65618, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"02" квітня 2026 р.м. Одеса Справа № 916/4179/25
Господарський суд Одеської області у складі судді Сулімовської М.Б., за участю секретаря судового засідання Толкунової М.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом: Фермерського господарства "Чорноземи Зіньківщини" (код ЄДРПОУ 39187604, 07400, Київська область, м. Бровари, вул. Гагаріна, буд. 22, оф. 159)
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Таріус Інвест" (код ЄДРПОУ 44762729, 65049, м. Одеса, вул. Фонтанська дорога, буд. 11, каб. 413)
про стягнення 1265607,05 грн.
за участю представників сторін:
від позивача: не з'явився
від відповідача: не з'явився
Позивач Фермерське господарство "Чорноземи Зіньківщини" звернувся до Господарського суду Одеської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Таріус Інвест" про стягнення 1265607,05 грн.
В обґрунтування підстав позову позивач посилається на обставину порушення відповідачем умов укладеного між сторонами договору поставки нафтопродуктів №ТІЧЗ 13/04/23.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 17.10.2025 позовну заяву залишено без руху, встановлено позивачу строк на усунення недоліків.
У встановлений господарським судом строк позивачем усунуто недоліки позовної заяви, про що подано відповідні докази.
Ухвалою суду від 27.10.2025 позовну заяву Фермерського господарства "Чорноземи Зіньківщини" прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі; ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін; вирішено інші процесуальні питання.
Ухвалою суду від 09.12.2025 призначено судове засідання на 24.12.2025.
У зв'язку з тимчасовою непрацездатністю судді Сулімовської М.Б. судове засідання, призначене на 24.12.2025, не відбулося.
Ухвалою суду від 12.01.2026, з урахуванням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини, постановлено розглянути справу у розумні строки; призначено судове засідання у справі на 22.01.2026.
У зв'язку з розгерметизацією системи опалення та низькою температурою повітря в адміністративній будівлі суду, у тому числі в приміщенні серверної, в Господарському суді Одеської області 22.01.2026 було призупинено реєстрацію вхідної кореспонденції та проведення судових засідань, про що відповідальними особами суду складено Акт від 22.01.2026.
Ухвалою суду від 26.01.2026 призначено судове засідання на 05.02.2026.
05.02.2026 до суду від позивача надійшло клопотання про долучення доказів, у задоволенні якого було відмовлено, про що у судовому засіданні 05.02.2026 постановлено відповідну ухвалу без оформлення її окремим документом.
У судовому засіданні 05.02.2026 господарський суд оголосив перерву до 11.02.2026.
11.02.2026 від позивача надійшло клопотання про розгляд справи у порядку загального позовного провадження разом з клопотанням про поновлення строку на його подання.
Ухвалою суду від 11.02.2026 клопотання Фермерського господарства "Чорноземи Зіньківщини" про поновлення строку на подання клопотання про розгляд справи у порядку загального позовного провадження задоволено; поновлено Фермерському господарству "Чорноземи Зіньківщини" строк на подання клопотання про розгляд справи у порядку загального позовного провадження та прийнято клопотання до розгляду; клопотання Фермерського господарства "Чорноземи Зіньківщини" про розгляд справи за правилами загального позовного провадження задоволено; постановлено здійснити перехід до розгляду справи №916/4179/25 за правилами загального позовного провадження; замінено судове засідання для розгляду справи по суті підготовчим засіданням; призначено підготовче засідання у справі на 25.02.2026.
25.02.2026 від позивача надійшло клопотання про долучення доказів.
Ухвалою суду від 25.02.2026 клопотання Фермерського господарства "Чорноземи Зіньківщини" про поновлення строку на подання доказів задоволено; поновлено Фермерському господарству "Чорноземи Зіньківщини" строк на подання доказів та прийнято докази до розгляду; закрито підготовче провадження у справі №916/4179/25; призначено розгляд справи по суті у судовому засіданні на 18.03.2026.
Ухвалою суду від 18.03.2026 відкладено розгляд справи на 02.04.2026.
01.04.2026 до суду від позивача надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності його уповноваженого представника.
У судове засідання 02.04.2026 представники сторін не з'явились, про дату та час судового засідання повідомлені належним чином.
