Справа № 639/9069/25 Головуючий суддя у 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/818/934/26 Суддя-доповідач: ОСОБА_2
Категорія: ч.4 ст.185 КК України
06 квітня 2026 року колегія суддів судової палати у кримінальних справах Харківського апеляційного суду у складі:
головуючого - судді - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
обвинуваченого - ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Харкові кримінальне провадження за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_7 на вирок Новобаварського районного суду м.Харкова від 19 січня 2026 року стосовно ОСОБА_7 , -
Вироком Новобаварського районного суду м.Харкова від 19.01.2026 ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Коротич Харківського району Харківської області, українця, громадянина України, з вищою освітою, неодруженого, офіційно не працевлаштованого, який зареєстрований та фактично мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого:
- вироком Харківського районного суду Харківської області від 08.02.2011 за ч. 3 ст. 185 КК України до 3 років позбавлення волі, зі звільненням від відбування покарання на підставі ст. 75 КК України, з іспитовим строком на 1 рік;
- вироком Харківського районного суду Харківської області від 23.03.2012 за ч. 3 ст. 185, ст. 71 КК України до 3 років 1 місяця позбавлення волі;
- вироком Дергачівського районного суду Харківської області від 20.10.2014 за ч. 2 ст. 15 ч. 3 ст. 185, ч. 3 ст. 68, ст. 71 КК України до 3 років 1 місяця позбавлення волі;
- вироком Харківського районного суду Харківської області від 17.01.2020 за ч. 3 ст.185 КК України до 5 років 6 місяців позбавлення волі,
визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України, та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
Строк відбування покарання ОСОБА_7 рахується з дня його фактичного затримання після набрання вироком законної сили та приведення його до виконання.
Відповідно до ч. 7 ст. 72 КК України, зараховано у строк покарання ОСОБА_7 строк застосування до нього у цьому кримінальному провадженню запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту з 27.11.2025 до закінчення строку його дії, з розрахунку, що три дні цілодобового домашнього арешту відповідають одному дню позбавлення волі.
До набрання вироком законної сили, але не більше, ніж на 2 місці, тобто до 19.03.2026, обвинуваченому ОСОБА_7 залишено без змін запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту, обраний ухвалою слідчого судді Новобаварського районного суду м. Харкова від 27.11.2025.
Стягнуто з ОСОБА_7 процесуальні витрати на залучення експерта у розмірі 400 грн. 00 коп.
Скасовано арешт майна, накладений ухвалою слідчого судді Новобаварського районного суду м. Харкова від 25.11.2025 по справі №639/8870/25 (провадження №1-кс/639/1571/25).
Вирішено долю речових доказів відповідно до вимог ст.100 КПК України.
Цим вироком встановлено, що ОСОБА_7 , будучи раніше судимий за злочини проти власності, повторно вчинив умисне кримінальне правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 185 КК України, за таких обставин.
Так, ОСОБА_7 у період дії воєнного стану, введеного Указом Президента України №64/2022 від 24 лютого 2022 року «Про введення воєнного стану в Україні» (затверджений Законом України № 2102-ІХ від 24.02.2022 «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні») та в подальшому продовженого відповідно до ст. ст. 85,106 Конституції України та Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12 травня 2015 року № 389-VIII, а саме 03.11.2025, приблизно о 16:00, перебував за адресою: м. Харків, вул. Полтавський шлях, буд. 155, біля магазину «Вина світу», де познайомився з раніше незнайомим йому чоловіком - потерпілим ОСОБА_8 , який перебував разом зі своїм велосипедом. В ході бесіди потерпілий ОСОБА_8 залишив свій велосипед, на якому знаходився чохол, в якому знаходився мобільний телефон «IPhone 13 Pro Max», 128 Гб оперативної пам'яті біля вказаного магазину та відійшов по своїм справам на 10 хвилин, а ОСОБА_7 залишився стояти біля вказаного велосипеду.
Саме в цей час, у ОСОБА_7 виник раптовий злочинний умисел, спрямований на таємне викрадення вищевказаного мобільного телефону та реалізуючи свій злочинний умисел, направлений на таємне викрадення вищевказаного мобільного телефону, діючи умисно, повторно, з корисливих мотивів, з метою незаконного збагачення, усвідомлюючи протиправність свого злочинного задуму, використовуючи ту обставину, що за його діями, як на його думку, ніхто не спостерігає і не може завадити доведенню протиправного умислу до кінця, таємно заволодів мобільним телефоном «IPhone 13 Pro Max», 128 Гб оперативної пам'яті.
