8-й під'їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"26" березня 2026 р.м. ХарківСправа № 922/445/25
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Жигалкіна І.П.
при секретарі судового засідання Кісельовій С.М.
розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовом Київської окружної прокуратури міста Харкова, м. Харків в інтересах держави в особі Національної академії наук України, м. Київ
до 1. Інституту радіофізики та електроніки імені О. Я. Усикова Національної академії наук України, м. Харків , 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Вєк Технолоджі", м. Харків
про та за зустрічним позовом до про визнання недійсними додаткових угод до договору та стягнення коштів Товариства з обмеженою відповідальністю "Вєк Технолоджі", м. Харків Національної академії наук України, м. Київ стягнення 318633,16 грн
за участю представників:
прокурора - Хряка О.О.
позивача - Подлящук О.П. (в режимі відеоконференції)
відповдіача-2 - Єграшина Т.Г. (в режимі відеоконференції)
Київська окружна прокуратура міста Харкова (надалі - Прокурор) в інтересах держави в особі Позивача - Національної академії наук України звернувся до Господарського суду Харківської області 13 лютого 2025 року із позовною заявою, де у якості відповідачів визначено Інститут радіофізики та електроніки імені О.Я. Усикова Національної академії наук України (надалі - 1й Відповідач) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Вєк Технолоджі" (надалі - 2й Відповідач) про:
- Визнання недійсною Додаткову угоду № 3 від 28.04.2021 до Договору № 25/01/2021 від 21.01.2021 про постачання електричної енергії споживачу;
- Визнання недійсною Додаткову угоду № 4 від 17.06.2021 до Договору № 25/01/2021 від 21.01.2021 про постачання електричної енергії споживачу;
- Визнання недійсною Додаткову угоду № 6 від 26.08.2021 до Договору № 25/01/2021 від 21.01.2021 про постачання електричної енергії споживачу;
- Визнання недійсною Додаткову угоду № 7 від 18.10.2021 до Договору № 25/01/2021 від 21.01.2021 про постачання електричної енергії споживачу;
- Визнання недійсною Додаткову угоду № 8 від 22.10.2021 до Договору № 25/01/2021 від 21.01.2021 про постачання електричної енергії споживачу;
- Визнання недійсною Додаткову угоду № 9 від 23.10.2021 до Договору № 25/01/2021 від 21.01.2021 про постачання електричної енергії споживачу;
- Визнання недійсною Додаткову угоду № 10 від 18.11.2021 до Договору № 25/01/2021 від 21.01.2021 про постачання електричної енергії споживачу;
- Визнання недійсною Додаткову угоду № 11 від 22.11.2021 до Договору № 25/01/2021 від 21.01.2021 про постачання електричної енергії споживачу;
- Визнання недійсною Додаткову угоду № 12 від 23.11.2021 до Договору № 25/01/2021 від 21.01.2021 про постачання електричної енергії споживачу;
- Визнання недійсною Додаткову угоду № 13 від 24.11.2021 до Договору № 25/01/2021 від 21.01.2021 про постачання електричної енергії споживачу;
- Визнання недійсною Додаткову угоду № 14 від 24.11.2021 до Договору № 25/01/2021 від 21.01.2021 про постачання електричної енергії споживачу;
- Визнання недійсною Додаткову угоду № 15 від 24.11.2021 до Договору № 25/01/2021 від 21.01.2021 про постачання електричної енергії споживачу;
- Визнання недійсною Додаткову угоду № 16 від 24.11.2021 до Договору № 25/01/2021 від 21.01.2021 про постачання електричної енергії споживачу;
- Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Вєк Технолоджі" (код ЄДРПОУ 30510656) на користь Національної академії наук України (код ЄДРПОУ 00019270) грошові кошти у розмірі 369 209,05 грн.
Також, Прокурор просить суд стягнути з Відповідачів судовий збір на користь Харківської обласної прокуратури.
Ухвалою від 13.02.2025 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі №922/445/25 за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами.
Представником Інституту радіофізики та електроніки імені О. Я. Усикова Національної академії наук України адвокатом Шайхслісламовою Я.В. подано клопотання (вх. №5260 від 27.02.2025) про розгляд справи №922/445/25 у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Ухвалою суду від 03.03.2025 року задоволено клопотання (вх. № 5260 від 27.02.2025) представника Інституту радіофізики та електроніки імені О. Я. Усикова Національної академії наук України адвоката Шайхслісламова Я.В. про розгляд справи №922/445/25 з викликом сторін та призначено справу до розгляду у судовому засіданні на "13" березня 2025 р. о 12:15.
04.03.2025 від Товариства з обмеженою відповідальністю "Вєк Технолоджі" надійшла зустрічна позовна заява (сформована в підсистемі "Електронний суд" 03.03.2025), в якій заявник зазначає про стягнення з Національної академії наук України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Вєк Технолоджі": сплачене до бюджету ПДВ у розмірі 61534,84грн; - сплачене 19% за рахунок власних коштів інституту у розмірі 70 149,72 грн; - підвищення ціни на 10% у розмірі 186948,60грн.
Ухвалою від 06 березня 2025 року, суд вирів залишити зустрічну позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Вєк Технолоджі" без руху. Встановив ТОВ "Вєк Технолоджі" строк на усунення недоліків зустрічної позовної заяви п'ять днів з дня вручення цієї ухвали, шляхом подання до суду доказів: - підтвердження сплати судового збору в розмірі 3823,59 грн. Також надати правове обґрунтування та докази належним чином оформленими щодо: - сплати до бюджету ПДВ та підстави стягнення з Національної академії наук України; - сплати 19% грошової суми за власний рахунок на користь Національної академії наук України з боку ТОВ "Вєк Технолоджі"; - підстави стягнення 10 % від ціни товару, яка була визначена сторонами в договорі за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни після виконання договору; - докази наявності або відсутності збільшення ціни за одиницю товару, як це передбачено п. 5.2. та п. 5.5 Договору.
Щодо заяви (вх. №5579 від 04.03.2025) ТОВ "Вєк Технолоджі" про призначення розгляду справи в порядку загального позовного провадження із викликом сторін судом було зазначено, що буде розглянуто у судовому засіданні.
Ухвалою суду від 12.03.2025 учасників справи було повідомлено, що судове засідання по розгляду справи призначене на "13" березня 2025 р. о 12:15 не відбудеться з підстав перебування 13.03.2025 року судді І.П. Жигалкіна у відрядженні, таким чином засідання у справі щодо розгляду даної справи відбудеться 20 березня 2025 року о(б) 10:45 год.
13 березня 2025 року від ТОВ "Вєк Технолоджі" через систему Електронний суд надійшла заява (вх. №6494) про усунення недоліків щодо подання зустрічної позовної заяви.
Ухвалою від 18 березня 2025 року було прийнято зустрічний позов для спільного розгляду з первісним позовом, вимоги за зустрічним позовом об'єднані в одне провадження з первісним позовом. Розгляд справи № 922/445/25 вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження, у зв'язку з чим призначено справу до розгляду у підготовчому засіданні на "03" квітня 2025 р. о 11:30.
Після проведеного 03.04.2025 підготовчого засідання судом постановлено ухвалу в якій викладено, що клопотання (вх. № 6485 від 13.03.2025) про зупинення провадження у справі №922/445/25 до прийняття рішення Великою Палатою Верховного Суду у справі №920/19/24 буде розглянуто у наступному судовому засіданні, а підготовче засідання у справі відбудеться 17 квітня 2025 року о(б) 11:45 год.
Ухвалою від 17.04.2025 було задоволено клопотання (вх. № 6485 від 13.03.2025) Товариства з обмеженою відповідальністю "Вєк Технолоджі" про зупинення провадження у справі №922/445/25 до прийняття рішення Великою Палатою Верховного Суду у справі №920/19/24 та зупинено провадження по справі №922/445/25 до вирішення питання стосовно справи №920/19/24 переданої на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Також, суд зобов'язав учасників справи повідомити суд про результати перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи №920/19/24.
Київська окружна прокуратура міста Харкова подала через систему "Електронний суд" клопотання (вх. №29836 від 19.12.2025) про поновлення провадження у справі № 922/445/25 у зв'язку з прийнятою 21.11.2025 постановою Великою Палатою Верховного Суду у справі №920/19/24.
Ухвалою від 29.12.2025 суд задовольняючи клопотання (вх. №29836 від 19.12.2025) Київської окружної прокуратури міста Харкова поновив провадження у справі № 922/445/25 та призначив підготовче засідання на 15 січня 2026 року о 12:45.
Суд 15 січня 2026 року закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті в судовому засіданні на 12 лютого 2026 року о 11:00, про постановлено відповідну ухвалу.
