вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"14" квітня 2026 р. Справа№ 910/12423/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Скрипки І.М.
суддів: Шаратова Ю.А.
Бестаченко О.Л.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Дойч-Фарм» на рішення Господарського суду міста Києва від 15.12.2025
у справі №910/12423/25 (суддя Грєхова О.А.)
за позовом Державного підприємства «Медичні закупівлі України»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Дойч-фарм»
про стягнення неустойки в розмірі 309 206,37 грн,
Державне підприємство «Медичні закупівлі України» звернулось до Господарського суду міста Києва із позовними вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю «Дойч-фарм» про стягнення неустойки в розмірі 309 206,37 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за Договором про закупівлю № 09/570-12/2024 від 09.12.2024, в частині строків поставки продукції.
У відзиві на позовну заяву відповідач зазначає, що позивач тільки 11.03.2025 підтвердив кількість поставки партії за попереднім договором №09/110-06/2024, що автоматично затягнуло розміщення замовлення і за договором №09/570-12/2024, а отже враховуючи, що саме від позивача залежало підтвердження обсягів закупівлі, з яким він зволікав 10 місяців, відповідач звернувся з проханням продовжити строки поставки препарату замовленого одночасно за двома вказаними договорами, однак позивач відмовив у продовженні термінів поставки медичного препарату, і оскільки відмова з боку позивача змінити дату поставки була викликана можливістю скористатись ситуацією та сприяти отриманню додаткового блага у вигляді пені та штрафних санкцій, відповідач просить зменшити розмір неустойки з метою дотримання балансу інтересу сторін та принципу справедливості та чесності.
Представником позивача подано відповідь на відзив, у якій позивач зазначає, що контрагент відповідача не є стороною договору про закупівлю № 09/570-12/2024 від 09.12.2024, а тому вибір та пошук контрагента, виробника, це самостійна (ризикова) та окрема діяльність відповідача, яка ніяким чином не ототожнюється з взятими ним на себе зобов'язаннями по договору про закупівлю № 09/570-12/2024 від 09.12.2024. Позивач зазначає, що договір про закупівлю № 09/110-06/2024 укладено 11.06.2024, а договір про закупівлю, що є предметом цього розгляду № 09/570-12/2024 укладено 09.12.2024, тобто через пів року, що ніяким чином не може підтверджувати, що відповідач об'єднував замовлення для свого виробника по вказаних двох договорах, з таким значним інтервалом їх укладанням, і при цьому відповідач не надає жодного відповідного доказу зі своїм контрагентом, що міг підтверджувати наведе ним у відзиві. Також позивач зазначає, що укладаючи договори, відповідачем надано лист-згоду з проєктом договору про закупівлю (надається), відповідно до якого ТОВ «Дойч-Фарм» підтвердив повну і беззаперечну згоду з усіма умовами, що вказані в проєкті договору про закупівлю у відкритих торгах.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви її прийняття
Господарський суд міста Києва рішенням від 15.12.2025 у справі №910/12423/25 позов задовольнив повністю; стягнув з відповідача на користь позивача пеню у розмірі 181 886,00 грн, штраф у розмірі 127 320,37 грн та витрати по сплаті судового збору у розмірі 3 710,48 грн.
Задовольняючи позов, місцевий господарський суд виходив з доведеності та обґрунтованості заявлених позовних вимог та відсутності підстав для зменшення розміру пені та штрафу.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погодившись із ухваленим рішенням, відповідач звернувся до апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 15.12.2025 у справі №910/12423/25 та постановити нове рішення, яким зменшити розмір пені та штрафу до справедливого та пропорційного розміру.
Апелянт посилається на те, що судом неповно з'ясовано обставини справи; неправильно застосовано норми матеріального права; не забезпечено баланс інтересів сторін; безпідставно відмовлено у зменшенні розміру неустойки, що призвело до ухвалення рішення, яке не відповідає засадам справедливості та розумності.
Доводи апеляційної скарги зводяться до наступного.
Апеляційна скарга подається в частині відмови суду першої інстанції у зменшенні неустойки (пені та штрафу).
Апелянт вважає, що суд першої інстанції формально підійшов до розгляду клопотання про зменшення неустойки, не врахувавши наступні обставини:
розмір неустойки становить понад 17% вартості договору, при відсутності будь-яких збитків у позивача;
товар поставлено в повному обсязі;
ризик непоставки був повністю нівельований банківською гарантією;
позивач не довів настання жодних негативних наслідків.
