31 березня 2026 рокуЛьвівСправа №380/19434/25 пров. №А/857/3101/26
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді: Глушка І.В.,
суддів: Затолочного В.С., Судової-Хомюк Н.М.,
за участю секретаря судового засідання: Вербінець Є.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Кроноспан УА» на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2025 року про залишення позовної заяви без розгляду, постановлену суддею Сподарик Н.І. у м.Львові о 13:39, повний текст якої складений 19 грудня 2025 року, у справі № 380/19434/25 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кроноспан УА» до Західного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків про визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення, -
25 вересня 2025 року позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «КРОНОСПАН УА» звернувся до суду з позовом до відповідача - Західного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків, у якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 14.04.2025 №150/33-00-07-01, прийняте на підставі висновків акта документальної планової виїзної перевірки від 24.03.2025 №97/33-00-07-01/33273907.
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2025 року позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення в ній недоліків шляхом подання до суду заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду.
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 14 жовтня 2025 року відкрито провадження у справі, призначено підготовче судове засідання з вказівкою на те, що питання щодо строку звернення до суду буде вирішено під час підготовчого засідання за участю представників сторін.
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2025 року адміністративний позов залишено без розгляду.
Не погоджуючись із зазначеною ухвалою, позивач подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що оскаржена ухвала винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права, неповністю досліджені обставини справи, просить зазначену ухвалу скасувати та справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що потреба у скорочених строках на судове оскарження рішень, якими платнику визначено грошове зобов'язання, полягає у необхідності ефективного адміністрування податків та, відповідно, забезпечення сплати грошових зобов'язань до бюджету у належні строки. Натомість, у розглядуваному випадку оскаржуване позивачем ППР не містить зобов'язань щодо сплати грошових коштів до бюджету, а передбачає виключно внесення змін до податкової звітності шляхом зменшення суми від'ємного значення бази оподаткування податком на прибуток. Покликаючись на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові вд 16 липня 2025 року у справі №500/2276/24, зазначає про відсутність чіткого розмежування ППР, що передбачають визначення грошових зобов'язань, та ППР, що таких зобов'язань не передбачають. Відтак, на переконання скаржника, наведене свідчить на користь висновку про можливість віднесення ППР форми «П» (зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток, яким і є оскаржуване ППР) та форми «В4» (зменшення від'ємного значення суми податку на додану вартість) до рішень, які не визначають грошових зобов'язань для платника податків, для цілей визначення строків звернення до суду для оскарження таких ППР. В контексті наведеного звертає увагу на положення пп.4.1.4 п. 4.1 ст.4 ПК України, згідно з яким одним із принципів податкового законодавства є презумпція правомірності рішень платника податку у разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податку, так і контролюючого органу. Відповідно до вказаного принципу, оскаржуване рішення слід трактувати як рішення контролюючого органу, що не передбачає визначення грошових зобов'язань та допускає довший строк для оскарження такого.
Водночас скаржник зазначає, що необхідність дотримання строку, передбаченого ч.4 ст. 122 КАС України була врахована позивачем при визначенні варіанту дій за результатами повернення позовної заяви у справі №320/38210/25 та подання позовної заяви у справі №380/19434/25. Навіть якщо припустити, що застосовним до спірних правовідносин є місячний строк звернення до суду, скаржник просить зважити, що пропуск строку за наведених обставин обумовлений поважними причинами, які не залежали від дій позивача, а саме пов'язане із діями Київського окружного адміністративного суду. Порушення судом першої інстанції строків розгляду поданої позовної заяви призвело до тривалого перебування позивача у стані правової невизначеності та фактичної неможливості реалізації права на ефективний захист у розумні строки. В свою чергу зазначає, що відсутність апеляційного оскарження ухвали Київського окружного адміністративного суду від 17.09.2025 у справі №320/38210/25 не підтверджує факт згоди платника податків із обґрунтованістю з висновками такої.
В апеляційній скарзі також наголошує на необхідності суду визначати поважність причин пропуску строку через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб'єкта правовідносин перед звернення до суду за захистом свого права. Скаржник просить врахувати добросовісність його дій, активну поведінку, а також рекомендації та висновки Верховного Суду, рекомендації Ради суддів щодо застосування процесуальних строків в умовах дії спеціального правового режиму воєнного стану, яки триває на час апеляційного оскарження судового рішення.
