ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
06.04.2026Справа № 910/14955/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Грєхової О.А., за участю секретаря судового засідання Коверги П.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали господарської справи
за позовом Відділу освіти, культури, молоді та спорту Костянтинівської сільської ради
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Консультпан"
про розірвання договору та стягнення 449 190,36 грн.
Представники сторін:
від позивача: Броннікова Д.В., ордер серія ВЕ № 1175340;
від відповідача: не з'явився.
Відділ освіти, культури, молоді та спорту Костянтинівської сільської ради звернулась до Господарського суду міста Києва із позовними вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю «Консультпан» про розірвання договору та стягнення 449 190,36 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за Договором про закупівлю товару № 194 від 05.11.2024, в частині поставки товару.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.12.2025 судом залишено позовну заяву без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків та встановлено спосіб їх усунення.
12.12.2025 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва надійшла заява позивача про усунення недоліків.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.12.2025 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче судове засідання призначено на 26.01.2026.
У судове засідання 26.01.2026 представник позивача з'явився, представник відповідача не з'явився.
За результатами судового засідання судом постановлено ухвалу про відкладення підготовчого засідання до 16.02.2026, яку занесено до протоколу судового засідання.
У судове засідання 16.02.2026 представники сторін не з'явились.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.02.2026 відкладено підготовче засідання на 02.03.2026.
У судове засідання 02.03.2026 представник позивача з'явився, представник відповідача не з'явився.
Враховуючи, що судом здійснено усі необхідні та достатні дії для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті, з огляду на відсутність підстав для відкладення підготовчого засідання, судом постановлено ухвалу про закриття підготовчого засідання та призначено справу до судового розгляду по суті на 23.03.2026.
У судове засідання 23.03.2026 представник позивача з'явився, представник відповідача не з'явився.
За результатами судового засідання судом постановлено ухвалу про відкладення розгляду справи на 06.04.2026, яку занесено до протоколу судового засідання.
03.04.2026 представником позивача подано письмові пояснення, які за своєю правовою природою є заявою про збільшення розміру позовних вимог.
У судове засідання 06.04.2026 представник позивача з'явився, представник відповідача не з'явився, про час, дату та місце судового засідання повідомлений належним чином, що підтверджується матеріалами справи.
Дослідивши подані позивачем письмові пояснення, які за своєю правовою природою є заявою про збільшення розміру позовних вимог, суд дійшов висновку про те, що означена заява не підлягає прийняттю до розгляду, з огляду на наступне.
Згідно з пунктом 2 частини 2 ст. 46 ГПК України, крім прав та обов'язків, визначених у статті 42 цього Кодексу позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.
Таким чином, згідно приписів ч. 3 ст. 46 ГПК України право на подання заяви про зменшення розміру позовних вимог може бути реалізовано виключно у строк, до закінчення підготовчого засідання або не пізніше ніж за п'ять днів до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.
При цьому, стаття 118 Господарського процесуального кодексу України визначає, що право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Зазначеними нормами встановлено присічний строк для вирішення питання про подання заяви про збільшення розміру позовних вимог при розгляді справи у порядку загального позовного провадження - до закінчення підготовчого засідання. Цей строк не може бути поновлений судом навіть за наявності поважних причин, що зумовлено, зокрема, необхідністю дотримання принципів стадійності господарського процесу та правової визначеності, а також з метою недопущення зловживання процесуальними правами тією чи іншою стороною.
Водночас, за результатами судового засідання 02.03.2026 судом постановлено ухвалу про закриття підготовчого засідання та про призначення справи до судового розгляду по суті на 23.03.2026, яку занесено до протоколу судового засідання.
З огляду на викладене, заява позивача про збільшення розміру позовних вимог не приймається судом до розгляду.
При цьому, судом враховано, що підготовче засідання неодноразово відкладалось, що свідчить про можливість реалізації позивачем права визначеного ч. 3 ст. 46 ГПК України, у відповідності до процесуального закону, до закінчення підготовчого засідання.