Таким чином, ОСОБА_7 , діючи усвідомлено, виконав усі дії, які вважав за необхідне для доведення до кінця свого злочинного умислу, спрямованого на заволодіння мобільним телефоном, належним ОСОБА_8 .
Після цього ОСОБА_7 , звернувши на свою користь майно, з місця вчинення злочину зник, розпорядившись ним в подальшому на власний розсуд.
В результаті вчинення кримінального правопорушення ОСОБА_7 заволодів майном, що належить потерпілому ОСОБА_8 на суму 23 103 грн. 75 коп.
Не погодившись з вироком суду першої інстанції, обвинувачений ОСОБА_7 подав на нього апеляційні скарги.
Обвинувачений ОСОБА_7 в своїй апеляційній скарзі просить змінити вирок Новобаварського районного суду м.Харкова від 19.01.2026 щодо нього, звільнивши його від призначеного покарання з випробування на підставі ст.ст.75, 76 КК України.
Обґрунтовуючи свою вимогу обвинувачений посилається на те, що суд першої інстанції при призначенні йому покарання не в повній мірі дотримався положень статей 50, 65 КК України, не врахувавши усі фактичні обставини справи та відомості про його особу, а саме те, що за час проведення досудового розслідування і судового розгляду він не вчинив жодного правопорушення та належним чином виконував умови режиму запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту. Зазначає, що він має сім'ю, постійне місце мешкання, працевлаштований за наймом в магазині різноробом, є єдиним годувальником в сім'ї і утримую матір - пенсіонерку, 1959 року народження, яка страждає на вегето-судинну дистонію, варикоз, діабет 2 ступеня, катаракту обох очей з ускладненням (потрібна операція), у зв'язку з чим, у разі направлення його для відбування покарання у місця позбавлення волі, його сім'я опиниться на межі виживання, залишиться без будь-яких засобів до існування, а хвора мати - без життєво необхідного догляду, ліків і підтримки, що може спричинити невідворотне погіршення її здоров'я та непоправні наслідки для всієї родини.
Крім того, обвинувачений зазначає в своїй апеляційній скарзі, що не заперечував своєї вини у вчиненні злочину, передбаченого ч.4 ст.185 КК України, та погодився на застосування спрощеної процедури за ч.3 ст.349 КПК України, але у формулюванні обвинувачення, визнаного судом доведеним, неправильно встановлено адресу місця вчиненого злочину, оскільки події у цьому кримінальному провадженні відбувались за адресою: м.Харків, вул.Полтавський шлях, буд.115, біля магазину «Вина світу», а не біля будинку №155 по цій вулиці, як це зазначено у формулюванні обвинувачення.
Вислухавши доповідь судді, доводи обвинуваченого, які підтримав свою апеляційну скаргу і просив застосувати до нього положення ст.ст.75, 76 КК України, думку прокурора, який вважав за необхідне змінити оскаржуваний вирок лише в частині зазначення у формулюванні обвинувачення правильної адреси місця скоєння злочину, а в решті залишити без змін, вивчивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_7 підлягає задоволенню, зважаючи на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, яке ухвалено згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим кодексом.
Як вбачається з відомостей матеріалів судового провадження, в суді першої інстанції учасники кримінального провадження не оспорювали фактичні обставини кримінального провадження, у зв'язку з чим судовий розгляд було здійснено в порядку ч.3 ст. 349 КПК України.
В своїй апеляційній скарзі обвинувачений також не оспорює фактичні обставини кримінального провадження щодо вчинення ним кримінального правопорушення за ч.4 ст.185 КК України, а тому колегія суддів, дотримуючись вимог ч.2 ст.394 та ч.1 ст.404 КПК України, не перевіряє оскаржуваний вирок в цій частині.
Водночас, в своїй апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_7 зазначає, що інкримінований йому злочин було вчинено за іншою адресою, ніж це зазначено в обвинувальному акті у цьому кримінальному провадженні та у формулюванні обвинуваченні, визнаного судом доведеним, які, з урахуванням думку прокурора та обвинуваченого, перевірені колегією суддів під час апеляційного розгляду, з наступних підстав.
