Справа № 755/21278/25
1-кп/755/133/26
"08" квітня 2026 р. Дніпровський районний суд міста Києва в складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
секретарі ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань № 62025080200002037 від 10.09.2025 року, відносно
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця міста Краматорськ, Донецької області, громадянина України, з вищою освітою, останнє відоме місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 ,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України,
за участю:
прокурора ОСОБА_4 ,
захисника ОСОБА_5 ,
У відповідності до ст. 6 Конституції України, державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 19, ст. 68 Конституції України, органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Статтею 5, ч. 1 ст. 72, ст. 73 Конституції України передбачено, що Україна є республікою. Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами. Питання про зміну території України вирішується виключно всеукраїнським референдумом, який призначається Верховною Радою України або Президентом України відповідно до їх повноважень, встановлених Конституцією України.
Крім того, ч. 2 ст. 72 Конституції України передбачено, що всеукраїнський референдум проголошується за народною ініціативою на вимогу не менш як трьох мільйонів громадян України, які мають право голосу, за умови, що підписи щодо призначення референдуму зібрано не менш як у двох третинах областей і не менш як по сто тисяч підписів у кожній області.
Відповідно до ч. 1 ст. 65 Конституції України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України.
Згідно з ч. 1 ст. 125 Конституції України, судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
Частиною другою ст. 125 Конституції України визначено, що суд утворюється, реорганізовується і ліквідовується законом, проект якого вносить до Верховної Ради України Президент України після консультацій з Вищою радою правосуддя.
Незважаючи на це, у приміщенні Верховної Ради АР Крим 06.03.2014 року у порушення ч. 3 ст. 2, ст. 72, ст. 73, п. 2 ч. 1 ст. 85, ст. 132 Конституції України та п. 2 ч. 3 ст. 3, ст. ст. 18, 27 Закону України «Про всеукраїнський референдум» депутатами Верховної Ради АР Крим прийнято незаконну постанову № 1702-6/14, в якій визначено дату такого волевиявлення - 16.03.2014 року, на яке виносилося питання про входження АР Крим до складу рф на правах суб'єкта федерації.
Відповідно до зазначеної постанови, 16.03.2014 року на території Автономної Республіки Крим проведено незаконний референдум, результатом якого стала тимчасова окупація території АР Крим і міста Севастополя, а також їх входження до складу рф на правах суб'єкта федерації.
Результати «референдуму» не визнані жодною країною світу, крім рф. Відповідно до п. 5 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН 68/262 від 27.03.2014 року «Територіальна цілісність України», проведений 16.03.2014 року в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі референдум не маючи законної сили не може бути основою для будь-якої зміни статусу Автономної Республіки Крим або м. Севастополя.
Також, в пункті 1 вказаної Резолюції зазначено, що Генеральна Асамблея ООН підтверджує свою прихильність суверенітету, політичної незалежності, єдності і територіальної цілісності України в її міжнародно визнаних кордонах.
У подальшому, 17.03.2014 року депутатами Верховної Ради АР Крим прийнято постанову № 1745-6/14, згідно з якою на підставі, так званої, «Декларації про незалежність Республіки Крим», прийнятої на позачерговому пленарному засіданні Верховної Ради АР Крим 11.03.2014 року та позачерговому пленарному засіданні Севастопольської міської ради 11.03.2014 року, створено нелегітимне державне утворення «Республика Крым».
Надалі, 18.03.2014 року між рф та представниками нелегітимного державного утворення «Республика Крым» ОСОБА_6 , ОСОБА_7 і ОСОБА_8 підписано договір про входження території АР Крим та м. Севастополя до складу рф.
У подальшому, з метою забезпечення режиму окупації та придушення спротиву проукраїнського населення Криму прийнято ряд так званих «законів та підзаконних нормативних актів», відповідно до яких слідчі, прокурори та судді підпорядковуються своїм керівникам по висхідній лінії відповідної гілки влади так званої «Республіки Крим», що входить у склад рф.
Так, відповідно до ч. 2 ст. 13 закону рф від 31 грудня 1996 року № 1-ФКЗ: Порядок наділення повноваженнями голів, заступників голів, інших суддів касаційних судів загальної юрисдикції, апеляційних судів загальної юрисдикції, верховних судів республік, окружних, обласних судів, судів міст федерального значення, судів автономної області і автономних округів, районних судів, військових і спеціалізованих судів, арбітражних судів округів, арбітражних апеляційних судів, арбітражних судів суб'єктів рф і спеціалізованих арбітражних судів встановлюється відповідним федеральним конституційним законом і федеральним законом про статус суддів.
Відповідно до ч. 5 ст. 6 Закону рф від 26.06.1992 року № 3132-I зі змінами та доповненнями - президент рф в двомісячний термін з дня отримання необхідних матеріалів призначає суддів федеральних судів, а кандидатів у судді верховного суду рф представляє для призначення раді федерації федеральних зборів рф або відхиляє подані кандидатури, про що повідомляється голові Верховного суду рф.