Суд зазначає, що доступ до правосуддя в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та прецедентної практики Європейського суду з прав людини не може бути абсолютним і підлягає державному регулюванню й обмеженню. Кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Доступ до правосуддя здійснюється шляхом точного, послідовного і неухильного дотримання процесуального алгоритму, що передбачений Господарським процесуальним кодексом України.
Згідно з ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, зокрема, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Зважаючи на викладене, оскільки неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі.
На виконання вимог ст. 223 Господарського процесуального кодексу України складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.
У судовому засіданні 06.04.2026 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
05 листопада 2024 року між Відділом освіти, культури, молоді та спорту Костянтинівської сільської ради (далі - покупець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Інтерференцц систем» (в подальшому змінено найменування на Товариство з обмеженою відповідальністю «Консультпан») (далі - постачальник, відповідач) укладено Договір про закупівлю товару (дизельне паливо, бензин) № 194 (далі - Договір), за умовами якого постачальник зобов'язується відповідно до умов, зазначених в Договорі, передати покупцю дизельне паливо, бензин (далі - товар) на автозаправних станціях (далі - АЗС) з використанням паливних талонів на відпуск товару (далі - паливний талон), а покупець зобов'язується приймати у власність товар та повністю оплачувати його вартість (ціну), в порядку та на умовах, визначених в цьому Договорі.
Код товару 09130000-9 - Нафта і дистиляти (бензин та дизельне паливо (ДП), за національним класифікатором України ДК 021:2015 Єдиний закупівельний словник (п. 1.2 Договору).
Відповідно до п. 1.7 Договору паливний талон - спеціальний талон, придбаний за умовами та відпускною ціною обумовленого номіналу, що підтверджує право його власника на отримання на АЗС фіксованої кількості нафтопродукту повного найменування і марки, які позначені на ньому, передбачений Інструкцією про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, затвердженою спільним наказом Мінпаливенерго України, Мінтрансзв'язку України, Мінекономіки України, Держспоживстандарту України від 20.05.2008 № 281/171/578/155, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 02.09.2008 № 805/15496, Правилами роздрібної торгівлі нафтопродуктами, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 20.12.1997 № 1442 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 04.12.2019 № 1159), є безготівковою формою відпуску товару, обов'язковий до приймання на АЗС, які здійснюють продаж нафтопродуктів в межах України, є документом встановленого зразка та форми одноразового використання. Паливний талон надає право покупцю або довіреній особі покупця отримати товар на АЗС.
Паливний талон має певний ступінь захисту та обов'язкові реквізити: товарний знак; марка та кількість пального; серія, номер та інші реквізити (штрих-код, відбиток печатки (штампу).
Строк дії талону встановлюється постачальником і зазначається ним як у видатковій накладній, що підтверджує отримання покупцем від постачальника паливних талонів, так і на зворотному боці отриманих покупцем паливних талонів. Загальний строк дії паливних талонів у відповідності до умов цього Договору становить 365 календарних днів від дати їх передачі покупцю.
Строк дії паливних талонів може бути продовжено за взаємною домовленістю сторін, яка оформлюється відповідною додатковою угодою до Договору.
Передача паливних талонів на відповідну кількість товару покупцеві або Довіреній особі покупця посвідчується відповідними документами (накладними, видатковими накладними, актами прийому-передачі та іншими документами) та здійснюється після їх підписання уповноваженими особами та скріплення печатками сторін.
Згідно з п. 2.1 Договору право власності на товар, що передається з використанням паливних талонів, переходить від постачальника до покупця в момент його передачі на АЗС, підтвердженням чому виступає розрахунковий документ за установленою формою на повну суму проведеної операції, який підтверджує факт відпуску товару (чеки касових апаратів), що формуються безпосередньо в момент фактичного отримання товару на АЗС.
У відповідності до п. 3.1 Договору кількість товару складає: дизельне паливо - 7400 літрів; бензин - 810 літрів.