Так, колегія суддів бере до уваги висновки колегії суддів Великої Палати Верховного Суду, зазначені у постанові від 27.02.2018 у справі № 756/5578/15-к (провадження № 13-3зво18), згідно яких, національне законодавство, зокрема ч. 2 ст. 394 КПК України, встановлює обмеження щодо можливості апеляційного оскарження судового рішення лише з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися та дослідження яких суд визнав недоцільним. Право на оскарження рішення суду з підстави неправильної кваліфікації дій КПК України не обмежується. Тобто норми КПК України не містять обмежень щодо оскарження в апеляційному порядку кримінально-правової кваліфікації дій, зокрема й у тих кримінальних провадженнях, у яких під час судового розгляду суд першої інстанції застосував ч. 3 ст. 349 КПК України і визнав недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорювалися.
Крім того, колегія суддів враховує, що повне визнання вини, беззаперечне визнання фактичних обставин кримінального провадження та кваліфікації своїх дій, правильне розуміння та усвідомлення змісту обставин злочину, в якому обвинувачується, правові наслідки розгляду за спрощеною процедурою, а також відсутність сумнівів у добровільності позиції щодо усвідомлення обвинуваченим цих обставин є обов'язковими передумовами можливості здійснення розгляду провадження в порядку ч.3 ст. 349 КПК України.
Належить також врахувати, що при застосуванні норм ч.3 ст.349 КПК України єдиним доказом на підтвердження встановлених судом обставин - є лише зміст показань обвинуваченого. Зазначена обставина є істотною, оскільки впливає на висновки суду щодо доведеності вини особи за пред'явленим обвинуваченням, правової кваліфікації дій обвинуваченого, що пов'язано, у тому числі, з правильністю призначеного покарання.
Доводи апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_7 щодо неправильного зазначення адреси місця вчиненого злочину, колегія суддів вважає обґрунтованими, оскільки не позбавлені фактичних підстав.
Зокрема, як вбачається з обвинувального акту у цьому кримінальному провадженні та формулювання обвинувачення, визнаного судом першої інстанції доведеним, інкримінований ОСОБА_7 злочин за ч.4 ст.185 КК України, було вчинено останнім за адресою: м. Харків, вул. Полтавський шлях, буд. 155, біля магазину «Вина світу».
Разом з цим, зі звукозапису судового засідання від 26.12.2025 вбачається, що обвинувачений ОСОБА_7 підтвердив, що він таємно викрав мобільний телефон потерпілого ОСОБА_8 у м.Харкові на Холодній горі біля магазину «Вина світу», навпроти Свято-Озерянської храму.
Крім того, під час апеляційного розгляду, з урахуванням думки прокурора, було повторно допитано обвинуваченого ОСОБА_7 в порядку ст.351 КПК України, з метою встановлення усіх фактичних обставин кримінального провадження.
При цьому, під час свого допиту обвинувачений ОСОБА_7 зазначив, що він вчинив таємне викрадення майна потерпілого ОСОБА_8 , перебуваючи на Холодній горі у м.Харкові, навпроти Свято-Озерянської храму, біля магазину «Вина світу», який знаходиться за адресою: м. Харків, вул. Полтавський шлях, буд. 115.
Зазначені обставин також підтвердив прокурор ОСОБА_6 під час апеляційного розгляду, зазначивши, що прокурором у кримінальному провадженні допущено описку в обвинувальному акті стосовно ОСОБА_7 , у зв'язку з чим вважав за можливе змінити оскаржуваний вирок у цій частині.
Колегія суддів також враховує, що з відкритих джерел, що є в загальному доступі, вбачається, що магазин «Вина світу» на Холодній горі у м.Харкові розташований по вул. Полтавський шлях, буд. 115.
Отже, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції не звернуто уваги на допущену прокурором описку в пред'явленому обвинуваченні, що міститься в обвинувальному акті в частині адреси місця вчинення злочину, не врахував показання обвинуваченого ОСОБА_7 та помилково зазначив у формулюванні обвинувачення, визнаного судом доведеним, що ОСОБА_7 вчинив інкримінований йому злочин, перебуваючи за адресою: м. Харків, вул. Полтавський шлях, буд. 155.