Апеляційна скарга також містить доводи щодо обрання судом неправильних правових наслідків. Вважає, що за наведених обставин позовна заява підлягала б поверненню позивачу до відкриття провадження у справі, а не залишенню без розгляду після відкриття провадження у справі.
Заслухавши суддю-доповідача, представників позивача, представника відповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, перевіривши матеріали справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити з наступних підстав.
Як вбачається із змісту оскаржуваної ухвали, суд першої інстанції дійшов висновку про неповажність пропуску позивачем строку звернення до суду та відмову в задоволенні заяви про поновлення пропущеного строку.
Колегія суддів апеляційного суду погоджується із таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до ч.1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі -КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Для реалізації конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб'єктів у сфері управлінської діяльності в Україні створено систему адміністративних судів.
Порядок здійснення судочинства в адміністративних судах визначає КАС України, частиною першою статті 5 якого визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Реалізація порушеного чи оспорюваного права відбувається шляхом пред'явлення позову у формі позовної заяви до суду першої інстанції.
Водночас ч.2 ст.44 КАС України покладає на учасників справи обов'язок добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки, в тому числі щодо дотримання строків звернення до суду, визначених законом, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
Відповідно до п.5 ч.1 ст.171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи подано адміністративний позов у строк, установлений законом (якщо адміністративний позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними) та перевіряє позовну заяву на відповідність вимогам до позовної заяви, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу.
Частиною 1 статті 118 КАС України встановлено, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.
Відповідно до частини 1 статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною другою цієї статті передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно з частиною 3 статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Якщо законом передбачена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, або законом визначена обов'язковість досудового порядку вирішення спору, то для звернення до адміністративного суду встановлюється тримісячний строк, який обчислюється з дня вручення позивачу рішення за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень. Якщо рішення за результатами розгляду скарги позивача на рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень не було прийнято та (або) вручено суб'єктом владних повноважень позивачу у строки, встановлені законом, то для звернення до адміністративного суду встановлюється шестимісячний строк, який обчислюється з дня звернення позивача до суб'єкта владних повноважень із відповідною скаргою на рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень (ч.4 ст. 122 КАС України).
Слід зазначити, що суд, оцінюючи обставини, що перешкоджали особі здійсненню права на своєчасне звернення за захистом порушених прав, свобод та інтересів, повинен виходити з оцінки та аналізу всіх наведених у заяві доводів.
Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду регламентовані статтею 123 КАС України та вказано, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду (ч.3 ст. 123 КАС України).
Згідно з пунктом 8 частини 7 статті 240 КАС України, суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
Таким чином, умовами застосування наслідків пропуску строку звернення до суду є насамперед його пропуск, відсутність заяви про поновлення строку, а у разі подання заяви про поновлення строку - відсутність поважних причин його пропуску.
Позивач скористався передбаченим процесуальним законом правом звернення до суду з клопотанням про поновлення пропущеного строку з покликанням на наявність обставин, які є об'єктивно не переборними, не залежать від позивача та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджені належними доказами. Зазначав, що весь період розгляду в Київському окружному адміністративному суді позовної заяви у справі №320/38210/25 позивач перебував у стані правової невизначеності, яка стосувалася можливості вибору варіанту щодо подальших дій, які б не призвели до множення позовів. Позивач вважає, що звернувшись із позовом до Львівського окружного адміністративного суду після поверненя Київським окружним адміністративним судом первинної позовної заяви не допустив тривалого необ'єктивного зволікання з поданням позовної заяви.
Оскільки наведені у клопотанні про поновлення строку звернення до суду обставини пропуску строку судом першої інстанції визнані неповажними, оскаржуваною ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2025 року позовну заяву залишено без розгляду.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними, після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору в публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.
Законодавче закріплення строків звернення з адміністративним позовом до суду є гарантією стабільності публічно-правових відносин, призначенням якої є забезпечення своєчасної реалізації права на звернення до суду, забезпечення стабільної діяльності суб'єктів владних повноважень при здійсненні управлінських функцій, дисциплінування учасників адміністративного судочинства.
