Справа № 300/6294/24 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Поліщук І.М.
Суддя-доповідач - Матохнюк Д.Б.
13 квітня 2026 року м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Матохнюка Д.Б.
суддів: Граб Л.С. Сторчака В. Ю. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 22 липня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 (в/ч НОМЕР_1 ) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 22 липня 2025 року позовні вимоги задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення старшого ІПС 4 групи ІПК відділення інспекторів прикордонної служби " ІНФОРМАЦІЯ_1 " (тип А) відділу прикордонної служби " ІНФОРМАЦІЯ_1 " (тип Б) військової частини НОМЕР_1 від 02.08.2024 про відмову ОСОБА_1 в перетині державного кордону України.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги наявними в матеріалах справи письмовими доказами, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 є військовозобов'язаним та перебуває на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Згідно копії свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 від 16.05.2021, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрували шлюб 16.05.2024.
Згідно з довідкою до акта огляду МСЕК серії 2-18 ВБ №100427 ОСОБА_2 29.11.2005 встановлена ІІ група інвалідності довічно.
Відповідно до довідки ІНФОРМАЦІЯ_2 №4/8 від 06.06.2024 позивачу надано відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період на підставі п. 11 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", а саме: які мають дружину (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю І чи ІІ групи, на строк до 15 серпня 2024 року.
02.08.2024 позивач разом з дружиною намагався виїхати з території України через пункт пропуску "Могилів-Подільський Отач".
Однак, старшим ІПС 4 групи ІПК відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (тип А) відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (тип Б) військової частини НОМЕР_1 прийнято рішення від 02.08.2024 про відмову у перетині державного кордону України, яким позивачу відмовлено у перетині державного кордону на виїзд з України, оскільки позивач не має права на перетин державного кордону України під час введення на території України надзвичайного або воєнного стану у зв'язку з обмеженнями, визначеними п. 2.1 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 57 від 27.01.1995.
Вказані обставини слугували підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.
За результатом розгляду справи, суд першої інстанції, керуючись нормами чинного законодавства дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог частково.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступні обставини.
Так, ст. 33 Конституції України визначено, що кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Громадянин України не може бути позбавлений права в будь-який час повернутися в Україну.
Статтею 64 Конституції України визначено, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61 62, 63 цієї Конституції.
У зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України Про правовий режим воєнного стану указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/202 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
У подальшому указами Президента України воєнний стан продовжувався та на момент розгляду адміністративної справи строк дії воєнного стану в Україні триває.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 8 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" від 12.05.2015 №389-VIII (Закон №389-VIII) в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, передбачених указом Президента України про введення воєнного стану, такі заходи правового режиму воєнного стану: встановлювати у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, особливий режим в'їзду і виїзду, обмежувати свободу пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також рух транспортних засобів.
Згідно вимог ст. ст. 3, 6 Закону України "Про прикордонний контроль" від 05.11.2009 №1710-VI повноваженнями щодо надання особам, у тому числі й громадянам України призовного віку, дозволу на перетинання державного кордону України надані уповноваженим посадовим особам, які здійснюють прикордонний контроль у пунктах пропуску через державний кордон України.
Згідно п. 8 Порядку встановлення особливого режиму в'їзду і виїзду, обмеження свободи пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також руху транспортних засобів в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2021 року №1455, перетинання державного кордону в пунктах пропуску через державний кордон та пунктах контролю на території, де введено воєнний стан, здійснюється з урахуванням обмежень, встановлених законодавством.
Статтею 3 Закону України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України" від 21.01.1994 №3857-XII визначено, що перетинання громадянами України державного кордону України здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон України після пред'явлення одного з документів, зазначених у статті 2 цього Закону.
Так, п. 2 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17.01.1995 року №57 виначено, що у випадках, визначених законодавством, для перетинання державного кордону громадяни крім паспортних документів повинні мати також підтверджуючі документи.
Відповідно до абзацу 3 пункту 2-1 Правил, у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану перетинати державний кордон мають право: особи, які мають дружину (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю і супроводжують таких дружину (чоловіка) для виїзду за межі України, за наявності документів (їх нотаріально засвідчених копій), що підтверджують родинні зв'язки, інвалідність.
Тобто, право виїзду за межі України в умовах воєнного стану мають особи, які мають дружину із числа осіб з інвалідністю і супроводжують таку дружину для виїзду за межі України. Однак таке право обумовлено наявністю сукупності наступних підстав: наявністю документів (їх нотаріально засвідчених копій), що підтверджують родинні зв'язки, інвалідність.
Так, із матеріалів справи встановлено, що підставою для прийняття оскаржуваного у даній справі рішення про відмову в перетинанні державного кордону України від 02.08.2024 став висновок уповноваженої особи відповідача про фіктивність реєстрації шлюбу між позивачем та особою, яка має інвалідність, з метою переправлення через державний кордон України особи призовного віку за попередньою домовленістю.
З цього приводу колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Так, згідно з ч. 2 ст. 40 Сімейного кодексу України шлюб визнається недійсним за рішенням суду у разі його фіктивності. Шлюб є фіктивним, якщо його укладено жінкою та чоловіком або одним із них без наміру створення сім'ї та набуття прав та обов'язків подружжя.
Отже, єдиним органом, який може визнавати шлюб недійним з підстав його фіктивності є суд.
При цьому, встановлення зазначених обставин щодо фіктивності шлюбу чи/або укладення позивачем шлюбу незадовго до дати перетину кордону не входить до кола обов'язків посадових осіб відповідача, такі обставини не можуть бути предметом оцінки при здійсненні ними повноважень щодо надання особам, у тому числі й громадянам України призовного віку, дозволу на перетинання державного кордону України.
Враховуючи вище викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що оскаржуване рішення старшого ІПС 4 групи ІПК відділення інспекторів прикордонної служби " ІНФОРМАЦІЯ_1 " (тип А) відділу прикордонної служби " ІНФОРМАЦІЯ_1 " (тип Б) військової частини НОМЕР_1 від 02.08.2024 про відмову в перетині державного кордону України є протиправним та підлягає скасуванню.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги спростовуються встановленими у справі обставинами.
Колегія суддів звертає увагу, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення дотримано норми матеріального і процесуального права, а тому відсутні підстави для задоволення вимог апеляційної скарги.
Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.6 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому відповідно до п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу судове рішення за результатами її розгляду судом апеляційної інстанції в касаційному порядку оскарженню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 22 липня 2025 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.
Головуючий Матохнюк Д.Б.
Судді Граб Л.С. Сторчак В. Ю.