Справа № 703/2679/25
2-ві/703/4/26
13 квітня 2026 року м. Сміла
Смілянський міськрайонний суд Черкаської області в складі:
головуючого - судді Овсієнка І.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження заяву позивача про відвід судді Прилуцького В.О. від розгляду цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання нерухомого майна об'єктом спільної сумісної власності, поділ майна в натурі,
У провадженні судді Смілянського міськрайонного суду Черкаської області Прилуцького В.О. перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання нерухомого майна об'єктом спільної сумісної власності, поділ майна в натурі.
09.04.2026, поза межами судового засідання, позивачем заявлено відвід судді Прилуцькому В.О., що мотивований упередженим ставленням головуючого до позивача, а також сумнівами в об'єктивності судді під час розгляду справи.
Позивач посилається на те, що суддя безпідставно відмовив йому у заявленому клопотанні. Вважає, що такі дії вказують на безпосередню зацікавленість головуючого у вирішенні справи на користь відповідача, оскільки суддя не бажає розглядати справу у частині заявлених ним позовних вимог, що полягають у визнанні нерухомого майна об'єктом спільної сумісної власності, визнання права власності, поділ майна в натурі, саме майна, придбаного та створеного шляхом самовільного капітального ремонту, будівництва будинку за адресою АДРЕСА_1 та земельної ділянки у даному домоволодінні, які з 2012 року внаслідок капітального ремонту та будівництва набули значних змін та по суті складають новий будинок з нових матеріалів та новий земельний ландшафт з новими збудованими спорудами, створені зусиллями та за рахунок його подружжя з ОСОБА_2 . Зазначає, що суддя намагається розглянути справу відносно домоволодіння, якого не існує, таким чином на його думку, намагається незаконно узаконити шахрайські дії відповідача.
Ухвалою суду від 10.04.2026 заяву про відвід визнано необґрунтованою та передано на вирішення іншому судді, що визначений в порядку, передбаченому ст. 33 ЦПК України.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.04.2026, для розгляду заяви про відвід визначено суддю Овсієнка І.В.
Відвід, який надійшов поза межами судового засідання, розглядається судом у порядку письмового провадження (ч. 7 ст. 40 ЦПК України).
Суд вирішує питання про відвід судді без повідомлення учасників справи. За ініціативою суду питання про відвід судді може вирішуватися у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Неявка учасників справи у судове засідання, в якому вирішується питання про відвід судді, не перешкоджає розгляду судом питання про відвід судді (ч. 8 ст. 40 ЦПК України).
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Згідно з ч. 3 ст. 39 ЦПК України, відвід повинен бути вмотивованим і заявленим протягом десяти днів з дня отримання учасником справи ухвали про відкриття провадження у справі, але не пізніше початку підготовчого засідання або першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.
Після спливу вказаного строку заявляти відвід (самовідвід) дозволяється лише у виняткових випадках, коли про підставу відводу (самовідводу) заявнику не могло бути відомо до спливу вказаного строку, але не пізніше двох днів із дня, коли заявник дізнався про таку підставу.
У відповідності до ст. 36 ЦПК України суддя не може брати участі в розгляді справи і підлягає відводу (самовідводу), зокрема якщо 3) він прямо чи побічно заінтересований у результаті розгляду справи; 5) є інші обставини, що викликають сумнів в неупередженості або об'єктивності судді.
З огляду на нормативний зміст пункту 5 частини першої статті 36 ЦПК України, відвід судді може бути заявлений й з інших підстав, відмінних від перелічених у пунктах 1, 2, 3, 4 частини першої цієї ж статті. У будь-якому разі оцінюватися має саме те, чи викликають певні обставини розумний сумнів у неупередженості або об'єктивності судді у стороннього спостерігача.
Слід зазначити, що приписи статті 36 ЦПК України містять узагальнений перелік найпоширеніших обставин, доведення наявності яких може бути підставою для відводу судді.
Стандарт безсторонності ґрунтується, насамперед, на тому, що судді мають розглядати справи на основі фактів та згідно із законом, без жодних обмежень, неналежного впливу, спонукання, тиску, погроз чи втручань, прямих чи непрямих, з будь-чийого боку або з будь-якої причини. Також неупередженість стосується способу мислення або ставлення судді до питань і сторін у конкретній справі. Тож слово "неупереджений" передбачає виключення (усунення) розумних та обґрунтованих сумнівів щодо упередженості судді, як реальної, так і суб'єктивної (аналогічний за змістом висновок міститься в постанові ВС від 18.06.2024 в справі №990/39/23).
