пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10
E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885
13 квітня 2026 року Справа № 903/267/26
Господарський суд Волинської області у складі судді Вороняка А.С., розглянувши заяву Товариства з обмеженою відповідальністю “Ток МП-Карвер» від 13.04.2026
про забезпечення позову шляхом накладення арешту на все рухоме майно
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Ток МП-Карвер»
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Євровіллс»
про стягнення 11228406,09 грн,
установив:
18.03.2026 через підсистему “Електронний суд» надійшла позовна заява (сформована 17.03.2026) ТОВ “Ток МП-Карвер» до ТОВ “Євровіллс» про стягнення за договором поставки № 7/01-25 від 24.01.2025 коштів в сумі 11 228 406,09 гривень 09 копійок, в т.ч.: 10762110,00 грн основного боргу, 250 460,07 грн. інфляційних втрат та 215 836,02 грн. 3% річних.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що ТОВ «Тендем про» на підставі договору відступлення права вимоги від 23.05.2025 відступило ТОВ «Ток МП-Карвер» право вимоги за договором поставки № 7/01-25 від 24.01.2025. 24.01.2025 між ТОВ «Тенгем про» (Покупець) та ТОВ “Євровіллс» (Продавець) укладено договір поставки №7/01-25, згідно якого Продавець зобов'язувався поставити Покупцю товар (транспортні засоби). Як стверджує представник позивача їхніми попередниками було повністю виконані зобов'язання по договору та здійснено передоплату за товар у визначеному розмірі на суму 10 762 110 грн, проте відповідач свої зобов'язання щодо поставки товару не виконав.
Також, 18.03.2026 через підсистему “Електронний суд» надійшла заява (сформована 18.03.2026) ТОВ “Ток МП-Карвер» про забезпечення позову, в якій позивач просить суд накласти арешт на грошові кошти, що належать Товариству з обмеженою відповідальністю «ЄВРОВІЛЛС», які знаходяться в банківських установах на всіх рахунках товариства, інформація про які буде виявлена в процесі виконання ухвали суду про забезпечення позову, в межах суми позову 11 228 406,09 гривень.
Ухвалою суду від 20.03.2026 заяву ТОВ “Ток МП-Карвер» від 18.03.2026 про забезпечення позову задоволено, накладено арешт на грошові кошти, що належать ТОВ «Євровіллс», які знаходяться в банківських установах на рахунках ТОВ «Євровіллс», інформація про які буде виявлена в процесі виконання ухвали суду про забезпечення позову від 20.03.2026, в межах ціни позову - 11 228 406,09 грн (суддя Бідюк С.В.).
Ухвалою суду від 23.03.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи постановлено здійснювати за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання у справі на 22.04.2026 (суддя Бідюк С.В.).
13.04.2026 через систему «Електронний суд» від Товариства з обмеженою відповідальністю “Ток МП-Карвер» надійшла заява про забезпечення позову у якій просить суд накласти арешт на все рухоме майно, що належить Товариству з обмеженою відповідальністю «ЄВРОВІЛЛС» (код ЄДРПОУ 45548570).
