Апеляційне провадження: Доповідач - Кафідова О.В.
№ 22-ц/824/5302/2026
м. Київ Справа № 754/10760/24
09 квітня 2026 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Кафідової О.В.
суддів - Оніщука М.І.
- Шебуєвої В.А.
при секретарі - Можарівській М.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами представника ОСОБА_1 - адвоката Круторогової Світлани Ігорівни на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 30 вересня 2025 року та на додаткове рішення Деснянського районного суду м. Києва від 30 жовтня 2025 року, ухвалені під головуванням судді Зотько Т.А., у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , 3-тя особа, без самостійних вимог щодо предмету спору: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кисельова Олена Володимирівна про стягнення заборгованості, та за зустрічною позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про визнання договору позики недійсним в частині, -
У липні 2024 році ОСОБА_1 звернулася до суду з вищезазначеним позовом, у якому просила стягнути з ОСОБА_2 , як спадкоємця померлої ОСОБА_4 заборгованість за борговою розпискою від 31.07.2017 в розмірі вартості спадкового майна, що складає 72 322,00 доларів США та відшкодувати понесені судові витрати.
В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що 31.07.2017 року між нею та ОСОБА_4 було укладено договір позики в розмірі 182 239,00 доларів США під 9% річних для свого сина ОСОБА_3 строком на 1 рік, про що останній поставив власноруч свій підпис.
У січні 2024 року їй стало відомо, що ОСОБА_4 померла. Оскільки на її звернення спадкоємці померлої ОСОБА_4 - сини ОСОБА_2 та ОСОБА_3 жодним чином не відреагували, вона звернулась до приватного нотаріуса з вимогою кредитора до спадкоємців з метою заведення спадкової справи, про що 14.05.2024 направила вимогу кредитора до спадкоємців. За відомостями, наявними в матеріалах спадкової справи, спадкоємцем першої черги, який прийняв спадщину після смерті ОСОБА_4 є її син - відповідач ОСОБА_3 , який 06.07.2024 подав заяву про прийняття спадщини.
Оскільки померлій ОСОБА_4 на праві власності належало нерухоме майно, вартість якого станом на дату подання позову складає 72 322,00 доларів США, то позивач вважає, що є підстави для задоволення її вимог за борговою розпискою від 31.07.2017 в розмірі вартості спадкового майна.
У листопаді 2024 року ОСОБА_2 подав зустрічний позов до ОСОБА_1 та ОСОБА_3 про визнання договору позики недійсним в частині, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що у померлої ОСОБА_4 не було справжнього волевиявлення та внутрішньої (суб'єктивної) волі на укладення договору позики та надання відповідної боргової розписки. Зміст та суть розписки вказують на той факт, що померла взагалі не отримувала від позивачки відповідних коштів, а відтак вказаний правочин є абсолютно оспорюваним та має всі ознаки фіктивності.
Складаючи, підписуючи та передаючи позикодавцю розписку від 31.07.2017, ОСОБА_4 не мала наміру отримувати від позивачки кошти в борг для себе, спірний правочин був вчинений померлою виключно під впливом помилки та/або обману. Справжнім позичальником за договором позики є ОСОБА_3 , який сам міг скласти відповідну розписку, без залучення ОСОБА_4 , яка за умовами договору не брала позику для себе і відповідно не брала зобов'язань повернути її позикодавцю.
Виходячи з суті та форми спірного правочину, він має всі ознаки фіктивності, ОСОБА_2 наполягає, що за змістом спірного правочину саме ОСОБА_3 виступив позичальником за борговою розпискою від 31.07.2017 на суму 182 239 доларів США, а відтак просив зустрічну позовну заяву задовольнити та визнати недійсним договір позики, укладений від 31.07.2017 ОСОБА_4 , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на суму 182 239 доларів США строком на 1 рік з виплатою 9% річних від суми позики в частині всіх його умов, що стосуються ОСОБА_4 та вирішити питання про розподіл судових витрат.