Варто зауважити, що жодна норма національного права не визначає зміст нормативної конструкції "неупередженість" ("безсторонність") судді", а тому під час з'ясування основних критеріїв неупередженості доцільно керуватися джерелами міжнародного права, зокрема принципами, сформульованими у практиці Європейського суду з прав людини.
Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, обґрунтованість підстав для надання висновку щодо безсторонності суду для мети пункту 1 статті 6 Конвенції має встановлюватися згідно з:
- "об'єктивним критерієм", який передбачає, що встановлення наявності упередженості суду (суддів) має бути визначено окремо від поведінки судді, тобто має бути з'ясовано, чи є очевидні факти, що можуть поставити під сумнів його безсторонність. Своєю чергою вирішальне значення має саме наявність відповідних обставин, підтверджених належними та допустимими доказами, які свідчать про обґрунтованість сумніву в неупередженості суду, а позиція зацікавленої сторони є важливою, але не вирішальною;
- "суб'єктивним критерієм", який вимагає оцінки реальних дій окремого судді під час розгляду конкретної справи і тільки після встановлення фактів у поведінці судді, які можна кваліфікувати як прояв упередженості, можливо поставити під сумнів його безсторонність. Тому особиста безсторонність суду презюмується, поки не надано доказів іншого.
Отже, для підтвердження порушення (або можливого порушення) суддею принципу неупередженості, заявнику потрібно довести наявність відповідних зазначених вище суб'єктивних та/або об'єктивних елементів стандарту неупередженості (зокрема, але не винятково, йдеться про такі ознаки як особисте переконання та поведінка конкретного судді, що вказують на його безпосередню зацікавленість у результатах розв'язання справи, неналежне забезпечення конкретним судом та його складом, визначеним для розгляду справи, дотримання процесуальних прав і свобод сторін та осіб, які беруть участь у справі тощо).
Як указано у Бангалорських принципах поведінки суддів від 19.05.2006, схвалених Резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН 27.07.2006 №2006/23, об'єктивність судді є потрібною умовою для належного виконання ним своїх обов'язків. Вона проявляється не тільки у змісті ухваленого рішення, а й в усіх процесуальних діях, що супроводжують його ухвалення.
Сприйняття об'єктивності визначається за допомогою критерію "розумного спостерігача". У разі, коли є підстави передбачати, що суддя є необ'єктивним (з різних причин) - це дискредитує суспільну довіру до судової влади. Тому суддя мусить уникати будь-яких дій, які дають підставу передбачати, що на його рішення можуть вплинути сторонні чинники, зокрема такі як зацікавленість у розв'язанні конкретної справи. З огляду на це навіть прояви неупередженості мають значення.
Тому коли учасник справи стверджує про необ'єктивність судді, питання про наявність фактичного упередження не має значення, адже "правосуддя не тільки має бути здійснене, але й сприйматися як очевидно і без сумніву здійснене". Іншими словами, коли виникає питання про відвід, значення має не те, чи справді у судді є усвідомлене або неусвідомлене упередження, а те, чи виникла б у розумної та належним способом поінформованої особи підозра про існування такого упередження. У цьому сенсі обґрунтована підозра в упередженості не просто заміняє докази, яких бракує, чи доказовий засіб для встановлення вірогідності неусвідомленого упередження, а є виявом пильнішої уваги до іміджу правосуддя, тобто домінантної зацікавленості громадськості в тому, щоб існувала впевненість у чесності процесу.
Не може бути підставою для відводу судді заява, що містить тільки припущення про існування відповідних обставин, не підтверджених належними, достатніми, достовірними і допустимими доказами. Тому відвід має бути вмотивований, тобто у ньому неодмінно мають бути наведені аргументи, а до самої заяви долучені відповідні докази, які підтверджують наявність підстав для відводу.
Надаючи оцінку обґрунтованості заяви про відвід судді Прилуцького В.О., приймається до уваги те, що окрім переліку обставин, що є безумовними підставами для відводу судді, у процесуальному законі також зазначені й виняткові випадки, за яких заявлення відводу "a priori" не може бути підставою для застосування цього процесуального інституту.
Зокрема, незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу (частина четверта статті 36 ЦПК України).