Ухвалою від 12.02.2026 суд зазначив, що прийнято та долучено для матеріалів справи додаткові пояснення Інституту радіофізики та електроніки імені О. Я. Усикова Національної академії наук України та повідомлено учасників справи, що судове засідання у справі відбудеться 05 березня 2026 року о(б) 11:15 год.
Ухвалою від 05.03.2026 було прийнято та долучено для матеріалів справи: заперечення (вх .№4073 від 18.02.2026) Київської окружної прокуратури міста Харкова на додаткові пояснення ТОВ "Вєк Технолоджі"; клопотання (вх. №5390 від 05.03.2026) Інституту радіофізики та електроніки імені О. Я. Усикова Національної академії наук України про проведення засідання без участі представника прийнято та долучено для матеріалів справи; прийнято та долучено для матеріалів справи клопотання (вх. №5351 від 05.03.2026) Інституту радіофізики та електроніки імені О. Я. Усикова Національної академії наук України щодо розподілу судових витрат, також учасників справи було повідомлено, що судове засідання у справі відбудеться 19.03.2026 о 12:35 год.
Своєю ухвалою від 19.03.2026 суд прийняв та долучив для матеріалів справи додаткові пояснення (вх. №5351 від 05.03.2026) ТОВ "Вєк Технолоджі" та повідомив учасників справи, що судове засідання у справі відбудеться 26 березня 2026 року о 10:15 од.
Прокурор у судовому засіданні підтримує заявлені позовні вимоги, вважає їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі. Щодо заявленого зустрічного позову, зазначає, що він є безпідставним та таким, що не має фактичного підтвердження викладеним обставинам, а отже підлягає відмові у задоволенні.
Представник Позивача у судовому засіданні заперечує проти задоволення первісних позовних вимог, оскільки Прокурором не вірно визначений суб'єктивний склад учасників процесу та не доведено, що шкоду завдано Національній академії наук України. В матеріалах справи відсутні докази, що НАН України здійснювало оплату чи виділяла кошти для відповідача. Крім того, матеріалами справи підтверджено, що платіж по даним додатковим угодам здійснено за рахунок спецфонду, а отже за рахунок власних надходжень, які мають складову, як від оренди так і відшкодування комунальних послуг, ці кошти не належать до бюджетних коштів, а отже ними не розпоряджається НАН України. Також, Прокурор не вірно прийняв рішення стосовно якого пункту було укладено додаткову угоду до договору, хоча сам договір не визнається не дійсним. Тобто особисте трактування Прокурора ґрунтується на недійсності додаткових угод з підстав укладення не того пункту, який зазначений в договорі, що свідчить про неналежний спосіб захисту. Крім того, Відповідач-1 - Інститут радіофізики та електроніки імені О.Я. Усикова Національної академії наук України є самостійний до статуту, а до НАН України не належить обов'язок щодо контролю про укладання договорів, які укладаються на забезпечення діяльності Відповідача. Прокурор не довів складову правопорушень, а даний позов не підлягає задоволенню.
Представник Відповідача-2 у судовому засіданні заперечує проти первісного позову у повному обсязі та просить суд відмовити у його задоволенні, а у разі його задоволення просить суд задовольнити зустрічний позов. Представник Відповідача-2 погоджується з викладеною позицією Позивача та вважає, що позовні вимоги Прокурора потрібно залишити без розгляду.
Представник Відповідача-1 у судове засідання не з'явився, у наданому клопотанні (вх. №7081 від 25.03.2026) просить суд відкласти судове засідання. Про день та час судового засідання був повідомлений належним чином.
Дослідивши клопотання (вх. №7081 від 25.03.2026) Відповідача-1, суд дійшов до висновку про відмову у його задоволенні з підстав відсутності передбаченого процесуального строку в межах якого можливо відкласти розгляд справи.
Згідно з вимогами ст. 120 ГПК України, суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов'язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Судом виконано процесуальний обов'язок щодо повідомлення всіх учасників справи про розгляд справи. Так, в розумінні ст. 6 та ст. 242 ГПК України був повідомлений про відкриття провадження у справі. Оскільки отримання учасниками справи процесуальних документів відбувалось в електронному вигляді, наявність зареєстрованих в системі обміну електронними документами між судом та учасниками судового процесу підтверджується відповідними даними щодо реєстрації електронного кабінету в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі).
Отже враховуючи, що відповідно до ч. 6 ст. 6 ГПК України адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов'язковому порядку. Учасником справи відомі процесуальні наслідки, передбачені цим Кодексом у разі звернення до суду з документом особи, яка зобов'язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються судом також у випадках, якщо інтереси такої особи у справі представляє адвокат.
Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.
Відповідачі належать до осіб, які в силу ст.6 ГПК України зобов'язані зареєструвати свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов'язковому порядку.
Відтак, для надання можливості сторонам скористатися своїми процесуальними правами відповідно до "Розділу III. ПОЗОВНЕ ПРОВАДЖЕННЯ", суд здійснював направлення на адресу зареєстрованих Електронних кабінетів в підсистемі Електронний суд ЄСІТС сторін ухвал суду .
Суд наголошує, що право бути почутим є одним з ключових принципів процесуальної справедливості, яка передбачена статтею 129 Конституції України і статтею 6 Конвенції. Учасник справи повинен мати можливість захистити свою позицію в суді. Така можливість сприяє дотриманню принципу змагальності через право особи бути почутою та прийняттю обґрунтованого і справедливого рішення. Загальна концепція справедливого судочинства, яка охоплює основний принцип, згідно з яким провадження має бути змагальним, вимагає, щоб особа була поінформована про порушення справи та хід її розгляду.
Такі принципи господарського судочинства, як рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі, реалізуються, зокрема, шляхом надання особам, які беруть участь у справі, рівних процесуальних прав й обов'язків, до яких, зокрема, віднесено право знати про дату, час і місце судового розгляду справи, про всі судові рішення, які ухвалюються у справі та стосуються їхніх інтересів, а також право давати усні та письмові пояснення, доводи та заперечення (відповідний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 03.08.2022 у справі №909/595/21).
В силу приписів ст. 2, 4 Закону України «Про доступ до судових рішень» кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Це право забезпечується офіційним оприлюдненням судових рішень на офіційному веб-порталі судової влади України в порядку, встановленому цим Законом. Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.
Відповідно до ч. 2 ст. 42 ГПК України, учасники справи зобов'язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу, сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи, виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки, виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом. Згідно з ч. 1 ст. 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами, зловживання процесуальними правами не допускається.
З врахуванням вказаних приписів чинного законодавства та з огляду на фактичні обставини справи суд констатує, що вчинив всі необхідні та можливі заходи для належного повідомлення сторін про дату, час та місце судового засідання по даній справі, їм надана можливість скористатись своїми процесуальними правами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України, в тому числі судом дотримано під час розгляду справи обумовлені чинним законом процесуальні строки для звернення учасників справи із заявами по суті справи та з іншими заявами з процесуальних питань.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово вказував на необхідність дотримання принципу розумності тривалості провадження.
Так, у рішення "Вергельський проти України" ЄСПЛ вказав, що розумність тривалості провадження має оцінюватися у світлі конкретних обставин справи та з урахуванням таких критеріїв, як складність справи, поведінка заявника та відповідних органів.
Враховуючи вищевказане суд вважає, що учасники процесу були належним чином повідомлений судом про розгляд спору за їх участю. В той же час, вони не були позбавлений можливості скористатися вільним доступом до електронного реєстру судових рішень в Україні, в силу статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" та ознайомитися з ухвалами Господарського суду Харківської області та визначеними у ній датами та часом розгляду даної справи та забезпечити представництво його інтересів в судових засіданнях.
Суд приймає до уваги, що сторонам були створені належні умови для надання усіх необхідних доказів, надано достатньо часу для підготовки до судового розгляду справи.
Як вбачається з матеріалів справи на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Київська окружна прокуратура м. Харкова звертаючись до Господарського суду Харківської області з позовною заявою, після вивчення питання дотримання законодавства при проведенні закупівель електричної енергії Інститутом радіофізики та електроніки імені О.Я. Усикова Національної академії наук України (далі - Інститут), зазначає, що після проведення у 2021 році відкритих торгів з закупівлі (UA-2020-12-17-007151-b) ДК 021:2015:09310000-5: Електрична енергія, 21.01.2021 було укладено договір № 25/01/2021 (далі - Договір) про постачання електричної енергії на суму 1 869 486 грн з ПДВ, з переможцем відкритих торгів ТОВ «Вєк Технолоджі» (постачальником).
Прокурором надано до позову копію Договору №25/01/2021 про постачання електричної енергії споживачу від 21.01.2021 (т.1 а.с. 26 -34), де сторони договору визначили певні умови.
Цей Договір про постачання електричної енергії споживачу встановлює порядок та умови постачання електричної енергії як товарної продукції Споживачу Постачальником електричної енергії. (п. 1.1. Договору).