Суд не надав належної оцінки доводам апелянта щодо формальної та недобросовісної поведінки позивача, який понад 10 місяців погоджував обсяги поставки, відмовив у зміні строків, усвідомлюючи реальні обставини ринку. Фактично погодив перетворення штрафних санкцій з превентивного інструменту на джерело додаткового доходу.
Скаржник вказує на бездоказове зазначення судом про «систематичне порушення строків поставки» з боку апелянта, посилаючись на інші судові спори, які не є предметом доказування у даній справі. Такий підхід, суперечить ст. 74, 76 ГПК України, порушує принцип індивідуальної відповідальності, фактично формує презумпцію вини, не передбачену законом.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31.12.2025 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Дойч-Фарм» на рішення Господарського суду міста Києва від 15.12.2025 у справі №910/12423/25 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: Владимиренко С.В. - головуючий, Демидова А.М., Ходаківська І.П.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.01.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Дойч-Фарм» на рішення Господарського суду міста Києва від 15.12.2025 у справі №910/12423/25, справу призначено до розгляду у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.03.2026 у зв'язку з відпусткою судді Владимиренко С.В. апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді: Скрипки І.М., суддів: Бестаченко О.Л., Шаратова Ю.А.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.03.2026 прийнято до провадження колегією суддів у визначеному складі апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Дойч-Фарм» на рішення Господарського суду міста Києва від 15.12.2025 у справі № 910/12423/25.Розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Дойч-Фарм» на рішення Господарського суду міста Києва від 15.12.2025 у справі №910/12423/25 ухвалено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Під час апеляційного провадження від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін, посилаючись на відсутність підстав для зменшення розміру неустойки.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції у даній справі та перевірені судом апеляційної інстанції
09 грудня 2024 між Державним підприємством «Медичні закупівлі України» (далі - замовник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Дойч-фарм» (далі - постачальник, відповідач) укладено Договір про закупівлю № 09/570-12/2024 (далі - Договір), за умовами якого постачальник бере на себе зобов'язання поставити замовнику фармацевтичну продукцію, асортимент, ціна та обсяг якої вказується в Специфікації (Додаток № 1), що є невід'ємною частиною цього Договору (далі - продукція), а замовник прийняти таку продукцію та оплатити її в порядку та на умовах, визначених Договором.
Відповідно до пунктів 2.1-2.4 Договору поставка продукції здійснюється відповідно до Incoterms 2020.
Поставка продукції здійснюється на умовах DAP або DDP - склад замовника (на території України).
Адреса пункту призначення (складу замовника в Києві чи Київській області) визначається замовником шляхом заповнення електронних форм в електронному кабінеті постачальника, створеному в інформаційно-аналітичній системі замовника, та/або в заявці на поставку продукції, складеній замовником за формою, встановленою у Додатку № 2 до цього Договору, та/або засобами електронної пошти.
Право власності на продукцію переходить від постачальника до замовника після прийняття продукції в пункті призначення та підписання видаткової накладної або Акту приймання продукції згідно з розділом 6 цього Договору.
Згідно з п. 3.1 Договору валютою цього Договору є національна валюта України - гривня. Загальна ціна Договору та ціна за одиницю продукції вказується у Специфікації (Додаток № 1).
За умовами п. 3.4 Договору, якщо інше не передбачено цим Договором, за загальним правилом, оплата продукції здійснюється замовником на умовах попередньої оплати з урахуванням положень бюджетного законодавства та нормативно-правових актів, що регулюють питання здійснення попередньої оплати.
Попередня оплата за цим Договором здійснюється замовником протягом 30 календарних днів з дня надання постачальником забезпечення повернення попередньої оплати у формі банківської гарантії та за умови дотримання постачальником вимог, визначених у пунктах 3.5-3.9 цього Договору.
Датою оплати є дата списання грошових коштів з рахунку замовника, відкритого в органі Казначейства.
У пункті 3.10 Договору узгоджено, що за умови отримання вмотивованого звернення постачальника та за згодою замовника, може проводитись оплата за партію поставленої продукції за цим Договором (без застосування до постачальника вимог, встановлених в пунктах 3.4, 3.5 цього Договору).
Оплата за партію поставленої продукції за цим Договором здійснюється протягом 30 календарних днів з моменту підписання відповідної видаткової накладної та/або Акту приймання продукції за умови поставки продукції відповідно до вимог п. 4.1 цього Договору, а також за умови відсутності будь-яких зауважень до продукції з боку замовника та/або кінцевого набувача.
