08 квітня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 914/3681/23(442/165/25)
Західний апеляційний господарський суд в складі колегії суддів:
головуючий суддя Желік М.Б.
судді Орищин Г.В.
Галушко Н.А.
за участю секретаря судового засідання Гуньки О.П.
розглянувши заяву ОСОБА_1 від 03.03.2026 (вх. №01-05/627/26 від 04.03.2026), яку подав адвокат Чехов Д.А.,
про перегляд за виключними обставинами постанови Західного апеляційного господарського суду від 22.01.2026 (головуючий суддя Матущак О.І., судді Кравчук Н.М., Скрипчук О.С.),
ухваленої за результатами розгляду апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства “Нафтопереробний комплекс “Галичина» (вх.ЗАГС №01-05/3171/25 від 29.10.2025)
на рішення Господарського суду Львівської області від 25.09.2025 (суддя Цікало А.І., повне рішення складено 10.10.2025)
у справі № 914/3681/23(442/165/25)
за позовом ОСОБА_1 , Львівська область, м. Дрогобич
до відповідача Публічного акціонерного товариства “Нафтопереробний комплекс “Галичина», Львівська область, м. Дрогобич
про стягнення недоотриманої заробітної плати у розмірі 11 113, 58 грн та індексації, у зв'язку з порушенням строку виплати заробітної плати, у розмірі 701, 39 грн
в межах справи № 914/3681/23
про банкрутство Публічного акціонерного товариства “Нафтопереробний комплекс “Галичина», м. Дрогобич, Львівська область
за участю представників:
від позивача: адвокат Чехов Д.А. (в режимі відеоконференції за допомогою власних технічних засобів)
від відповідача: адвокат Петрінець Б.Р. (в режимі відеоконференції за допомогою власних технічних засобів)
Учасникам процесу роз'яснено права та обов'язки, передбачені ст.ст. 35, 42, 46, Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до ст.222 Господарського процесуального кодексу України фіксування судового засідання здійснюється технічними засобами.
Рішенням Господарського суду Львівської області від 25.09.2025 задоволено позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства “Нафтопереробний комплекс “Галичина» про стягнення недоотриманої заробітної плати у розмірі 11113 грн. 58 коп. та індексації, у зв'язку з порушенням строку виплати заробітної плати, у розмірі 701 грн. 39 коп.; стягнуто з ПАТ “Нафтопереробний комплекс “Галичина» на користь ОСОБА_1 11113 грн. 58 коп. недоотриманої заробітної плати та 701 грн. 39 коп. індексації у зв'язку з порушенням строку виплати заробітної плати; стягнуто з ПАТ “Нафтопереробний комплекс “Галичина» в дохід бюджету 2422,40 грн. судового збору.
Постановою Західного апеляційного господарського суду від 22.01.2026 задоволено апеляційну скаргу ПАТ “Нафтопереробний комплекс “Галичина», скасовано рішення Господарського суду Львівської області від 25.09.2025 у справі №914/3681/23(442/165/25) та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
03.03.2026 ОСОБА_1 звернувся до Західного апеляційного господарського суду із заявою про перегляд судового рішення за виключними обставинами, у якій просить скасувати постанову Західного апеляційного господарського суду від 22.01.2026 у справі №914/3681/23(442/165/25) та ухвалити нове рішення, яким залишити в силі рішення Господарського суду Львівської області від 25.09.2025 у справі №914/3681/23(442/165/25).
Підставою для перегляду постанови суду апеляційної інстанції у зв'язку з виключними обставинами у заяві зазначено п.1 ч.3 ст.320 ГПК України - встановлену Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконане.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.03.2026 справу розподілено колегії суддів Західного апеляційного господарського суду у складі: Желік М.Б. - головуючий суддя, члени колегії судді Галушко Н.А., Орищин Г.В.
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 12.03.2026, після усунення недоліків заяви, ОСОБА_1 поновлено строк на подання заяви про перегляд за виключними обставинами постанови Західного апеляційного господарського суду від 22.01.2026 у справі №914/3681/23(442/165/25), відкрито провадження за заявою ОСОБА_1 від 03.03.2026 (вх. №01-05/627/26 від 04.03.2026), яку подав адвокат Чехов Д.А., про перегляд за виключними обставинами постанови Західного апеляційного господарського суду від 22.01.2026 у справі №914/3681/23(442/165/25), встановлено відповідачу строк для надання пояснень щодо заяви позивача до 03.04.2026, призначено розгляд справи на 08.04.2026.