Водночас, згідно зі ст. 86 «Конституції «Республики Крым»:
1. Правосуддя в Республіці Крим здійснюється тільки судом.
2. У Республіці Крим діють федеральні суди і мирові судді. Повноваження, порядок утворення та діяльності федеральних судів визначаються законодавством рф.
3. З ініціативи Державної Ради Республіки Крим, узгодженої з Верховним Судом рф, в Республіці Крим можуть утворюватися судові ділянки і посади мирових суддів відповідно до законодавства рф і законодавства Республіки Крим.
4. Статус, повноваження, порядок і гарантії діяльності суддів визначаються федеральним законом, а по відношенню до мирових суддів - також законом Республіки Крим.
Окрім того, 20.03.2014 року Державною Думою рф прийнято «Федеральний конституційний закон» від 21.03.2014 року за № 6-ФКЗ.
Вищезазначене свідчить про проведення представниками рф та її федеральних органів підривної діяльності проти України.
Здійснюючи підривну діяльність проти України, представники суддівського корпусу та інших органів державної влади іноземної держави утворили на окупованій території України федеральні органи державної влади, місцевого самоврядування, правоохоронні органи та судову систему рф з метою зміцнення та посилення заходів тимчасової окупації території Автономної Республіки Крим.
Відповідно до п. 1 ст. 9 «Федерального конституційного» закону від 21.03.2014 року № 6-ФКЗ протягом перехідного періоду на територіях Республіки Крим і міста федерального значення Севастополя з урахуванням їх адміністративно-територіального поділу, встановленого відповідно законодавчим (представницьким) органом державної влади Республіки Крим і законодавчим (представницьким) органом державної влади міста федерального значення Севастополя, створено суди рф (федеральні суди) відповідно до законодавства рф про судову систему.
Пунктом 2 статті 9 вказаного закону передбачено, що громадяни, які заміщають посади суддів судів, що діють на територіях Республіки Крим та міста федерального значення Севастополя на день прийняття в рф Республіки Крим і утворення в складі рф нових суб'єктів, мають переважне право на заміщення посади судді в судах рф, що створюються на цих територіях, при наявності у них громадянства рф, а також за умови їх відповідності іншим вимогам, що пред'являються законодавством рф про статус суддів до кандидатів на посади суддів. Конкурсний відбір на заміщення посади судді в зазначених судах здійснюється Вищою кваліфікаційною колегією суддів рф.
Створення та діяльність органів іноземної держави, у тому числі судової системи, на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим призвели до заходів посилення тимчасової окупації невід'ємної території України.
У той же час, Законом України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15.04.2014 року, зокрема ст. ст. 1-3 визначено, що сухопутна територія Автономної Республіки Крим та міста Севастополя є тимчасово окупованою внаслідок збройної агресії рф з 20 лютого 2014 року.
Генеральна Асамблея ООН своєю Резолюцією 71/205 від 19.12.2016 року «Положення в області прав людини в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі (Україна)» засудила тимчасову окупацію рф частини території України - Автономної Республіки Крим та міста Севастополя.
У подальшому, Резолюціями 72/190 від 19.12.2017 року, 73/194 від 17.12.2018 року та 74/168 від 18.12.2019 року «Положення в області прав людини в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі (Україна)», Генеральна Асамблея ООН вчергове засудила нинішню тимчасову окупацію рф частини території України - Автономної Республіки Крим та міста Севастополя.
Як зазначено вище, сам факт окупації засуджений як міжнародною спільнотою, так і законодавством України, та був широко висвітлений в офіційних виданнях та медійному просторі.
Також, відповідно до статті 64 Конвенції Про захист цивільного населення під час війни від 12.08.1949 року (далі - Конвенція) кримінальне законодавство окупованої території залишається чинним, за винятком випадків, коли дія його скасовується або призупиняється окупаційною державою, якщо це законодавство становить загрозу безпеці окупаційної держави або є перешкодою виконання цієї Конвенції. Враховуючи згадане вище, та з огляду на необхідність забезпечення ефективного судочинства, суди окупованої території продовжуватимуть виконувати свої функції стосовно розгляду правопорушень, визначених цим законодавством.
У контексті окупації Криму, рф, як окупаційна держава, не мала права втручатися у порядок здійснення правосуддя українськими судами.
Проте, Федеральним Законом рф №154-Ф3 від 23.06.2014 року створено систему судів на території Республіки Крим, зокрема незаконно створено «Красноперекопский районный суд Республики Крым».