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 30 вересня 2025 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , 3-тя особа без самостійних вимог щодо предмету спору - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кисельова О. В. про стягнення заборгованості - залишено без задоволення.
Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про визнання договору позики недійсним в частині - залишено без задоволення.
Відмовляючи в задоволенні первісного позову, суд першої інстанції виходив із того, що за написаною померлою ОСОБА_4 .31.07.2017 року борговою розпискою кошти в цей день не передавалися, що не заперечували ані сама позивачка, ані ОСОБА_3 зазначаючи при цьому, що дана розписка була написана померлою за підсумком отриманих ОСОБА_3 від ОСОБА_1 різних сум у різні періоди, що в сукупності склали суму коштів у розмірі 182 239 доларів США, про що відповідач ОСОБА_3 власноруч зазначив.
Отже, враховуючи, що позивачкою протягом певного періоду надавались в борг грошові кошти в різних сумах і отримував їх саме відповідач за зустрічним позовом ОСОБА_3 на певних погоджених між ними умовах, то суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимог позивачки до відповідача ОСОБА_2 , як спадкоємця померлої ОСОБА_4 .
Що стосується зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про визнання договору позики недійсним в частині, то суд дійшов висновку про недоведеність позивачем того, що спірний правочин був укладений померлою ОСОБА_4 виключно під впливом помилки та/або обману.
Додатковим рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 30 жовтня 2025 року заяву представника відповідача - адвоката Незвіського Д.Я. про ухвалення додаткового рішення у справі про розподіл судових витрат понесених на правничу допомогу - задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 до ОСОБА_2 понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 13 200,00 грн.
Не погоджуючись з рішенням та додатковим рішенням суду першої інстанції, 01 грудня 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Круторогова С. І. подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. Окрім того, скасувати додаткове рішення суду першої інстанції та стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору в розмірі 22 710,00 грн та витрати по сплаті послуг адвоката за надання правничої допомоги в розмірі 42 000,00 грн.
Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги в частині оскарження рішення Деснянського районного суду м. Києва від 30 вересня 2025 року заявник вказує на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим через недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи; порушення норм матеріального права, зокрема, незастосування закону, який підлягав застосуванню, та порушення норм процесуального права.
Так, висновки суду про те, що що позивачкою протягом певного періоду часу надавалися в борг грошові кошти в різних сумах і отримував їх саме ОСОБА_3 не відповідають обставинам справи. Згідно з розпискою від 31.07.2017 року саме ОСОБА_4 , будучи дієздатною особою, при здоровому глузді та пам'яті, брала в борг у ОСОБА_1 кошти в розмірі 182 239 доларів США під 9 % річних, строком на 1 рік, поставивши при цьому свій підпис, при цьому для кого бралися ці кошти не має значення для вирішення справи. Наявність оригіналу розписки у позивача підтверджує факт не повернення їй коштів, отриманих саме ОСОБА_4 .
У свою чергу, ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції не застосував положення статті 3 ЦК України, проігнорувавши при цьому, що свобода договору, справедливість, добросовісність та розумність є засадами цивільного законодавства, а отже, зобов'язання сторін мають виконуватися справедливо, добросовісно та розумно.
Суд проігноровав факт порушення прав позивачки на відновлення її права власності на належні їй грошові кошти в розмірі 182 239 доларів США, та як наслідок порушив такі засади цивільного судочинства як верховенство права, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом, та змагальність сторін.
Суд безпідставно поновив процесуальний строк для подачі зустрічного позову та не звернув уваги, що останній пред'явлений до відповідача, який не є позивачем за первісним позовом, що не відповідає нормами чинного законодавства.
Що стосується додаткового рішення, то заявник звертає увагу, що у суду були відсутні підстави для задоволення заяви про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу між сторонами судових витрат, поданої адвокатом відповідача за первісним позовом, а з урахуванням статті 141 ЦПК України остання підлягала залишенню без розгляду, про що стороною позивача за первісним позовом було зазначено у поданих до суду заперечення до заяви про ухвалення додаткового рішення. Проте суд абсолютно проігнорувавши норми процесуального права ухвалив незаконне та необґрунтоване додаткове рішення.