Умовами Договору (п. 1.2.) передбачено, що умови Договору розроблені відповідно до вимог Закону України "Про ринок електричної енергії" та Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 14.03.2018 №312 (далі - ПРРЕЕ) та Закону України "Про публічні закупівлі".
Пунктом 2.1. Договору визначено, що постачальник зобов'язується поставити Споживачу у терміни та на умовах визначених Договором електричну енергію, код ДК 021:2015 - 09310000-5 Електрична енергія (Електрична енергія) в обсягах і порядку передбачених Договором для забезпечення потреб електроустановок Споживача, а Споживач сплачує Постачальнику за використану електричну енергії у розмірі, строки, порядку та на умовах передбачених Договором.
Споживач має право вільно змінювати Постачальника відповідно до процедури, визначеної ПРРЕЕ, та умов Договору (п. 3.3. Договору).
Розділом 4 Договору визначено якість постачання електричної енергії.
Для забезпечення безперервного надання послуг з постачання електричної енергії Споживачу, Постачальник зобов'язується здійснювати своєчасну закупівлю електричної енергії в обсягах, що за належних умов забезпечить задоволення попиту на споживання електричної енергії Споживачем. (п. 4.1. Договору).
Постачальник зобов'язується забезпечити комерційну якість послуг, які надаються Споживачу за Договором, що передбачає вчасне та повне інформування Споживача про умови постачання електричної енергії, ціни на електричну енергію та вартість послуг, що надаються, надання роз'яснень положень актів законодавства України, якими регулюються відносини Сторін, введення точних та прозорих розрахунків із Споживачем, а також можливість вирішення спірних питань шляхом досудового врегулювання. (п. 4.2. Договору).
Згідно з пунктом 5.1 Договору, загальна ціна Договору становить 1869486,00грн (один мільйон вісімсот шістдесят дев'ять тисяч чотириста вісімдесят шість грн. 00 коп.), в т.ч. ПДВ 311581,00 грн (триста одинадцять тисяч п'ятсот вісімдесят одна грн. 00 коп.) Очікуваний обсяг постачання електричної енергії на період з 01.01.2021 по 31.12.2021 становить - 950000кВт.
Згідно з пунктом 5.2 Договору, ціна за 1 кВт електричної енергії розраховується відповідно до Додатку 3 до Договору та складає 1,96788 грн з ПДВ.
Відповідно до пункту 5.3 та пункту 5.4 Договору сторони домовились, що постачальник зобов'язаний при встановленні Акта приймання - передавання товарної продукції за електричну енергію Споживачу окремо вказувати тариф та суму вартості оплачуваної послуги з передачі електричної енергії у складі оплати вартості електричної енергії. Ціна за одиницю товару за Договором може змінюватись з дотриманням норм, передбачених частиною п'ятою статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі». Зміну ціни за одиницю товару Сторони оформлюють шляхом підписання додаткової угоди до Договору, яка набуває чинності з дати її підписання, якщо інше не передбачено додатковою угодою, та є від'ємною частиною Договору.
Сторони у пунктах 5.5., 5.6. та 5.7. Договору визначили порядок дій у разі коливання цін товару на ринку, у випадку зміни регульованих цін (тарифів) і нормативів.
З пункту 5.5. Договру вбачається, що ціна за одиницю товару може збільшуватись протягом дії Договору до 10 відсотків у разі коливання ціни такого товару на ринку, за умови, що зазначена зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в Договорі. У цьому випадку зміна ціни за одиницю товару здійснюється у такому порядку:
- зміна ціни за одиницю товару допускається за умови надання Постачальником документального підтвердження факту коливання ціни такого товару на ринку, а саме у торговій зоні «Об'єднані енергетичні системи України»;
- документальним підтвердження факту коливання ціни товару на ринку може бути інформаційна довідка, висновок або інший документ Торгово-промислової палати України чи її територіального відділення або скріншот зі сторінки офіційного сайту Національної комісії регулювання електроенергетики та комунальних послуг України (далі - НКРЕКП) або скріншот з вебсайту ДП «Оператор Ринку» (https://www.oree.com.ua);
Під коливанням ціни за одиницю товару на ринку слід розуміти будь-яку зміну ціни за одиницю товару у наданих документах, порівняно із ціною за одиницю товару, визначеною у п. 5.2 до Договору. За такої умови ціна за одиницю товару збільшується пропорційно збільшенню середнього показника ціни у наданих документах відносно ціни за одиницю товару, визначеної у п. 5.2 до Договору, але не більше ніж на 10%.
Зміна ціни за одиницю товару може бути здійснена не частіше 1 (одного) разу протягом розрахункового періоду, встановленого у п. 5.10. Договору, та не раніше ніж через 30 (тридцять) календарних днів після укладення цього Договору.
На підставі документів, наданих Постачальником Споживачу, Сторони розраховують ціну за одиницю товару за Формулою визначення ціни товару, вказаною у Додатку 3.
Прокурор посилається, а сторонами не спростовується, що у подальшому відповідачами укладено низку додаткових угод до Договору №25/01/2021 від 21.01.2021, а саме:
- № 1 від 21.01.2021, якою зменшено обсяг постачання електричної енергії на період з 01.02.2021 по 31.12.2021 до 75 0000 кВт. (ціна Договору становить 1475910грн.);
- № 2 від 21.01.2021 до Договору слова "на період з 01.02.2021" виключено;
- № 3 від 28.04.2021, якою починаючи з 01.03.2021 збільшено ціну електроенергії за 1 кВт/год до 2,1627 грн., з ПДВ та зменшено обсяг постачання до 690090 кВт. (ціна Договору становить 1 475 908, 93 грн.);
- № 4 від 17.06.2021, якою починаючи з 01.04.2021 збільшено ціну електроенергії за 1 кВт/год до 2,3436803 з ПДВ та зменшено обсяг постачання електричної енергії на період до 31.12.2021 до 651971 кВт. (ціна Договору становить 1475910 грн.);
-№ 5 від 02.07.2021 внесено зміни банківських реквізитів споживача;
- № 6 від 26.08.2021, якою починаючи з 01.08.2021 збільшено ціну електроенергії за 1 кВт/год до 2,5427586 грн з ПДВ та зменшено обсяг постачання електричної енергії на період до 31.12.2021 до 612194 кВт. кВт. (ціна Договору становить 1 475 910 грн.);
- № 7 від 18.10.2021, якою починаючи з 21.08.2021 збільшено ціну електроенергії за 1 кВт/год до 2,76173898 грн. з ПДВ та зменшено обсяг постачання електричної енергії на період до 31.12.2021 до 630578 кВт. (ціна Договору становить 1475910 грн.);
- № 8 від 22.10.2021, якою починаючи з 01.09.2021 збільшено ціну електроенергії за 1 кВт/год до 2,9007993 грн. з ПДВ та зменшено обсяг постачання електричної енергії на період до 31.12.2021 до 602860 кВт. (ціна Договору становить 1475903,07 грн.);
- № 9 від 23.10.2021, якою починаючи з 18.09.2021 збільшено ціну електроенергії за 1 кВт/год до 3,121906грн. з ПДВ та зменшено обсяг постачання електричної енергії на період до 31.12.2021 до 591204 кВт. (ціна Договору становить 1475902,55 грн.);
- № 10 від 18.11.2021, якою починаючи з 01.10.2021 збільшено ціну електроенергії за 1 кВт/год до 3,274998 грн. з ПДВ та зменшено обсяг постачання електричної енергії на період до 31.12.2021 до 584798 кВт. (ціна Договору становить 1475900,50 грн.);
- № 11 від 22.11.2021, якою починаючи з 05.10.2021 збільшено ціну електроенергії за 1 кВт/год до 3,549819 грн. з ПДВ та зменшено обсяг постачання електричної енергії на період до 31.12.2021 до 575306 кВт. (ціна Договору становить 1475899,77 грн.);
- № 12 від 23.11.2021, якою починаючи з 14.10.2021 збільшено ціну електроенергії за 1 кВт/год до 3,827241 грн. з ПДВ та зменшено обсяг постачання електричної енергії на період до 31.12.2021 до 568414 кВт. (ціна Договору становить 1475898,60 грн.);
- № 13 від 24.11.2021 якою починаючи з 01.11.2021 збільшено ціну електроенергії за 1 кВт/год до 3,984321 грн. з ПДВ та зменшено обсяг постачання електричної енергії на період до 31.12.2021 до 566359 кВт. (ціна Договору становить 1475 897,22 грн.);
- № 14 від 24.11.2021, якою починаючи з 04.11.2021 збільшено ціну електроенергії за 1 кВт/год до 4,188937 грн. з ПДВ та зменшено обсяг постачання електричної енергії на період до 31.12.2021 до 564219 кВт. (ціна Договору становить 1475895,08 грн.);
- № 15 від 24.11.2021, якою починаючи з 04.11.2021 збільшено ціну електроенергії за 1 кВт/год до 4,336559 грн. з ПДВ та зменшено обсяг постачання електричної енергії на період до 31.12.2021 до 563011 кВт. (ціна Договору становить 1475891,19 грн.);
- № 16 від 24.11.2021, якою починаючи з 10.11.2021 збільшено ціну електроенергії за 1 кВт/год до 4,437653 грн. з ПДВ та зменшено обсяг постачання електричної енергії на період до 31.12.2021 до 562371 кВт. (ціна Договору становить 1475886,98 грн.);
- № 17 від 24.11.2021 до Договору сторони розірвали договір з 25.11.2021 у зв'язку з істотною зміною обставин, якими постачальник керувався при укладенні Договору. Останнім днем постачання електричної енергії є 24.11.2021
З наведених додаткових угод, а саме №3, №4, №6, №7, №8, №9, №10, №11, №12, №13, №14, №15, №16 до Договору, Прокурор посилається на їх порушення з боку відповідачів стосовно умов укладання, оскільки такі додаткові угоди укладені всупереч вимогам п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», ст.ст. 632, 652 ЦК України. Крім того, суперечать інтересам держави в частині недотримання вимог щодо максимальної економії та ефективності витрачання публічних коштів, виділених на вищевказану закупівлю. Оскільки загальний відсоток збільшення ціни за 1 кВт/год Товару, порівняно з первісними умовами Договору, склав 125,5%.