Реалізовуючи свій злочинний умисел, направлений на вчинення державної зради, з метою заподіяння шкоди територіальній цілісності України та становлення і зміцнення окупаційної влади, сприяння окупаційним органам влади у придушенні спротивів окупації півострова з боку громадян України на території Автономної Республіки Крим та у впровадженні практики переслідування осіб, що перебувають під захистом в порушення вимог ст. 65 Конституції України, якою передбачено обов'язок громадян України захищати, незалежність та територіальну цілісність України, порушуючи присягу судді в частині неупередженого, незалежного, справедливого та кваліфікованого здійснення правосуддя від імені України, керуючись принципом верховенства права, підкоряючись лише закону, та не вчинення дій, що порочать звання судді або підривають авторитет правосуддя, громадянин України ОСОБА_3 , будучи призначеним Указом Президента України №570/2013 від 18.10.2013 року суддею Красноперекопського районного суду АР Крим, маючи достатній рівень освіти, спеціальних знань, життєвого та професійного досвіду для розуміння факту здійснення підривної діяльності проти України представниками у тому числі незаконно утворених судових органів та органів державної влади рф та неможливість відправлення правосуддя на підставі законодавства іноземної держави, бажаючи допомогти в проведенні цієї підривної діяльності та зробити свій особистий внесок в утворення та функціонування в АР Крим системи незаконних судових органів рф, вчинив дії щодо надання допомоги у здійсненні підривної діяльності проти України.
Зокрема, достовірно знаючи про тимчасову окупацію рф з 20 лютого 2014 року території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя ОСОБА_3 , будучи громадянином України, в порушення вимог Конституції та законів України, достовірно знаючи, розуміючи та усвідомлюючи незаконність дій Верховної Ради АР Крим та рф щодо приєднання території АР Крим та м. Севастополя до складу рф, діючи добровільно та умисно на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності України, бажаючи допомогти іноземній державі та її представникам у проведенні підривної діяльності проти України, з метою зміцнення та посилення заходів тимчасової окупації території АР Крим, діючи в інтересах рф, перебуваючи в м. Красноперекопськ, упродовж березня - квітня 2014 року продовжив роботу у складі незаконного органу судової влади рф на території АР Крим на посаді так званих «громадян, які заміщають посади суддів судів, що діють на територіях Республіки Крим та міста федерального значення Севастополя». У подальшому, указом президента рф путіна в.в. № 786 від 19.12.2014 року був призначений на посаду судді незаконно утвореного «Красноперекопського районного суду Республики Крым», чим надавав допомогу представникам іноземної держави у переході судової системи України, яка діяла на території півострова Крим, на відправлення правосуддя відповідно до ч. 5 ст. 9 «Федерального Конституційного Закону» рф № 6-ФКЗ «Про прийняття в рф Республіки Крим та утворення в складі рф нових суб'єктів Республіки Крим та міста федерального значення Севастополя» та на підставі законодавства іноземної держави - рф.
Продовжуючи свою злочинну діяльність щодо надання допомоги іноземній державі у проведенні підривної діяльності проти України, шляхом придушення спротивів окупації півострова з боку громадян України на території Автономної Республіки Крим, посилення заходів тимчасової окупації півострова та впровадженні практики переслідування осіб, що перебувають під захистом, громадянин України ОСОБА_3 , діючи добровільно та умисно на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності України, в порушення вимог Конституції та законів України, маючи тривалий стаж роботи суддею, а тому достовірно знаючи та усвідомлюючи незаконність своїх дій, розуміючи незаконність дій окупаційної влади, незаконність застосування на території України законодавства рф, перебуваючи в приміщенні Красноперекопського районного суду, що за адресою: Автономна Республіка Крим, м. Красноперекопськ, вул. Генерала Захарова, буд. 3а, діючи в інтересах рф, керуючись нормами законодавства рф, 14.12.2023 року, більш точний час не встановлено, ухвалив рішення у кримінальній справі №1-143/2023, 04.03.2024 року, більш точний час не встановлено, ухвалив рішення у кримінальній справі №1-33/2024, 19.02.2024 року, більш точний час не встановлено, ухвалив рішення у справі про адміністративне правопорушення №5-22/2024.
Допомога ОСОБА_3 іноземній державі та її представникам у переході судів АР Крим на відправлення правосуддя на підставі законодавства іноземної держави - рф, сприяння окупаційним органам влади у придушенні спротивів окупації півострова з боку громадян України на території Автономної Республіки Крим та допомога у впровадженні практики переслідування осіб, що перебувають під захистом призвели до забезпечення належного функціонування незаконно створених судових органів та посилили заходи тимчасової окупації півострова.
Оскільки, керуючись ч. 3 ст. 323 КПК України, судовий розгляд у межах даного кримінального провадження здійснювався за відсутності обвинуваченого (in absentia), він показань суду не надавав, при цьому заяв, клопотань на адресу суду також не подавав.