У відповідності до п. 4.1 Договору постачальник зобов'язаний здійснити поставку продукції за цим Договором у строк, вказаний у Специфікації (Додаток № 1).
Поставка продукції постачальником у строк, що є меншим за визначений у Специфікації (Додаток № 1) більш ніж на 30 календарних днів, потребує додаткового погодження зі сторони замовника. У такому випадку замовник протягом 5 робочих днів від дати звернення постачальника інформує останнього засобами електронної пошти у порядку, визначеному цим Договором, про погодження поставки продукції у строк, що є меншим за визначений у Специфікації (Додаток № 1), або направляє відмову у такому погодженні.
Поставка продукції здійснюється постачальником однією або окремими партіями.
У пункті 4.2 Договору узгоджено, що вказані у Специфікації (Додаток № 1) та/або заявках на поставку продукції строки поставки продукції можуть бути змінені за мотивованим зверненням постачальника та/або рішенням замовника за наявності документально підтверджених об'єктивних обставин та/або у разі здійснення замовником попередньої оплати, та/або у випадку, коли дія цього Договору може бути продовжена відповідно до законодавства у сфері публічних закупівель, але у будь-якому випадку - за взаємною згодою сторін.
Згідно з п. 8.2 Договору у разі порушення строку поставки, непередачу (несвоєчасну передачу, повернення з підстав, встановлених цим Договором) продукції, постачальник сплачує замовнику пеню у розмірі 0,1% від ціни продукції, строк якої порушено, за кожен день прострочення або ціни не переданої (несвоєчасно переданої, повернутої) продукції, за кожний день затримки передачі. Пеня нараховується протягом строку порушення виконання зобов'язань за Договором, включаючи день виконання такого зобов'язання. За порушення строку поставки продукції понад 30 календарних днів додатково сплачується штраф у розмірі 7% від ціни продукції, строк поставки якої порушено. При цьому. відібрані зразки серій продукції для проведення лабораторного аналізу не вважаються непоставленими (неприйнятими).
Цей Договір вважається укладеним і набирає чинності після його підписання сторонами з моменту надання згоди уповноваженим органом управління на вчинення даного значного господарського зобов'язання (у разі, якщо надання такої згоди передбачено законодавством) та діє протягом строку, вказаного в Специфікації (Додаток № 1), а в частині виконання сторонами своїх зобов'язань за цим Договором, у тому числі в частині штрафних санкцій та поставки продукції - до повного виконання (п. 10.1 Договору).
Додатком № 1 до Договору сторонами узгоджено Специфікацію, відповідно до якої поставці підлягає Ерлотокс (Ерлотиніб 150 мг) у кількості 43620 шт. загальною вартістю 1 818 862,40 грн з ПДВ.
У пункті 4 Специфікації сторони узгодили, що у відповідності до п. 4.1 Договору постачальник зобов'язаний здійснити поставку продукції за Договором у строк до 14.05.2025 включно.
Також, сторонами укладено Додаткові угоди № 1 від 21.05.2025 та № 2 від 14.08.2025, якими внесено зміни до Специфікації, зокрема, пункт 6 Специфікації викладено в наступній редакції: у відповідності до п. 10 Договору цей Договір діє до 15 вересня 2025 року включно, а в частині виконання сторонами своїх зобов'язань за цим Договором, у тому числі в частині штрафних санкцій та поставки продукції - до повного виконання.
На виконання умов Договору відповідачем поставлено позивачу товар на суму 1 818 862,40 грн згідно видаткової накладної № 46628 від 22.08.2025.
Звертаючись з позовом до суду, позивач зазначає, що відповідачем допущено прострочення поставки товару вартістю 1 818 862,40 грн, у зв'язку з чим, на підставі п. 8.2 Договору позивачем нараховано та заявлено до стягнення пеню в розмірі 181 886,00 грн та штраф у розмірі 127 320,37 грн.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Згідно зі ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
При цьому колегія суддів зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін (рішення Суду у справі Трофимчук проти України no.4241/03 від 28.10.2010).
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла наступних висновків.
Апеляційна скарга подається в частині відмови суду першої інстанції у зменшенні неустойки (пені та штрафу), тому в іншій частині оскаржуване рішення у відповідності до ст.269 ГПК України не переглядається.
Відповідно до п. 4.1 Договору постачальник зобов'язаний здійснити поставку продукції за цим Договором у строк, вказаний у Специфікації (Додаток № 1).
