналогічні висновки Велика Палата Верховного Суду сформулювала, зокрема у постановах від 05.08.2018 у справі № 338/180/17 (п. 57), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (п. 40), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (п. 89), від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц, від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 (п. 67), від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц (п. 58), від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 (п. 98), від 15.06.2021 у справі № 922/2416/17 (п. 9.1), від 21.06.2021 у справі № 334/3161/17 (п. 55), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (п. 73), від 29.06.2021 у справі № 916/964/19 (п. 7.3), від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19 (п. 68), від 26.10.2021 у справі № 766/20797/18 (п. 19), від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 (п. 21).
Частиною 1 ст. 236 Цивільного кодексу України визначено, що правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Господарське зобов'язання, визнане судом недійсним, також вважається недійсним з моменту його виникнення (частина 3 статті 207 Господарського кодексу України).
У разі визнання судом договору оренди майна недійсним, у орендаря виникає обов'язок повернути орендоване майно (ст. 795 ЦК України, п. 9.11 договору).
Вимога про повернення майна заявлена прокурором в інтересах держави в особі Чернігівської обласної ради, яка не є стороною оспорюваного правочину (схожий висновок викладено в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.08.2023 у справі № 918/862/822), однак виконує подвійну функцію державного органу та власника майна, у зв'язку з чим є заінтересованою особою щодо спірних правовідносин.
Закріплення за комунальним підприємством спірного майна на праві оперативного управління не свідчить про набуття КП «Діловий центр» Чернігівської обласної ради статусу титульного володільця. Норми чинного законодавства не передбачають жодних застережень щодо можливості навіть тимчасового закріплення об'єктів комунальної власності на праві оперативного управління за будь-якими іншими суб'єктами.
Володіння, як фактичний стан, слід відрізняти від права володіння. Зокрема, права володіння, користування та розпоряджання майном належать власнику майна незалежно від того, є він фактичним володільцем чи ні (Велика Палата Верховного Суду № 359/3373/16-ц від 23.11.2021).
У постанові Верховного Суду від 01.10.2019 у справі № 910/4446/19 зазначено, що саме власникові належить права володіння, користування та розпорядження своїм майном (ч. 1 ст. 317 Цивільного кодексу України), які він може реалізувати та власний розсуд, тобто лише власник може визначати долю свого майна, у тому числі й шляхом надання майна іншим особам.
За оскаржуваним договором оренди КП «Діловий центр» Чернігівської обласної ради передало його в оренду з порушенням вимог законодавства, у тому числі всупереч статутній меті свого створення, напрямам діяльності тощо, у зв'язку з цим позов спрямований на усунення власником таких порушень, які наявні на момент звернення з позовом.
Повернення у власність територіальної громади майна, незаконно відчуженого (шляхом надання в оренду) органом місцевого самоврядування, переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів у тому, щоби таке відчуження відбувалося у передбачений чинним законодавством спосіб та сприяло досягненню максимального економічного ефекту від оренди об'єкта комунальної власності.
Таким чином, суд зазначає, що нерухоме майно підлягає поверненню до спільної власності територіальної громади сіл, селищ, міст Чернігівської області, тобто до комунальної власності в особі Чернігівської обласної ради, а тому вимога прокурора про зобов'язання ТОВ «Діловий центр Чернігів» шляхом підписання акту прийому-передачі про повернення майна повернути Чернігівській обласній раді нежитлові приміщення, які складаються з восьми кімнат, що складаються з літ. « 9-1-912», по літ. « 9-1-915», літ. « 9-1-917», з літ. « 9-1-919» по літ. « 9-1-920», частина літ. « 10-1-1005», загальною площею (з урахуванням коефіцієнту перерахування корисної площі в загальну) 239,4 кв.м, корисною площею 152,0 кв.м, що не мають окремого входу, розташовані на дев'ятому-десятому поверхах десятиповерхової адміністративної нежитлової будівлі з підвалом за адресою: проспект Миру, 49-А у місті Чернігові, підлягає задоволенню.
Висновки суду.
Доказами у справі, відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами:
1) письмовими, речовими і електронними доказами;
2) висновками експертів;
3) показаннями свідків (ч. 2 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Згідно з ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ст. 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Інші докази та пояснення учасників справи судом до уваги не приймаються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.
За змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах “Трофимчук проти України», “Серявін та інші проти України» обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Судом було вжито усіх заходів для забезпечення реалізації сторонами своїх процесуальних прав та з'ясуванні усіх питань, винесених на його розгляд.
За наведених у їх сукупності обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню судом в повному обсязі.
Щодо судових витрат.
Відповідно до ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З урахуванням задоволення позову з відповідачів підлягає стягненню судовий збір у розмірі 43 254,10 грн з кожного.
Керуючись ст. 129, 236-239, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов задовольнити повністю.
2. Визнати недійсним договір оренди нерухомого майна, що належить до спільної власності територіальних громад, сіл, селищ, міст Чернігівської області №03/24 від 12.02.2024, укладений між Комунальним підприємством «Діловий центр» Чернігівської обласної ради (код ЄДРПОУ 33469496) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Діловий центр Чернігів» (код ЄДРПОУ 42759740).
3. Зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Діловий центр Чернігів» (просп. Миру, 49а, м. Чернігів, 14005, код ЄДРПОУ 42759740) шляхом підписання акту прийому-передачі про повернення майна повернути Чернігівській обласній раді (просп. Миру, 43, м. Чернігів, 14002, код ЄДРПОУ 25618741) нежитлові приміщення, які складаються з восьми кімнат, що складаються з літ. « 9-1-912», по літ. « 9-1-915», літ. « 9-1-917», з літ. « 9-1-919» по літ. « 9-1-920», частина літ. « 10-1-1005», загальною площею (з урахуванням коефіцієнту перерахування корисної площі в загальну) 239,4 кв.м, корисною площею 152,0 кв.м, що не мають окремого входу, розташовані на дев'ятому-десятому поверхах десятиповерхової адміністративної нежитлової будівлі з підвалом за адресою: проспект Миру, 49-А у місті Чернігові.
4. Стягнути з Комунального підприємства «Діловий центр» Чернігівської обласної ради (просп. Миру, 49а, каб. 903-907, м. Чернігів, 14005, код ЄДРПОУ 33469496) на користь Чернігівської обласної прокуратури (одержувач: Чернігівська обласна прокуратура, рахунок UA248201720343140001000006008, код ЄДРПОУ 02910114, банк отримувача: ДКСУ, м. Київ) сплачений судовий збір у розмірі 43 254,10 грн.
5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Діловий центр Чернігів» (просп. Миру, 49а, м. Чернігів, 14005, код ЄДРПОУ 42759740) на користь Чернігівської обласної прокуратури (одержувач: Чернігівська обласна прокуратура, рахунок UA248201720343140001000006008, код ЄДРПОУ 02910114, банк отримувача: ДКСУ, м. Київ) сплачений судовий збір у розмірі 43 254,10 грн.
Накази видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили у строк та в порядку, встановленому ст.241 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду в строк, встановлений ст.256 Господарського процесуального кодексу України та в порядку, передбаченому ст.257 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст рішення складено та підписано 14.04.2026.
Повідомити учасників справи про можливість одержання інформації по справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень: http://reyestr.court.gov.ua/.
Суддя В.В. Моцьор