01.04.2026 відповідач подав суду додаткові пояснення у справі (вх.№01-04/2677/26), у яких просить відмовити у задоволенні заяви про перегляд судового рішення за виключними обставинами.
В судовому засіданні 08.04.2026 представник позивача підтримав вимоги заяви про перегляд судового рішення за виключними обставинами, просив скасувати постанову Західного апеляційного господарського суду від 22.01.2026 у справі №914/3681/23(442/165/25) та залишити в силі рішення Господарського суду Львівської області від 25.09.2025 у справі №914/3681/23(442/165/25).
Представник відповідача проти задоволення вимог заяви відповідача заперечив, просив залишити постанову Західного апеляційного господарського суду від 22.01.2026 у справі №914/3681/23(442/165/25) без змін.
Відповідно до вимог статті 325 Господарського процесуального кодексу України заява про перегляд судових рішень за нововиявленими або виключними обставинами розглядається судом у судовому засіданні протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження за нововиявленими або виключними обставинами.
Справа розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом для провадження у суді тієї інстанції, яка здійснює перегляд. У суді першої інстанції справа розглядається у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи.
За результатами перегляду судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами суд може:
1) відмовити в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами та залишити відповідне судове рішення в силі;
2) задовольнити заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, скасувати відповідне судове рішення та ухвалити нове рішення чи змінити рішення;
3) скасувати судове рішення і закрити провадження у справі або залишити позов без розгляду.
У разі відмови в задоволенні заяви про перегляд рішення, ухвали, постанови за нововиявленими або виключними обставинами суд постановляє ухвалу.
Розглянувши заяву позивача про перегляд судового рішення за виключними обставинами, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення, з огляду на таке.
Історія розгляду справи, короткий зміст позовних вимог, заперечень відповідача та судових рішень
В провадженні Господарського суду Львівської області знаходиться справа №914/3681/23 про банкрутство ПАТ «Нафтопереробний комплекс «Галичина». Справа перебуває на стадії судової процедури розпорядження майном, повноваження розпорядника майна виконує арбітражний керуючий Ткачук О.В.
08.01.2025 ОСОБА_1 звернувся до Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області з позовом до ПАТ «Нафтопереробний комплекс «Галичина» про стягнення недоотриманої заробітної плати у розмірі 11113,58 грн. та індексації, у зв'язку з порушенням строку виплати заробітної плати, у розмірі 701,39 грн.
Ухвалою Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 09.01.2025 відкрито провадження у справі №442/165/25.
Ухвалою Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 05.02.2025 справу №442/165/25 передано на розгляд Господарського суду Львівської області, в провадженні якого перебуває справа №914/3681/23 про банкрутство ПАТ «Нафтопереробний комплекс «Галичина».
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що ОСОБА_2 працював в ПАТ «НПК - Галичина» зливальником - розливальником 3 розряду підрозділу «Дільниця зливо-наливних естакад» товаро-сировинного цеху №6 на умовах строкового трудового договору з 23.12.2023 до 13.03.2024 з оплатою праці згідно штатного розпису.
Згідно з наказом №130/к від 13.03.2024 позивач був звільнений з роботи на підставі п. 2 ст. 36 КЗпП України у зв'язку із закінченням строку дії строкового трудового договору з 13.03.2024.
З урахуванням утриманих податків та зборів (податок з доходу фізичної особи - 18%, військовий збір - 1,5%, профсоюзні внески - 1%), позивач повинен був отримати таку заробітну плату: за грудень 2023 року - 5822,10 грн.; за січень 2024 року - 13252,16 грн.; за лютий 2024 року - 11912,26 грн.; за березень 2024 року - 6655,60 грн.
Однак, недоотримав заробітну плату за період грудень 2023 року - березень 2024 року у розмірі 11113,58 грн., а саме: за грудень 2023 року 2192,33 грн., за січень 2024 року - 3807,17 грн., за лютий 2024 року - 3770,96 грн., за березень 2024 року - 1343,12 грн.
Окрім того, роботодавець має сплатити суму індексації заробітної плати у зв'язку з порушенням строку виплати позивачу заробітної плати, яка становить 701,39 грн.
