13 квітня 2026 року
м. Київ
справа № 640/17815/22
адміністративне провадження № К/990/13519/26
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Васильєвої І.А.,
перевіривши касаційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 15.09.2025 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.01.2026 у справі № 640/17815/22 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СОЛЛУР» до Головного управління ДПС у м. Києві, третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю «ВІП КОНТРАКТ» про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 15.09.2025, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.01.2026, задоволено позов Товариства з обмеженою відповідальністю «СОЛЛУР» до Головного управління ДПС у м. Києві, третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю «ВІП КОНТРАКТ» про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №00250270702 від 04.10.2022 щодо зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість за червень 2022 року на суму 2.092.754,00 грн. Справа розглядалася в порядку загального позовного провадження.
До Верховного Суду 25.03.2026 вдруге надійшла касаційна скарга Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 15.09.2025 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.01.2026 у справі №640/17815/22. Скаржник просив суд поновити строк звернення на оскарження судових рішень в касаційному порядку з посиланням на його процесуальне право повторного звернення з касаційною скаргою, після повернення попередньо поданої касаційної скарги на ці судові рішення, яка в свою чергу була повернула скаржнику ухвалою Верховного Суду від 19.03.2026, внаслідок не викладення належним чином підстав касаційного оскарження, передбачених частиною 4 статті 328 КАС України.
Підставами касаційного оскарження скаржником визначено пункти 1 та 2 частини 4 статті 328 КАС України з умовним посиланням на те, що висновки судів попередніх інстанцій не відповідають фактичним обставинам справи та суперечать нормам матеріального та процесуального права, а також скаржником процитовані зафіксовані атом перевірки порушення, які слугували підставою для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.
Вирішуючи питання про можливість відкриття касаційного провадження за поданою скаргою, Верховний Суд виходить з такого.
Відповідно до частини 1 статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Відповідно до пункту 4 частини 2 статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначається підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
Верховний Суд зазначає, що відповідно до частини 4 статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно, зокрема, в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
Обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини 4 статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; висновку судів, який суперечить позиції Верховного Суду; обґрунтування, в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
При цьому недостатньо самого лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права, обов'язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними. Подібність правовідносин означає, зокрема подібність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи. При цьому, обставини, які формують зміст таких правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, самі по собі не формують подібності правовідносин, важливими факторами є також доводи і аргументи сторін, які складають межі судового розгляду справи.
Положення пункту 2 частини 4 статті 328 КАС України передбачають можливість оскарження судових рішень в касаційному порядку у разі, якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
Відкриття касаційного провадження на підставі пункту 2 частини 4 статті 328 КАС України можливе у тому випадку, коли скаржник доведе, що висновок, який викладений у постанові Верховного Суду, не відповідає правильному тлумаченню і застосуванню конкретної норми. Обов'язковою умовою для цього є подібність умов її застосування з огляду на конкретні обставини справи та позиції сторін у справі. Тобто, висновок, який викладено у постанові Верховного Суду, і висновок, який, на переконання заявника, має бути здійснений за результатами відступу від правової позиції, повинен стосуватися одних і тих самих норм права (їх сукупності) в ідентичних редакціях.
Відступаючи від висновку щодо застосування юридичної норми, суд може шляхом буквального, звужувального чи розширювального тлумачення відповідної норми або повністю відмовитися від її висновку на користь іншого, або конкретизувати попередній висновок, застосувавши належні способи тлумачення юридичних норм. Отже, має існувати необхідність відступу і така необхідність має виникати з певних визначених об'єктивних причин, такі причини повинні бути чітко визначені та аргументовані, також відступ від правової позиції повинен мати тільки вагомі підстави, реальне підґрунтя, суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності вагомої для цього причини, а метою відступу може слугувати виправлення лише тих неузгодженостей (помилок), що мають фундаментальне значення для судової системи.
Обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду можуть бути, зокрема, зміна законодавства; ухвалення рішення Конституційним Судом України або ж винесення рішення Європейського суду з прав людини, висновки якого мають бути враховані національними судами; зміни у правозастосуванні, зумовлені розширенням сфери застосування певного принципу права або ж зміною доктринальних підходів до вирішення питань, необхідність забезпечити єдність судової практики у застосуванні норм права тощо.
Тому, лише загальні посилання на необхідність відступлення від висновку Верховного Суду, за відсутності вмотивованих аргументів неправильного застосування певної норми права, не є підставою для відкриття касаційного провадження.
Верховний Суд зауважує, що контролюючим органом при зверненні вдруге з касаційною скаргою по суті підстав касаційного оскарження не враховані зауваження, викладені в ухвалі Верховного Суду від 19.03.2026 року (про повернення касаційної скарги) в контексті викладення підстав касаційного оскарження, передбачених п. 1 та 2 ч. 4 статті 328 КАС України, не обґрунтовано, в чому полягало неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, не наведено правові висновки Верховного Суду, які не були враховані судами попередніх інстанцій або від яких належить відступити.
Разом з тим, як встановлено зі змісту оскаржуваних судових рішень і вже вказувалось скаржнику, судами попередніх інстанцій враховано правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 21.02.2020 у справі №815/253/16, від 13.01.2021 у справі №810/1811/17, від 23.02.2023 у справі №640/12451/20, від 02.06.2020 у справі №620/1024/19, від 30.09.2021 у справі №400/1986/19, від 03.09.2019 у справі №810/3790/17, від 06.02.2018 у справі №804/4940/14, від 05.10.2022 у справі №640/18151/19, від 26.06.2018 у справі №127/3429/16-ц, що помилково не взято до уваги скаржником.
Доводи касаційної скарги зводяться до викладення фактичних обставин справи, цитування норм податкового законодавства, висловлення незгоди з правовою оцінкою судами наявних у матеріалах цієї справи доказів у сукупності зі встановленими у справі обставинами, переоцінки доказів, що не є належним викладенням підстав касаційного оскарження.
Також Верховний Суд зауважує, що невстановлення судами обставин справи від яких, як вважає скаржник, залежить правильність вирішення спору, знаходиться у площині дослідження та оцінки судом доказів у справі, що може бути підставою касаційного оскарження, передбаченою пунктом 4 частини 4 статті 328 та відповідним пунктом частини 2 статті 353 КАС України, однак скаржником не вказано дану підставу касаційного оскарження.
Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Слід зазначити, що у касаційній скарзі скаржник повинен навести мотиви незгоди з судовим рішенням з урахуванням передбачених КАС України підстав для його скасування або зміни (статті 351-354 Кодексу) з вказівкою на конкретні висновки суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом при прийнятті відповідного висновку. Касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції.
З урахуванням змін до КАС України, які набрали чинності 08.02.2020, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
Отже, перевіркою змісту поданої у цій справі касаційної скарги встановлено, що у ній не викладені передбачені частиною 4 статті 328 КАС України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку.
Пунктом 4 частини 5 статті 332 КАС України встановлено, що касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
За наведених обставин касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала.
Відповідно до вищенаведеного, керуючись статтями 328, 330, 332, 355, 359 КАС України,
Касаційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 15.09.2025 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.01.2026 у справі №640/17815/22 повернути особі, яка її подала.
Роз'яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не може бути оскаржена.
СуддяІ.А. Васильєва