Відповідно до п.4 ч.1 ст.408 КПК України, суд апеляційної інстанції змінює оскаржуваний вирок в інших випадках, якщо його зміна не погіршує становища обвинуваченого.
За таких обставин, на підставі п.2 ч.1 ст.407, п.4 ч.1 ст.408 КПК України, вирок суду першої інстанції підлягає зміні, шляхом виключення з його мотивувальної частини, а саме формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, вказівку та посилання суду на вчинення ОСОБА_7 крадіжки біля будинку «№155» по вул. Полтавський шлях у місті Харкові, зазначивши, що правильна адреса місця вчинення злочину: м.Харків, вул. Полтавський шлях, буд.115, біля магазину «Вина світу».
Крім того, перевіряючи вирок в частині правильності призначення покарання обвинуваченому, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції недостатньо врахував усі фактичні обставини кримінального провадження, ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення та відомості про особу винного, а тому дійшов помилкового висновку щодо неможливості виправлення обвинуваченого без реального відбуття покарання у виді позбавлення волі, з огляду на наступне.
Так, дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного й доцільного заходу примусу, яке би ґрунтувалося на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяло досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини та захистом інтересів держави й суспільства.
Суд, призначаючи покарання, враховує, що покарання, як захід державного реагування на осіб, котрі вчинили кримінальне правопорушення, є головною і найбільш поширеною формою реалізації кримінальної відповідальності, роль і значення якого багато у чому залежать від обґрунтованості його призначення і реалізації. Застосування покарання є одним із завершальних етапів кримінальної відповідальності, на якому суд вирішує питання, визначені ч. 1 ст. 368 КПК України, та яке виступає правовим критерієм, показником негативної оцінки як самого правопорушення, так і особи, котра його вчинила. Покарання завжди має особистий, індивідуалізований характер, а його призначення і виконання можливе тільки щодо особи, визнаної винуватою у вчиненні кримінального правопорушення. При цьому призначення необхідного і достатнього покарання повною мірою забезпечує відчуття справедливості як у потерпілого, так і суспільства.
Відповідно до ч. 2 ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Відповідно до норм ст. 65 КК України та роз'яснень, наведених в п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 «Про практику призначення судами кримінального покарання», призначаючи покарання у кожному конкретному випадку, суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових кримінальних правопорушень.
Системне тлумачення цих правових норм дозволяє дійти висновку, що питання призначення кримінального покарання та звільнення від його відбування повинні вирішуватися з урахуванням мети покарання.
З огляду на положення ст. 75 КК України, законодавець підкреслює важливість такої цілі покарання як виправлення засудженого, передбачивши, що при призначенні низки покарань, у тому числі, у виді обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, особу може бути звільнено від відбування покарання з іспитовим строком, якщо суд дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, при цьому суд має врахувати не тільки тяжкість кримінального правопорушення, особу винного, але й інші обставини справи.
Так, суд першої інстанції призначаючи обвинуваченому ОСОБА_7 покарання за ч.4 ст.185 КК України, дотримуючись вимог ст. 50, 65 КК України, правильно врахував тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України відноситься до тяжкого кримінального правопорушення, відомості про особу обвинуваченого, а також наявність обставин, що пом'якшують покарання, та відсутність обтяжуючих покарання обставин.
Судом також правильно встановлено обставини, яка пом'якшують покарання, - щире каяття обвинуваченого. При цьому судом враховано, що ОСОБА_7 визнав свою вину у вчиненні кримінального правопорушення, піддав свої дії критичній оцінці, висловив жаль щодо скоєного. Також судом враховано, що викрадене майно повернуто потерпілому ОСОБА_8 .
Обставин, які обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_7 , передбачених ст. 67 КК України, судом не встановлено.
Окрім характеру та тяжкості вчиненого кримінального правопорушення судом першої інстанції було враховано особу ОСОБА_7 , який раніше судимий, а також на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, неодружений, дітей та інших непрацездатних осіб на утриманні не має, офіційно не працює, має місце реєстрації та постійне місце проживання.
