1Справа № 335/12442/25 2/335/269/2026
13 квітня 2026 року м. Запоріжжя
Вознесенівський районний суд м. Запоріжжя у складі:
головуючого судді: Апаллонової Ю.В.,
за участю секретаря судового засідання: Шевченко К.В.,
позивача ОСОБА_1
представника позивача Тисячник Р.Р.
представника позивача Гапонова В.О.
представника відповідача Кріль Ю.А.,
представника відповідача Пацалюк О.Р.
представника відповідача Кравченко М.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м.Запоріжжі в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 в особі представника адвоката Тисячник Рузанни Робертівни до Запорізької обласної прокуратури, Головного управління Державної фіскальної служби в Запорізькій області, Головного управління Державної казначейської служби України у Запорізькій області про відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури,
У грудні 2025 року позивач ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Запорізької обласної прокуратури, Головного управління Державної фіскальної служби в Запорізькій області, Головного управління Державної казначейської служби України у Запорізькій області про відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури, в якому просив ухвалити рішення, яким стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду у розмірі 2 334 690,00 грн., 25 000,00 грн. сплачених громадянином у зв'язку з наданням йому професійної правничої допомоги під час притягнення його до кримінальної відповідальності. Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування судових витрат - 25 000,00 грн. сплачених громадянином у зв'язку з наданням йому професійної правничої допомоги згідно з договором № 137/24 від 24.08.2025 р. за розгляд цивільної справи судом першої інстанції. Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування судових витрат на проведення судово-психологічної експертизи - 35 213,52 грн.
В обґрунтування позову зазначив, 15 квітня 2013 року старшим слідчим з ОВС слідчого управління ДПС у Запорізької області майором податкової міліції Гайдар А.В. у кримінальному провадженні №32012080000000001 від 21.11.2012 р. ОСОБА_1 було повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 5 ст. 191 КК України, тобто пособництві у заволодінні чужим майном в особливо великому розмірі за попередньою змовою групою осіб, шляхом зловживання особою своїм службовим становищем. З 18.04.2013 р. до 18.06.2013 р. підозрюваному ОСОБА_1 обрано запобіжний захід у вигляді особистого зобов'язання строком 2 місяці. 30 травня 2013 року у слідчому управлінні ДПС у Запорізькій області складено обвинувальний акт у кримінальному провадженні №32012080000000001 від 21.11.2012 р. 30 травня 2013 р. обвинувальний акт затверджено прокуратурою Запорізької області та справу направлено для розгляду по суті до Жовтневого районного суду м. Запоріжжя.
30травня 2024 року вироком Жовтневого районного суду м. Запоріжжя у справі №331/4466/13-к обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 5 ст.191 КК України ОСОБА_1 визнано невинуватим та виправдано за недоведеністю у діянні обвинуваченого складу кримінального правопорушення.
6 березня 2025 року ухвалою Запорізького апеляційного суду, апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні №32012080000000001 від 21.11.2012 р. залишено без задоволення, вирок Жовтневого районного суду м. Запоріжжя залишено без змін. В касаційній інстанції вирок Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 31 травня жовтня 2024 року у справі №331/4466/13-к та ухвала Запорізького апеляційного суду від 06 березня 2024 року у справі №331/4466/13-к не переглядалися.
Таким чином, Позивач безпідставно перебував під слідством та судом з 15 квітня 2013 року (день повідомлення про підозру) до 06 березня 2025 року (день в який набрав законної сили вирок Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 31 травня 2024 року у справі №331/4466/13-к), що складає 142 місяців 19 днів. В ході досудового розслідування були обмежені права та свободи Позивача, більш ніж 11 років. Позивача викликали до органів досудового слідства, прокуратури, суду з метою проведення за його участі різноманітних процесуальних (слідчих та судових) дій. За час досудового слідства та судового розгляду справи Позивач вимушений був захищатися від незаконних дій органів досудового слідства та прокуратури у зв'язку із притягненням до кримінальної відповідальності, доказувати свою невинуватість, в тому числі шляхом звернення до послуг адвокатів, подання різноманітних клопотань, заяв, звернень та навіть замовлення судової економічної експертизи. Внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, Позивач зазнав значних моральних втрат, а саме:були порушені його нормальні життєві (соціальні) зв'язки;були порушені нормальний ритм життя та плани Позивача, постраждала репутація як добропорядного громадянина;притягнення до кримінальної відповідальності суттєво відобразилось на родинних стосунках Позивача, оскільки після притягнення до кримінальної відповідальності дружина змінила своє відношення до нього, внаслідок чого в родині почались постійні сварки, які відобразились на психічному та фізичному здоров'ї Позивача; після того як на підприємстві ТОВ «РОСЬ», де ОСОБА_1 працював директором, дізнались про те що йому повідомили про підозру у вчиненні особливо тяжкого злочину пов'язаному із розтратою та привласненням матеріальних ресурсів у сфері підприємництва, йому перестали довіряти власники, підлеглі та бізнес-партнери. Також в зв'язку з кримінальним переслідуванням основний контрагент/Покупець компанії ПАТ «ЗАПОРІЗЬКИЙ МЕТАЛУРГІЙНИЙ КОМБІНАТ ЗАПОРІЖСТАЛЬ» зупинив співпрацю, компанія понесла величезні прямі та непрямі збитки, власники ТОВ «РОСЬ» вирішили ліквідувати це підприємство через процедуру банкрутства. У зв'язку із чим ОСОБА_1 був змушений погоджуватись на вакансії зі значно нижчим рівнем оплати, що підтверджується довідкою про рівень заробітної плати ПФУ. З моменту притягнення до кримінальної відповідальності та до моменту набрання вироком Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 31 травня 2024 року у справі №331/4466/13-к законної сили, позивач перебував у стресовому стані, оскільки він був змушений доказувати у судовому порядку незаконність дій з боку Відповідача - 1 та Відповідача - 2 в частині їх бездоказового ствердження про вчинення позивачем кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 5 ст.191 КК України. Внаслідок хибного звинувачення ОСОБА_1 став замкнений у собі, йому важко було спілкуватись з людьми, оскільки він був упевнений що всі знають про те що його притягують до кримінальної відповідальності. Від нього відвернулись друзі, сім'я та навіть батьки. Його постійно переслідував страх ув'язнення та роки перебування за гратами з втратою всього майна. Безпідставне перебування Позивача в статусі підозрюваного та обвинуваченого в будь- якому випадку змінило звичайний уклад його життя, змушувало витрачати значну частину свого часу, зусиль та інших ресурсів на здійснення захисту та відновлення своєї репутації, підтвердження своєї невинуватості у вчиненні кримінального злочину, викликало такі негативні емоції як тривога, страх, занепокоєння. Все це у сукупності, безумовно призвело до моральних страждань Позивача та вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя та відновлення свого становища, яке існувало до початку кримінального переслідування. Мінімальний розрахунок розміру відшкодування за завдану Позивачу моральну шкоду, за час перебування під слідством та судом: 142 місяці 19 днів слід обрахувати як добуток повних місяців на мінімальну заробітну плату у місячному розмірі плюс добуток 19 днів на 8 годин і на 52 гривні погодинного розміру мінімальної заробітної плати, що дорівнюватиме 142 місяців х 8647 грн. = 1 227 874,00 грн. 19 днів х 8 годин х 52 грн. = 7 904,00 грн. Що становить разом (1 227 874,00 + 7 904,00) = 1 235 778,00 грн. Разом з тим Позивач, як особа, яку безпідставно 142 місяці 19 днів обвинувачували у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 5 ст. 191 КК України, абсолютно не вважає, що 1 235 778,00 грн,- є достатнім рівнем сатисфакції.
25 серпня 2025 року ОСОБА_1 звернувся через свого представника до судової експертки з заявою про проведення експертного дослідження, згідно висновку якої експерт висновував, що на момент розгляду позовної заяви судом, відповідно до висновку експертки, розмір моральної шкоди дорівнює - 2 334 690,00 грн., виходячи із розрахунку 270МЗП х 8647 грн.
Також Позивач був змушений користуватися послугами адвоката під час розгляду кримінальної справи у суді Жовтневому районному суді м. Запоріжжя, захисник у справі №331/4466/13-к адвокат Шульга О.А, діяв на підставі договору про надання правової допомоги від 3 березня 2021 року № 301/21. Відповідно до квитанції від 3 березня 2021 р. адвокату Шульзі О.А. сплачено гонорар у розмірі 25 000,00 грн. Який також підлягають відшкодуванню.
27 серпня 2025 року між Позивачем та судовим експертом Куратченко Іриною Євгеніївною було укладено договір на проведення психологічного дослідження ОСОБА_1 . Послуги судового експерта були оплачені Позивачем у сумі 35 213,52 грн., які також підлягають відшкодуванню.
Крім того ОСОБА_1 уклав договір № 137/24 від 24.08.2025 р. з адвокатом Тисячник Рузанною Робертівною, про надання правничої допомоги в рамках цивільного судочинства, сторони домовились про фіксований розмір оплати за надані правничі послуги, який не залежить від обсягу виконаної адвокатом роботи, і становить 25000 грн.,Відповідно до квитанції від 24 серпня 2025 р. адвокату Тисячник Р.Р. сплачено гонорар у розмірі 25 000,00 грн. Отже розмір судових витрат Позивача, що складається з витрат на професійну правничу допомогу та проведення експертизи у сумі 60 213,52 грн., які позивач просить стягнути.
Ухвалою Вознесенівського районного суду м.Запоріжжя від 17.12.2025 року відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.
09.01.2026 року на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву в якому представник Запорізької обласної прокуратури зазначає, що вимоги позивача є безпідставними та нормативно необґрунтованими, з огляду на наступне. Відомості за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України, були внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 21.11.2012 № 32012080000000001 слідчим управлінням ДПС у Запорізькій області. У подальшому 15.04.2013 старшим слідчим з ОВС СУ ДПС у Запорізькій області складено повідомлення про підозру громадянину ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч.5 ст. 27, ч. 5 ст. 191 КК України. Вироком Жовтневого районного суду м. Запоріжжя 31.05.2024, залишеним без змін ухвалою Запорізького апеляційного суду від 06.03.2025 у справі №331/4466/13-к, ОСОБА_1 визнано невинуватим та виправдано на підставі п. З ч. 1 ст. 373 КПК України, за недоведеністю стороною обвинувачення у його діях складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 5 ст. 191 КК України.У касаційному порядку вказані рішення не оскаржувались. Таким чином, загалом позивач перебував під кримінальним переслідуванням у період з 15.04.2013 (дата повідомлення позивачу про підозру) по 06.03.2025 (набрання реабілітуючим судовим рішенням законної сили), що загалом становить 142 місяці та 19 днів. Законодавством не встановлено чіткого розміру відшкодування моральної шкоди у цій категорії справ, а зазначено тільки мінімальний розмір. Водночас, збільшення такого розміру має бути належним чином обґрунтовано. З обставин справи вбачається наступний період перебування ОСОБА_1 під кримінальним переслідуванням та судом: з 15.04.2013 (дата повідомлення про підозру) по 06.03.2025 (набрання законної сили реабілітуючим рішенням), що становить 142 місяці та 19 днів (з 15.04.2013 по 15.02.2025 - 142 місяці, з 16.02.2025 по 06.03.2025 - 19 днів). Таким чином, виходячи з положень статті 13 Закону, мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди на користь позивача, який гарантовано державою, становить 1 233 350,43 грн (142 місяці х 8 647 грн + 8 647 грн : 30 днів х 19 днів).