Відповідач, заперечуючи позовні вимоги, зазначив, що позивач пропустив тримісячний строк для звернення до суду з цим позовом, передбачений в ч.2 ст.233 КЗпП України, оскільки позивач одержав письмове повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільнені у червні 2024 року, а з цим позовом позивач звернувся до суду 07.01.2025.
Місцевий господарський суд, ухвалюючи за результатами розгляду спору рішення про задоволення позовних вимог, дійшов висновку про те, що відповідач, як роботодавець, порушив вимоги законодавства щодо мінімальної погодинної заробітної плати, оскільки нараховував позивачу оплату праці за тарифною ставкою 19,85 грн/год, тоді як мінімальна погодинна заробітна плата у 2023 році становила 40,46 грн/год, що підтверджено, зокрема, актом перевірки Держпраці.
З огляду на табелі обліку робочого часу та довідки про доходи, суд перерахував належні позивачу виплати (з урахуванням доплат і утримань) та встановив недоотриману заробітну плату 11 113,58 грн, а також індексацію за порушення строків виплати у сумі 701,39 грн, які підлягають стягненню.
Також суд вказав, що у цьому випадку позивач не мав доступу до всієї необхідної первинної документації для перевірки правильності нарахування йому заробітної плати, оскільки на підставі довідки про доходи від 20.06.2024 за №83 не можливо визначити правильність нарахування заробітної плати позивачу, отже, строк звернення до суду слід обчислювати з моменту фактичного отримання документів (колективного договору, табелю обліку робочого часу), що дає змогу ідентифікувати порушення, тобто з 31.12.2024, що спростовує твердження відповідача про те, що позивачем пропущено тримісячний строк для звернення до суду з цим позовом.
Відповідач оскаржив рішення Господарського суду Львівської області від 25.09.2025, обґрунтовуючи апеляційну скаргу, серед іншого, тим, що суд першої інстанції неправильно застосував ч.2 ст.233 КЗпП України та безпідставно дійшов висновку про дотримання позивачем строку звернення до суду, тоді як, на переконання апелянта, такий строк було пропущено.
Ухвалюючи постанову про задоволення вимог апеляційної скарги, Західний апеляційний господарський суд від 22.01.2026 не погодився з висновками місцевого господарського суду та зазначив, що такі зроблені при неправильному застосуванні положень ст. 233 Кодексу законів про працю України (надалі - КЗпП України).
У постанові наведено таку мотивацію:
Відповідно до ст. 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу.
У день звільнення роботодавець зобов'язаний видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні та провести з ним розрахунок у строки, визначені ст. 116 Кодексу, а також внести належні записи про звільнення до трудової книжки.
За приписами ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, позивач ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з ПАТ «НПК - Галичина» у період з 23.12.2023 до 13.03.2024 та був звільнений на підставі п. 2 ст. 36 КЗпП України у зв'язку із закінченням строку дії строкового трудового договору.
Таким чином, остаточний розрахунок та надання письмового повідомлення мали бути здійснені 13.03.2024, а за відсутності позивача в цей день - не пізніше наступного дня після пред'явлення ним вимоги про розрахунок.
Разом із тим, матеріали справи містять докази того, що відповідач у день звільнення або у строк, визначений ст. 116 КЗпП України, не надав позивачу письмове повідомлення про всі нараховані та виплачені йому суми у такому вигляді, щоб можливо було встановити правильність проведеного розрахунку. Надана відповідачем довідка про доходи не містила повної інформації щодо структури нарахувань, застосованих тарифних ставок, доплат та надбавок, а також не дозволяли перевірити дотримання вимог законодавства про мінімальну погодинну заробітну плату.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, представник позивача з метою отримання первинних документів, необхідних для з'ясування обставин порушення права на оплату праці, звертався до відповідача із відповідними адвокатськими запитами у червні, вересні та грудні 2024 року.
Відповідно до ч. 2 ст. 233 КЗпП України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин та ухвалення рішення у цій справі) із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (ст. 116).
