вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
13.04.2026м. ДніпроСправа № 904/6027/25
За заявою Державного підприємства "Науково-виробниче об'єднання "Павлоградський хімічний завод", м. Павлоград, Дніпропетровська обл.
про ухвалення додаткового рішення у справі:
за позовом Державного підприємства Міністерства оборони України "Агенція оборонних закупівель", м. Київ
до Державного підприємства "Науково-виробниче об'єднання "Павлоградський хімічний завод", м. Павлоград, Дніпропетровська обл.
за участю третьої особи-1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - військової частини НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ;
третьої особи-2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - військової частини НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 ;
третьої особи-3, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - військову частину НОМЕР_3 , АДРЕСА_3
про стягнення заборгованості у сумі 1 509 100 грн 60 коп.
Суддя Рудь І.А.
Без повідомлення (виклику) учасників справи.
Державне підприємство Міністерства оборони України "Агенція оборонних закупівель" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області із позовом, в якому просить стягнути з Державного підприємства "Науково-виробниче об'єднання "Павлоградський хімічний завод" 20% штрафу в розмірі 1 509 1000 грн 00 коп.
Судові витрати позивач просить покласти на відповідача.
Позовні вимоги позивач обґрунтовує неналежним виконанням відповідачем умов контракту № 23/1-181-VDK-24/ДСК від 19.04.2024 в частині поставки товару належної якості.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 17.03.2026 по справі № 904/6027/25 у задоволенні позову відмовлено.
Господарський суд зазначає про те, що у відзиві на позов відповідач, у відповідності до положень ст. 126 ГПК України, заявляв вимогу про стягнення з позивача витрат на професійну правову допомогу, попередній розмір яких становить 40 000,00 грн.
31.03.2026 від Державного підприємства "Науково-виробниче об'єднання "Павлоградський хімічний завод" (відповідача) за допомогою системи "Електронний суд" надійшла заява про ухвалення додаткового рішення, в якій останнє просить суд ухвалити додаткове рішення по справі та стягнути з позивача на свою користь витрати на професійну правничу допомогу у сумі 54 000 грн 00 коп.
Відповідно до частини 3 статті 244 Господарського процесуального кодексу України суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення, а в разі якщо суд вирішує лише питання про судові витрати - без повідомлення учасників справи.
Позивач не скористався правом на надання письмових заперечень на подану відповідачем заяву про розподіл судових витрат.
З урахуванням вищевикладеного, господарський суд вважає можливим розглянути заяву відповідача за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, господарський суд, -
Відповідно до статті 244 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд, що суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо:
1) стосовно якої-небудь позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення;
2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що потрібно виконати;
3) судом не вирішено питання про судові витрати.
2. Заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення.
3. Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення, а в разі якщо суд вирішує лише питання про судові витрати - без повідомлення учасників справи.
4. У разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви.
5. Додаткове рішення або ухвала про відмову в прийнятті додаткового рішення можуть бути оскаржені.
Як встановлено судом, на підтвердження понесення витрат на правничу допомогу у заявленому розмірі відповідачем до матеріалів справи надано: договір (угоду) № 581219 про надання професійної правничої (правової) допомоги від 19.09.2019, акти здачі-приймання наданих послуг від 31.10.2025, від 30.11.2025 та від 31.12.2025, платіжні інструкції.
Згідно з умовами вищезазначеного договору формою винагороди Адвокатського об'єднання за надані відповідно до цього договору послуги є гонорар адвоката, який здійснює захист клієнта та додаткова винагорода адвоката (гонорар успіху) (п. 3.1 договору).
Розмір, порядок обчислення (фіксований погодинний тощо) та порядок сплати гонорару адвоката за виконання доручення клієнта узгоджується сторонами та визначається у додатку № 1 до цього договору, який є його невід'ємною частиною (п. 3.2 договору) .
Гонорар та додаткова винагорода адвоката може визначатися сторонами окремо для кожного нового (додаткового) доручення, що дається клієнтом у рамках цього договору.
31.10.2025 між Адвокатським об'єднанням та відповідачем було підписано акт здачі-прийняття наданих послуг до Договору, в якому сторонами було узгоджено частину вартості наданих Адвокатським об'єднанням послуг професійної правничої (правової) допомоги в сумі 25000,00 грн. (ознайомлення з матеріалами позовної заяви у справі №904/6027/25, запит та аналіз документів, складання та подання заяви про залишення позову без руху, складання та подання клопотань у справі).
Відповідачем 21.11.2025 було сплачено на користь АО «АДВІС» витрати за надані послуги в справі №904/6027/25 в сумі 25000 грн., що підтверджується платіжною інструкцією №229971 від 21.11.2025.
30.11.2025 між Адвокатським об'єднанням та відповідачем було підписано акт здачі-прийняття наданих послуг до Договору, в якому сторонами було узгоджено частину вартості наданих Адвокатським об'єднанням послуг професійної правничої (правової) допомоги в сумі 25000,00 грн. (підготовка та подання відзиву на позовну заяву, участь у судових засіданнях).
Відповідачем 19.12.2025 було сплачено на користь АО «АДВІС» витрати за надані послуги в справі №904/6027/25 в сумі 25000 грн., що підтверджується платіжною інструкцією №230176 від 19.12.2025.
31.12.2025 між Адвокатським об'єднанням та відповідачем було підписано акт здачі-прийняття наданих послуг до Договору, в якому сторонами було узгоджено частину вартості наданих Адвокатським об'єднанням послуг професійної правничої (правової) допомоги в сумі 4000,00 грн. (участь у судовому засіданні у справі №904/6027/25).