Спеціальним нормативно-правовим актом, який встановлює окремі правила та положення для регулювання відносин оподаткування та захисту прав учасників податкових відносин, в тому числі захисту порушеного права у судовому порядку, є Податковий кодекс України.
Статтею 56 Податкового кодексу України визначено порядок оскарження рішень контролюючих органів. Так, відповідно до пункту 56.1 статті 56 Податкового кодексу України рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку. Пунктом 56.18 статті 56 Податкового кодексу України визначено, що з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення - рішення або інше рішення контролюючого органу у будь-який момент після отримання такого рішення. Рішення контролюючого органу, оскаржене в судовому порядку, не підлягає адміністративному оскарженню. Процедура адміністративного оскарження вважається досудовим порядком вирішення спору.
Відповідно до пункту 56.19 статті 56 ПК України у разі коли до подання позовної заяви проводилася процедура адміністративного оскарження, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов'язання протягом місяця, що настає за днем закінчення процедури адміністративного оскарження відповідно до пункту 56.17 цієї статті.
Водночас, згідно з пунктом 56.17 статті 56 ПК України процедура адміністративного оскарження закінчується: днем, наступним за останнім днем строку, передбаченого для подання скарги на податкове повідомлення-рішення або будь-яке інше рішення відповідного контролюючого органу у разі, коли така скарга не була подана у строк, передбачений абзацом першим пункту 56.3 цієї статті (пп.56.17.1) .
Таким чином, пунктом 56.19 статті 56 Податкового кодексу України встановлено спеціальний строк у податкових правовідносинах, протягом якого платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення у разі використання процедури адміністративного оскарження такого податкового повідомлення-рішення.
Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що Західним міжрегіональним управлінням ДПС по роботі з великими платниками податків проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТзОВ «КРОНОСПАН УА» із питань визначених у рішенні ДПС України про результати розгляду скарги від 20.11.2204 №35008/6/99-00-06-01-01-06, у порядку контролю за правильністю висновку акта документальної планової виїзної перевірки ТзОВ «КРОНОСПАН УА» від 19.08.2024 №524/33-00-07-01/33273907.
За результатами перевірки відповідачем складено акт документальної позапланової виїзної перевірки №97/33-00-07-01/33273907 від 24.03.2025, відповідно до висновків якого встановлено порушення п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134, п. 135.1, ст. 135, пп. 140.4.2 п. 140.4 ст. 140 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI із змінами та доповненнями, Закону України від 16.07.1999 №996-XIV «Про бухгалтерський обліку та фінансову звітність в Україні», із змінами та доповненнями, Міжнародні стандарти бухгалтерського обліку 32 «Фінансові інструменти: подання» (МСБО 32), Міжнародні стандарти бухгалтерського обліку 39 «Фінансові інструменти: визнання та оцінка» (МСБО 39) видані Радою з Міжнародних стандартів бухгалтерського обліку зі змінами станом на 1 січня 2012 року, МСФЗ 9 «Фінансові інструменти», МСБО 1 «Подання фінансової звітності», МСФЗ 7 «Фінансові інструменти», МСБО 12 «Податки на прибуток», в результаті чого підприємством завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування податком на прибуток в т.ч. в розрізі податкових періодів: за 2019 рік на суму 742 843 733,67 грн; за 2020 рік на суму 692 865 472,91 грн; за 2021 рік на суму 639 972 314,23 грн; за 2022 рік на суму 448 483 451,83 грн; за 2023 рік на суму 522 719 593,84 грн (в тому числі заниження від'ємного значення об'єкта оподаткування за 2022 рік на суму 448 483 451,83 грн).
На підставі вказаного акту документальної позапланової виїзної перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 14.04.2025 №150/33-00-07-01, яке є предметом розгляду у даній справі.
25.04.2025 позивачем подано до ДПС України скаргу на податкове повідомлення-рішення від 14.04.2025 №150/33-00-07-01.
Рішенням ДПС України від 08.05.2025 №13091/6/99-00-06-01-01-06 строк розгляду скарги продовжено до 23.06.2025.