Разом з цим, позивач просить суд стягнути за рахунок держави відшкодування моральної шкоди у розмірі 2 334 690,00 грн, що майже в два рази перевищує мінімальний розмір відшкодування, обрахований відповідно до ст. 13 Закону. Під час досудового розслідування і судового розгляду обвинувального акту стороною обвинувачення не допущено порушень прав ОСОБА_1 . Слідчі, інші процесуальні дії за його участі проведено відповідно до вимог КПК України, що максимально мінімізувало спричинення моральних страждань, у зв'язку з чим, об'єктивні підстави для стягнення на користь позивача моральної шкоди у розмірі, більшому ніж мінімальний, відсутні. Викладені у позові твердження ОСОБА_1 , що внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, він зазнав значних моральних втрат, а саме були порушені його нормальні життєві (соціальні) зв'язки, нормальний ритм життя та плани, не відповідають дійсності. Так під час судового розгляду кримінального провадження ОСОБА_1 у жовтні 2014 року звертався до Управління ДМС України в Запорізькій області з питання оформлення паспорта громадянина України для тимчасового виїзду за кордон. Заборони з боку обвинувачення та суду на отримання ОСОБА_1 закордонного паспорту не надавалося, оскільки такі обмеження йому не обирались. Твердження ОСОБА_1 про те, що притягнення його до кримінальної відповідальності суттєво відобразилось на родинних стосунках, оскільки після притягнення до кримінальної відповідальності дружина змінила своє відношення до нього, внаслідок чого в родині почались постійні сварки, які відобразились на його психічному та фізичному здоров'ї, також не відповідають дійсності. Так, допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_3 пояснила суду, що вона є приватним підприємцем, надає бухгалтерські послуги. Наприкінці 2012 року до неї у квартиру увірвалися працівники податкової міліції, провели обшук, під час якого вилучили багато документів та оргтехніки. Насильно відвезли її до відділку міліції де проти її волі тримали 12 годин. Примусили її підписати якісь документи. У зв'язку з її перебуванням на той час у цивільному шлюбі з обвинуваченим ОСОБА_1 , відмовилась від дачі показань на підставі ст. 63 Конституції України. Вказану обставину ОСОБА_1 також підтвердив у суді. Таким чином, саме притягнення ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності на той час не могло суттєво відобразилось на його родинних стосунках з попередньою дружиною, оскільки він вже перебував у цивільному шлюбі з іншою жінкою. Вказані в позові ОСОБА_1 твердження про те, що після того як на підприємстві ТОВ «РОСЬ», де він працював директором, дізнались про те, що йому повідомили про підозру у вчиненні особливо тяжкого злочину, пов'язаного із розтратою та привласненням матеріальних ресурсів у сфері підприємництва, йому перестали довіряти власники, підлеглі та бізнес- партнери, також жодним чином позивачем не підтверджено. Також не підтверджена і та обставина, що саме у зв'язку з кримінальним переслідуванням ОСОБА_1 основний контрагент/покупець компанії ПАТ «ЗАПОРІЗЬКИМ МЕТАЛУРГІЙНИМ КОМБІНАТ ЗАПОРІЖСТАЛЬ» зупинив співпрацю, компанія понесла величезні прямі та непрямі збитки, власники ТОВ «РОСЬ» вирішили ліквідувати це підприємство через процедуру банкрутства.В судовому порядку незаконними чи такими, що порушували права позивача дії / рішення органів досудового розслідування або прокурора не визнавались. На стадії досудового/судового слідства Бєлянін Д.О. не затримувався. Крім того, в якості доказу завдання моральної шкоди у розмірі, більшому, ніж мінімальний, позивач посилається на висновок експерта від 10.10.2025 № 043 про проведення експертного психологічного дослідження. Проте, висновок експерта не можна вважати належним та допустимим доказом, а відомості, викладені у висновку, самі по собі не можуть бути підставою для суттєвого (порівняно з мінімальним розміром відшкодування, визначеного законом) збільшення розміру відшкодування завданої моральної шкоди.
Також, висновок експерта від 10.10.2025 № 043 (сторінка 3) обґрунтовується методикою психологічного дослідження у справах щодо заподіяння моральних страждань особі та відшкодування моральної шкоди, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 18.01.2019 № 14.1.75. Однак 28.01.2021 року рішенням Координаційної ради з проблем судової експертизи при Міністерстві юстиції України прийнято рішення про припинення застосування всіх психологічних методик, зазначених у методиці № 14.1.75. Відтак, визначення розміру моральної шкоди за вищевказаною методикою є недопустимим та остання не підлягає застосуванню судовими експертами. На думку відповідача, позивачем не обґрунтовано об'єктивними, належними і допустимими доказами підтвердження факту заподіяння йому моральних страждань у більшому розмірі ніж визначено Законом, а тому не підлягає задоволенню вимога щодо відшкодування на користь ОСОБА_1 моральної шкоди у розмірі, визначеному позивачем.
Також для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат позивачем не надано детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом.
Крім того, у договорі про надання правової допомоги адвокатом №301/21 від 3 березня 2021 року сторони передбачили, що ОСОБА_1 має сплатити гонорар адвокату за кожну судову справу яка була розглянута будь-яким судом першої інстанції незалежно від строків її розгляду та обсягу виконаної роботи адвокатом в розмірі 25000 грн. Розглянутою вважається справа, в якій було ухвалено остаточне рішення судом першої інстанції, остаточним судовим рішенням визначається рішення, ухвала чи постанова, внаслідок ухвалення якої судовий розгляд припиняється судом першої інстанції. Разом з тим, адвокат Шульга О.А. до закінчення розгляду кримінальної справи відносно ОСОБА_1 у суді першої інстанції припинив надавати останньому правову допомогу з особистих причин (працевлаштування на державну службу), і на час винесення виправдувального вироку у кримінальному провадженні правову допомогу ОСОБА_1 надавав адвокат Патяк А.С.
Крім того, відповідно до матеріалів кримінального провадження у справі № 331/4466/13-к в період з 03.03.2021 (момент укладання договору між Шульгою О. А та ОСОБА_1 ) по 31.05.2025 (постановлення виправдувального вироку суду) відбулося 18 судових засідань. При цьому, адвокат Шульга О.А. приймав участь як захисник Бєляніна Д.О. лише у 7 судових засіданнях, що підтверджується копіями журналів судових засідань. Так, з урахуванням фактично витраченого часу адвокатом при розгляді кримінального провадження у справі № 331/4466/13-к, сума матеріального відшкодування не повинна перевищувати 9 722,20 грн (25 000,00 грн/18 судових засідань * 7 засідань, в яких брав участь Шульга О.А.). Таким чином, відшкодування ОСОБА_1 виплаченого адвокату Шульзі О.А. гонорару у розмірі 25 000,00 грн є необґрунтованим.
Також позивачем до позовної заяви не надано документів, що свідчать про надання правової допомоги, оформлених у встановленому законом порядку, документи, що підтверджують фактичне виконання адвокатом робіт, документи на підтвердження участі адвоката у судових засіданнях у кримінальному провадженні щодо обвинувачення позивача.
Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Щодо стягнення на користь ОСОБА_1 судових витрат на проведення експертизи, то позивачем не надано жодних доказів на підтвердження витраченого часу та обсягу виконаних експертом годин на проведення експертизи.
Щодо вимоги про відшкодування витрат на правничу допомогу у даній справі, то зазначив, що простота справи та відсутність ускладнень підтверджують, що додаткові юридичні витрати в даному випадку є необгрунтованими. Вартість послуг має відповідати фактичним трудовитратам, які в рамках такого розгляду не можуть бути значними.
Ураховуючи зазначене, сума витрат на правничу допомогу у розмірі, визначеному позивачем в позовній заяві, зважаючи на категорію складності справи, та переліку виконаних робіт, не є співмірною та не відповідає принципу справедливості.
14.01.2026 року від представника відповідача Головного управління Державної казначейської служби України у Запорізькій області на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву. У відзиві зазначає, що Головне управління Державної казначейської служби України у Запорізькій області є неналежним учасником судового процесу, оскільки до повноважень Головного управління Державної казначейської служби України у Запорізькій області не належить відшкодування громадянину шкоди, завданої незаконними діями органів державної влади, органів дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду, оскільки у територіальних органах Державної казначейської служби України рахунки щодо відшкодування вищевказаної шкоди не відкриваються і відповідно видатки на ці цілі не передбачено.Крім того, на сторінці 11 позову наведено обґрунтування щодо наявності підстав для залучення Державної казначейської служби України у якості одного з відповідачів. В свою чергу, у цій справі визначено одним з відповідачів територіальний орган Державної казначейської служби України - Головне управління Державної казначейської служби України у Запорізькій області, яке не є учасником спірних правовідносин і не наділене повноваженнями щодо виконання судових рішень про стягнення з Державного бюджету України матеріальної та моральної шкоди, завданої органами державної влади.
Стосовно позовної вимоги щодо стягнення моральної шкоди у розмірі 2 334 690,00 грн., то зазначив, що, зокрема, стосовно наданої позивачем копії трудової книжки у період з 15.04.2013 (дати повідомлення про підозру) і по 27.11.2020 (останній запис у трудовій книжці) позивач працевлаштовувався у декількох установах і звільнявся за власним бажанням/у зв'язку з банкрутством підприємства/за згодою сторін, що свідчить про те, що перебування позивача під слідством та судом не впливало на рішення керівників таких установ щодо прийняття позивача на роботу і його звільнення було його власним вибором, за виключенням банкрутства підприємства. Стосовно наданого позивачем висновку експертки повідомляємо, що згідно з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 08.04.2020 по справі № 464/6418/16-й, в постанові від 15.10.2025 по справі № 333/8394/25, розрахунки грошової компенсації за спричинену моральну шкоду, наведені у висновку експерта, є лише науково-практичною рекомендацією для визначення характеру і ступеня моральних страждань, а визначений судом розмір моральної шкоди має відповідати засадам верховенства права, вимогам розумності, виваженості і справедливості. Стосовно наданої позивачем роздруківки заробітної плати/доходу з 2012 року по 2025 рік зазначає, що на такій роздруківці не має позначок, що відомості стосовно заробітної плати стосуються позивача. Крім того, вказаний у ній розмір заробітної плати лише свідчить про отриманий особою дохід і жодним чином не підтверджує про неможливість позивача влаштуватись на роботу із заробітною платою у розмірі 129 255,16 грн, яку зазначено, як дохід у 2013 році. Також згідно з наданою копією трудової книжки останнім записом є 20.11.2020, натомість як у роздруківці заробітної плати наявна інформація щодо доходу упродовж, зокрема, 2021-2025 років, за які у трудовій книжці не міститься інформація щодо працевлаштування позивача. Стосовно наданих лікарських досліджень, записів до лікарів, електронних направлень зазначаємо, що у жодному документі лікарем не зроблено висновку, що наявні у позивача хвороби є наслідком переживань щодо проведення слідства у відношенні позивача і свідчать лише про здійснення позивачем медичних досліджень стану свого здоров'я та визначення лікарями напрямків лікування. Стосовно наданих позивачем характеристик зазначаємо, що у них відображена інформація про те, як характеризується особа і вони не можуть бути підставою для збільшення розміру стягнення моральної шкоди на 1 000 000,00 грн від мінімального розміру, визначеного Законом України № 266/94-ВР. Оскільки висновок експертки носить рекомендаційний характер, здійснення слідчих дій у ході розслідування кримінальної справи не може бути підставою для збільшення розміру відшкодування моральної шкоди, позивачем не доведено, що заявлений до стягнення розмір моральної шкоди, який вирахувано не у відповідності до положень Закону України № 266/94-ВР, не приведе до його безпідставного збагачення, то, враховуючи вищевикладені висновки Верховного Суду, позовна вимога про стягнення моральної шкоди у розмірі 2 334 690,00 грн не може підлягати задоволенню. Стосовно позовної вимоги щодо стягнення 25000,00 грн, сплачених у зв'язку з наданням правничої допомоги у кримінальному провадженні, оскільки позивачем не надано акту приймання-передачі юридичних послуг із детальним описом виконаних адвокатом робіт, що є обов'язковим документом, який має додаватись на підтвердження понесення витрат, то, враховуючи висновки Верховного Суду, не може підлягати задоволенню вимога щодо стягнення витрат на правову допомогу у кримінальному провадженні. Стосовно позовних вимог про стягнення 25 000,00 грн (витрати на правничу допомогу у цивільному процесії та 35213,52 грн (витрати на проведення експертизи). До позову додано копію договору від 24.08.2025 № 137/24 “Про надання юридичної (правничої) допомоги", відповідно до якого за правову допомогу Замовник сплачує Адвокату винагороду (гонорар) у розмірі 25 000,00 грн. Зазначене свідчить про те, що правнича допомога надається ОСОБА_1 не за рахунок держави, у зв 'язку з чим розподіл таких судових витрат має здійснюватись у відповідності до вимог статті 141 ЦПК України, а саме: за рахунок сторін у справі.