Усудовому засіданні представник ОСОБА_1 - адвокат Круторогова С.І. підтримала доводи апеляційної скарги та просила її задовольнити.
Представник відповідача ОСОБА_2 адвокат Незвіський Д.Я. в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечував та просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволенню, з таких підстав.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції вказаним вимогам закону відповідає.
Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, що 31.07.2017 року ОСОБА_4 склала розписку, відповідно до змісту якої остання взяла в борг у своєї двоюрідної сестри ОСОБА_1 для свого сина ОСОБА_3 182 239,00 доларів США під 9% річних, строком на один рік. Під час написання розписки ОСОБА_3 поставив власноручний підпис, чим засвідчив, що саме він отримував кошти, що підтверджується оглянутим у судовому засіданні оригіналом розписки.
Отже, ОСОБА_4 в день написання розписки 31.07.2017 року грошей від ОСОБА_1 не отримувала, при цьому, суд не зміг встановити дати надання позивачкою грошових коштів в борг померлій ОСОБА_4 та суми, що передавались, які в сукупності склали 182 239,00 доларів США.
Щодо первісного позову
Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), відповідно до статті 610 ЦК України.
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно з частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Системний аналіз норм статті 1046, 1047 ЦК України свідчить, що, оскільки договір позики є реальним, то факт передання грошових коштів може підтверджуватися договором позики, укладеними в письмовій формі, якщо в тексті такого договору сторонами не зазначений інший строк передання грошових коштів.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 зазначено, що реальним вважається договір, що є укладеним з моменту передачі речі або вчинення іншої дії. Для укладення реального договору необхідна наявність двох юридичних фактів: а) домовленість між його сторонами стосовно істотних умов договору; б) передача речі однією стороною іншій стороні або вчинення іншої дії.
У разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України, суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики, його умов.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
Враховуючи наведене, встановивши, що грошові кошти за розпискою від 31.07.2017 року були отримані не ОСОБА_4 , а її синомОСОБА_3 , що підтверджується власноруч проставленим підписом останнього на розписці, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення вимог позивачки до відповідача ОСОБА_2 , як спадкоємця померлої ОСОБА_4 .
Доводи апеляційної скарги про те, що саме ОСОБА_4 отримала від ОСОБА_1 грошові кошти за розпискою не заслуговують на увагу, оскільки спростовуються змістом самої розписки та поясненнями ОСОБА_3 , яким суд першої інстанції надав належну оцінку в рішенні.
Інші доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками суду з їх оцінкою, а тому, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції всебічно і повно з'ясував обставини справ та надав об'єктивну оцінку зібраним і дослідженим доказам.
Щодо додаткового рішення
Судом встановлено, що рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 30 вересня 2025 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , 3-тя особа без самостійних вимог щодо предмету спору - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кисельова О. В. про стягнення заборгованості - залишено без задоволення.
Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про визнання договору позики недійсним в частині - залишено без задоволення.
03 жовтня 2025 року від представника відповідача - адвоката Незвіського Д.Я. надійшла заява про ухвалення додаткового рішення.
В обґрунтування заявлених вимог зазначав, що відповідно до детального опису наданої правничої допомоги клієнту ОСОБА_2 у даній цивільній справі в суді першої інстанції, остаточна сума витрат на професійну правничу допомогу адвоката склала 36 900,00 грн.
З огляду на вище викладене просив суд стягнути з позивача на користь відповідача судові витрати у розмірі 36 900,00 грн.
На підтвердження понесених витрат представник відповідача до заяви долучив копію договору про надання правничої допомоги від 24.10.2024 року № 44/24, детальний опис (розрахунок) наданої правничої допомоги, копію рахунку на оплату гонорару адвоката, копію квитанції до прибуткового касового ордеру.
29 жовтня 2025 року до Деснянського районного суду м. Києва від представника позивача ОСОБА_1 адвоката Круторогової С.І. надійшли заперечення проти ухвалення додаткового рішення.
