10 квітня 2026 року
м. Київ
справа № 140/1662/24
адміністративне провадження № К/990/47300/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Мацедонської В.Е.,
суддів - Смоковича М.І., Мельник-Томенко Ж. М.,
розглянувши у порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції справу
за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії, провадження у якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1
на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 06 листопада 2024 року (головуючий суддя - Глушко І.В., судді: Запотічний І.І., Довга О.І.)
І. Суть спору
07 лютого 2024 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - відповідач), в якому просив:
- визнати протиправними дії щодо нездійснення перерахунку виплаченої індексації з 01 березня 2018 року по 19 вересня 2023 року відповідно абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078;
- зобов'язати здійснити перерахунок раніше виплаченої індексації, та виплатити за період з 01 березня 2018 року по 19 вересня 2023 року з урахуванням абзацу 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078;
- визнати протиправними дії щодо нездійснення нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159;
- зобов'язати здійснити нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159.
На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що на виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 08 березня 2023 року у справі № 140/4096/22 відповідачем було здійснено нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року. Проте відповідачем за період з 01 березня 2018 року по 19 вересня 2013 року виплачено лише поточну індексацію грошового забезпечення, без урахування абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 (далі - Порядок № 1078). Крім того, позивач просив здійснити нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення.
ІІ. Установлені судом першої інстанції фактичні обставини справи, судове рішення суду апеляційної інстанцій та мотиви його ухвалення.
ОСОБА_1 проходив військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_1 з 05 травня 2015 року.
Наказом Начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 №307 від 19 вересня 2023 року позивача виключено зі списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_1 .
У відповідь на звернення позивача щодо здійснення перерахунку індексації грошового забезпечення, починаючи з березня 2018 року відповідно до вимог абзаців четвертого, п'ятого, шостого пункту 5 Порядку №1078 та нарахування і виплату компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації, відповідач листом №ВФЗ/92 від 23 січня 2024 року повідомив, що рішення Волинського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2021 року у справі №140/9753/21 та від 08 березня 2023 року у справі №140/4096/22 виконано повністю. Належні суми індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року нараховано та виплачено шляхом зарахування на картковий рахунок позивача. Інших зобов'язань, у тому числі щодо перерахунку індексації грошового забезпечення з березня 2018 року по день звільнення відповідно до вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку №1078, нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації в рішенні суду не визначено, відповідно підстави щодо такого нарахування (перерахунку) відсутні.
Вважаючи протиправними дії відповідача щодо відмови у перерахунку індексації грошового забезпечення з 01 березня 2018 року по 19 вересня 2023 року відповідно абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку № 1078, позивач звернувся із цим позовом до суду.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 28 травня 2024 року позов задоволено.
Визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо вирішення питання про наявність у ОСОБА_1 права на отримання індексації грошового забезпечення з 01 березня 2018 року по 19 вересня 2023 року відповідно до абзаців четвертого, п'ятого, шостого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078.
Зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату індексації грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 19 вересня 2023 року відповідно до абзаців четвертого, п'ятого, шостого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні, та з урахуванням виплачених сум.
Визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо нездійснення ОСОБА_1 нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення з 01 січня 2016 року - за весь час затримки її виплати по день фактичної виплати відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159.
Зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_1 здійснити ОСОБА_1 нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення з 01 січня 2016 року - за весь час затримки її виплати по день фактичної виплати відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції зазначив, що індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати військовослужбовця. При цьому, обмежене фінансування жодним чином не впливає на право позивача отримати такий вид індексації грошового забезпечення.
Згідно з абзацами 3, 4 Порядку пункту 5 № 1078 убачається, що у зв'язку із підвищенням у березні 2018 року доходу позивача відповідачу належало вирішити питання, чи має останній право на отримання суми індексації-різниці, а якщо так, то у якому розмірі.
Судом першої інстанції встановлено, що відповідач за період з 01 березня 2018 року по день звільнення позивача - 19 вересня 2023 року не нарахував і не виплатив останньому індексації-різниці, що свідчить про протиправну бездіяльність відповідача, враховуючи вищенаведені правові норми.
Водночас, факт несвоєчасної виплати позивачу сум індексації грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 19 вересня 2023 року вказує на наявність у нього права на компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 06 листопада 2024 року рішення Волинського окружного адміністративного суду від 28 травня 2024 року у справі № 140/1662/24 - скасовано.
Адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії - залишено без розгляду.