19.01.2026 року від представника відповідача Головного управління ДФС у Запорізькій області в особі комісії з реорганізації ГУ ДФС у Запорізькій області на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву.
У відзиві зазначає, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 18.12.2018 року №1200 «Про утворення Державної податкової служби України та Державної митної служби України» (зі змінами) (далі - постанова КМУ № 1200) Державна фіскальна служба України (далі - ДФС) та її територіальні органи знаходяться в стані припинення та триває процес реорганізації. З набранням чинності Законом №1150 та початком діяльності БЕБ, ДФС, її територіальні органи (Головне управління ДФС у Запорізькій області) та податкова міліція припинили виконання функцій органу виконавчої влади визначених постановою КМУ №1200, і з 01.01.2022 штатний розпис служби не затверджується та відсутні штатні працівники. Утворена відповідно до п.17 Порядку здійснення заходів, пов'язаних з утворенням, реорганізацією аоо ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.10.2011 №1074 (далі - Порядок №1074), комісія з реорганізації ГУ ДФС у Запорізькій області здійснює повноваження, визначені пунктами 18-26 Порядку №1074, виключно щодо управління справами в частині забезпечення здійснення заходів пов'язаних з реорганізацією або ліквідацією відповідного органу виконавчої влади або територіального органу.
З урахуванням наданих позивачем документів, а саме висновку судово-психологічної експертизи, копії трудової книжки із записами про працевлаштування, відомостей щодо нарахування заробітної плати, характеристик на позивача, медичних досліджень, такі документи не підтверджують право позивача на збільшення розміру стягнення моральної шкоди у сумі 2334690,00 гри. Надані позивачем характеристики, на нашу думку, мають суб'єктивну оцінку особи, яка їх надала, та не є беззаперечним доказом глибини душевних страждань позивача саме у зв'язку із проведенням слідства. Висновок судово-психологічної експертизи є рекомендаційним документом та згідно статті 110 ЦПК України для суду не має заздалегідь встановленої сили. Також медичні дослідження не містять конкретного висновку, що порушення здоров'я позивача пов'язано саме із здійсненням відносно нього слідства.
Крім того всупереч доводам позивача про неможливість отримання достойної праці та відповідної заробітної плати, до позовної заяви додані копії, які підтверджують працевлаштування позивача. Таким чином позивач не був позбавлений права на працю та отримання заробітної плати.
Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу, то зазначив, що на підтвердженим витрат на професійну правничу допомогу суду позивачем надано детального опису виконаних робіт із розрахунком вартості таких робіт, що унеможливлює підтвердження понесених витрат на допомогу адвоката саме у заявленому розмірі.
20.01.2026 року на адресу суду від позивача надійшла відповідь на відзив Головного управління Державної казначейської служби України у Запорізькій області, в якому позивач підтримав заявлені вимоги у повному обсязі та просить їх задовольнити на підставах, що викладені у позовній заяві, навівши аргументування відхилення доводів відзиву відповідача, зокрема зазначив, що відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України, а Державна казначейська служба є належним відповідачем у справі. Також, у поданому відзиві Головне управління Державної казначейської служби України у Запорізькій області не заперечує сам факт заподіяння Позивачу моральної шкоди, а лише висловлює незгоду з її розміром. Відповідно до ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно- розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», держава гарантує певний мінімум. Однак, мінімум не є максимумом. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц сформулювала правовий висновок: "Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди... Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо)..." Отже, застосування суто арифметичного методу (кількість місяців ? МЗП) без урахування індивідуальних обставин справи є порушенням принципу повноти відшкодування. У справі, що розглядається, строк перебування під незаконним кримінальним переслідуванням становить 142 місяці та 19 днів (понад 11 років). Це не є ординарним випадком судової помилки. Це системна, тривала руйнація життя особи. Також наголосив на безпідставності сумнівів Відповідача-3 щодо достовірності Висновку. Експертне дослідження проведене кваліфікованим фахівцем, який перед початком дослідження був попереджений про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок за ст. 384 Кримінального кодексу України, про що міститься відповідний запис у самому Висновку. Це надає Висновку № 043 вищого ступеня вірогідності порівняно з суб'єктивними припущеннями Відповідача-3. Як зазначено у справі № 357/14357/17: "Висновок судової експертизи містить докладний опис проведеного дослідження та обґрунтовані, чіткі висновки. На його спростування відповідачі будь-яких доказів не надали, про призначення іншої експертизи не просили". Оскільки Відповідач-3 не надав суду іншого висновку експерта, правові підстави для ігнорування результатів експертизи відсутні. Таким чином, усі надані Позивачем письмові докази є належними, допустимими та у своїй сукупності підтверджують безпрецедентний обсяг завданої шкоди, яка виходить далеко за межі мінімальних гарантій, а витрати на правничу допомогу є фактичними, підтвердженими фінансовими документами встановленого зразка. Позиція Головного управління Державної казначейської служби України у Запорізькій області ґрунтується на формальному підході, який ігнорує принципи верховенства права та справедливості. Держава, яка допустила незаконне кримінальне переслідування свого громадянина протягом 142 місяців, не має права ухилятися від справедливого відшкодування завданої шкоди, посилаючись на бюрократичні процедури розподілу бюджетних коштів.
20.01.2026 року на адресу суду надійшла відповідь позивача на відзив Запорізької обласної прокуратури. в якому позивач підтримав заявлені вимоги у повному обсязі та просить їх задовольнити на підставах, що викладені у позовній заяві, навівши аргументування відхилення доводів відзиву відповідача, зокрема зазначив, що як зазначено у постанові Верховного Суду у справі № 357/14357/17, сам факт закриття кримінальної справи за відсутністю складу злочину (або ухвалення виправдувального вироку) є самостійною та достатньою підставою для відшкодування моральної шкоди. Відсутність окремих рішень про незаконність конкретних слідчих дій не позбавляє Позивача права на компенсацію, оскільки шкода завдана самим фактом безпідставного багаторічного кримінального переслідування. Відповідач-1 ставить під сумнів Висновок експерта № 043 від 10.10.2025 р., посилаючись на припинення застосування методики 14.1.75. Цей аргумент є маніпулятивним та не враховує комплексного характеру проведеного дослідження. Прокуратура ігнорує той факт, що експертне дослідження складалося з двох частин: діагностичної (встановлення факту страждань, ПТСР, змін особистості за допомогою міжнародно визнаних тестів MMPI-2, SF-36) та розрахункової. Навіть якщо відкинути формулу розрахунку, фактичні дані, встановлені в діагностичній частині висновку (хронічний дистрес, депресія, втрата сенсу життя), є належними доказами у розумінні ст. 76 ЦПК України. Крім того, слід наголосити на безпідставності сумнівів Відповідача-1 щодо достовірності Висновку. Експертне дослідження проведене кваліфікованим фахівцем, який перед початком дослідження був попереджений про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок за ст. 384 Кримінального кодексу України, про що міститься відповідний запис у самому Висновку. Це надає Висновку № 043 вищого ступеня вірогідності порівняно з суб'єктивними припущеннями представників Прокуратури. Оскільки Відповідач-1 не надав суду іншого висновку експерта, правові підстави для ігнорування результатів експертизи відсутні. Медичні документи за період 2015-2025 років, додані до позову у поєднанні з висновками психолога (соматизація стресу), створюють цілісну картину причинно-наслідкового зв'язку між діями відповідачів та шкодою здоров'ю Позивача. Відзив Прокуратури не містить жодного доказу, який би спростовував ці медичні факти. Твердження Відповідача-1 про те, що експертка не врахувала вплив повномасштабної війни, є маніпулятивним. Перед експерткою були поставлені конкретні запитання щодо встановлення зв'язку між стражданнями Позивача та саме незаконним притягненням до кримінальної відповідальності . Дослідження підтвердило стійкий причинно-наслідковий зв'язок саме з подіями кримінального переслідування, що тривали з 2013 року, тобто задовго до початку повномасштабного вторгнення. Щодо твердження про оформлення закордонного паспорта Відповідач-1 вказує на те, що у 2014 році Позивач звертався за оформленням закордонного паспорта, що нібито свідчить про відсутність обмежень та порушень нормального життя. Такий аргумент є неспроможним. Сам факт можливості подання документів на паспорт не спростовує перебування особи під слідством протягом 142 місяців. Наявність статусу підозрюваного/обвинуваченого у вчиненні особливо тяжкого злочину протягом 11 років за своєю суттю є руйнацією нормального ритму життя, незалежно від наявності чи відсутності заборони на виїзд за кордон. Відповідач-1 заперечує проти відшкодування витрат на правову допомогу посилаючись на відсутність тайм-шитів. Така позиція суперечить вимогам чинного законодавства та практиці Верховного Суду. У договорі про надання правової допомоги адвокатом №301/21 від 3 березня 2021 року сторони передбачили, що ОСОБА_1 має сплатити гонорар адвокату за кожну судову справу яка була розглянута будь яким судом першої інстанції незалежно від строків її розгляду та обсягу виконаної роботи адвокатом в розмірі 25 000 грн. Розмір винагороди за надання правової допомоги визначений у Договорі у вигляді фіксованої суми, не змінюється в залежності від обсягу послуг та витраченого адвокатом часу. Зазначена позиція підтверджується Постановою Верховного Суду від 28 грудня 2020 року у справі № 640/18402/19, згідно якої суд зазначив, що подання детального опису робіт не є обов'язковим, якщо сторони погодили фіксований розмір винагороди. Також Велика Палата Верховного Суду у додатковій Постанові по справі № 755/9215/15-ц вказала, що розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини. Сума у 25 000 грн за захист у справі, що тривала понад 10 років, є не просто розумною, а нижчою за ринкову вартість. Твердження про "надмірність" є необґрунтованим. Сума гонорару у розмірі 25 000 грн за повний супровід справи в суді першої інстанції (включаючи підготовку позову, відповіді на відзив та участь у засіданнях) є цілком співмірною з ціною позову (понад 2 млн грн) та обсягом порушених прав Позивача. Позивач наголошує, що дана справа не є просто юридичним спором про цифри - це справа про ціну людського життя, яку держава в особі правоохоронних органів фактично змінила на довгі 142 місяці та 19 днів. Заявлена сума відшкодування у розмірі 2 334 690,00 грн є не способом збагачення, а лише спробою бодай частково компенсувати ту системну руйнацію особистості, яку пережив ОСОБА_1 .. Слід врахувати, що Позивач потрапив під жорна системи успішним топменеджером із бездоганною репутацією, а вийшов із них через 11 років людиною із хронічними захворюваннями, зруйнованою кар'єрою та втраченими соціальними зв'язками. Позивач перебував у стані, який він сам описував як «катування», що тривало роками, прокидаючись щоранку з думкою, що це може бути останній день на волі. Обмеження компенсації гарантованим мінімумом, як того просить Прокуратура, означатиме, що 11 років життя людини прирівнюються до сухого математичного розрахунку, що прямо суперечить засадам розумності та справедливості. Як зазначено у практиці Верховного Суду, розмір відшкодування має бути адекватним глибині душевних страждань. В даному випадку, коли психологічне дослідження констатує «втрату сенсу життя та професійної ідентичності», сума у 2 334 690,00грн є мінімально необхідною сатисфакцією для відновлення віри громадянина у правосуддя.
