Справа № 621/4046/24 Головуючий суддя І інстанції Філіп'єва В. В.
Провадження № 22-ц/818/495/26 Суддя доповідач Яцина В.Б.
Категорія: про стягнення аліментів
14 квітня 2026 року м. Харків.
Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого Яцини В.Б.
суддів колегії Маміної О.В., Пилипчук Н.П.,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Зміївського районного суду Харківської області від 08 травня 2025 року, по цивільній справі № 621/4046/24, за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зменшення розміру аліментів,
У жовтні 2024 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 про зменшення розміру аліментів, в якій просив зменшити розмір аліментів, визначених рішенням суду від 26.11.2020 року, відповідно до його поточного матеріального становища.
Позовна заява мотивована тим, що відповідно до судового рішення у справі № 621/3068/20 від 26.11.2020 року він зобов'язаний сплачувати аліменти на утримання дитини ОСОБА_4 у розмірі 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку. З моменту ухвалення вказаного рішення його матеріальне становище суттєво змінилося, що унеможливлює виконання ним зобов'язань у встановленому розмірі. На підставі додаткової угоди до Договору від 30.10.2024 року, трудовий договір, укладений ним з Благодійною організацією "Громадське здоров'я" було розірвано з 01.10.2024 року, в результаті чого позивач втратив основне джерело доходу. Він є особою з інвалідністю та має поточний щомісячний дохід обмежується соціальною виплатою у розмірі 2360,00 гривень. Крім того, позивач одружився з ОСОБА_5 , яка має неповнолітню дитину ОСОБА_6 .
Вважає, що у зв'язку з новими сімейними обов'язками, його фінансове становище потребує перерозподілу для забезпечення потреб нової сім'ї. При цьому, заборгованості з виплати аліментів позивач не має.
Посилаючись на вказані обставини, уточнивши позовні вимоги 26.11.2024 року, ОСОБА_1 просив суд зменшити розмір аліментів на утримання дітей ОСОБА_4 та ОСОБА_7 , до 1050 гривень на кожну дитину, що в сумі складає 2100, 00 гривень та розглянути справу без його присутності. (а.с.1-4, 24-26)
Заочним рішенням Зміївського районного суду Харківської області від 08 травня 2025 року відмовлено у задоволені заяви.
Не погоджуючись з вказаним заочним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати заочне рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позовну заяву про зменшення розміру аліментів до 1000,00 грн щомісяця. Визнати факт належного виконання аліментного обов'язку за весь період судового розгляду. Долучити до матеріалів справи платіжні документи, які підтверджують сплату аліментів на картки дітей. У разі потреби - повідомити його про порядок внесення коштів на окремий рахунок виконавчої служби для належного зарахування сплат.
Вказав, що протягом усього часу, поки тривало судове розгляд справи, він продовжував
регулярно сплачувати аліменти в повному обсязі. Оскільки банківський рахунок відповідачки (матері дитини) перебував під арештом, він відкрив карткові рахунки на ім'я наших спільних дітей і здійснював перерахування саме на ці рахунки. У нього наявні всі платіжні документи, квитанції, банківські виписки, які підтверджують факт належного виконання аліментного обов'язку. Таким чином, він не уникав обов'язку сплачувати аліменти, а навпаки - забезпечував дітей безперебійно, навіть в умовах арешту банківських рахунків відповідачки.
Просив суд врахувати ці обставини, а також його складне матеріальне становище (інвалідність).
Частинами 1, 3 статті 369 ЦПК України передбачено, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.
Частиною 1 статті 369 ЦПК України передбачено, що апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Аналізуючи наведені норми права, судова колегія вважає за необхідне розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Судова колегія, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - залишити без змін.
Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем ОСОБА_1 належними та допустимими доказами не підтверджено погіршення його майнового стану, у тому числі, у зв'язку з утриманням дитини дружини. Крім того, суд зазначив, що батьки не мають компенсувати зменшення розміру аліментів за рахунок збільшення утримання однієї дитини порівняно з іншою. На думку суду, належних та допустимих доказів того, що змінилися обставини, які існували на момент постановлення рішення про стягнення аліментів, визначені ст. 192 СК України, що дають підстави для зменшення аліментів, позивачем не надано.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду.