У пункті 4 Специфікації сторони узгодили, що у відповідності до п. 4.1 Договору постачальник зобов'язаний здійснити поставку продукції за Договором у строк до 14.05.2025 включно.
Відповідач звернувся до позивача із Листом № 1032 від 16.04.2025 щодо продовження строку поставки, у відповідь на який, позивач Листом № 05/1629-04/2025 від 22.04.2025 повідомив про врахування всіх обставин при оцінці підстав наведених у листі та прийнятті рішення про залишення без змін строку поставки у зв'язку з низьким рівнем забезпеченості більшості регіонів України та нагальною потребою в здійсненні поставки за Договором.
Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, відповідач зобов'язаний був поставити товар вартістю 1 818 862,40 грн у строк до 14.05.2025 включно.
Натомість, товар на суму 1 818 862,40 грн поставлено відповідачем 22.08.2025, згідно видаткової накладної № 46628, що визнається обома сторонами.
Судом відхилено посилання відповідача на Договір про закупівлю № 09/110-06/2024 від 11.06.2024 та вчинення сторонами дій за означеним правочином, оскільки предметом даного спору є відносини сторін за Договором № 09/570-12/2024 від 09.12.2024.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 627 ЦК України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв діловою обороту, вимог розумності та справедливості.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).
Згідно ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 598 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно ст. 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Пунктом 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Згідно з п. 8.2 Договору у разі порушення строку поставки, не передачу (несвоєчасну передачу, повернення з підстав, встановлених цим Договором) продукції, постачальник сплачує замовнику пеню у розмірі 0,1% від ціни продукції, строк якої порушено, за кожен день прострочення або ціни не переданої (несвоєчасно переданої, повернутої) продукції, за кожний день затримки передачі. Пеня нараховується протягом строку порушення виконання зобов'язань за Договором, включаючи день виконання такого зобов'язання. За порушення строку поставки продукції понад 30 календарних днів додатково сплачується штраф у розмірі 7% від ціни продукції, строк поставки якої порушено. При цьому. відібрані зразки серій продукції для проведення лабораторного аналізу не вважаються непоставленими (неприйнятими).
У відповідності до ч. 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Здійснивши перерахунок заявленого до стягнення розміру пені, судом встановлено, що стягненню з відповідача підлягає пеня у розмірі 181 886,00 грн.
Згідно з ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Оскільки відповідачем порушено строк поставки продукції на понад 30 календарних днів, здійснивши перерахунок заявленого до стягнення розміру штрафу, судом встановлено, що стягненню з відповідача підлягає штраф у розмірі 127 320,37 грн.
Відмовляючи у задоволенні клопотання відповідача, викладеного у відзиві на позовну заяву, про зменшення розміру пені та штрафу, що підлягають стягненню з відповідача, місцевий господарський суд виходив з того, що
сам лише факт відсутності в матеріалах справи доказів понесення позивачем збитків через неналежне виконання відповідачем свого обов'язку, подальше здійснення відповідачем постачання товару не можуть бути підставами для зменшення розміру штрафних санкцій, оскільки означені посилання нівелюють інститут застосування штрафних санкцій за порушення зобов'язання, у даному випадку, порушення строків поставки товару за Договором, укладеним під час дії воєнного стану;
неналежне виконання постачальником зобов'язань вплинуло й на інтереси замовника, що полягало у справедливому сподіванні позивача на належне виконання відповідачем договору;
правопорушення зазначеного характеру (несвоєчасна поставка товару) з боку ТОВ «Дойч-фарм» не є виключенням, про що свідчать судові спори з подібних правовідносин, в яких відповідачем систематично порушуються строки поставки, що не може свідчити про наявність виключного випадку при порушенні відповідачем строку поставки за Договором;
відповідач не довів поважності причин неналежного виконання своїх зобов'язань з урахуванням інтересів обох сторін, наявності виняткових обставин для зменшення пені та штрафу.
Колегія суддів погоджується з висновками місцевого господарського суду про відсутність підстав для зменшення розміру заявлених до стягнення з відповідача сум штрафних санкцій, зазначаючи таке.
Неустойка має подвійну правову природу - є одночасно способом забезпечення виконання зобов'язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов'язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання боржником. Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов'язання та міри відповідальності є одночасно забезпечення дисципліни боржника стосовно виконання зобов'язання (спонукання до належного виконання зобов'язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі, у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов'язання.
Водночас, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості.