Заявляючи про застосування заходів до забезпечення позову (шляхом накладення арешту на все рухоме майно), позивач вказує, що постановою Головного державного виконавця Відділу державної виконавчої служби у місті Луцьку Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України від 23.03.2026 року у виконавчому провадженні 80578903 було накладено арешт на грошові кошти, що належать Товариству з обмеженою відповідальністю «Євровіллс», які знаходяться в банківських установах на рахунках Товариства з обмеженою відповідальністю "Євровіллс», інформація про які буде виявлена в процесі виконання ухвали суду про забезпечення позову від 19.03.2026, в межах ціни позову 11 228 406,09 грн. В матеріалах виконавчого провадження, що доступні в АСВП (Автоматизована система виконавчого провадження) наявні листи-відповіді лише від двох банківських установ: АТ «Комерційний банк «Глобус»» та АТ «Банк «Український капітал»» (копії додаються). З відповідей банківських установ вбачається, що рахунки Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄВРОВІЛЛС» арештовані, однак кошти на них відсутні. Представник позивача зазначає, що відповідач дізнавшись про звернення до нього із позовом до суду, знаючи, що у нього відсутні кошти на рахунках, намагається реалізувати наявний у нього товар (транспортні засоби) з метою уникнення відповідальності перед позивачем. Виконання в майбутньому судового рішення у цій справі, у разі задоволення позовних вимог, безпосередньо залежить від тієї обставини, чи матиме відповідач необхідні активи, кошти від реалізації яких забезпечать можливість виконання рішення суду. Позивач доводить, що забезпечення позову у вигляді накладення арешту на майно (товар) відповідача безпосередньо пов'язано із предметом позову. Наявний зв'язок між заявленим заходом забезпечення позову у виді накладення арешту на майно (товар) відповідача та співмірністю та адекватністю заходів позовним вимогам. Застосування заходу до забезпечення позову гарантуватиме у майбутньому виконання судового рішення у разі задоволення позову.
Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, у зв'язку з перебуванням судді Бідюк С.В. у відпустці заяву про забезпечення позову розподілено судді Вороняку А.С.
Дослідивши матеріали поданої заяви про забезпечення позову, господарський суд, дійшов висновку, що остання не підлягає до задоволення, з огляду на таке.
Забезпечення позову це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача проти несумлінних дій відповідача (який може сховати майно, продати, знищити або знецінити його), що гарантує реальне виконання позитивно прийнятого рішення.
Загальною підставою для вжиття заходів забезпечення позову є наявність обставин, які свідчать або дозволяють достовірно припустити, що невжиття цих заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання майбутнього рішення суду.
Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки у відповідності до заявлених позовних вимог. Заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути співмірними із заявленими вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може привести до порушення прав і законних інтересів інших осіб.
Статтею 136 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст.137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
В силу приписів ч.1 ст.137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується, сере іншого, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання;
За приписами ч.1 ст.140 Господарського процесуального кодексу України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.
Згідно з ч.5, 6 ст.140 Господарського процесуального кодексу України залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково. Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу. В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання та вирішує питання зустрічного забезпечення. Суд може також зазначити порядок виконання ухвали про забезпечення позову.
У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника по забезпеченню позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо).
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії. Обрані заходи до забезпечення позову не повинні мати наслідком повне припинення господарської діяльності суб'єкта господарювання, якщо така діяльність, у свою чергу, не призводитиме до погіршення стану належного відповідачеві майна чи зниження його вартості.
Метою вжиття заходів щодо забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.
Також заходи забезпечення позову не є додатковим засобом відповідальності або стимулювання відповідача до виконання певних дій, а діють виключно як засіб забезпечення ефективного вирішення існуючого спору та реального виконання рішення суду.
Під час вирішення питання про необхідність задоволення чи відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову суди розглядають вказані заяви із застосуванням судового розсуду (окрім випадків, які передбачені в ч.ч.2, 5, 6, 7 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України).
Судовий розсуд - це передбачене законодавством право суду, яке реалізується за правилами передбаченими Господарським процесуальним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами, що надає йому можливість під час прийняття судового рішення (вчинення процесуальної дії) обрати з декількох варіантів рішення (дії), встановлені законом, чи визначених на його основі судом (повністю або частково за змістом та/чи обсягом), найбільш оптимальні в правових і фактичних умовах розгляду та вирішення конкретної справи, з метою забезпечення верховенства права, справедливості та ефективного поновлення порушених прав та інтересів учасників судового процесу.
Вищевикладене відповідає правовій позиції Верховного Суду у постанові від 15.05.2019 у справі №910/688/13.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод Право на ефективний засіб юридичного захисту встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів до забезпечення позову. При цьому, вжиття заходів до забезпечення позову має на меті запобігти утрудненню чи неможливості виконання рішення господарського суду, прийнятого за результатами розгляду справи.
