13 квітня 2026 року
м. Київ
справа №120/934/25
провадження № К/990/12827/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Смоковича М. І.,
суддів: Мацедонської В. Е., Мельник-Томенко Ж. М.,
перевіривши касаційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на ухвалу Сьомого апеляційного адміністративного суду від 09 березня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії,
20 березня 2026 року зазначену касаційну скаргу сформовано за допомогою підсистеми «Електронний суд» та зареєстровано судом касаційної інстанції 23 березня 2026 року.
Відповідно до частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Верховний Суд на підставі частини п'ятої статті 4 Закону України «Про доступ до судових рішень» проаналізував ухвалені у цій справі судові рішення й установив, що Вінницький окружний адміністративний суд рішенням від 12 листопада 2025 року позов задовольнив.
Визнав протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 13.07.2016 включно.
Зобов'язав Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 13.07.2016 із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) січня 2008 року.
Визнав протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 28.09.2020, грошової допомоги для оздоровлення за 2020 рік, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020.
Зобов'язав Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 29.01.2020 по 28.09.2020, грошової допомоги для оздоровлення за 2020 рік, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020, на відповідні тарифні коефіцієнти, та провести виплату, з урахуванням раніше виплачених сум.
Не погодившись із ухваленим рішенням, Військова частина НОМЕР_1 подала апеляційну скаргу.
Сьомий апеляційний адміністративний суд ухвалою від 17 грудня 2025 року апеляційну скаргу залишив без руху, та надав п'ятиденний строк для усунення недоліків апеляційної скарги шляхом надання доказів сплати судового збору.
Військовою частиною НОМЕР_1 було заявлено клопотання про продовження строку для усунення недоліків апеляційної скарги.
Сьомий апеляційний адміністративний суд ухвалою від 06 січня 2026 року продовжив Військовій частині НОМЕР_1 термін для усунення недоліків апеляційної скарги на 5 днів, з моменту отримання даної ухвали.
13 січня 2026 року скаржник повторно звернувся до суду із клопотанням, в якому просив надати додатковий час для усунення недоліків апеляційної скарги та відстрочити виконання вимог суду.
Сьомий апеляційний адміністративний суд ухвалою від 14 січня 2026 року апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 12 листопада 2025 року повернув.
Вдруге апеляційну скаргу Військовою частиною НОМЕР_1 подано 06 лютого 2026 року, тобто з пропуском строку на оскарження рішення, встановленого статтею 295 КАС України (строк закінчився 15 грудня 2025 року).
Сьомий апеляційний адміністративний суд ухвалою від 11 лютого 2026 року визнав неповажними причини пропуску строку наведені Військовою частиною НОМЕР_1 при апеляційному оскарження рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 12 листопада 2025 року, апеляційну скаргу залишив без руху, запропонувавши апелянту протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку, а також надати докази сплати судового збору.
На виконання ухвали суду, 23 лютого 2026 року відповідачем подано клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення від 12 листопада 2025 року, яке мотивоване тим, що на даний час, фінансові ресурси Міністерства оборони України спрямовані на першочергове фінансування потреб діяльності підрозділів Збройних Сил України в ході захисту суверенітету України, її територіальної цілісності та недоторканності, протистоянні збройній агресії Російської Федерації, тому сплата судового збору викликає трудності. Увесь вказаний проміжок часу Військовою частиною НОМЕР_1 вживались заходи щодо оскарження рішення Вінницького окружного адміністративного суду, що свідчить про намір скористатися правом на доступ до правосуддя та можливості оскаржити судові рішення в апеляційній інстанції.
Сьомий апеляційний адміністративний суд ухвалою від 09 березня 2026 року відмовив у задоволенні клопотання Військової частини НОМЕР_1 про поновлення строку на апеляційне оскарження, відмовив у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 12 листопада 2025 року у справі № 120/934/25 відповідно до пункту 4 частини першої статті 299 КАС України.
Не погодившись із вказаною ухвалою суду апеляційної інстанції, Військова частина НОМЕР_1 оскаржила її в касаційному порядку.
Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд зазначає таке.