На думку Прокурора, зазначені угоди (правочини) підлягають визнанню недійсними у судовому порядку.
Посилання Прокурора про те, що строк дії Договору встановлено до 31 грудня 2021 року, а Договір виконано та оплачено на загальну суму 1 475 886,98 грн., що підтверджується Звітом про виконання договору та роздруківками платіжних інструкцій з Єдиного веб-порталу використання публічних коштів не спростовується з боку відповідачів.
Прокурор у позові посилається на те, що у додаткових угодах №3, №4, №6, №7, №8, №9, №10, №11, №12, №13, №14, №15, №16 до Договору зазначено про підставами збільшення ціни за одиницю товару з посиланням на дані з офіційного веб-сайту ДП «Оператор Ринку» (www.oree.com.ua), якими підтверджується збільшення середньозваженої ціни електричної енергії на РДН, в торговій зоні ОЕС України. Зазначене на думку Прокурора не є належними доказами коливання ціни, оскільки вони лише констатують рівень середньозважених цін купівлі-продажу товару на певні проміжки часу та не доводять її коливання. Зокрема, у таких даних не наведено розрахунків вартості товару в динаміці з відповідною періодичністю та визначенням відсотку коливання, у тому числі відсутнє обґрунтування тенденцій щодо збільшення чи зменшення цін у різні періоди дії Договору, того що таке коливання сторонами не було враховано попередніми змінами.
Таким чином, зазначені дії відповідачів (сторін Договору) призвели до порушення прав та обов'язків Національної академії наук України шляхом безпідставно сплачених коштів в розмірі 369 209, 05 грн., які підлягають стягненню на користь держави в особі НАН України.
Обґрунтовуючи тим, що приписами Закону України "Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, національних галузевих академій наук та статусу їх майнового комплексу" (далі - Закон від 07.02.2002 № 3065-ІІІ) та Статуту НАН України свідчить, що остання наділена повноваженнями щодо контролю використання публічних коштів підпорядкованими науковими установами, організаціями, підприємствами, контроль за дотриманням ними статутів (положень), тобто на основі законодавства здійснює управлінські функції, у тому числі визначену мету правового регулювання режиму діяльності НАН України, національних галузевих академій наук щодо забезпечення ефективного використання державних коштів та майнового комплексу НАН України, національних галузевих академій наук щодо задоволення державних і суспільних потреб.
Прокурор стверджує, що у даному випадку порушенням інтересів держави є те, що під час укладення і виконання оспорюваних додаткових угод до договору про закупівлю порушено вимоги чинного законодавства, принципи ефективного та прозорого здійснення закупівлі, створення добросовісної конкуренції у сфері закупівлі, принципи максимальної ефективності та економії, що призвело до нераціонального та неефективного використання публічних коштів (коштів Державного бюджету).
А його звернення до суду у вищезазначених спірних правовідносинах спрямоване саме на задоволення суспільної потреби у захисті майнових інтересів держави, з метою поновлення порушеного права щодо ефективного та раціонального використання державних коштів, за рахунок яких здійснюється фінансування навчальних закладів, виплати заробітної плати працівникам бюджетних установ.
Так, з метою встановлення підстав для представництва інтересів держави в суді у даній справі окружною прокуратурою на адресу НАН України направлено лист від 21.11.2024 в порядку ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" щодо вирішення питання про пред'явлення позову в інтересах держави.
З відповіді НАН України від 27.11.2024 вбачається, що НАН України не зверталась до суду з позовом про визнання недійсними додаткових угод до договору про закупівлю від 21.01.2021 та стягнення безпідставно сплачених за цим договором коштів.
Водночас, у відповіді НАН України повідомила, що підтримує пропозицію щодо пред'явлення Київською окружною прокуратурою м. Харкова відповідного позову.
З урахуванням вказаної відповіді, нездійснення позивачем захисту інтересів держави у спірних правовідносинах є підставою для подання позову безпосередньо прокурором.
Прокурор зазначає, що лише з 1 січня 2027 року. втратить чинність визначене в рішенні Конституційного суду України від 03.12.2025 №6-р (ІІ)/2025 у справі №3-28/2024 (59/24), де визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), окремі приписи абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-VII зі змінами в тім, що вони надають прокуророві можливість здійснювати представництво інтересів держави в суді у зв'язку з нездійсненням або неналежним здійсненням захисту цих інтересів органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб'єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження. Окремі приписи абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-VII зі змінами, визнані неконституційними,
В п. 4.2. вказаного рішення Конституційний Суд України наголошує, що пункт 3 частини першої статті 131-1 Конституції України уповноважує прокуратуру на здійснення представництва інтересів держави в суді тільки у виключних випадках та в порядку, що визначені законом, а не на здійснення такого представництва у випадках, визначених органами прокуратури.
В п.4.3. вказаного рішення Конституційний Суд України констатує, що в пункті 3 частини першої статті 131-1 Конституції України прикметник «виключний» означає виняток із загальних правил. З огляду на це словосполучення «у виключних випадках», яке міститься в зазначеному конституційному приписі, вказує на обмежувальний характер останнього. Він не наділяє прокуратуру універсальними повноваженнями щодо представництва інтересів держави в суді та не встановлює для неї загальної чи альтернативної компетенції, а стосується представництва інтересів держави в суді лише у виняткових, нетипових за своєю юридичною природою обставинах.
Крім того, Прокурор посилається на висновки Великої Палати Верховного Суду в постанові від 10.12.2025 по справі № 344/12305/18 де зазначено, що Рішенням від 03.12.2025 № 6-р(ІІ)/2025 Конституційний Суд України ухвалив визнати такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), окремі приписи абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-VII зі змінами в тім, що вони надають прокуророві можливість здійснювати представництво інтересів держави в суді у зв'язку з нездійсненням або неналежним здійсненням захисту цих інтересів органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб'єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження. Однак відповідно до пункту 4 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України не поширюється на правовідносини щодо представництва прокурором інтересів держави в суді, які виникли під час чинності окремих приписів абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-VII зі змінами, визнаних неконституційними, та продовжують існувати після втрати ними чинності.
Отже, Прокурор посилається про відсутність дій з боку НАН України здійснення, як уповноваженим державою головним розпорядником бюджетних коштів контролю за взяттям бюджетних зобов'язань розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачами бюджетних коштів і витрачанням ними бюджетних коштів стосовно нераціонального та неефективного використання публічних коштів Інститутом радіофізики та електроніки ім. О.Я. Усикова Національної академії наук України.
Дослідивши матеріали справи, повністю, всесторонньо, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, оцінивши надані докази та надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, керуючись принципом Верховенства права та права на судовий захист, уникаючи принципу надмірного формалізму, та усуваючи підстави для використання правового пуризму, суд зазначає наступне.
Щодо повноважень Прокурора на звернення до суду з даним позовом.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).
Прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом (пункт 3 статті 131-1 Конституції України)
Відповідно до пункту 2 Рекомендації Rec (2012) 11 Комітету Міністрів Ради Європи державам-учасникам "Про роль публічних обвинувачів поза системою кримінальної юстиції", прийнятій 19 вересня 2012 року на 1151-му засіданні заступників міністрів, якщо національна правова система надає публічним обвинувачам певні обов'язки та повноваження поза системою кримінальної юстиції, їх місія полягає у тому, щоби представляти загальні або публічні інтереси, захищати права людини й основоположні свободи та забезпечувати верховенство права.
