ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
08.04.2026Справа № 910/12014/24
За заявоюПриватного виконавця виконавчого округу міста Києва Гненного Дмитра Анатолійовича
провизначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами
у справі№ 910/12014/24
За позовомАкціонерного товариства «Банк «Кліринговий дім»
до третя особа,1) ОСОБА_1 2) ОСОБА_2 яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів: - Товариство з обмеженою відповідальністю «Континенталь Трейд»
просолідарне стягнення заборгованості у розмірі 104 914 274,68 грн
Суддя Підченко Ю.О.
Секретар судового засідання Панасюк Ю.М.
Представники сторін:
від приватного виконавця:не з'явився;
від позивача:Панчук М.О.;
від відповідачів: від ОСОБА_3 :не з'явилися; не з'явилася.
У провадженні Господарського суду міста Києва перебувала справа № 910/12014/24 за позовом Акціонерного товариства «Банк «Кліринговий дім» (далі також - позивач, АТ «Банк «Кліринговий дім») до ОСОБА_1 (далі також - відповідач-1, ОСОБА_1 ) та ОСОБА_2 (далі також - відповідач-2, ОСОБА_2 ), третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору на стороні відповідачів Товариство з обмеженою відповідальністю «Континенталь Трейд» (далі також - третя особа, ТОВ «Континенталь Трейд») про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором № 5/2024-К від 20.03.2024 станом на 13.09.2024 у розмірі 104 914 274,68 грн, яка складається з:
- простроченої заборгованості за основним боргом за кредитом - 99 999 371,35 грн;
- заборгованості за простроченими процентами - 4 914 903,33 грн.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.02.2025 у справі № 910/12014/24 позов задоволено, а на виконання видано накази від 25.03.2025 № 910/12014/24.
05.12.2025 через загальний відділ діловодства суду від Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Гненного Дмитра Анатолійовича надійшло Подання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами.
Суд призначив заяву до розгляду в судовому засіданні 05.03.2026.
05.03.2026 від приватного виконавця надійшли додаткові письмові пояснення, відповідно до яких він просив уточнити прохальні вимоги подання та вважати вірними наступні вимоги:
"2. Визначити частку майна ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) на квартиру, загальною площею 192,2, житлова - 53,3 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна 2901875680000 у розмірі 1/2;
3. Визначити частку майна ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) на автомобіль VOLKSWAGEN, модель Arteon, тип -ЗАГАЛЬНИЙ ЛЕГКОВИЙ - СЕДАН-В, номер шасі (кузова, рами) - НОМЕР_2 , колір - сірий, рік випуску - 2017, реєстраційний номер НОМЕР_3 , що НОМЕР_4 , виданого TSC 8047, дата реєстрації 15 вересня 2017 року, у розмірі 1/2".
Крім того, 05.03.2026 відповідачем-2 надані клопотання про відкладення судового засідання з метою підготовки заперечень.
Враховуючи надходження від приватного виконавця уточнень подання, з метою надання можливості відповідачу-2 та ОСОБА_3 підготувати письмові пояснення з урахуванням уточнення, суд дійшов висновку про оголошення перерви в судовому засіданні до 26.03.2026.
26.03.2026 напередодні судового засідання від ОСОБА_3 та ОСОБА_2 надійшли письмові заперечення на подання приватного виконавця. До заперечень також долучені докази на підтвердження доводів.
У першу чергу в судовому засіданні 26.03.2026 суд повідомив приватному виконавцю та представнику позивача про надходження письмових заперечень та оголосив перерву з метою надання можливості ознайомитися зі змістом таких заперечень.
Після перерви приватний виконавець, з огляду на надходження письмових заперечень, був не проти відкладення слухання подання.
Представник позивача, у свою чергу, наголосив на строках розгляду подання відповідно до ст. 335 ГПК України, але проти відкладення не заперечував.
Суд оголосив перерву в судовому засіданні до 08.04.2026.