Судовий розгляд проводився за обов'язкової участі захисника, який був забезпечений державою та користувався процесуальними правами обвинуваченого.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 91 КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню: 1) подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини, вчинення кримінального правопорушення; 2) винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення; 3) вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат; 4) обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом'якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою закриття кримінального провадження; 5) обставини, що є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності або покарання. Відповідно до ст. 92 КПК України обов'язок доказування обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, передбачених ст. 91 КПК України покладається на прокурора.
Суд же відповідно до ст. 26 КПК України у кримінальному провадженні вирішує питання, що винесені на його розгляд сторонами та віднесені до його повноважень, а ч. 1 ст. 337 КПК України передбачає, що судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту, крім випадків, передбачених цією статтею.
Тобто обов'язок доказування обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, покладається на сторону обвинувачення безпосередньо у судовому засіданні.
У судовому засіданні були дослідженні наступні докази.
Як убачається з відповіді Вищої кваліфікаційної комісії України від 11.06.2024 року № 19-3116/24, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , призначено на посаду судді Красноперекопського міськрайонного суду Автономної Республіки Крим строком на п'ять років Указом Президента України від 18.10.2013 року № 570/2013. Рішенням Вищої ради правосуддя від 29.01.2019 року № 249/0/15-19 ОСОБА_3 звільнено з посади судді зазначеного суду на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України, на підтвердження чого до вказаної відповіді долучено копії матеріалів суддівського досьє ОСОБА_3 .
Відповідно до копії Указу Президента України від 18.10.2013 року № 570/2013, ОСОБА_3 призначено на посаду судді Красноперекопського міськрайонного суду Автономної Республіки Крим строком на п'ять років.
Згідно копії рішення Вищої ради правосуддя від 29.01.2019 року № 249/0/15-19, ОСОБА_3 звільнено з посади судді Красноперекопського міськрайонного суду Автономної Республіки Крим на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України.
Як убачається з відповіді Вищої ради правосуддя від 12.06.2024 року № 19646/0/9-24, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , призначено на посаду судді Красноперекопського міськрайонного суду Автономної Республіки Крим строком на п'ять років Указом Президента України від 18.10.2013 року № 570/2013. Рішенням Вищої ради правосуддя від 29.01.2019 року № 249/0/15-19 ОСОБА_3 звільнено з посади судді зазначеного суду на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України, на підтвердження чого до вказаної відповіді долучено копії відповідних документів.
З копії відповіді Офісу Президента України від 03.07.2024 року № 45- 01/170 вбачається, що Указом Президента України від 18.10.2013 року № 570/2013 ОСОБА_3 призначено на посаду судді Красноперекопського міськрайонного суду Автономної Республіки Крим строком на п'ять років.
З акту огляду відкритих джерел інформації від 27.06.2024 року вбачається, що в ході огляду відкритих джерел інформації, а саме веб-сайтів у мережі «Інтернет», було знайдено та зафіксовано інформацію щодо діяльності ОСОБА_3 у незаконно створених судових органах окупаційної влади рф на тимчасово окупованій території АР Крим.
Також з протоколу огляду від 01.08.2025 року та додатків до нього, зокрема, вбачається, що слідчим проведено огляд відкритих джерел інформації з метою пошуку та виявлення відомостей щодо діяльності ОСОБА_3 , як «судді» незаконно створеного «Красноперекопский районный суд Республики Крым», в ході якого встановлено, що ОСОБА_3 , будучи суддею Красноперекопського міськрайонного суду Автономної Республіки Крим, після незаконної анексії у 2014 році рф території АР Крим та м. Севастополя добровільно працевлаштувався на роботу у незаконно створених судових органах окупаційної влади рф на тимчасово окупованій території АР Крим та після повномасштабного вторгнення 24.02.2022 року збройних сил рф на територію України продовжив діяльність в якості «судді» у незаконно створених судових органах рф, зокрема встановлено копію указу президента рф від 19.12.2014 року № 786, який доданий до вказаного протоколу, з якого вбачається, що ОСОБА_3 призначено на посаду судді «Красноперекопского районного суда Республики Крым», також відшукано та зафіксовано електронні копії рішень, ухвалених ОСОБА_3 , в якості «судді Красноперекопского районного суда Республики Крым», у тому числі вирок у справі №1-143/2023 від 14.12.2023 року, вирок у справі №1-33/2024 від 04.03.2024 року, постанову у справі №5-22/2024 від 19.02.2024 року.
З протоколу огляду речей та документів від 30.07.2025 року та додатку до нього вбачається, що слідчим проведено огляд відомостей, розміщених у мережі «Інтернет», зокрема, через пошукову систему «Google», здійснено пошук інформації за адресою: http://kremlin.ru/acts/bank/38220, за якою знайдено «Федеральний конституційний закон про прийняття до складу рф Республіки Крим та створення в складі рф нових суб'єктів - Республіки Крим та міста федерального значення Севастополя № 6-ФКЗ от 21.03.2014 року», який було зафіксовано та копію долучено до вказаного протоколу в якості додатку.