30.01.2026 року на адресу суду від позивача надійшла відповідь на відзив Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області. Позивач вважає викладені в ньому заперечення необґрунтованими, а посилання на відсутність фінансування та стадію реорганізації - такими, що не мають правового значення для вирішення спору по суті. У поданому відзиві Відповідач-2 не заперечує сам факт заподіяння Позивачу моральної шкоди, а лише висловлює незгоду з її розміром. Згідно з процесуальним законодавством, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню. Відповідно до ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативнорозшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», держава гарантує певний мінімум. Однак, мінімум не є максимумом Твердження Відповідача-2 про «надмірність» не підкріплені жодними розрахунками чи доказами ринкових цін на аналогічні послуги, а тому мають бути відхилені.
05.02.2026 року ухвалою Вознесенівського районного суду м.Запоріжжя закрито підготовче провадження та призначення справу до судового розгляду.
17.03.2026 року від представника позивача ОСОБА_2 надійшли додаткові письмові пояснення.
18.03.2026 року від представника Запорізької обласної прокуратури надійшли заперечення на клопотання представника позивача про долучення доказів, у задоволенні яких протокольною ухвалою було відмовлено, поновлено строк на подання доказів та долучено докази до матеріалів справи.
У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позов підтримав повністю і просить його задовольнити у повному обсязі з підстав, що наведені у позовній заяві. Пояснив, що за час безпідставного перебування під слідством і судом протягом більше ніж 11 років ніс значні моральні страждання. Незаконне притягнення до кримінальної відповідальності негативно вплинуло на лише на його психоемоційний стан, але й на порушення нормальних життєвих зв'язків, погіршення стосунків із оточуючими, призвело до негативних змін в емоційному стані та кар'єрі. Також просить про стягнення витрат на правничу допомогу, які він поніс на допомогу адвоката та оплату послуг експерта, з огляду на реальність витрат та їх неминучість.
У судовому засіданні представники позивача позовні вимоги підтримали та просять задовольнити у повному обсязі. У судовому засіданні наведені аргументи щодо наведених у заявах по суті спору обставин, які аналогічні змісту позовної заяви.
У судовому засіданні представник Запорізької обласної прокуратури просить врахувати доводи викладені у відзиві на позовну заяву та відмовити в задоволенні позову у визначеному позивачем розмірі.
У судовому засіданні представник ГУ ДКСУ в Запорізькій області позов не визнав, посилаючись на те, що вимоги позивача безпідставні, не обґрунтовані та не підтверджені жодними доказами. Тому просить суд відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.
У судовому засіданні представник ГУ ДФС в Запорізькій області позовні вимоги не визнав і просить відмовити у задоволенні позову, на підставах викладених у відзиві на позовну заяву.
03.04.2026 року суд перейшов до стадії ухвалення судового рішення та з урахуванням складності справи ухвалив відкласти ухвалення та проголошення судового рішення, оголосивши дату та час його проголошення - 13.04.2026 року о 14:30 годині.
Суд, заслухавши думку учасників судового засідання, дослідивши матеріали справи, приходить до наступних висновків.
За змістом положень статей 15, 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, зокрема, є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди і відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до положень частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно зі статтею 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Відповідно до частини п'ятої статті 9, частини шостої статті 14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, статті 38 Декларації прав і свобод людини та громадянина, частини п'ятої статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, хто став жертвою арешту, затримання, засудження, має право на відшкодування шкоди.
Право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди за рахунок держави закріплено в статтях 56, 62 Конституції України, у Законі України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» та в статтях 1167, 1176 ЦК України.
Згідно з пунктом 2 частини другої статті 1167 ЦК України, якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт, то моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала.
У частинах першій та другій статті 1176 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.
Відповідно до статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках: постановлення виправдувального вироку суду; встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів; закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати; закриття справи про адміністративне правопорушення.
Частинами першою та другою статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Положеннями частини третьої статті 23 ЦК України визначено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (див: постанову Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20, (провадження № 61-1132св22)).
Абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України, у якому вжитий термін «інші обставини, які мають істотне значення» саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, що вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв'язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі № 477/874/19, (провадження № 14-24цс21)).
Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає, у тому числі, у випадках постановлення виправдувального вироку суду (пункт 1 частини першої статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»).
Згідно зі статтею 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» у наведених у статті 1 Закону випадках громадянинові відшкодовуються:
1) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій;
2) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт;
3) штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином;
4) суми, сплачені громадянином у зв'язку з поданням йому юридичної допомоги;
5) моральна шкода.
За змістом статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету.
У частинах четвертій та п'ятій статті 4 указаного Закону визначено, що відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
Згідно з частинами другою, третьою статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі (див. постанову Верховного Суду від 10 листопада 2021 року у справі № 346/5428/17 (провадження № 61-8102св21)).
Разом із цим, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Законодавством України встановлений лише мінімальний розмір для визначення моральної шкоди, а не граничний. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб і не повинен призводити до її безпідставного збагачення.
Отже, визначений законом розмір є мінімальним, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, може застосувати більший розмір відшкодування, а обмеження максимального розміру моральної шкоди Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» не передбачено.
Тобто, вирішуючи питання про відшкодування моральної шкоди та визначаючи її розмір, суди, керуючись засадами справедливості, добросовісності та розумності, мають виходити із встановлених фактичних обставин кожної окремо взятої справи (див: постанову Верховного Суду від 22 грудня 2021 року у справі № 202/1722/19-ц, провадження № 61-8370св21).
Вказане узгоджується із висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18), яка зазначила, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з'ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.
Аналогічні правові висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17 (провадження № 14-4цс19) та постановах Верховного Суду: від 21 жовтня 2020 року у справі № 754/8730/19 (провадження № 61-9673св20), від 23 вересня 2021 року у справі № 295/13971/20 (провадження № 61-10849св21), від 29 вересня 2021 року у справі № 607/16567/20 (провадження № 61-9023св21), від 04 жовтня 2023 року у справі № 757/5351/21-ц (провадження № 61-5502св22), від 18 жовтня 2023 року у справі № 705/4489/20 (провадження № 61-2214св23) й інших.
Судова практика з указаного питання є сталою, відмінність залежить лише від доказування й фактичних обставин конкретної справи.
Положеннями статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку постановлення виправдувального вироку суду.
У пунктах 1.1., 1.2 Рішення Конституційного Суду України від 27 жовтня 1999 року у справі № 1-15/99 зазначено, що кримінальна відповідальність настає з моменту набрання законної сили обвинувальним вироком суду. Притягнення до кримінальної відповідальності як стадія кримінального переслідування починається з моменту пред'явлення особі обвинувачення у вчиненні злочину.
У постанові 20 вересня 2018 року в справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) Велика Палата Верховного Суду вказала, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, яку необхідно визначати, виходячи з мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством і судом, починаючи з часу пред'явлення обвинувачення до набрання виправдувальним вироком законної сили.
Відповідно до статті 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, яка є джерелом національного законодавства, порушення прав людини тягне за собою моральні страждання та виникнення моральної шкоди, яка не може бути виправленою шляхом лише констатації судом факту порушення(ст.41Конвенції прозахист правлюдини іосновоположних свобод від 04.11.1950, ратифікована 17.07.1997).Достатньою підставою для присудження компенсації моральної шкоди є визнаний судом факт порушення права(справедлива сатисфакція потерпілій стороні, справи «Савула проти України», № 12868/05, рішення від 10.12.2009р.; «Войтенко проти України», № 18966/02, рішення від 29.06.2004р.)
Розумність тривалості провадження повинна визначатись у контексті відповідних обставин справи та з огляду на критерії, передбачені прецедентною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), зокрема складність справи, поведінку заявника, а також органів влади, пов'язаних зі справою (див. mutatis mutandis $ 67 рішення Європейського суду з прав людини від 25 березня 1999 року у справі «Пелісьє і Сассі проти Франції» (Pelissier and Sassi v France); $ 35 рішення Європейського суду з прав людини від 27 червня 1997 року у справі «Філіс проти Греції» (№ 2, Philis v. Greece), заява № 19773/92).
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не вимагає надання спеціального засобу правового захисту від надмірної тривалості провадження; достатніми можуть бути загальні конституційні та судові позови, наприклад, про встановлення позадоговірної відповідальності з боку держави.
Надмірна тривалість кримінального провадження сама по собі здатна призвести до моральних страждань особи, зумовлених тривалою невизначеністю спірних правовідносин; необхідністю відвідування органів досудового розслідування; неможливістю здійснювати звичайну щоденну діяльність; підривом репутації тощо. Подібних висновків дійшов Верховний Суду у постанові від 22 травня 2024 року у справі № 757/30529/22 (провадження № 61-14820св23).
Судом встановлено наступне.
15 квітня 2013 року старшим слідчим з ОВС слідчого управління ДПС у Запорізької області майором податкової міліції Гайдар А.В. у кримінальному провадженні №32012080000000001 від 21.11.2012 р. ОСОБА_1 було повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 5 ст. 191 КК України, тобто пособництві у заволодінні чужим майном в особливо великому розмірі за попередньою змовою групою осіб, шляхом зловживання особою своїм службовим становищем.
З 18.04.2013 р. до 18.06.2013 р. підозрюваному ОСОБА_1 обрано запобіжний захід у вигляді особистого зобов'язання строком 2 місяці.
30 травня 2013 року у слідчому управлінні ДПС у Запорізькій області складено обвинувальний акт у кримінальному провадженні №32012080000000001 від 21.11.2012 р.
30 травня 2013 р. обвинувальний акт затверджено прокуратурою Запорізької області та справу направлено для розгляду по суті до Жовтневого районного суду м. Запоріжжя.
31травня 2024 року вироком Жовтневого районного суду м. Запоріжжя у справі №331/4466/13-к обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 5 ст.191 КК України ОСОБА_1 визнано невинуватим та виправдано за недоведеністю у діянні обвинуваченого складу кримінального правопорушення.
06 березня 2025 року ухвалою Запорізького апеляційного суду, апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні №32012080000000001 від 21.11.2012 р. залишено без задоволення, вирок Жовтневого районного суду м. Запоріжжя залишено без змін.