Залишаючи позовну заяву без розгляду, суд апеляційної інстанції виходив з того, що на момент звільнення позивача зі служби (19 вересня 2023 року) частина друга статті 233 КЗпП України вже не діяла в редакції, якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому при звільненні заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці не обмежувався будь-яким строком.
Суд апеляційної інстанції зазначив, що з моменту звільнення позивача зі служби (19 вересня 2023 року) почався відлік тримісячного строку звернення до суду з цим позовом, однак вперше позивач звернувся до відповідача щодо спірного питання 20 грудня 2023 року, тобто зі спливом значного періоду часу, що не може бути визнано як розумний строк для пошуку шляхів захисту порушеного права.
Колегія суддів суду апеляційної інстанції звернула увагу, що не реалізація ОСОБА_1 права на вчасне звернення до суду із вказаними позовними вимогами у цьому випадку зумовлена його власною поведінкою, а отже виявлення наміру отримати судовий захист порушеного права не надає права позивачу на пропуск строку звернення до адміністративного суду та не збільшує обсяг його процесуальних прав, встановлених законом.
Оскільки судом апеляційної інстанції не встановлено наявності непереборних обставин, що перешкоджали позивачу на реалізацію свого права на вчасне звернення до суду із даними позовними вимогами, що знаходяться поза межами строку звернення до суду та щодо пропуску яких відсутні поважні причини, то колегія суддів дійшла висновку про застосування правових наслідків, передбачених пунктом 8 частини 1 статті 240 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
ІІІ. Провадження в суді касаційної інстанції
09 грудня 2024 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 06 листопада 2024 року.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 03 лютого 2025 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою на підставі частини третьої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07 квітня 2026 року (у зв'язку з настанням обставин, які унеможливлюють участь судді Мартинюк Н.М. у цій справі) для розгляду справи №140/1662/24 визначено колегію суддів у складі головуючого судді Мацедонської В.Е., суддів: Смоковича М.І., Мельник-Томенко Ж.М.
ІV. Касаційне оскарження
У касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 06 листопада 2024 року, а справу направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
В обґрунтування ОСОБА_1 зазначив, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував частину третю та четверту статті 123 КАС України без урахування висновку щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 23 вересня 2020 року у справі №640/5645/19 та від 30 січня 2023 року у справі № 640/10031/20.
Також скаржник зазначив, що суд апеляційної інстанції допустив порушення норм процесуального права, оскільки виявивши факт пропуску позивачем строку звернення до суду, не вчинив дій щодо надання йому можливості повідомити про причини поважності пропуску строку звернення до суду.
При цьому, скаржник вказав, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував положення статті 122 КАС України, у зв'язку з чим дійшов протиправних висновків про те, що не встановлено непереборних обставин, що перешкоджали позивачу реалізації права на вчасне звернення до суду із даними позовними вимогами, що знаходяться поза межами строку звернення до суду та щодо пропуску яких відсутні поважні причини.
Крім того, ОСОБА_1 вказує про те, що апеляційним судом не взято до уваги, що позивач є учасником бойових дій, та проходить дійсну військову службу в Збройних Силах України у період з 01 серпня 1995 року по 07 січня 2024 року.
Відповідачем подано відзив на касаційну скаргу, в якій він просить касаційну скаргу позивача залишити без задоволення, а оскаржувану постанову від 06 листопада 2024 року - без змін, мотивуючи тим, що на момент звернення до суду із цим позовом частина 2 статті 233 КЗпП України діяла у новій редакції, відповідно до якої встановлено тримісячний строк звернення до суду, який обчислюється з дня одержання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
V. Релевантні джерела права й акти їх застосування.
За правилами частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Частиною першою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Відповідно до частин першої та другої статті 233 Кодексу законів про працю України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 1 липня 2022 року №2352-IX, далі - Закон №2352-IX) "працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до місцевого загального суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком".
Законом України від 1 липня 2022 року №2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу та другу статті 233 Кодексу законів про працю України викладено в такій редакції: «Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні,- у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Відповідно до пункту 1 глави XIX "Прикінцеві положення" КЗпП України під час дії карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року №651 з 24:00 год 30 червня 2023 року скасовано карантин, установлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, запроваджений на всій території України постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року №1236 (термін якого неодноразово продовжувався).
VІ. Висновки Верховного Суду
У силу положень статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.