Крім того, з протоколу огляду речей та документів від 30.07.2025 року та додатку до нього вбачається, що слідчим проведено огляд відомостей, розміщених у мережі «Інтернет», зокрема, через пошукову систему «Google», здійснено пошук інформації за адресою: http://pravo.gov.ru/proxy/ips/?docbody=and=102353831, за якою знайдено «федеральний закон», з тексту якого, зокрема, вбачається, що на території АР Крим створено «Красноперекопский районный суд Республики Крым».
З протоколу огляду інтернет-видань від 19.08.2025 року та додатку до нього вбачається, що слідчим проведено огляд відомостей, розміщених у мережі «Інтернет», зокрема відшукано «Конституцію Республіки Крим», копію якої долучено в якості додатку до протоколу.
Також з відповіді Офісу Президента України від 16.09.2025 року № 45-01/1079 вбачається, що матеріали щодо припинення громадянства України ОСОБА_3 згідно з поданою ним заявою або внаслідок втрати громадянства України на розгляд Комісії при Президентові України з питань громадянства в установленому порядку не надходили.
Всі перелічені джерела інформації суд оцінює за правилами документа (ст. 99 КПК України), а відомості, що вони містять, визнає належними та допустимими зважаючи на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 223 КПК слідчими (розшуковими) діями є дії, спрямовані на отримання (збирання) доказів або перевірку вже отриманих доказів у конкретному кримінальному провадженні.
Згідно з ч. 1 ст. 237 КПК з метою виявлення та фіксації відомостей щодо обставин вчинення кримінального правопорушення слідчий, прокурор проводять огляд місцевості, приміщення, речей та документів.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, на підтвердження винуватості ОСОБА_3 сторона обвинувачення посилається, зокрема, на протоколи огляду веб-сайтів та протоколи огляду інтернет-видань, якими підтверджується, що ОСОБА_3 був «суддею Красноперекопського районного суду Республіки Крим» і здійснював правосуддя, що підтверджується, зокрема, постановленими на підставі законодавства рф за його участі судовими рішеннями, копії яких були досліджені судом.
Документ, розміщений в мережі «Інтернет», сам по собі не є переконливим доказом його фізичного існування, тим більше реалізації, однак підстав для визнання таких доказів недопустимими і неналежними не вбачається, оскільки інформація взята з офіційний інтернет-сайтів органів державної влади рф, які загальнодоступні в мережі «Інтернет».
Огляд зазначених інтернет-сайтів здійснено слідчим з дотриманням вимог ст. 237 КПК та зафіксовано (за допомогою функцій скріншоту та друку) зміст відображеної у них, як електронних документах, інформації, що підтверджує існування обставин, які підлягають доказуванню у цьому кримінальному провадженні.
Враховуючи логічність, послідовність, узгодженість між собою вказаних доказів за змістом, їх єдність та взаємозв'язок за часом та характером подій, суд визнає наведені та проаналізовані задокументовані дані про діяльність ОСОБА_3 , як «судді» окупаційних органів влади рф, достовірними доказами обвинувачення, а тому доводи захисту в цій частині є безпідставними. Аналогічна правова позиція відображена у постанові Верховного Суду від 27 жовтня 2021 року ( у справі № 759/7443/17).
Будь-яких інших належних та допустимих доказів в ході судового розгляду сторонами з боку обвинувачення та захисту, які були вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених КПК України, враховуючи, що суд зберігаючи об'єктивність та неупередженість у ході розгляду даного кримінального провадження створив їм необхідні умови для реалізації ними їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків, надано не було.
Отже, дослідивши, оцінивши та перевіривши зібрані у кримінальному провадженні докази, з точки зору належності, допустимості, достовірності, а їх сукупність - з точки зору достатності та взаємозв'язку, колегія суддів приходить до наступних висновків.
При ухваленні вироку відносно обвинуваченого ОСОБА_3 суд вважає за необхідне відповідно до положень ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосувати як джерело права Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини.
Так, що стосується процедури спеціального судового провадження, то аналізуючи наявні в матеріалах провадження докази на підтвердження завчасних належних викликів обвинуваченого ОСОБА_3 до суду, які, зокрема, опубліковувались у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження, свідчить про те, що він мав підстави усвідомлювати, що проти нього розпочато кримінальне провадження, він отримав, чи мав би отримати оголошену підозру, відповідні виклики та пред'явлене обвинувачення, мав можливість бути обізнаним із усіма своїми правами, в тому числі, на захист та доступ до правосуддя. Відтак, держава Україна під контролем сторони захисту та суду використала всі можливості для того, щоб обвинувачений мав право під час судового провадження як мінімум на такі гарантії: а) бути терміново і докладно повідомлений мовою, яку він розуміє, про характер і підставу обвинувачення; б) мати достатній час і можливості для підготовки свого захисту, обрати самим захисника; в) бути присутнім під час судового розгляду та захищати себе особисто, чи за посередництвом обраного ним захисника, бути повідомленим про це право і мати призначеного захисника безкоштовно. Така ситуація узгоджується із взятими на себе зобов'язаннями, яких повинна дотримуватися держава Україна з тим, щоб забезпечити реальне використання права, яке гарантується статтею 6 Європейської Конвенції з прав людини та ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права. Натомість, ОСОБА_3 скористався своїми правами на власний розсуд за відсутності будь-яких перешкод для їх реалізації на території України.