07.04.2026 приватний виконавець подав заяву про розгляд без його участі.
Відповідач-2, у свою чергу, 07.04.2026 подав клопотання про залучення третьою особою Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» та про витребування доказів.
Представник позивача безпосередньо в судовому засіданні 08.04.2026 заперечив проти залучення третьої особи та наполягав на задоволенні подання приватного виконавця.
Суд зауважує, що справа № 910/12014/4 по суті вже розглянута, а положеннями Господарського процесуального кодексу України не передбачено можливості залучати третіх осіб в розумінні ст. 50 ГПК України під час розгляду подання приватного виконавця в порядку ст. 335 ГПК України.
Тож, суд відмовляє ОСОБА_2 в задоволенні клопотання від 07.04.2026 про залучення третьої особи.
Відповідно до частини 2 статті 335 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін та інших осіб в судове засідання не є перешкодою для вирішення питання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами.
За результатами розгляду подання приватного виконавця про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні подання Приватного виконавця Гненного Д.А. з наступних підстав.
Відповідно до статті 1291 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Згідно з частиною 1 статті 326 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" (далі - Закон) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" (частина 1 статті 5 Закону).
Згідно з частиною 6 статті 48 Закону стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця. У разі якщо боржник володіє майном разом з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням виконавця. Аналогічна норма міститься в частині 1 статті 335 ГПК України.
В обґрунтування свого подання від 05.12.2025 приватний виконавець, зокрема, посилався на те, що на виконанні у приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Гненного Дмитра Анатолійовича перебуває виконавче провадження № НОМЕР_5 від 25.03.2025 року (Постанова про відкриття виконавчого провадження від 25.03.2025р. № НОМЕР_5) з виконання наказу Господарського суду міста Києва № 910/12014/24 від 25.03.2025 року, який виданий на виконання рішення Господарського суду міста Києва від 20.02.2025 року, справа № 910/12014/24.
Як стверджує приватний виконавець, ним здійснено всі можливі та необхідні дії, пов'язані з виконанням рішення суду (на підтвердження цього надаються постанови та інші документи виконавчого провадження), проте стягнутих коштів для виконання рішення суду недостатньо, також виконання рішення суду унеможливлюється внаслідок ігнорування відповідачами законних вимог приватного виконавця, а також те, що більшість майна ОСОБА_2 набуто ним під час перебування у шлюбі, укладеного 17.08.2013р. з громадянкою ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Згідно з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, вбачається, що у спільній сумісній власності ОСОБА_2 перебуває наступне нерухоме майно, а саме: квартира, загальною площею 192,2, житлова - 53,3 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна 2901875680000.
Також згідно інформації, отриманої від МВС України, вбачається, що у спільній сумісні власності ОСОБА_2 перебуває наступний транспортний засіб: автомобіль VOLKSWAGEN, модель Arteon, тип -ЗАГАЛЬНИЙ ЛЕГКОВИЙ - СЕДАН-В, номер шасі (кузова, рами) - НОМЕР_2 , колір - сірий, рік випуску - 2017, реєстраційний номер НОМЕР_3 , що НОМЕР_4 , виданого TSC 8047, дата реєстрації 15 вересня 2017 року.
Тому, з метою виконання рішення суду, яке набрало законної сили, та зважаючи на перебування майна боржника в спільній сумісній власності з його дружиною, приватний виконавець наголошує на наявності підстав для задоволення його подання та для визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами.
До компетенції судів Господарський процесуальний кодекс України та Закон України "Про виконавче провадження" відносять широке коло питань, пов'язаних з виконанням судового рішення, які можна поділити на дві групи:
1) розгляд заяв (подань) державного виконавця чи сторін виконавчого провадження щодо вирішення питань, які виникають під час здійснення виконавчого провадження;
2) розгляд скарг на рішення, дії або бездіяльність виконавця під час виконавчого провадження.