Приймаючи оскаржуване судове рішення, суд апеляційної інстанції, керувався тим, що апелянтом не доведено наявності обставин, що перешкоджали йому звернутися до суду в межах строку, визначеного статтею 295 КАС України, та становили об'єктивно непереборні перешкоди, які пов'язані з дійсними істотними труднощами у реалізації права на апеляційне оскарження судового рішення, причини пропуску строку апеляційного оскарження зазначені у вказаній заяві не є поважними.
Відповідно до частини першої статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 295 КАС України учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Відповідно до частини шостої статті 251 КАС України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.
Згідно з частиною третьою статті 298 цього ж Кодексу апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 295 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку.
Пунктом 4 частини першої статті 299 КАС України встановлено, що суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.
Таким чином, суд відмовляє у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою після закінчення строків, установлених статтею 295 КАС України, якщо суд за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.
Отже, у випадку пропуску строку на апеляційне оскарження підставами для прийняття апеляційної скарги є лише наявність поважних причин (підтверджених належними доказами). Під поважними причинами необхідно розуміти лише ті обставини, що були чи є об'єктивно непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, пов'язані дійсно з істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливлювали своєчасне звернення до суду у визначений законом строк. У кожній справі суд має перевірити, чи наводить особа, яка заявляє клопотання про поновлення строку на оскарження судового рішення, такі підстави.
Оцінюючи поважність підстав несвоєчасного звернення до суду, суд виходить з того, що причина пропуску строку є поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина (або кілька обставин), що безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом або судом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними та допустимими засобами доказування.
При вирішенні питання про поновлення строку, у межах кожної конкретної справи, суд надає оцінку обставинам, що слугували перешкодою для своєчасного звернення до суду, у взаємозв'язку із: тривалістю строку, який пропущено; поведінкою сторони протягом цього строку; діями, що він учиняв, і чи пов'язані вони з готуванням до звернення до суду та оцінювати їх в сукупності.
Як установлено судом апеляційної інстанції, рішення суду першої інстанції ухвалено 12 листопада 2025 року.
У той же час з апеляційної скаргою відповідач вдруге звернувся 06 лютого 2026 року, тобто з пропуском строку на апеляційне оскарження, встановленого статтею 295 КАС України.
Разом з тим, відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Маючи намір добросовісної реалізації належного права на апеляційний перегляд справи, сторона повинна забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання апеляційної скарги, її форми та змісту.
Відсутність у суб'єкта владних повноважень коштів для своєчасної сплати судового збору є суто суб'єктивною причиною, а негативні наслідки, які настали у зв'язку з такою причиною є певною мірою відповідальністю за неналежне виконання своїх процесуальних обов'язків, які для усіх учасників справи мають бути рівними. Суб'єкт владних повноважень, який діє від імені держави, не може та не повинен намагатись отримати вигоду від фінансових складнощів, що склались у нього на поточний день, шляхом уникнення або зволікання виконання ним своїх процесуальних обов'язків, в тому числі і щодо сплати судового збору (постанова Верховного Суду від 05 січня 2021 року у справі № 500/2544/19).
Також Верховний Суд в ухвалі від 05 липня 2021 року у справі № 320/10912/20 зазначив, що продовження процесуального строку є правом, а не обов'язком, суду і повинно здійснюватися за наявності для цього обґрунтованих підстав. Умовою продовження строку усунення недоліків апеляційної скарги є наявність достатніх доказів того, що після такого продовження строку відпадуть обставини, які перешкоджають виконанню ухвали суду про залишення апеляційної скарги без руху.
Зважаючи на викладене, відмовляючи у відкритті апеляційного провадження у цій справі суд апеляційної інстанції не допустив порушень норм процесуального права, оскільки апеляційна скарга подана поза межами строку апеляційного оскарження, а наведені апелянтом підстави для поновлення цього строку не були підкріплені належною доказовою базою.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо суд у порядку, передбаченому частинами другою, третьою цієї статті, дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою.
За змістом частини другої статті 333 КАС України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
За такого правового врегулювання та обставин справи підстави для відкриття касаційного провадження відсутні.
На підставі викладеного, керуючись статтями 3, 333 КАС України, Верховний Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за скаргою Військової частини НОМЕР_1 на ухвалу Сьомого апеляційного адміністративного суду від 09 березня 2026 року у справі № 120/934/25 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.
Суддя-доповідач М. І. Смокович
Судді В. Е. Мацедонська
Ж. М. Мельник-Томенко