Відповідно до ч. 2 ст. 51 Конституції України, обов'язок батьків щодо утримання своїх дітей є одним з головних конституційних обов'язків.
Згідно зі ч. 9, 10 ст. 7 Сімейного Кодексу України сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист.
У відповідності до ст.180 Сімейного Кодексу України, батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Враховуючи положення ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини, ч. 7 та ч. 8 ст. 7 СК України, при вирішенні будь-яких питань щодо дітей, суд повинен виходити з якнайкращого забезпечення інтересів дитини.
У відповідності до частини третьої статті 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Частина перша статті 192 СК України передбачає, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або за домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Частиною 4 статті 273 ЦПК України встановлено, що якщо після набрання рішенням суду законної сили, яким з відповідача присуджені періодичні платежі, зміняться обставини, що впливають на визначені розміри платежів, їх тривалість чи припинення, кожна сторона має право шляхом пред'явлення нового позову вимагати зміни розміру, строків платежів або звільнення від них.
У постанові Верховного Суду України від 05 лютого 2014 року у справі № 6-143цс13 зроблено висновок, що розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Отже, у зв'язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів матір дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища батька може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів. СК України передбачає підстави для зміни розміру аліментів, визначеного за рішенням суду, але не пов'язує їх зі способом присудження. Стаття 192 СК України тільки вказує на можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів за наявності доведених в судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом. З огляду на відсутність імперативної заборони змінювати розмір аліментів шляхом зміни способу їх присудження, за положеннями статті 192 СК України зміна розміру аліментів може мати під собою зміну способу їх присудження (зміна розміру аліментів, стягнутих за рішенням суду у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини на розмір аліментів, визначений у певній твердій грошовій сумі та навпаки). Отже, у спірних правовідносинах підлягає застосуванню не тільки стаття 192 СК України, але й низка інших норм, присвячених обов'язку батьків утримувати своїх дітей (стаття 182 «Обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів», стаття 183 «Визначення розміру аліментів у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини», стаття 184 «Визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі»).
Вказані висновки містяться постанові Верховного Суду від 12.01.2022 у справі №545/3115/19 (провадження №61-18145св20).
Отже, з аналізу даних правових норм вбачається, що при вирішенні питання про зменшення розміру аліментів, слід з'ясовувати чи змінилося матеріальне становище, сімейний стан та стан здоров'я сторін, і що ця зміна впливає на змогу сплачувати аліменти у вже визначеному розмірі. Особа, яка сплачує аліменти - платник аліментів, вправі звернутися до суду з позовом про зменшення розміру аліментів на дитину у тих випадках, коли погіршилося його матеріальне становище, сімейний стан чи стан його здоров'я або ж покращилося матеріальне становище, сімейний стан чи стан здоров'я одержувача аліментів. При цьому, суд, з урахування встановлених обставин і сукупності належних та допустимих доказів, при наявності підстав щодо неможливості сплачувати аліменти у вже визначеному розмірі, може вирішити питання щодо зменшення розміру аліментів. За правилами ст. 191 Сімейного Кодексу України, лише для стягнення аліментів встановлено час, з якого вони присуджуються, а зменшення розміру аліментів відбувається за загальними правилами, а саме з моменту набрання рішенням суду законної сили.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується наявними у справі доказами наступні обставини.