Визначальним для обчислення строку звернення до суду у спорах про оплату праці є момент, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Тобто, ст. 233 КЗпП України пов'язує початок перебігу строку звернення до суду не з отриманням усіх можливих первинних документів, а з моментом, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
З матеріалів справи встановлено, що у відповідь на адвокатські запити представника позивача, відповідачем була надана довідка про доходи від 20.06.2024, а також довідка від 12.09.2024, з яких чітко прослідковується розмір нарахованої та фактично виплаченої заробітної плати за кожен місяць роботи, кількість відпрацьованих годин та застосована погодинна тарифна ставка. Саме з довідки від 12.09.2024 позивачеві було відомо, що оплата праці здійснювалася виходячи з погодинної ставки 19,85 грн, а також суми фактично виплаченого доходу, що давало змогу встановити можливу невідповідність такої оплати вимогам законодавства про мінімальну заробітну плату.
Отже, вже з моменту отримання довідки про доходи 20.06.2024, а тим більше довідки від 12.09.2024, позивач об'єктивно знав або повинен був знати про розмір своєї заробітної плати, порядок її нарахування та можливе порушення свого права, а відтак саме з цього часу у нього виникло право на звернення до суду. У такому разі тримісячний строк, передбачений ч. 2 ст. 233 КЗпП України, сплив у грудні 2024 року.
Висновки суду першої інстанції на те, що перебіг строку звернення до суду необхідно обчислювати з 31.12.2024, колегія суддів вважала необґрунтованим. Отримані позивачем наприкінці грудня 2024 року документи, зокрема колективний договір та табелі обліку робочого часу, не створювали нового права на звернення до суду, а лише деталізували порядок нарахування заробітної плати. Водночас наявність або відсутність цих документів не позбавляла позивача можливості звернутися до суду раніше, оскільки для подання позову достатньо було відомостей про фактично виплачені суми та застосовану тарифну ставку, що вже були відомі позивачу з довідок про доходи.
Крім того, з матеріалів справи встановлено, що позивач звернувся із адвокатськими запитами щодо надання додаткових документів лише наприкінці 2024 року, тобто після спливу значного часу з моменту отримання довідок про доходи, не навівши об'єктивних причин такої тривалої бездіяльності. Саме затягування з вчиненням процесуальних та позапроцесуальних дій призвело до пропуску встановленого законом строку звернення до суду, а не поведінка відповідача чи відсутність окремих документів.
За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що позивач звернувся до суду із цим позовом лише у січні 2025 року після спливу тримісячного строку, визначеного ч. 2 ст. 233 КЗпП України, а тому суд першої інстанції безпідставно визнав такий строк дотриманим.
Відтак колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку про те, що апеляційну скаргу ПАТ «Нафтопереробний комплекс - Галичина» слід задовольнити, оскаржуване рішення Господарського суду Львівської області від 25.09.2025 у справі №914/3681/23(442/165/25) скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.
Разом з тим, у цій постанові суд апеляційної інстанції звернув увагу на те, що рішенням Конституційного Суду України № 1-р/2025 від 11.12.2025 у справі № 1-7/2024(337/24) визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), ч. 1 ст. 233 КЗпП в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, яка втрачає чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.
Враховуючи те, що ухвалюючи рішення у цій справі, суд першої інстанції застосував редакцію ч. 1 ст. 233 КЗпП в чинній на той час редакції і яка надалі була визнана Конституційним Судом України неконституційною, а суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, застосовуючи норми матеріального права, чинні на момент ухвалення оскаржуваного рішення, то колегія суддів роз'яснила позивачу право звернутися до суду із заявою про перегляд рішення за виключними обставинами.
Узагальнені доводи заявника (позивача)
В обґрунтуванні заяви про перегляд постанови Західного апеляційного господарського суду від 22.01.2026 у справі №914/3681/23(442/165/25) за виключними обставинами позивач зазначив, що 11 грудня 2025 року Конституційним Судом України прийнято рішення у справі № 1- 7/2024(337/24) № 1-р/2025, яким визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину першу статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.
Мотивуючи прийняте рішення Конституційний Суд України зазначив, що фактично право працівника на одержання винагороди за працю підлягає судовому захисту лише в межах установленого строку звернення до суду, зі спливом якого працівник втрачатиме можливість ефективного та дієвого поновлення своїх прав у спосіб звернення до суду.