Згідно із частиною 1 статті 233 Господарського кодексу України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
За частиною 2 статті 233 Господарського кодексу України якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Подібні норми також містить частина 3 статті 551 Цивільного кодексу України, яка визначає, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Тобто зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин (частина 3 статті 551 Цивільного кодексу України), господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Окрім того, у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки суду належить брати також до уваги ступінь виконання основного зобов'язання, поважність причин несвоєчасного виконання відповідачем зобов'язання, поведінку відповідача, яка свідчить про вжиття ним всіх можливих заходів до виконання зобов'язання.
Аналогічні правові висновки наведені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.05.2019 у справі №910/11733/18, від 04.06.2019 у справі №904/3551/18, від 26.08.2021 у справі №911/378/17 (911/2223/20), від 10.08.2023 у справі №910/12371/22.
Отже, для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити.
Тож право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.
Водночас, закріплений законодавцем у статті 3 Цивільного кодексу України принцип можливості обмеження свободи договору (статті 6, 627 цього Кодексу) в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов'язків у правовідносинах.
Главою 24 Господарського кодексу України, чинного станом на дату виникнення спірних правовідносин, загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.
За частиною 2 статті 216 Господарського кодексу України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.
Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов'язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов'язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (частина третя статті 216 Господарського кодексу України).
За частинами 1 та 2 статті 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
Отже, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання господарського зобов'язання не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18.
В обґрунтування поданого клопотання відповідач зазначає, що в грудні 2024 року Позивачем оголошена закупівля медпрепарату Ерлотиніб 150 мг, загальна вартість 1 706 850,60 грн. ( (https://prozorro.gov.ua/tender/UA-2024-11-12-010818-a)
За вартістю така пропозиція не відповідала вимогам виробника щодо вартості мінімального замовлення на виготовлення даного препарату. Тобто був ризик, що виробник відмовиться від виготовлення незначної для його масштабів партії препарату.
Але станом на дату оголошення зазначеної закупівлі у Відповідача вже був укладений договір №09/110-06/2024 від 11.06.2024 р. на поставку аналогічного препарату зі строком поставки до 14.05.25 року.
За умови об'єднання двох замовлень, виникала можливість прийняти участь у вказаних закупівлях та за рахунок об'єднання двох партій товару подолати мінімальний розмір замовлення встановлений виробником.
Зазначена обставина підтверджується тим, що Відповідач був єдиним учасником вказаних торгів, оскільки у інших підприємств не було можливості виконати умови закупівлі на незначну суму.
Однак Позивач тільки 11.03.2025, підтвердив кількість поставки партії за попереднім договором №09/110-06/2024, що автоматично затягнуло розміщення замовлення і за договором №09/570-12/2024.
Таким чином до 11.03.2025 не була погоджена партія за одним договором, а розмістити замовлення за другим договором не дозволяли вимоги виробника. Таким чином, майже 10 місячна затримка Позивачем у погодженні обсягів закупівлі призвела до зриву поставки даного медичного препарату.
Враховуючи, що саме від Позивача залежало підтвердження обсягів закупівлі, з яким
він зволікав 10 місяців, то Відповідач звернувся зі справедливим проханням продовжити строки поставки препарату, замовленого одночасно за двома вказаними договорами. Але Позивач відмовив у продовженні термінів поставки медичного препарату.
Відповідач зазначав, що за умови відмови ним від участі в закупівлях, зазначена партія медичного препарату для лікування онкохворих осіб, взагалі не була б поставлена в Україну.
Таким чином, Відповідач виключно за рахунок власних фінансових ризиків, забезпечує постачання, критично важливих ліків для потреб пацієнтів, на відміну від Позивача, який зайняв формальну позицію, не враховує специфіку ринку медичних препаратів, допускає 10 місячне запізнення погодження обсягів закупівлі, без жодних для себе ризиків, натомість опікується тільки створенням умов для застосування штрафних санкцій.
З урахування наведених фактичних обставин, на думку відповідача, відмова з боку Позивача змінити дату поставки, була викликана можливістю скористатись ситуацією та сприяти отриманню додаткового блага у вигляді пені та штрафних санкцій.
Позивач заперечує доводи відповідача, посилаючись на те, що контрагент відповідача не є стороною договору про закупівлю № 09/570-12/2024 від 09.12.2024, а тому вибір та пошук контрагента, виробника, це самостійна (ризикова) та окрема діяльність відповідача, яка ніяким чином не ототожнюється з взятими ним на себе зобов'язаннями по договору про закупівлю № 09/570-12/2024 від 09.12.2024.