Суд вважає, що наявні у кримінальному провадженні документи свідчать про відмову ОСОБА_3 , який повинен знати про розпочате кримінальне провадження, від здійснення свого права предстати перед українським судом за діяння вчинені на території суверенної України, юрисдикцію якої над собою він не визнає, та захищати себе безпосередньо в такому суді, а так само свідчать про його наміри ухилитися від зустрічі з правосуддям держави Україна. Ухилення обвинуваченого від правосуддя суд оцінює, як реалізацію останнім його невід'ємного права на свободу від самозвинувачення чи самовикриття (п/п. «g» п. 3 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, ст. 63 Конституції України), як одну з ключових гарантій презумпції невинуватості.
Зважаючи на специфіку спеціального судового провадження (ч. 3 ст. 323 КПК України), суд, зберігаючи неупередженість та безсторонність, надає особливого значення охороні прав та законних інтересів обвинуваченого як учасника кримінального провадження, яке відбувається за його відсутності, забезпеченню повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб до обвинуваченого була застосована належна правова процедура в контексті приписів ст. 2 КПК України з дотриманням всіх загальних засад кримінального провадження з урахуванням особливостей, встановлених виключно законом. Ці особливості вимагають від суду прискіпливої оцінки кожного поданого доказу обвинувачення, відтак поріг вимогливості до доказування у даному випадку має бути підвищений.
З огляду на особливості даного кримінального провадження, окремої уваги потребує правова оцінка питання громадянства ОСОБА_3 та фактів з цього приводу.
Громадянство України ОСОБА_3 підтверджено дослідженими судом доказами та ніким із учасників судового розгляду не оспорюється, а тому доказуванню не підлягає.
Відповідно до ст. 4 Конституції України в Україні існує єдине громадянство.
Згідно з положеннями Закону України «Про громадянство України» від 18 січня 2001 року № 2235-III, який визначає підстави і порядок набуття та припинення громадянства України, законодавство у цій сфері ґрунтується на принципах: єдиного громадянства, якщо громадянин України набув громадянство іншої держави, то у правових відносинах з Україною визнається лише громадянином України; неможливості позбавлення громадянина України громадянства України; визнання права громадянина України на зміну громадянства; збереження громадянства України незалежно від місця проживання (ст. 2). Громадянство України припиняється внаслідок виходу з громадянства України за клопотанням громадянина України та втрати громадянства України внаслідок добровільного набуття повнолітнім громадянином України громадянства іншої держави (ст. ст. 17, 18 та 19). При цьому, вихід з громадянства України допускається, якщо особа набула громадянство іншої держави або отримала документ, виданий уповноваженими органами іншої держави, про те, що громадянин України набуде її громадянство, якщо вийде з громадянства України, а не допускається, якщо особі в Україні повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення. Добровільним набуттям громадянства іншої держави вважаються всі випадки, коли громадянин України для набуття громадянства іншої держави повинен був звертатися із заявою чи клопотанням про таке набуття відповідно до порядку, встановленого національним законодавством держави, громадянство якої набуто. Датою припинення громадянства України у всіх випадках є дата видання відповідного Указу Президента України (ст. ст. 18 та 19). Громадянин України, який подав заяву про вихід з громадянства України або щодо якого оформляється втрата громадянства, до видання указу Президента України про припинення громадянства України несе всі обов'язки громадянина України (ст. 20).
Згідно Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15 квітня 2014 року № 1207-VII (ч. 4 ст. 5), примусове автоматичне набуття громадянами України, які проживають на тимчасово окупованій території, громадянства рф не визнається Україною і не є підставою для втрати громадянства України.
Як вбачається із ст. 4 Закону рф № 6-ФКЗ від 21.03.2014 року, з дня прийняття АР Крим до рф, тобто з 21 березня 2014 року, автоматично визнавалося громадянство рф у всіх громадян України, які постійно проживали на території АР Крим, за ними залишалося право протягом одного місяця заявити про своє бажання зберегти громадянство України. Передбачені законодавством рф обмеження на заміщення державних посад особами, що мають громадянство іншої країни, на території АР Крим почали діяти лише після перебігу місяця з дня прийняття АР Крим до рф. На виконання ст. 9 Закону рф № 6-ФКЗ до створення на території АР Крим судів рф правосуддя від імені рф здійснювали суди, які діяли на день прийняття АР Крим до рф, при цьому особи, які займали посади суддів цих судів, продовжували правосуддя до створення і початку діяльності на території АР Крим судів рф за умови наявності в них громадянства рф, таким особам гарантувалося переважне право на заміщення посади судді в утворених судах рф (ч.ч. 2 , 5 ст. 9).