Загальна ціна цього Договору, згідно з п. 4.1 складається з вартості товару та становить 444 555,00 грн. в тому числі ПДВ - 74 092,50 грн.
За умовами п. 5.2 Договору розрахунки між постачальником та покупцем здійснюються після отримання паливних талонів, відповідно до видаткової накладної, на підставі рахунку 9рахунку-фактури) наданого постачальником, шляхом оплати вартості товару протягом 10 робочих днів після отримання товару.
Відповідно до п. 6.1 Договору передача товару здійснюється на умовах EXW - АЗС (за умови інтерпретації термінів відповідно до Міжнародних правил по тлумаченню термінів «Інкотермс-2010»).
Згідно з п. 6.2 Договору поставка партії товару вважається виконаною постачальником в момент передачі покупцю товару, якісні, технічні та метрологічні характеристики якого відповідають п. 1.2, 3.1 цього Договору (по якості відповідно до паспорту якості заводу виробника).
У пунктах 7.3.1 та 7.3.3 Договору узгоджено, що постачальник зобов'язаний забезпечити, на підставі пред'явлених покупцем (або довіреною особою покупця) паливних талонів, передачу товару покупцю (або довіреній особі покупця) в кількості, за якістю і на умовах, встановленими цим Договором, а також забезпечити наявність товару за першою вимогою покупця по факту пред'явлення ним паливного талону на АЗС постачальника.
У відповідності до п. 8.4 Договору за порушення строків виконання зобов'язань з постачальника стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товару за кожну партію, з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад 30 календарних днів додатково стягується штраф у розмірі 7% вказаної вартості.
Цей Договір набирає чинності з моменту підписання і діє до 31.12.2024, а в частині взятих на себе зобов'язань - до їх повного виконання.
Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін разі істотного порушення умов Договору другою стороною, а також в інших випадках, встановлених законом (п. 11.1 та 11.6 Договору).
Додатком № 1 до Договору узгоджено Специфікацію, відповідно до якої поставці підлягає дизельне паливо у кількості 7400 л. ціною за один літр 54,00 грн з ПДВ на загальну суму 399 600,00 грн та бензин у кількості 810 л. ціною за один літр 55,50 грн з ПДВ на загальну суму 44 955,00 грн.
Згідно видаткової накладної № 1915 від 06.11.2024 відповідачем передано позивачу паливні талони на дизельне паливо у кількості 7400 л. на суму 399 600,00 грн та на бензин А-95 у кількості 810 л. на суму 44 955,00 грн, який оплачено позивачем згідно платіжної інструкції № 1329 від 12.11.2024 на суму 444 555,00 грн.
14 січня 2025 року позивачем отримано за вх. № 37-05 Довідну записку, відповідно до якої з 13.01.2025 за наявними талонами на заправці «Авіас», що були передані за Договором, відсутня можливість здійснити заправку паливом шкільні автобуси у зв'язку з відсутністю палива.
Позивач звернувся до відповідача із Листами-претензіями № 05-34/25 від 24.01.2025 та № 05-96/25 від 26.02.2025, № 17-11/01 від 17.11.2025 про виконання умов Договору, у яких позивач просив провести допоставку відповідної продукції, а у разі неможливості виконання умов Договору, достроково розірвати Договір згідно п. 7.3.2 та повернути залишок отриманих коштів за невикористані паливні талони.
Звертаючись з позовом до суду, позивач зазначає, що відповідачем не виконано взяті на себе зобов'язання в частині поставки товару, в зв'язку з чим позивач просить розірвати Договір та стягнути з відповідача суму попередньої оплати за непоставлене пальне на суму 354 030,00 грн.
Також, позивачем нараховано та заявлено до стягнення інфляційні втрати в розмірі 25 896,67 грн, 3% річних у розмірі 9 078,69 грн, пеню в розмірі 35 403,00 грн та штраф у розмірі 24 782,10 грн.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.
Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
В силу положень статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з положеннями статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 ст. 265 Господарського кодексу України (який був чинний на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Частиною 6 ст. 265 ГК України (який був чинний на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.
Отже, перелік істотних та обов'язкових умов договору поставки (купівлі-продажу) визначено у главі 54 ЦК України.
Відповідно до положень статей 655, 656, 691, 712 ЦК України істотними умовами договору поставки є предмет (товар, майно або майнові права) та ціна товару.
Судом встановлено, що між сторонами було погоджено всі істотні умови договору поставки та на виконання умов Договору згідно видаткової накладної № 1915 від 06.11.2024 відповідачем передано позивачу паливні талони на дизельне паливо у кількості 7400 л. на суму 399 600,00 грн та на бензин А-95 у кількості 810 л. на суму 44 955,00 грн, який оплачено позивачем згідно платіжної інструкції № 1329 від 12.11.2024 на суму 444 555,00 грн.
Так, спільним Наказом Міністерства палива та енергетики України, Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та зв'язку України, Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики 20.05.2008 року № 281/171/578/155 затверджено Інструкцію про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, яка згідно ст. 1 встановлює єдиний порядок організації та виконання робіт, пов'язаних з прийманням, транспортуванням, зберіганням, відпуском та обліком товарної нафти (далі - нафта) і нафтопродуктів, та поширюється на всі класи, типи, групи і види нафти та типи, марки і види (залежно від масової частки сірки) нафтопродуктів. Вимоги цієї Інструкції є обов'язковими для всіх суб'єктів господарювання (підприємств, установ, організацій та фізичних осіб - підприємців), що займаються хоча б одним з таких видів економічної діяльності, як закупівля, транспортування, зберігання і реалізація нафти і нафтопродуктів на території України.
За визначенням наданим в Інструкції, талон - спеціальний талон, придбаний за умовами та відпускною ціною обумовленого номіналу, що підтверджує право його власника на отримання на АЗС фіксованої кількості нафтопродукту певного найменування і марки, які позначені на ньому.
Відповідно до п. 1.7 Договору паливний талон - спеціальний талон, придбаний за умовами та відпускною ціною обумовленого номіналу, що підтверджує право його власника на отримання на АЗС фіксованої кількості нафтопродукту повного найменування і марки, які позначені на ньому, передбачений Інструкцією про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, затвердженою спільним наказом Мінпаливенерго України, Мінтрансзв'язку України, Мінекономіки України, Держспоживстандарту України від 20.05.2008 № 281/171/578/155, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 02.09.2008 № 805/15496, Правилами роздрібної торгівлі нафтопродуктами, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 20.12.1997 № 1442 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 04.12.2019 № 1159), є безготівковою формою відпуску товару, обов'язковий до приймання на АЗС, які здійснюють продаж нафтопродуктів в межах України, є документом встановленого зразка та форми одноразового використання. Паливний талон надає право покупцю або довіреній особі покупця отримати товар на АЗС.
При цьому, судом визначено правову природу сплаченої позивачем суми коштів у розмірі 354 030,00 грн, щодо якої між сторонами виник спір, саме як попередня оплата, тобто кошти, які попередньо оплачені стороною договору на користь іншої сторони з метою виконання нею своїх зобов'язань.
Правова природа зазначених коштів внаслідок невиконання будь-якою стороною своїх зобов'язань за договором не змінюється і залишається такою до моменту, коли сторони двосторонньо не узгодять іншої їх правової природи або не вчинять дій, які змінять правову природу перерахованої суми.
Отже, до моменту пред'явлення уповноваженими представниками позивача бланків дозволу на АЗС, означені кошти залишаються попередньою оплатою.
Питання щодо повернення попередньої оплати у випадку непоставки товару врегульовано статтею 693 Цивільного кодексу України.
Так, відповідно до частин 1, 2 статті 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до ст. 530 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
З аналізу вищевказаних положень чинного законодавства вбачається, що умовою застосування положень статті 693 Цивільного кодексу України є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю, тобто в установлений строк. У разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певного визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця.
Отже, з моменту направлення позивачем вимоги про повернення суми попередньої оплати у відповідача виникають грошові зобов'язання з повернення суми передплати, які замінюють зобов'язання з поставки товару, котрі не були виконані вчасно.
Проте, передумовою застосування статті 693 ЦК України, в будь-якому разі є не виконання обов'язку продавцем з поставки (передачі) товару у передбачений (домовлений) строк, та саме позивач має довести суду, що строк поставки (передачі) товару є таким, що настав та прострочений відповідачем.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач неодноразово звертався до відповідача із Листами-претензіями № 05-34/25 від 24.01.2025 та № 05-96/25 від 26.02.2025, № 17-11/01 від 17.11.2025 про виконання умов Договору, у яких позивач просив провести допоставку відповідної продукції, а у разі неможливості виконання умов Договору, достроково розірвати Договір згідно п. 7.3.2 та повернути залишок отриманих коштів за невикористані паливні талони.
Вказані вимоги були надіслані на адресу відповідача, проте залишені відповідачем без відповіді та реагування.
Таким чином, матеріалами справи підтверджується наявність у відповідача грошового зобов'язання по сплаті на користь позивача 354 030,00 грн згідно ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України. Відповідачем вказаний обов'язок не спростований, доказів поставки товару або повернення попередньої оплати не надано.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
З огляду на викладене вище, враховуючи встановлений судом факт невиконання відповідачем своїх зобов'язань в частині поставки товару вартістю 354 030,00 грн, господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для повернення відповідачем покупцю передоплати у розмірі 354 030,00 грн.
Щодо вимоги про розірвання Договору на підставі ч. 2 ст. 651 ЦК України, суд зазначає наступне.
Відповідно до частин другої та третьої статті 651 Цивільного кодексу України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним.
У статті 653 Цивільного кодексу України визначені правові наслідки розірвання договору, за змістом якої у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються з моменту досягнення домовленості про розірвання договору, якщо інше не встановлено договором. Якщо договір розривається у судовому порядку, зобов'язання припиняється з моменту набрання рішенням суду про розірвання договору законної сили. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.
Отже наслідком розірвання договору є припинення зобов'язання, що виникли між сторонами на підставі такого розірваного договору.
Суд зазначає про те, що за змістом зазначених норм розірвано може бути лише чинний (такий, що діє на час звернення до суду з позовом та прийняття відповідного судового рішення) договір. В іншому разі буде відсутній предмет спору, яким і виступає у такому разі договір.
До таких висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 07.08.2018 у справі № 910/7981/17 та від 18.11.2019 у справі № 910/16750/18, а також від 14.07.2021 у справі № 911/1442/19, від 21.06.2022 у справі № 911/3276/20, від 16.09.2022 у справі № 913/703/20 тощо.
При цьому застосування приписів статей 651, 653 ЦК України має універсальний характер незалежно від правової природи правочину, якого стосується спір.
Отже, перш ніж розглядати по суті заявлену у справі вимогу про розірвання договору господарському суду належить пересвідчитись (шляхом встановлення відповідних обставин та оцінки пов'язаних з цим доказів зі справи) у чинності такого договору.
В свою чергу, чинне цивільне законодавство передбачає наявність таких понять, як «строк договору», «строк виконання зобов'язання» та «термін виконання зобов'язання», які згідно з положеннями Цивільного кодексу України мають різний зміст, тобто ці поняття не є тотожними.
Згідно зі статтею 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.
Договір набирає чинності з моменту його укладення, якщо інше не визначено законом або договором.
Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення.
Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.
Як вбачається з матеріалів справи, Договір набирає чинності з моменту підписання і діє до 31.12.2024, а в частині взятих на себе зобов'язань - до їх повного виконання.
Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін разі істотного порушення умов Договору другою стороною, а також в інших випадках, встановлених законом (п. 11.1 та 11.6 Договору).
Так, поняття «строк виконання зобов'язання», «термін виконання зобов'язання» визначені у статті 530 Цивільного кодексу України, відповідно до якої якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Отже, строк (термін) виконання зобов'язання може збігатися зі строком дії договору, а може бути відмінним від нього.
Аналіз наведених правових норм свідчить про те, що закінчення строку дії договору не є підставою для припинення визначених ним зобов'язань, оскільки за загальним правилом, закріпленим у статті 599 Цивільного кодексу України, такою підставою є виконання, проведене належним чином. Закон не передбачає такої підстави, як закінчення строку дії договору, для припинення зобов'язання, яке залишилося невиконаним.
Аналогічні висновки Верховного Суду викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2018 року у справі № 910/9072/17 та у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22 червня 2023 року у справі № 925/1238/22.
Таким чином, оскільки позивачем заявлено вимогу про розірвання в судовому порядку укладеного між сторонами Договору 01.12.2025, тобто після закінчення строку дії цього договору, визначеного сторонами у пункті 11.1 Договору, заявлена позивачем вимога задоволенню не підлягає.
В свою чергу, щодо вимог про стягнення інфляційних втрат у розмірі 25 896,67 грн, 3% річних у розмірі 9 078,69 грн, пені в розмірі 35 403,00 грн та штрафу в розмірі 24 782,10 грн, суд зазначає наступне.
Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Пунктом 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Згідно з приписами ст. ст. 216 - 218 Господарського кодексу України (який був чинний на час виникнення спірних правовідносин), учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України).
Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 ГК України (який був чинний на час виникнення спірних правовідносин) встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
У відповідності до п. 8.4 Договору за порушення строків виконання зобов'язань з постачальника стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товару за кожну партію, з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад 30 календарних днів додатково стягується штраф у розмірі 7% вказаної вартості.
У пунктах 7.3.1 та 7.3.3 Договору узгоджено, що постачальник зобов'язаний забезпечити, на підставі пред'явлених покупцем (або довіреною особою покупця) паливних талонів, передачу товару покупцю (або довіреній особі покупця) в кількості, за якістю і на умовах, встановленими цим Договором, а також забезпечити наявність товару за першою вимогою покупця по факту пред'явлення ним паливного талону на АЗС постачальника.
Водночас, жодних доказів надання замовником відповідачу заявок на поставку пального протягом строку дії Договору, який у відповідності до п. 11.1, діяв до 31.12.2024, як і доказів пред'явлення талонів у визначений строк, матеріали справи не містять, натомість, як Листи замовника із проханням здійснити поставку товару, так і Доповідна записка про відсутність пального з 13.01.2025, складені у 2025 році, після закінчення строку дії Договору.
Приписами частини 1 та 4 статті 631 Цивільного кодексу України визначено, що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснювати права і виконувати свої обов'язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.
Суд зазначає, що строк дії договору та строк виконання зобов'язання за договором не є тотожними, а закінчення строку дії договору не є підставою припинення зобов'язань за договором, зокрема, в частині повернення попередньої оплати, або ж відпуску пального, проте нарахування пені поза межами строку дії договору можливе в разі прострочення виконання зобов'язання з поставки пального, яке мало місце саме під час дії цього договору. В той же час немає підстав для нарахування як пені, так і штрафу поза межами строку дії договору за прострочення виконання зобов'язання, строк виконання якого виник не під час дії цього договору.
Відповідна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 927/333/17.
Таким чином, пеня та штраф, передбачені п. 8.4 Договору може нараховуватись за порушення зобов'язань, які мали місце під час дії договору, тоді як позивачем заявлено про стягнення пені та штрафу після закінчення строку дії Договору, і не через невиконання зобов'язання з поставки, яке мале місце під час дії Договору.
За таких обставин, враховуючи факт припинення 31.12.2024 дії договору і відсутність доказів порушення відповідачем зобов'язання з поставки, яке мало місце під час дії Договору, відсутні правові підстави для стягнення з відповідача пені та штрафу, нарахованих після припинення дії договору.