Позивач зазначає, що договір про закупівлю № 09/110-06/2024 укладено 11.06.2024, а договір про закупівлю, що є предметом цього розгляду № 09/570-12/2024 укладено 09.12.2024, тобто через півроку, що ніяким чином не може підтверджувати, що відповідач об'єднував замовлення для свого виробника по вказаних двох договорах, з таким значним інтервалом їх укладанням, і при цьому відповідач не надає жодного відповідного доказу зі своїм контрагентом, що міг підтверджувати наведе ним у відзиві.
Також позивач зазначає, що укладаючи договори, відповідачем надано лист-згоду з проєктом договору про закупівлю (надається), відповідно до якого ТОВ «Дойч-Фарм» підтвердив повну і беззаперечну згоду з усіма умовами, що вказані в проєкті договору про закупівлю у відкритих торгах.
Оцінюючи надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, колегія суддів зазначає, що сам лише факт відсутності в матеріалах справи доказів понесення позивачем збитків через неналежне виконання відповідачем свого обов'язку, подальше здійснення відповідачем постачання товару, не можуть бути підставами для зменшення розміру штрафних санкцій, оскільки означені посилання нівелюють інститут застосування штрафних санкцій за порушення зобов'язання, у даному випадку, порушення строків поставки товару за Договором, укладеним під час дії воєнного стану.
Укладаючи договір на поставку лікарських засобів, відповідач (постачальник) повинен повною мірою усвідомлювати критичну важливість своєчасного виконання умов договору, а в даному випадку відповідач ще при укладенні договору усвідомлював, що ним буде порушено строки поставки товару, що встановлено вище.
Враховуючи високий рівень відповідальності за забезпечення доступу до якісних лікарських засобів, низький рівень забезпеченості більшості регіонів України та нагальною потребою в здійсненні поставки за Договором (препарат для онкохворих), порушення строків поставки товару може свідчити про створення потенційної загрози для безпеки життя і здоров'я населення.
Тому, відповідач повинен не лише виконувати свої зобов'язання, а й брати на себе відповідальність за невиконання або неналежне виконання цих зобов'язань.
Колегією суддів враховано, що неналежне виконання постачальником зобов'язань вплинуло й на інтереси замовника, що полягало у справедливому сподіванні позивача на належне виконання відповідачем договору (вчасну поставку життєво необхідного препарату для онкохворих), з огляду на що, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про недоведеність відповідачем поважності причин неналежного виконання своїх зобов'язань з урахуванням інтересів обох сторін, наявності виняткових обставин для зменшення пені та штрафу.
Доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують вірного по суті рішення суду, при ухваленні якого судом надано оцінку як кожному доказу окремо, так і в їх сукупності, вірно встановлено характер спірних правовідносин та в цілому правильно застосовані норми матеріального права, які їх регулюють.
Наведені в апеляційній скарзі доводи фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди відповідача з висновками суду першої інстанції про відмову у зменшенні неустойки (пені та штрафу), а тому не дають підстав для висновку про неправильне застосування місцевим судом норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Враховуючи вище викладене, колегія суддів вважає, що у апеляційній скарзі не наведено достатніх та переконливих доводів, на підставі яких колегія суддів могла б дійти висновку про помилковість висновків суду першої інстанції.
Доводи та міркування скаржника, викладені ним в апеляційній скарзі, окрім зазначених у мотивувальній частині постанови, взяті судом до уваги у тій мірі, в якій вони узгоджуються з викладеним у даній справі, та не впливають на прийняття рішення у даному спорі, внаслідок чого у задоволенні апеляційної скарги відповідача належить відмовити.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи судом апеляційної інстанції.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до п.58 рішення ЄСПЛ Справа «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994, серія А, №303-А, п.29).
Таким чином, застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права відповідає встановленим обставинам справи, що свідчить про відсутність підстав для скасування або зміни оскаржуваного рішення.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів не вбачає правових підстав для задоволення апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Дойч-Фарм» на рішення Господарського суду міста Києва від 15.12.2025 у справі №910/12423/25.
Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст.129 ГПК України покладаються на апелянта.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 271, 277, 280, ст.ст. 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1.Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Дойч-Фарм» на рішення Господарського суду міста Києва від 15.12.2025 у справі №910/12423/25 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 15.12.2025 у справі №910/12423/25 залишити без змін.
3. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю «Дойч-Фарм».
4. Матеріали справи №910/12423/25 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України.
Головуючий суддя І.М. Скрипка
Судді Ю.А. Шаратов
О.Л. Бестаченко