Слід зазначити, що згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 29 червня 2006 року у справі Пантелеєнко проти України засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. У рішенні Європейського суду з прав людини від 31 липня 2003 року у справі Дорани проти Ірландії, було зазначено що поняття ефективний засіб передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17.07.2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Частинами 1,2 та 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
При цьому підстава вжиття заходів забезпечення позову, як ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, також має бути підтверджена відповідними доказами, які б підтверджували обставини, на які посилається заявник, а саме лише посилання в заяві на потенційну можливість того, що невжиття заявленого заходу забезпечення позову може призвести до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.
На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).
Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17).
Позивач просить суд вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на все рухоме майно, що належить Товариству з обмеженою відповідальністю «ЄВРОВІЛЛС».
Правова природа арешту майна чи іншого обмеження стосовно майна, вчиненого у зв'язку із провадженням у господарській справі, полягає у обмеженні права розпорядженні ним (продаж, дарування, відчуження в інший спосіб, передання в заставу, іпотеку, укладення інших правочинів чи перероблення майна), при цьому за власником зберігається право користування. Таке обмеження допускається, якщо воно передбачено законом і є обґрунтованим.
Заходи забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвіднесення судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду та майнових наслідків заборони вчиняти певні дії.
Під час вирішення питання щодо забезпечення позову, обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову. Суд повинен лише пересвідчитися, що між сторонами виник спір.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) зазначено, що: "співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам".
Як вже зазначено вище, ухвалою суду від 20.03.2026 заяву ТОВ “Ток МП-Карвер» від 18.03.2026 про забезпечення позову задоволено, накладено арешт на грошові кошти, що належать ТОВ «Євровіллс», які знаходяться в банківських установах на рахунках ТОВ «Євровіллс», інформація про які буде виявлена в процесі виконання ухвали суду про забезпечення позову від 20.03.2026, в межах ціни позову - 11 228 406,09 грн.
Як встановлено судом предметом позову є стягнення з відповідача за договором поставки № 7/01-25 від 24.01.2025 коштів в сумі 11 228 406,09 грн, в т.ч.: 10 762 110,00 грн основного боргу, 250 460,07 грн інфляційних втрат, 215 836,02 грн 3% річних.
Отже, предметом позову у даній справі є вимоги про стягнення з відповідача грошових коштів з метою погашення заборгованості за договором поставки.
Водночас, накладення арешту на все рухоме майно, що належить відповідачу з метою забезпечення позову у даній справі, є безпідставним, оскільки у такому випадку відсутній зв'язок між вказаним заходом забезпечення позову та предметом позовної вимоги, через те, що рухоме майно не є предметом спору у даній справі.
Позивач зазначає, що в матеріалах виконавчого провадження, що доступні в Автоматизованій системі виконавчого провадження наявні листи-відповіді лише від двох банківських установ: АТ «Комерційний банк «Глобус»» та АТ «Банк «Український капітал». З останніх вбачається, що рахунки Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄВРОВІЛЛС» арештовані, однак кошти на них відсутні.
Суд критично оцінює зазначені доводи позивача, оскільки вищенаведені відповіді не дозволяють дійти обґрунтованого висновку про те, що у відповідача наявні відкриті рахунки виключно у вищенаведених банківських установах або ж дійти висновку щодо відсутності відкритих рахунків у інших банківських установах, а відтак на даний момент суд не може вважати встановленою обставиною, що арештованих коштів відповідача буде недостатньо для виконання рішення суду у разі задоволення позову.
Верховний Суд у пункті 37 постанови від 07.11.2024 у справі № 915/538/24 дійшов висновку про те, що за умови неможливості встановити достатність чи недостатність грошових коштів, що належать відповідачу і знаходяться на всіх його рахунках у всіх банківських установах, для задоволення вимог про стягнення коштів, то доцільно накласти арешт на грошові кошти і майно відповідача саме у межах суми, яка достатня для такого стягнення у випадку недостатності арештованих грошових коштів.