В касаційній інстанції вирок Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 31 травня жовтня 2024 року у справі №331/4466/13-к та ухвала Запорізького апеляційного суду від 06 березня 2024 року у справі №331/4466/13-к не переглядалися.
Згідно з ч. 6 ст. 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Отже, у позивача виникло право на відшкодування моральної шкоди на підставі пункту 1 частини першої статті 2 цього Закону України«Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», оскільки щодо нього постановлено виправдувальний вирок.
З огляду на вищенаведені норми законодавства, факт завдання особі моральної шкоди через незаконне притягнення його до кримінальної відповідальності презюмується законодавством. Сам по собі факт постановлення виправдувального вироку є доказом незаконності дій органів досудового розслідування, які додатково не підлягають у судовому порядку визнанню незаконними, та завдання особі моральної шкоди (висновок Великої Палати Верховного Суду у постановах від 25 березня 2020 року у справі № 641/8857/17 та від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17).
У зв'язку з переслідуванням з боку правоохоронних органів відносно позивача, останній зазнав душевних переживань, втратив авторитет серед оточення, зазнав впливу, що призвело до зміни його життєвого укладу та завдав йому моральних страждань, з огляду на вищенаведене є підстави для задоволення вимог про відшкодування моральної шкоди.
Визначаючи розмір відшкодування, який підлягає стягненню на користь позивача, суд виходить з наступного.
Як встановлено судом, позивач перебував під кримінальним переслідуванням з 15 квітня 2013 року (день повідомлення про підозру) до 06 березня 2025 року (день в який набрав законної сили вирок Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 31 травня 2024 року у справі №331/4466/13-к), що становить 142 місяці та 19 днів (з 15.04.2013 по 15.02.2025-142 місяці, з 16.02.2025 по 06.03.2025-19 днів), усього днів - 4343.
Так, з 01.01.2026, у зв'язку з набранням чинності Законом України «Про Державний бюджет України на 2026 рік», розмір мінімальної заробітної плати становить 8 647,00 грн.
Таким чином, виходячи з положень статті 13 Закону, мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди на користь позивача, який гарантовано державою, становить 1 233 350,43 грн (142 місяці х 8 647 грн + 8 647 грн : 30 днів х 19 днів).
Позивач просить суд стягнути за рахунок держави відшкодування моральної шкоди у розмірі 2 334 690,00 грн, що перевищує мінімальний розмір відшкодування, обрахований відповідно до ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (надалі- Закон).
Суд виходить з того, що розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення (висновок Великої Палати Верховного Суду, який викладений у постанові від 15.12.2020 у справі № 752/17832/14-ц). Розмір відшкодування моральної шкоди, якщо він перевищує гарантований законом розмір компенсації, має бути в будь-якому разі мотивований судом з посиланням на конкретні обставини справи.
В обґрунтування перевищення мінімального розміру відшкодування, обрахованого відповідно до ст. 13 Закону позивач зазначив, що його викликали до органів досудового слідства, прокуратури, суду з метою проведення за його участі різноманітних процесуальних (слідчих та судових) дій і він вимушений був захищатися від незаконних дій органів досудового слідства та прокуратури у зв'язку із притягненням до кримінальної відповідальності, доказувати свою невинуватість, в тому числі шляхом звернення до послуг адвокатів, подання різноманітних клопотань, заяв, звернень та навіть замовлення судової економічної експертизи. Внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, Позивач зазнав значних моральних втрат, а саме:були порушені його нормальні життєві (соціальні) зв'язки;були порушені нормальний ритм життя та плани Позивача, постраждала репутація як добропорядного громадянина;притягнення до кримінальної відповідальності суттєво відобразилось на родинних стосунках Позивача, оскільки після притягнення до кримінальної відповідальності дружина змінила своє відношення до нього, внаслідок чого в родині почались постійні сварки, які відобразились на психічному та фізичному здоров'ї Позивача;після того як на підприємстві ТОВ «РОСЬ», де ОСОБА_1 працював директором, дізнались про те що йому повідомили про підозру у вчиненні особливо тяжкого злочину пов'язаному із розтратою та привласненням матеріальних ресурсів у сфері підприємництва, йому перестали довіряти власники, підлеглі та бізнес-партнери. Також в зв'язку з кримінальним переслідуванням основний контрагент/Покупець компанії ПАТ «ЗАПОРІЗЬКИЙ МЕТАЛУРГІЙНИЙ КОМБІНАТ ЗАПОРІЖСТАЛЬ» зупинив співпрацю, компанія понесла величезні прямі та непрямі збитки, власники ТОВ «РОСЬ» вирішили ліквідувати це підприємство через процедуру банкрутства. У зв'язку із чим ОСОБА_1 був змушений погоджуватись на вакансії зі значно нижчим рівнем оплати, що підтверджується довідкою про рівень заробітної плати ПФУ; з моменту притягнення до кримінальної відповідальності та до моменту набрання вироком Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 31 травня 2024 року у справі №331/4466/13-к законної сили, позивач перебував у стресовому стані, оскільки він був змушений доказувати у судовому порядку незаконність дій з боку Відповідача - 1 та Відповідача - 2 в частині їх бездоказового ствердження про вчинення позивачем кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 5 ст.191 КК України; внаслідок хибного звинувачення ОСОБА_1 став замкнений у собі, йому важко було спілкуватись з людьми, оскільки він був упевнений що всі знають про те що його притягують до кримінальної відповідальності. Від нього відвернулись друзі, сім'я та навіть батьки. Його постійно переслідував страх ув'язнення та роки перебування за гратами з втратою всього майна. Безпідставне перебування Позивача в статусі підозрюваного та обвинуваченого в будь- якому випадку змінило звичайний уклад його життя, змушувало витрачати значну частину свого часу, зусиль та інших ресурсів на здійснення захисту та відновлення своєї репутації, підтвердження своєї невинуватості у вчиненні кримінального злочину, викликало такі негативні емоції як тривога, страх, занепокоєння.
На підтвердження цих доводів позивачем долучено до матеріалів справи: копію трудової книжки; копію роздруківки заробітної плати/доходу з 2012 року по 2025 рік; копії медичних досліджень, записів до лікарів, електронних направлень; копії характеристик, наданих директором адвокатської компанії та Голови ОСББ; копію висновку експертки за результатами судово-психологічної експертизи.
Оцінюючи надані позивачем докази суд встановив з копії трудової книжки, що у період з 15.04.2013 (дати повідомлення про підозру) і по 27.11.2020 (останній запис у трудовій книжці) позивач працевлаштовувався у декількох установах і звільнявся за власним бажанням або у зв'язку з банкрутством підприємства та за згодою сторін.
Твердження позивача про те, що після того як на підприємстві ТОВ «РОСЬ», де він працював директором, дізнались про те, що йому повідомили про підозру у вчиненні особливо тяжкого злочину, пов'язаного із розтратою та привласненням матеріальних ресурсів у сфері підприємництва, йому перестали довіряти власники, підлеглі та бізнес- партнери, жодним належним доказом позивачем не підтверджене. Також не підтверджена і та обставина, що саме у зв'язку з кримінальним переслідуванням ОСОБА_1 основний контрагент/покупець компанії ПАТ «ЗАПОРІЗЬКИМ МЕТАЛУРГІЙНИМ КОМБІНАТ ЗАПОРІЖСТАЛЬ» зупинив співпрацю, компанія понесла величезні прямі та непрямі збитки, власники ТОВ «РОСЬ» вирішили ліквідувати це підприємство через процедуру банкрутства.
25 серпня 2025 року ОСОБА_1 звернувся через свого представника - адвоката Тисячник Рузанну Робертівну до судової експертки Куратченко Ірини Євгенівни свідоцтво № 35-23/П від 18 квітня 2023 року, видане на підставі рішення Центральної експертно-кваліфікаційної комісії при Міністерстві юстиції України, з заявою про проведення експертного дослідження, на вирішення якого просив поставити наступні питання: Чи є ситуація, що досліджується за справою, психотравмувальною для ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ? Якщо так, то чи завдані ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 страждання (моральна шкода) внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності? Якщо ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 завдані страждання (моральна шкода), який можливий розмір становить грошова компенсація за завдані страждання внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності?
За наслідками праведного експертного дослідження експертка встановила наступні обставини, які виклала в мотивувальній частині експертного дослідження.
Зокрема, у мотивувальній частині висновку експертки від 10.10.2025 року №043 за результатами проведення експертного психологічного дослідження Позивача зазначено наступне: «У результаті аналізу біографічних даних, опитування підекспертного, вивчення медичних і юридичних документів, а також проведення експериментально-психологічного обстеження із застосуванням валідних психодіагностичних методик (ММРІ-2, БР-36, клінічне інтерв'ю, спостереження), встановлено наступне:
Підекспертний ОСОБА_1 протягом 11 років 10 місяців 19 днів перебував у стані хронічного психоемоційного стресу, викликаного кримінальним переслідуванням та затягнутим судовим процесом. Це призвело до формування стійких психологічних наслідків, що проявляються у тривожно-депресивному стані, почутті приниження, соціальній ізоляції, втраті сенсу життя та професійної ідентичності. Його особистісна структура зазнала значущих змін: з'явилися емоційна вразливість, песимізм, соматизація психоемоційного дистресу, порушення адаптивних механізмів.
Результати тестування ММРІ-2 підтверджують високі показники за шкалами депресії, психастенії, соціальної інтроверсії та психопатії, що узгоджується з клінічною картиною глибокого внутрішнього виснаження. Підекспертний зберігає критичність до свого стану, усвідомлює його зв'язок із зовнішніми чинниками (насамперед - кримінальним переслідуванням), однак демонструє втрату віри у справедливість та зниження життєвої мотивації.
Таким чином, відповідно до висновку експертки, розмір моральної шкоди дорівнює - 2334690,00 грн., виходячи із розрахунку 270МЗП х 8647 грн.
Досліджуючи вказаний висновок суд встановив, що експертка у Висновку № 043 провела детальний аналіз доходів Позивача за період 2006-2025 років. Встановлено чітку негативну тенденцію: до 2013 року середній річний дохід становив 111 874 грн, а після початку переслідування (2014-2025) знизився до 39 869 грн. Експертизою констатовано падіння доходу на понад 64%, що є «істотним індикатором економічної втрати та деградації соціального статусу». Звільнення за власним бажанням в умовах, коли особа підозрюється у вчиненні особливо тяжкого злочину (розкрадання в особливо великих розмірах), є вимушеним кроком через тиск обставин та втрату репутації. Як зазначено в висновку, позивач «втратив довіру партнерів» та зіткнувся із «соціальним вигнанням».
Щодо медичних документів (втрата здоров'я) Відповідачі зазначають, що у наданих медичних довідках лікарі прямо не вказали, що хвороби є наслідком слідства. Така позиція суперечить природі медичної діагностики та висновкам експертизи: Лікарі лікувального профілю діагностують наявність хвороби, а не встановлюють її юридичні причини. Встановлення причинно-наслідкового зв'язку між психотравмуючою подією (слідством) та станом здоров'я є компетенцією судово-психологічної експертизи.
Висновок експерта № 043 підтвердив, що виявлені у позивача хронічні захворювання мають психосоматичне походження. Експертизою встановлено, що тривалий юридичний процес викликав «хронізацію соматичної патології» та «дифузні зміни внутрішніх органів» як реакцію організму на багаторічний дистрес. Тому медичні документи є належним доказом фізичних страждань Позивача.