Тож залежно від предмета судового розгляду суд у виконавчому провадженні виконує дві основні функції: забезпечувальну і контрольну.
Контрольна функція суду є очевидною та полягає в перевірці судом рішень, дій чи бездіяльності виконавця на предмет дотримання ним вимог закону під час здійснення виконавчого провадження.
Натомість реалізація забезпечувальної функції відбувається через попереднє санкціонування судом найбільш важливих процесуальних виконавчих дій, вчинення яких потребує встановлення додаткових гарантій дотримання прав учасників виконавчого провадження, які й забезпечуються судом.
Забезпечувальна функція суду у виконавчому провадженні знайшла свій прояв, зокрема, у статті 335 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою питання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, вирішує суд за поданням державного чи приватного виконавця. Суд у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з повідомленням сторін та заінтересованих осіб. Неявка сторін та інших осіб не є перешкодою для вирішення питання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами.
Отже, як у Законі України "Про виконавче провадження", так і в Господарському процесуальному кодексі України законодавець надав виконавцю право ініціювати питання визначення частки боржника в спільному з іншими особами майні.
У наведених нормах права також визначена форма звернення виконавця до суду - подання, яка пов'язується насамперед з тим, що виконавець апелює до суду з метою забезпечення виконання судового рішення у вже вирішеному судом спорі.
Водночас не виключаються випадки, коли під час розгляду судом подання виконавця щодо визначення частки боржника в спільному майні між співвласниками такого майна або іншими заінтересованими особами виникає спір про право на це майно.
Правовий інструмент, встановлений у статті 335 Господарського процесуального кодексу України, не покликаний врегульовувати наявні спори між співвласниками майна (співвласниками майна та іншими особами), а є практичною реалізацією заміни режиму права спільної сумісної власності на режим права спільної часткової власності, коли є чітко визначеними частки осіб, які спільно володіють певним майном, задля забезпечення виокремлення частки боржника, на яку може бути звернено стягнення.
Найпоширенішою сферою застосування приписів цієї статті на практиці є спільне володіння боржником майном, набутим ним у шлюбі або отриманим у порядку приватизації (зокрема, коли у свідоцтві про право власності не визначені частки членів сім'ї, які набувають житло у власність).
Під час вирішення подання виконавця суд досліджує документи, які підтверджують право власності боржника та інших осіб на майно, яким вони володіють спільно, що презюмується на підставі закону, і визначає частки співвласників у праві власності на таке майно. Водночас суд не вирішує питання про виділ частки боржника чи про поділ майна, що є спільною власністю.
А тому в разі виникнення спору про право на майно, частку в якому потрібно визначити для боржника у виконавчому провадженні, чи про розмір часток співвласників, виконавець вправі звернутися до суду з такою вимогою у позовному провадженні.
Наявність спору про право під час вирішення подання виконавця має оцінюватися судами не формально, а з урахуванням усіх фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення цього процесуального питання.
Саме лише посилання іншого співвласника на невизнання ним належності боржнику прав на частку в праві спільної власності на майно не є безумовним підтвердженням наявності спору про право, адже такий спір має бути реальним, а не гіпотетичним.
Як вбачається із доказів та доводів, наданих ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , між ними існує неврегульованість щодо правового режиму майна, набутого під час шлюбу.
Зокрема, між сторонами виникли розбіжності щодо належності та розподілу наступного майна:
1. квартири за адресою: АДРЕСА_1 ;
2. транспортного засобу Volkswagen Arteon;
3. грошових коштів та корпоративних прав.
Вказані обставини знайшли своє відображення у шлюбному договорі, укладеному між сторонами, яким сторони підтвердили, що на момент його укладення між ними існує неврегульованість щодо правового режиму майна, яка може бути предметом судового розгляду, а досягнуті домовленості потребують подальшого оформлення після припинення обтяжень.
Вказаний договір не вирішує спір між сторонами остаточно, а навпаки підтверджує його наявність та необхідність подальшого врегулювання.