За таких обставин, суд першої інстанції, дотримуючись загальних засад призначення покарання, вироком визнав ОСОБА_7 за пред'явленим обвинуваченням та правильно призначив покарання за вчинений злочину у виді позбавлення волі на строк 5 років, тобто у мінімальних межах санкції ч.4 ст.185 КК України.
При цьому, суд першої інстанції дійшов висновку, що виправлення ОСОБА_7 , попередження скоєння ним нових злочинів та досягнення цілей покарання щодо обвинуваченого є неможливе без реального відбування покарання у виді позбавлення волі, яке має бути призначене у розмірі нижньої межі санкції ч. 4 ст. 185 КК України, що буде необхідним та достатнім.
Але, з такими висновками суду не може погодитись колегія суддів, оскільки судом першої інстанції не враховані усі фактичні обставини кримінального провадження та відомості про особу обвинуваченого, а також оскаржуваний вирок не містить обґрунтованого та належним чином вмотивованого посилання на обставини, які б при застосуванні щодо ОСОБА_7 положень ст. 75 КК України свідчили про неможливість його виправлення без відбування покарання у виді позбавлення волі.
Невжиття ж звільнення від покарання з випробуванням лише з мотивів тяжкості вчиненого злочину та суворості передбаченого за нього покарання є таким, що суперечить засадам кримінального провадження, які проголошують верховенство права, законність, справедливість.
При цьому, колегія суддів не погоджується з твердженнями прокурора про неможливість застосування до обвинуваченого ОСОБА_7 положень ст.75 КК України лише з підстав того, що останній раніше притягувався до кримінального відповідальності, з наступних підстав.
Зокрема, як встановлено під час апеляційного розгляду, після вчинення інкримінованого злочину обвинувачений ОСОБА_7 офіційно працевлаштувався у ПП «ПРІНТЕР-ЕКСПЕРТ» на посаді вантажника, а саме з 01.01.2026, що підтверджується відомостями довідки від 28.02.2026 №01/28-02 за підписом директора ПП «ПРІНТЕР-ЕКСПЕРТ» ОСОБА_9 .
За таких обставин, ОСОБА_7 робить реальні заходи щодо інтегрування у суспільство, тобто займається суспільно-корисною працею, що поза розумним сумнівом свідчить про можливість виправлення обвинуваченого без ізоляції від суспільства.
Згідно відомостей характеристики за місце роботи від 01.04.2026 за підписом директора ПП «ПРІНТЕР-ЕКСПЕРТ» ОСОБА_9 , ОСОБА_10 працює в ПП «ПРІНТ-ЕКСПЕРТ» з 01.01.2026. За порівняно короткий час робота зарекомендував себе як дисциплінований та сумлінний працівник. До виконання посадових обов'язків ставиться відповідально, порушень трудової та виробничої дисципліни не мав. Технологічні процеси та вимоги техніки безпеки виконує у повному обсязі, оперативно та якісно, не потребуючи додаткового контролю з боку керівництва. Особисті якості та соціальна адаптованість. ОСОБА_7 відзначається високим рівнем соціальної адаптованості та емоційної стабільності. У колективі проявляє себе як врівноважена, неконфліктна та комунікабельна людина. Швидко налагодив конструктивні відносини з колегами та керівництвом, виявляє повагу та готовність прийти на допомогу, користується заслуженим авторитетом. Схильності до деструктивної поведінки чи конфліктів не виявляв. У побуті характеризується позитивно, дотримується загальноприйнятих норм моралі та правил поведінки в суспільстві. За наявними даними, веде здоровий спосіб життя. Стягень не має.
Крім того, колегія суддів враховує, що на утриманні ОСОБА_10 є мати похилого віку - ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з якою він разом мешкає, що підтверджується відомостями довідки спеціаліста 1-ї категорії з питань реєстрації місця проживання та ведення реєстру територіальної громади Пісочинської селищної ради ОСОБА_12 №214 від 03.04.2026.
Належить також врахувати відомості виписки із медичної картки амбулаторного хворого, з якої вбачається, що мати обвинуваченого - ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , має ряд захворювань та проблеми зі здоровієм, у зв'язку з чим потребує постійного нагляду сімейного лікаря, невропатолога, ендокринолога, кардіолога.