У межах цього касаційного провадження спірним є питання застосування строку звернення до суду з позовними вимогами, які стосуються нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року - до дня звільнення (19 вересня 2023 року). До суду з такими вимогами позивач звернувся у лютому 2024 року.
Суд апеляційної інстанції, залишаючи позовну заяву без розгляду, застосував приписи статті 233 Кодексу законів про працю України щодо строку звернення до суду у редакції, чинній після змін, внесених Законом №2352-IX, яка встановлює тримісячний строк звернення до суду з позовом про стягнення належної працівнику заробітної плати.
Перевіряючи правильність застосування судами норм процесуального права в частині застосування до спірних правовідносин строку звернення до суду з позовом, Суд зазначає таке.
Так, частиною першою статті 233 КЗпП України передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Разом із цим, другою статті 233 КЗпП України встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Конституційний Суд України неодноразово надавав офіційне тлумачення частини другої статті 233 КЗпП України.
У Рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 233 КЗпП України, статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» зазначено, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, не обмежується будь-яким строком.
У пункті 2.1 мотивувальної частини вказаного Рішення Конституційний Суд України розкрив сутність вимог працівника до роботодавця, зазначених у частині другій статті 233 КЗпП України, строк звернення до суду, з якими не обмежується будь-яким строком.
Конституційний Суд України дійшов висновку, що під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
З огляду на те, що вказаним Рішенням Суд надавав офіційне тлумачення частини другої статті 233 КЗпП України, у редакції до змін, внесених у вказану статтю Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, відповідно до якої звернення до суду не обмежувалося будь-яким строком, однак після внесення вказаних змін, у справах про виплату працівнику всіх сум, що належать йому при звільненні, було встановлено тримісячний строк звернення до суду.
Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Разом з цим відповідно до пункту першого глави XIX "Прикінцеві положення" КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Карантин в Україні, пов'язаний з COVID-19, діяв з 12 березня 2020 року (постанова Уряду від 11 березня 2020 року № 211) та закінчився 30 червня 2023 року (постанова Уряду від 27 червня 2023 року № 651).
Отже, запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину.
Разом з тим, за змістом частини другої статті 233 КЗпП України із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Наведене свідчить, що початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову варто обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум (тобто, письмового документа, у якому детально зазначено суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні).
Таким чином, початок перебігу строку звернення до суду пов'язується із визначення моменту, коли саме позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум.
За загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Тобто, законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й з об'єктивної можливості цієї особи знати про такі факти.
День, коли особа дізналася про порушення свого права - це установлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів. Цим днем може бути, зокрема, день, коли мало бути прийняте рішення (вчинено дію), якщо таке рішення (дія) не було прийняте (не була вчинена).
Якщо цей день установити точно неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому «повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов'язок особи дізнатися про порушення своїх прав.
Так, пунктом 11.1 Правил організації фінансового забезпечення військових частин, установ, організацій Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту (додаток до наказу Міністерства оборони України 22 травня 2017 № 280 (у редакції наказу Міністерства оборони України від 22 квітня 2021 року №104) грошовий атестат видається військовослужбовцю військовою частиною, в якій він перебуває на грошовому забезпеченні, у таких випадках: - вибуття до нового місця служби (навчання) з виключенням зі списків особового складу військової частини; - зарахування військової частини, що не включена до мережі розпорядників бюджетних коштів, на фінансове забезпечення від однієї військової частини до іншої; - звільнення військовослужбовців з військової служби (крім військовослужбовців строкової військової служби); - відрядження військовослужбовців до органів виконавчої влади та інших цивільних установ із залишенням на військовій службі.
Згідно з абзацом першим пункту 11.3 розділу 11 названих Правил грошовий атестат виписується у двох примірниках на кожного військовослужбовця окремо (друкованим способом або ручкою), підписується командиром військової частини і начальником фінансового органу і засвідчується особистим підписом власника грошового атестата та відтиском гербової печатки з найменуванням частини, зазначеної в атестаті, та реєструється в журналі реєстрації вихідної документації.
Окрім цього, форма грошового атестата передбачає пункт 14 такого змісту:
Правильність даних, зазначених в атестаті, підтверджую ….. (підпис військовослужбовця).
Отже, про розмір нарахованого та виплаченого грошового забезпечення військовослужбовець, який вибуває до нового місця служби, або який звільняється з військової служби, дізнається у день виключення його зі списків особового складу військової частини (місця служби) шляхом засвідчення особистим підписом на грошовому атестаті.