Отже, з урахуванням раніше встановлених фактичних обставин, ОСОБА_3 , продовжуючи з 21 березня 2014 року «правосуддя» до створення і початку діяльності на території АР Крим «судів рф» та скориставшись переважним правом на заміщення посади судді, фактично отримав за законодавством рф громадянство рф, як необхідну умову такої діяльності, тобто з боку рф з 21 березня 2014 року за ним автоматично визнається громадянство рф і він своїм правом протягом одного місяця заявити про своє бажання зберегти громадянство України не скористався.
Суд при цьому бере до уваги, що законодавство рф визначає підстави набуття та припинення громадянства рф, проте не може вирішувати питання припинення громадянства іншої країни, в тому числі України.
Таким чином, враховуючи приписи ст. 4 Конституції України, ст. ст. 2, 17-20 Закону України «Про громадянство України», ч. 4 ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», дотримуючись проголошеного в Україні визнання права громадянина України на зміну громадянства у встановленому порядку, ОСОБА_3 по теперішній час залишається громадянином України незалежно від місця його проживання. Примусове автоматичне набуття ним, як громадянином України, який проживає на тимчасово окупованій території, громадянства рф не визнається Україною, відтак не може бути підставою для втрати ним громадянства України. Через оголошену ОСОБА_3 у межах даного провадження підозру у вчиненні злочину не допускається і його вихід з громадянства України. Фактичне набуття ОСОБА_3 громадянства рф не впливає на зміст його правових відносин з Україною, за якими він визнається лише громадянином України.
Будь-яких інших доказів про намір ОСОБА_3 відмовитись від громадянства України суду надано не було.
Також, у суду не виникає сумніву щодо статусу ОСОБА_3 , як судді Красноперекопського міськрайонного суду Автономної Республіки Крим, оскільки вказане повністю підтверджено дослідженими в судовому засіданні доказами, зокрема копії Указу Президента України від 18.10.2013 року № 570/2013, яким ОСОБА_3 призначено на посаду судді Красноперекопського міськрайонного суду Автономної Республіки Крим строком на п'ять років, копії рішення Вищої ради правосуддя від 29.01.2019 року № 249/0/15-19, яким ОСОБА_3 звільнено з посади судді Красноперекопського міськрайонного суду Автономної Республіки Крим на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України.
Будь-яких доказів того, що ОСОБА_3 , маючи таку можливість, звертався із заявами про переведення до іншого суду на території України, чи про звільнення з посади за загальними обставинами, суду надано не було.
Крім цього, суд вважає доведеним, що ОСОБА_3 , не будучи у встановленому законами України порядку звільненим з посади судді Красноперекопського міськрайонного суду Автономної Республіки Крим, упродовж березня - квітня 2014 року продовжив роботу у складі незаконного органу судової влади рф на території АР Крим на посаді так званих «громадян, які заміщають посади суддів судів, що діють на територіях Республіки Крим та міста федерального значення Севастополя», після чого указом президента рф № 786 від 19.12.2014 року призначений на посаду судді незаконно утвореного «Красноперекопського районного суду Республики Крым», тобто прийняв на себе повноваження судді іншої держави - рф, яка окупувала та незаконно анексувала територію України та здійснював «правосуддя» на окупованій території України від імені іноземної держави - рф, керуючись її матеріальним та процесуальним правом, що підтверджується копіями судових рішень, постановлених ОСОБА_3 , які були досліджені в судовому засіданні, а саме: вирок у справі №1-143/2023 від 14.12.2023 року, вирок у справі №1-33/2024 від 04.03.2024 року, постанову у справі №5-22/2024 від 19.02.2024 року.
Використання ОСОБА_3 під час здійснення такого «правосуддя» від імені рф матеріально-технічної бази Красноперекопського міськрайонного суду Автономної Республіки Крим, його власних теоретичних знань і практичних навичок підтверджується даними у зазначених «судових рішеннях».
Між тим, вчинення будь-яких діянь, передбачених ч. 1 ст. 111 КК, заподіює шкоду національній безпеці України, і розцінюються як підривна діяльність проти неї. Згідно з законодавством України загрози національній безпеці - це наявні та потенційно можливі явища і чинники, що створюють небезпеку життєво важливим національним інтересам України.
Таким чином, види підривної діяльності проти України можуть бути різноманітними. Різний вигляд може мати і допомога у проведенні такої діяльності. Вона може надаватися шляхом організації чи виконання конкретного злочину, схилення до державної зради інших осіб, усунення перешкод для вчинення певних діянь тощо.