ЄСПЛ звертав увагу на те, що підтримка, яка надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, у тих випадках, коли відповідне правопорушення зачіпає інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави (див. mutatis mutandis рішення від 15 січня 2009 року у справі "Менчинська проти росії" (Menchinskaya v. russia), заява № 42454/02, § 35).
За змістом частини другої статті 2 ЦК України держава Україна є учасником цивільних відносин. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає у цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками (частина перша статті 167 ЦК України). Держава набуває і здійснює цивільні права й обов'язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції, встановленої законом (стаття 170 ЦК України). Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема у цивільних, правовідносинах. Тому у тих відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов'язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11 (пункти 6.21, 6.22), від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18 (пункти 4.19, 4.20), від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (пункт 26), від 6 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 (пункт 8.5), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 80) та інші).
Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що і в судовому процесі (в тому числі у цивільному) держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах. Тобто під час розгляду справи у суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (див. постанови від 27 лютого 2019 року у справі № 761/3884/18 (пункт 35), від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (пункт 27)). Тому, зокрема, наявність чи відсутність у органу, через який діє держава, статусу юридичної особи, значення не має (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 6 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 (пункти 8.10, 8.12) від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 81)).
Незалежно від того, хто саме звернувся до суду, - орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах, чи прокурор - у судовому процесі (в тому числі у цивільному) держава бере участь у справі як позивач, а відповідний орган (незалежно від наявності в нього статусу юридичної особи) або ПРОКУРОР ЗДІЙСНЮЮТЬ ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ НА ЗАХИСТ ІНТЕРЕСІВ ДЕРЖАВИ ЯК СУБ'ЄКТА ПРОЦЕСУАЛЬНИХ ПРАВОВІДНОСИН. ТАКИМ ЧИНОМ, ФАКТИЧНИМ ПОЗИВАЧЕМ ЗА ПОЗОВОМ, ПОДАНИМ В ІНТЕРЕСАХ ДЕРЖАВИ, Є ДЕРЖАВА, А НЕ ВІДПОВІДНИЙ ОРГАН (НЕЗАЛЕЖНО ВІД НАЯВНОСТІ В НЬОГО СТАТУСУ ЮРИДИЧНОЇ ОСОБИ) АБО ПРОКУРОР. На відміну від останнього та органів, через які діє держава, юридичні особи, які не є такими органами, діють як самостійні суб'єкти права - учасники правовідносин (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункти 82-83)
Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, ЯКЩО ЗАХИСТ ЦИХ ІНТЕРЕСІВ НЕ ЗДІЙСНЮЄ АБО НЕНАЛЕЖНИМ ЧИНОМ ЗДІЙСНЮЄ ОРГАН ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ, ОРГАН МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ ЧИ ІНШИЙ СУБ'ЄКТ ВЛАДНИХ ПОВНОВАЖЕНЬ, ДО КОМПЕТЕНЦІЇ ЯКОГО ВІДНЕСЕНІ ВІДПОВІДНІ ПОВНОВАЖЕННЯ, А ТАКОЖ У РАЗІ ВІДСУТНОСТІ ТАКОГО ОРГАНУ. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (абзаци перший і другий частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру"; тут і далі - у редакції, чинній на час звернення прокурора до суду).
З наведеного можна виснувати, що ЗАХИЩАТИ ІНТЕРЕСИ ДЕРЖАВИ ПОВИННІ НАСАМПЕРЕД ВІДПОВІДНІ КОМПЕТЕНТНІ ОРГАНИ, А НЕ ПРОКУРОР. ОСТАННІЙ НЕ ПОВИНЕН ВВАЖАТИСЯ АЛЬТЕРНАТИВНИМ СУБ'ЄКТОМ ЗВЕРНЕННЯ ДО СУДУ І ЗАМІНЮВАТИ КОМПЕТЕНТНИЙ ОРГАН, ЯКИЙ МОЖЕ ТА БАЖАЄ ЗАХИЩАТИ ІНТЕРЕСИ ДЕРЖАВИ (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 (пункт 45)). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (пункт 37)).
Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень (абзаци перший - третій частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру").
Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (пункт 69)).
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві (заяві) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача, у розумінні ст. 53 ГПК України.
Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для їхнього захисту, але не подав відповідний позов у розумний строк. Прокурор, звертаючись до суду, повинен обґрунтувати бездіяльність компетентного органу. Для встановлення того, які дії вчинить останній, прокурор до нього звертається до подання позову у порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", фактично надаючи цьому органу можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом перевірки виявлених прокурором фактів порушення законодавства, а також вчинення дій для виправлення цих порушень, зокрема подання позову чи повідомлення прокурора про відсутність порушень, які вимагають звернення до суду (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 (пункти 38-39)).
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або мало стати відомо про можливе порушення інтересів держави, є бездіяльністю відповідного органу. Розумність вказаного строку визначає суд з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи через можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також з урахуванням таких чинників як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 (пункт 40)).
Частиною 2 ст. 4 ГПК України передбачено, що юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
З урахуванням положень статей 4, 42, 44, 46 ГПК України право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, є процесуальним правом.
Відповідно до ч. 3 ст. 4 ГПК України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. До таких осіб процесуальний закон відносить прокурора та визначає підстави участі цієї особи у господарській справі.
Згідно ч. 3 ст. 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Згідно з вимогами ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" (Закон № 1697-VII) прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.
Відповідно до ч. 4 ст. 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.
Згідно рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі № 1-1/99 державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону, гарантування державної економічної інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо. Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.
Із врахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Крім того, основною метою ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном. При цьому в своїх рішеннях Європейський суд з прав людини постійно вказує на необхідності дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини. Необхідність забезпечення такої рівноваги відображено у статті 1, зокрема вказано на потребі дотримання обґрунтованої пропорційності між застосованими заходами та переслідуваною метою, якої намагаються досягти шляхом позбавлення особи її власності.
При цьому, Європейський суд з прав людини у своїй практиці зауважує, що при визначенні суспільних інтересів завдяки безпосередньому знанню суспільства та його потреб національні органи мають певну свободу розсуду, оскільки вони першими виявляють проблеми, які можуть виправдовувати позбавлення власності в інтересах суспільства, та знаходять засоби для їх вирішення.
Отже, створена Конвенцією система захисту покладає саме на національні органи влади обов'язок визначальної оцінки щодо існування проблеми суспільного значення, яка виправдовує як заходи позбавлення права власності, так і необхідність запровадження заходів з усунення несправедливості.
Вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної фізичної чи юридичної особи, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі Трегубенко проти України від 02.11.2004 зазначив, що правильне застосування законодавства незаперечно становить суспільний інтерес.
Прокурор звертається до суду з метою захисту інтересів держави, в основі яких завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій та програм.
Інтереси держави охоплюються здійсненням її функцій, діяльністю її органів, які законодавчо наділені певними повноваженнями.
Відповідно до пункту 9 частини 5 статті 22 Бюджетного кодексу України (далі - БК України) головний розпорядник бюджетних коштів здійснює контроль за повнотою надходжень, взяттям бюджетних зобов'язань розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачами бюджетних коштів і витрачанням ними бюджетних коштів.
Згідно з висновками щодо застосування норм права, викладених у постанові Верховного Суду від 16.05.2021 у справі №910/11847/19, правовий статус розпорядників бюджетних коштів, їх повноваження та відповідальність визначені положеннями Бюджетного кодексу України та підзаконними нормативно-правовими актами, зокрема, постановою Кабінету Міністрів України №228 від 28.02.2002, якою затверджено Порядок складання, розгляду, затвердження та основні вимоги до виконання кошторисів бюджетних установ (далі - Порядок).
Відповідно до ст. 22 БК України для здійснення програм та заходів, які реалізуються за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів. За обсягом наданих прав розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.
Пунктом 18 частини 1 статті 2 БК України передбачено, що головні розпорядники бюджетних коштів - бюджетні установи в особі їх керівників, які відповідно до ст. 22 цього кодексу отримують повноваження шляхом встановлення бюджетних призначень.
Розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня - розпорядник, який у своїй діяльності підпорядкований відповідному головному розпоряднику та (або) діяльність якого координується через нього (абзац 3 пункту 7 Порядку).
Поняття та функції розпорядників бюджетних коштів визначені підпунктом 47 ст. 2 БК України, згідно з яким розпорядник бюджетних коштів - бюджетна установа в особі її керівника, уповноважена на отримання бюджетних асигнувань, взяття бюджетних зобов'язань та здійснення витрат бюджету.