В свою чергу, у відповідності до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відтак, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов'язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, та 3 % річних від простроченої суми.
У кредитора згідно з частиною другою статті 625 ЦК України є право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат та 3 % річних за період прострочення в оплаті основного боргу.
Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 07 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19 (провадження № 12-189гс19) зобов'язання зі сплати інфляційних втрат та 3% річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги (пункт 43 постанови).
Виходячи із системного аналізу вимог чинного законодавства аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. При цьому аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов'язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося (висновок про застосування норм права, викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21 лютого 2018 року у справі № 910/12382/17).
Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному, заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).
За змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц (провадження № 14-68цс18) та від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).
Тобто правовідношення, в якому в зв'язку з фактичним закінченням строку поставки у відповідача (постачальника, продавця) виникло зобов'язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до частини другої статті 693 ЦК України, є грошовим зобов'язанням, а тому відповідно на нього можуть нараховуватися інфляційні втрати та 3 % річних на підставі частини другої статті 625 цього Кодексу.
В силу положень статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, крім випадків, установлених законом про банки і банківську діяльність. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Слід зазначити, що стаття 625 розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги п'ятої ЦК України та визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання. Приписи розділу І книги п'ятої ЦК України поширюють свою дію на всі види грошових зобов'язань, у тому числі як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги п'ятої ЦК України), так і на недоговірні зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги п'ятої цього Кодексу).
При цьому у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Не є таким винятком із загального правила випадок, коли покупець має право вимагати повернення суми попередньої оплати на підставі частини другої статті 693 ЦК України.
З огляду на таку юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов'язань на них поширюється дія положень частини другої статі 625 ЦК України.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 918/631/19.
В свою чергу, з матеріалів справи вбачається, що Лист-претензія № 05-34/25 від 24.01.2025, із яким позивач звернувся до відповідача, був повернутий 27.02.2025 органом поштового зв'язку без вручення відповідачу з відміткою «закінчення встановленого терміну зберігання», а отже з огляду на наявні в матеріалах справи докази, відповідач зобов'язаний був повернути суму попередньої оплати у строк до 06.03.2025 включно та відповідно з 07.03.2025 є таким, що порушив означений обов'язок.
Враховуючи викладене, здійснивши перерахунок заявлених до стягнення сум 3% річних та інфляційних втрат, у межах визначеного позивачем періоду та з урахуванням настання у відповідачу строку з повернення коштів, судом встановлено, що стягненню з відповідача підлягають 3% річних у розмірі 7 536,47 грн та інфляційні втрати у розмірі 19 901,84 грн.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідач під час розгляду справи не надав суду жодних доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про виконання взятих на себе зобов'язань за Договором.
За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з покладенням судового збору в цій частині на відповідача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Консультпан" (03146, м. Київ, вул. Юри Гната, 20; ідентифікаційний код: 45067285) на користь Відділу освіти, культури, молоді та спорту Костянтинівської сільської ради (56663, Миколаївська обл., Миколаївський район, с. Костянтинівка, вул. Незалежності, буд. 29-А; ідентифікаційний код: 44057323) попередню оплату в розмірі 354 030 (триста п'ятдесят чотири тисячі тридцять) грн 00 коп., 3% річних у розмірі 7 536 (сім тисяч п'ятсот тридцять шість) грн 47 коп., інфляційні втрати в розмірі 19 901 (дев'ятнадцять тисяч дев'ятсот одна) грн 84 коп., та витрати по сплаті судового збору в розмірі 4 577 (чотири тисячі п'ятсот сімдесят сім) грн 62 коп.
3. В іншій частині позову відмовити.
4. Після набрання рішенням Господарського суду міста Києва законної сили видати відповідний наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено: 14.04.2026
Суддя О.А. Грєхова