Справа № 752/1552/25
Провадження №: 2/752/1021/26
26.03.2026 року Голосіївський районний суд міста Києва,
головуючого судді - Мазура Ю.Ю.,
при секретарі судового засідання - Бєляєвої К.Д.,
за участю сторін:
представника позивача - ОСОБА_1 ,
представника відповідача - Чеботарьова В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу, 3% річних та штрафних санкцій, -
У січні 2025 року позивач ОСОБА_2 , в особі представника Лучка Д.Ю., звернувся до Голосіївського районного суду м. Києва із позовом до ОСОБА_3 про стягнення боргу, 3% річних та штрафних санкцій.
Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що 11.02.2019 між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено договір безпроцентної позики відповідно до якого позивач передав, а відповідач прийняв грошові кошти у розмірі 800000,00 доларів США, що за офіційним курсом Національного банку України на дату підписання договору становить 22656,00 грн, які остання зобов'язувалась повернути до 16.08.2024. Відповідач, як позичальник належним чином свої зобов'язання не виконала, боргу за договором позики у визначений строк не повернула.
Враховуючи викладене, позивач просить стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 основну суму боргу в розмірі 800000 доларів США, що станом на 30.12.2024 еквівалентно сумі 33552000 грн, 3% річних в розмірі 8942,46 доларів США, що станом на 30.12.2024 еквівалентно сумі 375046,77 грн, штраф (5% від суми заборгованості) в розмірі 40000 доларів США, що станом на 30.12.2024 еквівалентно 1677600 грн; судовий збір у розмірі 15140 грн та витрати на правничу допомогу у розмірі 40000 грн.
Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 28.01.2025 відкрито провадження за вказаною позовною заявою та постановлено проводити розгляд справи в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання.
Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 20.03.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 26.06.2025 здійснено перехід зі стадії судового розгляду по суті цивільної справи за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу, 3% річних та штрафних санкцій, в підготовче провадження. Призначено підготовче судове засідання по даній справі. Постановлено викликати ОСОБА_3 в судове засідання для відібрання зразків підпису. Зобов'язано позивача ОСОБА_2 надати оригінал договору позики від 11.02.2019, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 .
Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 10.02.2026 у задоволенні клопотання представника позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_1 про направлення судового доручення по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу, 3% річних та штрафних санкцій - відмовлено. У задоволенні клопотання представника позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_1 про призначення судової почеркознавчої експертизи документу по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу, 3% річних та штрафних санкцій - відмовлено. У задоволенні клопотання представника відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_5 про призначення судової почеркознавчої експертизи документу по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу, 3% річних та штрафних санкцій - відмовлено. Закрито підготовче провадження та призначено справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу, 3% річних та штрафних санкцій, до судового розгляду по суті.
У квітні 2026 представник відповідача надав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що відповідач заперечує факт підписання вказаного правочину та зазначає на можливе підроблення підпису відповідача, а тому вважає такий договір нікчемним, а позовні вимоги необґрунтованими.
В судове засідання з'явився представник позивача позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.
В судовому засіданні представник відповідача просив в задоволенні позову відмовити у повному обсязі, оскільки на договорі позики підпис не відповідача, розписка до договору відсутня, згода подружжя на надання такої позики відсутня і договір не посвідчений нотаріально. Просив долучити додаткові пояснення по справі.
Суд, заслухавши представника позивача та представника відповідача, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
Судом встановлено, що 11.02.2019 між ОСОБА_2 (позикодавець) та ОСОБА_3 (позичальник) було укладено договір безпроцентної позики. Пунктом 1 вказаного договору встановлено, що Позикодавець до укладення та підписання цього договору передав у власність Позичальникові, а Позичальник прийняла від нього у власність грошові кошти в розмірі 800000,00 доларів США, що за офіційним курсом Національного банку України на дату підписання договору становить 22656000,00 грн. (сума позики).
У пункті 2 вказаного договору зазначено, що сторони за цим договором домовились проте, що а) строк надання позики - 5 років. Сума позики у розмірі 80000,00 доларів США Позичальник зобов'язується повернути Позикодавцю в строк до 16 серпня 2024; б) вказана позика є безпроцентною.
Пунктом 5 договору безпроцентної позики від 11.02.2019 встановлено, що за прострочення повернення позики Позичальник сплачує Позикодавцю штраф в розмірі 5% від суми простроченого зобов'язання.
Позичальник в добровільному порядку грошові кошти за договором безпроцентної позики від 11.02.2019 не повернула, доказів на спростування вказаного відповідач та його представник не надали.
Положеннями ст. 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Статтею 545 ЦК України визначено, що прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов'язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.
За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками ст. 1046 ЦК України.