Бюджетне асигнування - повноваження розпорядника бюджетних коштів, надане відповідно до бюджетного призначення, на взяття бюджетного зобов'язання та здійснення платежів, яке має кількісні, часові та цільові обмеження. Бюджетне зобов'язання - будь-яке здійснене відповідно до бюджетного асигнування розміщення замовлення, укладення договору, придбання товару, послуги чи здійснення інших аналогічних операцій протягом бюджетного періоду, згідно з якими необхідно здійснити платежі протягом цього ж періоду або у майбутньому. Бюджетне призначення - повноваження головного розпорядника бюджетних коштів, надане цим кодексом, законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), яке має кількісні, часові і цільові обмеження та дозволяє надавати бюджетні асигнування (пункти 6, 7 та 8 частини 1 статті 2 БК України).
Абзацами 1 та 2 пункту 5 Порядку визначено, зокрема, що установам можуть виділятися бюджетні кошти тільки за наявності затверджених кошторисів, планів асигнувань загального фонду бюджету, планів надання кредитів із загального фонду бюджету, планів спеціального фонду. Установи мають право брати бюджетні зобов'язання витрачати бюджетні кошти на цілі та в межах, установлених затвердженими кошторисами, планами асигнувань загального фонду бюджету, планами надання кредитів із загального фонду бюджету, планами спеціального фонду.
За змістом абзацу 2 пункту 43 Порядку розпорядники мають право провадити діяльність виключно в межах бюджетних асигнувань, затверджених кошторисами, планами асигнувань загального фонду бюджету, планами надання кредитів із загального фонду бюджету, планами спеціального фонду.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 7 БК України має бути дотримано принцип ефективності та результативності при складанні та виконанні бюджетів де усі учасники бюджетного процесу мають прагнути досягнення цілей, запланованих на основі національної системи цінностей і завдань інноваційного розвитку економіки, шляхом забезпечення якісного надання послуг, гарантованих державою, місцевим самоврядуванням, при залученні мінімального обсягу бюджетних коштів та досягнення максимального результату при використанні визначеного бюджетом обсягу коштів.
Верховний Суд у постанові від 09.08.2023 по справі № 924/1283/21 виснував, що використання коштів місцевого бюджету становить суспільний інтерес та стосується прав та інтересів великого кола осіб - мешканців селища; завданням органу місцевого самоврядування є забезпечення раціонального використання майна та інших ресурсів, що перебувають у комунальній власності; неефективне витрачання коштів місцевого бюджету, зокрема шляхом укладення підконтрольним органу місцевого самоврядування комунальним закладом незаконних правочинів, може порушувати економічні інтереси територіальної громади, суд першої інстанції дійшов правильних висновків про наявність підстав для стягнення безпідставно отриманих коштів за незаконними правочинами.
Так, Прокурор посилається на те, що фінансування за оспорюваними правовідносинами здійснено за рахунок коштів державного бюджету, де розпорядник бюджетних коштів є НАН України, у розумінні ст. 22 БК України.
Проте дане твердження не підтверджується, а навпаки спростовуються поясненнями представника Позивача, який зазначив про відсутність в матеріалах справи доказів, що НАН України здійснювало оплату чи виділяла кошти для Інституту радіофізики та електроніки ім. О.Я. Усикова Національної академії наук України.
Представником Позивача зазначено, що матеріалами справи підтверджено факт здійснення платежів по даним додатковим угодам за рахунок спецфонду Інституту радіофізики та електроніки ім. О.Я. Усикова Національної академії наук України, а отже за рахунок власних надходжень, які мають складову, як від оренди так і відшкодування комунальних послуг, ці кошти не належать до бюджетних коштів, а отже ними не розпоряджається НАН України.
Виходячи з позиції Позивача вбачається, що кошти хоча і входять до структури бюджету, проте є власними надходженнями бюджетної установи у розумінні ст. 13 БК України, які отриманими у вигляді плати за надання послуг (оренди тощо). На відміну від асигнувань загального фонду, де кошти мають інший порядок використання та контролю, а Прокурором не доведено, що розпорядник вищого рівня - НАН України має повноваження на пряме розпорядження цими конкретними надходженнями до Інституту.
Суд вважає зазначені доводи Позивача обґрунтованими та такими, що не спростовуються Прокурором, а також не мають фактичного підтвердження, тобто матеріалами справи не підтверджено факту використання Інститутом радіофізики та електроніки ім. О.Я. Усикова Національної академії наук України коштів державного бюджету. Також, відсутні належні та допустимі докази завдання НАН України шкоди шляхом неефективного використання бюджетних коштів, де останній здійснює контроль за повнотою надходжень, взяттям бюджетних зобов'язань розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачами бюджетних коштів і витрачанням ними бюджетних коштів по цільовому призначенню.
Також суд зауважує, що Прокурором не надано належних та допустимих доказів (висновків експертиз, звітів аудиту тощо) та не доведено факту порушення з боку Інституту радіофізики та електроніки ім. О.Я. Усикова Національної академії наук України у вигляді неефективного використання коштів. Про це свідчить відсутність проведення перевірок, невстановлення всіх фактичних обставин, а також неподання доказів, які б підтверджували невідповідність ціни на електроенергію ринковим показникам на момент підписання кожної з додаткових угод. Саме лише суб'єктивне твердження Прокурора про "неефективність" без належного економічного обґрунтування та підтвердження факту безпідставного завищення ціни з боку ТОВ "Вєк Технолоджі" не може бути підставою вважати, що державі в особі НАН України завдано шкоди
Прокурор посилається на лист від 21.11.2024 №50-105-5734вих.24 (т. 1 а.с. 90 - 96) направлений на адресу НАН України щодо повідомлення останнього про звернення Прокурора до суду з позовом про визнання недійсними додаткових угод №3, №4, №6, №7, №8, №9, №10, №11, №12, №13, №14, №15, №16 до договору від 21.01.2021 №25/01/2021 та стягнення з ТОВ "Вєк Технолоджі" безпідставно сплачених коштів в розмірі 389 217,31 грн, пропонуючи НАН України захистити інтереси держави шляхом пред'явлення відповідного позову.
При цьому, Прокурором не доведено жодними доказами наявності порушення з боку ТОВ "Вєк Технолоджі" та Інституту радіофізики та електроніки ім. О.Я. Усикова Національної академії наук України, нанесення шкоди державному бюджету щодо неналежного використання бюджетних коштів шляхом безпідставно сплачених коштів в розмірі 389 217,31 грн та не здійснено контролю про зобов'язання НАН України надати пояснення стосовно ефективності чи неефективності витрачання коштів державного бюджету.
Відповідно до частин 1, 3 статті 45 ГПК України, сторонами в судовому процесі (позивачами і відповідачами) можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу.
Як вже неодноразово зазначалось в судовій практиці, вирішення питання про орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, полягає у встановленні органу, який, використовуючи на підставі норм законодавства надані йому повноваження, зобов'язаний з метою захисту інтересів держави вчиняти юридичні дії, що впливають на права та обов'язки суб'єктів спірних правовідносин, ЗОБОВ'ЯЗУЮЧИ ЇХ ПРИПИНИТИ ПОРУШЕННЯ ІНТЕРЕСІВ ДЕРЖАВИ ТА УСУНУТИ НАСІЛДКИ ЦИХ ПОРУШЕНЬ (зокрема, звертатись до суду з відповідним позовом).
Тобто, саме на суб'єкти владних повноважень покладено обов'язок захищати інтереси держави, а не прокурор. При цьому прокурор контролює щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, діє на підставі норм статті 23 Закону України "Про прокуратуру" для реалізації положень пункту 3 частини 1 статті 131 Конституції України.
Проте, в даному позові Прокурор замінив в судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, не встановивши факту порушення та те, що такий суб'єкт всупереч вимог закону не здійснював захисту або робив це неналежно.
Тобто, для представництва інтересів держави Прокурор мав довести не просто наявність порушення, а свідому та усвідомлену бездіяльність компетентного органу. Проте, матеріали справи не містять жодного належного доказу завдання шкоди державному бюджету, а отже судом встановлено відсутність самого факту такого порушення, таким чином НАН України не мала правових підстав для звернення з позовом. У такому разі Прокурор не набуває права на представництво (позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі №912/2385/18 (провадження №12-194гс19), посилання http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/90458902.)
Другий сенат Конституційного Суду України 3 грудня на пленарному засіданні ухвалив Рішення у справі за конституційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Рейнір Бізнес Груп“ (далі - Товариство). Про це повідомив КСУ.
Звертаючись до Суду з клопотанням Товариство просило перевірити на відповідність статті 131-1 Конституції України приписи абзацу першого частини третьої, абзаців першого, другого, третього частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру“ від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII зі змінами.
Відповідно до статті 23 Закону «прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу“ (абзац перший частини третьої).
Згідно з частиною четвертою статті 23 Закону «наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.
Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.
Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень“ (абзаци перший, другий, третій).
Розв'язуючи порушені в конституційній скарзі питання, Конституційний Суд України виходив із того, що внаслідок унесення змін до Конституції України Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)“ від 2 червня 2016 року № 1401-VIII відбулося звуження конституційної функції прокуратури, передбаченої пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України, порівняно з тією, яка була визначена в пункті 2 частини першої статті 121 Конституції України до конституційної реформи 2016 року. Таке звуження полягає, зокрема, у встановленні ознаки виключності для випадків здійснення прокуратурою представництва інтересів держави в суді, що їх має бути визначено в законі.