Вказана позиція висловлена і Радою суддів України у рішенні від 07.09.2017 №46, у пункті 2 якого зазначено, що наявність судового рішення, яке ухвалене судом в іншій справі у подібних правовідносинах, або за участю тих самих сторін, або з процесуальних, чи інших питань у тій самій справі не породжує у діяльності судді конфлікту інтересів.
Дослідивши матеріали справи в тій мірі, що є необхідною для прийняття процесуального рішення щодо відводу, приходжу до переконання, що такий мотивований виключно незгодою позивача ОСОБА_1 з прийнятими суддею під час здійснення судового провадження процесуальними рішеннями, а саме щодо постановлення 25.03.2026 ухвали про відмову у задоволенні клопотання позивача про залучення співвідповідача та постановленої 25.03.2026 без видалення суду до нарадчої кімнати ухвали про відмову в задоволенні клопотання про долучення доказів.
За таких обставин у позивача виник сумнів у безсторонності та неупередженості судді під час розгляду справи і такий пов'язаний із прийнятим головуючим процесуальними рішенням, що не підлягають окремому оскарженню відповідно до вимог чинного цивільного процесуального законодавства.
Вирішуючи питання щодо відводу, суд не уповноважений оцінювати відповідне процесуальне рішення, оскільки це лежить поза межами предмету судового розгляду в даному провадженні, інше суперечить ч. 1 ст. 125 Конституції України та основним засадам цивільного судочинства, в першу чергу сформульованій в п. 8 ч. 3 ст. 2 ЦПК України.
Однак судом зазначається наступне.
Одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду.
Інститут відводу (самовідводу) судді від участі у розгляді конкретної справи - це одна із найважливіших гарантій здійснення правосуддя неупередженим та справедливим судом. Він покликаний ліквідувати найменшу підозру у заінтересованості судді в результатах розглянутої справи, навіть якщо такої заінтересованості немає, бо тут головним є публічний інтерес.
Водночас, такий інститут не є інструментом перегляду судового рішення чи додаткового роз'яснення мотивів його ухвалення.
Незгода з судовим рішенням має втілюватися у його апеляційному оскарженні або, якщо рішення окремому оскарженню не підлягає, - у включенні заперечень проти таких рішень до апеляційної скарги на судове рішення, що прямо передбачене в ч. 2 ст. 353 ЦПК України. Незгода учасника справи із судовим рішенням не може бути розцінена як прояв упередженості суду, а тому не може бути підставою для відводу.
Вказане передбачене нормою ч. 4 ст. 36 ЦПК України безпосередньо.
Суд звертає увагу, що процесуальні рішення суду, їх зміст та форма, не можуть бути підставою для відводу судді. Незгода з рішеннями судді має здійснюватись у порядку, передбаченому чинним процесуальним законодавством України, яким передбачено процедуру оскарження будь-яких процесуальних рішень судді окремо або разом з кінцевим процесуальним рішенням в справі з наведенням мотивів такої незгоди, а заперечення на ухвалу суду, що не підлягає оскарженню, можна включити до апеляційної скарги на рішення суду за наслідками розгляду справи.
Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, в ухвалах від 10 травня 2018 року (справа №800/592/17) та від 1 жовтня 2018 року (справа №9901/673/18).
Отже суд зауважує, що позивачем ОСОБА_1 не доведені будь-які факти прояву суддею, визначеним для розгляду справи по суті, поведінки, яка б свідчила про його упередженість чи небезсторонність у цій справі.
Інших обставин, визначених статтею 36 чи статтею 37 ЦПК України, які б свідчили про упередженість або спростовували безсторонність головуючого у справі №703/2679/25 або ж вказували на його необ'єктивність під час розгляду справи, не вбачається.
З огляду на наведене, у задоволенні заяви про відвід слід відмовити.
Керуючись ст. 36, 39, 40, 260 ЦПК України, суд,
У задоволенні заяви позивача ОСОБА_1 про відвід судді Смілянського міськрайонного суду Черкаської області Прилуцького Володимира Олександровича від розгляду цивільної справи №703/2679/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання нерухомого майна об'єктом спільної сумісної власності, поділ майна в натурі - відмовити.
Справу №703/2679/25 передати до канцелярії Смілянського міськрайонного суду Черкаської області для повернення раніше визначеному складові суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та окремому оскарженню не підлягає.
Повний текст ухвали складений 13.04.2026.
Суддя І.В.Овсієнко