Під час апеляційного розгляду обвинувачений ОСОБА_10 пояснив, що він є єдиним годувальником в сім'ї та утримую свою матір похилого віку, яка не може себе самостійно утримувати та обслуговувати, а у разі направлення його до місць позбавлення волі на такий тривалий строк, його хвора мати залишиться одна та без життєво необхідного догляду, ліків і підтримки, що може спричинити невідворотне погіршення її здоров'я та непоправні наслідки, оскільки інших родичів у неї немає.
Колегія суддів також враховує фактичні обставини кримінального провадження, а саме вчинення обвинуваченим лише одного епізоду крадіжки, внаслідок вчиненого злочину непоправимих негативних наслідків не настало та викрадений мобільний телефон повернуто потерпілому.
Також, апеляційний суд враховує і позицію потерпілої сторони, а саме потерпілий ОСОБА_8 в своїй письмовій заяві, адресованої до суду першої інстанції, зазначив, що будь-яких претензій матеріального та морального характеру не має, цивільний позов заявляти не буде, не просив призначити обвинуваченому покарання у виді позбавлення волі з його реальним відбуттям.
Слід також звернути увагу, що під час досудового розслідування та судового розгляду обвинувачений добросовісно виконував обов'язки, покладені на нього, та судовий розгляд у цьому кримінальному провадження провадився за правилами ч.3 ст. 349 КПК України, тобто ОСОБА_10 повністю визнав свою вину за пред'явленим обвинуваченням та намагався сприяти встановленню істини у справі.
Щодо посилань прокурора на те, що ОСОБА_10 має незняті та непогашені судимості за аналогічні злочини, то такі є безпідставними, оскільки зазначені обставини були враховані судом першої інстанції при призначенні покарання в мінімальних межах санкції, передбаченої ч.4 ст.185 КК України.
Колегія суддів також враховує, що хоча обвинувачений ОСОБА_10 раніше неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності за вчинення злочинів проти власності, але після вчиненого злочину у цьому кримінальному провадженні офіційно працевлаштувався, має сім'ю та на його утриманні перебуває мати похилого віку, яка потребує постійного догляду та його допомоги.
Тобто, після вчинення останнього злочину та на час апеляційного розгляду обвинувачений ОСОБА_10 піддав свої дії критичній оцінці, висловив жаль щодо скоєного, щиро розкаявся у вчиненому, сприяв розкриттю злочину під досудового розслідування і судового розгляду, офіційно працевлаштувався, отримує стабільний дохід, мешкає разом зі своєю матір'ю, яка знаходиться на його утримання, потребує постійного догляду та допомоги, внаслідок наявності у неї ряду захворювань.
На переконання колегії суддів, зазначені вище обставини та відомості про особу обвинуваченого свідчать про те, що останній став на шлях виправлення та своїми діями об'єктивно намагається стати на шлях виправлення. Тобто, така позиція та поведінка обвинуваченого повністю підтверджується об'єктивними даними, які походять з різних джерел, та не є суб'єктивними твердженнями ОСОБА_10 .
За приписами статей 50, 65 та 75 КК України питання призначення покарання та звільнення від його відбування повинні вирішуватися з урахуванням можливості досягти мети покарання як такої, що включає не тільки кару, а і виправлення засуджених, запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами.
Згідно зі ст.414 КПК України, невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Термін «явно несправедливе покарання» вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК України, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Верховним Судом 01.02.2018 році у справі №634/609/15-к (провадження 51-658км17) визначено поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві, яка за визначенням охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб'єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом'якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 КК) визначенні «інших обставин справи», можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування ст.75КК тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду і розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб'єкта.
Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським Судом з прав людини (зокрема справа «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
Згідно положенням ч. 1 ст. 75 КК України, якщо суд при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Системний аналіз вищезазначеної норми Закону свідчить, що звільнення від відбування покарання з випробуванням допускається тільки при призначенні покарання у виді: виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк п'ять років чи менше.
Справедливість покарання повинна визначатися з точки зору врахування інтересів усіх суб'єктів кримінально-правових відносин.
Конституційний Суд України у своєму рішенні зазначив: «Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину. Справедливе застосування норм права - є не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного».
У силу п.2 ч.1 ст. 407 КПК за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право змінити його.
Відповідно до п. 1 ч.1 ст. 408 КПК, суд апеляційної інстанції змінює вирок у разі пом'якшення призначеного покарання.
