вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"14" квітня 2026 р. м. Київ
Справа № 911/3004/25
Господарський суд Київської області у складі:
cудді Ейвазової А.Р.,
розглянувши у спрощеному провадженні справу за позовом Переяславської міської ради до фізичної особи-підприємця Якименка Олександра Івановича про стягнення 48 634,28грн, без виклику представників сторін,
Переяславська міська рада (далі - позивач, Переяславська МР) звернулася до Господарського суду Київської області з позовом до фізичної особи-підприємця Якименка Олександра Івановича (далі - відповідач, ФОП Якименко О.І.) про стягнення 48 634,28грн.
В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається, на те, що відповідач у період з 01.09.2022 по 31.08.2025 фактично користувався земельною ділянкою з кадастровим номером 3211000000:01:063:0058, на якій розташований належний йому об'єкт нерухомого майна, без укладання договору оренди землі, внаслідок чого безпідставно зберіг грошові кошти, а територіальна громада не отримала орендну плату за користування такою земельною ділянкою (а.с.1-5).
Ухвалою Господарського суду Київської області від 23.10.2025 (суддя Колесник Р.М.): відкрито провадження у справі за відповідним позовом; вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження; встановлено строки для подання учасниками заяв по суті (а.с.51-52).
Відповідна ухвала доставлена до електронних кабінетів сторін, що підтверджується довідками про доставку електронного листа: 23.10.2025 о 18:24 - позивачу; 23.10.2025 о 18:20 - відповідачу (а.с.53-54).
Ухвала суду, як вбачається із змісту п.1 ч.1 ст.232 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), є видом судового рішення.
В силу п.2 ч.6 ст.242 ГПК України днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.
Поряд з цим, абз.2 ч.6 ст.242 ГПК України установлено, що якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.
Отже, відповідна ухвала вважається врученою сторонам наступного робочого дня - 24.10.2025.
07.11.2025 від відповідача надійшло клопотання про закриття провадження у справі (а.с.55-58), у задоволені якого ухвалою Господарського суду Київської області від 03.12.2025 (суддя Колесник Р.М.) відмовлено (а.с.60-62).
В силу ч.1 ст.251 ГПК України у справі, яка розглядається у спрощеному провадженні, відзив подається протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
Оскільки відповідач отримав ухвалу про відкриття провадження у справі 24.10.2025, останнім днем строку, встановленого для реалізації відповідачем права на подання відзиву в силу ч.4 ст.116 ГПК України, є 10.11.2025 (зважаючи на те, що 08.11-09.11.2025 - неробочі дні). Поряд з цим, у встановлений законом строк відзив відповідач не подав.
15.12.2025 до Господарського суду Київської області через систему «Електронний суд» з порушенням строку, встановленого ч.1 ст.251 ГПК України, надійшов відзив на позовну заяву (а.с.65-68).
У відзиві на позов відповідач просить у задоволенні позову відмовити повністю, посилаючись на те, що:
- з 24.02.2022 по 17.05.2024 проходив військову службу, тому не мав можливості особисто займатись оформленням земельних правовідносин, брати участь у засіданнях органів місцевого самоврядування, оперативно реагувати на листування, а з 17.05.2024 звільнений з військової служби;
- намагався здійснити викуп земельної ділянки, однак, відповідна заява позивачем не розглянута на сесії ради, тому відсутність оформленого права користування не може розцінюватися як недобросовісна поведінка відповідача;
- позивач визначив неналежного відповідача, оскільки право власності на нерухоме майно, що розташоване на спірній земельній ділянці, зареєстровано за відповідачем як фізичною особою.
Клопотань про поновлення строку, встановленого ч.1 ст.251 ГПК України, для подання відзиву на позов відповідач не подавав.
22.12.2025 (сформовано в системі «Електронний суд» 19.12.2025) позивачем подано відповідь на відзив, у якій позивач вказує, що:
- Якименко О.І. у період з 24.02.2022 по 17.05.2024 регулярно відвідував чергові засідання Виконавчого комітету Переяславської міської ради, отже, володів необхідною інформацією, достатнім часом та реальними умовами для подання заяви про укладення договору;
- з 17.05.2024 до моменту подання заявленого позову відповідач не звертався до Переяславської міської ради щодо необхідності укладення договору оренди землі та сплати збережених коштів без наявності на це підстав.
Розпорядженням керівника апарату Господарського суду Київської області від 22.12.2025 №107-АР призначено повторний автоматизований розподіл справи, враховуючи відрахування зі штату Господарського суду Київської області судді Колесника Р.М.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.12.2025 справа передана судді Ейвазовій А.Р.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 29.12.2025: прийнято справу до провадження та встановлено відповідачу строк для подання клопотання про поновлення строку на подання відзиву.
Відповідна ухвала доставлена до електронних кабінетів сторін, що підтверджується довідками про доставку електронного листа: 29.12.2025 о 12:18 - позивачу; 29.12.2025 о 12:13 - відповідачу. Отже, згідно п.2 ч.6 ст.242 ГПК України відповідна ухвала вважається врученою сторонам - 29.12.2025.
Відповідач у строк, встановлений судом ухвалою від 29.12.2025, не подав клопотання про поновлення строку на подання відзиву та не навів поважних причини подання відзиву з порушенням строку, встановленого законом - ч.1 ст.251 ГПК України.
Згідно ч.1 ст.119 ГПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Отже, оскільки відповідач подав відзив на позов лише 15.12.2025, встановлений законом строк ним пропущено, однак, поважних причин не подання такого відзиву у встановлений законом строк не наведено.
Суд позбавлений можливості поновити такий строк з власної ініціативи, оскільки в силу наведеної норми, питання про його поновлення вирішується виключно за заявою учасника. Поряд з цим, поновлення відповідного строку можливо лише у разі наявності поважних причин його пропущення, про які відповідач навіть не згадує.
В силу ст.118 ГПК України: право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку; заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Враховуючи, що строк для подання відповідної заяви по суті справи - відзиву, закінчився, клопотання/заяву про його поновлення із зазначенням причин, які можна вважати поважними, відповідач не подав, суд залишає такий відзив без розгляду. При цьому, долучені до відзиву докази на підставі ч.8 ст.80 ГПК України суд не приймає до розгляду, оскільки такі докази в силу ч.3 ст.80 ГПК України відповідач мав подати разом з відзивом, тобто у встановлений для відзиву строк, який ним пропущений.
Граничний строк розгляду відповідної справи, визначений ч.1 ст.248 ГПК України, сплив.
Дослідивши зібрані у справі докази, суд встановив наступні обставини.
Згідно рішення Переяслав-Хмельницької міської ради Київської області від 31.10.2013 №88-47-VI поновлено на 5 років договір оренди земельної ділянки, укладений з Переяслав-Хмельницьким районним споживчим товариством, щодо земельної ділянки під магазином №96 на землях громадської забудови по вул. Б. Хмельницького, 8, пл.177кв.м, (а.с.45).
18.09.2014 між позивачем (далі - орендодавець) та Переяслав-Хмельницьким районним споживчим товариством (далі - орендар) укладено договір оренди землі, який зареєстрований у виконавчому комітеті Переяслав-Хмельницької міської ради, про що у книзі записів реєстрації договорів оренди землі вчинено запис від 18.09.2014 за №1015 (далі - договір оренди; а.с.41,зворот - а.с.44).
Об'єктом оренди, відповідно до п.1 договору оренди, є земельна ділянка з кадастровим номером 3211000000:01:063:0058 площею 0,0177га, розташована за адресою м. Переяслав-Хмельницький, вул. Б. Хмельницького, 8; цільове призначення - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі. У п.4 договору оренди зазначено що на земельній ділянці розміщено приміщення магазину.
Пунктом 8 договору передбачено, що його укладено на 5 років.
Відповідно до акту прийняття-передачі земельної ділянки від 18.09.2014 орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування земельну ділянку з кадастровим номером 3211000000:01:063:0058 площею 0,0177га (а.с.44, зворот).
Як вбачається з інформаційної довідки №439745632 від 15.08.2025 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна за реєстровим №46335423110, 07.08.2019 (номер відомостей про речове право 32718742) приватним нотаріусом Кучеренко Н.М., на підставі договору від 07.08.2019 купівлі-продажу приміщення (реєстровий №1659) за відповідачем зареєстровано право власності на нежитлове приміщення - магазин №96 пл.120,5м2, розташований за адресою: м. Переяслав-Хмельницький, вул. Б. Хмельницького, буд. 8 (а.с.36). З вказаної інформаційної довідки також вбачається, що земельна ділянка з кадастровим номером 3211000000:01:063:0058 зареєстрована за позивачем, тобто, є комунальною власністю.
Таким чином, відповідач з 07.08.2019 набув право власності на об'єкт нерухомого майна, який розташований на земельній ділянці з кадастровим номером 3211000000:01:063:0058.
В якості доказів звернення до відповідача щодо укладення договору оренди земельної ділянки під відповідним магазином, позивачем надані листи від 10.02.2021, 06.05.2021, 14.03.2024, 03.08.2022, 13.02.2023, що адресовані відповідачеві (а.с.37-41). Однак, доказів направлення таких листів відповідачу позивач не надав, отже, суд вважає не доведеними факти направлення відповідних листів відповідачу.
Нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 3211000000:01:063:0058 становила, що вбачається з витягів з технічної документації від: 10.08.2022 №23611 - 135 301,86грн (а.с.33,зворот); 15.08.2023 №3745 - 155 601,35грн (а.с.34); 13.11.2024 №НВ-3201318122024 - 163 537,02грн (а.с.34,зворот); 01.08.2025 №НВ-3202029752025 - 183 155,76 грн (а.с.35).
Також судом встановлено, що 17.06.2021 Переяславською міською радою прийнято рішення №03-12-VІІІ «Про встановлення ставок місцевих податків і зборів в межах Переяславської міської територіальної громади на 2022 рік», яким на земельні ділянки за цільовим призначенням для будівництва та обслуговування будівель торгівлі встановлено розмір орендної плати на рівні 10% від нормативної грошової оцінки землі (а.с.12-30). При цьому, п.6 зазначеного рішення передбачено, що ставки місцевих податків та зборів, вводяться в дію з 01.01.2022 та діють до моменту прийняття нових ставок.
Предметом спору у даній справі є наявність у відповідача обов'язку повернути позивачу, який представляє територіальну громаду, грошові кошти, збережені відповідачем внаслідок фактичного користування спірною земельною ділянкою комунальної власності з кадастровим номером 3211000000:01:063:0058 без укладення договору оренди у період з 01.09.2022 по 31.08.2025.
Заявлені вимоги є мотивованими з наступних підстав.
Статтею 1212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що особа: яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно; особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
В силу ч.2 ст.1212 ЦК України установлено, що положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідків події.
Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
За змістом приписів глави 83 ЦК України для кондикційних зобов'язань характерною ознакою є приріст майна в набувача без достатніх правових підстав; у таких зобов'язаннях вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.
У даній справі позивач вказує на користування відповідачем земельною ділянкою, яка належить територіальній громаді м. Переяслава і на якій розташоване майно відповідача, без укладення договору оренди, що спричиняє збереження відповідачем грошових коштів, які мала б отримувати територіальна громада в особі Переяславської міської ради, що її представляє, у разі укладення такого договору.
Так, в силу ч.2 ст.3 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Правовими підставами користування земельною ділянкою комунальної власності за змістом гл.15 ЗК України є набуття права постійного користування або права оренди.
Згідно ч.1 ст.93 ЗК України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.
Відповідно до ч.1 ст.122, ч.1 ст.123 та ч.1 ст.124 ЗК України: сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб; надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування; передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу.
За змістом п. «в» ч.1 ст.96 ЗК України землекористувачі зобов'язані своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату.
Згідно ч.1 ст.206 ЗК України: використання землі в Україні є платним; об'єктом плати за землю є земельна ділянка.
У постанові від 25.02.2025 у справі №908/929/24 Верховний Суд виснував, що орендна плата за земельну ділянку, яка перебуває в державній або в комунальній власності, має подвійну правову природу, оскільки, з одного боку, є передбаченим договором оренди землі платежем, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою, з іншого боку, є однією з форм плати за землю як обов'язкового платежу в складі податку на майно нарівні із земельним податком.
Отже, подвійний статус орендної плати зумовлює ту обставину, що при визначенні її розміру, окрім норм цивільного, земельного законодавства та Закону України «Про оренду землі», необхідно враховувати і вимоги ПК України
Як установлено пп.14.1.147 п.14.1 ст.14 ПК України, плата за землю - обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.
Таким чином, у вищенаведених нормах матеріального права законодавець закріпив принцип «платного використання землі».
Право вимагати у особи, яка є власником нерухомого майна, розташованого на земельній ділянці державної або комунальної власності, повернути (сплатити) безпідставно збережені кошти за користування земельною ділянкою під таким нерухомим майном, прямо пов'язано з перебуванням такої земельної ділянки у відповідній власності та відсутності оформленого права у відповідача користуватись такою земельною ділянкою.
При цьому, у такій ситуації не важливо, чи зареєстровано таке майно за фізичною особою, або за фізичною особою-підприємцем, оскільки набуття статусу фізичної особи-підприємця не змінює вид особи і людина залишається фізичною особою, але набуває додаткових правових особливостей, пов'язаних із можливістю здійснювати підприємницьку діяльність. Тобто, фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур, за жодних умов не втрачає і не змінює свого статусу фізичної особи, якого вона набула з моменту народження, а лише набуває додаткових ознак - підприємця. При цьому правовий статус підприємця сам по собі не змінює виду особи, така особа залишається фізичною особою.
Як визначено ч.1 ст.320 ЦК України, власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених законом. Тобто, фізична особа, яка є власником, зокрема, нерухомого майна та набула статусу підприємця, з урахуванням цільового призначення відповідного майна, має право використовувати його для здійснення підприємницької діяльності.
Судом встановлено, що приміщення, яке розташовано на спірній земельній ділянці, має статус нежитлового та є магазином, що підтверджується інформаційною довідкою. Доказів зміни типу відповідного майна не надано.
Відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо відповідача: Якименко О.І. зареєстрований як фізична особа-підприємець з 02.06.2005 (номер запису 23580000000000651); відомостей про припинення підприємницької діяльності станом на дату звернення з позовом немає; до видів діяльності ФОП Якименка О.І. віднесена роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами, код КВЕД 47.11.
Не зазначення у реєстрі речових прав, того, що відповідна особа є суб'єктом підприємницької діяльності не змінює тієї обставини, що нежитлове приміщення, яке розташовано на земельній ділянці з кадастровим номером 3211000000:01:063:0058 може використовується відповідачем для здійснення підприємницької діяльності.
Крім того, цільового використання відповідного об'єкту нерухомого майна, який розташований на спірній земельній ділянці, має значення виключно для визначення юрисдикції спору та не є підставою для звільнення особи від обов'язку вносити плату за користування земельною ділянкою.
Так, особи, які отримують земельну ділянку комунальної власності в користування за договором оренди, зобов'язані сплачувати за неї орендну плату згідно з договором оренди, як це передбачено ч.1 ст.21 Закону України «Про оренду землі».
Відсутність укладеного договору оренди у спірний період не впливає на вирішення спору у даній справі, оскільки ст.1212 ЦК України визначає, що обов'язок у особи, яка безпідставно зберегла майно наступає незалежно від того чи мало місце це внаслідок поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідків події.
За змістом ч.1 ст.181 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.
Нерухоме майно нерозривно пов'язане із земельною ділянкою, на якій воно знаходиться, і переміщення такого майна неможливе без його знецінення, а відтак використання нежитлового приміщення, яке належить відповідачу, неможливе без користування відповідною земельною ділянкою. Наведена правова норма закріплює загальний принцип цілісності об'єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розташований. Таким чином, у зв'язку з користуванням нежитловою будівлею презюмується користування спірною земельною ділянкою.
Отже, у випадку використання землекористувачем земельної ділянки комунальної власності без оформлення відповідного права, зважаючи на те, що використання землі в Україні є платним, фактичний землекористувач такої земельної ділянки, не здійснюючи оплату, безпідставно зберігає власні грошові кошти, чим порушує право власника такої земельної ділянки на отримання оплати.
З огляду на викладене, відповідач як фактичний користувач земельної ділянки у період з 01.09.2022 по 31.08.2025, що без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов'язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі ч.1 ст.1212 ЦК України.
В силу п.289.1 ст.289 ПК України для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок, у тому числі право на які фізичні особи мають як власники земельних часток (паїв), з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до законодавства.
Як установлено ст.1 Закону України «Про оцінку земель» (далі - Закон №1378-IV), нормативна грошова оцінка земельних ділянок - капіталізований рентний дохід із земельної ділянки, визначений за встановленими і затвердженими нормативами.
Згідно п.2 ч.1 ст.13 Закону №1378-IV нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться у разі, зокрема, визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.
Частиною 2 ст.20 Закону №1378-IV передбачено, що дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.
При цьому розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем (п.288.4 ст.288 ПК України).
Підпунктом 288.5.1 п.288.5 ст.288 ПК України визначено, що розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою за розмір земельного податку:
для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких проведено, - у розмірі не більше 3 відсотків їх нормативної грошової оцінки, для земель загального користування - не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки, для сільськогосподарських угідь - не менше 0,3 відсотка та не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки;
для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено, - у розмірі не більше 5 відсотків нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по Автономній Республіці Крим або по області, для сільськогосподарських угідь - не менше 0,3 відсотка та не більше 5 відсотків нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по Автономній Республіці Крим або по області.
В силу пп.288.5.2 п.288.5 ст.288 ПК України установлено, що річна сума орендної плати не може перевищувати 12 відсотків нормативної грошової оцінки.
Згідно п.12.3 ст.12 ПК України сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів та податкових пільг зі сплати місцевих податків і зборів до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та/або зборів, та про внесення змін до таких рішень.
При розрахунку розміру безпідставно збережених коштів позивач застосував ставку орендної плати на рік у розмірі 10%, яка установлена для оренди земельної ділянки з відповідним цільовим призначенням, встановленої рішенням Переяславської міської ради від 17.09.2021 №03-12-VIII, що прийнято з урахуванням компетенції відповідного органу місцевого самоврядування та мінімального та максимального розмірів, відповідно до вищевказаних положень податкового законодавства. Такий розрахунок є арифметично правильним.
З огляду на те, що відповідач фактично користується відповідною земельною ділянкою, право оренди на яку до нього перейшло в силу ст. 120 ЗК України з моменту переходу права власності на розташований на ній об'єкт нерухомості, однак, відповідний договір оренди сторонами не укладено, а користування земельною ділянкою є платним, враховуючи відсутність доказів сплати відповідачем плати за користування відповідною земельною ділянкою, вимоги позивача є обґрунтованими.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, а також те, що відповідач у період з 01.09.2022 по 31.08.2025 використовував земельну ділянку, що ним не спростовано, власником якої є, без укладення договору оренди, чим зберіг грошові кошти у загальному розмірі 48 634,28грн, заявлені вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки заявлені вимоги задоволено повністю, позивачу підлягає відшкодуванню за рахунок відповідача судовий збір.
При цьому, фактично у відповідній справі позивач сплатив судовий збір без врахування ч.3 ст.4 Закону України «Про судовий збір», в силу якої при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Так, як установлено ч.1 ст.4 Закону України «Про судовий збір», судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Відповідно до пп.1 п.2 ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір» за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру сплачується судовий збір у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2025 відповідно до ст.7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» становить 3028грн.
Отже, враховуючи ціну позову у даній справі - 48 634,28грн, а також подання позивачем позовної заяви в електронній формі у 2025 році, при поданні позовної заяви позивач мав сплатити судовий збір у розмірі 2 422,40грн (48 634,28:100*1,5
За таких обставин, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 2 422,40грн.
В силу п.1 ч.1 ст.7 Закону України «Про судовий збір» установлено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Однак, до прийняття рішення у справі клопотань про повернення судового збору позивач не подавав, тому відповідне питання судом не розглядається.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 129, 232-233, 237-238, 240, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з фізичної особи-підприємця Якименка Олександра Івановича (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 ) на користь Переяславської міської ради (ідентифікаційний код 04054978; 08400, Київська обл., м. Переяслав, вул. Б.Хмельницького, буд. 27/25) 48 634,28грн безпідставно збережених коштів, а також 2 422,40грн в рахунок відшкодування витрат, понесених на оплату позову судовим збором.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга подається протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення у порядку, встановленому ст.257 ГПК України.
Суддя А.Р. Ейвазова