Щодо повідомлення відповідача про розгляд даної справи судом.
Ухвали суду, направлені відповідачу за адресою, відомості щодо якої містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, повернулись до суду з відмітками поштового відділення про відсутність адресата за вказаною адресою.
Суд враховує, що відповідно до п.5 ч.6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
При цьому суд зауважує, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній" і т. п., з врахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.
Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17, постановах Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №913/879/17, від 21.05.2020 у справі №10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі №24/260-23/52-б, від 21.01.2021 у справі №910/16249/19, від 19.05.2021 у справі №910/16033/20, від 20.07.2021 у справі №916/1178/20).
Також, суд додатково направляв ухвали суду у цій справі на наявну в матеріалах справи електронну адресу відповідача: tariusinvest@gmail.com.
За наведеного суд констатує, що судом було вжито належних заходів щодо повідомлення відповідача про розгляд даної справи.
Відзив на позовну заяву, будь-які заяви та клопотання від відповідача не надходили.
Отже, відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на позов у встановлений судом строк.
Разом з тим, стаття 43 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує учасників судового процесу та їх представників добросовісно користуватись процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Відповідно до ч.9 ст.165 Господарського процесуального кодексу України, яка кореспондується із ч.2 ст.178 цього Кодексу, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідно до ст.13 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
З урахуванням наведеного, розгляд справи проводився за наявними матеріалами.
В судовому засіданні 02.04.2026, на підставі ст.240 Господарського процесуального кодексу України, постановлено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -
Як слідує з матеріалів справи та встановлено судом, 13.04.2023 між Фермерським господарством "Чорноземи Зіньківщини" (далі - покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Таріус Інвест" (далі - постачальник) було укладено договір поставки нафтопродуктів №ТІЧЗ 13/04/23.
Відповідно до п. 1.1. договору, постачальник зобов'язується передати в погоджені строки, а покупець прийняти і оплатити на умовах, викладених в договорі, нафтопродукти, іменовані далі за текстом - товар, найменування, кількість, ціна яких вказується в накладних документах на товар, які оформлюються на кожну окрему партію товару.
Згідно з п.п. 1.2.-1.3. договору, кількість, асортимент, ціна та інші необхідні для поставки партії товару дані визначаються у письмових заявках покупця і надсилаються продавцю на електронну адресу. Одиниця виміру кількості товару та об'єм поставки кожної партії товару, що поставляється за договором, визначається в заявці покупця.
За умовами п.п. 2.1. та 2.2. договору, товар поставляється погодженими партіями відповідно до заявки, яку надає покупець постачальнику. Поставка товару підтверджується видатковими накладними на товар, які підписані представниками обох сторін. Умови поставок кожної партії товару узгоджуються сторонами і зазначаються у заявках.
Пунктом 2.3. договору передбачено, що постачальник зобов'язаний передати оплачений (згідно пункту 3.2) товар, а покупець прийняти товар, що був узгоджений сторонами та зазначений у заявці.
За умовами п.3.1. договору, ціна товару, що поставляється, узгоджується сторонами для кожної партії товару.
Відповідно до п.3.3. договору, покупець зобов'язується оплатити товар на умовах 100% попередньої оплати партії товару протягом одного дня з дати отримання виставленого рахунку, якщо інше не передбачене сторонами.
Згідно з п.3.4. договору, оплата здійснюється на підставі виставленого постачальником рахунку.
За умовами п.4.3. договору, у випадку умисного порушення строків поставки товару, постачальник сплачує покупцю штраф в розмірі 0,001% від вартості товару, поставку якого прострочено.
За умовам п.5.1. договору, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України 24.02.2022 на території України оголошено військовий стан, а Торгово-промисловою палатою України листом №2024/02.0.7.1 від 28.02.2022 події в Україні визнано надзвичайними та невідворотними, тому сторони звільняються від відповідальності за невиконання будь-якого із положень цього договору. При цьому, термін виконання зобов'язань по договору переноситься на період 6 місяців після офіційного повідомлення про припинення воєнного стану в Україні. Кожна із сторін має право відмовитись від подальшого виконання зобов'язань по договору і в цьому випадку взаємні розрахунки будуть проведені по факту із врахуванням положень даного розділу. Жодна із сторін не буде мати права на відшкодування іншою стороною можливих збитків та штрафів за цим договором, які виникли під час війни.