Судовим наказом Зміївського районного суду Харківської області від 26.11.2020 року по цивільній справі №621/3068/20 стягнуто з позивача ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь відповідача ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , аліменти на утримання двох неповнолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , у твердій грошовій сумі в розмірі 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, на кожну дитину, щомісячно, починаючи з 12 листопада 2020 року до досягнення дітьми повноліття. (а.с. 5, 28-29)
Як вбачається з листа Зміївського відділу державної виконавчої служби у Чугуївському районі Харківської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції №30341 від 04.09.2024 року, у відділі на примусовому виконанні перебуває виконавче провадження №63899085 з примусового виконання виконавчого листа №621/3068/20, виданого 08.12.2020 року Зміївським районним судом Харківської області про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання дітей - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , у твердій грошовій сумі в розмірі 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, на кожну дитину, щомісячно, починаючи з 12.11.2020 року до досягнення дітьми повноліття. Заборгованість зі сплати аліментів з моменту пред'явлення виконавчого листа до відділу по теперішній час відсутня. (а.с. 6)
Відповідно до посвідчення серія НОМЕР_1 , позивач ОСОБА_1 є особою з інвалідністю 3 групи за загальним захворюванням (а.с. 7)
На підставі Додаткової угоди №2 від 30.09.2024 до Договору про надання послуг №40-ЦГЗ від 01.04.2024 року, укладеної між Благодійною організацією "Благодійний фонд "Громадське здоров'я" в особі керівника С.Осипової та ОСОБА_1 , сторони домовилися розірвати Договір з 01.10.2024 року та припинити зобов'язання. (а.с. 8)
22.04.2024 року позивач ОСОБА_1 уклав шлюб з ОСОБА_8 , що підтверджується Свідоцтвом про шлюб (повторно) серія НОМЕР_2 , виданого 11.06.2024 року виконавчим комітетом Любарської селищної ради Житомирського району Житомирської області, актовий запис №17 від 22.04.2024 року. (а.с. 9)
ОСОБА_8 є матір'ю ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , що підтверджується Свідоцтвом про народження (переклад з німецької мови) Г779/2023 орган РАЦС Нойвід. (а.с. 10)
Статтею 141 Сімейного кодексу України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Відповідно до статей 150, 180 СК України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, матеріального утримувати дитину до повноліття.
Згідно з положеннями статті 181 СК України способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками той з них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь в її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі.
Частиною 3 статті 181 СК України передбачено, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Відповідно до ч. 1 ст. 183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.
Якщо стягуються аліменти на двох і більше дітей, суд визначає єдину частку від заробітку (доходу) матері, батька на їх утримання, яка буде стягуватися до досягнення найстаршою дитиною повноліття (ч.2 ст.183 СК України).
Частиною 2 ст.182 Сімейного кодексу України встановлено, що розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
Згідно з ч.ч. 2-5 ст.183 СК України якщо стягуються аліменти на двох і більше дітей, суд визначає єдину частку від заробітку (доходу) матері, батька на їх утримання, яка буде стягуватися до досягнення найстаршою дитиною повноліття.
Якщо після досягнення повноліття найстаршою дитиною ніхто з батьків не звернувся до суду з позовом про визначення розміру аліментів на інших дітей, аліменти стягуються за вирахуванням тієї рівної частки, що припадала на дитину, яка досягла повноліття.
Той із батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину.
Водночас, розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним.
Так, відповідно до ч.3 ст.181 СК України спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.
Згідно з ч. 1 ст. 192 СК України, розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
У постанові Верховного Суду України від 05 лютого 2014 року в справі № 6-143цс13 зроблено висновок, що розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Отже, у зв'язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів матір дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища батька може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів.
Статтею 192 СК України передбачено можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів за наявності доведених в судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Аналіз цієї норми права дає підстави для висновку, що підставами зміни розміру аліментів є як зміна матеріального, так і зміна сімейного стану як самостійна підстава для зменшення або збільшення розміру аліментів.
При цьому такі положення закону не виключають одночасне настання обох підстав для зміни розміру аліментів: і зміни сімейного і зміни матеріального стану. Однак, зміна сімейного стану є самостійною, не залежної від зміни матеріального стану підставою для зміни розміру аліментів.
Доведення саме вказаних обставин є підставою для перегляду визначеного судом розміру аліментів, у тому числі, і шляхом зміни способу їх стягнення.
Саме до такого правового висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 10 липня 2019 року по справі № 415/4386/16-ц, врахування якої є обов'язковим в силу приписів ч. 4 ст. 263 ЦПК України.