Частина 2 ст. 1047 ЦК України передбачає, що на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Отже, письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
Крім того, п. 6 договору безпроцентної позики від 11.02.2019 встановлено, що Позичальник з однієї сторони, та Позикодавець - з другої сторони, стверджують один одному та повідомляють усім зацікавленим у тому особам, що: у момент укладення цього договору вони усвідомлювали (і усвідомлюють) значення своїх дій і могли (можуть) керувати ними; розуміють природу цього правочину, свої права та обов'язки за договором; володіють українською мовою, що дала їх можливість правильно та однозначно зрозуміти та тлумачити цей договір; при укладенні договору відсутній будь-який обман чи інше приховування фактів, які б мали істотне значення та були відомо приховані ними; договір укладається ними у відповідності зі справжністю їхньою волею, без будь-якого застосування фізичного тиску; договір укладається на вигідних умовах і не є результатом впливу тяжких обставин, правочин вчиняється з наміром створення відповідних правових наслідків (не є фіктивним); цей правочин не приховує інший правочин (не є удаваним).
Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незважаючи на найменування документа, і залежно від установлених обставин робити відповідні правові висновки.
Крім того, за договором позики позичальник зобов'язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором (ч. 1 ст. 1049 ЦК України).
Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов'язанням їх повернення та дати отримання коштів.
Відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом України у постанові від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15, розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.
Аналогічна позиція неодноразово висловлювалася і Верховним Судом у постановах від 10 грудня 2018 року у справі № 319/1669/16, від 08 липня 2019 року у справі № 524/4946/16, від 12 вересня 2019 року у справі № 604/1038/16.
Колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вказувала, що у п. 47, 55 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 14-134цс18 зроблено висновок, що правовий режим іноземної валюти на території України, хоча і пов'язується з певними обмеженнями в її використанні як платіжного засобу, але не виключає здійснення платежів в іноземній валюті. У разі зазначення у судовому рішенні про стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквівалента такої суми у гривні стягувачеві має бути перерахована вказана у резолютивній частині судового рішення сума в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривні, тобто Великою Палатою. Верховного Суду допускається стягнення боргу в іноземній валюті, при цьому не здійснено відступу від постанови Верховного Суду України від 02.07.2014 у справі № 6-79цс14.
Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідачем жодних доказів на спростування доводів позивача зазначених ним у позові, або ж сплати останньому боргу за договором позики, до суду не подано.
Крім того, відповідач ОСОБА_3 не з'явилась до суду для відібрання зразків підпису, а з наданих представником відповідача фотокопій з начебто підписом відповідача - неможливо встановити дійсність підпису ОСОБА_3 , тому, суд позбавлений можливості призначити у даній справі судову почеркознавчу експертизу.
При цьому, ст. 524 ЦК України визначено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Положеннями ч.ч. 1, 2 ст. 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Заборони на виконання грошового зобов'язання у іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.
Із аналізу наведених правових норм можна зробити висновок, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов'язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.
Тому як укладення, так і виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавства (такий висновок суду відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, висловленій у постанові від 16.01.2019 № 373/2054/16).
Отже, враховуючи вище викладене, а також те, що між сторонами укладений договір позики, а відтак і отримання коштів ОСОБА_3 та виникнення у неї обов'язку в їх поверненні, який нею в свою чергу не виконано, тому з сукупності вказаних підстав, суд приходить до висновку про необхідність стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договором позики в сумі 800000 доларів США.
Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача 3% річних, суд приходить до наступного висновку.
Так, згідно вимог ст.1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити суму відповідно до ст.625 ЦК України.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Разом з цим, Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» (далі - Закон № 2120-IX) доповнено, серед іншого, розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України пунктом 18.
Вказаним пунктом визначено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Також, вказаним пунктом установлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Таким чином, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову в частині 3% річних та штрафних санкцій.
Враховуючи викладене, та те, що відповідач взяте на себе зобов'язання за укладеним із ОСОБА_2 договором позики не виконала, взяті у борг кошти в обумовлений договором строк не повернула, позовні вимоги про стягнення основної суми боргу за договором позики від 11.02.2019 є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. При цьому, зважаючи на викладене вище, позовні вимоги в частині щодо стягнення з відповідача 3% річних від простроченої суми та 5% штрафу від суми простроченого зобов'язання, який передбачено умовами укладеного між сторонами договору, не підлягають задоволенню.
Відповідно до статті 141 Цивільного процесуального кодексу України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір пропорційно до задоволених вимог у 15140,00 грн.
Керуючись ст.ст. 263-265 ЦПК України, -
Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу, 3% річних та штрафних санкцій- задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 ) основну суму боргу за договором позики від 11.02.2019 у розмірі 800000 (вісімсот тисяч) доларів США 00 центів, що еквівалентно за курсом НБУ (1 долар = 41,94 грн) станом на 31.12.2025 (дата подачі позовної заяви) сумі 33552000 (тридцять три мільйони п'ятсот п'ятдесят дві тисячі) грн 00 коп.
В решті позовних вимог - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 ) судовий збір у розмірі 15140 (п'ятнадцять тисяч сто сорок) грн 00 коп.
На рішення суду може бути подана апеляційна скарга протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Київського апеляційного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Суддя: Ю.Ю. Мазур