Згідно з п. 6.1. договору, цей договір набирає чинності з дати його укладення та діє до 31 грудня 2023 року, а в частині розрахунків до їх повного проведення. У випадку, якщо за 20 днів до закінчення строку дії цього договору сторони не повідомлять одна одну про його припинення, договір вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах.
Відповідно до п. 6.7. договору, всі повідомлення, які направляються сторонами одна одній у відповідності з цим договором, повинні бути здійснені в письмовій формі, скріплені підписом уповноваженої особи і печаткою відповідної сторони, і будуть вважатись поданими належним чином, якщо вони відіслані рекомендованим листом, доставлені особисто за вказаними адресами сторін або відправлені за допомогою факсимільного зв'язку з одночасним підтвердженням рекомендованим листом протягом 7 календарних днів з моменту відправки з допомогою факсимільного зв'язку.
Договір підписано між сторонами без будь-яких зауважень.
13.04.2023 відповідачем було виставлено позивачу рахунок №11 на оплату за дизельне паливо на загальну суму 1041003,00 грн. з ПДВ.
Цього ж дня, 13.04.2023 позивачем було перераховано на рахунок відповідача кошти в загальному розмірі 1041003,00 грн., що підтверджується наявною в матеріалах справи платіжною інструкцією №1991 (з призначенням платежу: "За дизельне паливо зг. рах. №11 від 13.04.2023").
13.04.2023 позивач направив відповідачу заявку на постачання товару, в якій просив передати (доставити) на адресу: Полтавська обл., м. Зіньків, вул. Гончарна, 11 дизельне паливо у кількості 30000 л. У вказаній заявці позивач зазначив про здійснену оплату за товар у розмірі 1041003,00 грн. та терміни доставки товару до 14.04.2023 на умовах СРТ (за попереднім обговоренням).
Разом з тим, відповідач свої зобов'язання не виконав, в обумовлені строки товар не поставив.
09.06.2023 позивач звернувся до відповідача з досудовою вимогою, в якій вимагав повернути грошові кошти у розмірі 1041003,00 грн. протягом 7 днів з моменту отримання вимоги. При цьому, в матеріалах справи відсутні докази направлення цієї вимоги на адресу відповідача.
16.06.2025 позивач звернувся до відповідача з претензією, в якій вимагав сплатити 1041003,00 грн. основного боргу та 214792,64 грн. штрафних санкцій протягом 2 днів з моменту відправки даної вимоги.
Означена претензія залишена без відповіді та належного реагування, що і зумовило звернення позивача до суду із даним позовом.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, керуючись принципом верховенства права та права на судовий захист, суд дійшов наступних висновків.
За загальними положеннями цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у ст.11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї ж статті, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Відповідно до ч.1 ст.173 Господарського кодексу України (який діяв станом на час виникнення спірних правовідносин), господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
За змістом ч.1 ст.174 Господарського кодексу України (який діяв станом на час виникнення спірних правовідносин), господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно з ч.1 ст.175 Господарського кодексу України (який діяв станом на час виникнення спірних правовідносин), майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до вимог ст.193 Господарського кодексу України (який діяв станом на час виникнення спірних правовідносин), суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Зобов'язана сторона має право відмовитися від виконання зобов'язання у разі неналежного виконання другою стороною обов'язків, що є необхідною умовою виконання.
Статтями 525, 526 і 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами, а зобов'язання за ним має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі ст.626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з ч.1 ст.628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Укладений між сторонами договір, з огляду на встановлений статтею 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, є належною підставою, у розумінні статті 11 Цивільного кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав і обов'язків, та за своєю правовою природою є договором поставки.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін
Статтею 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з ч.1 ст.662 ЦК України, продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
За приписами ст.663 ЦК України, продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Відповідно до ст.664 ЦК України, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.
Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування. Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов'язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв'язку для доставки покупцеві.
Статтею 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За приписами ч. 1 ст. 202 ГК України (який діяв станом на час виникнення спірних правовідносин), господарське зобов'язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Так, 13.04.2023 між Фермерським господарством "Чорноземи Зіньківщини" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Таріус Інвест" було укладено договір поставки нафтопродуктів №ТІЧЗ 13/04/23, за умовами п.1.1. якого відповідач зобов'язується передати в погоджені строки, а позивач прийняти і оплатити товар на умовах, викладених в договорі.
Згідно з п.п. 1.2.-1.3. договору, кількість, асортимент, ціна та інші необхідні для поставки партії товару дані визначаються письмових заявках покупця і надсилаються продавцю на електронну адресу. Одиниця виміру кількості товару та об'єм поставки кожної партії товару, що поставляється за договором, визначається в заявці покупця.
За умовами п.п. 2.1. та 2.2. договору, товар поставляється погодженими партіями відповідно до заявки, яку надає покупець постачальнику. Поставка товару підтверджується видатковими накладними на товар, які підписані представниками обох сторін. Умови поставок кожної партії товару узгоджується сторонами і зазначаються у заявках.
13.04.2023 позивач направив відповідачу заявку на постачання товару, в якій просив передати (доставити) на адресу: Полтавська обл., м. Зіньків, вул. Гончарна, 11 дизельне паливо у кількості 30000 л. з терміном доставки товару до 14.04.2023 на умовах СРТ (за попереднім обговоренням).
Разом з тим, умовами п. 5.1. договору передбачено, що у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України 24.02.2022 на території України оголошено військовий стан, а Торгово-промисловою палатою України листом №2024/02.0.7.1 від 28.02.2022 події в Україні визнано надзвичайними та невідворотними, тому сторони звільняються від відповідальності за невиконання будь-якого із положень цього договору. При цьому, термін виконання зобов'язань по договору переноситься на період 6 місяців після офіційного повідомлення про припинення воєнного стану в Україні. Кожна із сторін має право відмовитись від подальшого виконання зобов'язань по договору і в цьому випадку взаємні розрахунки будуть проведені по факту із врахуванням положень даного розділу. Жодна із сторін не буде мати права на відшкодування іншою стороною можливих збитків та штрафів за цим договором, які виникли під час війни.
Щодо можливості застосування до спірних правовідносин п.5.1. договору, суд зазначає про таке.
Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами (частина 2 статті 14-1 Закону України "Про Торгово-промислові палати в Україні").
Надзвичайними є ті обставини, настання яких не очікується сторонами при звичайному перебігу справ. Під надзвичайними можуть розумітися такі обставини, настання яких добросовісний та розумний учасник правовідносин не міг очікувати та передбачити при прояві ним достатнього ступеня обачливості.
Невідворотними є обставини, настанню яких учасник правовідносин не міг запобігти, а також не міг запобігти наслідкам таких обставин навіть за умови прояву належного ступеня обачливості та застосуванню розумних заходів із запобігання таким наслідкам.
Судова практика Верховного Суду сформувала чіткі позиції щодо форс-мажорних обставин та їх впливу на виконання договірних зобов'язань. Верховний Суд розглядав окремі питання, що стосуються форс-мажорних обставин, зокрема щодо того, хто має доводити наявність непереборної сили, що саме потрібно доводити, відсутності у форс-мажорних обставин автоматичної доказової сили, а також необхідності повідомлення іншої сторони про форс-мажор. У своїх рішеннях Верховний Суд неодноразово наголошував на необхідності доведення не лише факту існування форс-мажорних обставин, а й їх прямого впливу на конкретний випадок виконання зобов'язання, враховуючи індивідуальний характер таких обставин. Також, одним із основних висновків Верховного Суду є те, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру, тобто їх наявність не є автоматично визнаною підставою для звільнення від відповідальності за невиконання зобов'язань.
Дійсно, 28.02.2022 ТПП України видала лист-підтвердження про настання форс-мажорних обставин (посилання на який міститься в 5.1. договору), утім такий лист не може слугувати абсолютним доказом неможливості виконати зобов'язання для всіх без виключення суб'єктів господарювання. І навіть в самому листі є застереження про те, що обставини є надзвичайними та невідворотними за зобов'язаннями, виконання яких стало неможливим у встановлений термін, але аж ніяк не для всіх зобов'язань.
Щоб засвідчити форс-мажорні обставини стороні необхідно звернутися до Торгово-промислової палати, а для того, щоб отримати сертифікат про форс-мажорні обставини, потрібно довести причинно-наслідковий зв'язок між зобов'язаннями, які сторона не може виконати, та обставинами (їхнім результатом), на які сторона посилається як на підставу неможливості виконати зобов'язання.
Однак, відповідачем не надано належних та допустимих доказів наявності форс-мажору у спірних правовідносинах (відповідний сертифікат Торгово-промислової палати).
При цьому суд також враховує позиції Верховного Суду, викладені у відповідних постановах, щодо листа Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 №2021/02.0-7.1.
Так у постанові Верховного Суду від 15.06.2023 у справі №910/8580/22 викладено наступні висновки:
- лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 є загальним офіційним документом та не містить ідентифікуючих ознак конкретного договору, виконання якого стало неможливим через наявність зазначених обставин;
- форс-мажор, або ж обставини непереборної сили, - це надзвичайні та невідворотні обставини, настання яких призвело до об'єктивної неможливості виконати зобов'язання. Водночас сама по собі, зокрема, збройна агресія проти України, девальвація гривні, воєнний стан, не може автоматично означати звільнення від виконання будь-ким в Україні будь-яких зобов'язань, незалежно від того, існує реальна можливість їх виконати чи ні. Воєнний стан, девальвація гривні, як обставини непереборної сили, звільняє від відповідальності лише у разі, якщо саме внаслідок пов'язаних із нею обставин компанія/фізична особа не може виконати ті чи інші зобов'язання;
- наявність сертифікату Торгово-промислової палати України про форс-мажор суд має оцінювати у сукупності з іншими доказами, тобто дані обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов'язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку.
У постанові Верховного Суду від 07.06.2023 у справі №912/750/22 викладено висновок про те, що лист Торгово-промислової палати України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 не можна вважати сертифікатом у розумінні статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні", а також такий лист не є документом, який був виданий за зверненням відповідного суб'єкта (відповідача), для якого могли настати певні форс-мажорні обставини.
У постанові Верховного Суду від 07.06.2023 у справі № 906/540/22 викладено наступні висновки:
- Торгово-промислова палата України листом від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 засвідчила, що військова агресія російської федерації проти України стала підставою для введення воєнного стану та є форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили);
- вказаний лист Торгово-промислової палати України адресований "Всім, кого це стосується", тобто необмеженому колу суб'єктів, його зміст носить загальний інформаційний характер та констатує абстрактний факт наявності форс-мажорних обставин без доведення причинно-наслідкового зв'язку у конкретному зобов'язанні;
- лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 не є безумовною підставою вважати, що форс-мажорні обставини настали для всіх без виключення суб'єктів. Кожен суб'єкт, який в силу певних обставин не може виконати свої зобов'язання за окремо визначеним договором, має доводити наявність в нього форс-мажорних обставин.
При цьому, будь-яких інших доказів неможливості виконання відповідачем зобов'язань за договором матеріли справи не містять, як і доказів відмови відповідача від подальшого виконання зобов'язань за договором, право на яке сторонами передбачено п. 5.1. договору.
Сторони у спірних правовідносинах вчиняли конклюдентні дії (виставлення та сплата рахунку, заявки з погодженим строком поставки товару), які в сукупності свідчать про намір сторін не відтермінувати строк виконання зобов'язань з поставки товару, а здійснити поставку товару у чітко встановлений у заявці строк - до 14.04.2023.
Таким чином, п. 5.1. договору до спірних правовідносин судом не застосовується.
Так, за умовами п.п. 2.1. та 2.2. договору, товар поставляється погодженими партіями відповідно до заявки, яку надає покупець постачальнику. Поставка товару підтверджується видатковими накладними на товар, які підписані представниками обох сторін. Умови поставок кожної партії товару узгоджуються сторонами і зазначаються у заявках.
13.04.2023 позивач направив відповідачу заявку на постачання товару, в якій просив передати (доставити) на адресу: Полтавська обл., м. Зіньків, вул. Гончарна, 11 дизельне паливо у кількості 30000 л. з терміном доставки товару до 14.04.2023 на умовах СРТ (за попереднім обговоренням).
В матеріалах справи відсутні докази належного виконання відповідачем укладеного між сторонами договору.
Відповідно до статті 663 Цивільного кодексу України, продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Згідно ч. 2 ст.693 Цивільного кодексу України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Зі змісту ст.693 Цивільного кодексу України вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певного визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця. Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.
Оскільки законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.
Відповідно до ч.1 ст. 9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" №475/97- ВР від 17.07.1997 ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 року. Перший протокол та протоколи № 2, 4, 7, 11 до Конвенції.
Відповідно до ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з справ людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, зокрема, у справах "Пайн Велі Девелопмент ЛТД та інші проти Ірландії" від 23.10.1991, "Федоренко проти України" від 01.06.2006 зазначив, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути "існуючим майном" або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності.
У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи, включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування щодо ефективного здійснення свого "права власності".
Статтю 1 Першого протоколу Конвенції можна застосовувати для захисту "правомірних (законних) очікувань" щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності.
Отже, за висновками суду, відсутність дій відповідача щодо поставки товару, надає позивачу право на "законне очікування", що йому будуть повернуті кошти попередньої оплати. Не повернення відповідачем цих коштів прирівнюється до порушення права на мирне володіння майном (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Брумареску проти Румунії", "Пономарьов проти України", "Агрокомплекс проти України").
Покупець має право на односторонню відмову від договору купівлі-продажу, зокрема, у випадку здійснення покупцем попередньої оплати та непередання продавцем товару після її отримання у встановлені договором строки, у такому випадку покупець має право на повернення попередньої оплати, водночас, з моменту відмови покупця від договору та вимоги повернути попередню оплату - обов'язок продавця поставити товар припиняється.
Отже, відповідне право передбачає собою відмову від договору купівлі-продажу та припинення зобов'язань сторін за договором, в тому числі припинення обов'язку продавця поставити погоджений товар.
Так, 09.06.2023 позивач звернувся до відповідача з досудовою вимогою, в якій вимагав повернути грошові кошти у розмірі 1041003,00 грн. протягом 7 днів з моменту отримання вимоги.
Разом з тим, в матеріалах справи відсутні докази направлення цієї вимоги на адресу відповідача, у зв'язку з чим дана вимога не може бути врахована судом.
16.06.2025 позивач вдруге звернувся до відповідача з претензією, в якій вимагав сплатити 1041003,00 грн. основного боргу та 214792,64 грн. штрафних санкцій протягом 2 днів з моменту відправки даної вимоги.
Направлення вимоги відповідачу підтверджено наявними в матеріалах справи описом вкладення у цінний лист №0303900232848, поштовою накладною та фіскальним чеком від 17.06.2025.
В матеріалах справи відсутні докази отримання означеної вимоги відповідачем.
Водночас, суд враховує, що згідно з пп. 2 п. 1 частини ІІ Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, нормативні строки пересилання простої письмової кореспонденції операторами поштового зв'язку (без урахування вихідних днів об'єктів поштового зв'язку) у межах області та між обласними центрами України (у тому числі для міст Києва, Сімферополя, Севастополя) становлять Д+3, пріоритетної - Д+2;
де Д - день подання поштового відправлення до пересилання в об'єкті поштового зв'язку або опускання простого листа чи поштової картки до поштової скриньки до початку останнього виймання;
1, 2, 3, 4, 5 - кількість днів, протягом яких пересилається поштове відправлення.
А отже, вимогу від 16.06.2025 слід вважати отриманою відповідачем 20.06.2025 (17.06.2025 + 3 дня).
В свою чергу, у встановлений у вимозі строк (2 дні з моменту відправки вимоги) остання об'єктивно не могла бути виконана відповідачем, оскільки фактично мала бути доставлена йому протягом 3 днів, у зв'язку з чим у даному випадку підлягають застосуванню приписи ч.2 ст.530 ЦК України,
Відповідно до ч.2 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
З урахуванням вищенаведеної норми, відповідач зобов'язаний був повернути позивачу кошти до 27.06.2025 року.
Доказів повернення грошових коштів у сумі 1041003,00 грн. відповідачем суду не надано.
За наведених обставин, враховуючи відсутність правових підстав для утримання відповідачем суми грошових коштів, сплачених позивачем в якості передоплати, а також беручи до уваги те, що відповідач на момент ухвалення рішення не надав документи, які свідчать про повернення спірної суми грошових коштів (попередньої оплати) позивачу, а також доказів поставки товару згідно договору, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимог позивача про стягнення з відповідача вказаної суми попередньої оплати у розмірі 1041003,00 грн.
Окрім основного боргу позивачем заявлено до стягнення 223563,05 грн. інфляційних втрат та 1041,00 грн. штрафу.
Статтею 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Стаття 611 ЦК України передбачає, що у разі порушення зобов'язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до ст.546 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі (ст. 547 ЦК України).
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 ЦК України).
За умовами п.4.3. договору, у випадку умисного порушення строків поставки товару, постачальник сплачує покупцю штраф в розмірі 0,001% від вартості товару, поставку якого прострочено.
Суд здійснив перевірку заявленої до стягнення суми штрафу та зауважує, що позивачем здійснено невірний арифметичний розрахунок останнього.
За розрахунком суду належною до стягнення сумою штрафу є 10,41 грн. (1041003,00 грн. х 0,001%).
Таким чином, вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню у розмірі 10,41 грн. штрафу. У задоволенні решти вимог слід відмовити.
Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц, від 13 листопада 2019 року у справі №922/3095/18, від 18 березня 2020 року у справі №902/417/18.
У справі №918/631/19 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що правовідношення, в якому у зв'язку з фактичним закінченням строку поставки у відповідача (постачальника, продавця) виникло зобов'язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти), відповідно до частини другої статті 693 ЦК України є грошовим зобов'язанням. Тому на нього можуть нараховуватись інфляційні нарахування і 3% річних на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України.
Матеріалами справи підтверджується, що у відповідача виникло зобов'язання повернути позивачу суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до ч.2 ст. 693 ЦК України, і відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України з наступного дня після спливу строку поставки (14.04.2023) відповідач (постачальник) усвідомлював протиправний характер неповернення грошових коштів.
Враховуючи вищевикладене, перевіривши розмір заявлених вимог в частині стягнення з відповідача 223563,05 грн. інфляційних втрат, суд визнає їх математично правильними та правомірними.
Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. За приписами ст.16 цього Кодексу, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно ст.4 ГПК України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Відмова від права на звернення до господарського суду є недійсною.
Аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що кожна особа має право на захист свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи законного інтересу, який не суперечить загальним засадам чинного законодавства. Порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.
Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст.2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів юридичних осіб.
Реалізуючи передбачене ст. 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
За приписами ст.ст. 73, 74 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до ст.ст.76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно ст.86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, господарський суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню.
У зв'язку із частковим задоволенням позову витрати по сплаті судового збору за розгляд позову, відповідно до вимог ст.129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на сторони пропорційно задоволеним вимогам.
Керуючись ст.ст. 13, 73, 74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Таріус Інвест" (код ЄДРПОУ 44762729, 65049, м. Одеса, вул. Фонтанська дорога, буд. 11, каб. 413) на користь Фермерського господарства "Чорноземи Зіньківщини" (код ЄДРПОУ 39187604, 07400, Київська область, м. Бровари, вул. Гагаріна, буд. 22, оф. 159) - 1041003 (один мільйон сорок одну тисячу три) грн. 00 коп. основного боргу, 10 (десять) грн. 41 коп. штрафу, 223563 (двісті двадцять три тисячі п'ятсот шістдесят три) грн. 05 коп. інфляційних втрат, 15174 (п'ятнадцять тисяч сто сімдесят чотири) грн. 92 коп. судового збору.
3. У задоволенні решти позову відмовити.
4. Судові витрати у розмірі 12,37 грн. судового збору покласти на позивача.
5. Наказ видати після набрання рішенням суду законної сили.
Суддя М.Б. Сулімовська
Згідно з ч. ч.1, 2 ст.241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення у порядку, передбаченому ст. 257 ГПК України.
Повний текст рішення складено і підписано 13 квітня 2026 р.