Відповідачем 15.01.2026 р. було сплачено на користь АО «АДВІС» витрати за надані послуги в справі №904/6027/25 в сумі 4000 грн., що підтверджується платіжною інструкцією №230331 від 15.01.2026.
Таким чином, відповідачем було понесено витрати на професійну правничу допомогу у даній справі, які входять до складу судових витрат, в загальній сумі 54000,00 грн.
Відповідно до положень частини 1 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Приписами частини 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України визначено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат, розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі: гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
При здійснені розподілу між сторонами спору судових витрат на професійну правничу допомогу, суд враховує результат розгляду спору, умови договору про надання правничої допомоги, укладеного між стороною спору та адвокатом (адвокатським об'єднанням, бюро), обсяги наданих стороні, як клієнту, послуг правничої допомоги щодо представництва її інтересів в суді під час розгляду справи, а також в порядку статті 86 Господарського процесуального кодексу України надати належну оцінку поданим стороною, яка понесла витрати на професійну правничу допомогу, доказам фактичного надання їй адвокатських послуг, їх прийняття стороною спору на підставі акта приймання-передачі послуг з виставленням адвокатом (адвокатським об'єднанням, бюро) клієнту рахунка на оплату таких послуг.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04, рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015, рішення у справі "Гімайдуліна і інших проти України" від 10.12.2009, рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006, рішення у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004).
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Верховний Суд у постановах від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19 зазначив, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.
У постанові від 11.02.2021 у справі № 920/39/20 Верховний Суд вказав, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Проте, у частині п'ятій наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість, покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
У постановах від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18 і від 01.08.2019 у справі №915/237/18, від 11.02.2021 у справі № 920/39/20 Верховний Суд також зазначив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Серед іншого, аналізуючи розмір заявленої позивачем до стягнення суми витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає таке.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.01.2023 у справі № 910/8342/21, визначивши розмір судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, суд здійснює розподіл таких витрат.
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Разом з тим у частині п'ятій статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
На предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, також визначені положеннями частин 6, 7 та 9 статті 129 цього Кодексу.
За висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними в пунктах 119, 120 постанови від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5 - 7 та 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено рішення, всі її витрати на професійну правничу допомогу.
У такому випадку суд, керуючись частинами 5 - 7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.
Крім того, щодо порядку обчислення гонорару, суд зазначає таке.
За змістом частини 3 статті 237 Цивільного кодексу України однією з підстав виникнення представництва є договір.
Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Так, договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (стаття 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" ).
Закон України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар.
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).
Разом з тим, Великою Палатою Верховного Суду зауважено, що неврахування судом умов договору про надання правової допомоги щодо порядку обчислення гонорару не відповідає принципу свободи договору, закріпленому у статті 627 Цивільного кодексу України.
Частинами 1,2 статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі:
- фіксованого розміру,
- погодинної оплати.
Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.
Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною 1 статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" як "форма винагороди адвоката", але в розумінні Цивільного кодексу України становить ціну такого договору.
Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.
Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, необхідно виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.
Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21.
Враховуючи вказане, у відповідності до вказаних вище норм, дослідивши заяву про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу та документи, на підставі яких відповідач просить стягнути вказані витрати, господарський суд прийшов до висновку, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката не відповідає критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності та співрозмірності їхнього розміру, та є завищеним, оскільки становить 54 000 грн 00 коп., в той час, як обсяг доказів по справі, який підлягав вивченню та аналізу адвокатом, є незначним; справа є нескладною та не потребувала великої кількості часу для досвідченого адвоката.
З огляду на викладене, оцінюючи обсяг наданої відповідачу правничої допомоги та її вартість, з урахуванням законодавчих критеріїв визначення витрат на професійну правничу допомогу при їх розподілі, а також зважаючи на критерій розумного розміру, що пропагується й застосовується Європейським судом з прав людини, проаналізувавши зміст та вартість наданої в межах даної справи правничої допомоги, що відображені в актах наданих послуг, суд приходить до висновку, що вартість наданої професійної правничої допомоги у цій справі не може бути покладена на позивача повністю, та з урахуванням всіх аспектів і складності цієї справи, а також враховуючи сукупний час, витрачений на опрацювання спірних правовідносин, справедливою та співрозмірною є компенсація витрат на професійну правничу допомогу у загальному розмірі 25 000 грн 00 коп.
Відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України стягненню з позивача на користь відповідача підлягають 25 000 грн 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу; інша частина витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 29 000 грн 00 коп. покладається на відповідача.
Керуючись ст. ст. 123, 129, 221, 232, 233, 236-238, 240, 241, 244, 327 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
Заяву Державного підприємства "Науково-виробниче об'єднання "Павлоградський хімічний завод" про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу у справі № 904/6027/25 задовольнити частково.
Стягнути з Державного підприємства Міністерство оборони України "Агенція оборонних закупівель" (04074, м. Київ, вул. Автозаводська, 2, код ЄДРПОУ 44725823) на користь Державного підприємства "Науково-виробниче об'єднання "Павлоградський хімічний завод" (51400, Дніпропетровська обл., м. Павлоград, вул. Заводська, 44, код ЄДРПОУ 14310112) 25 000 грн 00 коп. - частину витрат на професійну правничу допомогу.
В іншій частині заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу - відмовити.
Видати наказ після набрання додатковим рішенням законної сили.
Додаткове рішення набирає законної сили у відповідності до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено до Центрального апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне додаткове рішення складено -13.04.2026.
Суддя І.А. Рудь