В обґрунтування заявлених вимог зазначав, що стороною відповідача під час розгляду справи не заявлялись витрати на професійну правничу допомогу.
Окрім того, позивач є людиною похилого віку, з березня 2025 року отримує пенсію у розмірі 5 614,15 грн. Розмір витрат, які просить стягнути відповідач є надмірним.
З огляду на вище викладене просив суд відмовити у задоволенні заяви представника відповідача, а у випадку задоволення заяви просить стягнути з позивача на користь відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 200,00 грн.
Задовольняючи частково заяву представника відповідача - адвоката Незвіського Д.Я. про ухвалення додаткового рішення у справі про розподіл судових витрат понесених на правничу допомогу суд першої інстанції посилався на те, що з урахуванням тієї обставини, що при розгляді справи представник відповідача приймав участь у судових засіданнях у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів за допомогою комплексу технічних засобів та програмного забезпечення «ВКЗ», приймаючи заперечення сторони позивачки щодо явно завищеного розміру вказаних витрат, майновий стан позивачки та той факт, що представником відповідача надавались послуги з правничої допомоги як за первісним позовом, так і за зустрічним позовом, відтак понесені відповідачем витрати на правничу допомогу, пов'язані не тільки з розглядом судом первісного позову, але й поданого ним зустрічного позову до позивачки у справі, суд першої інстанції вважав, що розмір витрат, визначений представником відповідача, що відображені в наданому детальному описі розрахунку наданої правничої допомоги є явно завищеним та зменшує визначений представником відповідача розмір за наступними категоріями витрат: - ознайомлення з матеріалами цивільної справи до 2 000,00 грн., - участь представника відповідача у судових засіданнях - у загальному розмірі 3 000,00 грн. Таким чином, суд першої інстанції прийшов до висновку про ухвалення додаткового рішення та стягнення з позивачки на користь відповідача витрат, понесених на правничу допомогу в загальному розмірі 13 200,00 грн.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення, тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).
Згідно зі статтею 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги (стаття 15 ЦПК України).
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
1) попереднє визначення суми судових витрат (стаття 134 ЦПК України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 137 ЦПК України);
3) розподіл судових витрат між сторонами (стаття 141 ЦПК України).
Згідно зі статтею 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати:
1) на професійну правничу допомогу;
2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;
3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;
4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до частини першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п'ята статті 137 ЦПК України).
Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 137 ЦПК України).
Таким чином, склад витрат, пов'язаних з оплатою за надання професійної правничої допомоги, входить до предмету доказування у справі, що свідчить про те, що такі витрати повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постановах від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19), від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц (провадження № 61-21197св19), від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18 (провадження № 61-44217св18).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Таким чином, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Враховуючи складність справи, час, витрачений адвокатами на виконання робіт з надання правової допомоги відповідачу у даній справі, з урахування того, що при розгляді справи представник відповідача приймав участь у судових засіданнях у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів за допомогою комплексу технічних засобів та програмного забезпечення «ВКЗ», з урахуванням того, що представником відповідача надавались послуги з правничої допомоги як за первісним позовом, так і за зустрічним позовом та з урахуванням заперечень позивача викладених у заяві, суд першої інстанції прийшов до правильного та обґрунтованого висновку про наявність підстав для часткового задоволення заяви про ухвалення додаткового рішення.
Доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, а фактично зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції.
Згідно з пунктом 1 частиною першою статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до частин першої статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Деснянського районного суду м. Києва від 30 вересня 2025 року та додаткове рішення Деснянського районного суду м. Києва від 30 жовтня 2025 року - без змін, оскільки підстави для скасування судових рішень відсутні.
Керуючись статтями 268, 367, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Круторогової Світлани Ігорівни залишити без задоволення.
Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 30 вересня 2025 року та додаткове рішення Деснянського районного суду м. Києва від 30 жовтня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена
в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повний текст постанови складено 13 квітня 2026 року
Головуючий: Судді: