ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
18.03.2026Справа № 910/2736/22 (910/11166/25)
За позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Альвіс" (02154, м. Київ, Русанівський бульвар, будинок 7; ідентифікаційний код ідентифікаційний номер 21609411) в інтересах якого діє учасник Товариства ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 )
до ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 )
про визнання недійсними договорів
у межах справи №910/2736/22
За заявою ОСОБА_2 ( АДРЕСА_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 )
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Альвіс" (02154, м. Київ, Русанівський бульвар, 7, ідентифікаційний номер 21609411)
про банкрутство
Суддя Мандичев Д.В.
Секретар судового засідання Улахли О.М.
Представники сторін:
від позивача - Леськов В.П.,
від відповідача - Курило Ю.В.
В провадженні Господарського суду міста Києва перебуває справа №910/2736/22 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Альвіс".
Товариство з обмеженою відповідальністю "Альвіс" інтересах якого діє учасник Товариства ОСОБА_1 звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до ОСОБА_2 про:
- визнання недійсним Договору №1 від 09.12.2013 року про надання поворотної фінансової допомоги, укладеного між ТОВ "Альвіс" та ОСОБА_2 ;
- визнання недійсним Договору №2 від 11.08.2014 про надання фінансової допомоги та додаткового договору №1 від 09.08.2017 про внесення змін до Договору №2 від 11.08.2014, укладених між ТОВ "Альвіс" та ОСОБА_2 ;
- визнання недійсним Договору №3 від 01.10.2015 про надання фінансової допомоги та додаткового договору №1 від 30.09.2017 про внесення змін до Договору №3 від 01.10.2015, укладених між ТОВ "Альвіс" та ОСОБА_2 ;
- визнання недійсним Договору №4 від 12.10.2016 про надання фінансової допомоги та додаткового договору №1 від 30.11.2018 про внесення змін до Договору №4 від 12.10.2016, укладених між ТОВ "Альвіс" та ОСОБА_2 ;
- визнання недійсним Договору №5 від12.02.2020 про надання фінансової допомоги та додаткового договору №1 від 01.12.2021 про внесення змін до Договору №5 від 12.02.2020, укладених між ТОВ "Альвіс" та ОСОБА_2 ;
- визнання недійсним Договору №6 від 19.07.2021 про надання фінансової допомоги, укладеного між ТОВ "Альвіс" та ОСОБА_2 .
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.09.2025 відкрито провадження у справі, підготовче засідання призначено на 22.10.2025.
22.10.2025 до Господарського суду міста Києва надійшло клопотання позивача про витребування документів.
22.10.2025 до Господарського суду міста Києва наді заява відповідача про відкладення судового засідання.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.10.2025 відкладено підготовче засідання у справі № 910/2736/22 (910/11166/25) на 19.11.2025.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.11.2025 відкладено підготовче засідання на 17.12.2025.
17.12.2025 до Господарського суду міста Києва надійшло клопотання відповідача про відкладення судового засідання.
17.12.2025 до Господарського суду міста Києва надійшло клопотання позивача про долучення доказів.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.12.2025 відкладено підготовче засідання на 21.01.2026.
21.01.2026 до Господарського суду міста Києва надійшов відзив відповідача на позовну заяву.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.01.2026 відкладено підготовче засідання на 11.02.2026.
09.02.2026 до Господарського суду міста Києва надійшла відповідь на відзив.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.02.2026 закрито підготовче провадження у справі № 910/2736/22 (910/11166/25) та призначено справу до розгляду по суті на 18.03.2026.
У судовому засіданні, призначеному на 18.03.2026, представник позивача просив поданий позов задовольнити в повному обсязі.
Представник відповідача в задоволенні позову просив відмовити.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
01.10.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Альвіс» (надалі - Підприємство) та ОСОБА_2 (надалі - Засновник) укладено Договір № 3 про надання поворотної фінансової допомоги, згідно з п. 1.1 якого Засновник надає Підприємству поворотну фінансову допомогу, а Підприємство зобов'язується повернути надані грошові кошти в порядку та на умовах, передбачених даним Договором.
Пунктом 2.1 Договору встановлено, що поворотна фінансова допомога надається частинами в національній валюті України в межах суми 350 000,00 грн. без ПДВ. Перша частина поворотної фінансової допомоги в розмірі 15 000,00 грн. без ПДВ надається Засновником не пізніше ніж через 10 робочих днів з дати підписання даного Договору.
Згідно з п. 2.2 Договору поворотна фінансова допомога надається Підприємству на безоплатній основі, тобто плата за користування грошовими коштами не стягується.
Відповідно до п. 2.3 Договору поворотна фінансова допомога надається на протязі 2 років з дати підписання даного Договору шляхом внесення грошових коштів до каси Підприємства, або перерахування грошових коштів на поточний рахунок Підприємства з особового або іншого рахунку Засновника.
Згідно з п. 3.1 Договору поворотна фінансова допомога підлягає поверненню не пізніше 01.10.2017 року.
Пунктом 8.1 Договору визначено, що даний Договір вступає в силу з моменту його підписання та діє до 31.12.2018, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.
Відповідно до Додаткового договору № 1 від 30.09.2018 про внесення змін до Договору про надання поворотної фінансової допомоги № 3 від 01.10.2015 сторони дійшли згоди внести зміни до нього та викласти п. 3.1 в наступній редакції: Поворотна фінансова допомога підлягає поверненню не пізніше 31.12.2021; а також п. 8.1 - в наступній редакції: Даний Договір вступає в силу з моменту його підписання та діє до 31.12.2021, а в частині грошових зобов'язань, до повного їх виконання сторонами.
12.10.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Альвіс» (надалі - Підприємство) та Александровою О.В. (надалі - Засновник) укладено Договір № 4 про надання поворотної фінансової допомоги, згідно з п. 1.1 якого Засновник надає Підприємству поворотну фінансову допомогу, а Підприємство зобов'язується повернути надані грошові кошти в порядку та на умовах, передбачених даним Договором.
Пунктом 2.1 Договору встановлено, що поворотна фінансова допомога надається частинами в національній валюті України в межах суми 400 000,00 грн. без ПДВ.
Згідно з п. 2.2 Договору поворотна фінансова допомога надається Підприємству на безоплатній основі, тобто плата за користування грошовими коштами не стягується.
Відповідно до п. 2.3 Договору поворотна фінансова допомога надається на протязі 2 років з дати підписання даного Договору шляхом внесення грошових коштів до каси Підприємства, або перерахування грошових коштів на поточний рахунок Підприємства з особового або іншого рахунку Засновника.
Згідно з п. 3.1 Договору поворотна фінансова допомога підлягає поверненню не пізніше 01.12.2018 року.
Пунктом 8.1 Договору визначено, що даний Договір вступає в силу з моменту його підписання та діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.
Відповідно до Додаткового договору № 1 від 30.11.2018 про внесення змін до Договору про надання поворотної фінансової допомоги № 4 від 12.10.2016 сторони дійшли згоди внести зміни до нього та викласти п. 3.1 в наступній редакції: Поворотна фінансова допомога підлягає поверненню не пізніше 01.12.2021; а також п. 8.1 - в наступній редакції: Даний Договір вступає в силу з моменту його підписання та діє до 01.12.2021, а в частині грошових зобов'язань, до повного їх виконання сторонами.
12.02.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Альвіс» (надалі - Підприємство) та Александровою О.В. (надалі - Засновник) укладено Договір № 5 про надання поворотної фінансової допомоги, згідно з п. 1.1 якого Засновник надає Підприємству поворотну фінансову допомогу, а Підприємство зобов'язується повернути надані грошові кошти в порядку та на умовах, передбачених даним Договором.
Пунктом 2.1 Договору встановлено, що поворотна фінансова допомога надається частинами в національній валюті України в межах суми 350 000,00 грн. без ПДВ. Перша частина поворотної фінансової допомоги в розмірі 10 000,00 грн. без ПДВ надається Засновником не пізніше ніж через 10 робочих днів з дати підписання даного Договору.
Згідно з п. 2.2 Договору поворотна фінансова допомога надається Підприємству на безоплатній основі, тобто плата за користування грошовими коштами не стягується.
Відповідно до п. 2.3 Договору поворотна фінансова допомога надається на протязі 2 років з дати підписання даного Договору шляхом внесення грошових коштів до каси Підприємства, або перерахування грошових коштів на поточний рахунок Підприємства з особового або іншого рахунку Засновника.
Згідно з п. 3.1 Договору поворотна фінансова допомога підлягає поверненню не пізніше 01.03.2022 року.
Пунктом 8.1 Договору визначено, що даний Договір вступає в силу з моменту його підписання та діє до 31.12.2022, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.
Відповідно до Додаткового договору № 1 від 01.12.2021 про внесення змін до Договору про надання поворотної фінансової допомоги № 5 від 12.02.2020 сторони дійшли згоди внести зміни до нього та викласти п. 3.1 в наступній редакції: Поворотна фінансова допомога підлягає поверненню не пізніше 01.02.2022.
19.07.2021 між ТОВ "Альвіс" та ОСОБА_2 укладено Договір №6 від про надання фінансової допомоги, згідно з п. 1.1 якого Засновник надає Підприємству поворотну фінансову допомогу, а Підприємство зобов'язується повернути надані грошові кошти в порядку та на умовах, передбачених даним Договором.
Відповідно до п. 2.1 Договору поворотна фінансова допомога надається частинами в національній валюті України в межах суми 500 000,00 грн. без ПДВ.
Згідно з 2.2 Договору поворотна фінансова допомога надається Підприємству на безоплатній основі, тобто плата за користування грошовими коштами не стягується.
У пункті п. 3.1 Договору вказано, що поворотна фінансова допомога підлягає поверненню не пізніше 01.07.2023 року.
Даний Договір вступає в силу з моменту його підписання та діє до 31.12.2022, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань (п. 8.1 Договору).
Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач наголосив, що спірні договори не є фраудаторними, та ТОВ «Альвіс» не позбавлялося майна з метою уникнення виконання зобов'язань перед кредиторами, а набувало грошові кошти з метою фінансування поточних фінансових потреб задля уникнення обставин неплатоспроможності. Також, позивачем не доведено факту порушення прав та законних інтересів якогось з кредиторів боржника в момент укладення оспорюваних договорів. Одночасно, відповідач зауважив, що позивач у такому спорі не є належним.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про наступне.
Відповідно до частини першої статті 3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (наразі - КУзПБ), а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до ч. 6 ст. 12 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
21.10.2019 року введено в дію Кодекс України з процедур банкрутства від 18.10.2018 № 2597-VIII, який встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності боржника-юридичної особи або визнання його банкрутом з метою задоволення вимог кредиторів, а також відновлення платоспроможності фізичної особи.
Згідно з пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу України з процедур банкрутства з дня введення в дію цього Кодексу визнано таким, що втратив чинність, зокрема, Закон про банкрутство.
Законодавство у сфері банкрутства містить спеціальні та додаткові, порівняно із нормами ЦК України та ГК України, підстави для визнання оспорюваних правочинів недійсними, і застосовуються коли боржник перебуває в особливому правовому режимі, який врегульовано законодавством про банкрутство.
У правовідносинах банкрутства оспорювання правочинів боржника вчинених на шкоду кредитора врегульовано спеціальними нормами статті 42 КУзПБ, що не виключає можливості визнання недійсним договору, спрямованого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України).
Постановою Верховного Суду у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 28.10.2021 у справі №911/1012/13 уточнено висновок, викладений у постанові від 02.06.2021 № 904/7905/16, про те, що при застосуванні статті 42 КУзПБ слід керуватися загальновизнаним принципом щодо дії законів у часі під час визнання правочину недійсним, згідно з яким відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.
За висновком Верховного Суду у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у справі №911/1012/13, на відміну від загальних норм (ЦК України та ГК України), застосування спеціальних норм законодавства про банкрутство можливо лише при наявності відкритого провадження у справі про банкрутство боржника, коли боржник перебуває в особливому правовому режимі, а відтак правочин (договір), укладений до відкриття провадження у справі про банкрутство, не може оцінюватись судом на предмет його відповідності/невідповідності вимогам законодавства про банкрутство, чинного на час укладення цього правочину.
Аналіз норм статті 42 КУзПБ дає підстави для висновку, що приписами цієї норми чітко визначено, що названа стаття підлягає застосуванню до правочинів, вчинених боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, а відтак норма статті 42 КУзПБ, щодо відрахування трирічного строку, розширеному тлумаченню не підлягає.
Згідно з частиною 1 статті 42 КУзПБ господарський суд у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора, поданою в порядку, визначеному статтею 7 цього Кодексу, може визнати недійсними правочини або спростувати майнові дії, вчинені боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, якщо вони порушили права боржника або кредиторів, з таких підстав: боржник виконав майнові зобов'язання раніше встановленого строку; боржник до відкриття провадження у справі про банкрутство взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим; боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами, відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови що в момент прийняття зобов'язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів; боржник оплатив іншій особі або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів до боржника перевищувала вартість майна; боржник узяв на себе заставні зобов'язання для забезпечення виконання грошових вимог.
Правочини, вчинені боржником протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора також з таких підстав: боржник безоплатно здійснив відчуження майна, взяв на себе зобов'язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог; боржник уклав договір із заінтересованою особою; боржник уклав договір дарування (частина друга статті 42 КУзПБ).
Відтак, положення статті 42 КУзПБ розширюють визначені приписами статті 215 ЦК України підстави для визнання недійсними правочинів та надають можливість визнати недійсною угоду, яка відповідає вимогам цивільного та господарського законодавства, проте вчинена у період протягом трьох років, що передував відкриттю процедури банкрутства або після порушення справи про банкрутство, та вчинена на шкоду боржнику або його кредиторам (подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 05.04.2023 у справі №920/10/21 (920/868/21)).
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.07.2022 відкрито провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Альвіс".
Отже, до Договору №1 від 09.12.2013, Договору №2 від 11.08.2014 із додатковим договором №1 від 09.08.2017, Договору №3 від 01.10.2015 із додатковим договором №1 від 30.09.2017, Договору №4 від 12.10.2016 із додатковим договором №1 від 30.11.2018 положення ст. 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" та ст. 42 КУзПБ застосуванню не підлягають.
Така ж правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 11.07.2023 у справі № 910/1539/21 (910/7148/22), від 15.01.2025 у справі № 922/2167/23 (922/92/24).
Згідно з позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц, не виключається визнання недійсним договору, спрямованого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України).
Велика Палата Верховного Суду у наведеній справі зазначила, що позивач має право звернутися до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що спрямований на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України) і послатися на спеціальну норму, що передбачає визнання правочину недійсним.
Згідно статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
За статтею 16 ЦК України визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів і загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені статтею 215 ЦК України.
Так, відповідно до частини першої статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (частина друга статті 215 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя статті 215 ЦК України).
Відповідно до статті 6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до статті 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно зі ст. 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.
Так, на підставі спірних договорів ТОВ "Альвіс" отримувало впродовж 2015-2021 років грошові кошти в позику від ОСОБА_2 , як учасника товариства.
Як на підставу фраудаторності договорів позики позивач послався на те, що внаслідок недобросовісної діяльності директора товариства, його учасника та пов'язаних з ними осіб товариство вело неприбуткову діяльність, здійснило відчуження за неринковою ціною на користь заінтересованих осіб боржника нерухоме майно, фінансуючи надалі утримання цього майна. У зв'язку з цим, позивач вважає, що за умови належного управління товариство не потребувало би додаткового фінансування з боку ОСОБА_2 .
У той же час, наведені позивачем обставини стосуються, здебільшого, незгоди позивача, як учасника товариства, з діями іншого учасника товариства та посадової особи товариства - директора, що завдали, за твердженнями позивача, такій юридичній особі шкоди через відчуження нерухомого майна за неринковою ціною на користь заінтересованих осіб та подальше спрямування грошових коштів товариства на утримання такого майна.
Однак, предметом даного спору є оспорювання правомірності договорів позики, укладених ТОВ "Альвіс", як позичальником, із ОСОБА_2 , із підстав їх фраудаторності через створення фіктивної заборгованості.
Фраудаторні угоди - це угоди, що завдали шкоди боржнику (як приклад, угода з метою виведення майна). Мета такого правочину в момент його укладання є прихованою, але проявляється через дії або бездіяльність, що вчиняються боржником як до, так і після настання строку виконання зобов'язання цілеспрямовано на ухилення від виконання обов'язку.
Формулювання критеріїв фраудаторності правочину залежить від того, який правочин на шкоду кредитору використовує боржник для уникнення задоволення їх вимог. Зокрема, але не виключно, такими критеріями можуть бути: момент вчинення оплатного відчуження майна або дарування (вчинення правочину в підозрілий період, упродовж 3-х років до порушення провадження у справі про банкрутство, після відкриття провадження судової справи, відмови в забезпеченні позову і до першого судового засіданні у справі); контрагент, з яким боржник вчинив оспорювані договори (родичі боржника, пов'язані або афілійовані юридичні особи); щодо оплатних цивільно-правових договорів важливе значення має ціна (ринкова, неринкова ціна), і цей критерій має враховуватися (дані висновки викладені в постановах Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16, від 24.11.2021 у справі № 905/2030/19 (905/2445/19)).
Для застосування конструкції фраудаторного правочину важливо, щоб кредитору належало суб'єктивне цивільне право (зокрема, право вимоги). Верховний Суд неодноразово аналізував поняття фраудаторного правочину, тобто правочину, який вчиняється на шкоду кредитору для уникнення чи унеможливлення, зокрема, сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили, чи виконавчого напису. Тому для застосування вказаного поняття необов'язково щоб існувало судове рішення про стягнення, зокрема, боргу чи був розпочатий судовий процес про стягнення боргу. Необхідно, щоб той чи інший правочин вчинявся на шкоду кредитору для уникнення чи унеможливлення, зокрема, сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) чи зменшення обсягу майна боржника (постанови Верховного Суду від 13 березня 2025 року у справі № 159/5846/23, від 30 липня 2025 року у справі № 766/2529/24).
Проте, позивачем не доведено, що вчинення боржником договорів позики здійснено на шкоду певному кредитору, та що останні містять ознаки фраудаторності. Так, доказів того, що укладення ТОВ "Альвіс" спірних правочинів здійснено у період настання у нього зобов'язання з погашення заборгованості перед певним кредитором, внаслідок чого боржник перестав бути платоспроможним, позивачем не надано.
Отже, суд дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність позивачем фраудаторності оспорюваних договорів, у зв'язку з чим у задоволенні позову слід відмовити.
Інші доводи учасників справи судом розглянуті, проте на результат вирішення спору не вплинули. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain).
Відповідно до частини першої статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частина друга статі 2 ГПК України).
Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до статей 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
За таких обставин, витрати по сплаті судового збору покладаються у порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України на позивача.
Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. У задоволенні позову відмовити повністю.
2. Судові витрати покласти на позивача.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 13.04.2026
Суддя Д.В. Мандичев