19.06.2025 ДПС України прийнято рішення про результати розгляду скарги №17770/6/99-00-06-01-01-06, яким податкове повідомлення-рішення Західного МУ ДПС по роботі з ВПП від 14.04.2025 №150/33-00-07-01 залишено без змін, а скаргу без задоволення.
Рішення за результатами розгляду скарги отримано позивачем 25.06.2025.
Колегія суддів наголошує, що обов'язковою умовою застосування частини четвертої статті 122 КАС України є реалізація позивачем процедури адміністративного оскарження, за наслідком якої, як вже було зазначено вище, уповноваженим органом приймається рішення про задоволення скарги (повністю або частково), відмову у її задоволенні, або ж про зменшення суми грошового зобов'язання.
Аналізуючи вищенаведене, колегія суддів апеляційного суду погоджується із висновком суду першої інстанції використання позивачем встановленої процедури адміністративного оскарження податкового повідомлення-рішення свідчить про відсутність підстав для застосування частини четвертої статті 122 КАС України.
Питання строків звернення до суду як і з попереднім використанням платником податків досудового порядку вирішення спору, так і без застосування зазначеної процедури було предметом неодноразового розгляду Верховним Судом і станом на сьогодні практика Верховного Суду з цього питання є сформованою і усталеною.
При цьому в кожному випадку темпоральні проміжки, як і момент початку відліку строку, є різними.
26 листопада 2020 року Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду ухвалив постанову у справі №580/3469/19, у якій зазначив, що граматичне тлумачення змісту пункту 56.18 статті 56 ПК України дає підстави для висновку, що вказана норма не встановлює процесуальних строків звернення до суду. Абзац перший цієї норми презюмує право платника податків використати судовий порядок оскарження відповідного рішення контролюючого органу та встановлює момент виникнення права на відповідне оскарження - з моменту отримання платником податків податкового повідомлення-рішення або іншого рішення контролюючого органу. Також він передбачає, що при реалізації такого права необхідно враховувати строки давності, установлені статтею 102 ПК України.
Виходячи з наведених вище мотивів, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду сформулював такий правовий висновок: «Норма пункту 56.18 статті 56 ПК України не визначає процесуального строку звернення до суду і, відповідно, не є спеціальною щодо норми пункту 56.19 статті 56 ПК України. Водночас норма пункту 56.19 статті 56 ПК України є спеціальною щодо норми частини четвертої статті 122 КАС України, має перевагу в застосуванні у податкових спорах і регулює визначену її предметом групу правовідносин - оскарження в судовому порядку податкових повідомлень-рішень та інших рішень контролюючих органів про нарахування грошових зобов'язань за умови попереднього використання позивачем досудового порядку вирішення спору (застосування процедури адміністративного оскарження - абзац третій пункту 56.18 статті 56 ПК України). Вона встановлює строк для їх оскарження протягом місяця, що настає за днем закінчення процедури адміністративного оскарження відповідно до пункту 56.17 цієї статті» .
Колегія суддів зазначає, що, незважаючи на те, що правовий висновок, викладений у вищевказаній постанові безпосередньо стосується застосування пункту 56.19 статті 56 ПК України при вирішенні питання дотримання строку звернення до суду з позовом про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень після проведення процедури адміністративного оскарження, Верховний Суд у складі судової палати також більш широко виклав і новий підхід у тлумаченні пунктів 56.18 статті 56 і 102.1 статті 102 ПК України як норм, які не визначають процесуального строку звернення до суду в податкових правовідносинах, що мало бути враховано у подальшому правозастосуванні при вирішенні аналогічних питань. Цей висновок фактично мав універсальний характер.
У розвиток зазначеного правового підходу у постанові від 27 січня 2022 року у справі №160/11673/20 Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду сформулював наступний правовий висновок: «Процесуальний строк звернення до суду з позовом про скасування податкового повідомлення-рішення (рішення про застосування штрафних санкцій) у випадку, якщо платником податків не використовувалася процедура досудового вирішення спору (адміністративного оскарження) визначається частиною другою статті 122 КАС України - становить шість місяців і обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Судова палата вважає, що такий висновок не суперечить пункту 56.18 статті 56 ПК України, який закріплює право на звернення до суду з позовом у будь-який момент після отримання такого рішення, але при реалізації цього права має враховуватися строк давності».