Щодо характеристик (зміни особистості) відповідачі вважають, що надані характеристики є лише описом особи і не є підставою для збільшення відшкодування. Проте характеристики є ключовим доказом для оцінки глибини душевних страждань: порівняльний аналіз характеристик дозволив експерту встановити кардинальну зміну особистості Позивача: від активного, життєрадісного лідера до замкненої, виснаженої людини з ознаками соціальної ізоляції. Характеристики з місця роботи та проживання (ОСББ) були використані експертом як об'єктивні дані для підтвердження «руйнації соціальних зв'язків» та «втрати професійної ідентичності». Саме глибина цих змін, підтверджена документально, обґрунтовує розмір моральної шкоди.
Дослідивши вказаний висновок від 10.10.2025 року №043, заслухавши в судовому засідання пояснення експертки Куратченко І.Є., суд дійшов висновку, що вказаний висновок є належним доказом у розумінні ст. 76 ЦПК України з огляду на таке.
Висновок судової експертизи містить докладний опис проведеного дослідження та обґрунтовані, чіткі висновки. Експерта у судовому засіданні навела ґрунтовні пояснення щодо встановлення обставин завдання позивачу значних моральних страждань. Сумнівів у його достовірності у суду не має.
Разом із тим, не погоджуючись із розміром визначеної позивачем моральної шкоди, жоден із відповідачів не заявив клопотання про призначення судової експертизи з цього питання, як і не надав суду альтернативних висновків експертів щодо іншого розміру збитку, належними і допустимими доказами надані позивачем висновки експертного дослідження не спростовував, а тому суд вважає, що позивачем наданий належний письмовий доказ в підтвердження спричинення значної моральної шкоди.
Стосовно наданої позивачем роздруківки заробітної плати/доходу з 2012 року по 2025 рік, то суд встановив, що вказаний у ній розмір заробітної плати лише свідчить про отриманий особою дохід, але не підтверджує про неможливість позивача влаштуватись на роботу із заробітною платою у розмірі 129 255,16 грн, яку зазначено, як дохід у 2013 році. Також згідно з наданою копією трудової книжки останнім записом є 20.11.2020, натомість як у роздруківці заробітної плати наявна інформація щодо доходу упродовж, зокрема, 2021-2025 років, за які у трудовій книжці не міститься інформація щодо працевлаштування позивача.
Разом із тим, суд враховує, що встановлено експертизою та підтверджено довідками про доходи, рівень доходу Позивача після початку переслідування (2014-2025) впав більш ніж на 64% порівняно з періодом до 2013 року.
Вбачається, що позивачем було надано достатньо доказів на підтвердження тих обставин, що він, перебуваючи під кримінальним переслідуванням протягом тривалого періоду часу, дійсно зазнав значної моральної шкоди, яка виразилася у порушенні нормальних життєвих зв'язків, погіршенні стосунків із оточуючими, негативних змінах в емоційному стані, в зв'язку із чим у позивача виникло право вимагати відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок його незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, на підставі положень ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», а надані позивачем письмові докази є належними, допустимими та у своїй сукупності підтверджують значний обсяг завданої шкоди, яка виходить за межі мінімальних гарантій.
Суд вважає, що позивач обґрунтував наявність значної моральної шкоди, яка завдана кримінальним провадженням щодо нього.
Так, у даній справі строк перебування під незаконним кримінальним переслідуванням ОСОБА_1 становить 142 місяці та 19 днів (понад 11 років). Факт заподіяння позивачу моральної шкоди у цьому випадку презюмується, а незаконне перебування під кримінальним переслідуванням протягом майже 12 років безумовно призвели до значних моральних страждань та вимагали від позивача значущих зусиль на здійснення кроків, спрямованих на своє виправдання і реабілітацію.
Відшкодування моральної шкоди у цих випадках провадиться за рахунок коштів державного бюджету, незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду.
Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що тривала невизначеність є окремим фактором, що завдає страждань. У справах «Свередюк проти України» та «Іванов проти України» Суд вказав, що сума компенсації повинна бути розумною та співмірною, а надмірна тривалість провадження сама по собі є джерелом серйозних моральних страждань.
Зведення 11 років життя топ-менеджера, який втратив ділову репутацію, кар'єру, сім'ю та здоров'я, за умови суттєвого обмеження прав та свобод позивача, більш ніж 11 років, під час яких він зазнав значних моральних втрат, які виразилися у тому числі, у порушені його нормальних життєвих (соціальних) зв'язків, нормального ритму життя, постраждалої репутації позивача як добропорядного громадянина, на думку суду, є порушенням ст. 8 Конституції України (принцип верховенства права) та ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
При цьому відповідно до положень ст. 110 ЦПК України, висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Вищевказаний висновок психологічного дослідження має рекомендаційний характер, оскільки оцінюється разом з іншими наявними у справі доказами, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом (ч. 3 ст. 23 ЦК України).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 09 листопада 2022 року у справі № 372/1652/18 (провадження № 14-115цс21) дійшла висновку, що розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначає суд у рішенні, а не психолог у висновку; такий висновок може лише слугувати для судді орієнтиром у пізнанні глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, інших обставин, які мають істотне значення, зокрема й можливого грошового еквівалента таких страждань; проте розмір відповідного відшкодування незалежно від наявності висновку психолога суддя повинен встановити, враховуючи вимоги розумності та справедливості.
Визначення розміру моральної шкоди не в мінімальному розмірі є правом суду, однак розмір грошового відшкодування визначається судом не лише від обсягу страждань, а й залежить від характеру порушення, глибини страждань, погіршення здібностей потерпілого та інших істотних обставин.
Таким чином, враховуючи глибину душевних страждань, характер та обсяг заподіяних позивачу моральних страждань, пов'язаних із незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, істотність вимушених змін у його житті та пов'язані з цим його моральні переживання, суд вважає, що позивачу внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності дійсно була завдана значна моральна шкода, тому заявлені позовні вимоги про стягнення моральної шкоди необхідно задовольнити частково та стягнути на користь позивача завдану моральну шкоду в розмірі 1 729 400 гривень 00 копійок, виходячи із розрахунку 200МЗПХ8647грн., як відповідне та достатнє відшкодування понесених позивачем моральних страждань, спричинених йому, що, на переконання суду, буде відповідати засадам розумності і справедливості.
При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди суд виходить із принципів рівності, поміркованості, розумності, справедливості та з врахуванням характеру правопорушення, глибини душевних страждань ОСОБА_1 .
За встановлених обставин сума грошового відшкодування моральної шкоди на користь ОСОБА_1 у розмірі, що перевищує встановлений законодавцем мінімальний розмір на думку суду не може вважатися завищеною у контексті обставин цієї конкретної справи.
На переконання суду, саме такий розмір відшкодування моральної шкоди буде достатнім для поновлення порушених прав позивача та не призведе до його безпідставного збагачення.
Суд відхиляє доводи відповідачів щодо неналежності висновку експерта № 043 від 10.10.2025 р., з підстав припинення застосування Методики № 14.1.75 , з підстав того, що 28.01.2021 року рішенням Координаційної ради з проблем судової експертизи нібито було припинено застосування Методики психологічного дослідження (реєстраційний код 14.1.75). та повноважень Координаційної ради, з огляду на таке.
Порядок атестації та державної реєстрації методик проведення судових експертиз визначено Постановою Кабінету Міністрів України від 02.07.2008 № 595 (далі - Порядок № 595). Згідно з п. 8 Порядку № 595, державна реєстрація методик полягає у розгляді Координаційною радою методик та прийнятті рішення, яке має рекомендаційний характер, щодо їх державної реєстрації, та прийнятті Мін'юстом рішення про державну реєстрацію методик і внесенні їх до Реєстру.
Згідно з п. 11 Порядку № 595, у разі прийняття Координаційною радою рішення про те, що методика підлягає державній реєстрації, та прийняття Мін'юстом рішення про державну реєстрацію методики, вона включається до Реєстру.
Згідно з п. 18 Порядку № 595, у разі прийняття Координаційною радою рішення про внесення змін до методики або припинення застосування методики, до Реєстру вносяться відповідні дані у порядку, визначеному Мін'юстом. Отже, рішення Координаційної ради носить виключно рекомендаційний характер. Жодних наказів Міністерства юстиції України про скасування чи припинення дії Методики № 14.1.75 не видавалося. Станом на сьогодні дія цієї методики є чинною, що відкрито підтверджується даними Реєстру методик проведення судових експертиз на офіційному сайті Міністерства юстиції України.
Так, адвокатом Гапоновим В.О. в інтересах ОСОБА_1 було направлено адвокатський запит до Міністерства юстиції України від 03.03.2026 року. У відповіді (лист від 06.03.2026 № 31547/39774-33-26/6.3) Міністерство юстиції України підтвердило, що «Методика психологічного дослідження у справах щодо заподіяння моральних страждань особі та відшкодування моральної шкоди» (реєстраційний код 14.1.75) включена до Реєстру методик проведення судових експертиз. До відповіді також додано офіційний Витяг з Реєстру, сформований станом на 05.03.2026 року.
У судовому засіданні експертка Куратченко І.Є. зазначила, що користувалася під час експертного дослідження серед іншого вказаною Методикою в якості наукової літератури. Також надала суду відповідь Міністерства юстиції України на її звернення від 30.03.2026 (вх. № 56625-27-26 від 31.03.2026), згідно до якого зазначено, що за даними Реєстру методика з назвою «Методика психологічного дослідження у справах щодо заподіяння моральних страждань особі та відшкодування моральної шкоди» внесена до Реєстру за реєстраційним кодом 14.1.75 (далі - Методика) на підставі рішення Координаційної ради від 18.01.2019. Також за даними Реєстру до Методики зміни не вносились та застосування Методики не припинялось. Таким чином, Методика є чинною. Разом з тим повідомлено, що в Методиці містяться посилання на методики за реєстраційними кодами 14.1.01, 14.1.03, 14.1.05, 14.1.06, 14.1.07, 14.1.08, 14.1.13, 14.1.21, 14.1.23, 14.1.26, 14.1.28, 14.1.30, 14.1.31, 14.1.32, 14.1.39, 14.1.40, 14.1.45, 14.1.46, 14.1.47, 14.1.48, 14.1.54, 14.1.58, які на підставі рішення Координаційної ради від 28.01.2021 (рішення додається) та відповідно до Реєстру, припинено та рекомендовано для використання в якості наукової літератури.
Також судом, встановлено, що експертне дослідження складалося з двох частин: діагностичної (встановлення факту страждань, ПТСР, змін особистості за допомогою міжнародно визнаних тестів MMPI-2, SF-36) та розрахункової. Фактичні дані, встановлені в діагностичній частині висновку (хронічний дистрес, депресія, втрата сенсу життя), є належними доказами у розумінні ст. 76 ЦПК України. Експертне дослідження проведене кваліфікованим фахівцем, який перед початком дослідження був попереджений про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок за ст. 384 Кримінального кодексу України, про що міститься відповідний запис у самому Висновку. Медичні документи за період 2015-2025 років у поєднанні з висновками психолога (соматизація стресу), створюють цілісну картину причинно-наслідкового зв'язку між діями відповідачів та шкодою здоров'ю Позивача.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, а тому висновки викладені у справі № 148/312/23, яка розглянута Вінницьким апеляційним судом, не формують обов'язкової судової практики, а посилання Запорізької обласної прокуратури на висновки суду, викладені у справі №759/24810/21 не релевантні обставинам даної справи.