При цьому, зміст укладеного договору свідчить про те, що врегулювання майнових відносин між сторонами нерозривно пов'язане із забезпеченням прав та інтересів їхніх неповнолітніх дітей.
Як убачається з умов договору, сторони погодили, що після припинення обтяжень квартира за адресою: АДРЕСА_1 буде використовуватися для проживання дітей та забезпечення їх належних житлових умов, а витрати на утримання дітей, ведення господарства та виконання кредитних зобов'язань фактично здійснюються ОСОБА_5 .
Таким чином, правовий режим зазначеного майна не може бути визначений виключно виходячи з формального підходу до рівності часток, оскільки він безпосередньо пов'язаний із виконанням батьківських обов'язків та забезпеченням належних умов проживання дітей.
Сам факт укладення шлюбного договору у наведеній редакції свідчить про наявність між сторонами спору про право, а не про його відсутність.
Між сторонами існує спір не лише щодо належності окремих об'єктів майна, а й щодо:
1. можливості відступу від принципу рівності часток;
2. врахування особистих коштів, витрачених на погашення кредитних зобов'язань;
3. визначення складу майна, що підлягає поділу.
Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов'язальними правовідносинами, тощо.
Майно, яке належало одному з подружжя, може бути віднесено до спільної сумісної власності укладеною при реєстрації шлюбу угодою (шлюбним договором) або визнано такою власністю судом з тих підстав, що за час шлюбу його цінність істотно збільшилася внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя чи їх обох.
До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї (ч. 4 ст. 65 СК).
Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди; страхові суми, одержані за обов'язковим або добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою власністю кожного з них. Що стосується премії, нагороди, одержаних за особисті заслуги, суд може визнати за другим з подружжя право на їх частку, якщо буде встановлено, що він своїми діями сприяв її одержанню.
Спір про право - це формально визнана суперечність між суб'єктами цивільного права, що виникла за фактом порушення або оспорювання суб'єктивних прав однією стороною цивільних правовідносин іншою і яка потребує врегулювання самими сторонами або вирішення судом.
Отже, під спором про право необхідно розуміти певний стан суб'єктивного права, який суттю суперечності, конфлікту, протиборства сторін.
Вирішуючи питання чи свідчить вимога кредитора (кредиторів) про наявність спору про право, слід враховувати, що спір про право виникає з матеріальних правовідносин і характеризується наявністю розбіжностей (суперечностей) між суб'єктами правовідносин з приводу їх прав та обов'язків та неможливістю їх здійснення без усунення перешкод в судовому порядку. Спір про право може мати місце також у випадку, коли на шляху здійснення особою права виникають перешкоди, які можуть бути усунуті за допомогою суду.
Спір про право пов'язаний виключно з порушенням, оспоренням або невизнанням, а також не доведенням суб'єктивного права, при якому існують конкретні особи, які перешкоджають в реалізації права.
Здійснюючи розгляд спорів про право, суд встановлює наявність чи відсутність певних обставин (юридичних фактів). За відсутності цих елементів не може бути спору про право.
Юридичні факти - це певні життєві обставини, з якими норми права пов'язують виникнення, зміну або припинення правовідносин. Вказану правову позицію наведено у п.п. 84-90 постанови Верховного Суду від 28.07.2022 у справі № 902/560/20).
З урахуванням наведених вище обставин, хоча виконавець і має право на звернення до суду з вимогою про визначення частки боржника у майні, яким він спільно володіє з іншими особами, у формі подання або позовної заяви залежно від наявності спору про право на таке майно, відповідне повноваження виконавця спрямоване винятково на повне та своєчасне виконання рішення суду, яке набрало законної сили і не перешкоджає особам, права яких безпосередньо порушені, оспорені чи не визнані, самостійно звернутися до суду за захистом своїх прав.