Водночас, позивачем у заяві про забезпечення позову конкретно не визначено на яке саме рухоме майно (його вартість, кількість тощо) слід накласти арешт з метою виконання в майбутньому судового рішення у цій справі, у разі задоволення позовних вимог (тобто в межах ціни позову), що на переконання суду свідчить про неадекватність заявлених позивачем заходів забезпечення позову.
Крім того, суд зазначає, що у даному випадку одночасне накладення арешту на кошти та усе рухоме майно відповідача не відповідає положенням ч.4 ст.137 ГПК України стосовно співмірності заходів забезпечення позову із заявленими позовними вимогам.
Накладення арешту як на кошти, так і на усе рухоме і нерухоме майно відповідача, причому окремо на те, і на інше, матиме наслідком подвійне забезпечення позовних вимог (і за рахунок коштів, і за рахунок майна), що суперечить наведеним вище вимогам закону стосовно співмірності заходів забезпечення позову із заявленими позовними вимогами. Така правова позиція викладена у постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2023 у справі № 905/448/22.
Також, позивач стверджує, що відповідно до відповіді РСЦ ГСЦ МВС в Рівненській, Волинській та Житомирській областях після накладення арешту на рахунки відповідача (23.03.2026), останній, не зважаючи на накладений арешт, продовжує здійснювати активну реалізацію ТЗ, як суб'єкт господарювання, який здійснює оптову та роздрібну торгівлю транспортними засобами та їх складовими частинами відповідно до Порядку здійснення оптової та роздрібної торгівлі транспортними засобами та їх складовими частинами, що мають ідентифікаційні номери, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1200 від 11 листопада 2009 року.
Між тим, суд звертає увагу, що у вказаній відповіді РСЦ ГСЦ МВС в Рівненській, Волинській та Житомирській областях повідомляє, що реалізовані транспортні засоби, зокрема починаючи з 23.03.2026 по 01.04.2026 включно - щодо 22 транспортних засобів не були зареєстровані за Товариством з обмеженою відповідальністю “Євровіллс». Інформація про відповідача як власника (законного володільця/розпорядника на підставі ЗЕД-контракту) на момент реалізації вищезазначених транспортних засобів відсутня у Єдиному державному реєстрі транспортних засобів.
Отже, відповідні доводи позивача (щодо наявності підстав для накладення арешту на все рухоме майно відповідача), а саме, що відповідач намагається реалізувати наявний у нього товар (транспортні засоби) з метою уникнення відповідальності перед позивачем, судом до уваги не приймаються, оскільки таке рухоме майно не перебуває безпосередньо у власності відповідача. Інші обставини з матеріалів заяви про забезпечення позову не вбачаються та не підтверджуються належними та допустимими доказами.
Враховуючи наведене, а також відсутність вірогідних доказів на підтвердження необхідності вжиття запропонованих заходів забезпечення позову, зокрема, щодо відсутності коштів на усіх банківських рахунках відповідача, наміру відповідача реалізувати належне йому рухоме майно, суд дійшов висновку про необґрунтованість заяви Товариства з обмеженою відповідальністю “Ток МП-Карвер» про забезпечення позову шляхом накладення арешту на все рухоме майно. Позивачем не доведено співмірності, адекватності вжиття таких заходів забезпечення позову, можливий такий наслідок, як подвійне забезпечення позовних вимог у разі виявнення(надходження) коштів на банківських рахунках відповідача в процесі виконання ухвали суду про забезпечення позову від 20.03.2026(і за рахунок коштів, і за рахунок майна), що є недопустимим.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 136, 137, 138, 139, 140, 232-235 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,
постановив:
У задоволенні заяви від 13.04.2026 (вх. №01-87/2015/26) Товариства з обмеженою відповідальністю “Ток МП-Карвер» про забезпечення позову шляхом накладення арешту на рухоме майно по справі № 903/267/26 відмовити.
Ухвала суду може бути оскаржена до Північно-західного апеляційного суду в порядку та строки, передбачені статтями 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.
Дата підписання повного тексту ухвали 13.04.2026.
Суддя А. С. Вороняк