Водночас варто наголосити, що визначення моменту вручення грошового атестата як початку перебігу строку у цій справі відповідає вимогам частини другої статті 233 КЗпП України.
Варто зазначити, що відповідно до наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 №307 від 19 вересня 2023 року позивача виключено зі списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Натомість, судом апеляційної інстанції не досліджувалось питання щодо дати ознайомлення позивача про суми нарахованих та виплачених доходів останньому при звільненні (отримання грошового атестату тощо), з якої необхідно обраховувати початок перебігу тримісячного строку звернення до суду.
З огляду на вищевказане, висновок суду апеляційної інстанції про наявність підстав для залишення без розгляду позовної заяви щодо перерахунку грошового забезпечення та інших належних сум за період з 01 березня 2018 року по 19 вересня 2023 року є передчасним.
Крім того, слід зазначити, що Верховний Суд неодноразово наголошував, що питання причин пропуску строку звернення до суду з позовом в обов'язковому порядку має бути з'ясовано судом. Позивач має бути обізнаний про виникнення у суду питання щодо дотримання ним строку звернення до суду з позовом задля забезпечення реальної можливості спростувати факт пропуску строку або довести наявність підстав для його поновлення (постанови Верховного Суду від 21 жовтня 2021 року у справі № 460/626/19, від 14 липня 2022 року у справі № 380/10649/21та від 02 квітня 2024 року у справі № 560/8194/20).
Так, у статті 123 КАС України визначено наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду.
Частиною першою статті 123 КАС України установлено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву (частина друга статті 123 КАС України).
Якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду (частина третя статті 123 КАС України).
Отже положення КАС України однозначно закріплюють, що у випадку встановлення судом факту пропуску позивачем строку звернення до суду з позовом такій особі гарантується надання часу для подання заяви про поновлення строку звернення до суду з позовом із наданням доказів поважності причин його пропуску.
Забезпечення реалізації такого права не залежить від інстанції суду, який виявив факт пропуску строку, оскільки такий факт може бути виявлений не лише до відкриття провадження у справі, але й на більш пізніх стадіях судового процесу.
Повертаючись до обставин справи, що розглядається, Верховний Суд зауважує, що апеляційний розгляд цієї справи відбувався в порядку письмового провадження без повідомлення та виклику учасників справи. Тому оформлення вимоги суду до сторони позивача щодо надання заяви про поновлення строку звернення до суду з позовом можливо виключно шляхом постановлення письмової ухвали та її належного вручення стороні. Проте, матеріали справи такої ухвали не містять.
Отже, у порушення вимог частини третьої статті 123 КАС України суд апеляційної інстанції не забезпечив позивачу можливості обґрунтувати причини пропуску строку звернення до суду, чим фактично позбавив його права на ефективний судовий захист.
Ураховуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що суд апеляційної інстанції залишив позов без розгляду за відсутності правових підстав, з огляду на те, що обов'язковою умовою застосування приписів частини третьої статті 123 КАС України є попереднє з'ясування причин пропуску строку позивачем та надання особі можливості подати відповідну заяву про його поновлення.
За таких обставин, висновок суду апеляційної інстанції про наявність підстав для залишення позову без розгляду є також передчасним з огляду на зазначене, а допущене порушення норм процесуального права призвело до постановлення незаконного судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі.
Отже, зважаючи на все вищевказане, Суд дійшов висновку, що доводи касаційної скарги, які були підставою для відкриття касаційного провадження, знайшли своє підтвердження під час касаційного перегляду.
Відповідно до частини першої статті 353 КАС України підставою для скасування постанови суду апеляційної інстанції і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм процесуального права, що призвело до постановлення незаконної постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 353 КАС України).
З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до постановлення незаконного судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у цій адміністративній справі.
На підставі викладеного касаційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду апеляційної інстанції - скасуванню із направленням справи до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
Під час розгляду суду апеляційної інстанції необхідно виконати вимоги КАС України, зокрема, встановити дату ознайомлення позивача про суми нарахованих та виплачених доходів при звільненні, та надати можливість останньому подати заяву про поновлення строку звернення до суду.
З огляду на результат касаційного розгляду справи, судові витрати не розподіляються.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 356, 359 КАС України, Верховний Суд
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 06 листопада 2024 року скасувати.
Справу №140/1662/24 направити для продовження розгляду до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Судовий збір розподілу не підлягає.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач В . Е. Мацедонська
Судді М. І. Смокович
Ж. М. Мельник-Томенко