Враховуючи, що після прийняття Господарським судом Львівської області рішення 25.09.2025 справу №914/3681/23(442/165/25) позов ОСОБА_1 до ПАТ «НПК - Галичина», проте під час перегляду рішення в апеляційному порядку було прийнято рішення Конституційного Суду України яке визнає таким, що не відповідає Конституції України ч.1 ст. 233 КЗпП, позивач просить суд переглянути постанову Західного апеляційного Господарського суду від 22 січня 2026 року.
Узагальнені заперечення відповідача
Відповідач, заперечуючи проти задоволення заяви позивача про перегляд судового рішення за виключними обставинами, просив звернути увагу на те, що судами першої та апеляційної інстанції було встановлено з матеріалів справи, що позивач ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з ПАТ «НПК - Галичина» у період з 23.12.2023 до 13.03.2024 та був звільнений на підставі п. 2 ст. 36 КЗпП України у зв'язку із закінченням строку дії строкового трудового договору.
У відповідь на адвокатські запити представника позивача, відповідачем була надана довідка про доходи від 20.06.2024, а також довідка від 12.09.2024, з яких чітко вбачається розмір нарахованої та фактично виплаченої заробітної плати за кожен місяць роботи, кількість відпрацьованих годин та застосована погодинна тарифна ставка, що відповідає приписам статті 116 КЗпП України.
У постанові від 22.01.2026 колегія суддів дійшла висновку, що вже з моменту отримання довідки про доходи 20.06.2024, а тим більше довідки від 12.09.2024, позивач об'єктивно знав або повинен був знати про розмір своєї заробітної плати, порядок її нарахування та можливе порушення свого права, а відтак саме з цього часу у нього виникло право на звернення до суду. У такому разі тримісячний строк, передбачений ч. 2 ст. 233 КЗпП України, сплив у грудні 2024 року.
Натомість, рішенням Конституційного Суду України від 11 грудня 2025 року у справі №1-7/2024(337/24) №1-р/2025 визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину 1 ст. 233 КЗпП України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.
Водночас, при вирішенні спору у цій справі, враховуючи, що трудові відносини припинені, застосуванню підлягає частина друга статті 233 Кодексу законів про працю України, яка є чинною і яка правильно застосована судом апеляційної інстанції.
Висновки апеляційного господарського суду з посиланнями на норми права
Відповідно до частини першої статті 320 Господарського процесуального кодексу України рішення, постанови та ухвали господарського суду, Вищого суду з питань інтелектуальної власності, якими закінчено розгляд справи, а також ухвали у справах про банкрутство (неплатоспроможність), які підлягають оскарженню у випадках, передбачених Кодексом України з процедур банкрутства, що набрали законної сили, можуть бути переглянуті за нововиявленими або виключними обставинами.
Підставами для перегляду судових рішень у зв'язку з виключними обставинами є: 1) встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконане; 2) встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні цієї справи судом; 3) встановлення вироком суду, що набрав законної сили, вини судді у вчиненні кримінального правопорушення, внаслідок якого було ухвалено судове рішення. (частина третя статті 320 ГПК України).
Наведеним положенням процесуального закону запроваджено правовий механізм перегляду судового рішення, яке набрало законної сили, у зв'язку з виключними обставинами, якими є, зокрема, визнання Конституційним Судом України неконституційним закону або його окремих положень, застосованих судом під час розгляду справи, при умові, якщо рішення суду ще не виконане.
Предметом спору у цій справі є вимоги позивача (звільненого у зв'язку із закінченням строкового трудового договору) до відповідача (роботодавця) виплатити заробітну плату, недоотриману внаслідок порушення роботодавцем вимог законодавства щодо мінімальної погодинної заробітної плати, та суму індексації, у зв'язку з порушенням строку виплати заробітної плати.
Відповідно до ч.1 ст.233 КЗпП України (в редакції, чинній станом на дату ухвалення рішення суду першої інстанції) працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Відповідно до ч.2 ст.233 КЗпП України із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116). Домашній працівник має право звернутися до суду із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення в місячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Рішенням Конституційного Суду України від 11 грудня 2025 року у справі № 1- 7/2024(337/24) № 1-р/2025 визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину 1 ст. 233 КЗпП України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.