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 липня 2025 року у справі №500/2276/24 погодилася із правильністю наведених вище висновків судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду. У пункті 17 означеної постанови Велика Палата Верховного Суду виснувала, що в адміністративному судочинстві можна виділити такі строки оскарження рішень / дій / бездіяльності суб'єкта владних повноважень:
1) якщо платник податків не оскаржував рішення контролюючого органу в досудовому (адміністративному) порядку - строк звернення до суду становить 6 місяців (частина друга статті 122 КАС України);
2) якщо платник податків оскаржував рішення контролюючого органу в досудовому (адміністративному) порядку, яке не стосується нарахування грошових зобов'язань (наприклад, блокування ПН; присвоєння ризикового статусу тощо), - строк звернення до суду становить 3 місяці (частина четверта статті 122 КАС України);
3) якщо платник податків оскаржував рішення контролюючого органу в досудовому (адміністративному) порядку, яке передбачає нарахування грошових зобов'язань (наприклад, податкове повідомлення-рішення), - строк звернення до суду становить 1 місяць (пункт 56.19 статті 56 ПК України).
Наведені висновки в силу приписів частини 5 статті 242 КАС України та частини 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» враховуються апеляційним судом при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин.
Таким чином, строк звернення до суду з позовом про скасування податкових повідомлень-рішень з огляду на використання позивачем процедури досудового вирішення спору становив один місяць і обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Враховуючи вищевказані обставини, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про неповажність пропуску позивачем строку звернення до суду та відмову в задоволенні заяви про поновлення пропущеного строку.
Щодо тверджень позивача, що протягом строку звернення до суду, позивач також звернувся до Київського окружного адміністративного суду із позовом, в якому, серед іншого, просив визнати протиправним та скасувати оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 14.04.2025 №150/33-00-07-01, однак 17.09.2025 ухвалою у справі №320/38210/25 Київськоим окружним адміністративним судом позовну заяву було повернуто, колегія суддів суду апеляційної інстанції звертає увагу, що в контексті наведених обставин не реалізація позивачем права на вчасне звернення до суду з означеними позовними вимогами в даному випадку зумовлена його власною поведінкою та зазначає, що виявлення наміру отримати судовий захист порушеного права не надає права позивачу на пропуск строку звернення до адміністративного суду та не збільшує обсяг його процесуальних прав, встановлених законом.
Судом першої інстанції слушно вказано на те, помилкове подання позовної заяви до неналежного суду, а саме до Київського окружного адміністративного суду, не є непереборними та об'єктивними перешкодами, істотними труднощами, які не залежали від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений процесуальним законом строк подання апеляційної скарги.
Схожий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 11.12.2025 у справі №640/26347/20.
Суд зауважує, що адвокат є спеціалістом у галузі права та повинен бути обізнаним із порядком і строками звернення до суду з означеними позовними вимогами, в тому числі має правильно визначити юрисдикцію суду. Крім того, перебування преставника позивача у відпустці/відрядженні не належить до об'єктивних обставин особливого та непереборного характеру.
Також апеляційний суд зауважує, що введення на території України воєнного стану не зупиняє перебіг процесуальних строків у судових справах, а посилання на такі обставини саме по собі не може бути поважною причиною для поновлення або продовження відповідного процесуального строку без зазначення конкретних обставин, які вплинули на своєчасність звернення до суду та без надання відповідних доказів того, як саме введення воєнного стану вплинуло на можливість звернутися до суду у визначений законом строк.
Така позиція викладена в постановах Верховного Суду, зокрема, але не виключно: від 31 серпня 2023 року у справах № 340/6025/22, № 460/15983/21, від 19 липня 2023 у справі №620/5941/22, від 23 березня 2023 року у справі № 761/28821/20.
Жодних причин, які б були у причинно-наслідковому зв'язку між обставиною введення воєнного стану і пропуском строку звернення до суду з позовом позивач не зазначив. Доказів того, що обставина введення воєнного стану мала прямий вплив на пропуск строку позивачем не надано.
Процесуальні строки роблять процес динамічним і прогнозованим. Без наявності строків на ту чи іншу процесуальну дію або без їх дотримання в адміністративному судочинстві виникнуть порушення прав сторін - учасників адміністративного процесу. Недотримання встановлених законом строків зумовлює чітко визначені юридичні наслідки.