ОСОБА_1 звертаючись до суду з позовом про зменшення розміру аліментів, посилався на погіршення його сімейного стану, а саме: втрату роботи, утримання дружини ОСОБА_8 та дитини дружини ОСОБА_9 , встановлення інвалідності йому третьої групи, відсутності заборгованості по аліментам.
Позивач вказує, що на даний час склалися обставини, що не дозволяють йому сплачувати аліменти у вказаному розмірі, адже, його матеріальне становище змінилося у зв'язку із тим, що у нього перебуває на утриманні ще одна дочка дружини - ОСОБА_10 , а отже, на думку позивача, ці обставини є свідченням погіршення його майнового стану та підставою для зменшення розміру аліментів.
Нормами ч. 1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У статті 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами:
1) письмовими, речовими і електронними доказами;
2) висновками експертів;
3) показаннями свідків.
У статті 77 ЦПК України вказано про належність доказів:
1. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
2. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
3. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
4. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
У статті 78 ЦПК України зазначено про допустимість доказів:
1. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.
2. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно до ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Про достатність доказів вказано у ст. 80 ЦПК України:
1. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
2. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Матеріалами справи підтверджено, що після ухвалення Судового наказу Зміївського районного суду Харківської області від 26.11.2020 року по цивільній справі №621/3068/20, з позивача ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь відповідача ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , стягнуто аліменти на утримання двох неповнолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , у твердій грошовій сумі в розмірі 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, на кожну дитину, щомісячно, починаючи з 12 листопада 2020 року до досягнення дітьми повноліття. (а.с. 5, 28-29), позивач уклав шлюб ОСОБА_8 22 квітня 2024 року.
ОСОБА_8 є матір'ю ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , що підтверджується Свідоцтвом про народження (переклад з німецької мови) Г779/2023 орган РАЦС Нойвід. (а.с. 10)
Таким чином, сімейний стан позивача змінився після постановлення судового рішення про стягнення аліментів з ОСОБА_1 .
Відповідно до наданої позивачем копії посвідчення серія НОМЕР_1 , позивач ОСОБА_1 з 01.01.2024 є особою з інвалідністю 3 групи за загальним захворюванням (а.с. 7)
На підставі Додаткової угоди №2 від 30.09.2024 до Договору про надання послуг №40-ЦГЗ від 01.04.2024 року, укладеної між Благодійною організацією "Благодійний фонд "Громадське здоров'я" в особі керівника С.Осипової та ОСОБА_1 , сторони домовилися розірвати Договір з 01.10.2024 року та припинити зобов'язання. (а.с. 8)
Отже, позивачем надано копію посвідчення про встановлення позивачу інвалідності, у якому зазначено, що призначено державну соціальну допомогу з 01.01.2024 по 31.01.2025 у розмірі 2361,00 грн (а.с.11), та додаткову угоду №2 від 30.09.2024 до Договору про надання послуг №40-ЦГЗ від 01.04.2024 року, про розірвання Договору з 01.10.2024 року та припинити зобов'язання.
Разом з тим, позивач всупереч процесуального обов'язку, передбаченому ст.ст. 12, 81 ЦПК України, не надав до суду належних і допустимих у розмінні ст. 76 ЦПК України доказів щодо розміру свого річного доходу на день свого звернення до суду та річного доходу на день присудження аліментів.
Тому, за відсутності у матеріалах справи відсутні об'єктивних даних про погіршення фінансового становища позивача на день звернення до суду, після початку стягнення аліментів, - наведені з цього приводу доводи скарги є необґрунтованими, суд дійсно позбавлений можливості перевірити чи дійсно відбулося погіршення фінансового становища позивача.
Таким чином, позивач не довів підстави свого позову, про те, що він не може утримувати інших своїх неповнолітніх дітей на належному рівні, та що його майновий стан після ухвалення судом рішень про стягнення аліментів з урахуванням розміру його доходів на день розгляду цього спору погіршився. Належних та допустимих доказів у розумінні ст. 76 ЦПК України до справи позивач всупереч свого процесуального обов'язку (ст.ст. 12, 81 ЦПК) не надав.