Суд констатував, що словосполучення «у виключних випадках“, яке міститься в пункті 3 частини першої статті 131-1 Конституції України, вказує на його обмежувальний характер. Він не наділяє прокуратуру універсальними повноваженнями щодо представництва інтересів держави в суді та не встановлює для неї загальної чи альтернативної компетенції, а стосується представництва інтересів держави в суді лише у виняткових, нетипових за своєю юридичною природою обставинах.
Відповідно й припис «у виключних випадках і в порядку, що визначені законом“, який міститься в пункті 3 частини першої статті 131-1 Конституції України, серед іншого, означає, що хоча законодавець і має дискрецію щодо унормування в законах України випадків і порядку здійснення представництва прокуратурою інтересів держави в суді, однак обов'язковим є те, щоб такі випадки не лише установлювалися законом, а й були об'єктивно винятковими, чітко обмеженими, зведеними до мінімально необхідних, обумовленими особливими обставинами та сприймалися стороннім спостерігачем не як загальні правила, а саме як винятки.
Для того, щоб ці випадки не порушували конституційних меж відповідної функції прокуратури, їх перелік має бути чітким та вичерпним, а критерії/ознаки їх установлення прокурором та умови й порядок реалізації його повноважень у судовому провадженні мають бути детально внормовані законом.
Юридичне регулювання представництва прокурором інтересів держави в суді має чітко закріплювати його ДОПОМІЖНИЙ (субсидіарний) характер, а також забезпечувати, щоб ПРОКУРАТУРА, ВИКОНУЮЧИ ЦЮ ФУНКЦІЮ, НЕ ЗДІЙСНЮВАЛА ФУНКЦІЙ ІНШИХ СУБ'ЄКТІВ ВЛАДНИХ ПОВНОВАЖЕНЬ БЕЗ НАЯВНОСТІ ОБ'ЄКТИВНИХ ПІДСТАВ.
Суд наголосив, що ЗАКОНОДАВЧЕ РЕГУЛЮВАННЯ МАЄ УНЕМОЖЛИВЛЮВАТИ СВАВІЛЛЯ ПРОКУРОРА В ПИТАННЯХ ПРЕДСТАВНИЦТВА ІНТЕРЕСІВ ДЕРЖАВИ В СУДІ, ЙОГО БЕЗПІДСТАВНЕ ВТРУЧАННЯ В ДІЯЛЬНІСТЬ ІНШИХ СУБ'ЄКТІВ ВЛАДНИХ ПОВНОВАЖЕНЬ ТА ЗАКОННУ ДІЯЛЬНІСТЬ УЧАСНИКІВ ПРАВОВІДНОСИН, а також будь-яку регламентацію таких дій прокурора лише підзаконними актами, зокрема наказами Генерального прокурора, ОСКІЛЬКИ ЦЕ ПРИЗВЕДЕ ДО ПОРУШЕННЯ КОНСТИТУЦІЙНОГО БАЛАНСУ ПОВНОВАЖЕНЬ МІЖ ОРГАНАМИ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ ТА СТВОРИТЬ РИЗИК НЕОБҐРУНТОВАНОГО ВТРУЧАННЯ В ПРАВА І СВОБОДИ РІЗНИХ СУБ'ЄКТІВ, у повноваження органів державної влади та органів місцевого самоврядування.
У Рішенні зазначається, що участь прокурора в судових провадженнях поза сферою кримінального права не має ставити під сумнів реалізацію конституційного права на судовий захист, гарантованого статтею 55 Основного Закону України, для суб'єктів, прав та інтересів яких це стосується, а також дотримання основних засад судочинства, що їх визначено, зокрема, пунктами 1, 3 частини другої статті 129 Конституції України.
Вирішуючи питання про відповідність Конституції України абзацу першого частини третьої статті 23 Закону в частині «прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави“, Суд виходив із того, що об'єктивно неможливо вичерпно визначити в Законі зміст поняття «інтереси держави“ без ризику істотного зниження ефективності здійснення відповідної функції прокуратури, з покладеного на прокурора обов'язку доводити підстави для представництва, а також із того, що здійснення представництва прокурором порушених чи загрожених інтересів держави можливе лише після підтвердження судом наявності підстав для цього. З огляду на зазначене Суд дійшов висновку, що абзац перший частини третьої статті 23 Закону у відповідному аспекті не суперечить Конституції України.
Водночас Суд наголосив, що законодавець має обов'язок та не позбавлений можливості конкретизувати перелік випадків представництва прокурором інтересів держави в суді, зокрема вказавши на критерії/ознаки їх установлення, для визначення меж дискреції прокурора та суду без шкоди для ефективності виконання прокуратурою покладеної на неї функції.
Невизначення в Законі меж дискреції для прокурора і суду, які розв'язують питання про наявність підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді, має наслідком можливість керуватися цим органам фактично лише власним суб'єктивним розумінням того, що означає «не здійснює“ або «неналежним чином здійснює“. Це вказує на те, що дискреція прокурора та суду, яка випливає зі змісту відповідних приписів абзацу першого частини третьої статті 23 Закону, є такою, що її межі не визначені Законом чітко і зрозуміло. Унаслідок цього винятковий процесуальний інструмент прокуратури перетворено на універсальний механізм представництва інтересів держави в суді, чим розширено зміст відповідної конституційної функції прокуратури.
Отже, окремі приписи абзацу першого частини третьої статті 23 Закону в тім, що вони надають прокуророві можливість здійснювати представництво інтересів держави в суді у зв'язку з нездійсненням або неналежним здійсненням захисту цих інтересів органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб'єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, суперечать статтям 6, 8, пункту 3 частини першої статті 131-1 Основного Закону України.
Суд також вказав, що припис пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України має розглядатися у взаємозв'язку, зокрема, з приписами статті 55 Конституції України. Законодавче регулювання представництва прокурором інтересів держави в суді формує правове середовище здійснення правосуддя та безпосередньо впливає на умови реалізації права на судовий захист.
Нечіткість визначення окремими приписами абзацу першого частини третьої статті 23 Закону відповідних випадків представництва прокурором інтересів держави в суді та підстав його звернення до суду не забезпечує юридичної визначеності для інших суб'єктів владних повноважень та заінтересованих учасників суспільних відносин та створює суттєві ризики, реальну загрозу порушення основних засад судочинства, закріплених пунктами 1, 3 частини другої статті 129 Конституції України, ще на стадії звернення прокурора до суду та істотно ускладнює реалізацію учасниками процесу конституційного права на судовий захист.
З огляду на зазначене Суд дійшов висновку, що окремі приписи абзацу першого частини третьої статті 23 Закону в тім, що вони надають прокуророві можливість здійснювати представництво інтересів держави в суді у зв'язку з нездійсненням або неналежним здійсненням захисту цих інтересів органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб'єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, суперечать також статті 55, пунктам 1, 3 частини другої статті 129 Конституції України.
Водночас, проаналізувавши приписи абзаців першого, другого, третього частини четвертої статті 23 Закону в їх системному зв'язку та у взаємозв'язку з іншими приписами Закону та інших законів України Суд, зокрема, зазначив, що цими приписами встановлено низку гарантій належної реалізації функції прокуратури щодо представництва інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, визначених законом.
Дослідивши питання, порушені в конституційній скарзі, Суд визнав такими, що відповідають Конституції України, абзаци перший, другий, третій частини четвертої статті 23 Закону.
Водночас Суд визнав неконституційними окремі приписи абзацу першого частини третьої статті 23 Закону в тім, що вони надають прокуророві можливість здійснювати представництво інтересів держави в суді у зв'язку з нездійсненням або неналежним здійсненням захисту цих інтересів органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб'єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовну заяву Київської окружної прокуратури міста Харкова в інтересах держави в особі Національної академії наук України слід залишити без розгляду (п. 2 ч. 1 ст. 226 ГПК України) оскільки відсутні підстави для представництва прокурором інтересів держави.
Відповідно до правової позиції викладеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, якщо суд установить відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави вже після відкриття провадження у справі, то позовну заяву прокурора слід вважати такою, що підписана особою, яка не має права її підписувати і в таких справах виникають підстави для застосування положень пункту 2 частини 1 статті 226 Господарського процесуального кодексу України - залишення позову без розгляду.
Суд ще раз наголошує, що з боку Прокурора не доведено виключних підстав звернення з позовом в інтересах держави в особі Національної академії наук України, у вигляді бездіяльність з боку НАН України щодо звернення з відповідним позовом, або що остання всупереч вимог закону не здійснювала захисту або робила це неналежно.