У п.9 мотивувальної частині вказаного рішення наведено такі висновки:
«Конституційний Суд України вважає, що запровадження тримісячного строку для звернення працівника під час дії трудових відносин до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат обмежує гарантоване право особи на своєчасне одержання винагороди за працю та уможливлює невиконання роботодавцем обов'язку з оплати праці, зокрема у випадках, коли працівник звертатиметься до суду пізніше ніж через три місяці з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Фактично право працівника на одержання винагороди за працю підлягає судовому захисту лише в межах установленого строку звернення до суду, зі спливом якого працівник втрачатиме можливість ефективного та дієвого поновлення своїх прав у спосіб звернення до суду.
Якщо працівник пропустив тримісячний строк звернення до суду, обов'язок роботодавця щодо виплати заробітної плати та інших належних працівникові виплат і право працівника на одержання винагороди за працю не припиняються, тоді як дієвість та ефективність способів поновлення права працівника на одержання винагороди за працю, зокрема у спосіб стягнення заборгованості в судовому порядку, зазнає суттєвого обмеження, оскільки не передбачено поновлення пропущеного строку. Працівник може опинитися в невигідному юридичному становищі, коли після спливу встановленого оспорюваними приписами Кодексу тримісячного строку відповідне право не підлягатиме захисту судом, а подальше отримання працівником сум заробітної плати значною мірою залежатиме від бажання роботодавця виплатити заборгованість в позасудовому порядку.
Законодавець, установлюючи тримісячний строк для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, не врахував, що зобов'язання щодо виплати винагороди за працю є триваючим, призводить до фактичного звуження змісту та обсягу конституційних прав працівника, гарантованих статтями 43 і 55 Конституції України. Така законодавча конструкція ставить працівника, який перебуває у трудових відносинах, у менш захищене становище порівняно зі звільненим працівником, що суперечить принципу рівності та гарантії ефективного судового захисту.
Отже, установлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат суперечить Конституції України, оскільки призводить до фактичного звуження змісту та обсягу конституційних прав, гарантованих статтями 43 і 55 Конституції України, порушує гарантії своєчасного одержання винагороди за працю та позбавляє працівника реальної можливості ефективно реалізувати право на судовий захист, що суперечить частині першій статті 8, частині сьомій статті 43, частині першій статті 55 Конституції України.».
Таким чином, рішення Конституційного Суду України від 11.12.2025 у справі №1-7/2024(337/24) №1-р/2025 стосується визнання неконституційною частини першої ст.233 КЗпП України та стосується спорів про стягнення заробітної плати та інших належних виплат за позовами працівників, які перебувають у трудових відносинах, оскільки наведена норма ставить таких працівників у менш захищене становище порівняно зі звільненими працівниками.
Водночас, у спірних правовідносинах, як було встановлено у постанові Західного апеляційного господарського суду від 22.01.2026, позов заявлено працівником, що був звільнений у зв'язку із закінченням строкового трудового договору.
При цьому, апеляційний суд також встановив обставини пропуску строку, встановленого у ч.2 ст.233 КЗпП України, на звернення до суду у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні.
Частина друга статті 233 КЗпП України, яка підлягає застосуванню до спірних правовідносин, є чинною в редакції, що діяла на час ухвалення рішення Господарського суду Львівської області від 25.09.2025 та постанови Західного апеляційного господарського суду від 22.01.2026 у справі №914/3681/23(442/165/25).
Враховуючи наведене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами постанови Західного апеляційного господарського суду від 22.01.2026 у справі № 914/3681/23(442/165/25).
Керуючись ст.ст. 86, 129, 269, 270, 275, 276, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд
1. У задоволенні вимог заяви ОСОБА_1 від 03.03.2026 (вх. №01-05/627/26 від 04.03.2026), яку подав адвокат Чехов Д.А., про перегляд за виключними обставинами постанови Західного апеляційного господарського суду від 22.01.2026 у справі № 914/3681/23(442/165/25) - відмовити.
2. Постанову Західного апеляційного господарського суду від 22.01.2026 у справі № 914/3681/23(442/165/25) - залишити без змін.
3. Судовий збір, сплачений за подання апеляційної скарги - покласти на скаржника.
Ухвала суду набирає законної сили негайно після її оголошення та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки встановлені ст. 287, 288 ГПК України протягом двадцяти днів з дня її проголошення.
Матеріали справи повернути в місцевий господарський суд.
Головуючий суддя Желік М.Б.
суддя Галушко Н.А.
суддя Орищин Г.В.