Такі висновки Велика Палата Верховного Суду виклала у постанові від 06.10.2020 у справі № 2-24/494-2009, з урахуванням уточнень, здійснених у постанові від 08.06.2022 у справі № 2-591/11, та у постанові від 10.09.2025 у справі № 367/252/24.
У зв'язку з цим, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 6 жовтня 2020 року в справі № 2-24/494-2009 дійшла висновку про те, що стаття 335 ГПК України підлягає застосуванню виключно за відсутності спору про право. У цьому разі відповідно до статті 338 ГПК України подання державного чи приватного виконавця розглядається судом, який розглядав справу як суд першої інстанції, незалежно від суб'єктного складу боржника та інших співвласників майна. Натомість, за наявності спору про право, стаття 335 ГПК України не підлягає застосуванню.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 вересня 2025 року в справі № 367/252/24 зазначено, що у разі, якщо під час розгляду клопотання виконавця про визначення частки майна боржника в майні, яким він володіє спільно з іншими особами, суд за конкретних обставин доходить висновку про те, що він не має можливості визначити частку боржника через наявність спору (щодо належності об'єкта, розміру часток тощо), то це є підставою для відмови у задоволенні такого клопотання, оскільки вирішення спору виходить за межі юрисдикційної діяльності суду під час розгляду процесуальних звернень, пов'язаних із виконанням судових рішень. Відмова в задоволенні клопотання виконавця про визначення частки боржника у майні, яким він спільно володіє з іншими особами, не позбавляє виконавця права повторно звернутися до суду з поданням про визначення частки боржника у спільному майні після усунення (припинення) обставин, які стали підставою для відмови, або з відповідною позовною заявою, яка може бути пред'явлена в інтересах стягувача (а не боржника) у виконавчому провадженні.
Наявність спору про право між подружжям ( ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ) підтверджується наявними у справі доказами та не була спростовано під час розгляду подання приватного виконавця.
Саме наявність спору про право щодо володіння квартирою, загальною площею 192,2, житлова - 53,3 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна 2901875680000 та автомобілем VOLKSWAGEN, модель Arteon, тип -ЗАГАЛЬНИЙ ЛЕГКОВИЙ - СЕДАН-В, номер шасі (кузова, рами) - НОМЕР_2 , колір - сірий, рік випуску - 2017, реєстраційний номер НОМЕР_3 , що НОМЕР_4 , виданого TSC 8047, дата реєстрації 15 вересня 2017 року є підставою для відмови у задоволенні подання приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Гненного Дмитра Анатолійовича про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами.
Оскільки приватним виконавцем не надано суду жодних належних доказів відповідно до приписів статті 76 ГПК України на підтвердження відсутності спору щодо спірного майна, відносно якого ним заявлено вимогу про встановлення частки ОСОБА_2 суд дійшов висновку про відмову в задоволенні подання.
Керуючись ст.ст. 120, 232, ч.ч. 4, 5 ст. 233, ст.ст. 234, 255, 335 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. У задоволенні подання Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Гненного Дмитра Анатолійовича про визначення частки майна ОСОБА_2 на квартиру, загальною площею 192,2, житлова - 53,3 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна 2901875680000 у розмірі 1/2; на автомобіль VOLKSWAGEN, модель Arteon, тип -ЗАГАЛЬНИЙ ЛЕГКОВИЙ - СЕДАН-В, номер шасі (кузова, рами) - НОМЕР_2 , колір - сірий, рік випуску - 2017, реєстраційний номер НОМЕР_3 , що НОМЕР_4 , виданого TSC 8047, дата реєстрації 15 вересня 2017 року, у розмірі 1/2" у справі № 910/12014/24 відмовити.
Згідно з ч. 1 ст. 235 Господарського процесуального кодексу України дана ухвала набирає законної сили негайно з моменту її прийняття та може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги до Північного апеляційного господарського суду протягом 10 днів з дня її підписання.
Повний текст ухвали складено та підписано 13.04.2026.
Суддя Ю.О. Підченко