Твердження представника Запорізької обласної прокуратури про те, що експертка не врахувала вплив повномасштабної війни не спростовують достовірність вказаного висновку в світлі того, що перед експерткою були поставлені конкретні запитання щодо встановлення зв'язку між стражданнями Позивача та саме незаконним притягненням до кримінальної відповідальності і проведене дослідження підтвердило стійкий причинно-наслідковий зв'язок саме з подіями кримінального переслідування, що тривали з 2013 року, тобто задовго до початку повномасштабного вторгнення.
Щодо посилання відповідачів про оформлення закордонного паспорта, зокрема те, що у 2014 році Позивач звертався за оформленням закордонного паспорта, що нібито свідчить про відсутність обмежень та порушень нормального життя, то такі доводи не спростовують факт перебування особи під кримінальним переслідуванням протягом 142 місяців. Наявність статусу підозрюваного/обвинуваченого у вчиненні особливо тяжкого злочину протягом 11 років за своєю суттю є руйнацією нормального ритму життя, незалежно від наявності чи відсутності заборони на виїзд за кордон.
У справах щодо відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування, діє презумпція спричинення позивачу моральної шкоди відповідачем та обов'язок саме відповідача спростувати таку презумпцію. Надмірна тривалість кримінального провадження сама по собі здатна призвести до моральних страждань особи через тривалу невизначеність спірних правовідносин, необхідність відвідування органів досудового розслідування, неможливість здійснювати звичайну щоденну діяльність і підрив репутації тощо.
Аналіз наявних у справі доказів свідчить про те, що тривалість кримінального провадження державними органами щодо позивача поза розумним сумнівом призвела до його моральних страждань, зумовлених невизначеністю спірних правовідносин, необхідністю відвідування органів досудового розслідування та неможливістю здійснювати звичайну щоденну діяльність та є підставою для відшкодування йому моральної шкоди у порядку, встановленому Законом № 266/94-ВР.
Крім того, складові елементи для цивільно-правової відповідальності у виді шкоди, протиправних діянь осіб, які завдали шкоди, причинного зв'язку між ними, знайшли своє підтвердження в ході судового розгляду цієї справи.
Відповідно до статті 2 ЦК України учасником спірних правовідносин у справі про відшкодування шкоди за рахунок держави на підставі статті 1174 ЦК України є держава Україна, а тому вона має бути відповідачем.
Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов'язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
Згідно з пунктом 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого Указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 460/2011, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є Державна казначейська служба України (Казначейство України), яка, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.
Таким чином, відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України, тому відсутня необхідність зазначення у резолютивній частині рішення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватись, або номера чи виду рахунку, з якого має бути здійснено стягнення/списання, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов'язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення, та за своєю суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не резолютивній частині рішення (пункт 6.21 постанови Великої Палати Верховного Суду, від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18).
У пунктах 5.4, 6.9 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110цс18) вказано, що у випадку, коли шкода завдається органом державної влади, його посадовою або службовою особою, відшкодовувати таку шкоду зобов'язана держава, яка бере участь у справі через відповідні органи: орган, дії, бездіяльність якого призвели до негативних наслідків, та орган Державної казначейської служби України.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц (провадження № 14-538цс19) зазначено, що у цивільному судочинстві зазначено, що держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді. У справах про відшкодування шкоди державою вона бере участь як відповідач через той орган, діяннями якого завдано шкоду. Хоча наявність такого органу для того, щоб заявити відповідний позов до держави України, не є обов'язковою. Участь у вказаних справах Державної казначейської служби України чи її територіальних органів не є необхідною.
Відповідний правовий висновок також викладений у постановах Верховного Суду від 22 липня 2020 року у справі № 495/6187/16 (провадження № 61-8385св20),від 29 червня 2022 року у справі № 201/9398/20 (провадження № 61-11520св21), від 08 листопада 2023 року у справі № 711/7584/21 та від 07 лютого 2024 року у справі № 278/2621/21.
Належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, його посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин. Залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів органу прокуратури чи іншого органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава. Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 24 січня 2024 року в справі № 495/10543/21 (провадження № 61-7968св23), від 27 березня 2024 року в справі № 593/207/22 (провадження № 61-1109св23), від 11 жовтня 2023 року в справі № 361/9386/21 (провадження № 61-12289св23).
Таким чином, відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України.
На підставі вищевикладеного, аналізуючи зібрані у справі докази, кожний окремо та всі в сукупності, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову.
Щодо стягнення витрат на правничу допомогу в розмірі 25000 гривень, які були понесені стороною в рамках кримінального провадження.
Шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, підлягає відшкодуванню на підставі Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (стаття 1 Закону).
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 3 Закону у наведених у статті 1 Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються) суми, сплачені громадянином у зв'язку з поданням йому юридичної допомоги.
У постанові Верховного Суду від 18 січня 2023 року у справі № 335/4358/21 зазначено, що порядок застосування Закону визначено Положенням.
Згідно з абзацом третім пункту 10 Положення до сум, які підлягають поверненню на підставі пункту 4 статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду», відносяться суми, сплачені ним адвокатському об'єднанню (адвокату) за участь адвоката у справі, написання касаційної і наглядної скарги, а також внесені ним у рахунок оплати витрат адвоката у зв'язку з поїздками у справі до касаційної та наглядної інстанції.
Тобто позивач має право на відшкодування шкоди, у тому числі й відшкодування (повернення) сум, сплачених за надання йому юридичної допомоги, і право на таке відшкодування виникає на підставі прямої вказівки закону.
Аналогічні висновки щодо відшкодування майнової шкоди у розмірі витрат громадянина, сплачених ним у зв'язку з наданням юридичної допомоги у кримінальному провадженні, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 383/596/15, провадження № 14-342цс18, у постанові Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 333/7311/16-ц, провадження № 61-32057св18.
Передбачені статтею 137 ЦПК України підстави зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу не можуть бути застосовані у разі вирішення питання про відшкодування (повернення) на підставі пункту 4 статті 3 Закону
Вказаний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 08 червня 2022 року в справі № 750/958/20, провадження № 61-12600св21.
Згідно з постановою Верховного Суду від 07.02.2024 у справі № 278/2621/21, визначені наведеним Законом суми, сплачені громадянином у зв'язку з наданням йому юридичної допомоги під час досудового розслідування та судового розгляду кримінальної справи, не є тотожними витратам на правничу допомогу, передбаченим статтею 137 ЦПК України, тому, у зазначеному випадку застосуванню підлягає спеціальна норма закону.
Доводи відзивів про те, що заявлений позивачем розмір витрат на юридичну допомогу у кримінальному провадженні є занадто завищеною та підлягають зменшення помилкові.
У постановах Верховного Суду від 08 червня 2022 року у справі № 750/958/20 (провадження № 61-12600св21) та від 02 листопада 2023 року у справі № 127/9332/22 (провадження № 61-5746св23) вказано, що передбачені статтею 137 ЦПК України підстави зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу не можуть бути застосовані у разі вирішення питання про відшкодування (повернення) на підставі пункту 4 статті 3 Закону суми, сплаченої громадянином у зв'язку з наданням йому юридичної допомоги.
На підтвердження понесених витрат на правову допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 11 травня 2022 року у справі № 201/4534/20 та від 01 травня 2024 року у справі № 461/2033/23.
У постановах Верховного Суду від 08 червня 2022 року у справі № 750/958/20 (провадження № 61-12600св21), від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 20 травня 2019 року у справі № 468/655/18 (провадження № 61-46158св18), від 15 березня 2023 року у справі № 565/1372/21 (провадження № 61-12476св22), зазначено, що:
- передбачені статтею 137 ЦПК Українипідстави зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу не можуть бути застосовані у разі вирішення питання про відшкодування (повернення) на підставі пункту 4 статті 3 Законусуми, сплаченої громадянином у зв'язку з наданням йому юридичної допомоги;
- витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено;
- виписані адвокатом квитанції про оплату позивачем юридичних послуг у кримінальному провадженні відповідно до укладеного між ними договору, яке у подальшому було закрито з реабілітуючих підстав, є достатніми в розумінні пункту 4 статті 3 Закону № 266/94-ВРдля вирішення питання про відшкодування сплачених сум за статтею 1176 ЦК України;
- понесені позивачем витрати у вигляді сплачених сум за надання юридичної допомоги підлягають відшкодуванню у повному обсязі згідно з актами надання правової допомоги, довідками про отримання гонорару, квитанціями тощо.
Чинне процесуальне законодавство України не встановлює чіткого переліку доказів, які необхідно надати суду на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, однак зобов'язує надати докази щодо надання правової допомоги.
Відповідно до ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, серед іншого, належать і витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Згідно положень частин першої-четвертої статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до правового висновку щодо правозастосування, який міститься у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року в справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19), для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (наданих послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, у тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. При цьому обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
ОСОБА_1 користувався послугами адвоката під час розгляду кримінальної справи у суді Жовтневому районному суді м. Запоріжжя, захисник у справі №331/4466/13-к адвокат Шульга О.А, діяв на підставі договору про надання правової допомоги від 3 березня 2021 року № 301/21. На підтвердження повноважень адвоката Шульги О.А., до Жовтневого районного суду м. Запоріжжя надавалось свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, ордер.
Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.
У договорі про надання правової допомоги адвокатом №301/21 від 3 березня 2021 року сторони передбачили, що Бєлянін Д.О. має сплатити гонорар адвокату за кожну судову справу яка була розглянута будь - яким судом першої інстанції незалежно від строків її розгляду та обсягу виконаної роботи адвокатом в розмірі 25 000 грн.
Так, вказана форма оплати відповідає нормам законодавства що регулюють договірні правовідносини та узгоджується з позицією викладеною в додатковій постанові Верховного Суду від 22 грудня 2022 року у справі № 904/4134/20, відповідно до якої адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката у залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.
Відповідно до квитанції від 3 березня 2021 р. адвокату Шульзі О.А. сплачено гонорар у розмірі 25 000,00 грн.
Розглянутою вважається справи в якій було ухвалено остаточне рішення судом першої інстанції, остаточним судовим рішенням визначається рішення, ухвала чи постанова внаслідок ухвалення якої судовий розгляд припиняється судом першої інстанції. Отже розмір винагороди за надання правової допомоги визначений у Договорі у вигляді фіксованої суми, не змінюється в залежності від обсягу послуг та витраченого адвокатом часу. Зазначена позиція підтверджується Постановою Верховного Суду від 28 грудня 2020 року у справі № 640/18402/19, згідно якої суд зазначив, що подання детального опису робіт не є обов'язковим, якщо сторони погодили фіксований розмір винагороди. Також Велика Палата Верховного Суду у додатковій Постанові по справі № 755/9215/15-ц вказала, що розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.
Позивач, відповідно до частини 4 статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно- розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», має право на відшкодування витрат, понесених на оплату послуг захисника у зв'язку з наданням йому правничої допомоги. Право на відшкодування цих витрат підтверджується вироком суду, яким встановлено факт незаконності притягнення Позивача до кримінальної відповідальності.
Щодо доводів відповідачів про відсутність детального опису робіт та актів приймання-передачі з погодинною деталізацією. Така позиція суперечить вимогам чинного законодавства та практиці Верховного Суду. У справі № 640/18402/19 Верховний Суд зазначив, що якщо сторони погодили фіксований розмір гонорару (у даному випадку - 25 000 грн за розгляд справи в суді першої інстанції), подання актів з детальним описом витраченого часу не є обов'язковим. Умови Договору є достатньою підставою для визначення розміру витрат, які є реальними та неминучими для Позивача. Таким чином, заперечення щодо розподілу судових витрат судом відхиляються.