Прокурором не надано жодного доказу завдання шкоди державному бюджету (неефективного використання державних коштів) та не здійснено належної роботи з відповідальною особою (у даному випадку НАН України) стосовно можливого виявлення такого порушення, де у разі виявлення порушення, з боку НАН України свідомо вчинюються дії у вигляді бездіяльності.
Крім того, суд критично ставиться до посилання Прокурора на лист НАН України від 27.11.2024 (т. 1 а.с. 97) в якому НАН України повідомила про відсутність коштів щодо сплати судового збору, у зв'язку з чим підтримує пропозицію щодо пред'явлення Київською окружною прокуратурою м. Харкова відповідного позову.
Суд не погоджується з твердженням Прокурора, що дані обставини є виключними підставами, без встановлення всіх зазначених обставин, для звернення з даним позовом до суду.
Щодо зустрічних позовних вимог.
Товариства з обмеженою відповідальністю "Вєк Технолоджі" у своїй зустрічній позовній заяві про стягнення з Національної академії наук України грошових коштів у вигляді сплачених до бюджету ПДВ у розмірі 61534,84грн, сплачених 19% за рахунок власних коштів інституту у розмірі 70 149,72 грн, а також підвищення ціни на 10% у розмірі 186948,60 грн зазначає про порушення своїх прав з підстав звернення Київською окружною прокуратурою міста Харкова в інтересах держави в особі Національної академії наук України із первісним позовом.
Зустрічні позовні вимоги ґрунтуються на тому, що Прокурор не має права вимагати кошти, які не належать державі. Таким чином із 354 504,77 грн , що вимагає Прокурор для національної академії наук України, шоста частина є ПДВ, що сплачено Відповідачем до бюджету, а отже у разі задоволення первісного позову просить стягнути з НАН України сплачене до бюджету ПДВ у розмірі 61534,84 грн, 19 відсотків договору оплачено інститутом за рахунок власних грошей, а отже на думку Позивача за зустрічним позовом Прокурор не має права вимагати їх для Національної академії наук України, у зв'якзу з чим ТОВ "Вєк Технолоджі" заявляє позовні вимоги про оплату Національної академії наук України сплачене за рахунок власних коштів інституту і у розмірі 70149,72 грн. Вимоги щодо підвищення ціни на 10 відсотків у розмірі 186948,6 грн ТОВ "Вєк Технолоджі" обґрунтовує тим, що відповідно до вимог Прокурора Відповідач має право на підвищення ціни на 10 відсотків, які Прокурор вимагає для Національної академії наук України.
Враховуючи викладене у зустрічному позові, всебічно та повно дослідивши матеріали справи, суд зазначає наступне.
Cтаття 14 ГПК України визначає принцип диспозитивності господарського судочинства та встановлює, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Рішенням Конституційного Суду № 9-зп від 25.12.1997 визначено, що частину першу статті 55 Конституції України треба розуміти так, що кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. Відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке згідно зі статтею 64 Конституції України не може бути обмежене.
За приписами частини першої статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних зі здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Відповідно до положень частини другої статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням, мають юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування.
Отже, ознаками господарського спору, який належить до юрисдикції господарського суду, є, зокрема, участь у спорі суб'єкта господарювання, наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих Цивільним та Господарським кодексами України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, а також спору про право, що виникає з відповідних відносин, наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом, відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України, статтею 4 ГПК України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Водночас зазначені норми не означають, що кожний позов, поданий до суду, має бути задоволений. Якщо позивач не довів порушення його права чи безпосереднього інтересу, в позові слід відмовити. Близький за змістом правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2021 у справі № 761/45721/16-ц.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що підставою для звернення особи до суду є наявність у неї порушеного права та/або законного інтересу. Таке звернення здійснюється особою, якій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які підтверджували б наявність порушення права та/або законного інтересу особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.
Особа, яка звертається до суду з позовом вказує у позові власне суб'єктивне уявлення про її порушене право та/або охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються заявлені вимоги, у тому числі, щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.
Оцінка предмета заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права та/або інтересу позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом, на розгляд якого передано спір, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги (такий правовий висновок Верховного Суду викладений у постановах від 19.09.2019 у справі № 924/831/17, від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 22.09.2022 у справі № 924/1146/21, від 06.10.2022 у справі № 922/2013/21, від 17.11.2022 у справі № 904/7841/21).
Отже, у даній справі Прокурор звернувся до суду з позовом до ТОВ "Вєк Технолоджі" про визнання недійсних угод та стягнення 369 209,05 грн, а ТОВ "Вєк Технолоджі" у своєму зустрічному позові просить стягнути суму у розмірі 318633,16 грн у разі задоволення первісних позовних вимог Прокурора.
Суд зазначає, що первісний позов Прокурора у даній справі залишено без розгляду, а отже цивільне право або інтерес особи, за захистом якого зустрічний позивач - ТОВ "Вєк Технолоджі" звернувся до суду не порушено.
Суд зазначає, що при відсутність порушення прав та законних інтересів позивача є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові (така правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 910/15262/18, від 03.03.2020 у справі № 910/6091/19).
Поряд з цим у названих постановах Верховного Суду також відзначено, що у разі з'ясування обставин відсутності порушеного права позивача (що є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові), судам не потрібно вдаватись до оцінки спірного правочину на предмет його відповідності положенням законодавства.
Таким чином, суд відмовляє позивачу за зустрічним позовом у задоволенні зустрічного позову виключно у зв'язку з відсутністю порушення прав та законних інтересів останнього.
Суд вважає обсяг вмотивування судового рішення є достатнім для його прийняття.
Судові рішення мають ґрунтуватися на Конституції України, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.
Суд безпосередньо застосовує Конституцію України, якщо зі змісту норм Конституції не випливає необхідності додаткової регламентації її положень законом або якщо закон, який був чинним до введення в дію Конституції чи прийнятий після цього, суперечить їй.
Якщо зі змісту конституційної норми випливає необхідність додаткової регламентації її положень законом, суд при розгляді справи повинен застосувати тільки той закон, який ґрунтується на Конституції і не суперечить їй.
Зокрема, у пункті 26 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Надточій проти України" та пункті 23 рішення ЄСПЛ "Гурепка проти України № 2" наголошено, що принцип рівності сторін - один зі складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, за змістом якого кожна сторона повинна мати розумну можливість обстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її у суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.
Суд вважає за можливе у виниклих правовідносинах за суттю спору застосувати принцип справедливості визначений на законодавчому рівні у межах ч. 1 ст. 2 ГПК України.
На єдність права і справедливості неодноразово вказував і Конституційний Суд України. Зокрема, у рішенні від 22 вересня 2005 року №5-рп/2005 зазначено: "із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі". "Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права" (Рішення КСУ від 2 листопада 2004 року №15-рп/2004).
Окрім того, принцип справедливості поглинається напевно найбільшим за своєю "питомою вагою" принципом верховенства права, який також чітко зафіксований у новітніх кодексах. Лише додержання вимог справедливості під час здійснення судочинства дозволяє характеризувати його як правосуддя. Цю думку можна, зокрема, простежити і в рішенні Конституційного Суду України від 30 січня 2003 р. № 3-рп/2003: "правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах".
Відповідно до вимог частини 1 статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно частини 1 статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту статті 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання, в першу чергу, національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010 року).
Питання справедливості розгляду не обов'язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008 року).
Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
З урахуванням вимог ст. 123, 129 ГПК України, за наслідками розгляду справи з Відповідачів 1 та 2 на користь Харківської обласної прокуратури також підлягає стягненню судовий збір в розмірі 4 844,80 грн з кожного.
З підстав викладеного та наявною загрозою, у зв'язку зі збройною агресією збоку рф, на підставі чого введено в Україні воєнний стан, враховуючи поточну обстановку, що склалася в місті Харкові, постійні перебої зі світлом та у роботі програмного забезпечення щодо виходу в інтернет, сайтів Судової влади України, Єдиного державного реєстру судових рішень, навантаження та великий обсяг роботи покладений на суди, дослідження та обробки надвеликого обсягу інформації щодо застосування законодавства, суд був вимушений вийти за межі строку встановленого ст. 238 ГПК України, а тому повний текст рішення Господарського суду Харківської області від 26 березня 2026 року у справі № 922/445/25 складено за межами ст. 238 цього Кодексу.
Керуючись ст. ст. 73-74, 76-80, 123, 126, 129, 232-233, 237-238, 240-241 ГПК України, господарський суд, -
Первісний позов залишити без розгляду
В зустрічному позові відмовити повністю.
Повне рішення складено "13" квітня 2026 р.
Рішення може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складення його повного тексту. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається в строки та в порядку визначеному ст.ст. 256, 257 ГПК України.
Учасники справи можуть одержати інформацію по справі зі сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою http://court.gov.ua/.
СуддяІ.П. Жигалкін