Аналогічні за змістом висновки викладено в постановах Верховного Суду від 03 червня 2020 року у справі № 760/9783/18-ц (провадження № 61-9460св20), від 16 вересня 2020 року у справі № 565/2071/19 (провадження № 61-9460св20), від 28 травня 2021 року у справі № 715/2073/20 (провадження № 61-1031св21), від 09 вересня 2021 року у справі № 554/3355/20 (провадження № 61-7397св21) та в інших справах.
Більш того, перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що з документів наданих самим позивачем документів, його матеріальний стан не погіршився, а покращився.
Тому, відсутність заборгованості по сплаті аліментів не є доказом погіршення матеріального стану платника аліментів, а навпаки.
Матеріали справи свідчить про те, що позивач не має заборон для працевлаштування за станом здоров'я, у справі відсутні докази, що в його ситуації неможливо отримати роботу та отримувати належну зарплату, позивач також не довів суду, що він позбавлений можливості вживати ефективні заходи для свого працевлаштування.
Також матеріали справи не містять доказів того, що стан здоров'я позивача вимагає від нього додаткових витрат.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході апеляційного перегляду справи.
Таким чином, виходячи з вищевикладеного, розмір аліментів на утримання дітей, призначений судового наказу, виданим Зміївським районним судом Харківської області 26.11.2020 у цивільній справі №621/3068/20, відповідає вимогам сімейного законодавства, а його зменшення у зв'язку з тим, що позивач має на утриманні ще дитину ОСОБА_10 , без доведення погіршення його майнового становища, не буде спрямовано на належне забезпечення дітей ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , та суперечитиме інтересам дитини.
У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини
від 20 листопада 1989 року, яку ратифіковано постановою Верховної Ради України № 789-XII від 27 лютого 1991 року, визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Відповідно до частин першої-другої статті 27 вказаної Конвенції держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Отримувати підвищений мінімальний розмір аліментів - це безумовне право, визначене законом, яке захищається в судовому порядку саме
в інтересах дитини.
Інтереси дитини превалюють над майновим становищем платника аліментів, про що неодноразового наголошував Верховний суд, зокрема у постановах від 11 березня 2020 у справі № 759/10277/18, від 16 червня 2021 року, справа №643/11949/19.
Аліменти на утримання дитини є гарантією виконання кожним з батьків свого обов'язку забезпечувати дитину, надавати їй можливість на користування всіма благами соціального забезпечення, належним харчуванням, житлом, розвагами, надати їй захист і піклування, які необхідні для її благополуччя. При цьому, виходячи з положень чинного законодавства, доступ дитини до даних благ не залежить від перебування батьків у шлюбі. Аліменти є власністю самої дитини, а не батьків. Батьки лише отримують та використовують їх від імені дітей. Права та обов'язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Тобто перебування батьків у шлюбі або його розірвання не впливає на обов'язок батьків утримувати дитину.
Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини, а тому отримання аліментів в більшому розмірі ніж прожитковий мінімум на дитину відповідного віку не заборонено законом та буде відповідатиме якнайкращому інтересу дітей.
Отримувати підвищений мінімальний розмір аліментів - це безумовне право, визначене законом, яке захищається в судовому порядку саме в інтересах дитини.
Таким чином, суд апеляційної інстанції, встановивши всі фактичні обставини справи та дослідивши зібрані у справі докази, приходить до обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення його позову, оскільки належними та допустимими доказами позивачем не підтверджено погіршення його майнового стану, а зміна його сімейного стану - вступ у новий шлюб та утримання дитини дружини - сама по собі не є свідченням погіршення матеріального стану позивача та не є безумовною підставою для зменшення розміру аліментів.
Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 03 червня 2020 року у справі № 760/9783/18-ц (провадження № 61-9460св20), від 16 вересня 2020 року у справі № 565/2071/19 (провадження № 61-9460св20) від 06 червня 2022 року у справі № 523/8403/19 (провадження № 61-14523св21).
Отже, враховуючи вищевикладене, позивач не довів належними та допустимими доказами зміни сімейного стану, що він не спроможний сплачувати призначений судом розмір аліментів.
У справі відсутні належні та допустимі докази того, що внаслідок зміни у сімейному стані погіршився матеріальний стан платника аліментів-позивача у справі, а тому висновок суду про недоведеність позову є законним та обґрунтованим, а доводи скарги цього висновку не спростовують.
Батьки не мають компенсувати зменшення розміру аліментів за рахунок збільшення утримання однієї дитини порівняно з іншою (постанова Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі №565/2071/19).
Як зазначено у постанові Верховного Суду у справі №715/2073/20, зменшення розміру раніше стягнутих аліментів у зв'язку з тим, що позивач має на утриманні інших дітей, без доведення погіршення його майнового становища, не буде спрямовано на належне забезпечення дитини та суперечитиме її інтересам.
Таким чином, суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, прийшов до обґрунтованого висновку, що позов про зменшення розміру аліментів не підлягає задоволенню.
З огляду на те, що висновки суду відповідають обставинам справи, при ухваленні рішення районним судом не було порушено норми матеріального права, доводи скарги висновки суду не спростовують, колегія суддів на підставі ст. 375 ЦПК України залишає без задоволення апеляційну скаргу, а оскаржене рішення - без змін.
Крім того, як вбачається з позовної заяви, позивач просив стягувати з нього аліменти в розмірі 1050,00 (а.с.14).
Разом з тим, виняткове право вибору та ініціювання подальшої зміни в судовому порядку способу стягнення аліментів - в частці від доходу платника або в твердій грошовій сумі законом надано саме стягувачу, а не платнику аліментів. Тобто, позивач має право вимагати зменшення розміру аліментів, однак не зміни способу їх стягнення, оскільки право вибору способу стягнення аліментів згідно абзацу 2 частини 3 статті 181 СК України належить їх отримувачу.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просив визначити розмір аліментів у 1000,00 грн, (а.с.116 на звороті) однак, по-перше, до суду першої інстанції такі вимоги ним не заявлялись, а по-друге, такий розмір аліментів є меншим, ніж мінімальний гарантований розмір, визначений законом, тому за будь-яких обставин не може бути встановлений судом.
Згідно Закону України «Про державний бюджет України на 2024 рік», (станом на момент звернення до суду з позовною заявою) розмір прожиткового мінімуму на дитину віком від 6 до 18 років становить 3196,00 гривень, виходячи з чого мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину - 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку - становить 1598,00 гривень.
Отже, вказана норма закону забороняє визначити розмір аліментів на одну дитину менше, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, навіть за наявності певних поважних обставин, що свідчать про відсутність у платника аліментів можливості сплачувати аліменти у мінімальному гарантованому розмірі.
Як встановлено під час судового розгляду, з позивача на користь відповідачки на підставі судового наказу Зміївського районного суду Харківської області від 26.11.2020 року стягуються аліменти на утримання двох неповнолітніх дітей в твердій грошовій сумі в розмірі 50 відсотків прожиткового мінімуму, встановленого для дитини відповідного віку, на кожну дитину щомісячно, до досягнення дітьми повноліття, тобто у мінімально гарантованому законом розмірі в безспірному порядку.
Частиною першою ст.192 СК України унормовано, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або за домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до правової позиції, відображеної у постанові Верховного Суду від 30 березня 2023 року в справі №509/5304/20, розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 727/1599/22.
Доводи апеляційної скарги в їх сукупності зводяться до невірного розуміння скаржником вимог чинного законодавства та власного тлумачення характеру спірних правовідносин.
З огляду на зазначене, підстави для скасування рішення суду з наведених апелянтом підстав відсутні
Оскільки оскаржене рішення суду відповідає нормам матеріального і процесуального права, а висновки суду доводами скарги не спростовуються, то відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Передбачених ст. 141 ЦПК України підстав для перерозподілу судових витрат не встановлено.
Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 382, 384, 389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції
постановив :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Заочне рішення Зміївського районного суду Харківської області від 08 травня 2025- залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня прийняття, і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст судового рішення складений 14 квітня 2026 року.
Головуючий суддя В.Б. Яцина.
Судді колегії О.В.Маміна.
Н.П.Пилипчук.