Розмір витрат на правничу допомогу 25 000 грн за захист у справі, що тривала понад 10 років, на думку суду, є розумним. Стосовно розміру правової допомоги в даній справі ДКС заперечує проти стягнення судових витрат на правничу допомогу у розмірі 25 000,00 грн, посилаючись на те, що Закон України № 266/94-ВР не передбачає права на відшкодування судових витрат з Державного бюджету.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.06.2018 у справі № 910/23967/16 вказала, що відповідачем у справі є Держава, яка бере участь через відповідний орган. Кошти на відшкодування шкоди підлягають стягненню саме з Державного бюджету України. Зазначення конкретного розпорядника коштів (наприклад, обласної прокуратури) без вказівки на Державний бюджет може призвести до неможливості виконання рішення, якщо у кошторисі цього органу відсутні відповідні призначення. Оскільки шкода відшкодовується державою, то і судові витрати, понесені особою для відновлення свого права, покладаються на державу (Державний бюджет України) відповідно до ст. 141 ЦПК України. Твердження про те, що Закон № 266/94-ВР не передбачає відшкодування судових витрат у цивільній справі, не позбавляє Позивача цього права.
Відшкодування судових витрат регулюється не спеціальним Законом № 266/94-ВР (який стосується матеріальної шкоди від злочину), а Главою 8 Цивільного процесуального кодексу України. Однією з основних засад цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, відносяться витрати на правничу допомогу.
У постанові ВС від 28 вересня 2023 року у справі 686/31892/19, зазначено: «якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні цих витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.
Згідно зі ст. 137 ЦПК України, витрати на професійну правничу допомогу несуть сторони, а згідно зі ст. 141 ЦПК України, у разі задоволення позову судові витрати покладаються на відповідача. Відсутність прямої вказівки у спеціальному законі не скасовує дію процесуального кодексу.
Витрати позивача на юридичну допомогу у розмірі є співмірними зі складністю справи та виконаними адвокатом послугами; часом, витраченим на виконання відповідних робіт (надання послуг) та обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, документально підтверджені, відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру. Підстав для їх зменшення судом не встановлено.
Отже, позивач довів факти надання йому правничої допомоги за час перебування під слідством і судом, понесення витрат у зв'язку із наданням такої допомоги та сплати відповідних сум, що є підставою для стягнення заявлених у позові витрат на правничу допомогу позивачу у кримінальному провадженні у розмірі 25000,00 грн на підставі пункту 4 частини першої статті 3 Закону. З огляду на вказане, витрати на правову допомогу Позивачем, які у загальному розмірі склали 25000,00 грн. також підлягають відшкодуванню.
Висновок щодо можливості вирішення в порядку цивільного судочинства позовних вимог про відшкодування витрат на правову допомогу, понесених підсудним у кримінальному провадженні, викладено, зокрема у постанові Верховного Суду від 07 лютого 2022 року в справі № 336/3604/20, провадження № 61-13843св21, в якій зазначено, що підставою для відмови в задоволенні вимог про відшкодування витрат на правничу допомогу може бути лише відсутність документального підтвердження таких витрат та їх розрахунку.
Щодо витрат, понесених у зв'язку з проведенням експертизи.
Відповідно до ч. 6. ст. 139 ЦПК України розмір витрат на підготовку експертного висновку на замовлення сторони, проведення експертизи, залучення спеціаліста, оплати робіт перекладача встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів.
27 серпня 2025 року між Позивачем та судовим експертом Куратченко Іриною Євгеніївною було укладено договір на проведення психологічного дослідження ОСОБА_1 . Послуги судового експерта були оплачені Позивачем у сумі 35 213,52 грн., що підтверджується квитанціями від 27 серпня 2025 року на суму 28 000 грн. та 7 213,52 грн. На підтвердження надання послуг за договором від 27 серпня 2025 року між судовим експертом Куратченко І.Є. та Позивачем було підписано акт виконаних робіт №14 від 15.10.2025р.
Таким чином, витрати на проведення експертизи підтверджуються: договором від 27 серпня 2025 року, квитанціями про оплату від 27 серпня 2025 року, актом виконаних робіт №14 від 15.10.2025р. Позивачем наведено детальне обґрунтування витрат на проведення експертизи.
Щодо витрат на проведення експертизи відповідачі заперечують проти відшкодування витрат на проведення експертизи у розмірі 35 213,52 грн, посилаючись на те, що ці витрати не підтверджені належним чином, а сама експертиза не була обов'язковою.
Твердження сторони відповідачі про відсутність доказів оплати спростовується матеріалами справи. Позивачем додано до позовної заяви: Договір про проведення експертного дослідження, укладений із судовою експерткою ОСОБА_4 . Платіжну інструкцію № 2.280930959.1 від 27.08.2025 р. на суму 28 000,00 грн. Платіжну інструкцію № 2.293571547.1 від 27.08.2025 р. на суму 7 213,52 грн. Акт виконаних робіт№14 від 15.10.2025 р., який підтверджує, що послуги надані в повному обсязі, прийняті Позивачем та відповідають вартості, вказаній у платіжних документах. Таким чином, витрати є фактичними, підтвердженими фінансовими документами встановленого зразка.
Отже, позивач довів факти надання йому правничої допомоги за час перебування під слідством і судом, понесення витрат у зв'язку із наданням такої допомоги та сплати відповідних сум, що є підставою для стягнення заявлених у позові витрат на правничу допомогу позивачу у кримінальному провадженні на підставі пункту 4 частини першої статті 3 Закону та витрат на проведення експертизи, з урахуванням приписів ст.141 ЦПК України, що є повністю обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову та значення справи для позивача.
Тлумачення правових норм ч. 2 ст. 48 ЦПК України дозволяє зробити висновок, що належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, заподіяною органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин. При цьому держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого заподіяну шкоду (висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 27.11.2019 у справі №242/4741/16-ц).
Аналогічний висновок неодноразово був викладений Великою Палатою Верховного Суду (постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 5023/10655/11 (пункт 6.22), від 21.08.2019 у справі № 761/35803/16-ц (пункт 33), від 18.12.2019 у справі № 688/2479/16-ц (пункт 28), від 25.03.2020 у справі № 641/8857/17.
Зазначене також узгоджується з висновками Верховного Суду, які викладені у постанові від 19.07.2023 у справі № 373/1293/20.
Враховуючи вказані норми права та висновки Верховного Суду щодо їх застосування, відповідачем у даній справі є держава, яка бере участь через відповідні органи державної влади (Запорізька обласна прокуратура. Держана казначейська служба України), а тому понесені судові витрати, з урахуванням п. 3 ст. 141 ЦПК України, підлягають стягненню з відповідача держави Україна (з Державного бюджету України).
Зазначений підхід до стягнення витрат на правничу допомогу за рахунок коштів Державного бюджету України відповідає усталеній практиці Верховного Суду, сформованій у аналогічних правовідносинах, зокрема, у постановах від 29.05.2023 у справі № 336/5109/19, від 31.10.2018 у справі № 383/596/15, від 07.07.2021 у справі № 335/10173/19, від 11.05.2022 у справі № 201/4534/20, від 11.08.2022 у справі № 703/468/21.
З огляду на вищевикладене, факт зазначення відповідачем у цій справі, зокрема, Запорізької обласної прокуратури, Головного управління Державної фіскальної служби в Запорізькій області, Головного управління Державної казначейської служби України у Запорізькій області не свідчить про те, що у спірних правовідносинах суб'єктом відповідальності є не держава, а зазначений орган.
Крім того, суд зауважує, що Верховний Суд висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи,і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантностіі необхідності застосування правових висновків Верховного Суду в кожній конкретній справі (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 154/3029/14-ц).
За цих обставин, витрати на правничу допомогу, які були понесені стороною під час розгляду даної цивільної справи належить стягнути з держави Україна.
Щодо стягнення витрат на правничу допомогу при розгляді даної цивільної справи.
За вимогами статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги.
Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу (частини перша та третя статті 133 ЦПК України).
Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність'договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Пунктом 3.2Рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 зазначеного Закону).
У постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 910/12876/19 зауважено, що розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини. Водночас чинне процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу. З урахуванням наведеного суд зазначив, що процесуальним законодавством передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частина третястатті 2 ЦПК України).
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Так, у справі «Схід / Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункт 268).
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертоїстатті 137 ЦПК Українисуд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Витрати на професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті137, частина восьма статті141 ЦПК України).
Матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 уклав договір № 137/24 від 24.08.2025 р. з адвокатом Тисячник Рузанною Робертівною, про надання правничої допомоги в рамках цивільного судочинства, сторони домовились про фіксований розмір оплати за надані правничі послуги, який не залежить від обсягу виконаної адвокатом роботи, і становить 25000 грн., що відповідає практиці викладений в постанові Верховного Суду від 22.12.2022 у справі № 904/4134/20.
Саме лише незазначення учасником справи в детальному описі робіт (наданих послуг) витрат часу на надання правничої допомоги не може перешкодити суду встановити розмір витрат на професійну правничу допомогу (у разі домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару). Відповідна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 16 листопада 2022 року , справа № 922/1964/21.
Відповідно до квитанції від 24 серпня 2025 р. адвокату Тисячник Р.Р. сплачено гонорар у розмірі 25 000,00 грн.
Оцінюючи пропорційність та співмірність витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт, взявши до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, їх значення для спору, та виходячи із засад розумності та справедливості, суд вважає, що витрати на правову допомогу розмірі 25000,00 грн повною мірою відповідає принципам розумності та співмірності, забезпечує баланс рівноваги між інтересами сторін у справі, відповідає принципу розумності та співмірності, визначеного як одним з основних критеріїв стягнення таких витрат.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки позовні вимоги задоволено частково, підлягають стягненню з Державного бюджету України на користь позивача витрати на оплату правничої допомоги у даній справі в розмірі 18 322 гривні 50 копійок та витрати на проведення експертизи у розмірі 25 808 гривень 09 копійок. виходячи з розміру задоволених вимог - 73, 29 %.
Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку що позов є обгрунтованим і підлягає частковому задоволенню.
Вирішуючи питання про стягнення судових витрат, суд враховує, що, відповідно до пункту 11 частини 2 статті 3 Закону України «Про судовий збір», судовий збір не справляється за подання позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду. За таких обставин суд відносить судовий збір на рахунок держави.
На підставі викладеного та ст.ст.55, 56 Конституції України, ст. 15, 16, 23, 1167, 1176 ЦК України, Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» та керуючись ст.12, 13, 81,141, 258, 259, 263-265, 268, 273, 352, 354-355 ЦПК України, суд,
Позов ОСОБА_1 в особі представника адвоката Тисячник Рузанни Робертівни до Запорізької обласної прокуратури, Головного управління Державної фіскальної служби в Запорізькій області, Головного управління Державної казначейської служби України у Запорізькій області про відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури, задовольнити частково.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду в розмірі 1729400 (один мільйон сімсот двадцять дев'ять тисяч чотириста гривень) 00 копійок та 25 000,00 грн. (двадцять п'ять тисяч гривень) витрат, понесених у зв'язку з наданням йому професійної правничої допомоги у кримінальному провадженні.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування судових витрат витрати на оплату правничої допомоги в розмірі 18322 гривні 50 копійок та витрати на проведення судово-психологічної експертизи у розмірі 25808 гривень 09 копійок.
В задоволенні решти частини вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Запорізького апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Відповідно ч.5 ст.268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення.
Повне судове рішення проголошено 13.04.2026 року.
Суддя: Ю.В. Апаллонова