Згідно п.4 ч.1 ст. 409 КПК підставою для зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про необхідність зміни оскаржуваного вироку, на підставі п.2 ч.1 ст.407, п.1 ч.1 ст.408, ст.414 КПК України, та пом'якшення призначеного ОСОБА_10 покарання за ч.4 ст.185 КК України, шляхом звільнення від його відбування з випробуванням на максимальний термін, передбачений ч.4 ст. 75 КК України.
Отже, приймаючи до уваги другорядну роль кари як мети покарання, враховуючи визначені законом обставини, як нові, так і ті, що були взяті до уваги судом першої інстанції, а також відомості про особу обвинуваченого у своїй сукупності, на переконання колегії суддів, звільнення ОСОБА_10 від відбування покарання з випробуванням в умовах передбаченого контролю за його поведінкою буде вважатися співрозмірним характеру вчиненого діяння та його наслідкам.
При цьому, вирішуючи питання про звільнення ОСОБА_10 від призначеного основного покарання, колегія суддів, відповідно до вимог статей 50, 65 та 75 КК України, враховує суспільну небезпечність діяння, ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до положень ст.12 КК України відноситься до тяжких злочинів, позицію потерпілого, наявність обставин, які пом'якшують покарання, відсутність обтяжуючих покарання обставин, відомості про особу обвинуваченого, який раніше притягувався до кримінальної відповідальності, але після вчинення злочину у цьому кримінальному провадженні працевлаштувався, тобто став на шлях виправлення та змінив свій образ життя, вину визнав у повному обсязі, щиро розкаюється, має постійне місце проживання, за яким мешкає разом зі своєю матір'ю, яка перебуває на його утриманні та має ряд захворювань, а тому потребує постійного догляду та допомоги, колегія суддів дійшла висновку, що виправлення ОСОБА_10 можливе без ізоляції від суспільства з випробуванням, але із визначенням йому іспитового строку в максимальному розмірі та з покладенням на нього обов'язків, передбачених ст.76 КК України.
Таким чином, доводи апеляційні скарги обвинуваченого щодо зайвої суворості призначеного покарання, на думку колегії суддів, є слушними та обґрунтованими, оскільки судом першої інстанції недостатньо враховані усі обставинам цього кримінального провадження, відомості про особу обвинуваченого та ступень тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, внаслідок чого, у даному конкретному випадку, призначене покарання за ч.4 ст.185 КК України у виді 5 року обмеження волі з його реальним відбуттям є явно несправедливим за своєю суворістю.
На переконання колегії суддів, саме таке покарання відповідатиме загальним засадам призначення покарання, є пропорційним характеру вчинених дій, їх небезпечності, необхідним та достатнім для досягнення мети покарання - виправлення обвинуваченого та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б тягли за собою скасування ухваленого обвинувального вироку, не вбачається.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 408, 414, 418, 419 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_7 - задовольнити.
Вирок Новобаварського районного суду м.Харкова від 19 січня 2026 року стосовно ОСОБА_7 - змінити, виключивши із мотивувальної частини вироку вказівку та посилання суду на вчинення ОСОБА_7 інкримінованого йому злочину біля будинку «№155» по вул. Полтавський шлях у місті Харкові, зазначивши, що правильна адреса місця вчинення злочину: м.Харків, вул. Полтавський шлях, буд.115, біля магазину «Вина світу».
Цей же вирок Новобаварського районного суду м.Харкова від 19 січня 2026 року в частині призначеного ОСОБА_7 покарання - змінити.
Вважати ОСОБА_7 засудженим за ч.4 ст.185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п'ять) років.
На підставі ст. 75 КК України, звільнити обвинуваченого ОСОБА_7 від відбування призначеного покарання з випробуванням, якщо він протягом іспитового строку, тривалістю 3 (три) роки, не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає покладені на нього обов'язки.
Відповідно до п.п.1, 2 ч.1, п.2 ч.3 ст.76 КК України, покласти на ОСОБА_7 наступні обов'язки:
- періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;
- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання;
- не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
В решті вирок Новобаварського районного суду м.Харкова від 19 січня 2026 року стосовно ОСОБА_7 - залишити без змін.
Ухвала набирає чинності з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення.
Головуючий -
Судді :