Кримінальним законом установлено, що надання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги у проведенні підривної діяльності проти України полягає у сприянні їх можливим чи дійсним зусиллям заподіяти шкоду національній безпеці України.
Отже, здійснення ОСОБА_3 за таких умов «правосуддя» від імені рф свідчить про порушення ним вимог ст. 65 Конституції України, присяги судді, оскільки забезпечувало становлення та зміцнення окупаційної влади рф, шляхом утворення та функціонування незаконно створених окупаційних органів судової влади рф на окупованій території України, виконання функцій представника окупаційної судової влади рф з метою недопущення контролю української влади на території АР Крим, а відтак надання ним допомоги рф в проведенні підривної діяльності проти України на шкоду суверенітетові України.
Достатній рівень освіти, спеціальних знань і життєвого досвіду ОСОБА_3 для усвідомлення ним фактів активної підривної діяльності рф проти України, шляхом окупації та подальшої анексії території України в АР Крим доводиться об'єктивними даними про його кваліфікаційний рівень підготовки судді в галузі права, який дозволяв йому здійснювати тривалий час правосуддя.
На свідомий і добровільний характер дій ОСОБА_3 з надання допомоги рф в проведенні підривної діяльності на шкоду суверенітетові України, вказує сам характер таких дій, їх послідовність, тривалість у часі та динаміка розвитку. Так, ОСОБА_3 не складає своїх повноважень судді Красноперекопського міськрайонного суду Автономної Республіки Крим, як суддя не вчиняв жодних дій у зв'язку із своєю мовчазною згодою на автоматичне набуття по факту громадянства іншої країни, продовжував здійснювати «правосуддя», як суддя незаконно створеного «Красноперекопського районного суду Республики Крым», керуючись при цьому матеріальним та процесуальним правом іноземної держави, що підтверджується дослідженими судом доказами.
Враховуючи викладене, суд, зважаючи на те, що сторони вільні у використанні своїх прав, дослідивши матеріали кримінального провадження, приходить до висновку, що винуватість ОСОБА_3 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення при обставинах, викладених у вироку, доведена.
На підставі викладеного, суд вважає доведеною вину ОСОБА_3 поза розумним сумнівом у вчиненні державної зради, тобто у вчиненні громадянином України умисного діяння на шкоду суверенітетові України, територіальній цілісності та недоторканності України, а саме у наданні іноземній державі та її представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України.
Призначаючи покарання ОСОБА_3 суд у відповідності до ст. 65 КК України враховує ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, який згідно із ст. 12 КК України є особливо тяжким, його ставлення до вчиненого, який свідомо розірвав всі правові відносини з державою, яка надала йому право діяти від її імені, а також дані про особу обвинуваченого, який раніше не судимий. Також суд враховує його вік та стан здоров'я.
Обставин, які пом'якшують покарання обвинуваченого, згідно ст. 66 КК України, судом не встановлено.
Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого, згідно ст. 67 КК України, судом не встановлено.
Згідно ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Беручи до уваги вказані обставини у їх сукупності, дані про особу обвинуваченого, який на час вчинення ним злочину мав високий статус носія судової влади, суд вважає за можливе призначити ОСОБА_3 покарання в межах санкції ч. 1 ст. 111 КК України у виді позбавлення волі з конфіскацією майна, оскільки саме таке основне покарання, на думку суд, є справедливим, а також необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нового злочину.
Разом із тим, керуючись ч. 2 ст. 55 КК України, відповідно до якої позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю як додаткове покарання може бути призначене й у випадках, коли воно не передбачене в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за умови, що з урахуванням характеру кримінального правопорушення, вчиненого за посадою або у зв'язку із заняттям певною діяльністю, особи засудженого та інших обставин справи суд визнає за неможливе збереження за ним права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, суд вважає за необхідне призначити ОСОБА_3 додаткове покарання у виді позбавлення права займати посади в органах судової влади.
Речові докази відсутні. Цивільний позов не заявлено. Процесуальні витрати відсутні.
Керуючись ст. ст. 323, 368, 370, 373, 374 КПК України, суд, -
ОСОБА_3 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України, та призначити йому покарання у виді 12 (дванадцяти) років позбавлення волі з конфіскацією майна, яке належить йому на праві приватної власності, та з позбавленням права займати посади в органах судової влади строком на 3 (три) роки.
Строк відбування покарання ОСОБА_3 обчислювати з моменту приведення вироку до виконання.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Копію вироку негайно після його проголошення вручити захиснику обвинуваченого та прокурору. Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку суду.
Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку через Дніпровський районний суд м. Києва шляхом подачі апеляції протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасникам кримінального провадження роз'яснюється право ознайомитись із журналом судового засідання.
Суддя