Водночас, як зазначив ЄСПЛ в ухвалі від 30 червня 2006 року щодо прийнятності заяви (справа «Каменівська проти України»), право на звернення до суду, одним з аспектів якого є право на доступ до суду (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), п. 36), не є абсолютним; воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги. Тим не менше, право доступу до суду не може бути обмежене таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати законну мету та має бути пропорційність між використаними засобами та досягнутими цілями (див. рішення від 29 липня 1998 року у справі «Герен проти Франції» (Guerin v. France), п. 37). Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані. Водночас такі правила в цілому або їх застосування не повинні перешкоджати сторонам використовувати доступні засоби захисту (див. рішення від 28 жовтня 1998 року у справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» (Perez de Rada Cavanilles v. Spain), п. 45).
Отже, за практикою ЄСПЛ, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, у тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав.
У пункті 41 рішення ЄСПЛ від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» Суд визнав що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні проміжки часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Щодо покликань скаржника на обрання судом неправильних процесуальних наслідків пропуску позивачем строку звернення до суду з позовом, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що КАС України допускає ймовірність виявлення судом факту недотримання строку звернення до суду і після відкриття провадження у справі, внаслідок чого позов може бути залишений без розгляду.
Разом із цим, положення КАС України закріплюють, що у випадку встановлення судом факту пропуску позивачем строку звернення до суду з позовом, такій особі гарантується надання часу для подання заяви про поновлення строку звернення до суду з позовом із наданням доказів поважності причин його пропуску. При цьому, забезпечення реалізації такого права не залежить від інстанції суду, який виявив факт пропуску строку, оскільки такий факт може бути виявлений не лише до відкриття провадження у справі, але й на більш пізніх стадіях судового процесу.
Питання причин пропуску строку звернення до суду з позовом у випадку, коли суд встановив, що такий пропущено позивачем, в обов'язковому порядку має бути з'ясовано судом. У будь-якому випадку позивач має бути обізнаний про виникнення у суду питання щодо дотримання ним строку звернення до суду з позовом задля забезпечення реальної можливості спростувати факт пропуску строку або довести наявність підстав для його поновлення.
Наведені положення були реалізовані судом першої інстанції у визначений процесуальним законом спосіб: суд першої інстанції, дійшовши висновку про факт пропуску позивачем строку звернення до суду, надав позивачу можливість спростувати такий факт із наведенням поважних причин пропуску такого строку. У свою чергу, позивач скористався наданим судом правом і при цьому не був обмеженим у наведенні доводів і наданні доказів щодо спростування позиції відповідача про пропуск позивачем строку звернення до суду та висновків суду першої інстанції з наведеного питання.
Судом апеляційної інстанції не встановлено наявності непереборних обставин, що перешкоджали позивачу реалізації права на вчасне звернення до суду із даними позовними вимогами, що знаходяться поза межами строку звернення до суду та щодо пропуску яких відсутні поважні причини, а тому погоджується із висновками суду першої інстанції про застосування правових наслідків, передбачених п.8 ч.1 ст. 240 Кодексу адміністративного судочинства України.
У розглядуваному випадку за установлених у справі обставин немає підстав вважати підхід суду першої інстанції до застосування наслідків пропуску процесуального строку звернення до суду надто формальним, невиправдано суворим або таким, що має ознаки безпідставного обмеження доступу до суду.
Відповідно до частини першої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Суд першої інстанції повністю виконав вказані вимоги процесуального закону, оскільки до спірних правовідносин правильно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення законного рішення, яке скасуванню не підлягає.
Судові витрати розподілу не підлягають з огляду результат вирішення апеляційної скарги, характер спірних правовідносин та виходячи з вимог ст. 139 КАС України.
Керуючись статтями 195, 242, 308, 309, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Кроноспан УА» залишити без задоволення, а ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2025 року про залишення позовної заяви без розгляду, постановлену у справі №380/19434/25, - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя І. В. Глушко
судді В. С. Затолочний
Н. М. Судова-Хомюк
Повне судове рішення оформлене суддею-доповідачем 07.04.2026 згідно з ч.3 ст.321 Кодексу адміністративного судочинства України.